Соціологія освіти

1. Внутрішньо-інституційний і зовнішньо-інституційний рівень дослідження освіти.

2. Економічна цінність освіти.

Список використаної літератури.

1. Внутрішньо-інституційний і зовнішньо-інституційний рівень дослідження освіти

Предметом соціологічного вивчення є освіта як соціальний інститут, як соціальна система, механізм взаємодії її з іншими складовими суспільства, його соціальною структурою.

Щоб ліпше зрозуміти роль і місце інституту освіти в загальній системі суспільних відносин, слід коротко ознайомитися з еволюцією освіти, історією її розвитку.

У первісному суспільстві освіта була складовою соціально-виробничих процесів. Не було ні шкіл, ні вчителів. Передавання знань, досвіду, культури здійснювали всі члени суспільства. Навчання дітей, залучення їх до трудового процесу починалося з 4—5 років. Хлопчиків навчали чоловіки, а дівчаток — жінки. Підлітки нарівні з дорослими брали участь у випасанні худоби, риболовлі тощо.

Коли діти дорослішали, вони проходили церемонію «ініціації», тобто своєрідного посвячення в дорослі, демонструючи свою силу й трудові навички.

З поглибленням поділу та спеціалізації праці, утворенням державності і появою соціальної нерівності починається поступова інституалізація освіти. Перші ознаки соціального інституту освіти з’являються вже в античному світі, коли діти багатих батьків здобували освіту в спеціальних учителів.

Освіта як соціальна система існує в Україні на 3-х рівнях— дошкільна, шкільна (початкова й середня), вища — і у 2-х формах— непрофесійна (дошкільні дитячі заклади, середні школи, гуртки тощо) і професійна (навчання на робочих місцях, курси професійної підготовки, професійно-технічні училища, середні спеціальні навчальні заклади, інститути, університети, курси підвищення кваліфікації, магістратура, аспірантура, докторантура).

Що стосується, наприклад, дошкільного навчання, то соціологія виходить з того, що основи виховання людини, її працелюбство, інші моральні якості закладаються ще в ранньому дитинстві, а отже, дуже велике значення має соціальна позиція й ціннісні орієнтації тих людей, які виховують дітей.

Велика роль у цьому належить дошкільним закладам, які відвідує майже кожна друга дитина. Проте значення цих установ у формуванні особистості людини часто недооцінюють. Інколи забувають, що дитячі садки, ясла — це не просто місця, де дітей годують і доглядають, а й що тут відбувається їхній фізичний, розумовий і духовний розвиток. Нині, на жаль, через усеохоплюючу суспільну кризу дитячі дошкільні заклади здебільшого перестали функціонувати. Суспільство болісно відчує це років через десять, коли сьогоднішні дітлахи подорослішають.

На відміну від дошкільних закладів, які завжди охоплювали лише частину дітей (на бажання батьків), шкільне виховання є обов’язковим. Це означає, що молоді гарантується право здобуття повної середньої освіти.

У соціологічному аналізі загальної середньої освіти вивчаються її цінності, орієнтири батьків і дітей, їхня реакція на запровадження нових форм освіти, бо закінчення загальноосвітньої школи є для молоді одночасно й моментом вибору життєвого шляху, професії, виду занять.

Однак глобальна криза суспільства дається взнаки й тут: значно поглибився розрив між рівнем знань, що його забезпечують звичайні школи, і рівнем знань учнів привілейованих гімназій та ліцеїв, де навчаються діти заможних батьків. Через це й перспективи продовжити навчання у вузі теж дуже неоднакові. Діти з матеріально незабезпечених сімей втрачають можливість одночасно із середньою здобути професійну освіту, оскільки значно скоротилася кількість ПТУ, особливо в сільській місцевості. Скорочення мережі позашкільних дитячих установ (спортивних, музичних, природничо-технічних тощо) призвело до значного зростання кількості неформальних груп підлітків, котрі демонструють здебільшого не найліпші взірці поведінки й моральних цінностей.

Особливе місце в соціологічному вивченні посідає професійна освіта — професійно-технічна, середньоспеціальна й вища.

Професійно-технічне навчання зв’язане безпосередньо з потребами виробництва, з оперативною і порівняно швидкою формою включення молоді в життя. Соціологів цікавлять мотиви і ефективність навчання, його роль у підвищенні кваліфікації, у розв’язанні народногосподарських проблем.

Щодо середньої спеціальної і вищої освіти, то для соціології важливо виявити соціальний статус цих видів навчання, оцінку можливостей і ролі в майбутньому житті, відповідність суб’єктивних намагань молоді та об’єктивних потреб суспільства, якість і ефективність її професійної підготовки.

Особливо актуальним є питання професіоналізму майбутніх фахівців, тобто того, щоб якість і рівень їхньої підготовки відповідали реаліям сьогоднішнього дня.

Соціологічні дослідження свідчать, що продовжує залишатися невисокою стійкість професійних інтересів молоді. Більше половини випускників змінюють професію, сотні тисяч фахівців з вищою і середньою спеціальною освітою працюють на посадах, що не потребують такого рівня підготовки. З розвитком ринкових відносин ця тенденція посилюється.

Слід зауважити, що завжди цінувалися у фахівця його духовність, загальнолюдські якості, тяжіння до цінностей світової культури. Система освіти, що склалася за радянських часів, сприяла формуванню більше «професійного кретинізму», що несумісно із цінностями громадянського суспільства. Гуманізація вищої освіти — один з основних напрямків її вдосконалення.

У недалекому минулому екстенсивна економіка України не потребувала високої якості підготовки фахівців. Рівень життя людини не залежав від її професійної підготовленості, якості праці. Знання, таланти здебільшого залишалися незатребуваними. Зрозуміло, що така ситуація не сприяла виникненню мотивації до активної творчої роботи ні у викладачів, ні в студентів. Панували адміністративні методи організації навчального процесу, які породжували пасивність і апатію.

Спостерігалася деградація народної освіти. З інструменту розвитку особистості вона поступово перетворилась на інструмент простого відтворення знань.

Оскільки соціальна структура освіти є віддзеркаленням соціальної структури суспільства, то специфіка соціологічного підходу до вивчення освіти полягає в тім, що її розглядають у контексті соціальної взаємодії, як одну з підсистем суспільної системи, що в ній формуються стійкі, стандартизовані взірці поведінки — ролі, статуси. Як уже наголошувалося, соціологія в основному вивчає формальну освіту, що розглядається як тип соціальної організації з відповідною соціальною структурою, тобто сукупністю взаємозв’язаних позицій і ролей, за допомогою яких здійснюються певні види діяльності.

Соціологічні дослідження освіти проводяться в двох напрямах:

· внутрішньому, коли вивчаються соціальні аспекти діяльності працівників освіти, педагогічних та учнівських колективів, соціальна структура та діяльність установ освіти, взаємовідносини педагогів та учнів, роль та професійний статус педагогів, їхнє соціальне становище;

· зовнішньому, коли вивчаються соціальні аспекти взаємодії освіти та інших суспільних інститутів — науки, культури, політики, виробництва, вплив освіти на інші види суспільної діяльності, соціальних процесів, відносин.

Вивчаючи освіту як соціальну систему, соціологія досліджує соціальні принципи, на яких має базуватися освіта, щоб задовольняти вимоги сьогодення, а саме:

· загальності, або демократизації, що забезпечує доступність освіти будь-яким соціальним і етнічним верствам населення;

· безперервності та спадкоємності, що означає наслідування і зв’язок усіх ступенів навчання, стимулювання процесів підвищення кваліфікації та відновлення освіченості, забезпечення наскрізного та інтегрованого характеру освіти;

· широкої профілізації, що передбачає гуманітаризацію, фундаменталізацію та багатопрофільність навчання;

· гуманізації, що тяжіє до посилення цілеспрямованого впливу на розвиток особистості, формування її людських якостей;

· інтенсифікації, що потребує мобільної обробки інформації та добору необхідного для навчання, формування механізму внутрішнього самооновлення;

· інституційної рефлексії, що означає гнучкість, здатність системи освіти реагувати на вимоги, що диктуються соціальним прогресом людства й етнічними особливостями суспільства;

· інноваційності, що забезпечує випереджаючий розвиток освіти в процесі загального соціального прогресу;

· елітарності, що означає селекцію, якісний добір індивідів для навчання за рівнем їхніх природних здібностей, таланту, інтелекту, а також структурну диференціацію системи освіти;

· формування вільного освітнього простору, що закладає можливості дальшої демократизації освіти, вільного вибору відповідних форм, засобів, напрямків навчання тощо.

Поряд із внутрішньою диференціацією освіти спостерігається її інтеграція у світових параметрах.

У світі відомі американська, японська, французька, німецька, шведська та інші системи освіти. Хоча всі вони й відрізняються одна від одної, є, однак, загальні тенденції їхнього розвитку: децентралізація управління освітою, поглиблення диференціації видів та форм освіти та ін.

Нині в Європі розробляються спільні для кількох держав програми розвитку освіти, які ґрунтуються на взаємних контактах університетів різних країн і створюють своєрідний освітній простір для спілкування викладачів, обміну досвідом, обміну студентами, стажистами. Європейські соціологи цікавляться у своїх дослідженнях здебільшого роллю освіти в професійному просуванні, соціальною мобільністю як фактором, що забезпечує зрівнювання в правах різних соціальних груп. Особлива увага приділяється взаємодії вищої школи із соціальним осередком, перспективам випускників на ринку праці, ролі освіти у соціалізації особистості.

Предметом вивчення американської соціології освіти є формалізовані освітні заклади (школи, коледжі, університети), навчальні процеси, що в них відбуваються, зв’язки, які склалися між ними та іншими соціальними організаціями.

2. Економічна цінність освіти

Сьогодні як в Україні, так і в інших країнах світу, спостерігається девальвація багатьох моральних цінностей. Споживацький спосіб життя суспільства, наявність соціальних контрастів, занепад моралі призводять до росту злочинності, морального нігілізму та глибокого песимізму особливо серед молоді. Девальвації цінностей сприяє соціальна диференціація суспільства, яка здійснюється в освіті, в навчанні, в культурі та інших сферах життєдіяльності людини.

Найпоширенішою в наш час є ринкова орієнтація, при якій людина мислить категоріями товарно-грошових відносин, інша людина для неї виступає товаром з відповідними товарними якостями. Це тип хижака, який виживає у будь-якій ситуації [2, с.31].

При ринковій орієнтації успіх людини залежить не від її майстерності, знань і порядності, а від того, як вона вміє себе продати за допомогою зовнішності, привабливості, енергійності, впевненості в собі, вміння спілкуватися… [3, с.60].

Сьогодні цінуються вміння швидко мобілізуватися, схопити ситуацію, маніпулювати, аналізувати, знаходити те, що можна швидко продати, оперувати категоріями порівняння та кількісних розрахунків. Усе перелічене призводить до розвитку кмітливості, мислення, поверхового оперування фактами: знання та людина, котра ними володіє, перетворюється на товар, інструмент для здобуття результатів.

Очевидним є вплив домінуючої орієнтації на систему освіти. Метою навчання стало накопичення інформації, яка може бути корисною на ринку праці. Мотивом навчання стає не інтерес до пізнання, осягнення, а отримання освіти, яка має високу майнову вартість.

Трагічними наслідками домінування в освіті ринкової орієнтації є те, що особистість не розвивається, втрачає свою індивідуальність, спрямовує свої зусилля на ринкові марки, зовнішні атрибути, культ нагромадження цінних речей, які створюють для неї престижну оболонку. Усе це веде до знеособлення людини, беззмістовності життя, втрати сенсу буття та індивідуальності, невдоволення, безцільності існування, відриву людини від природи, саморуйнування [3, с.61].

Економічна освіта на сучасному етапі розвитку України визначається завданнями переходу до демократичної і правової держави, ринкової економіки, необхідності наближення її до світових тенденцій економічного і суспільного розвитку. Розвиток освіти відбувається в контексті загального процесу трансформації різних сторін суспільного життя, у тісному взаємозв'язку з перебудовою в інших сферах, одночасно виступаючи для них джерелом забезпечення необхідним кадровим ресурсом.

Концепція розвитку економічної освіти є методологічною базою освітянської діяльності в умовах формування суспільства знань і соціально орієнтованої економіки та визначає шляхи розв'язання нагальних проблем у сфері економічної освіти через розуміння її мети, завдань, змісту і технологій.

Головними компонентами економічної освіти є її зміст і організаційно-освітні технології забезпечення. Вони мають свої особливості у різних складових економічної освіти: загальноекономічної та професійно-економічної.

О.Нікіфоров вважає, що цінність освіти необхідно розглядати з трьох позицій: як цінність державну; цінність суспільну; цінність особистісну. Перші дві цінності освіти відображають колективну, групову значущість цього культурного феномену, і в радянський період саме вони виступали в багатьох педагогічних концепціях на перший план. Останнім часом пріоритет віддається особистісній цінності освіти, індивідуально мотивованому, упередженому ставленню людини до її рівня та якості [4].

Напевне існує тісний зв'язок між визнанням особистісно-орієнтованої цінності освіти і тенденцій до розуміння освіти як неперервного процесу, що протікає протягом всього життя людини. Освіта здатна не лише підтримувати на належному рівні цінності суспільства, цінності соціуму, а й збагачувати, примножувати та розвивати їх.

Сучасна освіта прагне до реалізації гуманістично спрямованого навчання, яке формує систему життєвих цінностей — здоров'я, пізнання, впевненості у собі, ціннісного ставлення до людей, світу, що позитивно діє на інтенсивність та стійкість мотивації до навчально-пізнавальної діяльності, а через засвоєння основних цінностей створюється основа для формування мотивів професійної спрямованості майбутніх спеціалістів.

Освіченість не є засобом формування людини загалом, вона створює людину в конкретному суспільстві, відповідної до потреб даного суспільства, таку, яка усвідомлює цілі його розвитку та слугує їх реалізації. Таким чином цінність освіти полягає в тому, що вона, з одного боку, готує людину до життя у наявному суспільстві, а з іншого — формує у людини здатність приймати незалежні, автентичні рішення, щоб позитивно змінювати себе та суспільство, в якому живе [1].

Загалом, освіта в будь-якому суспільстві розвивається під впливом широкого кола чинників: відповідних історичного, політичного, економічного та соціального контекстів, особливостей культурно-етнічних та культурно-національних традицій, суспільних переконань і поглядів стосовно педагогічних працівників. їх статусу, ролі, компетентності та професійних функцій і т.д., а також під впливом сучасних міжнародних тенденцій — глобалізації, фундаменталізації. інформатизації, інтеграції, гуманізації, гуманітаризації тощо. Певними орієнтирами, духовними векторами цієї еволюції є традиційні та нові цінності суспільства кожної окремої країни, які утверджуються на шляху до європейської та світової інтеграції.

Отже, в умовах ринкової економіки ціннісні орієнтації в системі вищої освіти більшою мірою орієнтовані на економічну ефективність освітніх послуг, чим пояснюється велика кількість комерційних навчальних закладів та ріст платних послуг. Проте ціннісно-орієнтоване навчання покликане задовольняти потребу суспільства в людях ініціативних, творчих, здатних самостійно мислити, не залишаючи поза увагою роль людини у створенні не лише матеріальних, але й духовних цінностей, не забуваючи про формування гармонійної, а не лише конкурентноспроможної особистості. Система освіти є ключовим моментом в соціалізації людини і ціннісні орієнтації майбутніх поколінь багато в чому залежать від неї.

На довершення варто сформулювати концептуальний висновок, який дозволяють зробити наведені вище роздуми. Освіта як специфічний соціальний інститут покликана виконувати роль інноватнвного важеля, що мас «рухати» суспільство вперед, ініціюючи переходи на нові етапи розвитку. Причому основним інструментом, за допомогою якого виконується ця функція освітньої сфери, е не просто передана в ході навчання Інформація, а цінності. Тому за посередництвом міжгенерацінної передачі поступово оновлюючихся цінностей освіта виступає джерелом інновацій і соціальних змін. Однак сьогодні — в ситуації, коли в розгортанні соціальних процесів домінують глобалізаційні тенденції — цю інновативність доцільно обмежити або доповнити освітніми механізмами збереження традиційних цінностей. Сьогодні освіта повинна забезпечити не тільки впровадження західних цінностей і розвиток глобальної культури, а й збереження автентичних цінностей кожної нації та етносу. Критерієм гармонізації цих суперечливих тенденцій, вочевидь, можуть бути вічні загальнолюдські цінності. Суб'єктом відтворення культурної моделі єдності освіти і цінностей в умовах загальносвітової глобалізації може бути Інтелігенція, яка традиційно була таким суб'єктом на теренах України, але в умовах втрати системою освіти авторитету і престижності логічно матиме все меншин вплив на соціальні процеси.

Список використаної літератури

1. Гавриленко І. Соціологія освіти: Навч. посіб. / Запорізький держ. ун-т. Кафедра соціології; Київський ін-т змісту і методів навчання. Відділ соціології і моніторінгу освіти. — Запоріжжя : Этта-Пресс, 2005. — 394с.

2. Городняк І. Соціологія освіти: курс лекцій / Львівський національний ун-т ім. Івана Франка. — Л. : ЛНУ ім. І.Франка, 2007. — 152с.

3. Крывко Т.А. Гуманистические ценности в современном образовании // Ціннісні орієнтації освіти у ХХІ столітті: орієнтири та напрямки сучасної освіти: Матеріали ІІ Міжнародної науково-практичної конференції. 2-5 жовтня 2005р., м.Луганськ. — Ч.3. — Луганськ: альма-матер, 2005. — С.31-41.

4. Левченко Т.І. розвиток освіти та особистості в різних педагогічних системах Монографія. — Вінниця: вид-во "Нова книга", 2002. — 512с.

5. Соціологія: Курс лекцій: Навч. посіб. для студ. вищ. закл. освіти / Володимир Маркович Піча (ред.). — 2.вид., випр, і доп. — Л. : Новий світ-2000, 2002. — 310 с.