Споживче кредитування

Категорія (предмет): Банківська і біржова справа

Arial

-A A A+

Вступ.

1. Сутність споживчого кредиту та його види.

2. Товарний споживчий кредит.

3.Грошовий споживчий кредит.

4. Нові види грошових споживчих позик.

5. Специфіка банківської роботи зі споживчим кредитом.

Висновки.

Список використаних джерел.

Вступ

Актуальність. В останній час споживче кредитування набуває все більшої актуальності. Пов’язано це з тим, що всі ланки суспільства прагнуть ефективно функціонувати, а без розвитку всіх напрямків банківської інфраструктури, насамперед споживчого кредитування, не можливий нормальний розвиток суспільства, а саме всіх його категорій (верст населення). Особливо актуально це питання стоїть перед молодим поколінням.

Кредитні відносини опосередковують функціонування і розвиток як виробництва та обміну, так і сфери кінцевого споживання. В цій сфері виникає специфічна форма кредиту — споживчий кредит, призначений для задоволення споживчих потреб фізичних осіб і сімей (домогосподарств). Розвинутість споживчого кредиту характеризує рівень життя населення. Розширення масштабів кредитування сфери кінцевого споживання сприяє формуванню цивілізованих відносин на споживчому ринку країни.

Надання споживчого кредиту населенню, з одного боку, збільшує його поточний платоспроможний попит, підвищує його життєвий рівень, а з другого боку прискорює реалізацію товарних запасів, послуг, сприяє створенню основних фондів. В процесі погашення споживчих позик у населення зменшується на відповідну суму платоспроможний попит, що необхідно враховувати при визначенні обсягу та структури товарообігу, платних послуг, динаміки доходів та витрат населення, грошової маси в обігу. Таким чином розмір кредитів тісно пов’язаний з формуванням купівельного фонду населення та його відповідності обсягу до структури товарного фонду та послуг.

Мета: охарактеризувати споживче кредитування.

Завдання роботи:

1. розкрити сутність споживчого кредиту та його види;

2. охарактеризувати товарний та грошовий споживчий кредити;

3. показати нові види грошових споживчих позик;

4. визначити специфіку банківської роботи зі споживчим кредитом.

1. Сутність споживчого кредиту та його види

Споживчий кредит- це кредит, який надається фізичним особам на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і який повертається в розстрочку. Сутнісна ознака споживчого кредиту — кредитування кінцевого споживання [3, c.48]. Споживчий кредит дає змогу населенню споживати товари і послуги до того, як споживачі спроможні їх оплатити. Тим самим споживчий кредит забезпечує підвищення життєвого рівня споживачів. У макроекономічному плані споживчий кредит збільшує сукупний платоспроможний попит на предмети споживання і послуги, що стимулює розширення обсягів їх виробництва.

Головними параметрами споживчого кредиту є:

1) доступність кредиту;

2) величина відсоткової ставки;

3) строки надання і погашення;

4) здатність позичальника повернути кредит.

Суб'єктами споживчого кредитує банки і торговельні заклади (кредитори) та населення (позичальники). Традиційно кредитування фізичних осіб здійснюється переважно ощадними та іпотечними банками.

У силу специфіки сфери кінцевого споживання виникає необхідність входження у відносини споживчого кредитування такого суб'єкта як торговельні організації, що здійснюють посередницьку діяльність з купівлі-продажу товарів і надання послуг. Споживчий кредит є формою допомоги торговельним закладам у збуті (продажу) товарів. При цьому кожна торговельна організація має знайти оптимальне поєднання прямого продажу товарів за гроші (готівкою чи безготівкове) і продажу в розстрочку.

До числа суб'єктів споживчого кредиту належать також й небанківські кредитні установи.

Об'єктом споживчого кредитує витрати, пов'язані із задоволенням потреб населення. Заведено поділяти ці витрати на дві групи:

1) витрати на задоволення потреб поточного характеру (придбання товарів в особисту власність);

2) витрати на задоволення потреб капітального або інвестиційного характеру (будівництво житла, утримання нерухомого майна) [3, с.51].

Споживчий кредит має багато специфічних рис, пов`язаних із особливостями сфери особистого споживання громадян.

По-перше, цей вид позики відображає відносини між кредитором і позичальником, сенс яких полягає у кредитуванні кінцевого споживання, на відміну від позик, які надають суб`єктам господарювання для виробничих цілей або для придбання активів, що породжують рух вартості (наприклад. Акцій, облігацій тощо).

По-друге, на відміну від інших видів кредиту, якими користуються переважно суб`єкти господарювання, споживчі кредити одержують, як правило, фізичні особи.

По-третє, споживчий кредит є засобом задоволення споживчих потреб населення, тобто особистих, індивідуальних потреб людей. Така позика прискорює отримання певних благ ( товарів, послуг), які вони могли б мати (придбати) лише у майбутньому, накопичивши кошти, необхідні для купівлі цих товарно-матеріальних цінностей або послуг, будівництва тощо. Надання споживчих позик населенню з одного боку, підвищує їх платоспроможний попит, життєвий рівень в цілому, а з іншого – прискорює реалізацію товарних запасів, послуг, сприяє створенню основних фондів.

По-четверте, всі види споживчого кредиту мають соціальний характер, оскільки вони сприяють вирішенню суспільних проблем – підвищенню життєвого рівня населення (передусім із низьким та середніми доходами ), утвердженню принципів соціальної справедливості. Саме із цієї причини споживче кредитування здебільшого регулюється державами особливо ретельно []. У нашій країні це виражається у тому, що споживчі позики зазвичай надаються на пільгових умовах.

Отже в загалі, для населення споживчий кредит носить тільки позитивний характер, так він прискорює одержання визначених благ (товарів, послуг ), які вони могли б мати ( одержати ) тільки в майбутньому — при умові накопичення суми грошових коштів, матеріальних цінностей або послуг, будівництва або інших.

Особливістю споживчого кредиту є те, що основною гарантією його надання виступають сталі постійні грошові доходи даної фізичної особи — позичальника.

Історично першою формою споживчого кредиту була так звана "талі трейд" — торгівля в розстрочку, яка почала розвиватися в Західній Європі ще у XVIII ст. Мандрівні торговці ("талімени") періодично (наприклад, щомісячно) поставляли і продавали товари в певні місцевості і певним сім'ям, погоджуючись на часткову регулярну оплату, з відстрочкою кінцевого платежу на певний строк (до наступного свого прибуття) [7, с. 160].

В умовах низької купівельної спроможності більшості населення споживчий кредит здійснювався на користь кредиторів, набуваючи експлуататорського грабіжницького характеру. Так було, приміром, у XIX ст. і на початку XX ст., коли наймані робітники були вимушені купувати споживчі товари в заводських лавках за підвищеними цінами в рахунок майбутньої заробітної плати. Такий грабіжницький споживчий кредит був одним із джерел посилення експлуатації найманої робочої сили.

Цивілізованого характеру споживчий кредит набуває в міру зростання заробітної плати і підвищення рівня життя населення. Як результат піднесення життєвих стандартів у споживчій сфері сформувалися рівноправні взаємовигідні відносини між позичальниками і кредиторами.

Купівля товарів у розстрочку в сучасному розумінні вперше була запроваджена фірмою Зінгера в середині XIX ст. для прискорення реалізації швейних машин. У сучасних умовах у західних країнах споживче кредитування використовується в найрізноманітніших напрямках і цілях. Традиційно вважається, що своєї вищої точки споживчий кредит досягає при продажу в розстрочку найдорожчого товару широкого вжитку — автомобіля.

У розвинутих країнах світу, як правило, діє спеціальний Закон про споживчий кредит, на основі якого забезпечується державне сприяння розвиткові споживчої сфери.

Наведемо класифікацію споживчих кредитів яка, на наш погляд, є найбільш повною та вдалою:

— цільовим характером;

— суб’єктами кредитних відносин — на банківські та небанківські;

— способом організації надання позичкових коштів — на позики організовані та неорганізовані, прямі та непрямі;

— формами видачі — на товарні та грошові кредити;

— ступенем покриття кредитом вартості товарів, послуг — на позики на повну вартість або на часткову їх оплату;

— способом погашення кредиту — на ті що погашаються поступово (в розстрочку ) або разовим платежем;

— строками надання — короткострокові, середньострокові та довгострокові [1, с. 86].

В залежності від цільового призначення споживчі кредити поділяються на:

— інвестиційні;

— для купівлі товарів та сплати послуг;

— на розвиток підсобного господарства;

— цільові кредити окремим соціальним групам;

— на не цільові споживчі потреби;

— чекові;

— під банківські кредитні картки [1, с.87].

В країнах з ринковою економікою споживчий кредит, як зручна та вигідна форма обслуговування населення, грає велику роль в економіці країни. Тому він підвернутий активному регулюванню зі сторони держави. Регулювання здійснюється як на рівні видачі кредиту так і на рівні його використання і виражається або в заохоченні кредитування кінцевого споживача через процентну ставку, термін кредиту, первинну участь власними коштами в кредитній операції, або шляхом створення більш жорстокого режиму кредитування .

В різних країнах діють різні закони, що регулюють умови кредитування індивідуальних позичальників, однак їх об`єднує спільна мета: заради підвищення рівня життя споживчий кредит повинен бути доступний в необхідному об`ємі.

В нашій країні (ще за часів СРСР) аж до перебудовчих процесів в економіці (до 1987 р.) переважали два основні види споживчого кредиту: кредит на купівлю товарів тривалого користування та на житлове будівництво (індивідуальне та кооперативне) [7, с. 164]. Перший вид кредиту носив побічний характер, так як його надавали різні торгові організації при посередництві кредиту Держбанку, а другий вид кредиту видавався безпосередньо кредитними установами (Держбанком та Будбанком).

З початком процесу формування ринкових форм господарювання, який супроводжувався падінням виробництва, а відповідно й товарообігу, а також активним створенням в роздрібній торгівлі комерційних структур втратило своє практичне значення кредитування населення в формі придбання товарів в торгівлі з розстрочкою платежу. Кредитування житлового будівництва, а також надання деяких інших видів споживчого кредитування (на будівництво і благоустрій садових ділянок, будівництво, купівлю і ремонт будівель в сільській місцевості для сезонного проживання, на купівлю молодняку худоби та господарське обзаведення, на невідкладні споживчі потреби) взяв на себе Ощадний спеціалізований банк України .

Кредитування споживчих потреб населення здійснюється Ощадним банком України при дотриманні таких же принципів, що й при кредитуванні юридичних осіб: терміновості, повернення, цільової спрямованості, платності, забезпеченості. Важливим критерієм є платоспроможність позичальника .

Взагалі всі принципи кредитування можна розділити на дві групи:

1) загальноекономічні принципи, які характерні всім економічним категоріям (цілеспрямованість, диференційованість);

2) принципи, що відображають сутність та функції кредиту (терміновість, забезпеченість та платність) .

Цілеспрямованість кредитування. Суть цього принципу заключається в тому, що суди повинні видаватися лише на конкретні цілі, а саме – на задоволення тимчасової потреби позичальників в додаткових коштах. (В цьому – відмінність кредитування від фінансування. Фінансування таких жорстких цілей не має). Якщо судами будуть покриватися потреби, що не мають тимчасового характеру, то видані кошти не повернуться до кредитора. Кредитування перевтілюється в фінансування без повернення. На практиці цей принцип втілюється шляхом видачі суд на конкретні цілі (об`єкти). Об`єктами споживчого кредитування виступають товарно-матеріальні цінності, потреба в коштах для поточних платежів при тимчасових фінансових труднощах і т. д.

Диференційованість кредитування. Вона заключається в наданні кредиту на різних умовах в залежності від характеру позичальника, спрямування кредиту, кредитного ризику, терміну кредитування, своєчасності повернення та деяких інших обставин.

Терміновість кредитування. Цей принцип означає, що в кредитному договорі повинен встановлюватися термін кредитування і цього терміну повинен додержуватися позичальник. Конкретний термін повернення кредиту в кінцевому рахунку визначається швидкістю кругообігу коштів позичальника.

Забезпеченість кредиту. Згідно цьому принципу кредитами повинно обслуговуватися тільки рухом реально існуючої вартості чи створення нової. Іншими словами, кожній гривні банківських коштів, що знаходяться в господарському оброті, повинна протистояти гривня відповідних матеріальних цінностей чи корисних затрат. Повернення суд повинно здійснюватися за рахунок завершення тих господарських операцій, для проведення яких вони були видані.

Платність кредиту. Принцип платності заключається в тому, що за користування позичковими коштами позичальник, як правило, виплачує кредитору судний відсоток [7, с. 173-174].

Оскільки на Україні банком, який надає найширший спектр послуг в даний час із споживчого кредитування є Ощадбанк України. Тому на його прикладі розглянемо банківські продукти, які він надає на ринку споживчого кредитування. Це два види споживчих кредитів:

1) На поточні цілі ( так званий кредит на невідкладні потреби);

2) На витрати капітального характеру.

2. Товарний споживчий кредит

До споживчих кредитів відноситься надзвичайно широкий набір видів позик. У самому загальному плані виділяють товарні і грошові споживчі кредити. Товарний споживчий кредит пов'язаний із продажем товарів тривалого користування в кредит (з розстрочкою платежу).

Грошовий споживчий кредит- це надання банківськими або небанківськими кредитними установами позик фізичним особам на задоволення їхніх споживчих потреб [14, с. 217].

У розвинутих країнах світу завдяки товарному споживчому кредиту продається значна частка товарів тривалого користування. Широко використовувалася практика продажу товарів у кредит у торговельній мережі колишнього СРСР. На жаль, в Україні поки що продаж товарів із розстрочкою платежу не набував поширення.

У Правилах торгівлі у розстрочку, затверджених постановою Кабінету Міністрів від 1 липня 1998 p., встановлюється порядок продажу суб'єктами господарювання непродовольчих товарів фізичним особам у кредит, тобто за умов відстрочення кінцевого розрахунку на обумовлений строк і на визначений відсоток. Продаж товарів у розстрочку здійснюється громадянам, які мають постійний доход і постійно мешкають у місті або іншому населеному пункті, де знаходиться суб'єкт господарювання [14, с. 217].

У переліку товарів вітчизняного та іноземного виробництва, що рекомендуються для продажу в розстрочку, — телерадіоапаратура, електропобутові товари, швейні машини, музичні інструменти, кінофотоапаратура, меблі, товари для новонароджених, садові будинки, стандартні будинки з комплектами деталей до них, будівельні матеріали, одяг, взуття, килимові вироби, вироби із кришталю, фарфору, фаянсу, хутряні вироби, транспортні засоби, персональні комп'ютери тощо [14, с. 218].

Продаж товарів у розстрочку здійснюється на підставі договору купівлі-продажу товарів у розстрочку, який укладається за визначеною формою між суб'єктом господарювання і фізичною особою (покупцем), відповідно до якого суб'єкт господарювання зобов'язується передати обумовлений товар, а покупець провести розрахунки за товар у строки і у розмірах, передбачених цим договором. Договір укладається за умови пред'явлення покупцем паспорта і довідки для придбання товарів у розстрочку, що видається за місцем роботи (навчання), а непрацюючим пенсіонерам — органом, що призначив пенсію.

Під час продажу товарів у розстрочку з покупців на користь суб'єкта господарювання від наданого кредиту справляються відсотки, розмір яких встановлює суб'єкт господарювання, але не вище чинних на момент продажу товарів річних ставок за фінансові кредити банку, що обслуговує суб'єкта господарювання, який здійснює продаж товарів у розстрочку.

Передача у розпорядження покупцеві товарів, що придбаваються у розстрочку, здійснюється за умови внесення першого внеску (завдатку) у розмірі не менше 25 відсотків їхньої вартості, а товарів за ціною понад 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян — не менше 50 відсотків. Договором має передбачатися строк оплати решти вартості товарів у межах від 6 до 12 місяців, а товарів, вартість яких перевищує 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян — від б до 24 місяців [14, с. 219].

Кредит, що надається, не повинен перевищувати тримісячної заробітної плати (стипендії, пенсії) покупця у разі продажу товарів із розстрочкою платежу на б місяців, шестимісячної — із розстрочкою платежу на 12 місяців, дванадцятимісячної — із розстрочкою платежу на 24 місяці. У разі, коли вартість товарів перевищує граничну межу кредиту, під час отримання товарів різниця має бути сплачена готівкою або шляхом перерахування грошових коштів у безготівковому порядку через банківські установи.

Продаж товарів у розстрочку і внесення чергових платежів провадяться за цінами, що діють на день продажу. Наступна зміна цін на товари, продані у розстрочку, не тягне за собою перерахунку.

В Україні товарний дефіцит і розгортання інфляційних процесів змусили і товаровиробників, і торговельні заклади на початку 90-х років відмовитися від реалізації товарів у кредит. Повернення до продажу дорогих товарів у розстрочку — крок закономірний і потрібний. Він вигідний як для господарських суб'єктів, у котрих багато проблем із реалізацією продукції, так і для споживачів, оскільки робить для них доступними практично будь-які товари, навіть найдорожчі.

На ринку автомобілів України нині виникають різні форми автокредиту. Так, широко відомою була система продажу юридичним і фізичним особам у розстрочку автомобілів "Daewoo" і "Таврія" через Українську страхову компанію "Гарант-Авто". Умови цієї кредитної системи були такі: внесок, який дорівнює 50 % вартості автомобіля, має бути сплачений відразу після укладення договору, решта вартості виплачується щомісяця рівними частками протягом терміну договору (6, 12, 18, 24 місяці).

Для придбання автомобілів "Daewoo" в кредит юридичні особи повинні були подати такі документи:

свідоцтво про реєстрацію підприємства покупця;
баланс підприємства за останні два квартали;
декларацію про прибутки підприємства; анкету встановленої форми;
рішення зборів співзасновників на передачу автомобіля під заставу страховій компанії тощо.

Фізичні особи повинні були подати такі документи:

свідоцтво про реєстрацію підприємства, на якому працює покупець;
довідку про доходи покупця з місця основної роботи;
анкети, які заповнюються покупцем і керівником за місцем роботи;
ідентифікаційний код покупця тощо [9, с. 125].

Зазначені документи подавалися на розгляд страховій компанії "Гарант-Авто", яка приймала рішення щодо укладання з покупцем договору страхування. У разі позитивного рішення покупець сплачував перший внесок, в який входив страховий платіж у розмірі 4 % від суми першого внеску. Формою забезпечення кредиту в даному випадку було страхування [9, с. 125].

3. Грошовий споживчий кредит

На практиці залежно від цільового характеру (призначення) використовуються різні види грошових позик.

Інвестиційні позики. Це кредит на будівництво і реконструкцію житла, будівництво садових будинків, благоустрій садових ділянок тощо. Даний вид споживчого кредиту є довгостроковим. Довгострокові споживчі інвестиційні позики, як правило, надаються комерційними банками під заставу нерухомості — квартир, будинків, дач, земельних ділянок, гаражів та ін. Надання будівельного споживчого кредиту часто здійснюється банком шляхом відкриття кредитної лінії, при цьому позика надається клієнтові частинами, які відповідають вартості завершених етапів будівельно-монтажних робіт. Традиційно до інвестиційних довгострокових споживчих кредитів відносять позики на купівлю великої рогатої худоби та її молодняку [16, с. 308].

Позики на розвиток індивідуальних господарств. Згідно з Порядком надання кредитів селянським (фермерським) господарствам (затверджено постановою Правління НБУ № 46 від 6 березня 1995 р.) позичальник може звертатися до комерційного банку за отриманням таких кредитів:

короткострокових (строком до 12 місяців) — на витрати поточної виробничої діяльності (оплату товарно-матеріальних цінностей і послуг, запаси готової продукції та інші сезонні витрати, пов'язані з виробництвом і реалізацією продукції);
довгострокових (строком більше 12 місяців) — на будівництво, розширення, реконструкцію об'єктів виробничого призначення;
придбання сільськогосподарської техніки, транспортних засобів;
придбання худоби для поповнення основного стада та птиці; будівництво житлових будинків з надвірними будівлями та ін [16, с. 310].

Позики на купівлю споживчих товарів або оплату послуг. Йдеться про дорогі товари і послуги тривалого користування: автомобілі, побутові прилади, електротехніку, меблі, оплату медичних послуг, відпочинку та ін. Така позика в силу своєї соціальної спрямованості має бути доступною в необхідних обсягах для більшості громадян. Кредитні відносини між комерційним банком і фізичною особою мають при цьому носити чесний і рівноправний характер.

Цільові позики окремим соціальним групам населення(наприклад, молодим сім'ям, студентам). Ці позики використовуються, як правило, в рамках загальнодержавних програм соціального захисту найуразливіших верств населення. Вони надаються на пільгових умовах: під низьку відсоткову ставку, за спрощених умов оформлення та ін. Так, згідно з Положенням про надання пільгового довгострокового державного кредиту молодим сім'ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) житла (постанова Кабінету Міністрів України від 3 грудня 1997 р.) кредитування цього будівництва є прямим, адресним (цільовим), зворотним і здійснюється у межах коштів, передбачених у державному бюджеті (такі кошти можуть передбачатися також у місцевих бюджетах на відповідний рік). Правом на одержання пільгового довгострокового (до ЗО років) державного кредиту користуються молоді сім'ї та одинокі молоді громадяни (позичальники), які згідно із законодавством визнані такими, що потребують поліпшення житлових умов. Розпорядником коштів, виділених для даного виду кредитування, є окремий Фонд сприяння молодіжному житловому будівництву при Міністерстві у справах сім'ї та молоді України. Обслуговує цей кредит банк-агент — комерційний банк України на основі окремої угоди, укладеної із Фондом [16, с. 312].

Сума кредиту обчислюється виходячи з норми 21 кв., метр загальної площі житла на одного члена сім'ї та додатково 10 кв. метрів на сім'ю, а вартість будівництва (реконструкції) 1 кв. метра загальної площі житла не повинна перевищувати визначену середньостатистичну його ціну у населеному пункті або регіоні, де будується житло.

Кабінет Міністрів України 5 жовтня 1998 р. прийняв Правила надання довгострокових кредитів індивідуальним забудовникам житла на селі.

Позики на нецільові споживчі (нагальні потреби). Йдеться про позики, необхідність в яких виникає у зв'язку із особливими обставинами непередбаченого характеру в житті громадян. Особливістю такого виду споживчого кредиту є те, що він надається готівкою у сумі, що залежить від доходу (заробітку) позичальника і без зазначення цілей його використання. Відсотки за користування даною позикою диференціюються залежно від строку кредитування. Нецільові споживчі готівкові позики надаються також ломбардами під заставу майна, касами взаємодопомоги, окремими господарськими організаціями [16, с. 315].

За суб'єктами кредитних відносин — з точки зору кредитора — споживчі кредити поділяються на:

— банківські та небанківські;

— з точки зору позичальника — виділяються позики, що надаються всім верствам населення, різним соціальним групам, різним віковим групам тощо;

— за способом надання розрізняють позики прямі, що надаються безпосередньо позичальникам, і непрямі, які надаються через посередників (торговельні заклади, ломбарди, прокатні пункти);

— за ступенем покриття позикою вартості (ціни) споживчих товарів і послуг — позики на повну вартість і позики на часткову оплату товару (послуги) тощо.

Одним із різновидів споживчого кредиту є кредит, що надається ломбардами. Ломбарди — це кредитні установи, які позичають гроші під заставу рухомого майна. Вперше ломбарди були засновані в XV ст. лихварями, вихідцями з Ломбардії. В Україні широкого розвитку мережа ломбардів набула на муніципальних (міських), а також акціонерних засадах в кінці XIX — на початку XX ст. У колишньому СРСР ломбарди не відігравали суттєвого значення. Вони функціонували як державні госпрозрахункові підприємства, що знаходилися в підпорядкуванні місцевих Рад в системі побутового обслуговування населення [16, с. 318].

Основним завданням діяльності ломбардів є надання населенню позик під заставу предметів особистого користування і домашнього вжитку, а також збереження цих предметів за невелику платню. Під заставу береться, як правило, майно, яке можна швидко реалізувати. Застава забезпечує в даному випадку повернення кредиту. Страхування прийнятого майна відбувається за рахунок заставодавця.

Ломбарди надають позику на суму, яка менше вартості застави. Як правило, найбільше "цінуються" як заставне майно дорогоцінні метали і камені, перли, золоті годинники, за які розмір позики може досягати до 90% оцінки вартості. Позичальник зберігає право власності на закладене у ломбардах майно. У разі непогашення у встановлений строк позики, а також ухилення особи, яка заклала речі в ломбард, від їх отримання, право власності переходить до ломбарду, який передає майно на продаж (реалізацію). З виторгу ломбард утримує суму боргу, нараховані відсотки, плату за збереження, витрати із страхування заставленого майна і його продажу.

На ломбарди не поширюються вимоги НБУ щодо мінімального статутного фонду та інші нормативи, яких мають дотримуватись комерційні банки. Ломбарди реєструються в органах місцевої влади, податковій адміністрації на загальних умовах. У своїй діяльності ломбарди керуються Законом України "Про заставу" та власним положенням [1, с. 93].

Майно, яке здається в заставу, оцінюється за згодою сторін, а вироби з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння і перлин — за державними розцінками. У разі непогашення позики в строк, зазначений у квитанції, заставодавець повинен сплатити пеню за кожен день прострочення в розмірі 1 % від суми позики.

Після закінчення строку, зазначеного у квитанції, згідно з договором дорогоцінні метали здаються до державної скарбниці України. Вся решта майна здається торговельним організаціям для продажу. В більшості випадків при ломбардах є магазини, які займаються продажем відчуженого майна.

Споживчі кредити надаються й такими небанківськими установами, як кредитні спілки, каси взаємодопомоги, кредитні кооперативи. Усі вони є громадськими організаціями, створеними на добровільних засадах на основі залучення особистих заощаджень для взаємного кредитування. Ці кредитні установи, як правило, не мають на меті одержання прибутку, тому надають позики безвідсоткові або під мінімальні відсотки. Кредитні спілки працюють з тими верствами населення, які в силу економічних причин не можуть отримати позику в банку. Такі кредитні установи задовольняють потреби своїх членів у дрібному кредиті (як споживчому, так і виробничому).

Видавати кредити своїм працівникам на будівництво і купівлю житла, дачних будинків, а також молодим сім'ям має право керівник підприємства незалежно від форм власності, якщо статутом підприємства або колективною угодою передбачене надання працівникам таких видів соціальної допомоги.

Специфічну роль у системі споживчого кредитування відіграють пункти прокату. В Україні традиційно найпоширенішими є кредитні послуги, що надаються прокатними пунктами при підприємствах "Побутрадіотехніка" (телевізори, радіоприймачі, магнітофони тощо). Для оформлення договору прокату клієнт подає паспорт та довідку з місця роботи або навчання. В договорі обумовлюється термін прокату і місячний тариф. Відмітки про оплату проставляються у квитанції, яка виписується у двох примірниках. За кожен день прострочення оплати стягується пеня у розмірі 1% від суми місячного тарифу. Ремонт об'єктів прокату здійснюється за рахунок прокатного пункту, якщо пошкодження не є наслідком неправильної експлуатації майна одержувачем.

4. Нові види грошових споживчих позик

Комерційні банки постійно прагнуть надавати своїм клієнтам нові, зручніші кредитні послуги в сфері споживчого кредитування. В Україні новими видами грошових банківських споживчих позик вважаються чековий кредит і банківські кредитні картки.

Чековий кредит- це вид споживчого кредиту, при якому надання позики здійснюється при відкритті окремого чекового рахунка. В банківській практиці використовуються два основні різновиди чекового кредиту — кредитування з овердрафтного рахунка (при від'ємному сальдо на поточному рахунку) та кредитування на основі використання спеціального чекового рахунка і спеціальних банківських чеків [7, с. 188].

Овердрафт, як зазначалося вище, — це кредит, який надається банком автоматично у разі утворення на поточному рахунку клієнта дебетового сальдо. Величина позики за овердрафтом визначається під час відкриття рахунка і не може перевищувати наперед визначеної суми. При овердрафтному чековому рахунку наперед обумовлюється автоматичне надання банком кредиту в момент вичерпання залишку на рахунку.

Позики з овердрафтного чекового рахунка погашаються, як правило, в процесі надходження на рахунок нових додаткових коштів. Спеціальні чекові рахунки відкриваються в банку з метою надання (випуску) для своїх клієнтів спеціальних чеків визначеної вартості. Банк встановлює клієнту на його прохання певний ліміт кредитування і на цю величину видаються чеки. Сума кредиту зараховується в дебет даного рахунка.

Чековий кредит є різновидом поновлюваної позики. Це — форма кредитної лінії з правом одержання кредиту протягом певного строку.

Використання клієнтом чеків призводить до зменшення ліміту кредитування. Банк дозволяє власникові рахунка виписувати чеки на суму лише в межах встановленого ліміту. Додаткові внески на чековий рахунок відновлюють ліміт кредитування. Якщо додаткові внески не надходять, ліміт кредитування вичерпується і спеціальний чековий рахунок закривається.

Чековий кредит є вигідним видом споживчого кредитування як для фізичної особи, так і для банку. Його організація не вимагає значних витрат; чековий кредит легко піддається банківському контролю. Для клієнта чековий кредит вигідний й тим, що комерційні банки беруть за його користування відносно невелику плату (відсоток).

Найпоширенішим в сучасних умовах у західних країнах є такий вид банківського споживчого кредиту, як кредитування за допомогою кредитної картки. Основна перевага кредитної картки, яка й робить її надзвичайно популярною серед населення, є зручність у практичному користуванні. Кредитна картка — це іменний (з ідентифікатором власника) грошовий оплатно-розрахунковий банківський документ, який використовується для надання споживчого кредиту [7, с. 191]. Кредитні картки виготовляють з матеріалу, важкодоступного для підробки. Нині в розвинутих країнах світу кредитні картки вийшли на перше місце як засіб розрахунку в сфері споживання. Сьогодні кредитні картки в грошовій сфері замінили готівку і чеки: розрахунки за товари і послуги проводяться позичальником в рахунок своєї кредитної картки. Використання кредитних карток значно полегшує умови надання споживчого кредиту. Проте залишаються значними й зловживання і навіть шахрайство при практичному застосуванні кредитних карток; так, вони можуть використовуватися не їх власником, а іншою людиною.

Кредитні картки випускаються банком-емітентом для своїх платоспроможних клієнтів за певну плату. Для кожної з карток встановлюється ліміт кредитування. Кредитні картки можуть поширюватися групами банків.

Комерційні банки США почали широко використовувати кредитні картки, з 50-х років XX ст. Повною мірою кредитні картки виявили свої переваги із запровадженням системи суцільної комп'ютеризації торговельних і банківських установ.

Використання кредитних карток виражає економічні відносини з споживчого кредитування між трьома суб'єктами:

1) банком;

2) власником картки;

3) торговельною організацією (торговцем).

Між банком і торговельним закладом укладається відповідна угода про використання кредитних карток цього банку при покупці товарів. Торговельний заклад має дати офіційну згоду на прийняття карток даного банку при розрахунках за товари, що в ньому куплені. Для торговельної організації кредитна картка є гарантією відкриття покупцю кредиту в банку. З кредитними картками працюють, в основному, великі торговельні заклади, дрібні роздрібні торговці віддають перевагу при розрахунках за товар готівці.

Періодично через певний строк (або негайно) торговельні організації передають у банк рахунки за товари, продані власникам кредитних карток. Банк оплачує ці рахунки, перераховуючи певну суму коштів на поточний рахунок торговельної організації. Поступово ліміт кредитування вичерпується і якщо власник кредитної картки не погашає своїх зобов'язань перед банком, картка втрачає свою дію.

Власники кредитних карток постійно отримують інформацію про залишок ліміту кредитування за нею і, відповідно, про необхідність продовження кредиту.

Отже, можна виділити такі типові стадії процесу споживчого кредитування за допомогою кредитних карток:

1) видача банком кредитної картки клієнту-позичальнику;

2) купівля позичальником товарів за картку в магазині;

3) передача магазином торговельних рахунків на куплені товари в банк;

4) перерахування банком коштів на поточний рахунок магазину;

5) щомісячне виставлення магазином рахунків за куплені товари власникові кредитної картки — постачальнику;

6) повернення позичальником коштів банку [7, с. 195].

Кредитні картки для потреб споживчого кредитування можуть випускатися не лише банками, а й такими організаціями, як авіакомпанії, залізниці, готелі, телефонні фірми, автозаправочні станції тощо.

Банк одержує відсотки за кредит, що надається власникам карток у межах ліміту кредитування. Банк регулює величину кредитного ліміту за картками і періодично відновлює самі картки, що дозволяє йому переоцінювати кредитоспроможність власників карток.

Як правило, лише найбільші комерційні банки здатні емітувати власні кредитні картки, адже, щоб давати прибуток, система поширення карток має бути досить масштабною. Основні витрати, пов'язані із застосуванням кредитних карток, для банків становлять витрати на їх випуск на ринок, тобто пошуки комерційної мережі, яка була б згідна приймати їх як засіб платежу. Зрозуміло, що емісія власних кредитних карток є досить дорогою банківською операцією. Тому на практиці комерційні банки використовують загальнонаціональні (навіть всесвітні) системи кредитних карток. Найвідоміші з них: VISA, American Express, Diners' Club та ін. Банки на основі купленої ліцензії емітують кредитні картки цих систем.

На ринку має місце досить жорстка конкуренція між різними системами і видами кредитних карток.

Кредитні картки призначені переважно для споживчого кредитування в роздрібній торгівлі при придбанні недорогих товарів. Вони, як правило, не пристосовані для купівлі дорогих речей тривалого користування. Ліміт кредитування за більшістю карток менше вартості таких товарів.

Потенціальні можливості використання кредитних карток досить великі. В Україні роль банківських і небанківських кредитних карток на вітчизняному ринку зростатиме з розширенням ринку споживчого кредиту.

5. Специфіка банківської роботи зі споживчим кредитом

Процес кредитування як і будь-який процес містить у собі декілька етапів. Вданому випадку процес кредитування можна розділити на декілька етапів, кожен з яких вносить свій внесок в якісні характеристики кредиту та визначає ступінь його надійності та прибутковості для банку:

1) попередній аналіз ринку та розробка стратегій кредитних операцій;

2) розгляд заявки на отримання кредиту та інтерв`ю з майбутнім позичальником;

3) оцінка кредитоспроможності позичальника та ризику пов`язаного з видачею кредиту;

4) підготовка кредитного договору (структурування кредиту) та його підписання;

5) контроль за виконанням умов договору та погашенням кредиту [14, с. 229].

Кожен банк повинен мати чітку та детально пророблену програму розвитку кредитних операцій. Бажано сформувати цілі, принципи та умови видачі кредитів різним категоріям позичальників у спеціальному документі – меморандумі про кредитну політику, де вказані пріоритетні сфери кредитної діяльності банку на майбутній період і визначені такі важливі моменти кредитної роботи банку, як розподілення повноважень при прийнятті рішень про видачу кредиту, граничні розміри суди одному позичальнику, вимоги до забезпечення та погашення кредиту, порядок видачі кредитів працівникам та засновникам банку, комплекс мір з контролю за якістю кредитного портфелю і т. ін.

Підготовка такого документу дозволяє керівництву банка виявити сильні та слабкі сторони його діяльності, його позиції по відношенню до конкурентів, визначити загальну лінію поведінки та забезпечити однозначний підхід до клієнтів працівників різних ієрархічних рівнів банку.

За даними американських аналітиків, 35 – 40 % виникає в результаті недостатньо глибокого аналізу фінансового стану позичальника на попередній стадії переговорів.

Клієнт, що звертається в банк за отриманням споживчого кредиту, повинен надати заяву, де містяться початкові дані про необхідний кредит: ціль, розмір кредиту, вид та строк кредиту, можливе забезпечення.

До заяви повинні додаватися документи, які є обгрунтуванням прохання про надання кредиту та поясненням причини звернення в банк. Ці документи — необхідна складова частина заяви. Їх детальний аналіз здійснюється на наступних етапах, після того, як представник банку проведе попереднє інтерв`ю з заявником та зробить висновок про перспективність угоди.

До складу пакета супроводжуючих документів, що надаються в банк разом з заявою, входять наступні:

1) податкові декларації. Це важливе джерело додаткової інформації. Там можуть міститися відомості яких не має в інших документах. Крім того вони можуть характеризувати позичальника, якщо буде виявлено, що він ухиляється від сплати податків з частини прибутку.

2) довідки з місця роботи позичальника про стаж роботи на підприємстві, розміри заробітної плати і утримань з неї (виплати податків, погашення позичок (у тому числі за товари, придбані в розстрочку, утримання аліментів та інших стягнень);

3)книжки по розрахунках за комунальні послуги, квартирну плату;

4)документів, що підтверджують прибутки по вкладах, цінних паперах;

5)інших документах, що підтверджують інші доходи та витрати позичальника та його сім’ї (розрахункові документи, що підтверджують витрати по утриманню дітей в дошкільних установах, плату за навчання ) [14, с. 231].

Технології банківських кредитних операцій з фізичними особами в сфері споживчого кредитування в принциповому плані аналогічні іншим видам кредитних операцій. Споживчі позички надаються на комерційній основі з дотриманням усіх принципів кредитування в межах кредитних ресурсів банку. Однак мають місце й певні особливості.

Комерційні банки надають кредити фізичним особам у розмірах, що визначаються виходячи із вартості товарів і послуг, які є об'єктом кредитування. Розмір кредиту на будівництво, купівлю і ремонт житлових будинків, садових будинків, дачних та інших будівель визначається в межах вартості майна, майнових прав, які можуть бути передані банкові в забезпечення фізичною особою, та сумою її поточних доходів, за винятком обов'язкових платежів. Строк кредиту встановлюється залежно від цілей, об'єкта кредитування, розміру позики, платоспроможності позичальника.

Видача кредиту готівкою оформляється в банку видатковим касовим ордером.

Фізичні особи погашають споживчі кредити шляхом перерахування коштів з особистого вкладу, депозитного рахунка, переказами через пошту або готівкою. Банківський споживчий кредит у розстрочку платежу, як правило, передбачає погашення його та відсотків за ним щомісячно рівними частинами. Банківська практика довела, що погашати частину заборгованості щомісячно зручніше, ніж заощаджувати кошти і погашати одразу весь борг. Встановлення строків погашення кредиту селянськими (фермерськими) господарствами має бути пов'язано з надходженням виручки від реалізації продукції (виконання робіт, надання послуг).

При наданні банком споживчої позички без розстрочки платежу погашення боргу і відсотків за ним здійснюється одночасно.

Специфіку має й банківський аналіз кредитоспроможності індивідуальних клієнтів. У західних країнах він здійснюється за бальною системою оцінки надійності приватних позичальників. При цьому оцінюються такі основні критерії: професія, стаж роботи, вік, житлові умови, сімейний стан, річний доход, тижневий заробіток, наявність банківського рахунка, кредитні рекомендації, тривалість проживання у даній місцевості, володіння нерухомістю (власність) та ін.

В Україні найбільший обсяг роботи із споживчим кредитом традиційно виконують відділення Ощадного банку.

Видача споживчих позик населенню здійснюється на підставі кредитних договорів, які укладаються банком з фізичними особами за місцем їх постійного проживання. У разі надання позик на будівництво і купівлю житлових будинків кредитний договір може укладатися за місцем забудови чи місцем знаходження будинку. При наданні банком споживчого кредиту не допускається дискримінація індивідуальних клієнтів за статтю, сімейним становищем, віком, расою, релігією, національністю, мовою тощо.

Для одержання споживчого кредиту приватний позичальник подає в банк такі документи:

індивідуальну заяву;
паспорт або документ, що його заміняє;
довідку з місця роботи та інші документи для визначення кредитоспроможності позичальника;
документи, що потверджують забезпечення кредиту (гарантію, поруку, договір страхування або застави майна);
документ, що потверджує право на пільговий кредит.

Для одержання кредиту на будівництво надається також завірений у встановленому порядку витяг із рішення виконкому місцевої ради про виділення земельної ділянки під забудову, проект будівництва з кошторисною вартістю, що завірений районним (міським) архітектором.

Залежно від виду споживчого кредиту можуть використовуватися різні за змістом типові форми кредитного договору. Але незалежно від конкретного змісту в кредитному договорі обов'язково має бути вказано:

статус банку і позичальника;
мета і сума позички, умови її надання і погашення;
форми забезпечення кредиту;
величина відсоткової ставки за позичку та порядок її сплати;
обов'язки обох сторін.

Якщо споживче кредитування клієнтів банки здійснюють під заставу нерухомості, споживчий кредит трансформується в іпотечний кредит. У подібних випадках кредитний договір доповнюється окремим договором застави. В банківській практиці діє правило, що окремі житлові кімнати, що становлять частину будинку (квартири), не можуть бути предметом застави.

Споживчий кредит надається також під заставу цінних паперів — акцій, облігацій, зобов'язань, які реалізуються через установи банків і котируються на фондових біржах.

Деякі види споживчих кредитів можуть надаватися громадянам України у відділеннях Ощадного банку на пільгових умовах. Йдеться, наприклад, про громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, при одержанні позики на індивідуальне житлове (кооперативне) будівництво, будівництво садових будинків та благоустрій садових ділянок, будівництво індивідуальних гаражів тощо. Необхідною умовою надання цих кредитів є виділення відповідних коштів з Державного бюджету.

Висновки

Споживчий кредит — кредит, який надається тільки в національній грошовій одиниці фізичним особам-резидентам України на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і повертається в розстрочку , якщо інше не передбачено умовами кредитного договору.

Суб’єктами кредитних відносин являються фізичні особи (позичальники ), а в особі кредитора виступають банки, інші кредитні установи ( ломбарди, пункти прокату та інші підприємства та організації ). Між банком та населенням може існувати й посередник, наприклад торгівельна організація, однак при цьому зміст споживчого кредиту не змінюється.

Об’єктом кредитування є витрати, пов’язані з задоволенням попиту населення поточного характеру, в тому числі придбання товарів в особисту власність, а також витрати капітального (інвестиційного) характеру на будівництво та підтримання нерухомого майна.

Що стосується більш детального регулювання споживчого кредиту зі сторони держави в порівнянні з іншими формами кредиту, то це в основному проявляється в регулюванні процентних ставок, строків, додержання принципів соціальної справедливості, доступності кредитів. Більш детальне регулювання обумовлене тим, що споживчий кредит пов’язаний з потребами населення, рівнем його життя.

Споживчий кредит, як будь — який інший кредит, відноситься до категорії кредиту, а отже йому притаманні всі відомі принципи кредитування. Реалізація кредитних відносин відбувається шляхом кредитування, яке реалізується з допомогою процесу кредитування. Отже, як ми бачимо, на сьогоднішній день існує досить широкий спектр банківських продуктів з споживчого кредитування, як на світовому ринку так і на ринку України. Особливо швидкими темпами розвиваються банківські продукти з використанням новітніх технологій, наприклад таких, як кредитні картки.

Список використаних джерел

Адамик Б.П. Національний банк і грошово-кредитна політика: Навч. посібник для студ. вузів. -Тернопіль: Карт-бланш, 2002. -278 с.
Александрова М.М. Гроші. Фінанси. Кредит: Навч. посібник; За ред. Г.Г. Кірейцева. -2-ге вид., перероб і доп.. -К.: ЦУЛ, 2002. -335 с.
Артус М. М. Гроші та кредит: Навчальний посібник. — К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2004. -161 с.
Гриньова В.М. Гроші і кредит: Навчальний посібник.-Харків: ВД "ІНЖЕК", 2003. -207 с.
Гроші та кредит: Підручник для вузів за спец. "Фінанси та кредит"/ Михайло Савлук, К.Г. Зуллас, А. М. Коряк. -К.: Либідь, 1992. -330, с.
Гроші та кредит: Підручник/ За ред. Богдана Івасіва,; М-во освіти і науки України, НБУ, Терноп. акад. нар. госп.. -Тернопіль: Карт-бланш, 2000. -510 с.
Грошово-кредитна політика вУкраїні/ Володимир Стельмах, Анатолій Епіфанов, Наталія Гребеник, Володимир Міщенко, Ред. В. І. Міщенко. -2-е вид., перероб. і доп.. -К.: Знання , 2003. -421 с.
Демківський А. В. Гроші та кредит: Навчальний посібник,. -К.: Дакор: ВИРА-Р, 2003. -527 с.
Денисенко М. П.Гроші та кредит у банківській справі: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. — К.: Алерта, 2004. -477 с.
Колодізєв О. М.Гроші та кредит: Навчальний посібник для самостійного вивчення дисципліни: ВД "ІНЖЕК", 2004. -153 с.
Лагутін В. Д. Кредитування: теорія і практика: Навчальний посібник. -К.: Знання, 2002. -215 с.
Матвієнко П. В. Розвиток грошово-кредитних відносин у трансформаційній економіці України: Монографія. -К.: Наукова думка, 2004. -253, с.
Розвиток грошово -кредитних відносин в Україні: Збірник матеріалів Всеукраїнської науково-практичної конференції 27 лютого 2004 року/ За ред. проф. В. П. Матвієнка; Київський і-т банківської справи, Промінвестбанк. -Київ, 2004. -226 с.
Романишин В. О. Центральний банк і грошово-кредитна політика: Навчальний посібник. -К.: Атіка, 2005. -478, с.
Финансы, деньги, кредит: Учебник для студ. вузов/ Авт кол. С.И.Долгов, С.А.Бартенев, А.В.Беликоваи др.; Ред. О.В.Соколова. -М.: Юристъ, 2001. -783 с.
Щетинін А. І. Гроші та кредит: Підручник. -К.: Центр навчальної літератури, 2005. -429, с.