Страхування, його особливості та розвиток
Категорія (предмет): Страхування1. Страховий поліс.
2. Закон України “Про страхування” і що він регулює.
Список використаної літератури.
1. Страховий поліс
Страховий поліс (policy) — письмова угода між страхувальником і страховиком, яка засвідчує, що страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку виплатити страхову суму або в межах страхової суми відшкодувати збиток страхувальникові чи іншій особі, зазначеній у полісі. За умови сплати страхових платежів у визначені строки поліс має містити: назву документа, реквізити страховика, прізвище або назву страхувальника, його адресу, перелік об'єктів страхування, розмір страхової суми, перелік страхових випадків, розмір тарифу, а також страхових платежів, термін їх сплати, строк дії договору, права й обов'язки сторін, інші умови, підписи сторін.
Класифікація умов страхового поліса припускає: виражені умови — умови, що втримуються в полісі (наприклад, збитки підлягають оплаті протягом семи днів після настання страхового випадку і які мається на увазі умови — умови, які не втримуються в полісі, але ставляться до договору страхування в силу загального законодавства (наприклад, страхувальник і страховик зобов'язані дотримувати принципів найвищої сумлінності) .
Звичайно виражені умови — це опис ризику, від якого виробляється страхування, період страхового покриття, можлива сума, на яку страхується об'єкт, звільнення страховиків від відповідальності при відповідних обставинах.
У полісі повинні втримуватися зобов'язання як страхувальника, так і страховика. Наприклад, у полісі по страхуванню домашнього майна може вказуватися: втрата або ушкодження майна, що перебуває в будинку, що відбулися в результаті випадків (непередбачених обставин). В іншій вираженій умові може вказуватися, що під майном, що перебуває в будинку, розуміється домашнє майно й особисті речі. До поняття випадків можуть бути віднесені: вогонь, удар блискавки, зривши, ураган, землетрус, повінь, витік води, крадіжка.
Поліс може містити також виключення. Наприклад, з майна, що перебуває в будинку, виключаються свійські тварина й автомашини. З поняття "випадковості" — хвилювання, страйку, осідання ґрунту, на якій перебуває будинок. Скажемо, у полісі може бути зазначено: "Даний поліс не включає ушкодження, втрату або руйнування майна, якщо це відбулося в результаті війни, вторгнення, громадянської війни".
Серед обов'язків страхувальника може втримуватися й така виражена умова: "Про випадок втрати або ушкодження майна в результаті крадіжки негайно повинне бути заявлене в поліцію".
Гарантії мають на увазі обов'язок страхувальника з лише правдиві факти. Так, при страхуванні фабрики від вогню й інших небезпек може бути зазначено: "Гарантовано, що на її території не буде втримуватися вибухонебезпечних матеріалів"[6, c. 118-119].
Наявність у полісі гарантій припускає, що страхувальник повинен неухильно дотримувати їх. Якщо гарантії не дотримуються, страховик має право зняти із себе всю відповідальність по полісі. Наприклад, якщо застрахована фабрика постраждала від повені й страхувальник заявив збиток за умовами поліса, але потім страховиками буде встановлено, що на фабриці зберігався динаміт, вони повністю можуть зняти із себе відповідальність, що випливає з умов поліса, хоча ушкодження в результаті повені не має нічого загального з фактом зберігання динаміту.
Обов'язок страхувальника відносно дотримання принципу найвищої сумлінності. Страхувальник завжди набагато більше знає про майно або інші об'єкти страхування, чим страховик. Те, що знає страхувальник, може виявитися надзвичайно важливим для страховика при рішенні питань, зв'язаних зі страхуванням. Скажемо, страховик скоріше застрахує водія, що не має порушень правил водіння автомобіля, чим того, у якого їх багато.
Звичайно страховик прагне одержати відповіді по фактах матеріального характеру. Наприклад, при страхуванні будинку, займаного установою, можуть бути поставлені питання: "Чи є на кожному поверсі автоматична спринклерна система? Що може відбутися, якщо в будинку, про яке мова йде, не на всіх поверхах є спринклерна система, а на деяких функціонує несправний і страхувальник знає про цьому?". Останній може відповісти на таке питання коротко: "Так". Але це може ввести в оману страховика, і тому обов'язок страхувальника — заявити про те, що на деяких поверхах ця система не працює нормально. Якщо страхувальник не із правильної відповіді й надалі буде встановлено страховиком, що видали поліс, дійсне положення, останній може ухилитися від відповідальності по сплаті збитку, оскільки страхувальник порушив принцип найвищої сумлінності. Неважливо, що збиток по полісі відбувся в результаті причини , що не мала нічого загального з фактом ненормальної роботи спринклерної системи — страховик може відмовити в оплаті збитку. Прикладом, пов'язаним з факторами матеріального характеру вже в страхуванні життя, будуть перенесені застрахованим хвороби.
Договір страхування в принципі є договором по відшкодуванню збитку. Тому страхувальник не може витягати ніякого прибутку зі страхового відшкодування, виплачуваного страховиком. Так, у майновому страхуванні, якщо фабрика знищена вогнем, страховик не несе відповідальності в обсязі первісної її вартості, а виплачує вартість фабрики, що вона мала безпосередньо перед страховим випадком. Ця вартість може бути менше або більше тієї, котру сплатив страхувальник у момент придбання.
Якщо застраховано тільки будинок, сума, виплачувана страховиками, обмежується вартістю цього будинку: страхуванням не покрита втрата прибутку внаслідок пожежі. Якщо страхувальник хотів застрахуватися від втрати прибутку, він повинен був зробити це додатково[2, c. 341-343].
У деяких спеціальних видах страхування вартість страхуємого погоджується й фіксується в договорі в якості однієї з умов страхування. Якщо об'єкт страхування втрачений або знищений у результаті однієї із причин, проти якої здійснене страхування, страховик несе відповідальність тільки в межах погодженої суми поза залежністю від того, який збиток нанесений страхувальникові. У страхуванні судна — це погоджена вартість. В особистому страхуванні — певна сума, виплачувана у випадку смерті застрахованої особи.
При страхуванні від нещасних випадків страховики погоджуються виплатити застережену суму постраждалій особі за втрату ноги або руки.
Право страховика на пред'явлення претензій до винної сторони може виникнути, наприклад, при такому положенні, коли страхувальникові заподіяний збиток, по якому є зобов'язання страховика відшкодувати цей збиток відповідно до умов поліса, але одночасно страхувальник має право вимагати відшкодування збитку іншою особою, як, скажемо, в автострахуванні громадянської відповідальності. Власник такого поліса може вимагати відшкодування збитку зі своїх страховиків при завданні збитків іншій особі виходячи з умов поліса. Якщо страховики оплатять цей збиток, то до них переходить право на одержання сум, які можуть бути отримані страхувальником з винної сторони відповідно до загального законодавства.
Тому в наведеному прикладі страхувальники мають право зажадати від страхувальника вчинити позов винній стороні. При цьому, якщо відшкодування буде отримано, воно підлягає виплаті страховикам. Може мати місце й такий випадок, що в страхувальника виникне право пред'явлення претензії до винної сторони в силу деяких контрактних умов. Наприклад, при страхуванні партії товару, перевезеного автотранспортом у певному напрямку, страхувальник має контракт із перевізником товару, відповідно до якого перевізник повинен піклуватися про схоронність перевезеного товару. Якщо відбулася крадіжка товару в результаті того, що на ніч він був залишений без належного догляду, то страхувальник може зажадати відшкодування вартості товару зі страховиків. Вони заплатять. Потім вони можуть зажадати пред'явлення претензії до перевізника за порушення контракту й суми, отримані з перевізника, підлягають виплаті страховикам[10, c. 74-75].
2. Закон України “Про страхування” і що він регулює
Згідно Закону України «Про страхування», страхування — це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій).
Улітку 1992 року Укрдержстрах за участю провідних страхових компаній, утворених у період 1990-1992 років, подав до Кабінету Міністрів України перший проект Закону "Про страхування", спрямований на узгодження позицій кількох причетних до страхової справи міністерств і відомств. У грудні 1992 року цей проект після узгодження повторно було внесено на розгляд Кабінету Міністрів України. Оскільки згідно з рішенням Верховної Ради України в цей період Уряд дістав право видавати декрети, які мали статус законів, зазначений проект було прийнято як декрет у травні 1993 року.
Декрет Кабінету Міністрів України "Про страхування" став фактично першим базовим законодавчим актом, який забезпечив системне правове регулювання страхової діяльності. Цей Декрет визначив базові терміни й поняття, пов'язані зі страховою діяльністю (ринком страхових послуг).
Декрет "Про страхування" міг розглядатися лише як проміжний законодавчий акт. Головний його недолік полягав у тому, що тут було зроблено спробу поєднати суперечливі положення: з одного боку, "держстрахові" принципи здійснення страхової діяльності, що базувалися на планово-адміністративній економіці, а з іншого — принципи страхування в умовах ринку. Наприклад, Декрет передбачав здійснення страхових виплат за рахунок страхових резервів, що відповідало ринковим принципам, не визначаючи фінансового механізму формування цих резервів, і суто адміністративне обмежував перераховування до резервів 50 % страхових платежів. Окрім того, Декрет надліберально забороняв державі втручатися в діяльність страхових організацій, а водночас визначав державний орган, відповідальний за стан розвитку страхового ринку. І таких суперечностей було немало.
Отже, з розвитком ринкової економіки в Україні постала потреба ухвалити новий законодавчий акт, який повністю врегульовував би як понятійний апарат, так і порядок здійснення страхової діяльності (давно застосовуваний у розвинених країнах).
6 березня 1996 року Верховна Рада України ухвалила Закон України "Про страхування" (далі — Закон), до якого 4.10.2001 р. Верховною Радою внесено зміни та доповнення. Він є головним законодавчим актом у цій галузі в нашій державі[5, c. 68-70].
Закон України "Про страхування" має 5 основних розділів. У першому розділі встановлюється головний понятійно-термінологічний апарат: визначаються такі базові поняття, як страхування, страховики, страхувальники, об'єкти і види страхування, форми страхування, страхові ризики і страхові випадки, страхова сума, страхове відшкодування, страхові платежі і тарифи, співстрахування, перестрахування, об'єднання страховиків, страхові агенти та страхові брокери і деякі інші.
Центральне місце в цьому розділі посідають норми, що визначають вимоги до страховика під час його створення та реєстрації, а також порядок здійснення обов'язкового страхування. Зокрема, цим Законом в Україні встановлюється особливий механізм, коли види обов'язкового страхування можуть визначатися лише цим Законом, а не іншими законодавчими актами. При цьому Кабінетові Міністрів України надається право регулювати порядок проведення кожного виду обов'язкового страхування за умови, що цей вид передбачено Законом.
Другий розділ Закону регулює порядок проведення страхування: визначає вимоги до договорів та правил страхування й відповідної валюти, установлює обов'язки страховиків і страхувальників у кожній конкретній ситуації. Важливість законодавчих норм, передбачених цим розділом, полягає в тому, що вони з максимальною повнотою відбивають особливості договірних відносин, прав та обов'язків сторін у сфері страхування. Фактично конкретизуються загальні норми цивільного права у цій сфері.
Третій розділ визначає умови забезпечення платоспроможності страховиків і має дуже важливе значення. Саме тут подається фінансовий механізм здійснення страхової діяльності, установлюються певні обмеження щодо можливості прийняття зобов'язань і визначаються загальні принципи аудиту страховика. Важливими статтями цього розділу є ті, де йдеться про порядок формування та види страхових резервів як технічних, так і зі страхування життя. Ряд статей регулює питання, що стосуються створення гарантійних фондів, порядку обліку та звітності.
Четвертий розділ визначає принципи державного нагляду за страховою діяльністю. Цим розділом визначено орган, що здійснює державний нагляд за страховою діяльністю (зараз цю роботу виконує Міністерство фінансів України), і встановлено його права та функції. У цьому розділі наведено порядок ліцензування страхової діяльності, що забезпечує правове регулювання роботи страховиків на страховому ринку. Закон конкретизує, зокрема, особливості ліквідації, реорганізації та санації страховиків, що дає змогу контролювати їх після того, як вони припинять свою діяльність.
Завершальний, п'ятий, розділ передбачає регулювання таких загальних моментів, як урахування міжнародного права, порядок та етапи застосування певних норм і т. ін.
Коли Закон було прийнято, Уряд упровадив низку підзаконних актів, зокрема постанов і розпоряджень, що регулюють окремі питання здійснення страхової діяльності.
Так, окремою постановою Уряду визначено порядок регулювання системи перестрахування в Україні. Зокрема, передбачається, що страховик, перестраховуючи в нерезидента свої зобов'язання, має зважати на певні обмеження, а саме: він може здійснювати таке перестрахування лише за наявності в нерезидента ліцензії від свого вітчизняного органу страхового нагляду, за відсутності порушень протягом певного часу та в разі виконання низки інших вимог.
Законом України "Про страхування" було визначено єдиний орган державної виконавчої влади, що здійснює відповідний нагляд: Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю — Укрстрахнагляд, утворений 17 вересня 1993 року. Укрстрахнагляд був центральним органом державної виконавчої влади, який підпорядковувався Кабінетові Міністрів України. За своїм статусом Комітет мав ранг Державного комітету України[11, c. 183-186].
Закон визначає страхову суму та страхове відшкодування і франшизу.
Страхова сума — грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов'язаний провести виплату при настанні страхового випадку, а також сума, що виплачується за особистим страхуванням.
Виплати страхових сум за договорами особистого страхування здійснюються незалежно від суми, яку має отримати одержувач за державним соціальним страхуванням, соціальним забезпеченням, і суми, що має бути йому сплачена як відшкодування збитків.
При страхуванні майна страхова сума встановлюється в межах вартості майна за цінами і тарифами, що діють на момент укладання договору, якщо інше не обумовлено договором страхування або умовами обов'язкового страхування.
Страхове відшкодування — грошова сума, яка виплачується страховиком за умовами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.
Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник. Непрямі збитки вважаються застрахованими, якщо це передбачено договором страхування. У разі коли страхова сума становить певну частку вартості застрахованого об'єкта, страхове відшкодування виплачується у такій же частці від визначених по страховій події збитків, якщо інше не передбачено умовами страхування.
Франшиза — частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.
Якщо майно застраховане у кількох страховиків і загальна страхова сума перевищує дійсну вартість майна, то страхове відшкодування, що виплачується усіма страховиками, не може перевищувати дійсної вартості майна. При цьому кожний страховик здійснює виплату пропорційно розмірові страхової суми за укладеним ним договором страхування.
За Законом «Про страхування» страховик зобов'язаний:
1) ознайомити страхувальника з умовами та правилами страхування;
2) протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасної виплати страхової суми або страхового відшкодування страхувальнику;
3) при настанні страхового випадку здійснити виплату страхової суми або страхового відшкодування у передбачений договором термін. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасну виплату страхової суми (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування;
4) відшкодувати витрати, понесені страхувальником при настанні страхового випадку щодо запобігання або зменшення збитків, якщо це передбачено умовами договору;
5) за заявою страхувальника у разі здійснення ним заходів, що зменшили страховий ризик, або збільшення вартості майна переукласти з ним договір страхування;
6) тримати в таємниці відомості про страхувальника і його майновий стан, за винятком випадків, передбачених законодавством України.
Умовами договору страхування можуть бути передбачені також інші обов'язки страховика[8, c. 134-136].
Страхувальник зобов'язаний:
1) своєчасно вносити страхові платежі;
2) при укладенні договору страхування надати інформацію страховикові про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, і надалі інформувати його про будь-яку зміну страхового ризику;
3) повідомити страховика про інші діючі договори страхування щодо цього об'єкта страхування;
4) вживати заходів щодо запобігання та зменшення збитків, завданих внаслідок настання страхового випадку;
5) повідомити страховика про настання страхового випадку в термін, передбачений умовами страхування.
Умовами договору страхування можуть бути передбачені також інші обов'язки страхувальника.
У разі смерті страхувальника-громадянина, який уклав договір майнового страхування, права і обов'язки страхувальника переходять до осіб, які одержали це майно в спадщину. Страховик або будь-хто із спадкоємців має право на переукладення договору страхування.
В інших випадках права та обов'язки страхувальника можуть перейти до іншого громадянина чи юридичної особи лише за згодою страховика, якщо інше не передбачено договором страхування.
У разі смерті страхувальника, який уклав договір особистого страхування на користь третіх осіб, його права і обов'язки можуть перейти як до цих осіб, так і до осіб, на яких відповідно до чинного законодавства покладено обов'язки щодо охорони прав і законних інтересів застрахованих.
Виплата страхових сум і страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування або законодавством на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифікату), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
Аварійні комісари — особи, які займаються визначенням причин настання страхового випадку та розміру збитків, кваліфікаційні вимоги до яких встановлюються актами чинного законодавства України.
У разі необхідності страховик може робити запити про відомості, пов'язані із страховим випадком, до правоохоронних органів, банків, медичних закладів та інших підприємств, установ і організацій, що володіють інформацією про обставини страхового випадку, а також може самостійно з'ясовувати причини та обставини страхового випадку.
Підприємства, установи і організації зобов'язані надсилати відповідь страховикам на запит про відомості, пов'язані із страховим випадком, у тому числі й дані, що є комерційною таємницею. При цьому страховик несе відповідальність за їх розголошення в будь-якій формі, за винятком випадків, передбачених законодавством України.
Державний нагляд за страховою діяльністю здійснюється з метою дотримання вимог законодавства України про страхування, ефективного розвитку страхових послуг, запобігання неплатоспроможності страховиків та захисту інтересів страхувальників[1, c. 59-61].
Державний нагляд за страховою діяльністю на території України здійснюється Міністерством фінансів України та його органами на місцях, що діють відповідно до положення, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
Основними функціями Міністерства фінансів України є:
1) ведення єдиного державного реєстру страховиків (перестраховиків);
2) видача ліцензій на проведення страхової діяльності;
3) контроль за платоспроможністю страховиків щодо виконання їх страхових зобов'язань перед страхувальниками;
4) встановлення правил формування, розміщення та обліку страхових резервів;
5) розробка нормативних і методичних документів з питань страхової діяльності, що віднесена цим Законом до компетенції Міністерства фінансів України;
6) узагальнення практики страхової діяльності, розробка і подання у встановленому порядку пропозицій щодо розвитку і вдосконалення законодавства України про страхову діяльність;
7) участь у здійсненні заходів щодо підвищення кваліфікації кадрів для страхової діяльності.
Міністерство фінансів України має право:
1) у межах своєї компетенції одержувати від страховиків встановлену звітність про страхову діяльність та інформацію про їх фінансовий стан, а також інформацію від підприємств, установ і організацій, у тому числі банків та громадян, необхідну для виконання покладених на нього функцій;
2) проводити перевірку щодо правильності застосування страховиками законодавства України про страхову діяльність і достовірності їх звітності по показниках, що характеризують виконання договорів страхування, не частіше одного разу на рік, призначати проведення за рахунок страховика додаткової обов'язкової аудиторської перевірки з визначенням аудитора;
3) при виявленні порушень страховиками вимог законодавства України про страхову діяльність давати їм приписи про їх усунення, а у разі невиконання приписів зупиняти або обмежувати дію ліцензій цих страховиків до усунення виявлених порушень чи приймати рішення про відкликання ліцензій та виключення з державного реєстру страховиків (перестраховиків). Спори про відкликання ліцензії розглядає суд або арбітражний суд. Поновлення дії ліцензії після її відкликання здійснюється у порядку, передбаченому статтями 38, 39 цього Закону;
4) звертатися до арбітражного суду з позовом про скасування державної реєстрації страховика як суб'єкта підприємницької діяльності у випадках, передбачених статтею 8 Закону України "Про підприємництво".
Законом України "Про страхування" визначені такі основні функції органу нагляду:
1) ведення єдиного державного реєстру страховиків (перестраховиків) та державного реєстру страхових та перестрахових брокерів;
2) видача ліцензій на здійснення страхової діяльності;
3) контроль за платоспроможністю страховиків щодо виконання ними страхових зобов'язань перед страхувальниками;
4) установлення правил формування, розміщення та обліку страхових резервів;
5) проведення перевірок страховиків та страхових посередників щодо дотримання ними законодавства про страхову діяльність і достовірності їх звітності.
6) розробка нормативних і методичних документів з питань страхової діяльності, що віднесена цим Законом до компетенції органу нагляду за страховою діяльністю;
7) узагальнення практики страхової діяльності, розробка та подання в установленому порядку пропозицій щодо розвитку й удосконалення законодавства України про страхову діяльність;
8) участь у здійсненні заходів, спрямованих на підвищення кваліфікації кадрів для страхової діяльності;
9) участь у міжнародному співробітництві і сфері страхування та перестрахування[9, c. 97-98].
У рамках цих основних функцій орган нагляду за страховою діяльністю має такі конкретні завдання:
— видача ліцензій страховикам на право здійснювати страхову діяльність та перевірка щодо додержання ними видів страхування і перестрахування, передбачених ліцензіями;
— планові, тематичні та комплексні перевірки щодо правильності застосування страховиками законодавства України про страхову діяльність та достовірності їх звітності;
— методичне забезпечення (згідно зі своєю компетенцією) роботи страховиків;
— розробка проектів актів законодавства з питань страхової діяльності та рекомендацій для захисту фінансових інтересів страховиків і страхувальників;
— прийом нормативних актів з питань страхової діяльності;
— аналіз додержання об'єднаннями страховиків чинного законодавства;
— контроль за платоспроможністю страховиків згідно зі взятими страховими зобов'язаннями;
— забезпечення дослідницько-методологічної роботи з питань страхової діяльності та підвищення ефективності державного страхового нагляду;
— установлення правил формування й розміщення страхових резервів, а також (за погодженням з Мінстатом) правил їх обліку та показників звітності;
— розробка та контроль за дотриманням єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку і звітності, а також форм статистичної звітності для страховиків;
— аналіз стану та тенденцій розвитку страхової діяльності в Україні, узагальнення практичного досвіду страховиків;
— організація заходів щодо професійної підготовки та перепідготовки фахівців зі страхової діяльності, а також роботи круглих столів, нарад, семінарів, конференцій з питань страхової діяльності;
— налагодження міжнародного співробітництва в галузі страхової діяльності, вивчення, узагальнення й поширення світового досвіду в цій справі, виконання міжнародних договорів України з питань страхування;
— інформаційно-роз'яснювальна робота через пресу, телебачення та інші засоби масової інформації з питань страхової діяльності;
— розгляд пропозицій та запитів громадян з питань, що належать до його компетенції;
— управління майном, яке перебуває в загальнодержавній власності і належить підприємствам, установам й організаціям, які входять до сфери його управління;
— інші функції з управління майном, передбачені чинним законодавством.
Крім того, орган державного нагляду має право:
— одержувати від кожного страховика встановлену звітність про страхову діяльність та інформацію про його фінансовий стан, а від підприємств, установ, організацій, банків і громадян — інформацію, необхідну для виконання покладених на цей орган функцій;
— створювати комісії та робочі групи для проведення перевірок діяльності страховиків;
— заслуховувати на колегії доповіді керівників страховиків з питань їхньої діяльності;
— одержувати безоплатно від органів державної виконавчої влади інформацію та статистичну звітність, необхідну для виконання покладених на орган нагляду завдань;
— звертатися до арбітражного суду з позовом про скасування державної реєстрації страховика у випадках, передбачених чинним законодавством.
Закон України "Про страхування" регулює відносини у сфері страхування і спрямований на створення ринку страхових послуг, посилення страхового захисту майнових інтересів підприємств, установ, організацій та громадян.
Відповідно до Закону України ”Про страхування” визначені такі види страхування: 1.добровільне; 2.обов’язкове.
Для здійснення обов’язкового страхування Кабінет Міністрів України встановлює порядок та правила його проведення, форми типового договору, особливі умови ліцензування обов’язкового страхування, розміри страхових сум та максимальні розміри страхових тарифів або методику актуарних розрахунків.
Тепер Закон "Про страхування" поставив серйозні вимоги щодо фінансової надійності та стабільності страховиків України, зокрема, мінімальний розмір статутного фонду страховика встановлено у сумі, еквівалентній 1,0 млн. євро, а страховика, що займається страхуванням життя, — 1,5 млн. євро.
І все ще можна відмітити щорічний приріст розміру страхових премій в 1,5-2 рази. Якщо, наприклад, страхові премії в 1994 році складали 144 млн. грн., то в 2002 році їх розмір досяг майже 4,5 млрд. грн.
Отже, законодавство про страхування регулює відносини між страховиками (страховими компаніями, створеними у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю) і страхувальниками (юридичними особами та дієздатними громадянами) щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків) за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхувальниками страхових платежів (страхових внесків, страхових премій). Дія цього законодавства не поширюється на державне соціальне страхування[13, c. 73-76].
Список використаної літератури
1. Алєксєєв І. Страхові послуги: Навчальний посібник для студ. 4 курсу спец. / Ігор Алєксєєв, Ірина Кондрат, Ната-ля Ярошевич,; Мін-во освіти і науки України, Нац. ун-т "Львівська політехніка". — Львів: Вид-во Національного ун-у "Львівська політехніка", 2006. — 203 с.
2. Бігдаш В. Страхування: Навчальний посібник/ Володимир Бігдаш,; Міжрегіональна академія управління персоналом. — К.: МАУП, 2006. — 444 с.
3. Базилевич В. Страховий ринок України: монографія/ Віктор Базилевич,. — К.: Знання, 1998. — 371 с.
4. Базилевич В. Страховий ринок України: природа та особливості функціонування: Автореф. дис. на здобуття наук. ступ. доктора економ. наук: Спеціальність 08.01.01 — Економічна теорія/ Віктор Базилевич,; Київський ун-т ім. Т.Г.Шевченка. — К., 1998. — 35 с.
5. Внукова Н. Страхування: Навч.-метод. посібник/ Наталія Внукова, Віталій Успаленко, Людмила Временко,; За заг. ред. Н. Внукової. — Харків: Бурун Книга, 2004. — 371 с.
6. Говорушко Т. Страхові послуги: Навчальний посібник/ Тамара Говорушко,; М-во освіти і науки України, Укр. нац. ун-т харчових технологій. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 397 с.
7. Охріменко О. Страхування у сфері туризму та готельного господарства: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Оксана Охріменко,; Ред. Т.Ю. Ходирева; Київський ун-т туризму, економіки і права. — К.: Вища школа, 2003. — 257 с.
8. Плиса В. Страхування: Навчальний посібник/ Володимир Плиса,. — К.: Каравела, 2006. — 391 с.
9. Стожок Л. Страхування: Навчальний посібник для дистанційного навчання/ Людмила Стожок,; Ред. Г. Г. Старостенко; Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна". — К.: Університет "Україна", 2005. — 162 с.
10. Страхування: Навч.-метод. посібник/ За заг. ред. О.О.Гаманкової; М-во освіти і науки України; КНЕУ. — К.: КНЕУ, 2000. — 117 с.
11. Страхування: Підручник/ М-во освіти і науки України, КНЕУ, Українська фінансово-банківська школа; Керівник авт. колективу і наук. ред. Семен Осадець,. — 2-е вид., перероб. і доп.. — К.: КНЕУ, 2002. — 599 с.
12. Таркуцяк Анатолій Олександрович. Страховий менеджмент: Метод. матеріали і рекомендації для студ. Київського ун-ту права / Київський ун-т права. — К., 2000. — 26с.
13. Ткаченко Н. Страхування: Навчальний посібник для самостійної роботи студентів/ Наталія Володимирівна Ткаченко. — К.: Ліра-К, 2007. — 375 с.
14. Федоренко В. Страховий та інвестиційний менеджмент: Підручник / Міжрегіональная академія управління персоналом / Валентин Григорович Федоренко (наук.ред.). — К. : МАУП, 2002. — 344с.