Спільні підприємства в системі міжнародного бізнесу

Вступ

Актуальність теми. Інтеграція України до світової системи господарювання є важливою умовою виходу на нові ринки збуту та зміцнення конкурентних переваг вітчизняних підприємств. Цей процес передбачає широке залучення й використання іноземного капіталу, що зумовлено недостатнім обсягом внутрішніх інвестицій, особливо у сферу, що відзначається незадовільною конкурентоспроможністю на зарубіжних ринках. Перспективи успішної роботи багатьох вітчизняних підприємств та ефективність національної економіки загалом значною мірою залежать від рівня та якості управління процесом залучення іноземного капіталу, що проявляється у формах та методах залучення і використання іноземних інвестицій. Однією з таких форм, як свідчить досвід країн з перехідною економікою, є спільні підприємства.

Проблемами створення і функціонування спільних підприємств на сучасному етапі розвитку займались О. Хитра, Жень Фей, В. Александрова, М. Гороховатська, Н. Гнатюк та інші. На значну увагу заслуговують дослідження перспектив розвитку спільних   підприємств   зарубіжних вчених Р. Кейвза, Дж. Данінґа, Р. Лінча, Г.І. Кіллінґа, К. Фея, Н. Янґера, Дж. Стоифорда, Л. Уелса та інших.

Метою роботи є визначення діяльності спільних підприємств.

Завданнями роботи є — розкриття переваг зазначеної форми функціонування, вивчення проблеми, створення спільних підприємств в Україні; визначення методологічних засад ефективності створення та діяльності спільних підприємств.

Об’єктом роботи – виступають спільні підприємства як форма ведення бізнесу.

Предметом роботи  — є спільні підприємства в системі міжнародного бізнесу

Розділ 1. Теоретичні основи спільного підприємництва

1.1. Спільне підприємство як сучасна форма міжнародного бізнесу

Проблема розробки стратегії розвитку спільних підприємств, яка сприятиме соціально-економічному розвитку України, набуває першочергового значення. Функціонування спільних підприємств в Україні має проблематичний характер. Найбільш гостро поставлено такі питання: по-перше, в їх створенні та діяльності беруть участь національний та іноземний партнери; по-друге, цілі партнерів СП можуть бути неоднозначними; по-третє, існують відмінності політичного, правового, економічного, культурного і соціального становища партнерів;  по-четверте, обрана стратегія СП вливає на соціально-економічне становище в регіоні, державі; по-п’яте, спільні підприємства – це специфічна форма спільного підприємництва, і тому розробка та впровадження стратегії розвитку має особливий характер [3, c. 109].

Патрік А. Гохан зазначає, що у спільному підприємстві (joint venture) дві або більше компаній об’єднують певні активи та опреації для того, щоб спільно досягти певних бізнес-цілей. Зазвичай час такого об’єднання визначений та обмежений у тривалості. Це інша відмінність між спільним підприємством і зиттям та поглиннанням, тому що останні створюються на невизначений період, якщо це не спеціальна угода, згідно з якою компанія придбана з запланованою метою продажу у обмеженому часовому проміжку.

Компанії, які беруть участь у спільному підприємстві, керують своєю власною діяльністю та продовжують існувати окремо, як і до створення спільного підприємства. Спільне підприємство створюється формально як бізнес-одиниця так само, як окреме товариство або корпорація. Формальна угода між учасниками спільного підприємства встановлює обсяг контролю кожного учасника на діяльність спільного підприємства та участі у прибутках та збитках спільного підприємства.

Спільне підприємство може бути способом оцінити якість співпраці для двох компаній, які потенційно можуть прийняти рішення про злиття. Спільні підприємства та стратегічні альянси вимагають порівняно менших витрат, ніж злиття та поглинання, що може зменшити акціонерну вартість.

Онищенко В. В. надає наступне визначення: спільне підприємство передбачає створення корпорації, товариства або іншого суб’єкта господарювання, у якому контролюючий учасник має частку. Такий суб’єкт господарювання здійснює діяльність так само, як і інші суб’єкти господарювання, за винятком того, контрактна угода між контролюючими учасниками встановлює спільний контроль за економічню діяльністю цього суб’єкта господарювання [1, c. 87].

Спільне підприємство з іноземними інвестиція ми — це підприємство (організація) будь якої ор ганізаційно правової форми, створене відповідно до законодавства України, іноземна інвестиція в статутному фонді якого, за його наявності, стано вить не менше 10 відсотків. Підприємство набу ває статусу підприємства з іноземними інвести ціями від дня зарахування іноземної інвестиції на його баланс. Правове становище і діяльність таких підприємств, крім Господарського кодек су України, регулюється законами України «Про режим іноземного інвестування» від 19 березня 1996 р. та «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 р. [10, c. 198].

На сьогодні поняття і статус спільного підприємства визначається Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність», згідно якого спільні підприємства є самостійними учасниками зовнішньоекономічних відносин і відповідно до статті 1 цього Закону визначаються як підприємства, які базуються на спільному капіталі суб’єктів господарської діяльності України та іноземних суб’єктів господарської діяльності, на спільному управлінні та на спільному розподілі результатів та ризиків.

Згідно Господарського кодексу України (стаття 63), така організаційна форма підприємств як спільні не вживається, а лише трактується визначення підприємства з іноземними інвестиціями, у разі якщо в статутному фонді підприємства іноземна інвестиція становить не менш як десять відсотків. В іншому аспекті підприємство, в статутному фонді якого іноземна інвестиція становить сто відсотків, вважається іноземним підприємством.

Стаття 3 Закону України „Про режим іноземного інвестування» визначає, що однією із форм здійснення іноземного інвестування в Україні є часткова участь іноземних інвесторів у підприємствах, що створюються спільно з українськими юридичними і фізичними особами, або придбання частки діючих підприємств.

Спільні підприємства — це одна з форм найпрогресивніших комплексних форм довготермінового економічного, науково-технічного співробітництва, що ґрунтується на об’єднанні спільних інтересів, капіталів, раціоналізаторських пропозицій, маркетингових досліджень іноземних та вітчизняних підприємців та доповнює торгово-економічні відносини [6, с. 169].

Спільне підприємство — це особлива форма співпраці, яка передбачає об’єднання та спільне використання матеріально-фінансових ресурсів партнерів і функціонує як єдиний економічний механізм. На основі вище розглянутих визначень, спільне підприємство можна визначити як підприємство, що є юридичною особою, і частину статутного капіталу становить Іноземний капітал.

Створення спільних підприємств в Україні дасть змогу захистити вітчизняного товаровиробника, уникнути тиску з боку іноземних бізнесменів на ринку товарів та послуг, захистити ресурсний ринок країни, не допустити дискримінації серед управлінського та службового персоналу підприємства країни — реципієнта іноземних вкладень. Якщо дотримуватись радикального підходу, який ґрунтується на марксистській політичній та економічній теорії, можна стверджувати, що підприємства зі стовідсотковим іноземним капіталом у статутному фонді, чи філії, материнська компанія яких знаходиться за кордоном, висмоктують прибутки із країни заснування підприємств і вивозять їх до своєї країни, не даючи нічого навзамін країні реципієнтові. Прихильники цієї теорії схилялись до думки, що передові технології у таких підприємствах суворо контролюються іноземними інвесторами, а важливі посади обіймають, як правило, вихідці із вітчизняної країни підприємства — інвестора. При цьому на перший план виступає створення спільних підприємств, яке базується на об’єднанні капіталів з метою виробництва та реалізації продукції і недопущення Іноземців до прийняття важливих, економічно вигідних, стратегічно важливих рішень.

Згідно теорії відносної переваги, спільна діяльність суб’єктів різних держав, можлива за рахунок певної спеціалізації, яка відкидає на останній план радикальні підходи. Це можна трактувати як виробництво тих товарів та надання послуг, які вони можуть „продукувати» найкраще. Один суб’єкт при цьому надає технології (іноземний інвестор), Інший матеріальні та трудові ресурси, експорт яких завдає значних витрат або взагалі неможливий [6, с. 170].

1.2. Економічний ефект від створення спільних підприємств

Створенню спільних підприємств передує економічна вигода, що носить матеріально-речовий та загальнонаціональний ефект. Тому створення спільних підприємств потребує визначення принципових підходів, для досягнення компромісу та узгодженості, що передує економічному ефекту.

Основними завданнями, що стоять перед економічними суб’єктами на початковому етапі створення спільних підприємств є: розподіл часток у статутному фонді з метою недопущення більшої кількості голосів зі сторони іноземних бізнесменів; розміри можливого кредиту, що будуть надані суб’єктами господарювання у разі нестачі статутного капіталу; визначення кола споживачів, ринків збуту, обсягів продажу та цінових меж; встановлення принципів поділу прибутку на капіталізовану та споживчу частини; розробка системи оплати та мотивації праці; складання тактичних та стратегічних цілей ведення бізнесу.

Перешкодами на шляху створення спільних підприємств   в   Україні   є   недостатні   розробки податкової, амортизаційної та інвестиційної політики. Ці чинники мають місце в застосуванні певних стимулів та важелів виливу на інвестиційні позиції іноземців, оскільки, як показує досвід, іноземних бізнесменів в більшій мірі цікавлять підприємства, статутний капітал яких на 100 % належатиме їм, і управлінські функції безпосередньо здійснюватимуться без узгодження з українськими підприємцями чи інвесторами.

Найбільш цікавим є досвід Китаю, щодо залучення іноземного капіталу, у формі спільних підприємств. Китайський уряд ставить на перший план залучення прогресивних ресурсів Інших країн, що дадуть змогу розв’язати проблеми недосконалості розвитку національного виробничого сектора. Спільні підприємства в Китаї дали змогу налагодити масовий випуск комп’ютерів, різних типів інтегральних схем, сучасних засобів зв’язку та інших видів конкурентоспроможної продукції. Значний успіх у залученні іноземного капіталу відіграють інструменти податкового спрямування, що базуються на податкових пільгах [6, с. 172].

Згідно Закону Китайської Народної Республіки про податок на доходи спільних підприємств, створених за участю китайського й іноземного капіталу, ставка податку на доход спільних підприємств становить ЗО %. Крім того, стягується місцевий податок на доходи в розмірі 10 % суми, яка має бути сплаченою у вигляді основного податку на доходи. В статті 4 вище вказаного Закону у випадку перерахування іноземним власником з Китаю частини прибутку, отриманого від діяльності спільного підприємства, вся    сума,    що    перераховується, підлягає оподаткуванню податком на доход за ставкою 10 %. Пільги щодо новостворених спільних підприємств мають місце в частині звільнення від сплати податку на прибуток протягом першого року діяльності, впродовж другого і третього, коли отримується прибуток, сплачують 50 % суми, що належить до оплати.

Отже, перевагами спільних підприємств на сучасному рівні розвитку економічної системи є: по-перше, вони допомагають вирішити важливе завдання створення ефективного власника в цей період, який забезпечує ринкову поведінку з прямим доступом до світового ринку. По-друге, створюється можливість надходження сучасного управлінського досвіду. По-третє, спільні підприємці мають потенціальні можливості досягти таких витрат та якості продукції, за яких вона буде конкурентоспроможною на світовому ринку.

Нині в Україні переважну частину спільних підприємств створено із представниками Росії на двосторонній основі у промислових регіонах. Шляхом створення спільних підприємств Україна мала б змогу подолати технологічне відставання, одержати нові технології та ноу-хау. Капітал залучений у такій формі доцільно спрямовувати у наукомісткі виробництва.

Розділ 2. Переваги та недоліки залучення іноземного капіталу у формі створення спільних підприємств

2.1. Особливості міжнародних спільних підприємств

Міжнародні спільні підприємства є однією з форм міжнародного бізнесу, коли зарубіжний та місцевий партнери створюють нове підприємство, поєднують свої зусилля в інвестуванні, управлінні, розподілі доходів і ризиків. В економічній літературі виділяють такі характерні особливості: наявність угоди про довгострокові завдання співробітництва; об’єднання сторонами активів; оцінка об’єднаних активів як капіталовкладень обох сторін; реалізація погоджених завдань через самостійні органи управління, які незалежні від органів управління сторін; участь обох сторін у прибутках та збитках відповідно до вкладеного капіталу.

Потенційні переваги та недоліки залучення іноземного капіталу у формі створення спільних підприємств відображено у таблиці.

Переваги міжнародних спільних підприємств зумовлені тим, що ця форма співробітництва є тривалою, забезпечує комплексність співпраці, спільну відповідальність партнерів за ефективність діяльності підприємства, зменшує інвестиційний ризик, особливо його залежність від політичних чинників. Дуже часто міжнародні спільні підприємства — це єдина або найзаохочуваніша форма проникнення підприємницького капіталу в іншу країну. Вітчизняні автори свідчать, що реалізація міжнародного бізнесу можлива [9, с. 549]:

• без створення нового підприємства (юридичної особи), тобто у рамках міжнародної кооперації та міжнародної торгівлі товарами та послугами (експорт, управління за контрактом, ліцензування). У такому разі відносини між партнерами регулюються відповідними угодами та контрактами;
• зі створенням нового суб’єкта господарювання, а саме спільного підприємства або зарубіжної філії (при 100 % прямому інвестуванні, крім випадків, коли створюються так звані контрактні (договірні) спільні підприємства без реєстрації підприємства у спільному володінні).

Міжнародні спільні підприємства можна розглядати також як один з різновидів стратегічних альянсів, що реалізується через ефективний розподіл прав власності. Розподіл прав власності у формі міжнародних спільних підприємств має ряд переваг порівняно зі 100 % володінням підприємством за кордоном. Передусім йдеться про прискорення процесу розвитку фірми у географічному аспекті, розширення бази досліджень і розробок, передачу контролю над підприємством на місця тощо. Крім того, співпраця у формі міжнародних спільних підприємств генерує синергетичний ефект від взаємодії двох або кількох фірм, що знаходяться в різних країнах. Партнери по стратегічному альянсу у формі міжнародних спільних підприємств можуть поєднати свої дії таким чином: 1) іноземна фірма об’єднує свої зусилля з місцевою; 2) фірми двох або кількох держав поєднують свої дії у третій країні або в одній зі своїх країн. Зазначимо, що коли в роботі спільних підприємств беруть участь більше двох організацій, то таке спільне підприємство іноді називають консорціумом.

Визначення міжнародних спільних підприємств одночасно як: а) форми міжнародного бізнесу; б) специфічного (нового) суб’єкта міжнародного бізнесу; в) стратегії входження у зарубіжний ринок; г) різновиду прямого іноземного інвестування; д) форми господарювання, дозволяє не тільки окреслити його суттєві ознаки, але й позиціонувати міжнародні спільні підприємства у системі макро- та мікроекономічного регулювання. Адже створення та діяльність міжнародних спільних підприємств регулюються багатьма різними нормативно-правовими актами (про іноземну інвестиційну діяльність, національне підприємництво, у межах антимонопольних заходів тощо) [9, c. 550].

Особливості феномену міжнародних спільних підприємств, які фіксуються завдяки кільком ключовим суттєвим ознакам, з одного боку, та специфіка регулювання процесів створення і діяльності міжнародних спільних підприємств, — з іншого, зумовлюють доцільність багатокритеріальних підходів до їх визначення та аналізу. При цьому, як зазначає Д.Лукяненко, важливо досягти певної однозначності у тлумаченні низки відповідних понять, що сприятиме міжнародному порівняльному аналізу. Певне значення має групування міжнародних спільних підприємств за особливостями організації; структури учасників; вкладень у статутний фонд; а також сфер, видів і строків діяльності, виконане на основі уточнення та доповнення. Зокрема, систематизація міжнародних спільних підприємств за характером організації (організаційно-правовий, контрактний (договірний) важлива тому, що законодавчим шляхом встановлюються організаційно-правові форми підприємств( створення нового підприємства , викуп частини діючого місцевого підприємства іноземною ТНК , викуп частини діючого іноземного підприємства місцевою ТНК; з кількістю партнерів 2 чи більше двох (консорціуми), серед яких тільки фізичні особи , тільки юридичні особи , фізичні та юридичні особи), які можуть значно відрізнятись у різних приймаючих країнах. Від того, в якій сфері діє спільне підприємство, залежать пільги або обмеження, а від місця реєстрації — превалюючі норми національного регулювання. Розмір міжнародних спільних підприємств (малі, середні, великі, крупні) може визначатися за різними параметрами: величина статутного фонду, що включає розмір внеску іноземного партнера; чисельність персоналу; вартість виробничих фондів; обсяги продукції та її експорту тощо [9, с. 551].

Зрозуміло, що в аналізі міжнародних спільних підприємств доцільно використовувати всю сукупність показників, однак у період створення підприємства важливе значення мають, передусім розмір декларованої або реально внесеної іноземної інвестиції, а також її джерело, зміст, якість, мета і структура.

В цілому систематизація спільних підприємств, з одного боку, відображає мотивацію як країн базування і приймаючих країн, так і безпосередніх партнерів, а з іншого — дає змогу поглиблено аналізувати процес створення та функціонування міжнародних спільних підприємств як структурних підрозділів ТНК, методи, інструменти і специфіку їх регулювання.

2.2. Сучасний стан функціонування спільних підприємств в Україні

Найпростішою, а тому досить поширеною і перспективною формою спільного підприємництва, є спільне підприємство. Український законодавець тлумачить спільне підприємство як підприємство, яке базується на спільному капіталі суб’єктів господарської діяльності України та іноземних суб’єктів господарської діяльності, на спільному управлінні та на спільному розподілі результатів та ризиків [5, c. 289].

Хоча створення спільних підприємств і передбачає зіткнення з чималою кількістю проблем та ризиків різного роду, однак, на нашу думку, це є дієвим засобом, що дає можливість державі виходити на міжнародну економічну арену та налагодити міцні інтеграційні зв’язки з іншими країнами.

Іноземні інвестори зацікавлені у створенні спільних підприємств. Це зумовлюється можливістю отримати більший доступ до внутрішнього ринку країни, де розташовується спільне підприємство, ніж за умов імпорту, який стримується нестачею вільно конвертованої валюти. Доступнішими стають для інвесторів і ресурси цієї країни.

Потенційний партнер оцінює зарубіжне підприємство за такими основними показниками: рівень якості продукції, що випускається, та порівняння її зі світовими стандартами; технічні характеристики обладнання; професійна підготовка та рівень кваліфікації персоналу; забезпеченість території майбутнього спільного підприємства транспортними комунікаціями; місцезнаходження підприємства відносно постачальників сировини.

У цьому контексті зазначимо, що в Україні найбільша кількість спільних підприємств (понад 95%) діє в обробній промисловості, в тому числі 22 % — у машинобудуванні і металообробці, 12 % — у деревообробній і целюлозно-паперовій галузях. Найпотужніші спільні підприємства створені у паливно-енергетичному комплексі, де випускається найбільше продукції у розрахунку на одного штатного працівника [5, c. 290].

Пожвавлення економічної активності на внутрішньому ринку вимагає від суб’єктів господарювання пошуку нових форм та джерел їх фінансування, якими можна збільшити вартість бізнесу, правильно використавши для цього можливості моделювання фінансової структури компанії. Можливим вирішенням цієї проблеми може стати використання схем проектного фінансування, тому розглянемо його детальніше.

По-перше, даний метод фінансування інвестиційних проектів дає змогу фінансувати великі капіталомісткі об’єкти з високим ризиком. По-друге, це новий спосіб залучення коштів у проекти, насамперед інфраструктура, на умовах державно-приватного партнерства. По-третє, дослідження позитивних рис проектного фінансування має зацікавити фінансово-кредитні установи (банки) у застосуванні схем проектного фінансування на практиці [5, с.291].

Розділ 3. Законодавче регулювання в Україні та світі: порівняльний аналіз

3.1. Місце спільних підприємств у Стратегії соціально-економічного розвитку

Стратегія розвитку, як будь-яка науково обґрунтована стратегія, має чітко визначену мету. Саме тому процес забезпечення сталого розвитку необхідно розглядати як систему, що являє собою узгоджений розвиток соціальних, економічних, екологічних процесів і служить регулятором здійснення стратегії.

Таким чином, сталий економічний розвиток – це система, яка складається з трьох взаємозалежних підсистем – соціальної, економічної, екологічної. Хоча розвиток держави все ж будемо називати соціально-економічним, а не економічно-соціальним, бо підтримуємо концепцію, що розвиток економіки створюється заради суспільства і збереження природних ресурсів та екології необхідне саме суспільству.

Реалізація довгострокової стратегії соціально-економічного розвитку країни вимагає нарощування інвестиційних ресурсів. Унаслідок цього нарощування інвестиційних ресурсів слід розглядати як одне із джерел для системи розвитку.

Динаміку обсягу залучення прямих іноземних інвестицій в  Україну подано на рис. 1. Різке зростання прямих іноземних інвестицій спостерігалося в 2006 р., коли обсяги прямих іноземних інвестицій збільшилися майже в 2 рази, порівняно з показниками 2005 р. В Україну на початок 2010 р. залучено прямих іноземних інвестицій на суму 40 026,8 млн дол. США, порівняно з 2005 р. (на початок року 9047 млн дол. США) більше ніж у 4,4 раза[3, c. 110].

На основі прямих іноземних інвестицій створюються різні форми спільної підприємницької діяльності. Однією з таких форм залучення і використання підприємницького капіталу іноземних інвесторів виступають спільні підприємства. Розвиток спільних підприємств в Україні можна проаналізувати на основі динаміки їх кількості (рис. 2).

Різкий спад кількості спільних підприємств спостерігаємо, починаючи з 2001 р.: порівняно з 1997 р. кількість СП зменшилась на 3103 (майже в 1,5 раза), що, у свою чергу, пов’язано зі скасуванням податкових та митних пільг для спільних підприємств. Починаючи з 2004 р. кількість спільних підприємств практично стабільна, в середньому за рік діє 5200 СП.

На початок 2010 р., порівняно з 1997 р., кількість спільних підприємств з 9901 зменшилася до 4954, тобто в 2 рази. Якщо аналізувати кількість створених СП за основними секціями КВЕД, то найбільше їх створено в таких секціях (табл. 1) [3]: торгівля, ремонт автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку, переробна промисловість, операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг та надання послуг підприємцям, будівництво, діяльність транспорту та зв’язку, діяльність готелів та ресторанів, сільське господарство, мисливство, лісове господарство, надання комунальних та індивідуальних послуг, діяльність у сфері культури та спорту. У цілому дані секції КВЕД займають 61 %. [3, c. 111]

Спільні підприємства в порівнянні з іноземними – безпечніша форма, тому що в їх створенні й розвитку бере участь національний підприємець, унаслідок цього частина прибутку залишається в країні.

Таблиця 1. Галузева структура спільних підприємств в економіці України (станом на 01.01.2010 р.) [3]

Секції КВЕД Кількість СП 1 Торгівля, ремонт автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку 1128 2 Переробна промисловість 857 3 Операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг та надання послуг підприємцям 376 4 Будівництво 352 5 Діяльність транспорту і зв’язку 159 6 Діяльність готелів та ресторанів 85 7 Сільське господарство, мисливство, лісове господарство 69 8 Надання комунальних та індивідуальних послуг, діяльність у сфері культури і спорту 62 9 Охорона здоров’я та надання соціальної допомоги 36 10 Освіта 32 11 Фінансова діяльність 26 12 Добувна промисловість 15 13 Державне управління 4 14 Рибальство, рибництво 3 15 Виробництво та розподілення газу, електроенергії та води 1

Кількість іноземних підприємств порівняно зі спільними відображено на рис. 3. Слід зауважити, що за період 2005–2009 рр. іноземних підприємств створювалось у 2 рази менше, ніж спільних [3, c. 113].

3.2. Досвід розвинених країн щодо ролі спільних підприємств в економіці

Досвід розвинених країн світу показує, що підприємства, створені партнерами з різних країн світу, відіграють позитивну роль у залученні до країни-реципієнта капіталу, нової техніки і технології, сучасних методів міжнародного менеджменту та маркетингу, зосередження матеріальних і фінансових ресурсів за напрямами, що забезпечують інноваційний розвиток і підвищення конкурентоспроможності спільно створених виробничих одиниць.

Один із факторів, які гальмують ефективний розвиток СП в Україні, – відсутність виваженої довготривалої стратегії держави стосовно розвитку СП.

Стратегія держави стосовно розвитку спільних підприємств повинна передбачати програму їх розвитку на державному та регіональному рівнях. Програма має включати такі основні завдання:

• постановити мету розвитку спільних підприємств на рівні держави та регіонів відповідно до Стратегії соціально-економічного розвитку;
• визначити й обґрунтувати плани на державному та регіональному рівні відповідно до мети створення спільних підприємств;
• розробити інвестиційну карту розвитку регіонів для залучення прямих іноземних інвестицій через спільні підприємства;
• спрямувати розвиток спільних підприємств на інноваційний розвиток держави і виключити розвиток спільних підприємств із сировинною структурою;
• розробити систему оцінки роботи спільних підприємств.

Місце спільних підприємств у контексті Стратегії сталого соціально-економічного розвитку бачимо на рис. 4. Тут можна простежити взаємозв’язок трьох стратегій розвитку – державної, регіональної та стратегії розвитку спільного підприємства, а також необхідність урахування напрямків зростання, тобто трьох підсистем – соціальної, економічної та екологічної.

Стратегія розвитку спільного підприємства повинна бути орієнтованою на задоволення потреб споживачів, передбачати впровадження новітніх технологій, які мають бути енергоощадними та екологічно безпечними. Тобто стратегія управління спільним підприємством має включати цілісний комплекс дій, спрямованих на повну гармонію взаємодії спільного підприємства, суспільства, навколишнього середовища, регіону, держави [3, c. 115].

Висновки

Отже, з метою визначення ролі спільних підприємств в економіці України здійснено аналіз їх розвитку. Проведені дослідження і розрахунки дозволили виявити основні тенденції розвитку СП, які притаманні українській економіці. За результатами аналізу встановлено, що діяльність спільних підприємств ефективніша порівняно з діяльністю іноземних підприємств. Створення спільних підприємств – більш безпечна форма ведення бізнесу для держави.

За даними Міністерства економіки, на 1.12.2010 р. на території України налічувалось близько 760 спільних підприємств, що відносять до провідної ланки суб’єктів підприємницької діяльності. Дослідити загальну кількість спільних підприємств дуже важко, оскільки їх реєстр як такий не ведеться. Рекордними областями, щодо розташування спільних підприємств виступають Львівська, Харківська область, м. Київ, Закарпатська. Найнижчий рівень підприємств, обумовлених спільною діяльністю, зосереджений в Чернігівській, Кіровоградській, Херсонській областях. Рівень їх нерівномірності зумовлений географічним розташуванням; економічним розвитком території; часткою ВВП області в його сукупному обсязі; фінансовими    результатами   та   рентабельністю підприємств певного регіону; наявністю трудових ресурсів; рівнем освіченості населення; наявністю програм, розроблених місцевими органами, щодо стимулювання іноземних капіталовкладень; економіко-правовим и відносинами з іноземними державами окремо взятого регіону; рівнем заробітної плати та ін.

Вивчення кількості спільних підприємств в Україні не може давати повного уявлення про розміри іноземних активів, що обертаються в певних регіонах, оскільки невиключною є діяльність підприємств, що мають у статутному фонді 100 % іноземного капіталу і функціонують у формі закритих чи відкритих акціонерних товариств.

Список використаної літератури

1. Галькевич А. В. Природа процесу об’єднання підприємств: міжнародний та вітчизняний досвід // Економічні науки. – Серія «Облік і фінанси». – Випуск 7 (25). – Ч. 4. – 2011. – с. 86-90
2. Дмитренко А.В. Роль спільних підприємств з іноземними інвестиціями у розвитку економіки України // Економічний форум. – 2011. — №3. –с. 86-90
3. Кахович Ю. О. Спільні підприємства та їх роль у контексті стратегічних пріоритетів України // Вісник Академії митної служби України. Серія: «Економіка». – 2010. – Вип. 1. – с. 109-115
4. Кокоріна В.І. Імперативи розвитку міжнародного бізнесу в умовах глобалізації // Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво. – 2010. — №3. – с. 68-74
5. Магомедова А.М. Форми партнерських відносин між суб’єктами господарювання у сфері виробництва // Теоретичні та прикладні питання економіки. – 2011. – Вип. 26. – с. 288-294
6. Олександренко І. Спільні підприємства як форма залучення іноземного капіталу // Економічний аналіз. – 2011. — №2. – с. 168-171
7. Підгурська І.. Особливості формування міжнародних партнерських відносин у сучасній світовій економіці /І.Підгурська //Галицький економічний вісник. — 2010. — № 1(26). — С. 5-11.
8. Погребняк Л., Завальницька Н. Роль міжнародних спільних підприємств в економіці України // Вісник Львівського національного аграрного університету. Серія: Економіка АПК. – 2011. – Вип. 16.2. – с. 73-78
9. Руденко В.С., Руденко М.С. Сучасні форми організації міжнародного бізнесу // Проблемы и перспективы развития сотрудничества  между странами Юго-Восточной Европы в рамках  Черноморского экономического сотрудничества и ГУАМ. – 2010. — №2. –с. 549-552
10. Сосновська Г.І. Види та організаційна (організаційно-правова) форма підприємств // Наукові праці МАУП. – 2011. — №3. – с. 196-201