Страхові послуги
Категорія (предмет): Страхування1. Процедура укладання договору страхування.
2. Страхування майна і тварин у господарствах громадян.
3. Страхування від нещасних випадків на автотранспорті.
Список використаної літератури.
1. Процедура укладання договору страхування
Страхова послуга — це послуга, що споживається у процесі захисту майнових інтересів учасників договірних відносин. Оплата страхової послуги має безумовний характер, а споживання послуги (одержання страхової виплати, послуг тощо) — умовний характер і залежить від визначених заздалегідь договірними відносинами умов, що формують страхове зобов'язання.
У цивільному праві, одним із розділів якого є страхування, зобов'язання — це правовідносини, на підставі яких одна особа (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певні дії: передати майно, виконати роботу тощо, а кредитор має право вимагати від боржника їх виконання. За страховим зобов'язанням страхувальник зобов'язаний своєчасно сплатити страховику страхову премію і повідомити йому про всі обставини, що мають істотне значення для оцінювання страхові виплати, а страховик зобов'язаний виплатити страхувальнику (або іншій визначеній особі) належну суму страхової виплати. Права й обов'язки сторін, визначені в договорі страхування, формують страхове зобов'язання. Договір страхування обов'язково повинен мати письмову форму.
У світовій практиці страхування часто використовується така договірна конструкція, як договір на користь третьої особи, згідно з яким самостійне право вимоги до страховика щодо виплати страхової суми виникає не у страхувальника, а в третьої особи, яка у страхуванні називається вигодонабувачем (бенефіціаром). Ст. 16 Закону України "Про страхування" також передбачає можливість укладання договору страхування "на користь іншої особи", а в ст. З Закону вказано, що вигодонабувачем є конкретна особа, що призначається страхувальником.
Зазвичай, у договорах особистого страхування третя особа одночасно є і застрахованою (винятком є страхування на випадок смерті, при якому застрахованою особою є сам страхувальник).
У договорах майнового страхування страхове відшкодування може бути виплачено третій особі лише тоді, коли її призначено і за наявності в неї стосовно об'єкта страхування законного майнового інтересу (наприклад, за правом спадкування). Так, при морському страхуванні найчастіше використовується формула: "Страхування здійснюється на користь особи, яка оплачує перевезення". У договорі страхування сторони визначають умови виникнення права третьої особи, а також можливість її заміни і виконання договору на користь страхувальника.
Правове положення вигодонабувача як суб'єкта страхового зобов'язання тільки впроваджується у вітчизняне страхове законодавство. Загальні правила укладання договору на користь третьої особи (вигодонабувача) встановлені для особистого й інших видів страхування, але діють обмеження щодо того, на користь кого з учасників страхового зобов'язання може бути укладений договір.
При укладанні договору майнового страхування обмеження стосується факту зазнання збитків у результаті страхового випадку, тобто особа — вигодонабувач одержує законне відшкодування збитку, якщо він виник при страховому випадку із застрахованим майном, або збитку, що пов'язаний з іншими його майновими інтересами[6, c. 116-118].
Договір страхування відповідальності також може бути тільки договором на користь третьої особи, згідно з яким вигодо-набувачем є особа, перед якою страхувальник повинен нести відповідальність за завдані збитки.
В особистому страхуванні можливе укладання договорів страхування на користь вигодонабувача. Усі договори особистого страхування, що використовують умову укладання договору на користь третьої особи, поділяються на дві категорії: договори, що укладаються в разі смерті застрахованої особи, та решта договорів. Навіть тоді, коли на практиці відбувається суміщення цих договорів (наприклад, страхування від нещасного випадку, що може заподіяти шкоду здоров'ю застрахованої особи або призвести до смерті), має бути розмежування вигодонабувачів. Річ у тому, що при страхуванні на випадок смерті застрахованої особи, якщо вона є страхувальником, використовується лише договір на користь третьої особи. Якщо застрахована третя особа і договір укладений на її користь, то у разі смерті застрахованої особи також повинен бути призначений вигодонабувач, тобто в цьому випадку є дві черги вигодонабувачів. Якщо в договорі не названий інший "другий" вигодонабувач, то ним є спадкоємці застрахованої особи. Це правило діє тоді, коли страхувальник і застрахована особа не є однією і тією самою людиною.
Водночас, якщо страхувальник і застрахована особа не одна і та сама особа, то, якщо інше не передбачено в договорі особистого страхування, він вважається укладеним на користь застрахованої особи. Для того, щоб був призначений інший вигодонабувач, а не застрахована особа, або договір вважався укладеним на користь страхувальника, потрібна письмова згода застрахованої особи. Інакше такий договір визнається недійсним за позовом застрахованої особи або його спадкоємців.
Умови договору страхування можуть бути істотними і неістотними.
Істотні умови є основою договору страхування. Істотні умови, відповідно до принципів цивільного законодавства, відбивають предмет договору страхування, тобто об'єкти страхування й обсяг страхової відповідальності, що дає змогу укласти цей договір за наявності законних майнових інтересів у страхувальника. Визначальною ознакою істотних умов договору є визнання того, що зміна цих умов на час дії договору можлива лише після згоди сторін.
Згідно з чинним законодавством (ст. 982 Цивільного кодексу України), істотними умовами договору страхування є:
• предмет договору страхування (об'єкти страхування);
• страховий випадок;
• страхова сума;
• розмір страхового платежу і строки його сплати;
• строк дії договору;
• інші умови, визначені актами цивільного законодавства.
Неістотні умови — це процедура оформлення договору, умови перерахунків платежів, порядок розгляду претензій, що випливають із договору, штрафні санкції тощо. Неістотними є такі умови договору, що деталізують істотні або доповнюють їх. Неістотними вважають умови, при зміні яких істотні умови виконання договору будь-якою з його сторін не змінюються[13, c. 204-206].
За спрямованістю дії договори страхування можна класифікувати на прямі і комбіновані. Конструкція прямого договору застосовується для страхування ризиків одного об'єкта (або його певної частини) згідно з правилами страхування за одним (базовим) видом страхування, на який страховик отримав ліцензію (див. рис. 1, а).
Конструкція комбінованого договору застосовується для страхування об'єктів одночасно за кількома правилами. Комбінований договір 1-го виду використовують для страхування ризиків одного об'єкта за правилами страхування, що належать до одного базового виду страхування. Для укладання такого договору страхування страховику потрібно мати ліцензію на один базовий вид страхування (див. рис. 1, б).
Комбінований договір 2-го виду укладається для страхування ризиків одного складного об'єкта за правилами страхування, що належать до різних базових видів страхування, і для кожного із цих видів потрібна окрема ліцензія (див. рис.1, в).
Етапи здійснення страхової угоди. Виокремлюють такі етапи здійснення договору страхування: укладання, дія (виконання) та припинення.
На етапі укладання договору страхування здійснюються ак-візиція, прийом заяв на страхування від страхувальників та андеррайтинг.
Аквізиція включає заходи щодо стимулювання продажу страхових послуг та укладання нових договорів страхування. Вважається, що аквізиційна діяльність нормальна, коли кількість нових договорів страхування перевищує кількість договорів, термін дії яких закінчився.
Згідно із Законом "Про страхування" для укладання договору страхування страхувальник подає страховику письмову заяву за формою, встановленою страховиком, або в інший спосіб заявляє про свій намір укласти договір страхування.
При укладанні договору страхування страховик має право зробити запит щодо балансу або довідки про фінансовий стан страхувальника, підтверджених аудитором (аудиторською фірмою), та інших документів, необхідних страховику для оцінювання страхового ризику.
Договір страхування життя може бути укладений шляхом складання одного документа (договору страхування), підписаного сторонами, та шляхом обміну листами, документами, підписаними стороною, яка їх надсилає. У разі надання страхувальником письмової заяви за формою, встановленою страховиком, що засвідчує намір укласти договір страхування, цей договір може бути укладений шляхом надсилання страхувальнику копії правил страхування та видачі йому страхового свідоцтва (поліса), який не має розбіжностей із поданою заявою. Заява складається у двох примірниках, копія заяви надсилається страхувальнику з позначкою страховика або його уповноваженого представника про прийняття запропонованих умов страхування.
Андеррайтинг — це необхідні процедури розгляду пропозицій страхувальника і ухвалення ризиків на страхування (перестрахування). Включає оцінювання ризику, визначення ставки страхового платежу, оформлення страхового поліса та обґрунтування інших умов страхування[2, c. 168-171].
Факт укладання договору страхування може посвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою договору страхування.
Договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування.
Під час дії договору страхування страхувальник і страховик здійснюють заходи, визначені договором (наприклад, страхувальник періодично сплачує страхові внески), а при настанні страхового випадку виконують певні обов'язки, перелік і строки яких чітко вказано у договорі страхування і Законі.
При укладанні та виконанні договору страхування слід керуватися такими положеннями Закону України "Про страхування":
1. Договір страхування є письмовою угодою між страховиком і страхувальником, згідно з якою страховик зобов'язується при виникненні страхового випадку виплатити страхову суму чи відшкодувати шкоду у межах страхової суми страхувальнику або іншій особі, яка визначена страхувальником або на користь якої укладено договір страхування, а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначений в договорі термін і виконувати решту умов договору.
Страховики, які здійснюють страхування життя, зобов'язані вести персоніфікований (індивідуальний) облік договорів страхування життя в порядку та на умовах, визначених Уповноваженим органом.
Договори добровільного страхування укладаються відповідно до правил страхування.
2. Договір повинен містити:
• назву документа;
• назву й адресу страховика; прізвище, ім'я, по батькові або назву страхувальника та застрахованої особи, їхні адреси і дати народження;
• прізвище, ім'я, по батькові, дату народження або назву вигодонабувача і його адресу;
• зазначення об'єкта страхування;
• розмір страхової суми за договором страхування іншим, ніж договір страхування життя;
• розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат згідно з договором страхування життя;
• перелік страхових випадків;
• розміри страхових внесків (платежів, премій) і терміни їх сплати;
• страховий тариф (страховий тариф не визначається для страхових випадків, стосовно яких не встановлюється страхова сума);
• строк дії договору;
• порядок зміни і припинення дії договору;
• умови здійснення страхової виплати;
• причини відмови у страховій виплаті;
• права й обов'язки сторін і відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору;
• інші умови за згодою сторін;
• підписи сторін[5, c. 134-136].
2. Страхування майна і тварин у господарствах громадян
Майнове страхування — галузь страхування, об'єктом страхування якої є майнові інтереси страхувальника, що пов’язані з його законним володінням, розпорядженням або користуванням майном. Страхуванню підлягає не саме майно, а страховий інтерес суб'єкта, що полягає у його правах на майно.
Ураховуючи велике розмаїття майна, складно дати вичерпний перелік його видів, що можуть бути прийняті на страхування. Зокрема, договір страхування майна підприємств укладається щодо страхування певних видів майна, як правило, об'єднаних у групи:
1. Майно, що належить страхувальнику за правом власності.
2. Майно, одержане страхувальником у тимчасове користування (на умовах договору лізингу, оренди, зберігання, комісії тощо).
3. Майно, що тимчасово вилучається (або може бути вилучене) з території страхування з метою проведення випробувань, на виставку тощо.
Страхування майна громадян є найбільш масовим видом страхування після страхування автомобільного транспорту. Залежно від об'єктів страхування розрізняють такі підвиди страхування майна громадян:
• страхування будівель (квартир, будинків тощо);
• страхування домашніх тварин;
• страхування домашнього майна.
Страхування будівель є поширеним, оскільки це майно є життєво важливим: його ушкодження завдає власникові значних збитків, а знищення житлових будинків потребує їх швидкого відновлення. Вирішити завдання відшкодування ймовірних збитків можна шляхом накопичення і резервування матеріальних коштів або страхування. Перевагою страхування є те, що зобов'язання за договором страхування починають виконуватися з моменту його укладання, а для накопичення коштів потрібен тривалий період. Страхування будівель здійснюється на тих умовах, що й страхування майна від вогню та інших ризиків.
Страхування тварин надає страховий захист їх власникам на випадок загибелі або хвороби тварин. Хоча страхування тварин має давню історію, українські громадяни рідко звертаються до цього виду страхових послуг.
Страхування домашнього майна призначене для компенсації збитків, пов'язаних з ушкодженням або знищенням будь-якого домашнього майна (предметів домашнього вжитку, особистого споживання, а також предметів підсобного господарства). Страхуванню також підлягають складні і дорогі побутові предмети (телевізори, персональні комп'ютери тощо). Об'єктом страхування є елементи оздоблення житлових і господарських приміщень.
З метою страхового захисту кількох видів майна застосовують комплексні види страхування, наприклад, страхування будинків, домашнього майна і страхування майна в садибі (тварин, багаторічних насаджень).
Страхування тварин — вид майнового страхування, який забезпечує страховий захист власникам на випадок загибелі, падежу або вимушеного забою тварин. Нині цей вид страхування не набув належного розвитку на вітчизняному страховому ринку. Але бажання власників тварин заручитися захистом на випадок можливих втрат відкриває широкі можливості для страхових компаній у розвитку такого виду страхування[8, c. 226-228].
Договори добровільного страхування тварин укладаються з фізичними особами, які є власниками тварин.
Характер страхування тягне за собою ряд обов'язкових вимог до укладання договорів.
1. Визначається об'єкт страхування (це можуть бути здорові тварини з певними віковими обмеженнями):
велика рогата худоба, коні — віком від 1 місяця;
свині — від 6 місяців;
мули та невелика рогата худоба: вівці, кози, віслюки — від одного року;
хутрові звірі: нутрії, кролі — з 45-денного віку;
собаки — від 6 місяців до 10—12 років; ,
бджолосім'ї, коти, декоративні птахи: папуги;
екзотичні тварини: мавпи, змії і т. ін.
На страхування не приймаються тварини хворі, виснажені, а також ті, які перебувають у місцевості, де оголошений карантин (крім тварин тих видів, які до даного захворювання несприйнятливі).
2. Такі тварини, як собаки, приймаються на страхування, якщо вони зареєстровані у спілці собаководів-аматорів, Українському товаристві мисливців та рибалок або в Товаристві сприяння обороні України; а бджолосім'ї — після перевірки ветеринарно-санітарного паспорта пасіки (характеристики пасіки, ветеринарне-санітар ного стану).
3. Власники тварин зобов'язані суворо додержувати установлених у даній місцевості рекомендацій щодо догляду за тваринами, їх годівлі й утримання, а також вжити всіх заходів, аби попередити їх захворювання та загибель. Тому до укладання договору страховик повинен перевірити, чи можна прийняти на страхування тварин у даному господарстві. Якщо в господарстві не додержують зазначених умов, договір страхування не укладається.
Ризики, пов'язані зі страхуванням тварин, можна поділити на чотири групи.
1. Страхування на випадок загибелі або падежу тварин від хвороб чи стихійного лиха (повінь, обвал, блискавка, буря, ураган, град, землетрус), дії електричного струму, замерзання, задушення, отруєння травами, укусу змій або отруйних комах, утоплення, попадання під засіб транспорту, попадання в ущелину та інші травматичні пошкодження.
2. Страхування на випадок вимушеного забою тварини, якщо вона травмована через нещасний випадок і це унеможливлює подальше її використання. Або якщо вимушений забій (за розпорядженням спеціаліста ветеринарної служби) пов'язаний із вжиттям заходів, спрямованих на боротьбу з епізоотією або невиліковною хворобою, що також виключає подальшу можливість використання тварини.
3. Страхування на випадок лікування тварини від хвороби чи травми, одержаної внаслідок нещасного випадку. У даному разі йдеться про непрямі збитки у вигляді додаткових витрат на утримання тварини.
4. Страхування на випадок викрадення або навмисних неправомірних дій третіх осіб[1, c. 121-123]
3. Страхування від нещасних випадків на автотранспорті
Необхідність страхування цивільної відповідальності власників автотранспортних засобів зумовлена:
1. Наявністю в цивільному законодавстві норми про відповідальність власника транспортного засобу за шкоду, завдану потерпілим особам транспортним засобом як джерелом підвищеної небезпеки.
2. Масовим використанням автомобільних транспортних засобів і високим рівнем ризику (щорічно на автошляхах світу гине понад 100 тис. осіб, а на кожного загиблого припадає 4-10 травмованих. В Україні щорічно відбувається понад 200 тис. автоаварій).
3. Потребою забезпечити соціальний захист потерпілих у разі неплатоспроможності автовласника, винного в скоєнні дорожньо-транспортної пригоди.
При завданні шкоди внаслідок страхового випадку декількома ТЗ слід керуватися загальними положеннями чинного законодавства (ст. 1188 Цивільного кодексу):
• шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою;
• за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується;
• за наявності вини всіх осіб, внаслідок діяльності яких було завдано шкоди, обсяг відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення;
• якщо внаслідок взаємодії ТЗ було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов'язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини.
Нещасним випадком на транспорті вважається раптова, непередбачена подія, що відбулася за участю транспортного засобу (дорожньо-транспортна пригода, аварія на залізничному транспорті або катастрофа, посадка на мілину, затоплення, зіткнення водного судна з плавучими і не плавучими об’єктами, падіння літака у зв’язку з відмовою в роботі двигуна та/або обладнання; виникнення пожежі або самозаймання транспортного засобу, вплив стихійних явищ на транспортний засіб, або протиправні дії третіх осіб) та під час якої була нанесена шкода життю і здоров’ю осіб, що перебували в транспортному засобі, а також життю і здоров’ю водія, під час виконання ним ремонтних робіт на автотранспорті, та пасажирів, під час посадки або висадки з транспортного засобу.
Страхова виплата здійснюється Застрахованій особі при настанні нещасного випадку на транспорті у наступних розмірах:
У разі загибелі або смерті – у розмірі 100 % страхової суми на кожну особу;
У разі одержання Застрахованою особою травми внаслідок нещасного випадку на транспорті та встановлення у зв’язку з цим інвалідності:
I групи — 100 % страхової суми;
II групи — 70 % страхової суми;
III групи — 50 % страхової суми;
У разі тимчасової непрацездатності – в розмірі від 0,2% до 0,5% від страхової суми за кожний день непрацездатності, але не більше 50% страхової суми[11, c. 316-318].
Список використаної літератури
1. Алєксєєв І. Страхові послуги: Навчальний посібник для студ. 4 курсу спец. / Ігор Алєксєєв, Ірина Кондрат, Ната-ля Ярошевич,; Мін-во освіти і науки України, Нац. ун-т "Львівська політехніка". — Львів: Вид-во Національного ун-у "Львівська політехніка", 2006. — 203 с.
2. Бігдаш В. Страхування: Навчальний посібник/ Володимир Бігдаш,; Міжрегіональна академія управління персоналом. — К.: МАУП, 2006. — 444 с.
3. Базилевич В. Страховий ринок України: монографія/ Віктор Базилевич,. — К.: Знання, 1998. — 371 с.
4. Базилевич В. Страховий ринок України: природа та особливості функціонування: Автореф. дис. на здобуття наук. ступ. доктора економ. наук: Спеціальність 08.01.01 — Економічна теорія/ Віктор Базилевич,; Київський ун-т ім. Т.Г.Шевченка. — К., 1998. — 35 с.
5. Внукова Н. Страхування: Навч.-метод. посібник/ Наталія Внукова, Віталій Успаленко, Людмила Временко,; За заг. ред. Н. Внукової. — Харків: Бурун Книга, 2004. — 371 с.
6. Говорушко Т. Страхові послуги: Навчальний посібник/ Тамара Говорушко,; М-во освіти і науки України, Укр. нац. ун-т харчових технологій. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 397 с.
7. Охріменко О. Страхування у сфері туризму та готельного господарства: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Оксана Охріменко,; Ред. Т.Ю. Ходирева; Київський ун-т туризму, економіки і права. — К.: Вища школа, 2003. — 257 с.
8. Плиса В. Страхування: Навчальний посібник/ Володимир Плиса,. — К.: Каравела, 2006. — 391 с.
9. Стожок Л. Страхування: Навчальний посібник для дистанційного навчання/ Людмила Стожок,; Ред. Г. Г. Старостенко; Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна". — К.: Університет "Україна", 2005. — 162 с.
10. Страхування: Навч.-метод. посібник/ За заг. ред. О.О.Гаманкової; М-во освіти і науки України; КНЕУ. — К.: КНЕУ, 2000. — 117 с.
11. Страхування: Підручник/ М-во освіти і науки України, КНЕУ, Українська фінансово-банківська школа; Керівник авт. колективу і наук. ред. Семен Осадець,. — 2-е вид., перероб. і доп.. — К.: КНЕУ, 2002. — 599 с.
12. Таркуцяк Анатолій Олександрович. Страховий менеджмент: Метод. матеріали і рекомендації для студ. Київського ун-ту права / Київський ун-т права. — К., 2000. — 26с.
13. Ткаченко Н. Страхування: Навчальний посібник для самостійної роботи студентів/ Наталія Володимирівна Ткаченко. — К.: Ліра-К, 2007. — 375 с.
14. Федоренко В. Страховий та інвестиційний менеджмент: Підручник / Міжрегіональная академія управління персоналом / Валентин Григорович Федоренко (наук.ред.). — К. : МАУП, 2002. — 344с.