Соціологія держави в працях Леніна

Вступ.

1. Уявлення В. І. Леніна про соціалістичне і комуністичне суспільство.

2. Ленінське обґрунтування суспільства та його економічного розвитку.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Послідовним і впливовим марксистом у Росії наприкінці XIX — у першій чверті XX ст. був Володимир Ілліч Ульянов (Ленін) (1870-1924). Він беззастережно сприйняв усі ідеї марксистського вчення, передусім ідеї класової боротьби, соціалістичної революції та диктатури пролетаріату, і розвивав їх стосовно нових історичних умов. Через органічну єдність учень К. Маркса, Ф. Енгельса і В. І. Леніна вони дістали спільну назву — "марксизм-ленінізм".

Теоретична і практична діяльність В. І. Леніна припала на період переростання капіталізму в монополістичну стадію його розвитку. Прискорений розвиток капіталізму в Росії він детально проаналізував у працях "Розвиток капіталізму в Росії" (1899), "Імперіалізм, як вища стадія капіталізму" (1916) та ін. У першій з них показано, що в промисловості й сільському господарстві Росії останньої третини XIX ст. швидко розвивався капіталізм, що спричинило зростання чисельності і впливу робітничого класу, масову пролетаризацію селянства і таким чином створювало передумови для революції. У другій праці автор доводив, що капіталізм вступив у вищу й останню стадію розвитку, переріс у монополістичний капіталізм — імперіалізм. В.І.Ленін дав характеристику основних економічних ознак імперіалізму і зробив висновок, що він є передднем соціалістичної революції.

Важливим для теорії соціалістичної революції був сформульований В. І. Леніним закон нерівномірності економічного і політичного розвитку капіталізму в період імперіалізму, на основі якого у працях "Про лозунг Сполучених Штатів Європи" (1915) і "Воєнна програма пролетарської революції" (1916) він зробив висновок про можливість перемоги цієї революції спочатку в одній, окремо взятій, країні.

1. Уявлення В. І. Леніна про соціалістичне і комуністичне суспільство

З ленінізмом зв'язані найвидатніші революційні здійснення двадцятого сторіччя — Велика Жовтнева соціалістична революція, що ознаменувала початок нової епохи в історії людства, утворення світової системи соціалізму, грандіозні визвольні битви й перемоги, здобуті робітничим класом, працюючими над капіталізмом. Ім'я Леніна стало символом пролетарських революцій, соціалізму й прогресу, символом комуністичного перетворення миру.

Загальні уявлення В. І. Леніна про соціалістичне і комуністичне суспільство принципово не відрізнялися від відповідних поглядів К. Маркса і Ф. Енгельса. Щодо конкретних шляхів і методів будівництва соціалізму В. І. Ленін неодноразово змінював свою думку. Очевидно, що марксизм (марксизм-ленінізм) є альтернативою лібералізму. Він заперечує ідеї суспільного договору і природного права як найважливіші теоретичні засади лібералізму, відкидає принципи поділу влади і верховенства права як головні підвалини демократичної організації політичного життя суспільства. Якщо в лібералізмі центральною є ідея індивідуальної свободи, то в марксизмі — ідея соціальної рівності. А соціальна рівність та індивідуальна свобода, як відомо, є альтернативними явищами суспільного життя. Зрештою, такі відмінності між лібералізмом і марксизмом закономірні, оскільки виникли вони й розвивалися як ідеології різних суспільних класів — буржуазії і пролетаріату, інтереси яких, за марксизмом, є протилежними. Й допоки зберігатиметься такий поділ суспільства на класи, хоч би як їх називали, існуватимуть ліберальні й комуністичні ідеї.

Соціологія держави характеризується не тільки своєю суттю, функціями, механізмом. Вона має також певні форми. Форма держави — це її структура, яка складається з політичного режиму, форми правління і державного устрою.

Важливе місце в соціологічній проблематиці держави займає державний апарат. Основою державного апарату є інститути організованого насильства: армія і поліція (міліція). До його складу входять також інститути адміністрації і правосуддя, без яких держава не спроможна здійснювати свої функції у нормальних, мирних умовах. Насильство використовується лише у разі необхідності. Держава застосовує свій адміністративний апарат для регулювання різноманітних суспільних проблем.

Державний апарат має бюрократичний характер. Тому соціологічний аналіз державного апарату необхідний для боротьби з його бюрократичним характером і вдосконалення структур та принципів його діяльності.

Особливе місце в соціологічних дослідженнях займає така частина державного апарату, як армія. Вона характеризується нижченаведеними рисами:

1) це організація, у якій превалює формальний зв'язок над персональним, причому зберігається велике значення зв'язку особистого, безпосереднього у межах малих підрозділів;

2) вона є специфічним державним інститутом;

3) представляє суспільну групу з власною системою внутрішньої диференціації і одночасно є частиною системи суспільного розшарування;

4) являє собою бойову групу, організовану для досягнення перемоги.

У роботі "Великий почин" (1919 p.) В.І.Ленін дає визначення класів, підкреслює, що відношення великих груп людей до засобів виробництва є визначальною ознакою класів. В інших роботах виділяються й аналізуються конкретні форми класової боротьби (політична, економічна, ідеологічна). Серед широкого кола питань суспільного розвитку, якими цікавився і які досліджував В.І.Ленін, особливе місце належить теорії соціалістичної революції. Він робить висновок, що капіталізм з кінця XIX ст. вступає у черговий етап свого розвитку — імперіалізм, який об'єктивно створює умови для соціалістичної революції.

Революція трактується ним як якісний стрибок, що забезпечує перехід суспільства на принципово новий ступінь свого розвитку і передбачає кардинальну зміну форм та характеру власності на засоби виробництва, соціального, політичного і духовного життя суспільства. Жовтнева соціалістична революція 1917 р. у Росії готувалась і здійснювалась відповідно до ленінської теорії. Нового трактування в ленінських роботах набуває держава. Вона розглядається як спеціальний орган, машина, за допомогою якої здійснюється управління суспільством в інтересах пануючого класу. В.І.Ленін постійно підкреслює класовий характер і класову сутність держави, значною мірою розглядає її в контексті революційних змін існуючих суспільних відносин. Особливо це виявляється в праці "Держава і революція" (1917 р.), в якій він робить висновок про необхідність заміни після перемоги соціалістичної революції старої державної машини новою, яка буде відповідати потребам класів і соціальних сил, що здійснюватимуть революцію, обґрунтовує необхідність такої конкретної форми державного управління, як диктатура пролетаріату. Історія згодом покаже, до яких трагічних наслідків може призвести абсолютизація даної форми управління. В.І.Ленін вважав, що у майбутньому держава відімре, але це буде не раніше, ніж люди звикнуть дотримуватись елементарних норм поведінки без примусу.

Ленінська думка завжди була звернена до інтересів трудящих.

Ленін послідовно відстоював чистоту марксизму, непримиренно боровся проти ревізіоністських і догматичних перекручень революційної теорії. Історичний досвід показав, що які б те не було відступу від принципів марксистсько-ленінського навчання, від його інтернаціональної сутності, будь-які спроби підмінити наукову теорію буржуазно-ліберальною або псевдореволюційною фразою неминуче вступають у непримиренний конфлікт із історичними цілями міжнародного робітничого класу, з корінними інтересами соціалізму.

Ідеї марксизму-ленінізму живуть і тріумфують у грандіозних перетвореннях, що були здійснені радянським народом під керівництвом ленінської партії. Ідеї марксизму-ленінізму живуть і тріумфують у досягненнях народів соціалістичних країн, в успіхах світового комуністичного руху, міжнародного робітничого класу, сил національного звільнення. Революційна теорія безупинно збагачується теоретичною діяльністю КПРС і братніх партій, колективною думкою світового комуністичного руху.

Ленін увійшов в історію як найбільший вождь пролетарської революції, як творець і керівник більшовицької партії — авангарду робітничого класу, партії нового типу, партії соціалістичної революції й диктатури пролетаріату, партії будівництва соціалізму й комунізму, вищої форми суспільно-політичної організації. Його життя й діяльність невіддільні від боротьби робітничого класу й Комуністичної партії. Він ясно бачив, що без революційної марксистської партії неможлива ні перемога соціалістичної революції, ні побудова соціалізму й комунізму.

2. Ленінське обґрунтування суспільства та його економічного розвитку

Великий вплив на розвиток соціології в Росії зробила опублікована в 1899 році книга В.І. Леніна "Розвитку капіталізму я Росії".

В нових історичних умовах суто теоретично В.Ленін доповнив "Марксів" аналіз капіталізму дослідженням закономірностей розвитку його "вищої і останньої стадії — імперіалізму", теоретично обґрунтував, що концентрація і централізація виробництва й капіталу "впритул підводить до соціалізму", а це робить неминучою переможну пролетарську революцію, дещо підправив "Марксове вчення про можливість перемоги соціалізму одночасно в багатьох розвинених країнах" можливістю революції у "найслабшій ланці ланцюгу імперіалізму". В.Ленін не тільки знову відродив Марксову ідею про "диктатуру пролетаріату", але й розвинув її, доводячи, що "соціалізм являє собою єдину фабрику, яка управляється з єдиного центру і жорстко контролює міру праці і міру споживання".

Ленін називав матеріалістичне розуміння історії "…синонімом суспільної науки…" і вказував, що "…ця гіпотеза вперше створила можливість науково й соціології…" (там же, с. 140, 138). Філософсько-методологічні принципи матеріалістичного розуміння історії були блискуче застосовані Марксом і Енгельсом до дослідження всесвітньої історії в цілому й капіталістичному суспільстві зокрема . "Тепер, — писав В. И. Ленін, — з часу появи "Капіталу" — матеріалістичне розуміння історії вже не гіпотеза, а науково доведене положення…". Будучи непримиренними супротивниками спекулятивних побудов і апріорізму, основоположники марксизму використовували у своїх роботах всі існуючі в той час методи наукового дослідження — статистичний аналіз, анкети, дані переписів населення, опитувань, порівняльно-історичні узагальнення, побудова теоретичних моделей досліджуваних процесів і т.п. На основі цього наукового синтезу будується прогноз майбутнього розвитку й програма революційно-перетворювальної діяльності (теорія наукового комунізму).

В період перших років побудови нового суспільства (період "воєнного комунізму") на шляху жорстокого централізованого управління і диктатури, у повній відповідності з "Марксовою доктриною" провадив "експропріацію експропріаторів", але дуже скоро зрозумів, що здобутки переможної революції поставлені під загрозу, що і змусило його "переглянути точку зору на всю справу соціалізму". Це змусило вождя пролетарської революції докорінно змінити тактику (період НЕПу) і зробити поступки дрібному підприємництву, торгівлі і кооперації, тобто пожвавити суто економічні процеси всупереч політичним.

Московське керівництво, Ленін розуміли, що подальше здійснення політики «воєнного комунізму» може призвести до селянської війни. На X з'їзді РКП(б) в березні 1921 р. Ленін переконав делегатів прийняти рішення про заміну продрозкладки натуральним продподатком. Було покладено початок системі заходів, які згодом назвали новою економічною політикою (неп).

Це була політика компромісів, вимушеного відходу від негайного будівництва комунізму за Марксом. Крім заміни розкладки натуральним і грошовим податками, що давало змогу селянам продавати надлишки власної продукції на ринку, неп допускав вільну внутрішню торгівлю, передачу дрібних підприємств в оренду і приватну власність, іноземні концесії. Запроваджувався госпрозрахунок на рівні трестів. Практично призупинилося заснування нових колгоспів і радгоспів, набув розвитку кооперативний рух. Однак більшовицьке керівництво не збиралося відмовлятися від будівництва соціалізму. Тому вирішальні галузі економіки — важка промисловість, банки, транспорт і зовнішня торгівля — залишалися під контролем держави. Ленін вважав, що за збереження диктатури пролетаріату неп забезпечить перемогу соціалізму над капіталізмом.

Неп зумовив певні успіхи й у внутрішній політиці. Було припинено масові розстріли. Влада проголосила амністію повстанцям і членам некомуністичних партій.

На підприємствах, які відносили до «командних висот», парткерівництво вирішило налагодити господарювання без капіталістів, але методами, пристосованими до ринкових відносин. До цього підприємства були просто виконавцями волі керівництва. Вони працювали за нарядами, під них одержували сировину, матеріали, паливо, пайки для робітників, відповідно до нарядів безкоштовно здавали вироблену продукцію. Прагнучи оживити підприємства і боячись самого терміна «ринкова економіка», більшовики застосували термін «комерційний розрахунок». Він не прижився, бо насторожував нових власників, і тому було введено назву «господарський розрахунок».

Більшовики змушені були тимчасово відмовитися від строгої регламентації промисловості («главнізму») і перейти до впровадження госпрозрахункової трестівської системи.

Великі заводи і фабрики у власність або в оренду не передавалися навіть трудовим колективам (хоча більшовики декларували: фабрики і заводи робітникам), Нові методи полягали в тому, що керівники державних підприємств діяли не за нарядами, а самостійно, пристосовуючись до ринкових відносин. Керівник мав забезпечити самоокупність виробництва. Коли цього не досягали, держава покривала збитки з бюджету.

На госпрозрахунок переводилися не окремі заводи і фабрики, а певна їх група, яка утворювалася за галузевою або галузево-територіальною ознакою. Таке об'єднання підприємств прибрало назву «трест» (за схожістю з капіталістичними об'єднаннями, учасники яких втрачали виробничу, комерційну, а часом і юридичну самостійність). Окремі фабрики і заводи як складові тресту не мали статусу юридичних осіб. Навіть найбільші з них працювали як цехові підрозділи, без права самостійного виходу на ринок.

У 1923 р. Ленін зробив спробу ревізувати партійну програму у найбільш вразливій частині — перетворення у сільському господарстві. У статті «Про кооперацію» він фактично ревізував ідеї економічних засад свого ж вчення про комунізм. Так, в перші роки непу Ленін ототожнював торгівлю і ринок тільки з капіталізмом. Кооперацію він розглядав як капіталістичну, а не соціалістичну форму господарювання. Проте кооперація не може існувати без ринку і товарно-грошових відносин. Кожний товаровиробник-ко-оператор є власником і може працювати самостійно.

Спираючись на півторарічний досвід непу, Ленін у згаданій статті почав стверджувати протилежне тому, що зазначав раніше. Він робить висновок, що лад цивілізованих кооператорів за суспільної власності на засоби виробництва — це лад соціалізму, підкреслюючи необхідність визнати докорінну зміну точки зору щодо кооперації. Із цих висновків для партії, яка збиралася будувати соціалізм, вимальовувалася така перспектива: замість того щоб колективізувати селян-власників, організовувати колгоспи, треба створювати умови для розгортання кооперативного руху. Кооперативи не потребували відчуження власності, і селяни охоче йшли до них. Складалася ситуація, яка вступала у протиріччя із програмою партії. Партійне керівництво розуміло, що селяни-власники ніколи добровільно не погодяться на колективізацію.

Водночас з моменту публікації статті Леніна «Про кооперацію» про колективізацію на XII і XIII з'їздах РКП(б) навіть і не згадувалося. Проте на кожному партз'їзді, на конференціях і пленумах ЦК КП(б)У порушувалося питання кооперації. З бюджетних ресурсів на кооперативне будівництво виділялися великі кошти.

Опираючись на досвід СРСР, Ленін дав глибокий теоретичний аналіз економіки й класової структури суспільства в період переходу його від капіталізму до соціалізму.

Після Жовтневої революції селянство звільнилося від експлуатації з боку поміщиків і капіталістів. І в перехідний період воно ділиться на кулаків, середняків і бідноту, але тепер значна частина колишньої бідноти перейшла на положення середняка. Середняк став центральною фігурою землеробства. Зберігається подвійність середняка, його дрібнобуржуазна природа, проміжне положення його в суспільстві й коливання між робітничим класом і буржуазією. Уміння партії розділяти розмежовувати селянина — трудівника, працівника від селянина — власника; спекулянта Ленін відносив до корінних умов успішності боротьби за перемогу соціалізму.

Буржуазія перестала бути панівним класом, але зберігала ще більшу силу. Конкретизуючи дані Марксом загальне визначення перехідного періоду, Ленін охарактеризував його як період "боротьби між умираючим капіталізмом і комунізмом, що народжується…" . Він наполегливо підкреслював що класова боротьба при диктатурі пролетаріату не зникає, а приймає інші форми.

Ленінська модель економіки й класової структури суспільства перехідного періоду служила КПРС, служить марксистсько-ленінським партіям інших країн теоретичною опорою для визначення завдань будівництва соціалізму, політики партії на різних етапах цього будівництва.

В.І.Ленін говорив про неминучість перемоги соціалізму в інших країнах, про утворення в майбутньому світової системи соціалізму, підкреслював необхідність братнього співробітництва й взаємної допомоги соціалістичних країн, об'єднання їхніх сил для захисту соціалізму від підступу імперіалізму, для прискорення будівництва соціалізму й комунізму.

Висновки

Країною, в якій, за твердженням В. І. Леніна, визріли об'єктивні й суб'єктивні передумови соціалістичної революції, була Росія. Об'єктивними передумовами революції він вважав революційну ситуацію, якій притаманні такі три ознаки: 1) неможливість для пануючих класів зберегти в незмінному вигляді своє панування; 2) загострення, вище від звичайного, нужди й бідувань пригноблених класів; 3) значне підвищення в силу зазначених причин активності мас. Суб'єктивний чинник революції — це "здатність революційного класу на революційні масові дії". Ця здатність значною мірою залежить від наявності у робітничого класу власної революційної політичної партії.

Розробці вчення про політичну партію В. І. Ленін приділяв першорядну увагу. Він створив учення про так звану партію нового типу. "Нового" — на відміну від більшості соціалістичних партій II Інтернаціоналу, які стали на позиції реформізму. Всебічного розвитку це вчення набуло в таких працях, як "Завдання російських соціал-демократів" (1897), "Що робити?" (1902), "Крок вперед, два кроки назад" (1904) та ін.

Партія, за В. І. Леніним, — це передовий загін робітничого класу, вища форма його класової організації. Свою діяльність вона спрямовує на підготовку робітничого класу до здійснення революції, завоювання політичної влади. Революційність є основною ознакою партії нового типу. Партія може успішно виконувати свою керівну роль лише за умови, що вона озброєна революційною теорією, забезпечує ідейну та організаційну єдність своїх лав. В. І. Ленін створив таку партію Російську соціал-демократичну робітничу партію (більшовиків) і керував нею у процесі здійснення соціалістичної революції та в перші роки будівництва соціалізму в Росії.

Список використаної літератури

1. Захарченко М. В., Погорілий О. І. Історія соціології — від античності до початку ХХ ст. — К., 1993.

2. Історія вітчизняних соціологічних теорій і вчень: навч.-метод. посібник / Донецький держ. ун-т управління. Кафедра соціології управління / Віталій Володимирович Білецький (уклад.). — 2. вид. — Донецьк : ДонДДУ ; УКЦентр ; НТШ-Донецьк, 2007. — 136с.

3. Ленин В. И.Развитие капитализма в России // Поли. собр. соч., т. 3. М.: Гос. изд-во полит. лит., 1958.

4. Ленин В. И. Что такое «друзья народа» и как они воюют против социал-демократов // Полн. собр. соч., т. 1. М.: Гос. изд-во полит. лит., 1958.

5. Ленин и социология / Отв. ред. Ф. М. Бурлацкий, Г. В. Осипов. М.: ИКСИ АН СССР, 1970.

6. Ручка А. А., Танчер В. В. Курс історії теоретичної соціології. — К., 1995.

7. Ручка А. А., Танчер В. В. Очерки истории социологической мысли. — К., 1992.