Способи і форми буття філософії

1. Релігійна карта світу та сучасність

2. Способи і форми буття філософії

Список використаної літератури

1. Релігійна карта світу та сучасність

Під релігією, на думку вчених, розуміють духовний феномен, який виражає не лише віру людини в існування надприродного Начала, що є джерелом буття всього існуючого, а й виступає для неї засобом спілкування з ним, входження в його світ. Витоки релігії знаходять відмінне тлумачення у дослідників різних світоглядних орієнтацій. Однак релігія мала виразний прояв впродовж всієї історії суспільства. І в сучасну епоху вона посідає важливе місце у житті окремої людини й суспільства загалом.

В ході історичного розвитку людства поступово формувалися світові — монотеїстичні — релігії, які подолали етнонаціональні межі й набули відкритості для всіх. Такими релігіями, поширеними серед кількох або багатьох народів, є християнство, іслам, буддизм. Часто вчені відносять до світових релігій також індуїзм.

Релігійна карта 6-мільярдного населення Землі у 2002 році виглядала так:

· 34 % — християни;

· 20 % — мусульмани;

· 14 % — індуїсти;

· 4 % — послідовники етнічних релігій;

· 6 % — буддисти;

· 2 % — послідовники нових релігій;

· 0,2 % — іудеї;

· 0,8 % — послідовники інших релігій.

При цьому невіруючих та атеїстів у світі нараховується близько 860 млн. осіб (13%).

Провідними елементами усіх релігій є:

· релігійна свідомість, яка включає віровчення, погляди, відчуття і переживання віруючих; · культова діяльність, яка включає різноманітні обряди, молитви, богослужіння, жертвоприношення, матеріальні елементи, які необхідні для її здійснення;

· релігійні організації — групи, секти, громади, парафія, єпархія, метрополія, патріархат.

Релігія як невід'ємний компонент соціальної системи виконує в ній декілька взаємопов'язаних функцій:

· Компенсаційна. Релігія постає як процес зняття життєво важливих суперечностей і проблем людського буття. Вона психологічно компенсує обмеженість, безсилля, залежність людей від умов існування, наповнює новим змістом сенс їхнього життя;

· Світоглядна. Релігія задає "граничні" критерії, які допомагають осмислити навколишній світ, місце людини в ньому, цілі і сенс життя;

· Регулятивна. Через систему норм, приписів, установок, канонів Релігія регулює відносини, поведінку, вчинки та дії віруючих;

· Комунікативна. Релігія забезпечує спілкування віруючих як у межах певних релігійних спільнот так і поза ними;

· Терапевтична. (або утішна). Релігія містить психологічні можливості зняття негативних наслідків життєвих стресових ситуацій, збереження внутрішнього спокою, душевної рівноваги тощо;

· Телеологічна;

· Інтегративна. Релігія забезпечує безконфліктний зв'язок, певну злагоду, солідарність, згуртованість суспільства, соціальних груп, релігійних спільнот, підтримує рівновагу релігійних суспільних відносин, їх гармонізацію;

· Аксіологічна;

· Культурозберігаюча та культуроформуюча.

Релігійна карта світу наприкінці II тисячоліття виглядає таким чином. Приблизно 33,4% населення планети складають християни, 18,5% — мусульмани, 13,4% — індуїсти, 5,9% — буддисти, 3,4% — прихильники традиційних китайських релігій, 2,6% — послідовники новітніх релігій (а це, між іншим, майже 165 мільйонів), 1,5% — ті, хто сповідує різні племінні релігії, 0,3% — сікхи, 0,2% — шаманісти, 0,1% — конфуціанці, по 0,1% — бахаїсти, джайністи, синтоїсти, іудеї.

Визнавці інших релігій не перевищують 0,3%. Питома вага нерелігійних осіб оцінюється в 16,1%, атеїстів — 3,7%. Дві останні категорії збільшилися в цьому столітті радикально: в 1900 р. Вважалося що нерелігійних осіб було 0,2 %, а атеїстів — лише трохи більше 0,01 %.

Щоправда, за багатьма прогнозами надалі частки нерелігійних та атеїсти скорочуватимуться: у 2020 р. — до 15 % і 2,8% відповідно, а у 2200 р. (футурологи заглядають і туди!) — до 14% і 2,1%. Прогноз майбутнього релігії, який ґрунтується на використанні виключно демографічного інструментарію, не обіцяє радикальних змін принаймні протягом майбутніх двох десятиліть. Християнський світ набуде ще 2-2,1%, ісламський — 1,7% прихильників. Зменшиться питома вага індуїстів (на 0,3%), буддистів (на 0,2%), визнавців племінних релігій (на 0,6%).

Більш тривалі прогнози — до 2020 р. — обіцяють 4,5-відсоткове зростання питомої ваги християн і 4,1% — мусульман. За іншим сценарієм, який припускає взаємодію двох чинників — продовження існуючих темпів зростання населення у країнах ісламського світу й безпрецедентний успіх ідей ісламу у світі — питома вага мусульман у 2200 р. становитиме 23,5%, а християн — 37%.

Існує і прогноз, згідно з яким ісламський світ зазнає жорсткого секуляризаційного тиску і втрачатиме 1,2% прихильників щороку. Питома вага визнавців усіх інших релігій порівняно з нашою добою в більшості демографічних прогнозів або дещо зменшиться, або лишатиметься незмінною (хоча в абсолютних цифрах їхня кількість має істотно зрости). Не викликає сумніву, що відносини між християнською й ісламською цивілізаціями довго ще визначатимуть драматургію окремих глав людської історії.

2. Способи і форми буття філософії

Буття — філософська проблема. Буття, за сутністю, є причиною всієї дійсності. Проблема буття — серце філософії. Філософія буття зветься метафізикою.

Найбільше розвинені концепції буття розробили Платон та Аристотель; ці концепції можна вважати провідними парадигмами (взірцями) розуміння буття і донині. У Середні віки буття постає в окресленні абсолюту. Абсолютним буттям є Бог, за своїми якостями він вічний, незмінний, всеохоплюючий; є запорукою того, що буття невмируще.

Найпершою умовою розуміння буття є вироблення категорії "усе ". Якщо дійсність постає перед нами через серію локальних фрагментів, які невідомо де та як починаються та невідомо куди зникають, невідомо, як між собою поєднуються, то схопити реальність у статусі буття неможливо. З іншого боку, як уже зазначено, будь-яка визначеність потребує позначення меж. "Усе" межує з "нічий", тому перші визначення буття йдуть через зіставлення та використання саме цих категорій. Ще в гімнах індійських "Вед" та у гномах (загальнозначимих висловах) давньогрецьких мудреців ("софістів"), поетів, політичних діячів загальнозначущі сентенції формулювались так: "Усе моє — зі мною", "Нічого понадміру", "Все обдумуй заздалегідь". Але в усіх цих випадках можна вести розмову лише про початкові, зародкові форми названих термінів як категорій.

Хоча категорія буття охоплює універсальні зв'язки у світі, все ж форми буття різні. Це пояснюється тим, що Всесвіт включає в себе нескінченну кількість систем, об'єктів, процесів, станів, структур, соціальних спільностей, людських індивідів тощо. Визначеність кожного з них характеризується місцем у системі буття, є унікальним, неповторним. І хоч це так, практика й пізнання постійно вимагають їх узагальнень. Тому філософія об'єднує їх у певні групи. Серед них виділяють такі:

• буття речей, процесів, станів природи (втому числі й друга природа);
• буття людини серед інших речей світу;
• буття соціального (індивідуальне і суспільне буття);
• буття ідеального (духовного).

а) Буття "навколишнього" світу

Зупинимося спочатку на з'ясуванні поняття "навколишній світ". Відомо, що основою людської діяльності була й залишається природа, яка існувала до людини і існує незалежно від неї. В результаті впливу людини на природу виникла "друга природа", тобто олюднена її частина.

Осмислюючи проблеми існування природи як особливої реальності, людина мислить її таку, що існувало до і незалежно від неї, і здійснює це не лише на основі суспільно-історичного досвіду, а й на основі теоретичних висновків природознавства та філософії.

Перша природа об'єктивна і первинна в тому розумінні, шо людина та її дух з'являються пізніше від неї. Вона об'єктивно реальна, первинна і в тому розумінні, що без неї неможливе життя і діяльність людини. Без неї не могли б бути створені і предмети "другої природи", оскільки остання повністю залежить від першої і подібної до неї. Поняття "предмети" ("речі"), виготовлені людьми, включаються в поняття "навколишній світ" і є частиною його змісту.

"Друга природа" продукується й вдосконалюється людьми. В предметах "другої природи" втілені ("опредметнені") праця й знання людини, її "соціальна душа" (Г.Гегель, К.Маркс). Вони виготовлені для використання певних функцій, підпорядкованих задоволенню людських потреб. Предмети "другої природи" іноді виготовляються з матеріалу, який уже є предметом "другої природи". Для того щоб користуватися цими матеріалами (предметами), потрібно хоч би частково розуміти, які знання в них втілені, секрети їх конструкцій і призначення (уміти "розпредметнювати"). Важливо знати й такі ідеальні компоненти процесу створення потрібних для людини предметів, як ціле покладання, створення проекту, плану дії, технології їх виготовлення та ін.

Особливості буття предметів і процесів "другої природи" полягають у тому, що вони становлять нерозривну єдність природного матеріалу, опредметненого духовного, опредметненої діяльності конкретних індивідів, соціального призначення і їх функцій. Вони створені у вигляді особливої, наперед заданої реальності і підпорядковані актам людської праці, пізнання, творчості.

Людина постійно розробляє свої плани, проекти, виходячи з властивостей конкретного матеріалу. Проте предмети "другої природи" завжди відрізняються від предметів першої природи. Це предметно-духовно-соціальна реальність, єдиний і надзвичайно багатоманітний світ (міста, села, промисловість, транспорт, школи, театри, книги, картини і т. д.).

Відмінність предметів "другої природи" від предметів першої не лише в тому, що предмети другої природи створені штучно, а предмети першої — ні. Головне в тому, шо предмети "другої природи" водночас є і природними, і соціальними, і історичними, тобто мають цивілізаційне буття.

Якщо буття речей першої природи пов'язане з вічним буттям світу, то речі "другої природи" — лише часом існування людини. Перша і "друга" природи переплітаються, взаємодоповнюють одна одну. Проте в "другій природі", яка теж існує незалежно від людей, все ж опредметнені людські цілі, ідеї і тому вона не може повністю вважатися незалежною від свідомості людини і людства. Речі "другої природи" знаходяться, так би мовити, між першою природою і людиною. Це особлива реальність стосовно природи і людей. І хоч предмети першої і "другої природи" належать до єдиного світу як цілого, проте між ними можуть виникати конфлікти у вигляді екологічних, енергетичних та інших проблем. Для регулювання взаємодії цих індивідів цілісного буття світу необхідні специфічні підходи.

б) Буття людини

Щодо буття людини, то воно унікальне. Щоправда, є щось і таке, що притаманне іншим речам. Тому в розумінні старого матеріалізму, людина виступає як річ серед речей. Таке твердження має рацію лише в тому розумінні, що первинною передумовою існування людини є функціонування її тіла. Останнє є частиною природи, і це зумовлює спільність його з природними речами. Наявність тіла робить людину минущою (смертною), підвладною об'єктивним законам. Проте людина — це не лише фізичне тіло, а й жива істота, включена в процес еволюції живої природи, продукт антропосоціогенезу. Тіло людини функціонує в світі неживої і живої природи. З цим і пов'язані потреби людини в їжі, захисті від холоду, самозбереженні, продовженні роду і т.д. Без цього неможливе її існування. Цим і зумовлена актуальність проблеми збереження життя людей, виживання людства в цілому. Без цього не може бути реалізації можливостей і задоволення потреб людини.

Філософія постійно досліджує зв'язок між тілом і психікою (душею) людини. Буття кожної людини — це безпосередня єдність її тіла і духу. Функціонування людського тіла пов'язане з роботою мозку, нервовою системою, а через них — і з духовним життям індивіда. Психічна діяльність людини певним чином залежить від її здоров'я, як і навпаки.

Кожна людина виступає для себе не лише першою, а й другою природою. В останньому випадку її думки, емоції є невід'ємною стороною її цілісного буття.

Від тварин людина відрізняється тим, що вона є не тільки біологічною, але й практично діючою, соціальною істотою.

Люди свідомо виробляють предмети, необхідні для задоволення своїх потреб. Вони спілкуються між собою, користуючись членороздільною мовою. Саме на основі практичної діяльності і спілкування формуються такі "надприродні" якості людини, як "душа" і "дух".

Специфіка буття людини полягає в поєднанні, взаємодії трьох буттєвих вимірів. Першим з них є те, що кожна людина існує як відчуваюча і мисляча "річ" (тіло). По-друге, кожна людина є індивідуальним представником виду Homo Sapiens, результатом біологічної еволюції. По-третє, людина існує як соціально-історична сутність, що виражається в її особистості. Все це в єдності складає вихідні характеристики людського буття.

Незважаючи на те, що буття кожного індивіда має тимчасовий характер, він (як член роду) займає своє місце на гігантському "гносеологічному дереві" людства, що бере свій початок від тваринних предків і еволюціонує до сьогодення. Кожне таке тимчасове існування органічно включене в цілісний процес еволюційного розвитку природного і людського буття, становить лише окрему ланку загального ланцюга соціально-історичного буття.

Людське буття об'єктивне. Проте це не означає, що воно абсолютно незалежне від свідомості людини. Людське буття є унікальною єдністю природного й соціального, індивідуального й родового, особистісного й суспільного, внутрішнього й зовнішнього і т.д. Кожен людський індивід виступає для самого себе реальністю, разом з якою існує і його свідомість.

Місце і значення буття людини дуже важливе в цілісному бутті, оскільки воно включене в унікальний "людський експеримент". Люди не просто існують у світі, а можуть активно впливати на нього і на самих себе. Вони осмислюють буття, виражають тривогу за "долю буття", людської цивілізації. Тому людина повинна серйозно осмислити свою роль у системі буття, гідно й відповідно її виконувати.

б) Буття духовного

В цьому контексті слід осмислити й роль духовного як особливої форми буття. Духовне в широкому розумінні — це сукупність усіх проявів свідомості, включаючи й знання, які втілюються у формах природних мов та знаково-символічних систем. Сюди відносяться й норми та принципи людського спілкування й поведінки (право, мораль, художня творчість і т.д.). Духовне можна поділити на два підвиди — духовне, яке невіддільне від конкретної життєдіяльності індивіда і те, що існує поза ним (об'єктивоване духовне). Перше включає свідомість індивіда, з допомогою якої він орієнтується у світі. Воно існує як невидимий, незворотний потік швидкоплинних збуджень, вражень, почуттів, переживань, думок людини, як сукупність її ідей, переконань, цінностей, установок і т.д. Цей різновид духовного "прихований" від людського ока і зовнішнього спостереження. Його можна прослідкувати лише за умови індикації індивіда про зміни в його свідомості, та й то лише окремі фрагменти, які проявляються як суб'єктивні враження або як об'єктивно значущі результати.

У процесі життя люди слідкують за тим, що відбувається з їх свідомістю, повідомляють про це іншим і обговорюють з ними її стан. На цьому грунтуються людське спілкування й культура в цілому, оскільки вони повернуті до внутрішнього досвіду людини.

Філософію більше всього цікавить проблема способу існування свідомості. І хоч остання невіддільна від діяльності мозку й нервової системи індивіда, все ж її прояви до них не зводяться.

Важливою є проблема самосвідомості. Остання не існує поза свідомістю, а швидше є її епіцентром, оскільки нерозривно пов'язана з людським "Я" .

Індивідуалізоване духовне включає в себе й несвідоме. Сьогодні більшість вчених і філософів дотримуються саме такої точки зору. Несвідоме має декілька різних рівнів. До першого відносять несвідомий психічний контроль людини за функціонуванням свого тіла, задоволенням своїх біологічних і фізіологічних потреб тощо. Цей контроль здійснюється несвідомо, автоматично.

До другого рівня відносяться ідеальні процеси, які близькі до свідомості людини. Вони проявляються в стані її бадьорості. Будучи взагалі неусвідомленими, вони з часом можуть бути переміщені в поле свідомості. Це той стан, коли можна зафіксувати факт народження думки. Сюди відносяться і переживання, які витісняються із свідомості, інші враження тощо.

Третій рівень проявляється в деяких процесах наукової, філософської, художньої та інших видів інтуїції, що визрівають у психіці людини. Це несвідоме тісно переплітається зі свідомим, творчістю людини. В повсякденному життя нам з'являються лише фрагменти несвідомого, "схоплені" свідомістю.

Аналізуючи індивідуалізоване духовне як особливу форму буття, філософи розглядають його у зв'язку з буттям людини і буттям світу. З одного боку, це частина світу, а з другого, — воно має пріоритет над усіма формами людського існування, хоч без природи, виникнення життя, людського тіла воно не існувало б. Людина живе в нормі доти, доки розвивається її свідомість, вся сукупність її індивідуалізованого духовного.

Буття індивідуалізованої свідомості, підсвідомого, несвідомого — лише відносно самостійна форма буття. Воно не відірвано від еволюції буття як цілого, не існує окремо і від сукупної діяльності індивіда. У свідомості індивіда немає іншого "місця буття", крім самого індивіда, хоч він обумовлений і буттям суспільства, розвитком всієї людської історії. Тому індивідуалізоване і позаіндивідуалізоване духовне переплітаються, здатні переходити одне в інше. Результати діяльності свідомості людини можуть відділятися від неї, утворювати духовне іншого типу — об'єктивне духовне.

Список використаної літератури

1. Афанасенко В. Філософія: Підруч. для вищої школи / Василь Григорович Кремень (заг.ред.), Микола Іванович Горлач (заг.ред.). — 3.вид., перероб. та доп. — Х. : Прапор, 2004. — 735с.
2. Білодід Ю. Філософія : Український світоглядний акцент: Нав-чальний посібник/ Юрій Білодід,. -К.: Кондор, 2006. -355 с.
3. Бичко І. Філософія: Підручник для студ. вищих закладів освіти. — 2. вид., стер. — К. : Либідь, 2002. — 408с.
4. Буслинський В. Філософія: Навч. посібник для студ. і аспірантів вищ. навч. закладів / Київський славістичний ун-т / Володимир Андрійович Буслинський (ред.). — К., 2002. — 315с.
5. Воронкова В. Філософія : Навчальний посібник/ Валентина Воронкова,; М-во освіти і науки України. -Київ: ВД "Професіонал, 2004. -460 с.
6. Губерський Л. Філософія: Навч. посібник для студ. і аспірантів вищих навч. закл. / І.Ф. Надольний (ред.). — 5. вид., стер. — К. : Вікар, 2005. — 516с.
7. Ільїн В.Філософія : Підручник. В 2-х ч./ Володимир Васильович Ільїн. -К. : Альтерпрес. -2002. — Ч.1 : Історія розвитку філософської думки/ Авт.передм. А.А. Мазаракі. -2002. -463 с.