Становлення неокласичної традиції в економічній теорії: Альфред Маршалл

Категорія (предмет): Економічна теорія

Arial

-A A A+

Вступ.

1. Формування неокласичної теорії

2. Проблеми вільного ціноутворення на ринку у теорії А.Маршалла

3. Вклад Маршалла у розвиток економічної теорії

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Починаючи вивчення цього питання, слід запам'ятати, що становлення неокласичної традиції пов'язане з другим етапом «маржинальної революції», який припадає на 90-ті pp. XIX ст. З цього часу маржиналізм стає популярним і пріоритетним у багатьох країнах.

Головне досягнення маржиналістів на цьому етапі— відмова від суб'єктивізму та психологізму 70-х років з тим, щоб підтвердити, що «метою чистої економіки… завжди залишалося пояснення регулярного ходу економічного життя на основі даних умов» (І. Шумпетер). Через це представників «другої хвилі» «маржинальної революції» стали вважати спадкоємцями класичної політичної економії й називати неокласиками, а їхню теорію — «неокласичною».

Визначаючи цілі економічної науки, неокласики казали про вплив різних факторів на економічний добробут. На перший план висувалася корисність благ і попит на них з боку споживачів. При цьому неокласики виходили з того, що економічні закони однакові для будь-якого суспільства: як для індивідуального господарства, так і для сучасних досить складних економічних систем. Вихідною і водночас центральною в неокласиків є ідея економічної рівноваги, яка досягається завдяки механізму ціноутворення в ринковому господарстві.

На цьому етапі «маржинальної революції» — етапі формування неокласичного напряму — найбільший науковий внесок у економічну теорію зробили англієць А. Маршалл, американець Дж. Б. Кларк та італієць В. Парето. З огляду на це саме їхні економічні теорії потрібно передусім розглянути та проаналізувати.

1. Формування неокласичної теорії

Еволюція неокласичної теорії пов'язана з вирішенням проблем економічного розвитку суспільства. Формування неокласичного напряму можна простежити, починаючи з робіт Петті, Буагільбера, Сміта, в яких теорія вартості трактується з врахуванням ролі суб'єктивного та інших факторів, тобто не обмежена догмою про її трудове походження.

У першій половині XIX століття в працях Мальтуса, Мілля, Сея, Сеніора та інших послідовників класичної школи робиться спроба, відштовхуючись від провідного положення класиків про ринок та конкуренцію як природну умову функціонування економіки, визначити основний елемент забезпечення рівноваги економічної системи. Ці автори не спростовували тезу про визначальну роль виробництва у суспільному відтворенні, але аналізували вплив інших чинників, серед яких поряд з рядом об'єктивних були і суб'єктивні, що з розвитком виробництва починали відігравати неабияку роль.

Згодом проблема економічної рівноваги стає визначальною, оскільки капіталізм переходить у стадію, коли його розвиток починає супроводжуватись кризами. Звичайно, зміни в економіці не могли не позначитись на економічній теорії, не зумовити розстановку нових акцентів у межах класичної ідеї.

Однак основна теза класиків про визначальну роль ринкової економіки та її здібність до саморегулювання через механізми, характерні лише для неї, залишалася в центрі нових доктрин.

Остаточне формування неокласичного напряму в економічній теорії завершується в 70-х роках XIX століття, коли незалежно один від одного англієць У. Джевонс, австрієць К. Менгер, швейцарець Л. Вальрас на основі законів Госсена визначили підходи до аналізу проблеми економічної рівноваги в суспільстві з позиції провідної ролі потреб і споживання відносно до виробництва та їх впливу на формування вартості й ціни як основного елемента механізму саморегулювання.

Значний внесок у розвиток цього напряму досліджень зробили представники австрійської школи «граничної корисності» Ф. Візер та Є. Бем-Баверк, які вважали головним своїм завданням виявлення природи суб'єктивної оцінки споживачем цінності (вартості) матеріальних благ, співвідношення об'єктивного та суб'єктивного чинників у процесі ціноутворення і формування попиту та його впливу на обсяги виробництва.

Вони дійшли висновку, що вибір споживачем матеріального блага залежить від ряду обставин: рівня потреби в ньому, рідкісності блага, насиченості ринку, ступеня корисності. Остання е головною, оскільки відображає попередні та зумовлює рівень оцінки матеріального блага споживачем. На їх думку, саме споживач (споживчий попит) на ринку визначає обсяги та структуру виробництва, тому слід перш за все вивчати чинники зростання чи спаду попиту.

Основною ідеєю цього напряму досліджень була та, що стабільність у ринковій економіці досягається завдяки вільному ціноутворенню. Ціна є регулятором виробництва, бо відображає граничну корисність речей (вартість) і реагує на попит.

Цей етап розвитку економічної теорії можна осмислити, звернувшись до праць засновників "кембриджської" (А. Маршалл) та "американської" шкіл (Дж.-Б. Кларк) маржиналізму, а також послідовника Л. Вальраса по "лозаннській" школі В. Парето.

У предметі і методі дослідження неокласичної теорії є негативні моменти. Сам термін "неокласична школа" можна розуміти як "класична школа", тобто мають на увазі школу, яка залишається вірна принципам, які заповідали перші вчителі економічної науки і які наступники намагаються краще довести, удосконалити і виправити, не змінюючи в них того, що є їх суттю.

Неокласики прийняли від своїх учителів (перших творців економічної науки) основне — відданість принципам економічного лібералізму і прагнення "триматися чистоти знання", тобто "чистої теорії" без суб'єктивістських, психологічних та інших надбудов. Маржиналісти другого етапу, на відміну від маржиналістів першого періоду і від класиків, розширили предмет дослідження, застосувавши для цього новий методологічний інструментарій, такий зокрема, як системний, завдяки можливостям математики і заміні каузального і класифікаційного аналізу функціональною характеристикою взаємозв'язку і взаємозумовленості економічних показників. Слід визнати і протилежне: неокласики водночас звузили предмет свого дослідження через свідоме вилучення з кола теоретико-методологічних питань економічної науки проблематики соціального і макроекономічного напрямів.

Продовжуючи ідеї класиків, А. Маршалл досліджував економічну діяльність людей з позиції "чистої" економічної теорії та ідеальної моделі господарювання, можливої завдяки довершеній конкуренції. Але, прийшовши через нові маржинальні принципи до ідеї рівноваги економіки, характеризував її лише як "окрему" ситуацію, тобто на рівні фірми, галузі (мікроекономіки). Подібний підхід став визначальним як для створеної ним кембриджської школи, так і для більшості неокласиків кінця XIX — першої третини XX ст.

Термін "економікс" А. Маршалл увів уже в першому розділі книги "Принципи економікс", яка починається з такого визначення: "Політична економія, або економічна наука (ECONOMICS), займається дослідженням нормальної життєдіяльності людського суспільства; вона вивчає ту сферу індивідуальних і суспільних дій, яка дуже тісно пов'язана зі створенням матеріальних основ добробуту". Відзначимо, що автор всесвітньо відомого підручника "Економікс" П. Семюелсон, говорячи про те, що "сама назва предмета моєї науки — "економіка" — припускає економію або максимізацію", посилається саме на "Принципи…" А. Маршалла, вважаючи, що в них велика увага була приділена проблемі оптимального обсягу виробництва, за якого чистий прибуток досягає максимуму.

На відміну від своїх ортодоксальних попередників-класиків, А. Маршалл вважає недоцільним вдаватися до визначень економічних категорій на каузальній основі, що потребує "доведення" певних суттєвих розмежувань. На його думку, судячи з передмови до першого видання "Принципів", "в реальному житті немає чіткого розмежування між речами, які є капіталом і не є ним, які належать до насущних життєвих засобів і не належать до них, так само, як праця продуктивна і непродуктивна". Крім того, у III томі в додатку Е, що має назву "Визначення капіталу", А. Маршалл ще раз повертається до характеристики капіталу. Він пише, що "Карл Маркс і його послідовники … відверто будували своє визначення капіталу… твердячи, що тільки те є капіталом, що як засоби виробництва належить одній особі (групі осіб) і використовується для виробництва речей задля блага інших в цілому за допомогою найманої праці третіх таким чином, щоб перші мали можливість грабувати або експлуатувати інших".

Щоправда, А. Маршалл визнає, що в сучасній йому економіці "розподіл національних дивідендів поганий". Але, якщо припустити "рівний розподіл національного доходу… — пише він,— доходи народних мас, хоч вони, звичайно, значно зростуть разово внаслідок усунення всіх нерівностей — і близько не піднімуться навіть тимчасово до рівня, пророкованого соціалістичними очікуваннями золотого віку. Однак ця обережна думка,— закінчує вчений,— не означає мовчазного схвалення існуючої нерівності багатства… — серйозного дефекту у нашому економічному устрої. Будь-яке зменшення його, досягнуте засобами, які не підривають мотивів вільної ініціативи… було б, мабуть, явним суспільним досягненням".

Ціну продукту він розглядав як найважливіший елемент ринкової економіки, а ринок — як високоорганізовану інституцію, де взаємодіють попит і пропозиція і встановлюються ціни. Маршалл уважав, що його теорія ціни спрямована на пошук усіх факторів, що визначають ціну. Його теорія синтезує й досліджує дві групи факторів, що впливають на ринкові ціни. Оскільки ринкові ціни складаються під впливом попиту та пропозиції, то їх дослідження потребує виділення суми факторів, від яких залежать їхні зміни та взаємозв'язок на ринку. З одного боку, є ціна попиту. Вона формується під впливом попиту на товар, який визначається корисністю продукту. Це група факторів ринкового походження. З другого — існує ціна пропозиції, яка залежить від витрат виробництва, тобто має виробниче походження і визначається факторами виробництва: землею, працею, капіталом і організаторськими здібностями підприємця. У визначенні ціни Маршалл виділяв її залежність від граничних витрат з боку пропозиції і від граничної корисності з боку попиту. Витрати на виробництво граничної одиниці товару і виручка від його продажу будуть однакові. Середня або рівноважна ціна товару тлумачилася ним як результат ціноутворення, коли на ринку перетинаються ціни попиту і пропозиції. Маршалл одним з перших економістів пов'язав із ціною товару еластичність попиту на нього.

У теоретичній системі Маршалла важливе місце поряд з теорією ціни належить теорії розподілу. Згідно з цією теорією кожний із факторів виробництва (земля, праця, капітал, підприємницька діяльність) також підлягають дії попиту і пропозиції. Виходячи з цього, кожен з цих факторів, як щойно було сказано, має ціну попиту, яка визначається його граничною продуктивністю, і ціну пропозиції, яка визначається його граничними витратами. Величина зарплати, процента, ренти є рівноважною ціною цих факторів (праці, капіталу, землі). Прибуток, на відміну від цих доходів, не є гарантованим доходом підприємця, а змінюється зі зміною цін, і його розмір визначається багатьма причинами, серед яких не останнє місце належить «природним якостям» бізнесмена. Загальний національний дохід є результатом дії всіх факторів і зростає зі збільшенням пропозиції факторів.

З часом саме життя все більше підштовхувало економічну думку до розроблення теорій, які могли б дати реалістичніше уявлення про те, як насправді функціонує ринкова система, у чому її переваги, а де вона дає збої, що потребують коригування з боку держави. Економічна думка першої чверті XX ст. стала приділяти все більше уваги проблемі економічного циклу, але будучи зв'язаною провідною ідеєю неокласичної школи про автоматичне встановлення економічної рівноваги, вона прагнула дати пояснення економічного циклу на підставі зовнішніх щодо економічної системи явищ. Тому неокласики починають спеціально досліджувати роль грошової системи та її вплив на параметри розвитку економіки, можливості використання грошово-кредитної політики як інструмента антициклічного регулювання. Унаслідок цього виникають нові грошові теорії.

У 20-х pp. з'являється кембриджський варіант кількісної теорії грошей або теорія «касових залишків». її авторами були А. Маршалл, А. Пігу та Дж. Робертсон. Основна ідея кількісної теорії грошей — безпосередній вплив змін грошової маси на рівень цін. Новим у кембриджському варіанті є те, що центром аналізу стають мотиви, котрі визначають накопичення готівки в касах фірм і в окремих осіб. Прагнення суспільства зберігати певну частину своїх доходів у грошовій формі розглядається прихильниками кембриджського варіанта, як найважливіша умова автоматичного встановлення рівноваги в економічній системі за наявності гнучкої системи цін. Зростання або зниження цін, на думку авторів, спричиняє зміну реальної цінності суми грошей у вигляді готівки. Щоб зберегти її незмінною, коли ціни зростатимуть, економічні суб'єкти прагнутимуть збільшити грошову частину свого доходу і скоротити частину доходу, яка споживається; коли ж ціни знижуватимуться, то їх дії будуть протилежними. Саме це прагнення до збереження реальної цінності грошової частини доходу прихильники кембриджського варіанта розглядають як автоматичний регулятор рівноваги на ринку: підвищення цін спричиняє зменшення споживання і внаслідок цього скорочення попиту та нове зниження цін. Падіння цін навпаки — стимулює зростання попиту і наступне зростання цін.

В подальшому неокласики поєднують дві, здавалось би, несумісні теорії — трудову теорію вартості та теорію граничної корисності.

А. Маршалл доводить, що в обох випадках йдеться про формування цінності і тому слід поєднати об'єктивну (вартість) і суб'єктивну (гранична корисність) її характеристики, що проявляються у момент обміну як наслідок зіткнення попиту та пропозиції. Він робить висновок, що ціни формуються не шляхом визначення середньої величини витрат, а як компроміс між виробником та споживачем.

Логіка Маршалла суперечила логіці його попередників, які намагалися висвітлити взаємозалежності, через які вартість (у вигляді граничної корисності або продуктивного вкладу факторів виробництва) визначає ціни. Маршалл, навпаки, стверджував, що вартість визначає співвідношення цін тільки за умови економічної рівноваги, тобто тоді, коли попит дорівнює пропозиції. Він розривав безпосередній зв'язок вартості і ціни, зміщував акценти досліджень у сферу формування цін під впливом попиту та пропозиції, які, на його погляд, мають однакову силу. Маршалл виступав проти того, щоб вважати вирішальним один з цих чинників, як це робили його попередники (пропозицію — автори трудової теорії вартості та теорії факторів виробництва; попит — автори теорії граничної корисності).

На цій основі пропонується компромісне поєднання всіх теорій в єдину систему: ідеї з теорії факторів виробництва були використані для пояснення природи пропозиції, а ідеї теорії" граничної корисності — природи і закономірностей формування попиту.

Тим самим теорія Маршалла підсумовує перший етап розвитку неокласичної теорії. Його концепція стала тим фундаментом, на якому побудована сучасна західна економічна наука.

Підходи, які розробив у своїй теорії Маршалл, надали можливість для моделювання цілого ряду економічних процесів, прогнозування напрямів їх розвитку. З цього часу економісти неокласичного напряму займаються розробкою різноманітних проблем, пов'язаних з розрахунками ступеня впливу окремих факторів на економічну рівновагу, і представляють фактично не одну, а різні концепції та школи.

На базі неокласичної економічної теорії виникають нові науки, такі, зокрема, як економетрія, представники якої (найвидатніші з них Л. Вальрас, автор моделі загальної рівноваги, В. Парето, У. Мітчелл, І. Фішер, Е. Чемберлін, К. Віксел) математизують та формалізують економічні процеси. Формулюються нові теорії, наприклад, «раціонального вибору», що відштовхується від проблеми обмеженості ресурсів чи «економічної рівноваги», коли досліджуються умови становлення врівноважуючих цін.

У 30-х роках економіко-математичний напрям організаційно формується в окрему науку, яка використовує неокласичні підходи до аналізу економічних процесів і займається їх моделюванням. Цю науку відрізняє конкретизація об'єкту дослідження, прогнозування суб'єктивної поведінки в статичних та динамічних умовах. Але вона не дає уяви про закономірності макроекономічного розвитку.

Неокласична теорія починає втрачати свою цільність, субординованість системи поглядів і спирається лише на деякі, визначені класичною наукою принципи. Один з них — об'єктивна зумовленість явищ — неокласичним напрямом трактується через зіткнення суб'єктивних оцінок і, таким чином, розширює межі розуміння природи об'єктивного в економічних процесах. Однак основною ознакою неокласичного напряму в економічній теорії залишається ідея саморегулювання конкурентної економіки.

В зв'язку з дослідженням проблем попиту в центр уваги неокласичної теорії потрапляє грошовий фактор відновлення економічної рівноваги.

Питання впливу грошових факторів на економічний стан суспільства вивчалось політекономією протягом всього її розвитку, починаючи з часів меркантилізму, але на початку XX ст. дещо змінюються підходи до їх аналізу.

Якщо раніше проблема грошового обігу розглядалася через призму ціноутворення, то тепер акценти зміщуються в напрямі дослідження його впливу на виробничу сферу, зокрема на процеси нагромадження.

Теорія «касових залишків», обґрунтована представниками кембрідзької школи (А. Маршаллом, Дж. М. Кейнсом, А. Пігу), вказувала на закономірності формування співвідношень між двома частинами поточних доходів (тією, що витрачається, споживається, і тією, що заощаджується). Було зроблено висновок, що процес інвестування пов'язаний з заощадженнями, є умовою економічного росту і підвладний суб'єктивній оцінці індивіда.

За визначенням дослідників кембріджської школи, саме прагнення до збереження реальної вартості грошових заощаджень в умовах гнучкої системи цін є автоматичним регулятором: щоб забезпечити незмінність тезаврованої частини в період зростання цін, суб'єкти намагатимуться збільшити заощадження і обмежити споживання, що призводить до спаду попиту, отже, зниження цін.

2. Проблеми вільного ціноутворення на ринку у теорії А.Маршалла

Центральне місце в дослідженнях А. Маршалла займає проблема вільного ціноутворення на ринку, що характеризується ним як єдиний організм рівноважної економіки, який складається з мобільних та інформованих один про одного господарських суб'єктів. Ринкову ціну він розглядає як результат перетину ціни попиту, яка визначається граничною корисністю, і ціни пропозиції, що визначається граничними витратами. У зв'язку з цим згадуються його відомі "леза ножиць" як образна характеристика сутності вартості товару за двома критеріями, що виражена автором "Принципів…" так: "Ми могли б на однакових підставах сперечатися про те, чи регулюється вартість корисністю або витратами виробництва, як і про те, чи розрізає шматок паперу верхнє або нижнє лезо ножиць".

А. Маршалл фактично зберіг запозичену у класиків вихідну позицію про довершену конкуренцію, яка визначає положення про те, що ціна задається ринком, а не підприємством. Крім того, вважаючи, що кожна людина, купуючи річ, виходить "з можливостей, що постають перед нею, або з обставин, що складаються, або кон'юнктури", він вводить поняття "споживчий надлишок". Останнє, на його думку, — "це різниця між ціною, яку покупець готовий був би заплатити, аби тільки не обійтися без даної речі, і тією ціною, яку він фактично за неї платить", тобто "економічне мірило його додаткового задоволення".

Економічну теорію Маршалла можна уявити у вигляді такої схеми (рис. 1), яка (у дещо спрощеному вигляді) ілюструє хід міркувань Маршалла. Визначальну роль у його концепції відіграє ціна, яка формується на основі взаємодії попиту і пропозиції. Кожна із двох складових являє собою окремий специфічний розділ. Розглядаються фактори, під впливом яких формуються ці параметри. Ринкову рівновагу Маршалл розглядає як рівність цін, пропозиції і попиту.

Теорія ціни і принцип рівноваги покладені в основу всього подальшого аналізу: виявлення суті окремих категорій, визначення функціональних взаємозв'язків, обґрунтування тенденцій розвитку і висновки.

Принцип економічної рівноваги є одним із визначальних положень неокласичної школи. Рівновага в економіці — це відповідність між попитом і пропозицією, між ресурсами і потребами. Ціновий механізм рівноваги встановлюється шляхом або обмеження споживчого попиту, або збільшення обсягів виробництва (і пропозиції).

Обґрунтовуючи принцип рівноваги, А. Маршалл увів в економічну науку категорію "рівноважної ціни", яка являє собою точку перетину кривої попиту (граничної корисності) і кривої пропозиції (граничних витрат). Обидва ці фактори — складові ціни; корисність і витрати однаково значущі.

У підході А. Маршалла враховується як об'єктивна (витрати виробництва), так і суб'єктивна (корисність благ) сторона.

У короткому періоді рівноважна ціна утворюється у точці перетину кривої попиту (рис. 2). За твердженням Маршалла, принцип витрат виробництва і принцип "кінцевої корисності", безперечно, є складовою частиною одного загального закону попиту і пропозиції: кожний із них можна порівняти з одним із лез ножиць.

.Попит зв'язаний з оцінкою корисності: в основі попиту лежить корисність. Маршалл пише про закони насиченості корисностей або спадної корисності, як про звичну властивість людської натури. Відповідно до закону спадної корисності будується крива попиту (рис. 3), яка має ухил, що знижується. Збільшення кількості певного блага (товару) знижує ціни. Крива попиту показує, яку кількість товару можна продати при різних цінах. Маршалл формулює загальний закон попиту: кількість товару, на який є попит, зростає при зниженні ціни і зменшується при її підвищенні. Якщо ціна знижується — попит зростає, якщо ціна підвищується — попит падає.

Криві попиту на різні товари неоднакові. В одних товарів крива знижується круто, в інших — порівняно плавно. Кут нахилу (ступінь крутості) змінюється залежно від того, як змінюється величина попиту під впливом руху цін. Якщо під впливом цінових зрушень попит змінюється швидко, він еластичний, якщо повільно — нееластичний.

Поняття еластичності попиту — відношення динаміки попиту до динаміки ціни — ввів у практику економічного аналізу А. Маршалл. Кожний товар характеризується своєю кривою попиту. Попит на пшеницю малоеластичний: сильне зниження ціни не викличе різкого збільшення попиту. Попит на фрукти і рибу надто еластичний: всяке зниження цін підвищить попит на ці продукти (і споживання). На графіку крива еластичності попиту звичайно нагадує літеру "U" (крива випукла до горизонтальної вісі). Коли ціна знижується, а товари стають доступніші для основної маси покупців, попит різко підвищується.

Еластичність попиту — інструмент аналізу ринкової кон'юнктури. Маршалл розрізняє точкову еластичність (коефіцієнт еластичності мінливий, тому придатний лише при незначних змінах ціни), дугову еластичність (коефіцієнт еластичності на даному відрізку кривої приблизно однаковий), перехресну еластичність (зміна ціни одного товару впливає на характер попиту на інший товар). Вводяться поняття ціни попиту, яку споживач готовий заплатити за товар, і граничної ціни попиту, яку він дійсно платить. Остання служить мірилом граничної корисності товару.

Однак, згідно з теорією Маршалла, існує особливий взаємозв'язок між впливом попиту і пропозиції та рівнем ринкової ціни, залежно від проміжку часу, що аналізується. Розглядаючи цей взаємозв'язок як "загальне правило", суть його вчений пояснює так: "Чим коротший період, який розглядається, тим більше потрібно враховувати в нашому аналізі вплив попиту на вартість, а чим цей період триваліший, тим більшого значення набуває вплив витрат виробництва на вартість".

Дослідження в межах концепції граничних витрат виробництва дозволили А. Маршаллу виявити закономірності зміни питомих витрат виробництва при збільшенні обсягів виробництва на підприємстві. Це є очевидним з XIII розділу першого тому "Принципів…", у якому лідер "кембриджської школи" звертається до проблеми зростання та спадання віддачі від виробництва при розширенні його масштабів. Він відзначає, що, як правило, великий масштаб виробництва в конкурентній економіці забезпечує підприємству (фірмі) зниження ціни товарної продукції і відповідно — перевагу над конкурентами (через постійно зростаючу економію від уміння працювати і від застосування спеціалізованих машин та різного обладнання) і що основну вигоду від такої економії має все суспільство.

Потім, щоб виявити причини подібного феномена, у дослідження вводиться поняття "репрезентативна фірма", як різновид середньої фірми. Розмір останньої, на його думку, звичайно, збільшується із зростанням сукупного обсягу виробництва певного товару, що приводить до отримання нею і внутрішньої, і зовнішньої вигоди, зумовленої меншими, ніж ра-ніше, витратами праці та іншими витратами у процесі виробництва.

Таким чином, вчений дійшов висновку щодо дії двох економічних законів: зростаючої віддачі і постійної віддачі. Згідно з першим, "збільшення обсягу витрат праці і капіталу звичайно веде до удосконалення організації виробництва, що підвищує ефективність використання праці і капіталу, дає пропорційно більш високу віддачу…". За другим законом, "збільшення обсягу витрат веде до пропорційного збільшення обсягу продукції". Причому, як вважає дослідник, "в реальній дійсності ці дві тенденції зростання і скорочення віддачі постійно протидіють одна одній".

Як бачимо, на думку А. Маршалла, в умовах конкуренції питомі витрати з укрупненням виробництва або знижуються, або розвиваються паралельно, але не випереджають темп росту обсягу продукції. Пізніше на основі цих суджень мікроекономічна теорія висунула більш вірогідні методичні розв'язки проблеми оптимізації виробництва і розмірів підприємств. З іншого боку, розподіляючи витрати виробництва на постійні та змінні, А. Маршалл переконливо довів, що у тривалому періоді постійні витрати стають змінними. На його думку, основний мотив, що змушує фірму покинути ринок,— це перевищення її витратами рівня ринкової ціни.

Процент на капітал, згідно з Маршаллом, проявляє себе як "винагорода" тому, хто, володіючи матеріальними ресурсами, очікує "майбутнього задоволення" від них, аналогічно тому, як заробітну плату слід вважати "винагородою за працю". Він категорично не згодний з тим, "що вартість речі залежить просто від кількості витраченої на її виготовлення праці. Будь-яка спроба відстоювати зазначене посилання,— продовжує вчений,— припускала, що послуги, надані капіталом, є "дармовим" благом, що даються без усяких жертв і тому не потребують винагороди, як стимулу для подальшого його функціонування: це саме той висновок, який зазначене посилання намагається довести".

Нарешті, дуже важливою є думка автора "Принципів …" про рівень процентної ставки. На його думку, "хоч із зростанням масштабів розпорядження людини природними ресурсами вона може продовжувати робити великі нагромадження навіть при низькій процентній ставці, все ж, поки натура людська зберігає свої одвічні властивості, кожне скорочення процентної ставки може спонукати багатьох людей зберігати менше, а не більше, ніж у протилежному випадку". Це положення — одне з тих небагатьох, яке пізніше його учень Дж. М. Кейнс взяв "на озброєння" у своїй концепції макродослідження і державного регулювання економіки.

3. Вклад Маршалла у розвиток економічної теорії

Маршалл ввів у науковий обіг поняття економіка замість політична економія.

Маршалл змінив предмет науки — розподілив його на два відносно самостійні об’єкти:

мікроекономіку
макроекономіку

Маршалл дав власне визначення економіки як науки, що вивчає людство в його повсякденному житті; вона вивчає ту частину індивідуальних або суспільних дій, яка найбільш тісно пов’язана з придбанням і споживанням матеріальних атрибутів добробуту.

При поглибленому вивченні становлення неокласичної традиції обов’язково слід звернути увагу на погляди Альфреда Маршалла.

Маршалла вважають найсинтетичнішою фігурою за всю історію економічної думки. Його економічна теорія побудована як на дослідженнях "класиків", так і маржиналістів.

Очолювана ним школа економістів започаткувала новий напрямок в економічній теорії під назвою неокласичний.

Наукові заслуги Маршалла в галузі економіки на Заході порівнюють з відкриттями Коперника в астрономії.

"Принципи політичної економії" (1890 р.) Маршалла замінили в якості підручника "Основи" Мілля і з цікавістю читаються навіть сьогодні.

З 1908 року з ініціативи Маршалла був введений новий курс під назвою "Економікс" (Economics).

Під впливом Г. Спенсера Маршалл вважав еволюцію єдиною формою суспільного розвитку, застосовував вчення Дарвіна до економічних відносин.

В центрі наукових пошуків Маршалла знаходиться ціна продукту. У Маршалла граничною ціною попиту стає ціна, за яку було придбано останній куплений товар.

Концепція ціноутворення Функція попиту на товар залежить від граничної корисності, ціна попиту – це грошова оцінка бажання. У Маршалла граничною ціною попиту стає ціна, за яку було придбано останній куплений товар.

Головний закон попиту — Попит на товар зростає при зниженні ціни і навпаки (закон стає хрестоматійним).

"Еластичність попиту". Функціональна залежність попиту від зміни ціни. Попит на товар еластичний, якщо він змінюється в більшій мірі, ніж ціна товару.

Еластичність пропозиції. Показник залежності об'єму попиту від зміни ціни.

Ціна пропозицій. Мінімальна ціна, за яку продавець згоден продати дану кількість товару по даній ціні. Ціна пропозиції визначається виключно витратами. Під останніми він розуміє пересилення небажання відчувати певні незручності через важку працю та жертви капіталу.

Миттєва рівновага. Під час миттєвої рівноваги пропозиція товарів обмежується його запасом. У цих умовах раптове зростання попиту не може бути задоволене. Ціна відноситься до цього запасу і не відбувається змін в обсязі виробництва.

Короткотривала рівновага.Короткострокова рівновага дозволяє збільшити пропозицію для задоволення зростаючого попиту тими самими потужностями.

Довготривала рівновага. У дуже довгих часових масштабах ціна залежатиме від "витрат щодо підготовки" робочої сили і виготовлення обладнання, необхідного для виробництва товару". Це дозволяє вносити зміни у витрати на всіх стадіях виробництва.

Ціна рівноваги. Далі Маршалл представляє в графічній формі функціональну залежність ціни від попиту та пропозиції. Ціна рівноваги встановлюється на перетині кривих попиту та пропозиції.

Теорія ціни. Теорія ціни — це теорія цін в конкурентних умовах . В "Принципах економічної науки" аналізується стихійне регулювання цін в умовах вільної конкуренції. Але вчений не міг не аналізувати процес швидкого зростання виробничих монополій та їх впливу на механізм ціноутворення. Маршалл розглядає монополію як окремий випадок в умовах панування необмеженої конкуренції та механізму ціноутворення.

Теорія розподілу. Суттєве місце посідає теорія розподілу. Її суть полягає в тому, що кожний з факторів виробництва (труд, земля, капітал та підприємець) мають сторону попиту і пропозиції. Кожен з факторів використовується до моменту, коли його гранична продуктивність дорівнює його граничній вартості. Кожний фактор виробництва має ціну попиту, яка встановлюється його граничною продуктивністю і, з іншого боку, ціну пропозиції, яка встановлюється його граничними витратами.

Закон спадаючої родючості землі. Розглядав закон спадаючої родючості землі як універсальний закон спадаючої продуктивності і вважав, що дія цього закону охоплює не лише сільське господарство, а має загальний характер.

Закон заміщення. Підприємець завжди, коли це можливо, буде заміняти дорогі фактори і методи виробництва дешевшими. Ціна суми його факторів завжди нижче ціни будь-якого іншого набору факторів.

Капітал. Не має уречевленої форми, але пов’язаний з речами. До капіталу Маршалл відносив і нематеріальні блага: знання, організацію, а також ділові здібності, професіональну майстерність та ділові зв’язки підприємців. Маршалл вважає за можливе говорити про "людський капітал". Здібності людини мають таке ж важливе значення для виробництва, як і будь-який інший вид капіталу.

Неокласичний напрям сформувався в кінці XIX — на початку XX століття, коли А. Маршалл зробив спробу об'єднати всю післярікардіанську політичну економію. Учення А. Маршалла і його послідовників стали називати «неокласичним», підкреслюючи походження його ідей від теорій класичної школи.

Вклад Маршалла у розвиток економічної теорії безумовно великий.

Книга Маршалла "Принципи політичної економії" є одним з найвеличніших творів з економічної теорії за останні 100 років і заслужила своє місце серед класики.

Висновки

А. Маршалл (1842—1924) був засновником і главою кембриджської школи, яка сформувалася у 90-х роках XIX ст. в Англії. Ця школа за своїм впливом на економічну науку не поступалася австрійській і започаткувала неокласичний напрям в економічній теорії. Основна праця А. Маршалла — «Принципи економікс» («The Principles of Economics», 1890). У цій та інших своїх працях він намагався розробити універсальну економічну теорію, поєднуючи різні концепції. Найбільшою його заслугою є створення синтетичної теорії, яка об'єднувала елементи трудової теорії вартості і теорії граничної корисності. Маршалл переосмислив, переробив теорію трудової вартості (дія об'єктивних факторів) і теорію граничної корисності (дія суб'єктивних факторів), поєднавши їх у власній теорії взаємних зв'язків попиту і пропозиції. Ключова ідея А. Маршалла полягала у відмові від теоретичних дискусій навколо вартості («цінності») на користь вивчення проблем взаємодії попиту і пропозиції як сил, що визначають процеси, котрі відбуваються на ринку. Він ґрунтовно проаналізував, як формуються і взаємодіють попит і пропозиція, увів поняття еластичності попиту, запропонував власну компромісну теорію ціни.

Підводячи, виділимо окремі положення, які характеризують вклад Маршалла в розробку і систематизацію економічної теорії.

Перше. Маршалл є засновником кембриджської школи, але його вплив поширився далеко за її межі. На його концепцію, його методологію, запропоновану ним термінологію опираються економісти, які представляють неокласичну школу, прихильники економікса.

Друге. Одна із заслуг Маршалла полягає в запропонованому ним розмежуванні короткострокового і довгострокового періодів. Це дозволило не протиставляти, а поєднати трудову теорію вартості і теорію граничної корисності, виробити загальну концепцію. Положення Маршалла про "два леза ножиць" — взаємозв'язок попиту і пропозиції — допомагає зрозуміти, як витрати виробництва і споживацькі переваги впливають на ціни.

Третє. Теоретичні винаходи Маршалла отримали розвиток у працях інших економістів. У своїх працях він приділив недостатню увагу аналізу грошового фактора. Це був мінус, але деякі економісти поділяли подібну точку зору.

Четверте. У цілому "Принципи…" Маршалла — одна із найбільш довговічних праць, одна із "працюючих" книг, що не так часто зустрічається в історії економічної науки. Нею користуються і сьогодні всі, хто цікавиться економічними проблемами, хто намагається осягнути механізм і лабораторію ринкової економіки.

Список використаної літератури

1. Білоконенко О.В. Історія економічних вчень : Конспект лекцій/ О.Білоконенко; М-во фінансів України. -К.: Укр.-фінський ін-т менеджменту і бізнесу, 1998. -89 с.

2. Ковальчук В. Історія економічних вчень : Навч.- метод. посібник/ В'ячеслав Ковальчук, Михайло Сарай; М-во освіти України; Тернопільська академія народного господ., Кафедра економіч. теорії. -Тернопіль: Астон, 1999. -126 с.

3. Лісовицький В. М. Історія економічних вчень : Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ В. М. Лісовицький; М-во освіти і науки України. -К.: Центр навчальної літератури, 2004. -219 с.

4. Мазурок П. Історія економічних учень у запитаннях і відповідях : Навчальний посібник/ Петро Мазурок,. -2-ге вид., стереотип.. -К.: Знання, 2006. -477 с.

5. Реверчук С. Історія економічних вчень: тести і вправи : Навчальний посібник / Сергій Реверчук, Н. Й. Реверчук, І. Г. Скоморович; Авт.передм. Сергій Реверчук, ; М-во освіти і науки України, Львівський нац. ун-т ім. І.Франка, Кафедра банківського і страхового бізнесу. -К.: Атіка, 2002. -95 с.

6. Ревчун Б. Г. Історія економічних вчень : Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Б. Г. Ревчун,. -Кіровоград: КДТУ, 2003. -134 с.

7. Юхименко П. Історія економічних учень : Підручник/ Петро Юхименко, Петро Леоненко,. -К.: Знання, 2005. -583 с.