Соціологія праці
Категорія (предмет): СоціологіяВступ.
1. Взаємозв'язок економіки із соціологію сферою.
2. Трудовий колектив і організація.
Висновок.
Список використаної літератури.
Вступ
Соціальний механізм управління економікоюрозуміється як стійка система економічної поведінки і взаємодії різних груп, регулювання дій соціальних чинників і забезпечення внутрішньої єдності функціонування склади їх соціально-економічних об'єктів, узгодження розвитку продуктивних сил та виробничих відносин [2, с.47].
Соціальний механізм управління і розвитку економіки реалізується, пристосовуючись до різних рівнів територіальної структури суспільства — країни в цілому, регіону, області, міста, району, а також до відповідного рівня організаційної структури виробництва — відомства, об'єднання, підприємства, цеху. На кожному рівні цих структур функціонують специфічні групи, здійснюються окремі види діяльності і поведінки, досягаються різні результати. Отже, є підстави говорити про множину окремих соціальних механізмів, що діють на різних рівнях територіальних та організаційних структур економіки. Соціологія економіки спирається на соціально-економічні закони і закономірності, основними з яких є: закон розподілу праці і закон зміни праці, закон конкуренції тощо. Категорії соціології економіки групуються за трьома рівнями: 1) економічна і соціальна сфери; 2) соціальні механізми розвитку економіки та регулювання окремих соціально-економічних процесів; 3) конкретний зміст соціальних механізмів — економічна культура, економічна свідомість, економічне мислення, економічні стереотипи, економічні інтереси, економічна діяльність і поведінка. Вивчення соціальних механізмів управління і розвитку економіки спрямоване як на фіксацію його нормального функціонування, так і на виявлення дисфункцій, суперечностей та складнощів у розвитку економіки. Як справедливо зазначає І. Орлова, аналіз причин дисфункцій соціального механізму має висвітлити специфічне становище окремих соціальних груп, що є суб'єктами механізму, а також умови, від яких воно залежить.
1. Взаємозв'язок економіки із соціологію сферою
Соціологія економіки характеризується широким колом складних аналітичних питань і проблем, оскільки розглядає економічне життя як взаємодію різноманітних суспільних груп, які:
— посідають різне місце в історично визначеній системі суспільного виробництва;
— наділені різними можливостями, правами та обов'язками у сфері економічної діяльності;
— відрізняються одна від одної наявністю власності, рівнем прибутку та споживання;
— виконують специфічні виробничі та соціальні функції;
— мають особисті інтереси, потреби, ціннісні орієнтації, спосіб життя.
До комплексу досліджуваних емпіричних об'єктів економічної соціології належать: соціальні функції економіки; соціальні аспекти економічних інститутів (різні види виробництва, обміну, власності, підприємництва); форми регулювання економіки; соціальні групи в економіці (кількісний і якісний склад, мотивація діяльності, зміст виконуваних функцій, інтереси, статус, рівень та джерела прибутків); типи мислення в різних економічних системах; види економічної поведінки та участі в управлінні господарством; взаємодія вертикальних структур (міністерств, підприємств, первинних підрозділів) і груп працівників, її економічна ефективність; міжгрупові відносини, стимули мобільності, зміст службових інструкцій, норми господарського права та ін.
Ні економічні науки, ні загальна соціологія цих об'єктів спеціально не досліджують. Політична економія розглядає економічні відносини не як сферу функціонування соціальних об'єктів, а як систему, де люди залишаються, так би мовити, «за кадром» економічної теорії. Для загальної соціології діяльність і поведінка соціальних груп у сфері економіки — лише одна з багатьох форм активності. Жодна з цих наук не має спеціального теоретичного, тим більше методичного апарату для дослідження структури суб'єкта економічного розвитку, основних видів його економічної активності, тенденцій, які в ній простежуються, механізмів цієї активності, її впливу на кінцеві результати економічного розвитку суспільства. Все це зумовило виникнення спеціальної галузі соціологічної науки, в центрі уваги якої — діяльність та поведінка соціальних груп саме в системі економічних відносин.
Особливість об'єкта економічної соціології полягає в тому, що досліджується не окремо взята тенденція у сфері економіки та суспільства, не взаємозв'язки між ними, а механізми, які породжують і регулюють ці взаємозв'язки. Так, розподільчі відносини — це феномен економіки, але в основі цих відносин лежить певний регулюючий соціальний механізм: поведінка і взаємозв'язок соціальних груп (на різних рівнях економіки), від яких залежить характер розподілу. Аналогічно в основі управління виробництвом, динамікою якості продукції, продуктивністю праці та багатьма іншими економічними процесами лежать відповідні соціальні регулятори: соціальні групи, поведінка яких визначає характер цих процесів, а відповідно, і результати, до яких вони приводять.
Маючи в полі зору ті чи інші економічні структури і процеси, економічна соціологія розкриває соціальні механізми, від яких залежить характер їх перебігу: супроводжуються вони зростанням чи зниженням економічних показників; породжують позитивні чи негативні соціальні наслідки. Отже, в центрі уваги економічної соціології перебуває вплив соціальних регуляторів на економічний розвиток.
Сучасний рівень розвитку вітчизняної соціології економіки характеризується пріоритетністю такого кола проблем:
1) вивчення складу та якісних особливостей тих суспільних груп, взаємодія яких становить основу соціального механізму розвитку економіки. Слід з'ясувати, які це групи (виділити їхні основні види), оцінити їхній якісний склад, кількісну наповнюваність, динаміку, зміст виконуваних ними функцій, соціальні форми їхньої взаємодії в економічній сфері;
2) дослідження економічних закономірностей, форм і способів економічної поведінки суспільних груп, включаючи ведення приватного підсобного і домашнього господарства, а також епізодичні форми зайнятості;
3) аналіз умов, від яких залежить економічна поведінка груп, їх соціально-економічне становище, можливість участі в управлінні господарством та її реалізація, управління економічною діяльністю з боку державних органів і в системі самоуправління тощо;
4) вивчення соціально-економічної свідомості людей і соціальних груп, їхніх інтересів, запитів, ціннісних орієнтирів, громадської думки, життєвих планів, уявлень про шляхи вдосконалення суспільних відносин, у тому числі розвитку демократії, самоствердження і соціальної ініціативи тощо;
5) розроблення системи соціально-економічного управління господарством, яка забезпечує інтеграцію інтересів різних груп; обґрунтування шляхів ефективного використання трудового, виробничого та соціального потенціалу особистості і колективів, перевірка цих шляхів практикою;
6) забезпечення зворотного зв'язку господарського і соціального механізмів на стадії їх розвитку, соціологічне забезпечення підвищення ефективності їх функціонування.
Названі напрями відображають загальну логіку дослідження проблем соціології економіки: від опису окремих груп до вивчення взаємодії між ними і державою — соціального механізму розвитку економіки загалом; від аналізу того, що має місце на сучасному етапі, до розроблення досконаліших форм соціально-економічних стосунків, їх експериментальної перевірки та запровадження. Серед зазначених напрямів дослідження соціології економіки виокремимо та коротко розглянемо основні, що сконцентровані навколо основних соціально-економічних категорій.
Соціально-економічні відносини. З погляду соціології економіки еконо-мічні відносини, за визначенням відомого українського соціолога В. Тара-сенка [9, с.67-68], — це різновид суспільних відносин, пов'язаних з особливою діяльністю людей та їхньою взаємодією, спрямованою на забезпечення насамперед матеріальних потреб людського життя та на досягнення певних соціальних переваг і цілей. їхня власна (видова, типова) специфіка полягає в предметно-речовій формі виявлення, тобто економічні відносини виникають між людьми та їхніми групами з приводу матеріальних речей, обставин, проблем, тобто виробництва, розподілу, обміну, привласнення, володіння і використання (споживання) останніх.
До основних соціальних функцій економічних відносин, як правило, відносять такі: забезпечення й обслуговування руху матеріального багатства в суспільстві (вироблення, використання і повернення його в природу у вигляді різних спрацьованих елементів); відтворення й утвердження людини як носія суспільних відносин; майнове розшарування суспільства; організація і стабілізація спільного життя людей.
Зміст економічних відносин становлять відповідні діяльність і поведінка людей, що є виявом їхнього економічного життя. Таким чином, зміст розкривається через три категорії: економічне життя, економічна діяльність, економічна поведінка.
Економічне життя — узагальнена категорія, якою позначається вся сукупність економічних відносин, діяльності та поведінки людей як членів цього суспільства, які господарюють у ньому. Зрозуміло, що економічне життя реалізується через відповідну діяльність та поведінку на тлі певного типу економічних відносин, характер яких визначається панівною формою власності на засоби виробництва. Локалізується це життя переважно в економічній сфері суспільства, де люди взаємодіють насамперед як економічні суб'єкти. Його рушії — економічні інтереси індивідів, їхніх груп та об'єднань. Головна форма вияву економічного життя — господарська діяльність, господарювання (виробництво матеріальних благ і послуг, ведення домашнього господарства).
Щодо розрізнення економічної діяльності та економічної поведінки в соціології економіки існують два підходи. У першому випадку їх ототожнюють, у другому — розрізняють за принципом: діяльність є визначальною формою активності стосовно поведінки. Інакше кажучи, якщо економічна діяльність являє собою сукупність дій, актів індивіда, через які він безпосередньо реалізує свої економічні інтереси і за допомогою яких досягає господарських цілей, то економічна поведінка об'єднує всі форми активності (вчинки, дії тощо), які обслуговують чи супроводжують діяльність.
Система економічних відносин суспільства надто складна й розгалужена, щоб її можна було розглянути тут у повному обсязі. Якщо в єдиному процесі розширеного відтворення розрізняють виробництво, розподіл, обмін, споживання, то економічні відносини слід поділити на чотири великі групи: виробничі, розподільчі, відносини обміну (купівля-продаж) і відносини споживання [9, с.70-75].
Перша група об'єднує виробничі відносини, тобто такі, що виникають виключно у процесі виробництва матеріальних засобів до життя. Це, зокрема, відносини власності на засоби й результати виробництва, відносини між різними соціальними групами, які посідають неоднакове місце у виробництві, організаційно-управлінські та технологічні відносини.
Друга група економічних відносин — розподільчі. Вони виникають з приводу розподілу в суспільстві каналів доступу до життєвих благ і способів їх привласнення. Ці канали доступу і способи привласнення нерівноцінні: ефективні — неефективні, вигідні — невигідні тощо. Тож, сутність розподільчих відносин полягає у забезпеченні соціальним суб'єктам найрізноманітніших позицій на шкалі розподілу суспільних благ. Слід зазначити, що окремої сфери, яка концентрувала б у собі розподільчі відносини, не існує. Ці відносини безпосередньо вплетені у виробництво, обмін, споживання, вони є другою стороною кожного з них.
Третя група економічних відносин — обмінні (купівлі-продажу, попиту-пропозиції та ін.). Це переважно ринкові відносини — між продавцями і покупцями та їхніми посередниками. Безпосередньо через себе трансформує і відтворює їх система торгівлі, комерції, бізнесу. Обмінюються продукти виробництва, а через них — форми діяльності. Як правило, обмінні відносини опосередковуються грішми, грошовим способом привласнення. Однак відбувається і прямий обмін продуктами — бартерна торгівля. Із соціологічного погляду обмінні відносини утверджують соціальний компроміс, соціальну рівновагу між великими групами людей — виробниками, продавцями і покупцями, що різняться своїми інтересами, але мають погребу один в одному.
Четверта група економічних відносин — відносини у сфері споживання задля задоволення безпосередніх потреб людей як споживачів. Ці відносини концентруються й обертаються навколо своєї особливої "осі" — споживчих відносин. Що ж вони собою являють? Це практичне, цілеспрямоване, зумовлене потребами ставлення індивіда до засобів задоволення своїх потреб, інтересів, що передбачає наявність цих засобів та вміння користуватися ними.
Ця група економічних відносин складається з кількох підгруп: відносини між споживачем і виробником, що реалізуються в домашньому господарстві як доведення продуктів суспільного виробництва до остаточної споживчої форми; відносини відповідальності споживача перед виробником, наприклад, за технологічну правильність експлуатації тих чи інших виробів, пристроїв, машин та строк гарантій; відносини споживача з підприємствами торгівлі, громадського харчування, сервісу, транспорту, зв'язку, закладами культури, спорту, охорони здоров'я та ін.; відносини між споживачами; нормативні відносини.
Якщо економічні відносини досліджувати з погляду їх суб'єктної структури, то слід виділити чотири соціальних типи їхніх носіїв (суб'єктів): суб'єкти власності (власники), суб'єкти виробництва господарської діяльності (виробники), суб'єкти обмінних відносин (продавці, покупці, посередники), суб'єкти споживання (споживачі).
Трудова поведінка. У соціології економіки під соціально-економічною поведінкою розуміють систему взаємопов'язаних вчинків і дій, що їх здійснюють люди в соціальній і економічній сферах під впливом особистих та групових інтересів, для задоволення своїх потреб. Відображаючи суб'єктивну сторону економічної діяльності, індивідуальна і колективна поведінка суттєво впливає на її результати та ефективність [9, с 125-126].
Існує багато видів соціально-економічної поведінки. Можна говорити про демографічну поведінку, пов'язану зі збереженням і відтворенням життя. Міграційно-мобільна поведінка виявляється у переміщеннях працівників між сферами зайнятості, галузями, підприємствами, професіями, регіонами, населеними пунктами. Поведінка людей у галузі освіти знаходить свій прояв у виборі професії, форм спеціального навчання, тих чи інших засобів підвищення кваліфікації, в якості навчання, ефективності засвоєних знань; це чинник формування професійно-кваліфікаційної структури суспільства.
2. Трудовий колектив і організація
Трудовий колектив державного та іншого підприємства, в якому частка держави або місцевої ради у вартості майна становить більш як 50%:
— разом з власником вирішує питання про вступ і вихід підприємства з об'єднання підприємств;
— приймає рішення про оренду підприємства, створення на основі трудового колективу органу для переходу на оренду і викупу підприємства.
З такою моделлю погодитися не можна. У першому випадку мова йде про колективного власника, і вся перерахована регламентація його прав охоплюється повноваженнями працюючих власників самостійно вирішувати питання організації, управління працею, надання самим собі пільг. Очевидно, такий колектив може і повинен врегулювати питання встановлення колективних умов праці в локальному нормативно-правовому акті. Але цей акт ніяк не може бути визнаний колективним договором у тому значенні, яке випливає із законодавства. Тут також має місце договірне регулювання праці, але співвласники домовляються між собою, бо в одній особі суміщають і власників, і працівників. Їхня праця не може бути визнана залежною, найманою. Це праця самостійна, "на себе" і " для себе".
З огляду на сучасний стан досліджень трудової поведінки завданням соціологічної науки є розгортання досліджень, спрямованих на пошук ефективних методів управління суб'єктивним ставленням (поведінкою) працівників до соціально-економічної діяльності, стимулів, що відображають реальні потреби людей. Управління поведінкою передбачає не тільки адекватну орієнтацію інтересів кожної соціальної групи, а й погодження суспільних, групових і особистих інтересів "по вертикалі", інтеграцію інтересів груп, що взаємодіють у "горизонтальній" площині.
Соціологи розглядають трудовий колектив як соціальну організацію і як соціальну спільноту. Нагадаємо, що соціальна організація — система соціальних груп і відносин між ними, соціальна спільнота — це сукупність індивідів, що характеризується відносною цілісністю, є самостійним суб’єктом соціальний дій і виконує певну спільну діяльність. Колектив як соціальна організація є різновидом суспільного інституту, і йому притаманна управлінська ієрархія.
Колектив як соціальна спільнота є елементом соціальної структури суспільства, і йому притаманний розподіл на соціальні групи.
У цілому трудовий колектив — це група людей, які об’єднані для спільної соціально значущої та корисної для суспільства трудової діяльності, кінцеві результати якої залежать від кожного і яка зумовлена певною системою економічних, соціальних і психологічних відносин. Колектив характеризується спільними інтересами і цілями почуттям солідарності, самовизначення.
Соціологія вивчає функції, типи, рівні розвитку, згуртованість, структуру трудового колективу.
Відомі такі основні функції трудового колективу:
· виробничо-економічна, або цільова, заради якої і створюється колектив;
· соціальна, що полягає в задоволенні соціальних потреб членів колективу (забезпечення матеріальними благами, створення умов для підвищення кваліфікації, розвитку й використання природних здібностей, організація відпочинку тощо);
· духовно-інтегративна, що полягає в мотивації трудової поведінки, розвитку й соціалізації особистості, згуртуванні колективу.
Трудові колективи поділяються на різні типи:
· за організаційними зв’язками, що мають три рівні: основний колектив (вищого рівня), проміжний первинний (нижчого рівня); (середнього рівня) і
· стадія розвитку — колектив, що формується, і зрілий колектив;
· величиною — великі, середні та малі колективи.
Важливою соціальною характеристикою є згуртованість колективу, яка полягає в єдності поведінки його членів, що грунтується на спільності інтересів, цінностей і норм поведінки. Єдність трудової поведінки означає узгодженість дій членів колективу під час реалізації спільних цілей і завдань. Однією із основних умов згуртованості є наявність свободи дій, альтернативні можливості вибору працівниками тих чи тих варіантів поведінки.
Соціологія вивчає такі основні проблеми функціонування і розвитку трудового колективу:
· формування колективів, адаптації працівників;
· забезпечення трудової мотивації;
· удосконалення структури колективів, їх згуртованість, розв’язання конфліктів;
· соціального управління трудовими колективами;
· раціональності трудових переміщень.
Вивченню цього комплексу проблем соціологія праці надає найбільшого значення, бо саме в трудових колективах виникають соціально-трудові відносини зароджуються соціальні процеси, що в своєму розвитку сягають суспільного рівня.
Висновок
Професійно-трудова поведінка працівників безпосередньо на робочих місцях характеризується ставленням до праці, дисципліною, якістю праці, відповідальністю, старанністю, творчою ініціативою. Суб'єктивну сторону діяльності населення у приватному секторі економіки відображає особиста господарча поведінка. Важливе значення для розвитку економіки має і споживча поведінка працівників як у виробничій, так і в сімейній сферах.
У реальному житті немає чітких меж між видами трудової поведінки, існують певні їх комплекси. До порівняно малопоширених видів комплексної поведінки належить "господарський". Для нього характерна не лише практична участь працівників в управлінні в процесі безпосередньої трудової діяльності, а й залучення їх до розпорядження фондом робочого часу і засобами виробництва, розподілу матеріальних благ у виробничих колективах. Інший комплекс видів поведінки реалізують працівники, які орієнтуються переважно на досягнення певної соціальної норми заробітної плати (для них характерне прагнення до додаткової зайнятості, соціально невиправданої мобільності). Специфічний комплекс поведінки склався у молоді, орієнтованої на соціальну мобільність. Цілком можливо, що певна категорія працівників керується у своїй поведінці гігієнічними мотивами, прагненням зберегти здоров'я.
За умов переходу до соціального ринкового господарства актуалізуються дослідження підприємницької, міграційної та інноваційної поведінки працівників.
Список використаної літератури
1. Білоус В. Соціологія у визначеннях, поясненнях, схемах, таблицях: Навч. посібник / Київський національний економічний ун-т. — К. : КНЕУ, 2002. — 140с.
2. Брегеда А. Соціологія: Навч. метод. посіб. для самостійного вивчення дисципліни / Київський національний економічний ун-т. — К., 1999. — 123с.
3. Вербець В. Соціологія: теоретичні та методичні аспекти: Навч.-метод. посіб. / Рівненський держ. гуманітарний ун-т. — Рівне : РДГУ, 2005. — 202с.
4. Герасимчук А. Соціологія: Навчальний посібник/ Андрій Герасимчук, Юрій Палеха, Оксана Шиян,; Ред. В. Я. Пипченко, Н. М. Труш. -3-є вид., вип. й доп.. -К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2003. -245 с.
5. Дворецька Г. Соціологія: Навч. посібник / Київський національний економічний ун-т. — 2-ге вид., перероб.і доп. — К. : КНЕУ, 2002. — 472с.
6. Додонов Р. Соціологія: Навч. посібник для курсантів і студ. вищих навч. закл. МВС України / Донецький юридичний ін-т МВС при Донецькому національному ун-ті. — Донецьк, 2005. — 224с.
7. Жоль К. Соціологія: Навч. посібник для студ. вищ. навч. закладів. — К. : Либідь, 2005. — 440с.
8.Лукашевич М. Соціологія : Базовий курс: Навчальний посібник/ Микола Лукашевич, Микола Туленков,; . -К.: Каравела, 2005. -310 с.
9. Макеєв С. Соціологія: Навч. посібник / Сергій Олексійович Макеєв (ред.). — 2.вид., випр. і доп. — К. : Знання, 2003. — 454с.
10. Попова І. Соціологія: Пропедевтичний курс : Підручник для студ. вузів/ Ірина Попова,; Пер. з рос. В.П.Недашківський. -2-е вид.. -К.: Тандем, 1998. -270 с.