Соціологія громадської думки.

Вступ.

1. Природа громадської думки.

2. Громадська думка в політичному житті країни.

Висновки.

Використана література.

Вступ

Громадська думка є одним з явищ суспільного життя, яке викликає постійний та глибокий інтерес. Вона відіграє винятково важливу роль у діяльності держави, політичних партій, громадських рухів, кожної людини. Водночас громадська думка є одним з найскладніших соціальних феноменів. Вона є ефективним інструментом соціального управління, регулювання багатьох соціальних, економічних, політичних і духовних процесів. Всебічним аналізом цього соціального феномена займається соціологія громадської думки.

Соціологія громадської думки — спеціальна соціологічна теорія, яка вивчає сутність громадської думки як соціальної інституції суспільства, її природу як одного із станів масової свідомості; структуру, функції і закономірності функціонування громадської думки, методику та організацію її дослідження, а також використання громадської думки в соціальному управлінні, політичній, економічній, ідеологічній діяльності.

Розвиток соціології громадської думки пов'язаний з діяльністю таких відомих соціологів, як Г. Тард, Ф. Тьонніс, Б. Бе-рельсон, Дж. Геллап, П. Лазарсфельд, Г. Лассуел, С. Ліпсет, Е. Ноель, Б. Грушин, В. Коробейников, В. Оссовський та ін.

Мета: розкрити соціологію громадської думки.

1. Природа громадської думки

Термін «громадська думка» ввійшов у вжиток в Англії у XII ст. Звідти він проник в інші країни, а з XVIII ст. став загальноприйнятим.

Громадська думка— спосіб формування і вияву масової свідомості, що виражає ставлення людей до суспільно значимих подій і фактів, до діяльності соціальних спільнот, груп і окремих осіб.

Щодо сутності громадської думки в науці точаться постійні дискусії, оскільки цей феномен не є простим та однозначним. Наприкінці 90-х років XX ст. поняття «громадська думка» тлумачать як важливу соціальну, соціально-політичну інституцію суспільства, яка в демократичному суспільстві є одним з елементів механізму прийняття рішень на всіх рівнях управління, форму висловлення політичної волі народу. Громадська думка — сукупне ставлення певної групи людей до подій, явищ соціальної дійсності.

Соціальна інституція перетворює певну соціальну дію на впорядковану, тривалу в часі, зорієнтовану на раціональні цілі, тобто робить соціальну дію організованою, здійснюваною згідно з певними правилами.

На думку В.Оссовського, зміст громадської думки можна розглядати як соціальне ставлення, виражене у формі оціночного судження між соціальними суб'єктами і суб'єктом влади стосовно змісту й способу розв'язання певної проблеми.

Соціальні групи, суб'єкти громадської думки мають і висловлюють певні міркування щодо шляхів вирішення відповідних соціальних проблем. Водночас існують суб'єкти влади, уповноважені розв'язувати ці проблеми. Громадська думка і є регулятором відносин між ними.

Громадська думка як соціальна інституція в будь-якому суспільстві визначає, які існують і якими вони повинні бути суб'єкти громадської думки і суб'єкти влади, щоб відносини між ними (з урахуванням специфіки відповідного суспільства, його соціального устрою та ін.) були інституційними, мали впорядкований характер.

У різних типах суспільства за наявності різних політичних режимів специфіка виявлення громадської думки як соціальної інституції неоднакова. Так, за тоталітарних режимів суб'єкти влади прагнуть придушувати громадську думку чи контролювати її, демократичне ж правління шукає у неї підтримки.

Водночас постає питання, наскільки можна довіряти гро-'«адській думці як інструментові політичного управління. Різні вчені (від Сократа та Аристотеля до Гегеля та Ортеги і Гассета) висловлювали різноманітні думки щодо цього: від повної «довіри» — до сумніву щодо можливості та доцільності її використання («думка мудрих більш істинна, ніж думка більшості»). Хоча домінував висновок, що суспільством можна правити, лише спираючись на підтримку громадської думки. Однак слід враховувати, що не з усіх проблем існує громадська думка, не завжди вона є компетентною та ін.

Одна з найважливіших проблем, які постали перед нашим суспільством, — проблема інституціоналізації громадської думки в Україні. За тоталітаризму громадську думку певною мірою брали до уваги, однак лише як наявність окремих сукупних суджень різноманітних груп людей. А як соціальна інституція вона просто не могла функціонувати в тих умовах. Трасформаційні процеси передбачають перехід не тільки до ринкової економіки, а й до суспільства, де громадська думка є важливою соціальною інституцією, регулює відносини між населенням і суб'єктами влади. Інституціоналізація громадської думки неможлива без розширення суб'єктів громадської думки; розширення об'єктів громадської думки (мається на увазі, що вона може існувати стосовно всіх проблем життєдіяльності суспільства і певним чином враховуватися); зміни структури суб'єктів влади з точки зору їх спрямованості на врахування громадської думки.

Але найбільше значення має встановлення якісно нових відносин між суб'єктами громадської думки і суб'єктами влади. Вони повинні «перебувати» в одному культурному просторі у своїх оцінках щодо необхідності та способів вирішення певних проблем, керуватися одними й тими самими критеріями. Процес інституціоналізації громадської думки, безумовно, дуже складний, тривалий у часі, можливий лише у громадянському суспільстві.

Думка — оціночне судження, що виражає ставлення суб'єктів до конкретних об'єктів дійсності. Громадська думка — стан масової свідомості, що містить у собі приховане чи явне ставлення різних соціальних спільнот (соціальних груп) до проблем, подій та фактів дійсності. Отже, думкою є лише оціночне, а не будь-яке судження. А громадська думка не є окремою формою, окремим рівнем чи спеціальним станом суспільної свідомості.

Проблема масової свідомості, одним із станів якої є громадська думка, становить безперечний інтерес для кожного соціолога, бо він певною мірою постійно контактує з нею.

Масова свідомість — сукупність ідей, уявлень, ілюзій, почуттів, настроїв, які відображають усі сторони життя суспільства, доступні масам та здатні викликати їх інтерес.

Масова свідомість виникає і формується в процесі масовізації різних способів життєдіяльності людей (у сферах виробництва, споживання, спілкування, політики, дозвілля тощо), які породжують однакові чи подібні інтереси, потреби, навички, оцінки всього населення, представників різних соціальних груп.

Отже, масова свідомість справді є частиною суспільної свідомості, поза її межами опиняються різні форми групової свідомості (класової, національної та ін.), спеціалізованої (професійної та ін.). Масова свідомість — специфічна частина, сектор, зріз суспільної свідомості, в межах якої у представників різних соціальних, національних, професійних та інших груп можуть виникати і виникають аналогічні думки, судження, оцінки, які відображають їх ставлення до проблем та фактів дійсності.

Оскільки масова свідомість суб'єктів висловлювання та об'єктів уваги майже збігається з іншими секторами суспільної свідомості, її специфіка (і це дуже важливо враховувати при вивченні громадської думки) передусім — у джерелах та характері формування. Справді, оскільки йдеться про сучасні форми масовізації способів життєдіяльності людей, то очевидно, що у формуванні масової свідомості беруть участь не тільки наукова інформація, засоби масової інформації, а й близьке соціальне оточення, безпосередній життєвий досвід, зрештою, просто чутки, плітки.

З іншого боку, процес формування масової свідомості (на відміну, наприклад, від групової, де відбувається постійне накопичення поглядів, позицій) і, відповідно, громадської думки, специфічний: він відбувається як процес інтенсивного обміну інформацією, порівняння і протиставлення близьких позицій, їх зближення, пошук точок зіткнення, відкидання деталей, характерних для індивідуальних уявлень.

При цьому формування громадської думки відбувається як стихійно (під час спілкування, освоєння індивідуального та колективного досвіду), так і цілеспрямовано. У сучасних; суспільствах громадська думка зазнає впливу багатьох соціальних інститутів: державних установ і політичних організацій, громадських рухів, засобів масової інформації тощо. Вагома роль преси, радіо, телебачення у формуванні і висловлюванні громадської думки.

Отже, громадська думка, як і масова свідомість загалом, за своєю внутрішньою природою є складним утворенням, яке характеризує розірваність, «пористість», суперечність, здатність до швидких несподіваних змін. Ця обставина спричиняє два важливі висновки, без урахування яких соціологія громадської думки взагалі не існувала б:

1. Громадська думка може бути як адекватною реальному станові речей, так і може містити помилкові, хибні уявлення про дійсність.

2. Громадська думка може швидко (інколи за декілька діб, наприклад, у період виборчих кампаній), рішуче змінюватись, оскільки практично постійно перебуває у стадії формування. У цьому разі громадська думка — це завжди певний «процес», але не «результат». Тому при вивченні та використанні громадської думки у процесі соціального управління необхідні постійні й старанно контрольовані обстеження її.

2. Громадська думка в політичному житті країни

Громадська думка не є аморфним утворенням. Вона чітко структурована за ознаками, які враховують при її вивченні: суб'єкти громадської думки; об'єкти громадської думки; типи суджень громадської думки; канали висловлювання громадської думки.

Суб'єкт громадської думки — групи населення, які є безпосередніми «виразниками» громадської думки. Проблема ця не є простою як з наукової, так і з політичної точок зору. Справді, за якими критеріями встановити, яка думка є громадською, а яка — ні? У радянські часи стверджувалося, що громадська думка — це обов'язково думка «більшості», а тому думка «меншості» не є громадською. Необ'єктивність такої позиції безсумнівна. Адже у кожному суспільстві існують різні соціальні групи, і коли, наприклад, одна з них виступає проти загальноприйнятої точки зору (налічуючи у своїх лавах мільйони людей), то хіба ж можна стверджувати, що така думка не є громадською?

Серйозні дискусії точилися щодо того, який «обсяг» суб'єкта є достатнім, щоб висловлена ним думка могла бути врахована як громадська. Стверджувалося, наприклад, що громадською можна назвати тільки думку всього народу. Наприклад, громадською слід вважати думку будь-якої спільноти, але тільки стосовно неї самої чи структури, до якої вона належить. Так, думка виробничої бригади є громадською, коли йдеться про проблеми цієї бригади чи цеху, до якого вона належить. Щодо підприємства в цілому, міста, країни думка бригади, безумовно, не буде громадською, бо вона не репрезентує ці сукупності.

Існує ще одна важлива проблема, пов'язана із суб'єктами громадської думки. Специфіка масової свідомості полягає в тому, що вона з певних причин може «генерувати» однакові потреби, оцінки серед представників різних соціальних груп. Отже, навряд чи можна виділяти суб'єкт громадської думки лише, наприклад, за соціально-демографічними ознаками (громадська думка робітників, інтелігенції, підприємців та ін.). Вона відрізняється від групової суспільної свідомості тим, що в один суб'єкт громадської думки «входять» і робітники, і підприємці, і інтелігенція. Звідси бере початок проблема «груп свідомості».

Об'єкт громадської думки — сфера життя суспільства (економіка, культура, політика, побут та ін.), яка принципово доступна масам і може викликати їх інтерес.

Певні проблеми опиняються в центрі уваги громадської думки під впливом різних чинників. Це — громадський інтерес, який зумовлює проблема; дискусійність підходів (можливість існування різних точок зору на проблему); компетентність громадської думки щодо неї та ін.

Проблема об'єкта громадської думки найчастіше постає, коли у прикладних дослідженнях виявляють «ножиці» між питаннями, які цікавлять громадську думку, з одного боку, та питаннями, які висвітлює преса, вирішують органи управління, — з іншого. Наприклад, населення найбільше цікавить проблема цін, а депутати найчастіше обговорюють інші, менш значимі для громадян на той час питання. У таких ситуаціях виникає недовіра населення до діяльності органів влади. Регулярні опитування дають змогу чітко відстежувати ієрархію об'єктів громадської думки, враховувати її у практичній діяльності.

Залежно від змісту висловлювань населення існує кілька типів суджень громадської думки. Оціночні судження (найпоширеніші) висловлюють ставлення населення до фактів та явищ дійсності. Аналітичні судження аналізують ставлення населення до фактів дійсності (а не тільки оцінюють). Конструктивні судження програмують соціальні відносини і процеси. Аналітичні та конструктивні судження громадської думки мають багато спільного, тісно пов'язані між собою.

Одна з найважливіших характеристик структури громадської думки — це канали її висловлення. Адже громадська думка висловлюється (активно чи пасивно, прямо чи опосередковано) через канали висловлювання, які поділяються на три групи: опосередковані, прямі, спеціалізовані.

Опосередковані канали висловлювання громадської думки — це засоби масової інформації (преса, радіо, телебачення); різні засоби освіти, лекції; документи органів управління, засідання органів управління та ін. Усі ці засоби характеризуються тим, що через них позиція, погляди, оцінки населення висловлюються не безпосередньо, а з використанням «фігури ретранслятора». Тобто наявне «втручання» у зміст різних «текстів» громадської думки. При цьому «коригування» громадської думки відбувається завжди з використанням різноманітних прийомів. Наприклад, публікуючи листи у газеті, зовсім не обов'язково виправляти їх — досить того, що для публікації відбирають їх. Водночас очевидно, що вважати умисним таке «коригування» громадської думки не можна, оскільки це зумовлено здебільшого природою зазначених каналів висловлювання громадської думки.

Прямі канали висловлювання громадської думки — особисті контакти працівників органів управління з населенням; листи; збори та мітинги, демонстрації та страйки, які характеризуються прямим, безпосереднім контактом виразника думки з представниками органів управління. Тому ця група каналів значно надійніша. Оскільки позиції населення висловлюються в даному разі прямо, об'єктивність інформації (потенціальна) цілком досяжна, чого не можна сказати з приводу її репрезентативності. Справді, на мітингах і зборах, наприклад, можуть виступати люди, які далеко не завжди висловлюють думку всього населення, а сфера особистих контактів представника органу влади може бути обмеженою і, відповідно, отриманій в цих контактах інформації не вистачатиме репрезентативності.

Спеціалізовані канали висловлювання громадської думки — це опитування із застосуванням наукових соціологічних методів. Опитування дають можливість одержувати надійну і репрезентативну інформацію, нагромаджувати її з широкого кола проблем життя певної території, аналізувати зміни громадської думки в динаміці шляхом проведення повторних, так званих панельних, опитувань з тих самих проблем, встановлювати і прогнозувати закономірності функціонування громадської думки,

Отже, використання інформації про громадську думку, здобуту з допомогою опитувань населення, є практично єдиною гарантією ефективності соціального управління. Така інформація може і повинна бути доповнена тією, що надходить з інших каналів. Проте прийняття рішень неможливе без використання об'єктивної та репрезентативної інформації, одержаної з допомогою опитувань.

Отже, характеристика суб'єкта, об'єкта, типів суджень, каналів висловлювання громадської думки дає досить повне уявлення про сутність та специфіку цього складного та різнобічного явища. А громадська думка, формуючись з думок окремих людей, є важливим чинником зворотного впливу на поведінку людей і діяльність органів управління.

Специфіка впливу громадської думки на органи управління, політичні структури тощо виражається через її функції: директивну, спонукальну, консультативну, експресивну.

Директивна функція громадської думки полягає в ухваленні рішень, які мають суто імперативний, обов'язковий характер. Йдеться про вибори, референдуми, збори трудових колективів, на яких ухвалюють обов'язкові для виконання усіма їх членами рішення.

Спонукальна функція громадської думки (функція тиску на органи управління) посідає проміжне місце між директивною і консультативною функціями. Суть її у тому, що громадськість у формі мітингів, демонстрацій, страйків тощо спонукає органи управління до прийняття відповідних рішень,

Консультативна функція громадської думки «дає поради» органам управління щодо способів і шляхів розв'язання проблем,

Експресивна функція громадської думки (найширша за своїм значенням) полягає в тому, що громадська думка, незалежно від того, в яких умовах їй доводиться «діяти», завжди займає певну позицію щодо тих чи інших фактів і подій життя суспільства, насамперед — діяльності держави,

Закономірності — суттєві, сталі відносини між соціальними явищами та процесами, які повторюються.

Вони з'ясовуються у процесі узагальнюючого пізнання специфіки функціонування і розвитку соціальних інституцій.

Хоча така соціальна інституція, як громадська думка, вивчена недостатньо, все ж її функціонування має певні закономірності. Розрізняють дві групи закономірностей: загальні та специфічні.

Загальні закономірності пов'язані з актуальністю та дискусійністю проблем, щодо яких формується і функціонує громадська думка; перманентністю процесу її формування, плюралістичністю характеру і змісту та ін.

Специфічні закономірності функціонування громадської думки пов'язані з особливостями, що виявляються у її функціонуванні в різних соціальних системах, країнах у певний час. Так, великий інтерес викликають закономірності функціонування громадської думки в Україні, яка перебуває на перехідному етапі. Це пояснюється зростанням її компетентності.

Важливою особливістю функціонування громадської думки в українському суспільстві є її диференційованість. Ще кілька років тому наявними були спроби обґрунтувати тенденцію до «консолідації» громадської думки різних груп населення, хоча була явно вираженою диференційованість точок зору різних соціальних груп. Сьогодні ж, коли соціальна диференціація суспільства очевидна, очевидна і диференційованість громадської думки. Адже цілком природно, що громадська думка підприємців, робітників, службовців щодо зміни структури виробництва, скорочення чисельності персоналу має свої особливості.

Громадська думка, набуваючи соціального звучання, значно розширює сферу активного впливу на соціальні процеси, участь у соціальному управлінні. І хоча раніше вона впливала (наприклад, своєю експресивною функцією) на соціальне управління, нині вона стає важливим фактором, який визначає соціальні та політичні процеси у суспільстві. Тому проблеми вивчення, врахування громадської думки у процесі соціального управління є особливо актуальними.

Відомо чимало методів вивчення громадської думки, і їх не можна зводити лише до спеціальних соціологічних опитувань. Оскільки громадська думка висловлюється через багато каналів, для її вивчення можуть бути використані контентаналіз текстів (при вивченні, наприклад, матеріалів преси, документів органів управління та ін.); спостереження (при вивченні громадської думки, яка функціонує на зборах, засіданнях органів управління та ін.); лінгвосоціологічні та соціометричні методики, соціальний експеримент.

Найважливішим при вивченні громадської думки є метод опитування як незамінний спосіб одержання інформації про безпосередні факти свідомості, суб'єктивний світ людей, їхні нахили, мотиви діяльності, думки. Відомий спеціаліст у галузі вивчення громадської думки Дж. Геллап назвав метод опитування «телескопом соціальних наук».

У процедурному плані цей метод зводиться до того, що, з одного боку, виступає дослідник з певними запитаннями, у відповідях на які він сподівається одержати потрібну йому інформацію, з іншого — опитуваний (респондент), який відповідає на запитання, володіючи при цьому інформацією, яка цікавить дослідника, і згоден повідомити її.

Опитування як метод соціологічного дослідження поділяється на два різновиди: інтерв'ю та анкетне опитування. Інтерв'ю — це бесіда, яка проводиться за певним планом і передбачає прямий контакт інтерв'юера з респондентом (опитуваним), причому запис відповідей останнього здійснюється або інтерв'юером, або механічно (на плівку). Анкетне опитування передбачає жорстко фіксований порядок, зміст і форму запитань, чітке формулювання відповідей, які реєструються опитуваною особою.

При вивченні громадської думки використовують різні види опитувань. Під час поштового опитування розсилають анкети, які потім повертають дослідникові поштою. Пресове опитування передбачає публікацію анкети в газеті. Телефонне опитування здійснюють з використанням телефону. Найчастіше використовують роздавальне опитування. При його організації анкету респонденту вручає безпосередньо дослідник, до якого вона повертається після заповнення. В усіх випадках важливо забезпечити репрезентативність інформації.

Враховуючи неабияке значення громадської думки в соціальному управлінні, труднощі, які постають у процесі її вивчення, в демократичних державах діють спеціальні центри з вивчення громадської думки.

Перше спеціальне опитування громадської думки, пов'язане з організацією виборчої кампанії, було здійснено у СІЛА в 1824 р. На початку 30-х років XX ст. у СІЛА було створено перший інститут опитувань громадської думки під керівництвом Дж. Геллапа. Нині він має філії у багатьох країнах світу. У повоєнні роки діяли десятки подібних інститутів та центрів. Найвідоміші серед них: «Бен Геффін і компанія», «Л. Харріс і компанія», Інформаційне агентство СІЛА, Служба вивчення громадської думки БІ-БІ-СІ (Великобританія), Інститут Демоскопії ҐФРШ та ін.

З відомих причин у СРСР тривалий час не було серйозних центрів вивчення громадської думки, хоча практикувалися розрізнені спроби опитувань. Про загальнонаціональні репрезентативні опитування не йшлося. Тільки наприкінці 80-х років створено Всесоюзний центр вивчення громадської думки під керівництвом академіка Т. Заславської, який мав свої відділення у Києві, Дніпропетровську, Львові.

В останні роки в Україні набули розвитку служби вивчення громадської думки, зокрема опитувальні центри на базі Інституту соціології НАН України, Києво-Могилянської академії, приватні опитувальні центри, регіональна мережа опитувань громадської думки.

Вивчення громадської думки має не тільки науковий аспект. Оскільки вона є важливим «важелем», елементом системи соціального управління, помітними стали наміри політиків, менеджерів, ідеологів практично «оволодіти» громадською думкою, використати її з метою поліпшення системи соціального управління, реалізації завдяки їй певних цілей.

Використання громадської думки в процесі соціального управління базується на тому, що вона містить у собі один із різновидів соціальної інформації, вкрай необхідний для ефективного управління суспільством. Йдеться про інформацію щодо «суб'єктивного світу» людей, їх оцінки свого становища в суспільстві, мотиви діяльності, емоційні та психічні стани тощо. Введення громадської думки в управлінські акти дає змогу синхронізувати в суспільстві об'єктивні процеси, відносини з суб'єктивними оцінками, думками людей.

Громадська думка може бути використана у регулюванні багатьох сфер життєдіяльності суспільства. Найважливіші з них:

1. Соціальні процеси, відносини: загальна організація соціального управління, процесів вироблення, прийняття та реалізації управлінських рішень; реалізація принципів соціальної політики та соціальної справедливості; вирішення екологічних проблем, організація еколого-соціологічного моніторингу; організація процесів функціонування трудових колективів та самоврядування у них; здійснення соціального контролю тощо.

2. Економічні процеси, відносини: регулювання ставлення населення до економічних процесів, з'ясування ставлення населення до економічних реформ; вивчення ринку, маркетинг; дослідження ефективності реклами та ін.

3. Політичні процеси, відносини: політична діяльність загалом, проблеми реалізації демократичних принципів; організація виборів та референдумів; визначення рейтингу політичних діячів та ін.

4. Духовні, ідеологічні процеси, відносини: організація ідеологічної діяльності, пропаганди; діяльність засобів масової інформації; соціалізація, виховання особистості та ін.

Висновки

Громадська думка— спосіб формування і вияву масової свідомості, що виражає ставлення людей до суспільно значимих подій і фактів, до діяльності соціальних спільнот, груп і окремих осіб.

Ефективне використання громадської думки в межах вищезазначених та інших соціальних процесів передбачає вироблення спеціальних соціальних технологій, накопичення досвіду використання громадської думки.

В Україні, наприклад, нагромаджено певний досвід організації еколого-соціологічних моніторингів з метою визначення громадської думки, громадської оцінки ступеня екологічності функціонування і розвитку соціоекосистем різного рівня, надійності та безпеки функціонування потенційно небезпечних в екологічному плані систем (такий моніторинг здійснювався в регіоні Каховського водосховища, де розташована Запорізька атомна станція).

Під час організації виборів до Верховної Ради України та місцевих рад на основі закордонного досвіду було впроваджено технології організації виборів з активним використанням громадської думки для створення іміджу кандидатів, їх програм, прогнозування результатів виборів та ін.

Особлива увага зосереджена на вивченні зарубіжного досвіду і створенні технологій маркетингових досліджень, які ототожнюють з вивченням громадської думки споживачів товарів та послуг з метою прогнозування випуску певної продукції тощо.

Використання громадської думки в процесах соціального Управління, вироблення та впровадження відповідних технологій, організація надійних і репрезентативних опитувань громадської думки стане одним з найактуальніших напрямів соціологічної науки і практики.

Використана література

1. Герасимчук А. А.Соціологія: Навчальний посібник.. -К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2003. -245 с.
2. Лукашевич М. П.Соціологія: Загальний курс: Підручник.. — К.: Каравела, 2006. — 407 с.
3. Пшеничнюк О. В. Соціологія: Посібник для підготовки до іспитів. — К.: Вид. Паливода А. В., 2005. -169, с.
4. Сасіна Л. О. Соціологія: Навчальний посібник. — Харків: ВД "ІНЖЕК", 2005. -206 с.
5. Соціологія : Підручник/ За ред. Володимира Пічі,. -3-тє вид., стереотип.. -Львів: Новий Світ-2000, 2006. -277 с.
6. Черниш Н.Соціологія: Курс лекцій. -Львів, 1998. -362 с.