Стан ринку корпоративних і державних облігацій у світі

Вступ.

1. Світовий ринок державних облігацій.

2. Ринок корпоративних облігацій: тенденції та суперечності.

3. Особливості ринку облігацій.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Облігація – являє собою борговий документ. Як правило, кошти залученні по них, потрапляють безпосередньо до емітента (підприємства, що випустило облігації) і вкладаються в виробництво (за виключенням держаних облігацій).

В світовій практиці значна частина позик по облігаціях носить довгостроковий характер і має відносно невеликий процент. Іноді їх називають “дешевими” кредитами. Останнім часом обсяги залучення коштів за допомогою «дешевих кредитів» значно збільшився на світовому ринку. Враховуючи, життєву необхідність українського виробника в достатньо недорогих і довгострокових позиках можна сказати, що загальні тенденції світового ринку цінних паперів, із збільшення долі облігацій на ньому стануть тенденціями і на українському ринку.

Облігація – вид боргового інвестиційного цінного паперу, який визначає відносини позики між власником (володарем) облігації та емітентом і підтверджує зобов’язання емітента повернути власнику облігації номінальну вартість облігації в передбачений термін, а також певний процент (винагороду). Облігація може випускатися в документарній і електронній формі. В першому випадку перехід власності фіксується безпосередньо передачею бланків облігацій від продавця покупцю або особі, яка зберігає його цінні папери.

1. Світовий ринок державних облігацій

Тимчасово вільні кошти фізичних та юридичних осіб можуть використовуватися для фінансування дефіциту бюджету країни шляхом випуску і реалізації державних цінних паперів. Залучення коштів державою на фондовому ринку в оптимальних розмірах є найбільш прийнятним способом покриття дефіциту бюджету на відміну від його прямого фінансування за рахунок кредитів НБУ. Державні облігації широко використовуються урядами багатьох країн світу як інструменти залучення позикових коштів для фінансування поточного бюджетного дефіциту та обслуговування державного боргу. Розвинутий ринок внутрішніх державних облігацій виступає важливим інструментом формування ефективної грошово-кредитної політики країни.

Облігації підприємств повинні мати такі реквізити: найменування цінного паперу — «облігація», фірмове найменування і місцезнаходження емітента облігацій; фірмове найменування або ім’я покупця (для іменної облігації); номінальну вартість облігації; терміни погашення, розмір і терміни виплати відсотків (для відсоткових облігацій); місце і дату випуску, а також серію і номер облігації; підпис керівника організації-емітента або іншої вповноваженої на це особи, печатку емітента.

Крім основної частини, до облігації може додаватися купонний листок на виплату відсотків. Він повинен мати: порядковий номер купона на виплату відсотків; номер облігації, на яку виплачуються відсотки; найменування емітента і рік виплати відсотків.

У більшості країн світу внутрішні державні облігації є найважливішою складовою у структурі державного боргу і суттєво впливають на функціонування економіки. У розвинутих країнах практично вся заборгованість держави зазвичай втілена у цінних паперах, які випускаються для внутрішнього та зовнішнього ринку. Емітуючи цінні папери, держава на фінансових ринках виконує роль позичальника. На ринку цінних паперів державні структури — на кшталт міністерства фінансів — є найбільшими позичальниками. Левова частка цінних паперів, що емітуються державами, розміщена на їх внутрішніх ринках. Окрім того, на внутрішні державні облігації в переважній більшості країн припадає і основна частка національних ринків цінних паперів із фіксованим доходом.

Розрізняють номінальну, викупну й курсову вартість облігацій. Остання складається під впливом попиту й пропонування на фондовому ринку. Курс звичайно виражається у відсотках до номіналу облігації.

Поряд з облігаціями вітчизняних емітентів в Україні можуть обертатися також іноземні облігації, наприклад облігації Міжнародного банку реконструкції й розвитку, Міжнародного валютного фонду та ін. Критерії поділу облігацій на вітчизняні та іноземні такі самі, як і для акцій, — місце реєстрації головного офісу емітента, а також територія, на якій відбувається оборот випущених ним облігацій.

Придбати облігації можуть громадяни та юридичні особи України як за власні кошти, так і за позичкові.

Внутрішні державні облігації можна вважати найменш ризикованим інвестиційним інструментом усередині країни. Втім, ситуація буває і протилежною, особливо в контексті порівняння з іншими інструментами державних запозичень. З погляду обов'язковості виконання, інструменти внутрішнього ринку державних запозичень є найменш жорсткими зобов'язаннями, їх недотримання не означає таких серйозних негативних наслідків для кредитного рейтингу держави, як дефолт за міжнародними облігаціями та іншими зовнішніми борговими інструментами. Але при цьому залишається проблема негативного впливу на економіку країни загалом унаслідок кризової ситуації на ринку державних цінних паперів. Взаємозв'язок ефективного функціонування ринку державних запозичень та економіки простежується у більшості країн світу.

В економічно розвинутих країнах світу дохід на облігації звичайно коливається в межах від 6 до 12%. Для того щоб підвищити відсоткову ставку, емітент погоджується на проведення рейтингової оцінки на надійність. За визначення рейтингу облігацій беруться до уваги розміри нематеріальних активів емітента, прогнозні дані розвитку галузі, рівень і перспективи диверсифікації виробництва та портфеля цінних паперів, конвертованість облігацій та інші параметри. Ринкова ціна облігації буде тим більшою, що частіше нараховуватиметься з неї дохід, оскільки в цьому разі сума виплат збільшуватиметься за незмінної річної відсоткової ставки. Такі облігації вважаються цінними паперами високого класу. Якщо емітенти не беруть на себе реальних зобов’язань щодо підтримування надійності облігацій, то державним органам, які контролюють фондовий ринок, доводиться обмежувати коло юридичних і фізичних осіб, котрі матимуть право придбати такі безрейтингові облігації.

Кошти, одержані від реалізації облігацій зовнішніх і внутрішніх позик та облігацій місцевих позик, спрямовуються відповідно у державний і місцеві бюджети та в позабюджетні фонди органів місцевого самоврядування.

Емісія цінних паперів узагалі характеризується швидкими темпами, а облігацій — особливо. Вартість випущених у США цінних паперів 1986 р. перевищила аналогічний показник 1980 р. майже в 5 разів, причому випуск акцій збільшився в 3 рази, а облігацій — в 7 разів. Це свідчить про високу популярність облігацій в інвесторів.

У країнах з перехідною економікою також зростає випуск облігацій. Наприклад, в Латвії річний обсяг розміщення державних облігацій становить близько 700 млн лат (1 млрд дол. США).

2. Ринок корпоративних облігацій: тенденції та суперечності.

Ринок облігацій є важливим елементом системи фондового ринку. Забезпечуючи залучення коштів інвесторів через систему облігаційних позик, ринок облігацій України формує інвестиційну базу фондового ринку і тим самим забезпечує його розвиток на перспективу. Сучасні умови світового фондового ринку характеризуються стрімким зростанням ринку облігацій. Так, за окремими оцінками, світовий ринок корпоративних боргових цінних паперів (з урахуванням фінансових інструментів, що перебувають в обігу) з початку 1998 року до липня 2003 року зріс більш як наполовину — із 3131 млрд. до 4 757,3 млрд. дол. США (приріст — 51,9%) [1]. Причому таке зростання відбувалося за умов глобальної кризи на ринку акцій, яка супроводжувалася різким падінням індексів капіталізації, численними корпоративними скандалами та банкрутством провідних корпорацій. Ринок облігацій виявився тим локомотивом, який забезпечив зростання світового фондового ринку за несприятливих умов розвитку.

Кожний з різновидів облігацій потребує до себе певного підходу. Наприклад, облігація з бонами на передплату дає право її власникові на першочергове одержання облігацій нових випусків, а якщо власник не хоче цього, то він має право продати бони на ринку як самостійні цінні папери; облігації з правом дострокового погашення надають це право емітенту, яким він завжди може скористатися.

Облігації випускаються на різні терміни й умовно поділяються на короткотермінові (до 3 років), середньотермінові (від 3 до 7 років) і довготермінові (від 7 до 30 років). Наприклад, казначейські зобов’язання випускаються терміном до року, від 1 до 5 років або від 5 до 10 років. Усі такі облігації називаються терміновими, тобто їх випускають на певний термін, після закінчення якого емітент зобов’язаний їх погасити. Таких облігацій більшість. Але існують також безстрокові облігації. Облігації цього різновиду не можуть дисконтуватися, а розмір виплати відсотків на них з часом може змінюватися.

За способом виплати відсоткової ставки облігації поділяються на іменні (зареєстровані) та на пред’явника (не зареєстровані). Зареєстрованою вважається облігація, виписана на ім’я її власника, який одержує іменний облігаційний сертифікат. Така облігація не має купонів, а її власник отримує дохід поштою або іншим шляхом. До облігацій на пред’явника додаються відривні купони для одержання відсоткових виплат.

Облігації можуть не друкуватися у вигляді окремих документів й існувати лише як записи в боргових книгах (так звані касові облігації).

Облігації можуть обкладатися звичайним податком, зниженим податком чи взагалі не обкладатися жодними податками.

Одні облігації мають вільний обіг, тобто їх можуть вільно продавати й купувати будь-які юридичні й фізичні особи, інші навпаки, такої властивості не мають, їхній обіг є обмеженим. Обмеження бувають різними. Наприклад, емітент може зобов’язати інвестора залишатися власником облігацій протягом певного часу. Обмеження можуть стосуватися також коливання цін на облігації, або кола суб’єктів торгівлі. Деякі облігації випускаються взагалі без права на обіг: інвестори, які їх придбали, мусять залишатися власниками до погашення або викупу облігацій емітентом. Вони не можуть ні продавати ці облігації, ні обмінювати, ні дарувати, ні використовувати як заставу.

Державні облігації поділяються на ринкові й неринкові, тобто дозволені й недозволені до вторинного продажу. До неринкових облігацій, що випускаються для залучення заощаджень населення, належать, зокрема, ощадні й пенсійні облігації, котрі придбають індивідуальні інвестори. Ощадні облігації погашаються за номіналом будь-коли на вимогу власника і не можуть використовуватися як забезпечення позички. Облігації, котрі не підлягають купівлі-продажу, називають ще необоротними — зиск з них мають тільки особи, які придбали їх безпосередньо в емітента, тобто перші покупці.

За ознакою забезпеченості всі облігації можна поділити на забезпечені (із заставою) й незабезпечені (без застави). Про забезпечення облігацій можна казати лише тоді, коли емітент гарантує виконання своїх зобов’язань як щодо повернення основної суми боргу, так і щодо виплати доходів на нього. При цьому виключається можливість неповного повернення, неповної чи несвоєчасної виплати доходу (всі державні й місцеві облігації є забезпеченими). Забезпечені облігації гарантуються заставою, на яку може бути звернене стягнення за невиконання емітентом своїх зобов’язань.

Для забезпечення облігацій застосовуються різні застави, зокрема майно, фондові цінності, доходи від майбутніх проектів, майбутні податкові надходження, гарантовані зобов’язання та ін. Облігації із заставою майна поділяються на першозаставні й загальнозаставні. Борг власникам загальнозаставних облігацій виплачується після розрахунку із власниками першозаставних облігацій (але до розрахунку з утримувачами інших фондових цінностей). Деякі особливості має застава під нерухомість, забезпеченням якої є заставні листи, і застава під рухоме майно (автомобілі, літаки, судна і т.п.). Якщо облігація видається під заставу нерухомого майна, то вона називається іпотечною і метою її є довготермінове рефінансування.

Облігації із заставою фінансових активів забезпечуються цінними паперами, які є у власності емітента (акціями, облігаціями інших компаній, у тім числі його філій або дочірніх фірм). До цього виду застави належать також цінні папери, що зберігаються у даного емітента на умовах трасту.

Великою мірою інвестиційна привабливість світового ринку облігацій була зумовлена змінами, які відбуваються на цьому сегменті ринку. Зокрема спостерігається зміна структури світового ринку облігацій, яка засвідчує зростання ролі ринку корпоративних облігацій з-поміж інших видів облігацій. Облігації стають основним інструментом інвестиційної політики корпорацій [2]. Ці процеси на світовому фондовому ринку мають перманентний характер, що випливає зі структури ринку корпоративних облігацій. Збільшення обсягів емісій корпоративних облігацій створює сприятливі умови для розвитку економіки країни і стимулює інвестиційне середовище у сферах бізнесу. Як зазначають деякі автори, в сучасних умовах концентрації кредитного ринку та збільшення конкуренції на інвестиційному ринку випуск облігацій є корпоративною перевагою підприємств в умовах економічної конкуренції [3]. За рахунок облігацій корпорації мають можливість розв'язувати проблеми довгострокового інвестування при оптимізації витрат з обслуговування такого виду боргу. При цьому досягають необхідної концентрації інвестицій на пріоритетних напрямках розвитку галузей економіки. Ринок корпоративних облігацій забезпечує необхідний ресурсний потенціал економіки країни.

Український ринок корпоративних облігацій перебуває під впливом тенденцій світового фондового ринку. Інвестиційна привабливість корпоративних облігацій є стимулятором для випуску нових облігацій українськими емітентами. Популярність облігацій як альтернативного інструменту боргового ринку зростає серед українських підприємців. В умовах зростання економіки зростають і потреби підприємців у нових джерелах інвестування їх, проектів. Водночас процес становлення українського ринку облігацій має свої властивості, притаманні саме нашому фондовому ринку. Це риси як позитивного, так і негативного характеру. Про потребу пильнішого вивчення тенденцій українського ринку корпоративних облігацій ідеться у працях вітчизняних вчених, зокрема в роботі В. Шапрана, присвяченій перспективам розвитку ринку облігацій України в 2003 році [4]. Події 2004-го та початку 2005 року внесли свої корективи в динаміку розвитку українського фондового ринку, що потребує осмислення й виваженого аналізу. Перед українською наукою стоїть завдання — дослідити сучасну тенденцію розвитку ринку корпоративних облігацій, виявити загальні риси і чинники такого розвитку. Це дасть можливість забезпечити об'єктивне бачення процесів, що відбуваються на ринку облігацій України, а отже, дасть підстави для вироблення стратегії й тактики регулювання цього сегмента фондового ринку.

Найважливішим чинником розвитку ринку корпоративних облігацій є інвестиційні сподівання інвесторів. Адже облігації за своєю суттю є довготривалою інвестицією, що вимагає від інвестора передбачення перспективи. Брак стабільності у розвитку економіки країни, різкі зміни монетарної та валютної політики країни, непередбачені зміни на ринку фінансових ресурсів і насамперед негативні інфляційні сподівання є чинниками формування в інвесторів негативного інвестиційного прогнозу. Як результат — зменшення їхньої зацікавленості в інвестиціях у корпоративні облігації. Для забезпечення подальшого розвитку ринку корпоративних облігацій України треба гарантувати гармонійну фінансову та грошову політику. Не допускати різких змін фінансових та грошових індикаторів. Не можна розв'язувати тимчасові проблеми за рахунок непередбачених фінансових кореляцій та заборон, адже втрата інвестиційної привабливості корпоративних облігацій завдає більшої шкоди, а ніж миттєвий позитивний ефект. Прогнозованість та стабільність — одна з головних умов розвитку ринку корпоративних облігацій на перспективу.

Немає необхідності обмежувати права суб'єктів господарювання щодо обсягів емісії корпоративних облігацій. Корпоративні облігації є борг у широкому розумінні цього слова і за своєю економічною суттю нічим не відрізняються від банківського кредиту чи позики. Штучне обмеження обсягів емісії корпоративних облігацій акціонерних товариств, тоді як обмеження щодо отримання кредитів та позик не існує, свідчить про відсутність економічного обґрунтування такої заборони. Ефективний ринок вимагає, аби усі його учасники мали рівні права стосовно умов господарювання та фінансування. Обмеження окремих прав допускається лише за умови економічної доцільності та обґрунтованості, в інших випадках це має негативний характер. Що стосується обмежень у випуску облігацій акціонерними товариствами, це є саме тим негативним чинником, котрий згубно впливає на фінансовий ринок у цілому.

3. Особливості ринку облігацій

На сучасному світовому фінансовому ринку відбувається подальше інтегрування економік різних країн в єдину економічну систему. Українські вчені відзначають, що типовою тенденцією розвитку міжнародних економічних відносин на початку ХХІ століття є інтернаціоналізація, що проявляється у процесі глобалізації усіх сторін економіки світу [1]. Глобалізація економічного середовища України в контексті оцінки її національних інтересів стала нагальною задачею розвитку України на перспективу. Процес глобалізації вимагає не лише запровадження міжнародних правил та методів функціонування в систему господарювання, але й потребує проведення адаптації міжнародних стандартів до українських умов господарювання. За таких умов почали формуватися нові підходи до розуміння головних завдань сучасного українського фінансового ринку.

Облігації можуть обертатися на фондовому ринку, бути засобом платежу, завдатку, а для банків державні облігації можуть формувати частину його резервного фонду. Все це підвищує привабливість облігації як інструмента позики.

Ринок облігацій — це найбільший фінансовий ринок світу. Облігаційне фінансування, на відміну від випуску акцій, не тягне за собою участі у відносинах власності і не дає права голосу її власнику. Особливо широко держава використовує облігації як засіб для отримання позик.

Облігації – це форма кредиту. Емітенту дешевше звернутися за коштами безпосередньо до інвестора без посередництва банку. Облігації продаються і купуються на біржі, і їх ціна залежить від попиту та пропозиції на них, від доходу, який вони приносять на рівні позичкового проценту. Це найбільш надійні цінні папери, і доходи за ними виплачуються в першу чергу. Вони можуть випускатися з нульовим купоном, за якого процент визначається різницею між курсом випуску та вартістю при погашенні, і з процентною ставкою, яка змінюється через регулярні проміжки часу. Власник облігації отримує фіксований дохід, який виплачується протягом всієї її дії. Облігації можуть випускатися на термін до 10 років (короткострокові) і більше 10 років (довгострокові).[4]

Облігації звичайно поділяються на іноземні облігації і єврооблігації. Перші продаються поза межами країни позичальника, але виражаються в її валюті. Навіть національні облігації, номіновані в іноземній валюті, відносяться до іноземних облігацій. Другі постачаються на ринок синдикатом банків з різних країн і розміщуються у країнах з іншою валютою. Наприклад, якщо українська компанія поширює свої облігації в Німеччині, випущені в марках, то це означає, що вона поширює іноземні облігації, а якщо ці ж облігації поширюються у Франції, Швейцарії чи Лондоні, то це буде випуск єврооблігацій. Основними центрами торгівлі іноземними облігаціями є Нью-Йорк, Цюрих, Токіо, Лондон, Амстердам, Франкфурт-на-Майні. Найбільш поширеними цінними паперами, які продаються на міжнародних ринках є єврооблігації. Головною перевагою єврооблігацій перед традиційними іноземними облігаціями є можливість їх розміщення на ринках декількох країн, і вони в меншій мірі підлягають державному регулюванню. Ці облігації не обов’язково повинні продаватися у Європі, але їх основний ринок знаходиться у Лондоні. Єврооблігації не мають національних кордонів і реалізуються одночасно в декількох фінансових центрах за посередництвом міжнародних синдикатів (страховиків). Їх номінал встановлюється у валюті іншої країни, в тому числі й у євродоларах та євроієнах. В наш час всі облігації, які випускаються на ринках євровалют, називають єврооблігаціями.[6]

Ринок єврооблігацій – це система стійких відносин по боргових зобов’язаннях у євровалютах, які оформлюються у вигляді боргових зобов’язань, де фіксуються дані про суму боргу, умови і терміни його погашення, порядок отримання процентів. Цей ринок дуже привабливий і доступний для іноземних вкладників. Головними його перевагами є відсутність жорсткого контролю з боку держави, довгостроковий характер позики (10-15 років) і можливість отримати кошти одночасно в декількох країнах. На відміну від єврокредитів єврооблігації не дають можливості їх власнику впливати на грошову політику позичальника. Тому на ринок єврооблігацій допускаються позичальники з високим рейтингом кредитоспроможності. Процентна ставка по емісії облігацій може бути фіксованою чи плаваючою. Крім уряду країни облігації випускають і місцеві органи влади для фінансування об’єктів соціальної інфраструктури, реконструкції міського господарства. Ці облігації називають муніципальними. Вигідність такого роду цінних паперів обумовлена наявністю податкових пільг. Причому у розвинутих країнах з федеральним устроєм вони складають значну частку фондового ринку. Для США це майже 25% загального обсягу державних і муніципальних цінних паперів, а для Німеччини – більше половини.

Ринок єврооблігацій не регулюється, він майже вільний від оподаткування і є більш гнучким. Емітент, який здійснює випуск єврооблігаційної позики, повинен пройти перевірку провідних європейських рейтингових агентств на кредитоспроможність. Випуск, гарантування та розміщення зобов’язань на цьому ринку звичайно здійснюється групою банків кількох країн. Однак ринок єврооблігацій ще поступається ринку облігацій США, хоча й переважає ринок облігацій Японії. Ситуація дещо змінилася з введенням єдиної європейської валюти, що дозволило зробити цінні папери різних країн більш зіставленими, а також зник ризик, пов’язаний з коливаннями курсів обміну валют. Виник загальноєвропейський ринок цінних паперів і європеєць може купувати акції, випущені в будь-якій країні ЄС. Пройшла уніфікація державних облігацій, і вони стали більш досяжними.

Розвиток ринку облігацій внутрішніх державних позик передбачає:

— утримання темпів росту заборгованості за облігаціями внутрішньої державної позики в обігу не вище темпів росту внутрішнього валового продукту;

— запровадження дострокового викупу на погашення державних облігацій на вторинному ринку в межах оперативного кассового планування;

— запровадження механізму доступу небанківських фінансових установ до первинного ринку облігацій внутрішньої державної позики;

— упровадження ідентифікації державних облігацій у міжнародній системі шляхом присвоєння облігаціям внутрішньої державної позики ідентифікаційного номеру ISIN;

— запровадження реєстрації облігацій внутрішньої державної позики в Euroclear/CEDEL з метою зростання привабливості державних облігацій.

Глобалізація фінансових ринків розвинутих країн ще більше посилилася. Облігації також випускаються великими компаніями (корпоративні) для залучення додаткового капіталу з метою розширення чи модернізації виробництва. Ці цінні папери забезпечені майном підприємства. Тільки великі та відомі фірми можуть розраховувати на довіру з боку населення. Перед тим, як вийти на ринок облігацій, компанія повинна отримати від спеціалізованого агентства висновки про свою кредитоспроможність. Від цієї оцінки залежить доля облігацій і ставка процента по них. З метою зробити отримання облігаційної позики більш привабливим для інвесторів, корпоративні облігації випускаються з різноманітними властивостями:

— індексовані облігації;

— облігації з правом участі у прибутку;

— конвертовані в інші цінні папери і, в першу чергу, в акції;

— повернені облігації (які викуповуються до закінчення терміну позики);

— облігації з плаваючим процентом.

Існують цінні папери, які поєднують в собі переваги корпоративних і державних облігацій. [4]

На сьогоднішній день у світі склались найбільші центри з торгівлі облігаціями – США, Великобританія, Німеччина, Швеція, Франція, Італія, Данія.

Хоча і повільно, але неухильно змінюється структура світового ринку облігацій підприємств.

Корпорації США утримують позиції світових лідерів у випуску боргових фінансових інструментів. Хоча протягом останніх п’яти років їх частка невпинно знижується, навіть за такої тенденції вона перевищує половину світових обсягів ринку облігацій корпорацій. І, зважаючи на загальноекономічні тенденції, говорити про те, що в найближчому майбутньому хтось зможе похитнути їх лідируючі позиції, немає підстав.

Ще одна специфічна риса сучасного облігаційного ринку – нарощування в його структурі частки країн, що не належать до світових лідерів, – з 6,6 % у 1998 р. до 8,8% у 2003 р. До цієї групи входять як ринки країн, що розвиваються, так і «нові» ринки, які виникли в країнах колишнього соціалістичного табору. Тенденції розвитку Згідно з даними російського інформаційного агентства Cbonds, сьогодні ринки облігацій найбільш динамічно розвиваються в Росії, Казахстані, Україні, Узбекистані, Киргизстані та Молдові.

Якщо використати не абсолютні показники розвитку ринків, а відносні, наприклад відношення до валового внутрішнього продукту, то картина майже не зміниться, але перевага американських корпорацій не видаватиметься такою відчутною. Лідируючі позиції зберігає ринок облігацій США (24-25 % ВВП країни у 2003-2006 рр.), за ним іде японський ринок (16-18 %); значно поступаються ринки провідних європейських країн – від 2 % ВВП у Німеччині до 12-14 % у Великобританії. Але заради справедливості необхідно зазначити, що саме ринки Європи демонструють найвищі темпи зростання у відношенні до ВВП. [6]

Висновки

За рахунок таких властивостей облігацій як дешевість, порівняно з банківським кредитом, надійність, відносна простота випуску і обігу робить цей папір дуже емісійно і інвестиційно-привабливим. А можливість неемісійного фінансування бюджетного дефіциту, регулювати певні макроекономічні показники робить його необхідною складовою державної грошово-кредитної політики.

Державні облігації — це свідоцтва про надання їх власниками позики державі в особі національного уряду та місцевих органів управління. Випуск облігацій здійснюється державою з метою державних витрат, якщо бракує бюджетних коштів. Держава гарантує викуп державних облігацій, через це вони вважаються першокласними цінними паперами з високим ринковим та кредитним рейтингом.

Підтвердженням величезних розмірів сучасних ринків державних запозичень є загальна сума зобов'язань по всіх проведених емісіях державних облігацій, яка на межі другого та третього тисячоліть перевищила, за оцінкою експертів, 15 трлн доларів. Ця сума еквівалентна сукупному обсягу валового внутрішнього продукту США та країн регіону ЄВРО. В самих тільки Сполучених Штатах, де вже кілька років поспіль державний бюджет є профіцитним, величина державного боргу сягає 3,6 трлн доларів, що становить майже 40 % ВВП країни (а в 1980 р. борг не перевищував 710 млрд, або 26,1 % ВВП).

Зараз у світі склались найбільші центри з торгівлі облігаціями – США, Великобританія, Німеччина, Швеція, Франція, Італія, Данія. Але на світову арену виходять і інші країни, тобто країни які мають економіку, що розвивається, наприклад , Україна, Росія, Молдова, Білорусія, Киргизстан та інші. В основному, це країни постсоціалістичного устрою. Особливо прискорено розвиваються ринки облігацій Європи, які мабуть у недалекому майбутньому займуть перші місця рейтингів і цим самим „зіштовхнуть” США на нижчі позиції.

Список використаної літератури

1. Горілей О.С. Перспективи залучення позичкових коштів підприємствами шляхом емісії облігацій. // Вісник аграрної науки. — 2002. — №4. — С. 74—76.

2. Мендрул О.Г. Шевчук И.А. Ринок цінних паперів, К.: КНЕУ, 1998.

3. Проблеми економіки та управління / Ред. Петрович Й.М. — Львів. — 2003. — С. 333.

4. Стеценко Б. Ринок корпоративних облігацій: сучасні тенденції та перспективи // Цінні папери України. — 2004. — 2 вересня. — С. 22-23.

5. Ходаківська В.П. Економічна сутність фінансового ринку та методологічні підходи щодо аналізу механізму його територіальної організації. – Ірпінь: УФЕІ, – 2004.

6. Шапран В. Будущее рынка корпоративных облигаций Украины // Рынок ценных бумаг (Россия). — 2003. — №17. — С. 48—51.

7. Шелудько В.М. Фінансовий ринок: Навч. посіб.. — К.: Знання-Прес, 2002. — 535 с.