Вступ.

1. Загальна характеристика філософських концепцій.

2. Соціально-етичні концепції Конфуція.

Висновки

Список використаної літератури.

Вступ

Концепція Конфуція містить засади «правильного державного управління», конкретні поради правителям щодо завоювання довір'я народу, мистецтва комунікації; обґрунтовує стрижневі принципи управління суспільством, забезпечення всезагального щастя. Вважаючи людей рівноправними від природи, Конфуцій ніколи не був демократом. Він вчив, що трудящих треба відмежовувати від панівної верстви, а жінок ставив значно нижче чоловіків. Йому не подобалося політичне управління за допомогою писаних законів. Він надавав перевагу управлінню на основі вдосконалення людської природи, а покарання закликав замінити вихованням.

Конфуціанство з II ст. до н. е. до 913 p. н. е. було офіційною ідеологією Китаю, хоч на ньому давньокитайська політична думка не замикалася.

У Китаї цінують філософську думку, як ніде у світі. Мудрі вислови Конфуція, викарбувані на величних стелах-сторінках із білого мармуру в музеї древнього філософа, вражають уяву. Авторам унікального монументу вдалося поєднати віки. Створено атмосферу, коли сучасне викликає давне і далеке, аби звірити ритм та напрямок руху, збагнути приховану сутність явищ.

1. Загальна характеристика філософських концепцій

Соціальна філософія в цьому розумінні зближується з теоретичною соціологією. Відмінність полягає перш за все в тому, що соціологія займається аналізом суспільства і виявленням закономірностей в його існуванні тоді як філософія виконує критичну функцію. Соціальна проблематика у філософії сходить до античної традиції і перш за все до текстів Платона («Держава») і Арістотеля («Політика»).

Серед найвпливовіших філософських і соціологічних концепцій суспільства можна відзначити марксизм (Маркс, Енґельс) і неомарксизм (Георг Лукач), ліберальну теорію (фон Мізес, Гаєк), теорію масового суспільства (Ортега-і-Гассет), теорію менеджеріального суспільства (Бернхем), теорію тоталітарного суспільства (Юнґер, Арендт, Мангайм), теорію розвинутого індустріального суспільства Франфуртськой школи (Горкгаймер і Адорно, Маркузе), теорію постіндустріального суспільства і інформаційного суспільства (Белл, Тоффлер), теорію суспільства «пізнього модерну» (Гідденс, Ентоні) і теорію імперського глобализму (Гардт і Негрі).

В філософії поняттям соціальне визначають суть суспільного життя людей, специфіку соціальної форми руху матерії. Соціальне в такому аспекті однопорядкове з суспільним, а не з тим його значенням, що виражає розшарування суспільства та відносини між ними. Отже, соціальне — не чисто природне, а те, що характерне і значиме для людей і взаємодії між ними. Найважливішими властивостями соціального є: по-перше, спосіб життя людей, заснований на свідомій діяльності — на виробництві засобів для життя людей; по-друге, свідомість, духовність, що найглибше виражаються людською саморефлексією; по-третє, значима людська взаємодія, що здійснюється шляхом усвідомленої свободи вибору, спілкування між людьми засобами символічних форм культури; по-четверте, створений людьми світ культури, як власне буття. Зрештою, соціальне, а отже, й соціум — це людське буття, обумовлене діяльністю та спілкуванням. Особливістю такого є те, що буття, як людська культура, створене людьми, постійно створює, формує людину, її духовність як найглибшу суть соціального[6, c. 215-216].

Отже, сучасна філософія вважає суспільство соціальною системою, що складається із множинності компонентів, утворених діяльністю та спілкуванням окремих людей. Системна методологія передбачає відокремлення з суспільства основних його частин — компонентів і аналіз їх функцій та взаємодій. Основними компонентами є виробнича, економічна, соціально-політична, духовна сфера взаємодії людей.

Основа сучасної теорії суспільного процесу — система філософських категорій — допомагає науковому пізнанню минулого та сучасного розвитку.

Питання про адекватне відображення в теорії реальної історії складне. Мова йде про істинність теоретичного знання, про суспільство, що безпосередньо повністю не співпадає з конкретно-історичним суспільством. Важливо знайти спосіб застосування теорії до конкретної багатоманітної дійсності. Соціальна філософія на місце конкретно-історичного суспільства ставить і вивчає її ідеалізований об'єкт, ідеалізовану модель суспільства. Ясно, що ідеалізована модель відрізняється від живого суспільства. Але в ідеалізованій моделі відбиваються основні властивості конкретного суспільства, необхідні зв'язки і відносини, очищені від випадкових та неістотних властивостей, зв'язків та відносин. Теоретичний аналіз дозволяє в ідеальній моделі розкрити суть конкретно-історичного суспільства. В тенденції розвитку та функціонування суспільства як цілісної системи. Пізнання суті та тенденції розвитку конкретно-історичного суспільства, по-перше, допомагає правильно поставити конкретну суспільну проблему, і, розв'язання[2, c. 169-170].

2. Соціально-етичні концепції Конфуція

Конфуціанство отримало назву від імені засновника вчення Конфуція. Великий китайський мудрець Кун-фуцзи (у європейців Конфуцій) в очах китайців був утіленням досконалого мудреця.

Погляди Конфуція полягають у тому, що людина від природи добра, людське начало є благородним (жень — термін, що означає людяність). Людяність має бути в основі відносин між людьми. Якщо, наприклад, правитель керується принципом жень, він є батьком народу, а не визискувачем. Добрий і мудрий правитель підбирає собі помічників такої ж удачі. Менші начальники безпосередньо керують главами сімей, у яких за принципом жень сини підкоряються добрим і мудрим батькам. Отже, суспільство в ідеалі зверху донизу повинно бути побудоване на гуманності й порядку. Усе це подобається Високому Небу. Небо, як втілення Ян, не має в його очах нічого хибного. Саме так Конфуцій, прагнучи знайти новий погляд на світ й упорядкувати старовинне багатобожжя, визначав вищу реальність, те Першоначало, яке лежить в основі усього[1, c. 136].

Значимість і красу давніх китайських філософських трактатів дозволяють відчути навіть окремі перлини поетичних образів. Зовнішній зміст більшості відомих китайських афоризмів виражається тонким і точним натяком. А внутрішній, який майже неможливо виразити словами, вдається домислити і уявити майже кожному, хто уважно вчитується в тексти. Західному читачу, не знайомому з мовою Китаю, взагалі, складно зрозуміти не тільки алегоричний зміст написаного, але, іноді й очевидний. Для цього потрібно також знати культуру древнього Китаю, його звичаї і начала його філософської думки. Також, труднощі представляє те, що в збережених до наших днів творах людина Китаю «розчинений» у космосі, єдина з ним і невіддільна від нього. Усе це робить складним осягнення природи і змісту людини в представленні давньокитайських філософів. Книги Конфуція відкривають епоху, коли розквітали філософські школи, а розтерзаний міжусобними війнами Китай зажадав слів мудрості.

Основна мета Конфуція – гармонізувати життя держави, суспільства, родини і людини взагалі. У центрі уваги конфуціанства — взаємини між людьми, проблеми виховання. Конфуцій не задоволений існуючим, однак його ідеали не в майбутньому, а в минулому. Він вважає, що людина звернена обличчям до минулого, до майбутнього ж повернута спиною. Стародавність постійно присутня в сьогоденні. Майбутнє не привертає занадто багато уваги – адже час рухається по колу; і усе повертається до свого початку. Кульмінація конфуціанського культу минулого – «виправлення імен» («чжен мін»)[3, c. 245-246].

Конфуцій визнавав, що «усе тече» і що «час біжить, не зупиняючись». Тому конфуціанські «виправлення імен» означало не приведення суспільної свідомості у відповідність із суспільним буттям, що змінюється, а спробу привести речі у відповідність із їх колишнім значенням. Тому Конфуцій учив, що государ повинен бути государем, сановник – сановником, батько – батьком, а син – сином не по імені, а реально, насправді. Ідеалізуючи стародавність, Конфуцій раціоналізує вчення про моральність – конфуціанську етику. Вона спирається на такі поняття, як «взаємність», «золота середина», «людинолюбство», що складають у цілому «правильний шлях» — дао.

У своєму вченні Конфуцій ґрунтувався на традиційних китайських поглядах на устрій світу. По представленнях древніх китайців, людина виникає після того, як споконвічний ефір (чи пневма, «ці») поділяється на 2 начала: Інь та Ян, Світло і Пітьму. Своєю появою вона як би покликана перебороти цей розкол світу, тому що поєднує в собі темне та світле, чоловіче та жіноче, активне та пасивне, твердість та м'якість, спокій та рух.

Конфуцій жив в епоху великих соціальних і політичних потрясінь, коли Китай перебував у стані тяжкої внутрішньої кризи, і коли питання стабільності держави вийшли на перший план. Як правильно керувати державою, щоб зберегти в ній незмінний порядок – питання, яке хвилює Конфуція в першу чергу. Людина цікавить його не сама по собі, а як частина ієрархії, де вона займає чітко визначене місце. Тому вчення про людину є невіддільним від вчення про керування державою. Ціль конфуціанського вчення про людину – показати, як повинна поводитися людина в різних ситуаціях, тобто це вчення має яскраво виражену практичну спрямованість, а теоретичний аспект є підлеглим: обґрунтувати вічність і незмінність правил поведінки, що рекомендуються, і відносин між людьми. Досить познайомитися з таким твором, як «Лунь юй», що усі дослідники вважають найбільш достовірним вираженням поглядів Конфуція, щоб переконатися, що для нього немає проблеми людини, а є набір практичних порад, які дає вчитель Кун.

Істотне соціально-політичне й регулятивне навантаження в навчанні Конфуція несе принцип "виправлення імен" (чже мин). Ціль "виправлення імен" — привести "імена" (тобто позначення соціальних, політичних і правових статусів різних осіб і груп населення в ієрархічній системі суспільства й держави) у відповідність із реальністю, позначити місце й ранг кожного в соціальній системі, дати кожному відповідне йому ім'я, щоб государ був государем, сановник — сановником, батько — батьком, син — сином, простолюдин — простолюдином, підданий – підданим[5, c. 418-419].

Висновки

Конфуціанство – одна з головних ідейних течій у древньому Китаї. Чому ця філософська течія виникла саме в цій країні? У чому специфіка релігійної структури і психологічних особливостей мислення, всієї духовної орієнтації в Китаї?

Тверезо мислячий китаєць багато не задумувався над проблемами життя та смерті, зате він завжди бачив перед собою еталон доброчесності і вважав за свій священний обов’язок йому наслідувати. Китаєць вище над усе цінує матеріальну оболонку, тобто своє матеріальне життя. Великими та загальновизнаними пророками тут завжди вважалися, насамперед ті, хто вчив гідно і у відповідності з прийнятою нормою – жити заради життя, а не в ім’я благополуччя на тім світі або рятунку від страждань.

Усі ці специфічні особливості системи цінностей, що склалися у Китаї за тисячоліття, передували епосі Конфуція, підготували країну до сприйняття тих принципів та норм життя, які назавжди увійшли до історії під назвою «конфуціанство». Суть їх задовго до Конфуція, зводилася до відособлення ірраціональних онов релігії і звеличення раціональних основ етики, підпорядкування релігійно-етичних норм вимогам соціальної політики й адміністрації. У ряді публікацій дається подвійне, «компромісне», визначення конфуціанства — як релігії, і як етико-політичного вчення. Конфуцій, творець морально-релігійного вчення, залишив найглибший слід у розвитку духовної культури Китаю, у всіх сферах його громадського життя – політичній, економічній, соціальній і моральній, у мистецтві і релігії.

Список використаної літератури

1. Ільїн В.Філософія : Підручник. В 2-х ч./ Володимир Васильович Ільїн. -К. : Альтерпрес. -2002. — Ч.1 : Історія розвитку філософської думки/ Авт.передм. А.А. Мазаракі. -2002. -463 с.

2. Білодід Ю. Філософія : Український світоглядний акцент: Нав-чальний посібник/ Юрій Білодід,. -К.: Кондор, 2006. -355 с.

3. Воронкова В. Філософія : Навчальний посібник/ Валентина Воронкова,; М-во освіти і науки України. -Київ: ВД "Професіонал, 2004. -460 с.

4. Кирильчук В.Т. Філософія : Навчально-метод. посібник/ В.Т.Кирильчук, О.О.Решетов, З.В.Стежко; М-во освіти і науки України; КДТУ. -Кіровоград: КДТУ, 2000. -110 с.

5. Петрушенко В. Філософія : Навчальний посібник для вузів/ Віктор Петрушенко,. -4-те вид., перероб. і доп.. -Львів: Новий Світ-2000, 2006. -503 с.

6. Сморж Л. Філософія : Навчальний посібник/ Леонід Сморж,. -К.: Кондор, 2004. -414 с.

7. Філософія: Підручник для студентів вищих закладів освіти/ Ігор Бичко, Іван Бойченко, Віталій Табачковський та ін.. -2-е вид., стереотип.. -К.: Либідь, 2002. -405 с.

8. Філософія : Курс лекцій. Навч. посіб. для студ. вищ. закл. освіти/ Віктор Петрушенко,. -К.: Каравела; Львів: Новий Світ-2000, 2001. -444 с.