Страхова сума, страхова премія, тарифний договір страхування та страхове відшкодування

Вступ.

1. Суть та види страхових премій.

2. Принцип відшкодування збитку, оцінка страхової суми.

3. Основні принципи здійснення розрахунків страхових тарифів.

4. Поняття страхового відшкодування та договору страхування.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Страхова сума — грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов'язаний провести виплату при настанні страхового випадку.

Щоб встановити страхові премії, страхові компанії повинні вміти прогнозувати майбутні збитки. Але передбачити, у який момент буде спричинено збитки кожному зі страхувальників, а також масштаб цих збитків неможливо. Тому страховики зазвичай поділяють своїх клієнтів на великі групи, припускають, що кожен з членів такої групи піддається дії того самого ризику, і розглядають кожний збиток як окрему подію. У таких випадках, чим більше група, тим ближче середній збиток до остаточної його вартості . На цій основі страховик може прогнозувати загальну суму збитку, яку можна очікувати від групи, набагато точніше, аніж суму індивідуального збитку. Прогнозовані збитки розподіляються поміж усіма страхувальниками, і таким чином визначається страхова премія.

Сплата страхової премії має покрити низку витрат. Ці витрати постають у вигляді відсотку від страхової суми. Страхування — це бізнес, який управляється даними і залежить від того, наскільки сумлінно ведеться облік усіх видів витрат. Деякі витрати можна визначити з великою точністю, а саме:

внутрішні адміністративні витрати, витрати на офісне приміщення, витрати на утримання персоналу, устаткування та експлуатаційні витрати;

зовнішні адміністративні витрати, пов'язані переважно із залученням клієнтів, наприклад, реклама.

1. Суть та види страхових премій

Страхова премія (страховий внесок) має трьох-аспектну форму прояву: економічну, юридичну та математичну.

Економічний зміст страхової премії проявляється в тому, що вона є частиною національного доходу, яка виділяється страхувальником з метою забезпечення гарантування його інтересів на випадок небажаних, несприятливих для нього подій (страхових подій).

В юридичному аспекті страхова премія — грошове вираження страхового зобов'язання, яке відображене у страховому договорі.

Математичний зміст страхової премії полягає в тому, що вона набирає форму періодично повторюваного платежу страхувальника страховику.

Під час розгляду змісту страхової калькуляції зазначалось, що при визначенні індивідуального розміру платежу має враховуватись уся страхова сукупність. Зобов'язання за окремим видом страхування розраховується як середня величина.

У загальному плані страхова премія (Р) — середня величина відносно страхової сукупності.

Страховий внесок (премія) показує, як розподіляється загальний розмір зобов'язань страховика на кожну окремо взяту одиницю страхової сукупності. Величина страхової премії залежить від ряду чинників і насамперед від галузевих особливостей особистого та майнового страхування[6, c. 96-97].

Види страхових премій

А. За своїм призначенням страхові внески набирають таких форм:

• ризикова премія;
• заощаджувальний (нагромаджувальний) внесок;
• нетто-премія;
• достатній внесок;
• брутто-премія (тарифна ставка).

Ризикова премія — чиста нетто-премія. Це частина страхового внеску в грошовій формі, покликана забезпечити покриття ризику. її величина залежить від ступеня імовірності настання страхового випадку. Ризиковий внесок є функцією від імовірності настання ризику. В особистому страхуванні вона залежить від структури за віком та статтю. У майновому — ризикові премії відносно постійні.

Заощаджувальний (нагромаджувальний) внесок має місце при страхуванні життя. Він мусить покривати платежі страхувальника по закінченні строку страхування. Як правило, умови страхування вимагають, щоб страхова нетто-премія протягом дії договору залишалася сталою, а зі зростанням ризику збільшувалася ризикова премія та зменшувалася заощаджувальна, і навпаки.

Нетто-премія — внесок, необхідний для покриття страхових платежів за певний проміжок часу за даним видом страхування. Якщо має місце планомірний розвиток ризику, то нетто-премія дорівнює ризиковій премії. В умовах змінного ризику передбачається гарантійна (стабілізаційна) надбавка. За цих умов нетто-премія відрізняється від ризикової на величину стабілізаційної надбавки, яка може бути виражена додатним або від'ємним числом. У майновому страхуванні нетто-премія дорівнює ризиковій премії плюс стабілізаційна надбавка, а в особистому нетто-премія дорівнює ризиковій премії плюс заощаджувальний внесок. Іноді додають ще стабілізаційну надбавку.

Достатній внесок — сума нетто-премії та навантаження, які включають у витрати страховика. Цей внесок розглядають як брутто-премію або тарифну ставку.

Брутто премія — тарифна ставка страховика. Вона дорівнює достатньому внеску плюс надбавки, що йдуть на покриття витрат, пов'язаних з превентивними заходами, рекламою, покриттям збиткових видів страхування і т. ін. Кожний додатковий елемент зумовлює зростання тарифної ставки.

Б. За характером ризиків, які підлягають страхуванню, страхові премії розподіляють на натуральні і постійні.

Натуральна премія — премія, що покриває ризик за певний проміжок часу. Вона відповідає фактичному розвитку ризику. На даний проміжок часу дорівнює ризиковій премії. У довгостроковому періоді вона змінюється зі щорічною зміною ризику. Наприклад, у договорах зі страхування життя із зростанням тривалості життя зростає натуральна премія. Страховик вивчає тенденції розвитку натуральної премії і з урахуванням їх вносить корективи в політику страхової компанії.

Постійні (фіксовані) премії — внески, які з плином часу залишаються незмінними. Найпоширеніші вони в майновому страхуванні, властиві сталим ризикам, хоча стабільність відносна, оскільки зі зміною технологій змінюються і ризики, і премії.

В. За формою сплати страхових внесків їх розподіляють так:

• одноразові;
• поточні;
• річні;
• розстрочені.

Одноразова премія сплачується страхувальником страховику за весь період страхування наперед.

Поточні страхові премії — частина від загальних зобов'язань страхувальника перед страховиком. Сума поточних внесків більша від одноразового внеску.

Річний внесок — одноразовий внесок за договорами, які мають річний термін дії. Цей внесок неподільний. В особистому страхуванні мають місце строкові та довічні річні страхові премії.

Розстрочена премія — розподілена на частини річна премія (за півріччями, кварталами, місяцями).

Г. За часом сплати страхових премій їх розподіляють так:

• авансові;
• попередні.

Авансові премії — платежі, які страхувальник сплачує страховику до настання терміну їх сплати, зазначеного в договорі.

Попередня премія — дозволена страховиком повна або часткова сплата внеску до настання строку сплати. її розглядають як внесок заощаджувального характеру. На ці премії нараховують відсотки за вкладами. З настанням страхового випадку до закінчення строку договору страхувальник або спадкоємець отримують крім страхової суми ще й ті страхові премії, за якими строк сплати ще не настав. У цьому відмінність між авансовими та попередніми преміями.

Д. Залежно від того, як страхові платежі відображаються в балансі страховика, розрізняють такі премії:

• перехідну;
• ефективну;
• результативну.

Перехідні премії утворюються внаслідок незбігання календарного та страхового року. Якщо застрахований зробив річний внесок, а застрахувався він, скажімо, у четвертому кварталі, то 3/4 його річного платежу переносять на наступний календарний рік. Це перехідні платежі.

Ефективна премія — вся сума наявних страхових платежів, які перебувають в розпорядженні страховика в поточному році.

Результативна премія — різниця між річною нетто-премією і перехідними платежами.

Е. За величиною розрізняють такі премії:

• необхідну;
• справедливу;
• конкурентну.

Необхідна премія — внесок, величина якого достатня для того, щоб страховик зміг здійснити виплати страхових сум та відшкодувань.

Справедлива премія на засадах справедливості гри та теорії ймовірності відображає еквівалентність зобов'язань сторін, котрі беруть участь у договорі страхування.

Конкурентна премія — внесок, який у ринкових умовах дає змогу страховику залучити максимальну кількість страхувальників.

Є. Залежно від способу нарахування страхових премій їх розподіляють так:

• середні;
• ступеневі;
• індивідуальні.

Середні премії — платежі, які обчислюють як середньоарифметичну для всієї страхової сукупності, їх застосовують за умови, коли у страховика немає інформації щодо розвитку ризику.

Ступеневі передбачають при визначенні величини страхової премії врахування ступеня ризику.

Індивідуальні премії враховують індивідуальні особливості об'єкта страхування.

Крім уже перерахованих виділяють ще основну премію, яка визначається на момент підписання договору, та додаткову, яка передбачає надбавки до основної. Якщо ж страховик передає частину ризиків у перестрахування, то він передає страхувальнику і частину премії. її називають перестраху вальною премією.

Цільмерівська ( резервна) премія дорівнює сумі нетто-премії та витрат із укладення договорів страхування за рік[4, c. 245-248].

2. Принцип відшкодування збитку, оцінка страхової суми

Відшкодування збитку – це сума, що виплачується страховиком на компенсацію збитку, заподіяного страховим випадком на об’єктах страхування майна і цивільної відповідальності страхувальника за матеріальну шкоду перед третіми особами. Якщо страхова сума менша від збитку, страхове відшкодування здійснюється пропорційно до відношення страхової суми до страхової вартості об’єкта. У разі подвійного страхування страхове відшкодування фактичного збитку здійснюють усі страховики в межах страхової вартості об’єкта страхування пропорційно до частки кожного в загальній страховій сумі. Умовами договору страхування може передбачатись заміна виплати страхового відшкодування компенсацією збитку в натуральній формі.

Страхова сума – межа грошових зобов’язань страховика щодо компенсації завданих страховою подією збитків страхувальнику (застрахованому). Страхова сума за майновим страхуванням не повинна перевищувати вартості об’єкта. При добровільному страхуванні життя страхова сума не обмежується.

Страхова сума, згідно із Законом України «Про страхування», — це грошова сума, у межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов'язаний провести виплату при настанні страхового випадку. Це та сума, на яку укладається договір страхування. Вона відбиває максимальний обсяг відповідальності страховика перед страхувальником у грошовому виразі за конкретним страховим договором. Виплата відшкодування в максимальному розмірі, тобто в розмірі страхової суми, здійснюється, наприклад, у тому разі, коли застраховане майно повністю знищене. Коли ж воно не знищене, а пошкоджене чи коли знищеною є лише частина майна, розмір відшкодування також становитиме дише частину його вартості, тобто буде меншим від розміру узгодженої страхової суми за цим договором.

Отже, адекватне визначення страхової суми є підґрунтям фінансових взаємовідносин між сторонами страхової угоди і має дуже важливе значення як для страховика, так і для страхувальника. Для страховика — оскільки, по-перше, від розміру страхової суми при незмінному страховому тарифі залежить сума його доходів у вигляді страхових премій; по-друге, страхова сума дає уявлення про максимальний розмір зобов'язань страховика за конкретними договорами страхування. Для страхувальника — оскільки, по-перше, залежно від розміру страхової суми він сплачує страхові премії; по-друге, він може претендувати на той чи інший розмір страхового відшкодування в межах страхової суми.

У обов'язкових видах страхування страхова сума (або мінімальне її значення) встановлюється, як правило, відповідними законодавчими актами. Наприклад, мінімальна страхова сума з обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів становить в Україні 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю третіх осіб, і 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за шкоду, заподіяну майну третіх осіб. Це означає, що при проведенні цього виду страхування страховик несе відповідальність за кожним конкретним договором щонайменше у таких обсягах.

У добровільних видах страхування страхову суму встановлюють страховик і страхувальник самостійно, за взаємною згодою. При цьому в договорі страхування обов'язково має бути зазначений її розмір, а у Правилах страхування — порядок визначення[10, c. 217-219].

Залежно від галузі страхування (майнове, особисте, страхування відповідальності) обирається той чи інший підхід до визначення страхової суми.

Так, у майновому страхуванні страхова сума встановлюється в межах вартості майна за цінами і тарифами, що діють на момент укладення договору, якщо інше не передбачене договором страхування або умовами обов'язкового страхування. На практиці дійсна вартість майна звичайно обчислюється як вартість придбання майна за вирахуванням зносу. Знос вираховується через те, що страхування за своєю сутністю призначене лише для компенсування реальних збитків і не може бути для страхувальника Джерелом отримання додаткових доходів.

З цієї самої причини в разі, коли одне й те саме майно є застрахованим у кількох страховиків (тобто загальна страхова сума Перевищує дійсну вартість майна), то страхове відшкодування, Що виплачується всіма страховиками, все одно не може перевищувати дійсної вартості майна. З настанням страхового випадку кожний страховик здійснюватиме виплату пропорційно до розміру страхової суми за укладеним ним договором страхування, навіть якщо страхова премія була обчислена і сплачена страхувальником кожному страховикові з огляду на дійсну вартість майна (тобто виходячи з повної страхової суми, а не конкретної її частки). «Надлишково» сплачена премія не повертається. Це є своєрідна санкція до страхувальника, який з метою збагачення вдався до обману, не повідомив страховиків про подвійне страхування і тим самим порушив основний принцип страхування: принцип найвищої сумлінності у відносинах між страхувальником і страховиком.

В особистому страхуванні розмір страхової суми не лімітується. Об'єктом страхування тут є життя, здоров'я і працездатність людини, які не мають вартісної оцінки. Тому страхова сума, на яку укладаються договори особистого страхування, теоретично може бути як завгодно великою. Але на практиці її розмір обмежується здатністю страхувальника сплачувати відповідні премії, адже розмір страхової премії обчислюється множенням страхової суми на страховий тариф.

Іноді страховик пропонує страхові поліси особистого страхування зі стандартною, заздалегідь визначеною страховою сумою і заздалегідь визначеною відповідною страховою премією. Це створює певні зручності у стосунках між сторонами, але не означає, що страхувальник повинен за будь-яких умов погодитися із запропонованою страховою сумою. Він завжди має право на вибір, за винятком обов'язкових видів особистого страхування, в яких страхова сума визначається законодавчо і не може бути змінена ані страхувальником, ані страховиком.

Страхові виплати на користь страхувальника за договорами особистого страхування здійснюються незалежно від суми, яку має отримати одержувач за державним соціальним страхуванням, соціальним забезпеченням, і суми, що має бути йому сплачена як відшкодування збитків з майнового страхування. Навіть якщо страхувальник має кілька договорів особистого страхування, усі вони вважаються дійсними в повному обсязі, оскільки страхувальник сплачував страхові премії за кожним договором. Отож і страхові виплати він отримає згідно з умовами кожного з них. Вартісні обмеження, про які йшлося щодо майнового страхування, тут відсутні. В особистому страхуванні поняття «подвійного» страхування не використовується через неможливість визначення вартості життя і здоров'я людини — вони безцінні.

При укладанні договорів страхування відповідальності визначити страхову суму і, відповідно, розмір страхової премії особливо складно. Адже ці договори пов'язані з компенсацією збитків, завданих страхувальником життю, здоров'ю і майну третьої особи. Хто саме буде цією третьою особою, якого розміру збитків вона зазнає — нікому невідомо. Тому в договорах страхування відповідальності зазвичай встановлюється лише ліміт страхової суми, який може й не відповідати розміру заподіяних збитків, але який обмежує розмір страхових виплат з боку страховика за кожним конкретним договором. Оскільки договори страхування відповідальності найчастіше укладаються під впливом вимог міжнародних угод або вимог внутрішнього законодавства країни, то відповідно до зазначених вимог, як правило, встановлюється і ліміт страхової суми.

Страхова сума є базою для обчислення страхової премії. Вона, так би мовити, — «кількісний» чинник, від якого залежить відповідальність страховика, тобто обсяг його ризику і, відповідно, розмір страхової премії. Роль «якісного» чинника відіграє страховий тариф: його розмір залежить від переліку подій, на випадок яких відбувається страхування; ступеня ризику згідно з фізичними властивостями об'єкта страхування; терміну дії договору тощо. Тобто страховий тариф відбиває індивідуальні характеристики кожного конкретного договору страхування[7, c. 429-431].

3. Основні принципи здійснення розрахунків страхових тарифів

Тарифна ставка – це ціна страхового ризику й інших витрат, адекватна обсягу зобов’язань страховика за укладеним договором страхування. Тарифні ставки визначаються за допомогою актуарних розрахунків у відповідності з вимогами чинного законодавства. Системне викладення тарифних ставок і поправочних ризикових коефіцієнтів із правилами їхнього застосування складає тарифний довідник страховика.

Тарифна ставка (інакше – брутто-ставка) являє собою страхову премію з одиниці страхової суми за певний період часу страхування.

Базовий страховий тариф – базова тарифна брутто-ставка, що розраховується актуарієм для правил страхування за відомою статистикою і пропонується страхувальнику в складі цих правил. Входить до складу тарифного довідника страховика. Брутто-ставка складається з двох частин: нетто-ставки і навантаження. Нетто-ставка виражає ціну страхового ризику: пожежі, повені, вибуху і т.д. Навантаження показує витрати страховика з організації і проведення страхування, включає відрахування до запасних фондів, містить елементи прибутку. В основі побудови нетто-ставки лежить ймовірність прояву ризику.

Реальний страховий тариф – тарифна ставка, визначена за базовим тарифом для реального об’єкта страхування з урахуванням системи поправочних коефіцієнтів ризику, що включені до тарифного довідника страховика.

Конкретний страховий тариф – тарифна ставка, за якою укладається договір страхування. Він визначається у договорі страхування.

Ще однією частиною тарифної ставки є витрати на ведення страхової справи. Ці витрати нормувати практично неможливо, оскільки чинників, що впливають на їхню величину, багато і до того ж вони змінні. Найчастіше в актуарних розрахунках використовують класифікацію, яка відображає такі витрати на ведення страхової справи:

• організаційні;
• аквізиційні;
• ліквідаційні;
• управлінські;
• інкасаційні.

Організаційні — витрати, пов'язані із заснуванням страхової компанії. їх відносять до активів страховика, оскільки вони, по суті, є інвестиціями.

Аквізиційні — витрати, пов'язані із залученням нових страхувальників і укладенням нових страхових договорів при посередництві страхових агентів.

Ліквідаційні — витрати з ліквідації збитків, спричинених страховим випадком: на оплату праці ліквідаторам (особам, що займаються ліквідацією збитків); понятим; судові витрати; поштово-телеграфні; витрати на відшкодування збитків страхувальнику.

Управлінські — загальні управлінські витрати та витрати з управління майном.

Інкасаційні — витрати, пов'язані з обслуговуванням готівкового обороту надходжень страхових платежів. Сюди входять витрати на виготовлення бланків квитанцій про прийняття страхових платежів, облікових реєстрів: книг, відомостей, довідок тощо[5, c. 132-134].

4. Поняття страхового відшкодування та договору страхування

Страхове відшкодування за своєю економічною природою є сумою, що виплачується страховиком за компенсацію збитку, заподіяного страховим випадком об’єктам страхування майна й відповідальності.

У чинному законодавстві України немає чіткого визначення терміна "застраховані збитки". На нашу думку, застраховані збитки — це втрати від господарської діяльності суб’єкта господарювання, виражені у грошовій формі, що виникли внаслідок настання надзвичайних подій (ситуацій) і призвели до зменшення матеріальних і грошових ресурсів та підлягають компенсації страховиком відповідно до умов укладеного між ними договору страхування. Непрямі збитки вважаються застрахованими, якщо це передбачено договором страхування.

Згідно з чинними П(С)БО, надзвичайна подія — це подія або операція, які відрізняються від звичайної діяльності підприємства, і не очікується, що вони повторюватимуться періодично або у кожному наступному звітному періоді.

Відповідно до ст. 1 Закону №1281, надзвичайна ситуація — це порушення нормальних умов життя і діяльності людей на території чи об’єкті на ній або на водному об’єкті, спричинене аварією, катастрофою, стихійним лихом чи іншою небезпечною подією, яка призвела (може призвести) до загибелі людей та/або значних матеріальних втрат.

Відповідно до частини 1 статті 16 Закону України “Про страхування” [1] договір страхування — це письмова угода між страхувальником і страховиком. Згідно цієї угоди страховик бере на себе зобов’язання (у разі настання страхового випадку) здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування, на користь якої укладено договір страхування, а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Тобто, за цим договором одна сторона (страховик) зобов’язується за винагороду (страховий внесок, страхову премію), котра сплачується іншою стороною (страхувальником), відшкодувати їй збитки, завдані в результаті настання визначеного договором страхового випадку.

Одним із різновидів договорів страхування є договір майнового страхування, предметом якого є майнові інтереси, які не суперечать закону і пов’язані з володінням, користуванням та розпорядженням майном.

Питання страхової виплати при настанні страхового випадку, порядку та умов її здійснення становить особливий інтерес при вирішенні майнового спору між сторонами договору страхування.

За загальним правилом у разі настання страхового випадку страховик зобов’язаний у строк, передбачений договором виплатити страхове відшкодування (пункт 3 статті 20 Закону України “Про страхування”). Відповідний обов’язок страховика кореспондується праву страхувальника на одержання страхових виплат на підставі укладеного договору страхування.

Страховик зобов’язаний протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку вжити заходи щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати або страхового відшкодування страхувальнику (пункт 2 статті 20 Закону України “Про страхування”)[4, c. 224-226].

Відповідно до частини 1 статті 25 Закону України “Про страхування” здійснення виплати страхового відшкодування має проводитися страховиком згідно з договором страхування або законодавством на підставі заяви страхувальника (його правонаступника чи третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Згідно з статтею 25 Закону України “Про страхування” аварійний комісар – це особа, яка займається визначенням причин настання страхового випадку та розміру збитків, кваліфікаційні вимоги до якої встановлюються актами чинного законодавства України.

З’ясування причин настання страхового випадку має визначальне значення, зокрема для визнання події як страхової чи не страхової. В залежності від них страховик приймає рішення щодо виплати чи відмови у виплаті страхового відшкодування. Світова практика страхування показує, що з’ясування відповідних питань при настанні страхового випадку, як правило, покладається на аварійного комісара, якого за свій рахунок має право залучити як страховик, так і страхувальник. Причому, страховик не може відмовити страхувальнику в проведенні розслідування і повинен ознайомити аварійного комісара з усіма обставинами страхового випадку, надати всі необхідні матеріальні докази та документи.

На виконання взятого договірного зобов’язання щодо здійснення страхової виплати, страховик або уповноважена ним особа (аварійний комісар) у разі необхідності має право робити запити про відомості, пов’язані із страховим випадком, до правоохоронних органів, банків, медичних закладів та інших підприємств, установ і організацій, що володіють інформацією про обставини страхового випадку, а також може самостійно з’ясовувати причини і обставини страхового випадку.

Протягом часу, визначеного договором страхування страховик або уповноважена ним особа (аварійний комісар) оформляє документи, передбачені договором, отримує довідки від компетентних органів щодо обставин і причин настання страхового випадку (наприклад, акт органів пожежної безпеки про обставини і причини пожежі у разі настання страхового випадку за договором страхування майна від вогню) тощо.

Одночасно підприємства, установи та організації зобов’язані надсилати відповіді страховикам на запит про відомості, пов’язані із страховим випадком, у тому числі й дані, що є комерційною таємницею. При цьому страховик несе відповідальність за їх розголошення в будь-якій формі, за винятком випадків, передбачених законодавством України[5, c. 148].

Висновки

Страхова премія — грошова сума, що її сплачує особа, яка укладає угоду страхування і яка являє собою своєрідну плату за ризик, який бере на себе страхова компанія. Зазвичай страхова премія встановлюється як відсоток від суми угоди страхування, тобто тієї суми, яку страхова компанія сплатить особі у разі настання страхового випадку.

Обчислення страхової премії займаються фахівці страхових компаній — актуарії.

Страховий платіж (страховий внесок, страхова премія) — плата за страхування, яку страхувальник зобов'язаний внести страховику згідно з договором страхування.

Страховик несе відповідальність за договором в межах страхових сум у відповідності з конкретними правилами страхування.

Страхувальник при укладанні договору на термін більше 1 року має право на оплату страхової премії в два етапи з врахуванням індексації (дисконтування), якщо вона перебільшує суму, встановлену страховою фірмою. У випадку несплати чергового внеску в строк договір страхування вважається перерваним, початковий внесок страхової премії не повертається.

За бажанням страхувальник може відновити договір, сплативши недоплату (неустойку) в розмірі 15% від повної суми страхової премії і неоплачені раніше внески.

При достроковому розірванні договору частка страхової премії може бути повернута за умови, що страхувальнику раніше не виплачувалися страхові суми за договором.

Список використаної літератури

1. Закон України про страхування // Уряд. кур’єр. — 2001. — 18 листопада

2. Цивільний Кодекс України. — К.: Парламент. вид-во, 2004.

3. Осадець С.С. Страхування. — К.: КНЕУ, 2002. — 599 с.

4. Плиса В. Страхування: Навчальний посібник/ Володимир Плиса,. — К.: Каравела, 2006. — 391 с.

5. Стожок Л. Страхування: Навчальний посібник для дистанційного навчання/ Людмила Стожок,; Ред. Г. Г. Старостенко; Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна". — К.: Університет "Україна", 2005. — 162 с.

6. Страхування: Навч.-метод. посібник/ За заг. ред. О.О.Гаманкової; М-во освіти і науки України; КНЕУ. — К.: КНЕУ, 2000. — 117 с.

7. Страхування: Підручник/ М-во освіти і науки України, КНЕУ, Українська фінансово-банківська школа; Керівник авт. колективу і наук. ред. Семен Осадець,. — 2-е вид., перероб. і доп.. — К.: КНЕУ, 2002. — 599 с.

8. Таркуцяк А. Страховий менеджмент: Метод. матеріали і рекомендації для студ. Київського ун-ту права / Київський ун-т права. — К., 2000. — 26с.

9. Ткаченко Н. Страхування: Навчальний посібник для самостійної роботи студентів/ Наталія Володимирівна Ткаченко. — К.: Ліра-К, 2007. — 375 с.

10. Федоренко В. Страховий та інвестиційний менеджмент: Підручник / Міжрегіональная академія управління персоналом / Валентин Григорович Федоренко (наук.ред.). — К. : МАУП, 2002. — 344с.

11. Шахов В.В. Введение в страхование. — М.: Финансы и статистика, 1999. — 311 с.