Соціологія цивілізаційного процесу Н.Еліаса (соціологія фігурацій)

Німецький соціолог Н. Еліас також розглядав циркуляцію моделей поведінки як важливий елемент формування етосу цивілізованості.

Його ідеї щодо взаємозв’язків між соціальними та історичними циклами, на нашу думку, становлять важливий внесок у розвиток теоретичної основи сучасної історичної соціології. Це також стосується концепту універсального епохального циклу.

Еліас запровадив поняття фігурації. Фігурація — це соціальний процес, в якому люди тісно взаємодіють один з одним (це явище соціологи також називають «соціальним спілкуванням», а економісти — «інститутами»). Фігурації постійно змінюються і мають свій неповторний вигляд як на макрорівні (зміни «правил гри» в суспільстві), так і на мікрорівні (зміни в поведінці і психології людей). Завдання соціології, на думку Еліаса, — вивчити, як і з якої причини складається та чи інша фігурація. Яскравим прикладом фігураційної соціології якраз і є його найвідоміша праця «Про процес цивілізації». У ній розглядається поступовий «розвиток цивілізації» середньовічного Заходу (Еліас вважав, що на цьому матеріалі можна зрозуміти універсальні закономірності розвитку будь-якої цивілізації).

На ранніх стадіях розвитку, вказував Еліас, люди могли проіснувати, будучи незалежними від інших людей. Проте поділ праці й конкуренція поступово призвели до того, що виникла і почала заглиблюватися диференціація, відмінність між людьми. Тепер, щоб вижити, людина вже не могла покладатися тільки сама на себе, вона стала залежною від навколишніх людей. Так відбувалося поступове подовження «ланцюжків взаємозалежності» або, інакше кажучи, розширення кола спілкування і залежності від інших людей. Це, у свою чергу, спричинило істотну зміну в соціальній структурі суспільства.

При абсолютистських монархіях нового часу концентрація влади в руках однієї людини, короля, призводить до того, що люди з його оточення змушені суворіше себе контролювати, стежити за проявом своїх емоцій. З іншого боку, при королівському дворі триває подовження «ланцюжка взаємозалежності», що теж впливає на необхідність стримувати свої почуття і підвищує увагу до інших людей. Якщо до формування королівського двору люди були стурбовані в основному тим, як уникнути насильства і загрози смерті, то тепер з’являється можливість звернути увагу на небезпеки, які раніше були менш значними.

Розглядаючи конкретні приклади (поведінка за столом, у спальні і т. д.), Еліас прийшов до висновку про зміну «порогу сором’язливості». Те, що було раніше цілком природним і не засуджувалося (наприклад, прилюдне сякання), з часом стало причиною сильного почуття сорому. Причиною усіх цих змін була зміна соціальних фігурацій — збільшення кількості взаємозв’язків між людьми призводило до накладення заборон на імпульсивні прояви людської природи. Спочатку такого роду заборони з’являлися у вищих верствах суспільства. Подальша зміна фігурацій — тісніша взаємодія між представниками різних верств суспільства, їхнє взаємопереплетення — стало причиною поширення заборон на всі інші верстви населення. Таким чином, західна цивілізованість є не що інше, як збільшення самоконтролю, самообмежень з одного боку, і зростання чутливості до навколишньої дійсності, з іншого.