Стилістична характеристика фразеології офіційно-ділового стилю

Arial

-A A A+

Вступ

Людина у своїй мовленнєвій діяльності не тільки передає інформацію про навколишній світ, а й висловлює при цьому своє ставлення до нього. Однією з ознак виразності думки мовця, рівня володіння мовним багатством є, зокрема, вживання фразеологічних одиниць у різних стилях мови.

Фразеологія української мови незмінно привертає увагу дослідників. До неї зверталися свого часу В.В.Виноградов, Б.О.Ларін, О.О.Потебня, М.Ф.Сумцов, І.Я.Франко та ін. Питання семантики фразеологізмів висвітлено в працях М.Ф.Алефіренка, Л.Г.Боярової, В.М.Телія. Стилістичний аспект фразеологічних одиниць привертав увагу М.А.Жовтобрюха, П.П.Плюща та ін. Історію та етимологію фразеологізмів вивчали М.Т.Демський, Л.І.Коломієць, Ф.П.Медведєв, Л.Г.Скрипник, В.Д.Ужченко. Питання фразеології цікавлять і молодше покоління мовознавців (А.М.Архангельська, І.С. Гнатюк, Д.В.Горбачук, Л.В.Мельник, О.В.Назаренко та ін.).

Поряд із образними фразеологізмами живого мовлення, характерними передусім для розмовного і художнього стилів, є група фразеологічних одиниць, яка включає до свого складу суспільно-політичні, професійно-виробничі та офіційно-ділові формульні лексикалізовані одиниці. Особливість таких утворень полягає в тому, що вони, синтезуючи властивості вільного словосполучення й безубразного фразеологізму, мають стійку структуру й легко відтворюються в процесі мовлення.

Досі немає чіткого розмежування фразеологізмів і сталих словесних комплексів у межах офіційно-ділового стилю. Так, окремі дослідники (Д.В.Горбачук, В.М.Богуславський та ін.) розглядають стійкі словосполучення слів офіційно-ділового стилю поза межами фразеології. Водночас у працях багатьох мовознавців підтримується думка про можливість залучення всіх словесних сполук офіційно-ділового стилю до фразеологічного складу національної мови. До прихильників широкого розуміння фразеології належать Л.Г.Барлас, О.В.Кунін, В.М.Телія та ін. Таку позицію поділяємо й ми в даній роботі.

На жаль, названа вище група фразеологізмів сучасними лінгвістами досліджується значно рідше, ніж інші групи. Так, виявленням особливостей структурно-семантичних типів стійких сполучень слів у сучасних офіційно-ділових текстах займається Д.В.Горбачук, мовні формули українських дипломатичних текстів розглядають О.М.Мацько та Н.М.Поліщук, особливості лексики українських ділових документів кінця ХVІ – початку ХVІІ ст. висвітлюються у працях М.Л.Худаша, мовна політика Центральної Ради, Гетьманату та Директорії УНР досліджена в дисертації О.М.Данилевської.

Проте фразеологізми офіційно-ділового стилю і далі потребують ретельного й усебічного дослідження, оскільки вони є одним із засобів вираження національної специфіки мови. Саме тексти службових документів позначаються низкою специфічних особливостей української мови, що вирізняють її з-поміж інших близькоспоріднених. У семантиці фразеологізмів офіційно-ділового стилю значною мірою відображаються традиції та основні норми суспільно-політичного життя, особливості складних державотворчих процесів, що відбувалися й відбуваються в Україні.

Метою роботи є аналіз фразеології офіційно-ділового стилю.

Мета роботи зумовлює реалізацію таких завдань:

— загальна характеристика офіційно-ділового стилю мови;

— визначити особливості мовних засобів офіційно-ділового стилю;

— розкрити жанрову різноманітність фразеологізмів офіційно-ділового стилю;

— показати офіційно-діловий стиль як уособлення мовних стандартів.

1. Загальна характеристика офіційно — ділового стилю мови

Слово офіційний значить «урядовий, посадовий службовий». «Мова законів вимагає перш за все точності і неможливості будь-яких пересудів» (Л. В. Щерба). Тому в офіційних документах неупотребітельни слова з переносним значенням, а також емоційно забарвлена і розмовна лексика.

Для офіційного стилю характерні саме ті специфічні слова, стійкі словосполучення та звороти, які прийнято називати канцеляризмами.

Серед книжкових стилів мови офіційно-діловий стиль виділяється своєю відносною стійкістю і замкнутістю. З плином часу він, природно, піддається деяким змінам, викликаним характером самого змісту, але багато його риси, що історично склалися жанри, специфічна лексика, фразеологія, синтаксичні обороти надають йому в цілому консервативний характер.

Характерною рисою офіційно-ділового стилю є наявність у ньому численних мовних стандартів — кліше. Якщо в інших стилях шаблонизировать обороти нерідко виступають як стилістичний недолік, то в офіційно-діловому стилі в більшості випадків вони сприймаються як цілком природна його приналежність.

Офіційно-діловий стиль — це стиль документів: міжнародних договорів, державних актів, юридичних законів, постанов, статутів, інструкцій, службового листування, ділових паперів. Документ офіційно — ділового стилю відрізняється відсутністю емоційного забарвлення, сухістю [4, с. 157].

Використання мовних штампів і стереотипів (кліше) в офіційних документах є обов’язковим, але в розмовній мові або в художніх творах недоречно. Офіційний документ повинен бути коротким і написаний таким чином, щоб у ньому одразу можна було б знайти необхідну інформацію. Поетом для того, щоб зрозуміти, про що документ, кому адресований, йому віддається певна форма.

Розрізняють декілька підстилів офіційно — ділового стилю:

Дипломатичний підстиль — підстиль дипломатичних документів, таких, дипломатична нота, заява уряду, вірча грамота. Він відрізняється специфічними термінами, велика частина яких — інтернаціональні: статус-кво, персона нон грата, ратифікація, преамбула. На відміну від інших підстилів офіційно — ділового стилю в мові дипломатичних документів зустрічається висока, урочиста лексика для надання документу підкресленою значимості, а так само використовуються загальноприйняті в міжнародному державному зверненні етикетні форми ввічливості [4, с. 158].

Документальний підстиль — зик законодавчих документів, пов’язаних з діяльністю офіційних органів, включає в себе лексику і фразеологію державного права, цивільного права, кримінального права, кодексу законів про працю, кодексу законів про шлюб та сім’ю. До неї примикає лексика і фразеологія, пов’язана з роботою адміністративних органів, службовою діяльністю громадян.

Побутово-діловий підстиль зустрічається в діловому листуванні між установами та організаціями і в приватних ділових паперах, а так само у службовому листуванні (діловий лист, комерційна кореспонденція), офіційні ділові папери (довідка, посвідчення, акт, протокол), приватні ділові папери (заява , довіреність, розписка, автобіографія, рахунок та ін.) Всі вони характеризуються відомої стандартизацією, що полегшує їх складання та використання і розрахованої на економію мовних засобів, на усунення невиправданої інформаційної надмірності [4, с. 159].

Незважаючи на відмінності у змісті та різноманітність жанрів, офіційно-діловий стиль в цілому характеризується рядом спільних рис.

До них відносяться:

1) стислість, компактність викладу, економне використання мовних засобів;

2) стандартне розташування матеріалу, нерідка обов’язковість форми (посвідчення особи, різного роду дипломи, свідоцтва про народження і шлюб, грошові документи і т.д.), вживання властивих цьому стилю кліше;

3) широке використання термінології, номенклатурних найменувань (юридичних, дипломатичних, військових, адміністративних і тощо), наявність особливого запасу лексики і фразеології (офіційної, канцелярської), включення в текст складноскорочених слів, абревіатур;

4) часте вживання віддієслівних іменників, від іменних прийменників (на підставі, у відношенні, відповідно до, у справі, в силу, з метою, за рахунок, по лінії тощо), складних спілок (внаслідок того що, з огляду на те що , у зв’язку з тим що, в силу того, що та ін.) А також різних стійких словосполучень, що служать для зв’язку частин складного речення (на випадок, якщо …; на тій підставі, що …; з тієї причини, що …; з тією умовою, що …; таким чином , що …; обставина, що …; той факт, що … і т. п.);

5) розповідний характер викладу, використання номінативних речень із перерахуванням;

6) прямий порядок слів у реченні як переважний принцип його конструювання;

7) тенденція до вживання складних речень, що відображають логічне підпорядкування одних фактів іншим;

8) майже повна відсутність емоційно-експресивних мовних засобів;

9) слабка індивідуалізація стилю [7, с. 84].

Головна риса офіційного паперу — її стандартна форма: всі заяви, довіреності, довідки та інші ділові папери пишуться однаково. Оскільки значна частина тексту таких паперів повторюється у всіх документах даного типу, для багатьох з них існують бланки, на яких повторюється текст вже надруковано.

Багато видів ділових документів мають загальноприйняті форми викладу і розташування матеріалу, а це, безсумнівно, полегшує і спрощує користування ними. Не випадково в тих чи інших випадках ділової практики використовуються готові бланки, які потрібно тільки заповнювати.

Конверти прийнято надписувати в певному порядку (різному у різних країнах, але твердо встановленому в кожній з них), і це має свою перевагу і для пишучих, і для поштових працівників. Тому всі ті мовні кліше, які спрощують і прискорюють ділову комунікацію, цілком у ній доречні.

У промові існують готові, звичні для носіїв мови обороти, які легко відтворюються в будь-якій ситуації. Такі обороти називаються кліше, який є в усіх стилях мови.

На відміну від кліше штампи представляють собою побиті вираження з потьмянілим лексичним значенням і стертою експресивністю. Мова, повну штампів, не можна назвати виразною, навпаки, це стилістичний недолік.

Канцеляризми — це слова і вирази, що вживаються в офіційно — діловому стилі. Але коли вони проникають в інші стилі, це призводить до порушення стилістичних норм.

Наприклад: на виконання рішення, щоб уникнути нещасних випадків, до заяви додаю, пред’явити довідку, місце проживання, згідно з розпорядженням, констатувати, анулювати, вносити пропозицію (я), віддавати перевагу, після закінчення терміну договору, після закінчення школи і т. п.

Форма кожного виду документа теж стійка, загальноприйнята, стандартна. Штамп у офіційному стилі виправданий, доречний: він сприяє точному і лаконічному викладу ділової інформації, полегшує ведення ділової переписки.

Як офіційний документ автобіографія має наступну структуру:

а) найменування документа,

б) текст біографії (у ньому зазначається за можливості точні дати подій);

в) підпис автора тексту (під текстом справа):

г) дата написання (під текстом зліва). У тексті біографії пише вказує своє прізвище, ім’я, по батькові, число, місяць, рік і місце народження, соціальну приналежність сім’ї; повідомляє про освіту, трудової та громадської діяльності [7, с. 85].

2. Особливості мовних засобів офіційно-ділового стилю

Зміст текстів офіційно-ділового стилю реалізується у мові і через мову. Мова є критерієм освіченості та індивідуальності людини. Як зазначав український мовознавець О. Потебня, „мовна індивідуальність виділяє людину як особистість і чим яскравіше ця особистість, тим повніше вона відображає мовні якості суспільства” [].

Використання мовних одиниць у текстах документів різних видів регулюють стильові норми офіційно-ділового стилю – правила відбору і організації мовних одиниць у текстах цього стилю. Найчіткіше особливості офіційно-ділового стилю виявляються у лексиці.

Як зазначає А. Коваль, в основу текстів офіційно-ділового стилю покладена загальновживана стилістично-нейтральна лексика. До неї належать слова, що виступають назвами осіб за родинною спорідненістю (батько, мати, брат, сестра); осіб за професійною або службовою належністю (директор, секретар, вчитель, декан); різних предметів побуту (стіл, будинок, книга); ознак (високий, малий, широкий, круглий, далекий); дій, процесів, станів (будувати, ремонтувати, писати, вантажити); просторових і часових понять (день, рік, місяць, захід, схід); одиниць виміру (грам, метр, кілограм), службово-граматичних елементів (і, але, щоб, за, через) тощо. Ці слова зрозумілі й широковживані, тому використовуються в усіх функціональних стилях сучасної української літературної мови [8, с. 177].

Офіційно-діловий стиль, наголошує Л. Мацько, має виразний книжний характер, тому при укладанні ділових паперів слід віддавати перевагу книжним словам, які позбавлені експресивно-оцінного забарвлення. Наприклад, слова дбати, приїхати, які активно вживаються в розмовному мовленні, в ділових паперах слід замінити на виявляти турботу, прибути.

Значна частина книжної лексики не закріплена за однією сферою функціонування, а широко вживається, крім офіційно-ділового стилю, в наукових працях та публіцистичних статтях. Це, наприклад, слова розробляти, виконувати, сумісництво. Але серед книжних слів є й такі, що використовуються тільки в офіційно-діловому стилі. Цю лексику називають діловою: наказ, протокол, акт, резолюція, інструкція, заява, апеляція, посол, нота [8, с. 178].

Вибір слова для ділового документа повинен відповідати встановленим в український літературній мові нормам, він повинен бути вмотивованим. Адже тільки продумане, вмотивоване вживання слова в тексті документа виправдовує його появу в цьому тексті, незалежно від того, яке це слово за походженням, яке місце в літературній мові воно посідає. Перевіряється вмотивованість вживання слова у тексті таким чином: якщо вся увага читача зосереджена на змісті документа, а сама форма (словесне його вираження) сприймається ним як щось органічно злите зі змістом, невіддільне від нього, – значить добір у цьому тексті мотивований, доцільний. Якщо ж увага читача раз у раз відривається від змісту, якщо окремі слова ділового папера викликають у нього зневіру, здивування, обурення – то це означає, що укладач документа не продумав його до кінця, не вибрав найдоцільніших у цій ситуації слів, що його вибір не був мотивованим, а скоріше випадковим (це може пояснюватися і недостатніми знаннями автора документа і його мовною невправністю, байдужістю до стильових якостей документа) [8, с. 178].

Офіційно-діловий стиль використовує в чотири рази більше високочастотної лексики, ніж художній. Причиною цього є потреба забезпечити адекватність і точність передавання інформації, швидке оброблення документів, тому однотипні поняття позначаються однотипними лексемами, не замінюються синонімічними, щоб не спричинити різночитання.

Отже, обмежене використання синонімів у офіційно-діловому стилі зумовлене тим, що ці слова майже завжди вносять у мовлення нові відтінки значення. Лише в окремих жанрах синоніми можуть вживатися з метою уникнення повторів, урізноманітнення тексту та вираження позитивної чи негативної оцінки. У деяких текстах дипломатичного підстилю за допомогою синонімів створюється урочистість мовлення, підкреслена значущість документа.

Стилістичний потенціал антонімів значною мірою зумовлений тим, що ці слова дають контрастну характеристику предметам, явищам, діям. Офіційно-діловий стиль використовує антоніми з метою чіткого розрізнення понять, уявлень, точного вираження думки, а також для підкреслення непоєднуваності описуваних реалій: прийом (на роботу) – звільнення (з роботи); початок – кінець (робочого дня) [8, с. 179].

Іншомовні слова в діловому тексті повинні вживатися лише у разі потреби, коли їх не можна замінити українськими словами з тим самим значенням. Слід критично ставитися до їх вживання: в документації рекомендується вживати лише ті іншомовні слова й терміни, які або одержали міжнародне визнання або не мають еквівалента у нашій мові. До міжнародних належать фінансові терміни, терміни бухгалтерського обліку, діловодства, зовнішньої торгівлі (бланк, штраф, гриф, дебет, кредит).

Проте не всі терміни, вживані в зовнішньоторговельній і західноєвропейській кореспонденції, мають право широко застосовуватись у ділових паперах. У словник вітчизняних термінів ділових паперів повинні увійти лише ті іншомовні терміни, які набули міжнародного визнання і давно використовуються у вітчизняній практиці діловодства.

Правильне й доречне вживання іншомовних слів у діловому тексті потребує певних зусиль з боку укладача документа. За допомогою слів іншомовного походження твориться колорит книжності, офіційності, досягається урочистість, пафосність мовлення. Проте перенасичувати тексти цими словами не слід, тому що надуживання іншомовної лексики породжує небажану варіативність, засмічує українську мову [8, с. 179].

Стихійне запозичення іншомовних слів уповільнює розвиток рідної мови, а в суспільстві утверджує хибну думку про нібито неспроможність української мови передавати всі тонкощі, багатство і глибину іншомовних текстів, формує комплекс меншовартісності, а можливо й ущербності українців.

Тому, вибираючи з двох рівнозначних слів одне, перевагу слід надавати питомому українському.

Неправильно Правильно

динаміка розвитку розвиток

термінова депеша депеша

експонат виставки експонати

вільна вакансія вакансія.

У діловому стилі є своя термінологія. Поява нових термінів, уточнення й кодифікація (закріплення у словнику) вже наявних у мові ставлять працівника сфери управління перед необхідністю враховувати зміни у мові службової документації, знати вимоги, які до неї ставляться. Терміни повинні вживатися лише в одній, зафіксованій у словнику, формі. Проникнення нестандартних термінів у діловодство пояснюється насамперед обставинами укладання документа: вони укладаються швидко, часто навіть без чернетки, поява їх диктується обставинами, звичайно малосприятливими для тривалого обдумування; не завжди ці папери читаються іншими особами [8, с. 180].

Виникнувши таким чином, нестандартний термін поступово поширюється й може навіть перейти у загальнонародний вжиток, засмічуючи мову.

Економічний термін повинен вживатися у такому значенні, у якому його застосовують економісти, лінгвістичний – у тому, в якому його вживають філологи та ін. Визначення термінів зафіксовані в державних стандартах, а також у спеціальних довідниках та словниках.

Сьогодні в термінології багатьох галузей наук з’явилося чимало термінів-дублетів, термінів-неологізмів, термінів, які вживає лише певна наукова школа та ін. При необхідності вжити ці терміни в діловому документі слід вибирати той, який для цієї термінології вже кодифікований.

Ускладненість термінології, недоречна пишномовність висловлення – це свідчення невисокої культури людини, її вбогого інтелекту. В офіційно-діловому стилі фразеологізми позбавлені образності, емоційно-експресивного забарвлення. Це переважно термінологічні словосполучення, які широко вживаються у діловій сфері, в усному і писемному мовленні, а також кілька груп стійких словосполучень, закріплених за окремими галузями діяльності: юридична особа, майнові відносини, довічне утримання, заробітна плата, фактор ризику, трудовий стаж. Крім термінологічних сполук, у цьому стилі вживається велика кількість специфічних стійких сполучень – мовних штампів, регулярно повторюваних у певних умовах і контекстах: у зв’язку з відсутністю, порядок денний, вжити заходів, надати слово, скласти повноваження [8, с. 181].

Канцелярські звороти є наслідками загальної стандартизації ділового мовлення і виконують функцію голових елементів стилю. Щодо них немає різнотлумачень, вони сприймаються всіма однозначно і забезпечують максимум інформації. Збереження стандартів, використання усталених слів та висловів є необхідною умовою однозначності, розуміння, комунікативної адекватності.

Канцеляризми – застарілі, складні, громіздкі фрази зі стійкою архаїчною структурою і характерними канцелярськими сполучниками і сполучними словами, а також сухі, маловиразні казенні слова.

Наприклад: ми маємо на сьогоднішній день; на предмет прилучення до пропорцій [8, с. 182].

Не слід вживати канцеляризми, позбавлені змісту, які можна замінити вже готовою сучасною конструкцією.

Неправильно Правильно

Досконально Точно

Належить Слід

Викладене Зазначене

Бо ж Тому що

Оповіщаємо Повідомляємо

З причини Через

Серед слів нашої мови є досить багато таких, які мають однаковий корінь, а різняться лише суфіксом, кількома літерами в закінченні, префіксом, наявністю чи відсутністю частки –ся та ін. Явище паронімії – це досить велика небезпека. Уникнути її можна лише тоді, коли людина свідома цієї небезпеки і завжди, відчуваючи її, перевіряє себе за словником.

Найчастіше в ділових паперах трапляються такі пароніми:

Виборний – виборчий, дільниця – ділянка, особистий – особовий, показник – показчик, громадський – громадянський.

Звукова подібність паронімів може призводити до гетерофемії (помилкового вживання одного слова замість іншого) або малапропізмів (перекручення слів літературної мови), внаслідок чого змінюється зміст висловлювання [8, с. 182].

Близькі до термінів слова, професіоналізми, не бажано використовувати у міжгалузевій кореспонденції, а в окремих випадках взагалі не припустимо, бо ці слова можуть спричинити непорозуміння, ускладнити ділові відносини.

Професіоналізми поділяються на науково-технічні, гуманітарні, природничі, професійно-виробничі, просторічно-жаргонні. Основна сфера виникнення і функціонування цієї лексики – усне неофіційне мовлення людей певної професії. Проте з часом професіоналізми можуть зазнавати термінологізації і, закріпившись у складі галузевої термінологічної системи, використовуватися в офіційно-діловому стилі.

Наприклад, Т. Гриценко до професіоналізмів відносить назви професійних понять (жнива, пар, посів). [8, с. 183].

Недопустимим явищем у ділових документах є міжмовна омонімія (наприклад, рос. неделя (тиждень) і українська неділя (день тижня), рос. человек (людина) і укр. чоловік (особа чоловічої статі), яка може виникати у процесі перекладу тексту.

В офіційно-діловому стилі, як і в науковому, з метою уникнення різних тлумачень багатозначні слова вживаються лише в одному, як правило, прямому, чітко визначеному контекстом значенні (контракт укладається на певний термін, що його визначають сторони).

Функціонують у цьому стилі також загальномовні, стерті метафори і метонімії (брати до уваги, одержати асигнування). Проте в окремих жанрах ділового стилю (дипломатичних документах, комюніке, святкових наказах) з метою створення урочистості, пафосності мовлення можуть використовуватися тропи (образні метафори, метонімії, епітети) [2, с. 144].

Немотивований добір слова є часто результатом квапливості, намагання нашвидкуруч, похапцем укласти документ, не завдаючи собі зайвого клопоту пошуками потрібного слова. Часто це трапляється із використанням урочистих слів. Найбільша кількість помилок, пов’язаних з уживанням книжно-писемної лексики у ділових паперах, припадає саме на цей розряд книжних слів. Неправильне вживання „високих слів” у діловому мовленні поширюється під впливом газетної мови: тут відбувається некритичне перенесення слів з однієї сфери спілкування в зовсім іншу, відмінну за своєю метою, призначенням і змістом, тобто урочистими словами послуговуються в документах, де йдеться про справи буденні, повсякденні, дрібні. Це стосується, наприклад, вживання в ділових паперах слів труд, трудящий, замість праця, працівник [2, с. 145].

Як зазначає А. Коваль, „можна споруджувати палаци, але школи слід будувати” [2, с. 145]. Зачитати й заслухати можна декларацію, звернення, але не витяг з протоколу (його можна просто прочитати).

Мова ділових документів повинна насамперед відповідати нормам загальнолітературного вжитку, тобто нормам сучасної української літературної мови, які безпосередньо не зв’язані з особливостями того чи іншого стилю, тих чи інших конкретних, вузькоспеціалізованих умов спілкування.

Вимога зрозумілості мови ділового документа якраз і означає вживання засобів літературної мови – загальновідомих, зрозумілих усім мовцям слів, офіційних термінів літературної мови в тому значенні, яке закріплене за ними словником усталених, загальноприйнятих та ін. При підготовці документа необхідно враховувати, що мова не є пасивним фіксатором його змісту, вона виконує активну стимулюючу й регулюючу роль в діяльності органів управління [2, с. 146].

3. Жанрова різноманітність фразеологізмів офіційно-ділового стилю

У сучасному мовознавстві відомі кілька типів класифікацій фразеологізмів, які прийнятні й для української фразеології. За семантичною злитістю компонентів розрізняють:

Фразеологічні зрощення — це сталі словосполучення, зміст яких не можна зрозуміти із значень окремих компонентів, що входять до складу фразеологічної одиниці: піймати облизня; терпець увірвався; ні в сих ні в тих; теревені правити; нині отпущаєши [3, c. 11].

Фразеологічні єдності — стійкі словосполучення, зміст яких певною мірою зумовлений значеннями слів-компонентів: тримати камінь за пазухою; ложка дьогтю в бочці меду; намилити шию; стерти в порошок; замилювати очі; зробити з мухи слона; загрібати жар чужими руками. Це переважно ідіоми, що утворилися з вільних синтаксичних словосполучень унаслідок образного переосмислення: дати перцю; дати гарбуза; обмити руки; море по коліна; не всі дома; не по конях, то по голоблях; розводити руками та ін. [3, с. 11].

Фразеологічні сполучення (класифікація В.В. Виноградова) — стійкі вислови, до складу яких увіходять слова з вільним і фразеологічно зв’язаним значенням. У них цілісне значення випливає з семантики окремих слів: здобути перемогу; делікатне питання; насупити брови; згорати з сорому; зачепити за живе; важка вода; бронхіальна астма; брати участь; вжити заходів [3, с. 11].

До них додаються ще фразеологічні вислови (за класифікацією М.М. Шанського). Фразеологічні вислови — це стійкі звороти мови, які семантично не діляться і складаються зі слів із вільним значенням, але в процесі мовлення відтворюються як сталі мовні одиниці. До них належать фразеологічні вислови комунікативного типу (речення). Це прислів’я, приказки, крилаті вислови, народні порівняння тощо: дівка не без щастя, козак не без долі; на словах медок, а на серці льодок; величається, як заєць хвостом; бідний, як церковна миша; мовчання — знак згоди; шукайте — знайдете!

Фразеологічні вислови номінативного типу — це мовні кліше, виражені переважно простим словосполученням: пленарне засідання, ринкові відносини, звітно-виборна кампанія, охорона здоров’я, золоті руки, трудові успіхи, чорне золото, ядерна безпека, охорона навколишнього середовища та ін. [3, с. 12].

За походженням (етимологією) фразеологізми поділяються на:

Сталі вислови з народної мови (побутового народного мовлення, анекдотів, жартів тощо): сам не гам і другому не дам; світ зав’язати; рука руку миє; як горохом об стіну; про вовка помовка; вивчився на собак брехати; обоє рябоє; тільки сир відкладений добрий; кирпу гнути; стати на ноги; ні з рота мови, ні з носа вітру. Сюди належать прислів’я і приказки.

Професіоналізми, що набули метафоричного вжитку: чорним по білому; прясти на тонку; лити воду на млин; зняти полуду з очей; стригти під один гребінь; закласти фундамент; відігравати роль; зводити до спільного знаменника; знімати стружку; на космічній швидкості; дати гарантію; підкласти міну; гірка пілюля; вимушена посадка; спіймати на гачок.

Переклади з інших мов або запозичення фразеологізмів без перекладу: ставити крапку над і; дивитися крізь пальці; від колиски до могили лиш один маленький крок; розумній голові досить сказати одне слово (польське).

Вислови з античної культури: гордіїв вузол; прокрустове ложе; піррова перемога; Діоген у бочці; авгієві стайні; між Сциллою і Харибдою; Кастальське джерело; не можна двічі увійти в ту саму річку.

Біблійні та євангельські вислови: не одним хлібом живе людина; лікарю, вилікуй себе самого; козел відпущення; притча во язицех; пісня пісень [3, с. 12].

Вислови відомих людей (афоризми, цитати) — іскра вогню великого; за всіх скажу, за всіх переболію; за вашу і нашу свободу; мертві сраму не імуть; нове життя нового прагне слова та ін.

Із стилістичного погляду фразеологічні одиниці групуються на розмовно-побутові, які переважають в усному мовленні та художній літературі: вродися та й вдайся; казці кінець — ділу вінець; як тіло без душі; іти світ за очі; аби день до вечора; мороз пройшов поза шкірою; ряст топтати; скільки вовка не годуй, той все у ліс дивиться.

Другу групу становлять народнопоетичні фразеологізми. Це такі, як: при битій дорозі; голубе сивенький; нехай його лихий візьме; будь здорова, як вода, а багата, як земля, а щаслива, як весна; щоб я так здорова була; хай наші вороги плачуть; не так склалось, як гадалось. В окрему групу виділяються книжні фразеологізми, які використовуються переважно в писемній формі наукового, офіційно-ділового, публіцистичного та художнього стилів: болючі проблеми; заходи адміністративного впливу; дійти висновку; коефіцієнт корисної дії; питома вага та ін. Є й інші класифікації, в яких ураховано семантичні й стилістичні відтінки (класифікація І. Г. Чередниченка) [3, с. 12].

Під мовними кліше розуміються мовні одиниці, яким властиві постійний склад компонентів, звичність звучання, відтворюваність готових мовних блоків і водночас семантичне членування, характерне для вільних словосполучень: установити контроль; визвольний рух; патріотичне виховання; посилення боротьби із зловживаннями; мирне співіснування; дух часу; матеріальне благополуччя, ринкова економіка. Для визначення межі самого поняття береться до уваги відповідний синхронний зріз — для сучасної української мови встановлюється сучасний синхронний зріз. Поява кліше зв’язана з частотністю й повторюваністю ситуацій. За цих умов навколо стрижневого слова утворюється відносно постійний набір контекстуальних елементів у мовленні, що набувають звичності в називанні і звучанні. Такі сполуки слів перетворюються у стандартні. Подібно до фразеологізмів вони відтворюються в мовленні і починають функціонувати як одиниці мови. Але в них немає семантичних зсувів, як у фразеологічних одиниць, зв’язок компонентів вільний, як і у вільних синтаксичних словосполученнях. Тому такі сполучення вважають явищем перехідного типу, що поєднує в собі властивості вільного синтаксичного словосполучення і фразеологічної одиниці. Сюди зараховуються вільні синтаксичні словосполучення, які характеризуються тимчасовістю існування як готових формул мови: входити в коло інтересів, гуманний акт, екстремальна ситуація, користуватися великим попитом, перехідний період, плинність кадрів, боротьба із злочинністю, соціальна програма, захист національних меншин, ринкові відносини, мораторій на смертну кару та ін. [3, с. 13].

До мовних кліше належать конструкції, побудовані за відповідними моделями словосполучень, зрідка речень, які функціонують переважно в інформаційних жанрах засобів масової інформації й часто відтворюються у мові. Вони виконують роль стандарту, забезпечують найповнішу інформацію і економлять мовлення. Це в основному сталі словосполучення, які на сучасному синхронному зрізі актуалізуються. Такі мовні звороти внаслідок крайньої необхідності та їхньої важливості для комунікації починають вживатися у функції готових формул. Наприклад, сфера обслуговування; підтримувати дипломатичні відносини; всенародне обговорення; ринкові реформи; факти — неспростовна річ; одержувати інформацію [3, с. 14].

На відміну від мовних кліше, які є основним будівельним матеріалом мови і становлять схему, закріплену за відповідною ситуацією, мовні штампи — це стерті, колись образні вислови, зайві слова, неточні вислови, безконечні, стилістично не вмотивовані словесні повтори, які створюють негативний стилістико-смисловий ефект. Хоч мовні кліше рідко породжують штампи, але наявність таких конструкцій не на своєму місці або багаторазове їх повторення призводить до появи штампів: «Це людина, яка брала участь в боях проти німецько-фашистських загарбників. Він брав участь у визволенні Орла, Вітебська, Мінська, Вільнюса, Києва…» (газ.). Втрата нормативності особливо помічається там, де повинна переважати індивідуальна манера письма. У такому разі без потреби вжиті канцелярські вислови типу за рахунок; у зв’язку з; згідно з; в результаті; в силу; з метою та інші, іменники віддієслівного походження типу забезпечення виконання завдання негативно впливають на сприймання [3, с. 14].

Наприклад: «При впровадженні внутрішньогосподарського розрахунку ефективність колективного підряду підвищується, оскільки головне завдання останнього — забезпечення отримання максимальної кількості продукції при найменших затратах» (газ.).

Головною причиною породження штампів є відсутність в авторській мові тих засобів, які допомогли б швидко, зручно й економно висловити думку. Тому й спостерігається нанизування кількох абстрактних слів, розташованих поряд: питання підвищення; забезпечення виконання; здійснення завдання; виконання зобов’язання. У таких випадках найкраще один з іменників (перший) замінити інфінітивом: забезпечити виконання; виконати зобов’язання. Слово питання слід випускати. Іноді в основу таких словосполучень уводяться слова робота, боротьба, експеримент, дослідження та інші, за якими йде не властивий загальнонародній мові прийменник по. Повторюючись у багатьох словосполученнях, він також штампує мову: робота по впровадженню…, боротьба по винищенню…, експеримент по застосуванню…, дослідження по ліквідації…, які треба замінювати словосполукою з прийменником з або зовсім змінювати (впроваджувати, винищувати, експеримент із застосування, дослідження з ліквідації) [3, с. 14].

Одні й ті самі слова-означення, що додаються часто до іменників у мовних кліше, також бувають штампами: мати велике значення; відігравати важливу роль; приділяти значну увагу; склалися певні стосунки; викликають значний інтерес; у даний час та ін. Особливо невиразні означення певний і даний, які потрібно замінювати конкретними прикметниками та займенниками — невеликий, незначний, цей.

Не сприяють чіткому висловленню думки слова або цілі вислови, що суперечать логічному зв’язку: більша половина (треба більша частина); у березні місяці; живопліт з кущів; озима пшениця, посіяна восени тощо. Штампами вважаються й логічні прокладки, якщо вони часто повторюються і не несуть ніякої інформації, наприклад: треба сказати; слід зазначити; потрібно відзначити та ін.

Штампи трапляються в мовленні на всіх рівнях — фонетичному, лексичному, фразеологічному, словотворчому, морфологічному і синтаксичному, тому їх виявлення і боротьбу з ними потрібно розглядати в кожному конкретному випадку [3, с. 15].

4. Офіційно-діловий стиль як уособлення мовних стандартів

Офіційно-діловий стиль сучасної української мови певний час розвивався тільки як епістолярій приватного характеру, оскільки український народ не мав своєї державності і українська мова в царській Росії офіційною владою взагалі не визнавалась як мова, а вважалася наріччям російської. Проте інтенсивний розвиток і художнього стилю, кодифікація норм літературної мови заклали добре підґрунтя для розвитку офіційно-ділового стилю, як тільки з’явилися для цього належні умови — утворення Української Народної Республіки. На жаль, законодавча, дипломатична, адміністративно-управлінська мовна спадщина того періоду з відомих політичних причин мало досліджена [14, с. 135].

Офіційно-ділове життя української мови в УРСР всіляко обмежувалося, допускалося тільки для вигляду, проте ті мовні кліше, специфічна термінологія, синтаксичні структури, композиція ділового тексту, що були ще в давній книжній мові, сформувалися у стильову парадигму мовних ознак офіційно-ділового стилю сучасної української літературної мови. У зв’язку з проголошенням України незалежною самостійною державою нині максимально зростає роль офіційно-ділового стилю української мови, що обслуговує суспільне, громадське і державне життя громадян усієї країни.

Сфера використання офіційно-ділового стилю мови — це офіційне спілкування в державно-політичному, громадському й економічному житті, законодавство, адміністративно-господарська діяльність.

Головне призначення — регулювання ділових відносин мовців у державно-правовій і суспільно-виробничій сферах, обслуговування громадянських потреб людей у типових ситуаціях [14, с. 135].

Головні ознаки офіційно-ділового стилю: регулювально-імперативний характер, документальність (кожний офіційний папір повинен мати характер документа), стабільність (тривалий час зберігає традиційні форми), стислість, чіткість, висока стандартизація значної частини висловів, сувора регламентація тексту.

У синтаксисі офіційно-ділового стилю переважають: безособові і наказові форми дієслів; безособові, інфінітивні, неозначено-особові, узагальнено-особові речення; іменний присудок, складні синтаксичні конструкції, дієприкметникові і дієприслівникові звороти. Обов’язковим є чітко регламентоване розміщення і побудова тексту, обсяг основних частин, наявність обов’язкових стандартних висловів (тому в діловому спілкуванні прийнято частіше користуватися готовими бланками) [7, с. 120].

Офіційно-діловий стиль мови має такі підстилі (та їх жанри): законодавчий; дипломатичний; адміністративно-канцелярський.

Для офіційно-ділового стилю основною є функція повідомлення громадянам, установам і організаціям законів, постанов, розпоряджень, угод та іншої офіційної інформації, що виникає і вступає в дію чи виводиться з обігу на всіх рівнях державного, суспільного, громадського і виробничого життя.

Хоча офіційно-діловий стиль прийнято називати книжним, писемним, бо основними його текстами є офіційні папери, що мають статус документів, проте він має і усну форму вияву.

До специфічних рис офіційно-ділового стилю відносять імперативність, розпорядність, регламентованість, непроникність. Це означає, що зміст документів є обов’язковим до виконання для тих, кому вони адресуються, у певних межах і регламентах; самі документи чітко відокремлені від інших текстів і непроникні для їх елементів.

Для офіційно-ділового стилю, як і наукового, характерні точність, однозначність, логічність викладу змісту. Однак у науковому стилі ці риси служать об’єктивності й доказовості змісту, а в офіційно-діловому вони мають забезпечувати дотримання адресатами правових норм, їх волевиявлення, містити в собі наказовість і розпорядність [7. с. 121].

З художнім стилем офіційно-діловий перебуває в повній опозицій і за сферою дії, і за призначенням та функціями (в офіційно-діловому стилі — повідомлення і волевиявлення, у художньому — образне відтворення дійсності та естетичний вплив), і за добором виражальних засобів (в офіційно-діловому стилі — однозначний термінологічний лексикон, стійкі словосполучення, у художньому — полісемія, синонімія, експресивний синтаксис).

Вплив художнього стилю на офіційно-діловий виявляється через норми літературної мови, які формуються у своїй основній масі переважно в художньому стилі і потім сприймаються всіма стилями, насамперед офіційно-діловим.

На початковому етапі формування ділового стилю помітний сильний вплив розмовної мови, тому що влада прагнула донести свої розпорядження до багатьох верств людності й широко використовувала елементи живого мовлення, чого не було, наприклад, у конфесійному стилі.

В часи, коли український народ був позбавлений державності і не мав своїх владних структур, ділове письменство зберігалося в історичних пам’ятках попередніх періодів, продовжувало виробляти свої засоби в надрах інших стилів, зокрема в художньому стилі, публіцистиці, епістоляріях української еліти.

З розвитком документалістики й законодавства документалізуються і мовні засоби, термінологізується лексика, усталюються словосполучення і закріплюються як маркери офіційно-ділового стилю.

До вже названих ознак офіційно-ділового стилю слід додати безособовий характер тексту, висловлювання йде від якоїсь узагальненої особи. І навіть у тих документах, де є конкретна особа, авторська індивідуальність приховується стандартом документа. Відсутність авторства зумовлює і відсутність емоційності, суб’єктивності [7, с. 123].

Специфічною мовною ознакою офіційно-ділового стилю є ділова лексика, що містить юридичну, дипломатичну, адміністративну термінологію (акт, акредитація, заява, інструкція, контроль, кодекс, позов, уповноважені, компенсація), терміни з різних галузей науки, виробництва, громадського життя, оскільки офіційно-діловий стиль регулює не тільки дії владних структур, а й ділові стосунки груп і окремих людей між собою.

В офіційно-діловому лексиконі основний масив складає між стильова, загальновживана лексика з високою частотністю.

Офіційно-діловий стиль має в чотири рази більше високочастотної лексики, ніж художній. Така частотність пояснюється потребою забезпечити адекватність і точність передачі інформації, швидку обробку документів, тому однотипні поняття позначаються однотипними лексемами, не замінюються синонімічними, щоб не «розмивався» зміст, не виникало різночитання [7. с. 124].

На морфологічному рівні офіційно-ділового стилю помітна висока частотність іменників. У текстах багато назв, іменники і прикметники майже не замінюються займенниками, дії і процеси передаються опредмечено, через віддієслівні іменники (виконання, засідання, опис, розподіл).

До високочастотних мовних одиниць у офіційно-діловому стилі можна віднести відіменні похідні прийменники: відповідно до, у відповідь на, на виконання, у зв’язку з, на заміну, у разі.

Імперативний, розпорядчий характер багатьох документів зумовив високу частотність інфінітивів (заслухати, обговорити, підготувати, обґрунтувати, піднести), серед дієслівних форм виділяються частотністю використання форми теперішнього часу та дієприкметники і дієприслівники, що пояснюються потребою стисло викласти зміст.

Слід відзначити, що в текстах офіційно-ділового стилю мало прикметників, зокрема майже немає якісних, тому що переважає номінація фактів, явищ без якісної оцінки їх.

Ті прикметники, що вживаються в офіційно-діловому стилі, є відносними і майже всі входять у стійкі словосполучення: державна скарбниця, матеріальна допомога, соціальний захист, моральне відшкодування, нормативний акт, грошова одиниця, споживчий кошик.

З цієї самої причини (відсутність якісних оцінок) у документах дуже мало прислівників, частково функція їх компенсується прийменниково-іменниковими конструкціями: до запитання, за власним бажанням, за наказом, у розвиток наказу, за фактами порушень.

На синтаксичному рівні специфікою офіційно-ділового стилю є використання ускладнених довгих речень з дієприкметниковими і дієприслівниковими зворотами, однорідними членами, підрядними реченнями, але при цьому зміст речення не губиться завдяки членуванню його на окремі блоки, що створюють своєрідну синтаксичну комбінацію.

Синтаксичною ознакою офіційно-ділового стилю є широке використання односкладних речень, зокрема інфінітивних, безособових, що пояснюється імперативним характером документів, а також номінативних речень у заголовках різних документів: Заява про відкриття рахунка; Опис бланків суворої звітності.

Найсуттєвішою рисою офіційно-ділового стилю є стандартність мовного оформлення документів, яка відображає типові і часто повторювані ситуації і змісти у сфері ділових стосунків. Вона сприяє економії місця і часу під час оформлення, а також при обробці документів і адекватному сприйманню та розумінню їх, підвищує інформативність документів.

Стандартизація породжує усталені мовні формули і блоки текстів, які за синтаксичною будовою нагадують словосполучення чи моделі речень: вид на проживання, вірча грамота, грошова компенсація, запис актів громадянського стану, засоби до існування, одноразова допомога, особа без певного місця проживання, порядок денний, право на працю, рада засновників, строк чинності та ін.

Особливістю цих стійких словосполучень (мовних формул) є те, що вони не розчленовано виражають поняття і водночас мають виразну норму синтаксичного словосполучення, ніби перебувають на межі між фразеологією і синтаксисом. За граматичними ознаками вони — словосполучення, за вживаністю — фраземи, які не можна модифікувати (особа похилого віку; контроль за виконанням даного рішення; притягнення до відповідальності) [7. с. 126].

Тому можна прийти до висновку, що офіційно-діловий стиль формується на теренах для суспільного і навіть особистого життя людини, а також в правовій, адміністративно-управлінській та державно-політичній сфері.

Висновки

Розглядаючи основні класифікації жанрових різновидів та форм офіційно-ділового стилю, виділяють три традиційні підстилі офіційно-ділового стилю – законодавчий, адміністративно-управлінський та дипломатичний. Фразеологічні одиниці функціонують у текстах службових документів кожного з названих підстилів, проте частотність їх використання неоднакова.

Законодавчий підстиль послуговується частіше власне діловими фразеологізмами, які функціонують у таких жанрах, як конституція, статут, постанова, рідше – в указах і законах (накласти дисциплінарну кару, висота податку, унедійснити постанову, відчуження майна тощо).

У текстах адміністративно-управлінських документів теж активно функціонують фразеологічні одиниці – переважно в розпорядчій та інформаційно-довідковій документації. Фразеологізми виступають засобом увиразнення думки, надаючи їй лаконічності й конкретності. З-поміж розпорядчих документів найбільше фразеологічних одиниць знаходимо в резолюціях. Ще активніше оперує фразеологічними одиницями інформаційно-довідкова документація названого підстилю. Сфера функціонування документів цієї групи значно ширша, оскільки вони обслуговують усі верстви населення.

Найбільш повно фразеологічний фонд української офіційної мови представлено в жанрі ділового листа, оскільки листування українською мовою велося на всій території її поширення. Службові листи першої половини XX ст. містять офіційно-ділову фразеологію, причому не лише на питомій українській основі, а й з певним залученням іншомовної лексики (принести найглибшу подяку, приязні відносини, почувати своїм добрим обов’язком, деклараційний акт, краєвий бюджет, плюральність голосів тощо). Значно рідше використовуються фразеологічні одиниці в деклараціях (досягти порозуміння, справедливі податки, топтати права, національна нетерпимість тощо).

Під мовними кліше розуміються мовні одиниці, яким властиві постійний склад компонентів, звичність звучання, відтворюваність готових мовних блоків і водночас семантичне членування, характерне для вільних словосполучень. Для визначення межі самого поняття береться до уваги відповідний синхронний зріз — для сучасної української мови встановлюється сучасний синхронний зріз. Поява кліше зв’язана з частотністю й повторюваністю ситуацій. За цих умов навколо стрижневого слова утворюється відносно постійний набір контекстуальних елементів у мовленні, що набувають звичності в називанні і звучанні. Такі сполуки слів перетворюються у стандартні. Подібно до фразеологізмів вони відтворюються в мовленні і починають функціонувати як одиниці мови. Але в них немає семантичних зсувів, як у фразеологічних одиниць, зв’язок компонентів вільний, як і у вільних синтаксичних словосполученнях. Тому такі сполучення вважають явищем перехідного типу, що поєднує в собі властивості вільного синтаксичного словосполучення і фразеологічної одиниці. Сюди зараховуються вільні синтаксичні словосполучення, які характеризуються тимчасовістю існування як готових формул мови.

На відміну від мовних кліше, які є основним будівельним матеріалом мови і становлять схему, закріплену за відповідною ситуацією, мовні штампи — це стерті, колись образні вислови, зайві слова, неточні вислови, безконечні, стилістично не вмотивовані словесні повтори, які створюють негативний стилістико-смисловий ефект. Хоч мовні кліше рідко породжують штампи, але наявність таких конструкцій не на своєму місці або багаторазове їх повторення призводить до появи штампів. Втрата нормативності особливо помічається там, де повинна переважати індивідуальна манера письма. У такому разі без потреби вжиті канцелярські вислови і іменники віддієслівного походження, що негативно впливають на сприймання.

Головною причиною породження штампів є відсутність в авторській мові тих засобів, які допомогли б швидко, зручно й економно висловити думку. Тому й спостерігається нанизування кількох абстрактних слів, розташованих поряд. Іноді в основу таких словосполучень уводяться слова, за якими йде не властивий загальнонародній мові прийменник по. Повторюючись у багатьох словосполученнях, він також штампує мову.

Одні й ті самі слова-означення, що додаються часто до іменників у мовних кліше, також бувають штампами.

Не сприяють чіткому висловленню думки слова або цілі вислови, що суперечать логічному зв’язку. Штампами вважаються й логічні прокладки, якщо вони часто повторюються і не несуть ніякої інформації.

Список використаних джерел

Деякі особливості інтерпретації українських фразеологізмів офіційно-ділового стилю // Мова та історія: Періодичний збірник наукових праць. – Київ, 2003. – Вип. 65.– С. 7-13
Дудик П.С. Стилістика української мови: Навчальний посібник. — К.: Видавничий центр «Академія», 2005. — 368 с.
Жанрова різноманітність фразеологізмів офіційно-ділового стилю української мови // Мова та історія: Періодичний збірник наукових праць. – Київ, 2004. – Вип. 66. – С. 11-18
Загнітко А.П., Данилюк І.Т. Українське ділове мовлення: професійне і непрофесійне спілкування. – Донецьк: БАО, 2004. – 480 с.
Зубар М.Г. Українська мова. Універсальний довідник. — К.: Школа, 2005. — 474 c.
Зубков М. Г. Українська мова: Універсальний довідник. — Харків: Школа, 2008. — 492, с.
Карпалюк В. С. Українська мова. Лексикологія. Фразеологія. Словотвір. — Кам’янець-Подільський : ПП Мошак М. І., 2010. — 239 с.
Пономарів О.Д. Сучасна українська мова: Підручник — К.: Либідь, 2001. — 400 с.
Складені терміни та найменування у фразеологічній системі української ділової мови //Мова та історія: Періодичний збірник наукових праць. – Київ, 2004. – Вип. 69. – С. 13-15
Сучасний фразеологічний словник української мови /Артур Ярещенко. — Харків: Торсінг плюс, 2010. — 638 с.
Тлумачний словник — мінімум української мови. — К.: Довіра, 2000. — 526 c.
Ужченко В. Д. Українська фразеологія. — Харків: Основа, 1990. — 165, с.
Ужченко В. Д. Фразеологія сучасної української мови. — К.: Знання, 2007. — 494, с.
Фразеологізми офіційно-ділового стилю в системі функціонально-стилістичної диференціації української фразеології // Мові і культура. – К.: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2004. – Вип. 7. – Т.9. – С. 135-139
http://subject.com.ua/ukrmova/phraseology/index.html