Страхування: проблеми та перспективи

1. Ринок страхових послуг в України: проблеми і перспективи розвитку

2. Формування страхового інтересу суб’єктів підприємництва в умовах ринкової економіки.

3. Страхування нерухомого майна громадян.

4. Змішане страхування життя.

5. Фінансова надійність страховика, шляхи її забезпечення.

Список використаної літератури.

1. Ринок страхових послуг в України: проблеми і перспективи розвитку

Страховий ринок — це сфера економічних відносин, у процесі яких формуються попит і пропозиція на страхові послуги та здійснюється акт їх купівлі-продажу. У деяких публікаціях наводиться ширше поняття страхового ринку. Іноді ним охоплюють усі форми надання страхового захисту. Із цим погодитися не можна. Адже коли збитки відшкодовуються за рахунок централізованих фондів, відносини купівлі-продажу не виникають. Немає їх і тоді, коли з цією метою формуються та використовуються кошти з фондів самострахування.

Існує також думка, що під страховим ринком слід розуміти сукупність його суб'єктів (страхувальників, страховиків та посередників) і страхових послуг, які є предметом купівлі-продажу. Можливо, з теоретичного погляду таке визначення не досить коректне, проте воно набуло певного визнання, особливо серед практиків.

Український страховий ринок перебуває сьогодні на порозі поступового інтегрування у світовий. Тому дуже важливо з'ясувати, яке місце посідає страховий ринок у країнах з розвиненою економікою, де страхову галузь визнано однією з найважливіших. Вона забезпечує дієву систему захисту майнових прав та інтересів усіх громадян і підприємств, підтримання соціальної стабільності суспільства, економічної безпеки держави, а також є важливим фінансовим інструментом регулювання національної економіки й потужним джерелом акумулювання коштів для їх подальшого довготермінового інвестування в народне господарство.

У розвинених країнах страхування є одним із найважливіших секторів національної економіки і забезпечує перерозподіл 8—12 % валового внутрішнього продукту. Загальний обсяг надходжень до бюджетів цих країн від страхової галузі порівнянний з обсягом відповідних надходжень від банківської системи. Акумульовані через страхування грошові кошти є джерелом великих інвестицій.

Український страховий ринок порівняно з провідними країнами, де він розвивається протягом кількох століть, ще молодий і перебуває у стадії формування. Тому його частка у вітчизняній економіці ще доволі мала.

Поняття «страховий ринок» у пострадянській економіці склалося на початку 90-х років. Саме на цей період припало створення поряд з Держстрахом перших альтернативних страхових організацій.

Зародження й розвиток страхового ринку України — процес, що має багато спільного з аналогічними процесами в інших постсоціалістичних країнах. [12, c.41-44]

2. Формування страхового інтересу суб’єктів підприємництва в умовах ринкової економіки

Страхування ґрунтується на певних специфічних принципах. До них, насамперед, належать:

• конкурентність;

• страховий ризик;

• страховий інтерес;

• максимальна сумлінність;

• відшкодування в межах реально завданих збитків;

• франшиза;

• суброгація;

• контрибуція;

• співстрахування і перестрахування;

• диверсифікація.

Розглянемо стисло зміст цих принципів.

Конкурентність — усім страхувальникам і страховикам держава гарантує вільний вибір видів страхування та рівні можливості у здійсненні діяльності, водночас створюються сприятливі умови для розвитку страхування, щоб забезпечити реалізацію права на ефективний страховий захист юридичних і фізичних осіб. Держава проводить активну антимонопольну політику, яка є важливим чинником у формуванні цивілізованого страхового ринку. Цей принцип поки що повною мірою стосується лише добровільних видів страхування.

Страховий ризик — це ймовірна подія або сукупність подій, на випадок яких здійснюється страхування. У міжнародній практиці ризиком вважають також конкретний об'єкт страхування або вид відповідальності. Нерідко страховий ризик тлумачать як розподіл між страховиком і страхувальником несприятливих економічних наслідків у разі настання страхового випадку. З огляду на такі розбіжності у тлумаченні терміна «ризик» нерідко виникають непорозуміння між страховиками і страхувальниками. Тому під час укладання страхових угод та оформлення іншої страхової документації потрібно особливу увагу приділяти змісту, який вкладається у слово «ризик».

Загальновизнаним є положення, згідно з яким не може бути предмета для страхової угоди, якщо її сторони не несуть жодного ризику матеріальних чи фінансових втрат за несприятливого перебігу подій.

Страховий інтерес випливає з права власності або володіння тим чи іншим об'єктом. Кожний індивідуальний або асоційований власник будинку, автомашини, а тим більш складного виробничо-технічного комплексу, зацікавлений у тому, щоб вкладені в цей об'єкт кошти не були втрачені через стихійне лихо, нещасний випадок, пограбування тощо.

Ще більший страховий інтерес мають фізичні (а нерідко й юридичні) особи щодо організації захисту матеріальних інтересів на випадок втрати свого (або своїх працівників) життя чи здоров'я. Це гарантує отримання певних доходів у разі втрати годувальника, тривалої або постійної втрати працездатності застрахованого, а також на випадок настання інших, спеціально обумовлених подій.

У свою чергу, організації, які беруть на себе ризики, як і будь-яка інша комерційна структура, мають інтерес отримати прибуток. Ідеться про загальну масу прибутку, тобто з урахуванням і наслідків інвестиційної діяльності.

Максимальна сумлінність. Надійне страхування можливе лише за умов високого довір'я між сторонами. Ні страхувальник, ні страховик не мають права приховувати один від одного ту чи іншу інформацію, що стосується об'єкта страхування. На практиці особливо важливо, щоб цього принципу додержував страхувальник. Адже саме він володіє найповнішою інформацією про властивості, зокрема дефекти, майна, про стан здоров'я чи інші особливості об'єкта страхування.

Здебільшого страховик наполегливо вимагає таких істотних відомостей: вік особи, яку є намір застрахувати, її професія, перенесені чи наявні хвороби. У практиці багатьох страховиків як суттєвий чинник розглядається те, курить чи ні особа, яка має намір бути застрахованою.

Ще більше чинників потрібно враховувати, коли йдеться про страхування автомобіля. Багато страхових організацій, крім марки машини, року її випуску та вартості, цікавляться досвідом водія, безаварійністю роботи, метою використання транспортного засобу, організацією охорони об'єкта страхування і т. ін. Страховики збирають необхідні їм істотні відомості, пропонуючи страхувальникам заповнити спеціальні формуляри — заяви на страхування, де наведено багато запитань, які стосуються предмета страхування та його власника. Часто практикується й усне опитування бажаючих придбати страховий поліс. Страховик залишає за собою право відмовити в укладенні страхової угоди, якщо страхувальник не надасть усіх істотних відомостей.

Страхові відшкодування не повинні приносити страхувальникові прибутку. Щоб уникнути спроб скористатися страхуванням зі спекулятивною метою страховики додержують принципу, згідно з яким матеріальний і фінансовий стан страхувальника після відшкодування завданих збитків має бути таким самим, як і до страхового випадку. Відхилення, як правило, бувають у бік заниження рівня відшкодування. Особливо далекими від названого ідеалу були результати страхування в роки гіперінфляції. Проте й нині багато підприємств, економлячи на платежах, занижують страхову суму. До того ж вона частково знецінюється через інфляцію. За деякими видами обов'язкового страхування визначається ліміт виплат. Українським страховикам ще належить подолати досить помітну дистанцію на шляху до забезпечення повного відшкодування втрачених матеріальних цінностей чи доходів постраждалого страхувальника (застрахованого). [14, c.8]

3. Страхування нерухомого майна громадян

Будівлі за ступенем важливості належать до пріоритетного майна. Знищення або пошкодження будь-якої будівлі завдає її власникові величезних збитків. Тому кожний власник будівлі чи будівель повинен заздалегідь подбати про те, щоб у разі виникнення таких збитків мати змогу покрити їх. У пригоді тут можуть стати грошові заощадження та страхування. При цьому страхування має переваги, які полягають у тому, що зобов'язання за договором страхування починають виконуватися з моменту його укладення. А для нагромадження значних заощаджень потрібний тривалий час. Тому страхування будівель відіграє велику роль у захисті економічних інтересів громадян, які можуть зазнати матеріальних збитків унаслідок непередбачуваних подій.

У сучасних умовах фізичні особи, власники будівель або повнолітні члени їхніх родин, а також фізичні особи, які тимчасово користуються або розпоряджаються будівлями на законних підставах, можуть бути страхувальниками й укладати договори добровільного страхування.

До переліку об'єктів, що підлягають страховому захисту, належать різні споруди: житлові, садові й дачні будинки, господарські (сараї, погреби, гаражі) та зовнішні (тротуари, тераси, огорожі, ворота) будівлі, зведені на постійному місці, у тому числі й ті, під заставу яких страхувальник одержав кредит в установі банку. Одночасно з будівлями приймається на страхування додаткове обладнання до них (газопровід, водяні, газові лічильники, грати на вікнах тощо). Договором можна передбачити страхування цивільної відповідальності страхувальника та членів його родини за шкоду, яка може бути заподіяна при користуванні (розпоряджанні) будівлями. При цьому страхувальник має право вільно вибирати об'єкт страхування, а саме, він може застрахувати:

• усі будівлі, які розташовані на його земельній ділянці;

• окремі будівлі (лише житловий будинок або гараж);

• окремі конструктивні елементи (тільки вікна, двері або дах);

• будівлі, зведення яких не закінчено.

Винятком з переліку об'єктів страхування є будівлі, що підлягають знесенню, дуже старі, аварійні, а також ті, що містяться в зоні, якій загрожують обвали, зсуви, повені або інші стихійні лиха, якщо про це оголошено в установленому порядку. У рамках страхування будівель не підлягає страхуванню рухоме майно, що там перебуває (предмети домашньої обстановки, побуту та особистого споживання, будівельні матеріали). [16, c.145-146]

Відповідальність страховика зі страхування будівель полягає у відшкодуванні збитків, що виникли внаслідок стихійного лиха (буря, ураган, блискавка, злива, град, обвал, зсув, сель, вихід підґрунтових вод, осідання ґрунту, повінь, землетрус); пожежі, вибуху, аварії опалювальної системи, водопровідної або каналізаційної мережі, проникнення води із сусіднього приміщення, викиду газу; неправомірних дій третіх осіб.

Страхування будівель не передбачає відшкодування збитків, що виникли через гниття, знос, ураження домовим грибком; ремонтні роботи, конструктивні недоліки будівель, які були відомі страхувальникові до настання страхового випадку; навмисні дії страхувальника; ведення воєнних дій, виникнення громадських заворушень, конфіскацію майна, екологічні катастрофи.

Договір страхування укладається на підставі усної або письмової заяви страхувальника терміном на 1 рік або на кілька місяців.

Укладати договір страхування починають з таких дій:

• уточнюють факт належності будівель особі, з якою укладається договір;

• з'ясовують, оголошено чи ні в даній місцевості про загрозу обвалу, повені або іншого стихійного лиха. Якщо про таку загрозу оголошено, договір не укладається (крім поновлення на ще один строк);

• обов'язково оглядають будівлі у присутності страхувальника;

• з'ясовують, чи забезпечені будівлі (особливо садові, дачні будинки) належним доглядом (постійне проживання, систематичне відвідування, нагляд родичів, сусідів і т. ін.);

• дають страхову оцінку будівель, щоб правильно визначити страхову суму.

При укладанні договору страхування будівель насамперед важливо визначити їх вартість, тобто дати відповідну страхову оцінку. На підставі страхової оцінки визначають розмір страхової суми, страхового платежу, а в разі знищення або пошкодження будівель — розмір збитку та страхового відшкодування. Крім того, правильність визначення страхової оцінки впливає на загальні фінансові результати страховика.

Для визначення вартості будівель страховики користуються послугами експертів або відповідними оцінними документами бюро технічної інвентаризації, органів комунального господарства, що їх має кожний власник будівель. Оцінні документи складають на підставі інвентаризаційних документів (поверхових планів, опису будівель і т. ін.). При оцінюванні будівель використовуються оцінні норми, під якими розуміють вартість у грошових одиницях певної одиниці вимірювання (метра квадратного, метра кубічного, метра погонної довжини) нової будівлі. В оцінних документах зазначається первісна та дійсна вартість будівель. Первісна вартість — це вартість нової будівлі, обчислена згідно з існуючими в даному регіоні оцінними нормами. Дійсна вартість обчислюється відніманням від первісної вартості суми зносу. [7, c.132-134]

У страховій практиці застосовують кілька варіантів визначення страхової оцінки будівель.

Варіант І — страховою оцінкою може бути дійсна вартість будівель на день укладення або поновлення договору.

Варіант II — передбачає визначення страхової оцінки із застосуванням відповідних ринкових цін, що склалися на будівлі в даному регіоні (тобто первісної вартості). У такому разі реалізується принцип повноти страхового захисту. Коли б не існувало страхування на базі ринкової вартості, страхувальникові довелося б самостійно нести витрати, які перевищують дійсну вартість при відбудові будівель.

В Україні страхова сума визначається окремо для кожної будівлі, що приймається на страхування, за домовленістю страхувальника зі страховиком, але не може перевищувати дійсної вартості будівлі (страхова оцінка). Коли договір укладено на страхову суму, що менша за страхову оцінку, страховик несе пропорційну відповідальність, тобто страхове відшкодування виплачується у такому проценті від суми збитку, який процент страхова сума становить від дійсної вартості будівлі.

Якщо страхувальник має намір збільшити страхову суму в період дії договору страхування (через інфляційне зростання вартості будівлі, у зв'язку з прибудовою до останньої або в разі страхування не на повну вартість), укладається додатковий договір на термін, що залишився до кінця чинності основного договору. При цьому загальна страхова сума за основним та додатковим договорами не повинна перевищувати дійсної вартості будівель.

Страхові платежі визначають за розміром страхової суми, терміном страхування та ступенем ризику з одночасним використанням граничних розмірів тарифних ставок: на будівлі в сільській місцевості — від 0,2 до 0,45 % страхової суми; на будівлі в міській місцевості — від 0,18 до 0,4% страхової суми, які затверджено постановою Кабінету Міністрів від 17 вересня 1996 р. № 1122. Якщо страховий платіж становить значну суму, страхувальникові може бути надане право сплатити її як одноразово, так і частинами: у два або три строки. Сплата можлива готівкою — представникові страховика або безготівково — через бухгалтерію підприємства, де працює страхувальник. При сплаті платежу готівкою страхувальник одночасно одержує страхове свідоцтво певної форми. Для того щоб сплатити платіж безготівково, страхувальник подає доручення до бухгалтерії підприємства, яка має утримати платіж із його заробітної плати та перерахувати на рахунок страховика в установі банку. Страхове свідоцтво видається страхувальникові в обумовлений договором термін після надходження платежу на рахунок страхової компанії. У разі неперерахування страхового платежу за страхувальника, який подав доручення, договір страхування вважається таким, що не відбувся.

Договір страхування набирає чинності з наступного дня, якщо він сплачується готівкою, або з дня надходження його на рахунок страховика — у разі безготівкового розрахунку. Такий порядок набуття договорами чинності стосується договорів, які укладаються вперше, а також додаткових договорів, укладених у зв'язку зі збільшенням страхової суми. У разі поновлення договору на новий термін до закінчення дії попереднього договору, він набирає чинності з наступного дня після закінчення дії попереднього договору. Дія договору страхування припиняється через такий строк, на який його було укладено, у день, що передує числу, з якого договір набрав чинності. Водночас припиняється дія додаткового договору. Якщо страхувальник не сплатив чергової частини платежу, дія договору припиняється наступного дня після числа, зазначеного у страховому свідоцтві для сплати платежу. Дія такого договору може бути поновлена, якщо протягом певного (передбаченого його умовами) терміну з дня, визначеного для сплати чергового платежу, страхувальник звернувся із заявою про поновлення договору, страховик оглянув будівлі і за час прострочки сплати страхового платежу не сталося страхового випадку.

Передбачається також умова дострокового розірвання договору страхування з ініціативи страхувальника (наприклад, втрата права власності у разі продажу або дарування будівель і т. ін.). Тоді, якщо за період страхування не було страхового випадку, страхувальникові повертається частка сплаченого платежу. Обчислюється вона пропорційно до невикористаного строку, за який страховик має нести відповідальність, зі зменшенням на певну суму, використану для ведення справи страхової компанії. У разі зміни страхувальником будівель (замість проданих будівель придбані інші) укладається новий договір. Страховий платіж обчислюють тоді на підставі характеристики нових будівель з урахуванням невикористаної частки платежу за попереднім договором.

Щоб заохотити страхувальників до подальшої співпраці, страховики передбачають різні пільги. По-перше, постійним страхувальникам може бути наданий пільговий (наприклад, місячний) строк для укладення нового договору. Такий договір, незалежно від дня сплати страхових платежів, вважається поновленим і набирає чинності з дня закінчення дії попереднього договору. Якщо в такий пільговий строк станеться страховий випадок, а договір страхування не поновлено, страхове відшкодування виплачується згідно з умовами, установленими попереднім договором. По-друге, постійним страхувальникам, які за час страхування не отримували страхового відшкодування, у разі поновлення договорів можуть надаватися знижки в певному розмірі від страхового платежу. При цьому постійними страхувальниками визнаються такі фізичні особи, які протягом кількох років безперервно укладали договори страхування будівель.

Укладений договір страхування свідчить про те, що в разі настання страхового випадку страхувальникові буде відшкодовано збиток. Оперативне вирішення питання про виплату страхового відшкодування створює сприятливі передумови для швидкого відновлення майнового стану страхувальника, що його він мав до страхового випадку. А тому, якщо страховий випадок настане, страхувальник має вжити заходів щодо зменшення збитків, завданих страховим випадком; повідомити протягом доби компетентні органи (залежно від події — пожежний нагляд, органи міліції і т. ін.); письмово повідомити про будь-який випадок страховика; дати змогу представникові страховика оглянути пошкоджені будівлі, не виконуючи робіт з їх відновлення. У разі невиконання страхувальником зазначених вимог страховик має право не виплачувати страхового відшкодування. Страховик, у свою чергу, зобов'язаний:

• прийняти та зареєструвати заяву страхувальника про знищення або пошкодження будівель;

• запросити особу, відповідальну за заподіяну шкоду (якщо така є), для складання страхового акта;

• скласти страховий акт;

• при потребі про інформацію, пов'язану зі страховим випадком, зробити запит до компетентних органів або самостійно з'ясувати причини та обставини страхового випадку;

• обчислити суму збитку та страхового відшкодування;

• виплатити страхувальникові страхове відшкодування;

• на суму виплаченого страхового відшкодування пред'явити винній особі (якщо така є) регресний позов. [7, c.135-136]

Розмір заподіяного страхувальникові збитку та страхового відшкодування визначається на підставі страхового акта.

На кожний страховий випадок, внаслідок якого було знищено або пошкоджено будівлі, страховик складає акт певної форми, в якому беруть участь страхувальник або повнолітній член його родини, двоє свідків та винна особа (якщо така є).

У страховому акті, що складається на місці страхової події, у результаті ретельного огляду пошкодженої (знищеної) будівлі подається характеристика випадку, який стався; зазначаються розміри будівлі та будівельні матеріали її конструктивних елементів; наводяться відомості про розмір знищених або пошкоджених будівель; перелічуються роботи з рятування будівель; констатується наявність залишків знищеної або пошкодженої будівлі, придатних для подальшого використання.

Зазначені дані є базою для розрахунку суми збитку.

Визначити суму збитку та страхового відшкодування — найскладніша та найвідповідальніша робота страховика, що передбачає такі послідовні етапи:

• установлення факту загибелі або пошкодження будівель;

• визначення причини завданого збитку та вирішення питання про наявність страхового або нестрахового випадку;

• визначення ступеня знищення або пошкодження будівель.

При оцінюванні ступеня знищення або пошкодження будівлі розрізняють тотальний та частковий збиток.

Тотальний збиток, або знищення будівлі, констатується тоді, коли вартість відновлюваних робіт з урахуванням вартості залишків та витрат, понесених страхувальником з метою запобігання збиткам або їх зменшення, перевищує дійсну вартість будівлі. Залишки від знищених будівель та окремих конструктивних елементів беруться до уваги лише в тому разі, коли вони придатні для подальшого використання за призначенням, і враховуються за кількістю будівельного матеріалу (цегли, каменю, пиломатеріалів, шиферу і т. ін.), що його можна одержати при розбиранні зруйнованої будівлі або окремої її частини.

Вартість відновлення пошкодженої будівлі визначається одним із таких способів: використанням одиничних розцінок на заміну чи відновлення конструктивних елементів, на підставі яких розроблено оцінні норми в даній місцевості, або використанням відсоткового співвідношення (питомої ваги) вартості окремих конструктивних елементів до загальної вартості будівель. Метод розрахунку вартості відновлення будівлі страховик обирає самостійно з огляду на характер, ступінь та обсяг пошкоджень, складність конструкцій даної будівлі та наявність відповідної технічної та оцінної документації. [6, c.16-17]

4. Змішане страхування життя

Одним із найпопулярніших видів особистого страхування є змішане страхування життя. Воно дає змогу поєднувати в одному договорі і на одну особу страхування капіталу на випадок дожиття до закінчення строку страхування і страхування капіталу на випадок смерті від будь-якої причини. Отже, змішане страхування життя поєднує в собі два ризики, які суперечать один одному: з одного боку — дожиття до певної дати або події, а з іншого — смерть. Проте фактично може мати місце лише один ризик: людина або доживе до кінця дії договору, або ні. Страхувальник, який укладає договір змішаного страхування життя, не тільки забезпечує й створює накопичення. Він має впевненість у тому, що в будь-якому разі не втратить своїх внесків.

Умовами договору страхування може передбачатися відповідальність страховика і при втраті застрахованим здоров'я від наслідків нещасного випадку. Включення до відповідальності страховика відповідальності за наслідки нещасних випадків сприяє збільшенню тарифних ставок.

Як правило, у змішаному страхуванні життя страхувальник, який сплачує внески, і застрахований є однією й тією самою особою.

Договори змішаного страхування життя довгострокові й укладаються на різні за тривалістю строки. Наприклад, в Україні, як показує практика, договори змішаного страхування життя можуть укладатися на строк 3, 5, 10, 15 і 20 років. При укладенні договору страхування враховується вік застрахованого. Він становить від 16 років. Водночас страхова компанія може встановити і менший початковий вік вступу у страхування. У Росії, наприклад, при укладенні договору страхування життя з умовою виплати страхової ренти страховикам пропонується встановлювати його не менш як 14 років.

Умови страхування обмежують і максимальний вік для укладення договору страхування. Це обмеження також обумовлюється страховою компанією, яка встановлює, наприклад, що договір змішаного страхування життя може бути укладений страхувальником, перш ніж як йому виповниться 72 роки. Разом із обмеженням мінімальних і максимальних вікових меж прийому на страхування чітко встановлюється і вік застрахованого на час закінчення дії договору страхування. Враховуючи, що мінімальний строк, на який укладаються договори страхування життя в Україні, як уже зазначалося, становить З роки, страхувальник, вік якого є максимальним за умовами страхової компанії, може укласти договір лише на 3 роки. Скажімо, якщо за умовами страхування максимальний вік страхувальника при укладенні договору становить 72 роки, то на момент закінчення договору страхування йому не повинно бути більш як 75 років.

При укладенні договору страхування важливе значення має і стан здоров'я страхувальника, оскільки договори страхування, як правило, не укладаються з непрацюючими інвалідами І групи. Можуть бути передбачені й інші обмеження (стосовно інвалідів II групи, хворих онкологічними, тяжкими хронічними захворюваннями або на СНІД).

Для укладання договору страхування особа, яка має намір застрахуватися, подає в страхову компанію заяву встановленої форми. Страхувальникові надається право визначити особу (осіб), яка має право одержати страхову суму, якщо застрахований помер. Крім того, призначена страхувальником особа може бути ним замінена іншою до часу настання страхового випадку. [4, c.55-57]

Страхова сума встановлюється при укладенні договору страхування страхувальником, але страхова компанія може обмежити її встановленням мінімальної страхової суми. Страхувальникові може бути надано право під час дії договору страхування за згодою страховика зменшити або збільшити розмір страхової суми. При цьому в договір страхування вносяться відповідні зміни.

Страховий внесок, який має бути сплачений страхувальником страховій компанії, залежить від розміру страхової суми і тарифної ставки, яка, в свою чергу, залежить від строку страхування і його варіанта (якщо страхова компанія пропонує страхувальникові можливість вибору), віку страхувальника, і має бути сплачений за один раз, щорічно, щоквартально або щомісячно готівкою або безготівково.

Дія договору страхування починається з того дня, коли страхувальник сплатив перший (одноразовий) внесок готівкою працівникові страхової компанії або з дня надходження внеску на рахунок страховика в установі банку. У разі, якщо до строку, установленого в договорі страхування, страховий внесок (повністю або у визначеній частці) не буде сплачений (не буде сплачений повністю), договір страхування вважається недійсним і страхові внески, які надійшли, повертаються страхувальникові.

Факт укладення договору страхування засвідчується страховим полісом (свідоцтвом). У страховому полісі вказуються строк дії договору страхування, його початок і закінчення, страхова сума, розмір страхового внеску, а також особа (особи), яка в разі смерті застрахованого має право одержати страхову суму (вигодонабувач).

За умовами договору страхування страхувальникові надається право достроково припинити договір страхування. У цьому разі страхувальник одержує викупну суму, яка залежить від розміру сплачених страхових внесків і строку дії договору страхування з урахуванням інвестиційного доходу. Водночас страхувальникові надається можливість поновити договір страхування, якщо викупна сума не була йому виплачена і договір страхування ще не закінчився.

При дожитті застрахованого до закінчення дії договору страхування страхова компанія виплачує йому обумовлену в договорі страхову суму. Виплати, які були пов'язані із наслідками нещасних випадків під час дії договору, не впливають на її розмір.

Якщо протягом дії договору застрахований помер, це також тягне за собою обов'язок страховика виплатити обумовлену в договорі суму. Але страхова компанія не несе відповідальності з виплати страхової суми, якщо смерть застрахованої особи сталася протягом перших 6 місяців дії договору від злоякісних пухлин або серцево-судинного захворювання. Страхова компанія не несе відповідальності і в тому випадку, коли смерть застрахованої особи є наслідком скоєння умисного злочину або пов'язана із керуванням ним транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп'яніння, самогубства тощо. Виплачувана в цьому випадку сума залежить від фактично сплаченого внесками періоду страхування на день смерті застрахованого.

Якщо договором страхування встановлено відповідальність страховика при пошкодженні організму страхувальником внаслідок нещасного випадку, то виплата при цьому становить частину страхової суми, яка залежить від ступеня втрати здоров'я. Відсоток утрати здоров'я визначається за спеціальною таблицею, яка розробляється страховою компанією. Для підтвердження факту нещасного випадку і визначення його наслідків страхувальник має подати до страхової компанії довідку лікувальної установи. Повна страхова сума виплачується за 100 %-вої втрати загальної працездатності від нещасного випадку.

При дожитті до закінчення строку страхування або при втраті здоров'я одержувачем страхової суми є застрахована особа або за її дорученням, оформленим у нотаріальному порядку, інша особа.

У випадках, коли застрахований помер до одержання страхової суми за дожиттям, або у зв'язку із втратою здоров'я, страхова сума виплачується призначеній ним особі чи спадкоємцям, якщо вони не причетні до його смерті.

Умовами договору змішаного страхування життя може бути передбачене і право страхувальника на одержання позики в розмірі, що не перевищує викупної суми, яка обчислюється на підставі резерву, сформованого для виконання страховиком зобов'язань з виплати у зв'язку із страховим випадком дожиття застрахованого до закінчення строку страхування, на момент видачі позики. В цьому разі визначається період, з якого така позика може бути видана, наприклад, після одного року від початку дії договору страхування.

Для одержання страхової суми страхувальник має подати до страхової компанії заяву, страховий поліс та квитанцію про сплату останнього внеску, якщо він був сплачений готівкою. Крім того, відповідно до конкретного страхового випадку необхідно подати й інші документи.

У разі настання смерті страхувальника вигодонабувач або спадкоємець має подати до страхової компанії копію свідоцтва про смерть страхувальника, посвідчення своєї особи або свідоцтво про спадщину. Виплата страхової суми здійснюється на основі заяви страхувальника (вигодонабувача, спадкоємця) і страхового акта у строки, визначені згідно з укладеним договором страхування, готівкою, поштовим переказом, чеком на одержання суми в банку, перерахуванням у вклад на ім'я одержувача. [15, c.110-114]

5. Фінансова надійність страховика, шляхи її забезпечення

Зацікавленість людей у страховому захисті — це основа існування страхових компаній, які пропонують різноманітні види страхових послуг і виступають на ринку їх продавцями, маючи на меті одержання прибутку. Якщо немає зацікавленості з боку страхувальників у придбанні страхових послуг, страховик не в змозі існувати. Адже тільки за умови реалізації свого специфічного товару компанія створює страхові резерви, здійснює інвестування, накопичує доходи. Таким чином, страхувальникові у відносинах із страховиком належить вирішальна роль.

Особливістю діяльності страховика є забезпечення страхового захисту за умови акумулювання коштів у вигляді надходжень страхових премій до страхових резервів. Страхові резерви є коштами страхувальників, які тимчасово перебувають у розпорядженні страховика. Використання коштів страхових резервів має цільове призначення. Страховик у змозі їх використовувати тільки у разі настання страхового випадку за укладеними ним договорами страхування. Інакше кажучи, особливість організації діяльності страховика визначається своєрідністю страхового процесу, на вході і на виході якого знаходяться гроші, які лише тимчасово затримуються у страховика.

Страховик, на відміну від промислових і комерційних підприємств, приймає від страхувальника гроші не в обмін на суто матеріальний товар або послуги, а в обмін на послугу, яка забезпечує страховий захист у вигляді майбутніх страхових виплат тільки тим страхувальникам, які зазнали збитків і потребують фінансової допомоги. Ця особливість (тобто «плата наперед») потребує певних гарантій щодо здатності страхової компанії відповідати за своїми зобов'язаннями перед страхувальниками. Однією з гарантій є фінансова надійність страховика. Вона постійно перебуває в центрі уваги як страховика, так і страхувальника та пов'язана з тарифною, фінансовою, інвестиційною, перестрахувальною політикою страховика. При оцінці фінансової надійності страховика постає потреба застосовувати кілька критеріїв:

• розмір власних коштів;
• правильність розрахованих тарифних ставок;
• наявність збалансованого страхового портфеля;
• величину страхових резервів, адекватних сумі взятих страховиком на себе зобов'язань;
• ефективність розміщення страхових резервів;
• перестрахувальницькі операції.

Фінансова надійність страховика — це спроможність страховика виконати страхові зобов'язання, прийняті за договорами страхування та перестрахування у випадку впливу несприятливих чинників. Тому стійка фінансова надійність страхових операцій дає змогу страховикові виконати усі зобов'язання за будь-яких несприятливих обставин. [17, c.135-136]

Існують законодавчі вимоги до власних коштів страховика, які мають бути сформовані за рахунок вкладів засновників і прибутку. Статутний фонд — головний елемент функціонування будь-якого суб'єкта господарської діяльності незалежно від форми власності. Він є сумою вкладів засновників для забезпечення життєдіяльності компанії. Порядок формування статутного фонду регулюється чинним законодавством та статутними документами. Основними вимогами до створення українських страхових компаній, як уже зазначалось, є наявність мінімального розміру статутного фонду — 1 млн євро для страховика, який займається видами страхування іншими, ніж страхування життя, а страховика, який займається страхуванням життя, — 1,5 млн. євро за валютним обмінним курсом валюти України. Важливо, що 100 відсотків статутного фонду має бути внесено у грошовій формі, тобто являти собою ліквідні кошти для виконання зобов'язань перед страхувальниками у разі нестачі спеціальних коштів — страхових резервів.

Страховик у ході діяльності повинен мати не тільки статутний фонд, а й значний обсяг власних коштів, вільних від зобов'язань. Такими коштами є гарантійний фонд та вільні резерви. До гарантійного фонду страховика належать спеціальні та резервні фонди, а також сума нерозподіленого прибутку. Вільні резерви — це частка власних коштів страховика, яка резервується з метою додаткового забезпечення фінансової надійності.

Фінансова надійність страховика залежить від правильного розрахунку тарифних ставок, які є ціною за страхову послугу. Цей розрахунок не може бути зроблений без урахування збитковості страхової суми страховиком. Виходячи з обсягу та рівномірності розподілу ризику, частоти настання страхових випадків, обсягу доходу компанії на основі статистичних даних за кілька років страховиком розраховується тарифна ставка. Але не завжди об'єктивні виміри доступні страховику хоча б з тієї причини, що він не володіє потрібною інформацією. Тоді йому не залишається нічого іншого, як тільки покладатися на свій суб'єктивний погляд щодо вірогідності настання негативних подій і можливих збитків. За добровільними видами страхування страховик самостійно розраховує страхові тарифи і затверджує їх в уповноваженому органі зі страхової діяльності. Крім того, існує розвинута система знижок до базових тарифів, яка застосовується для поновлення договору страхування при закінченні його дії, та для корпоративних клієнтів. Також страховий ринок України характеризується демпінговими тенденціями та необґрунтованими низькими цінами на деякі види страхування. Відхилення страхового тарифу від об'єктивних обґрунтувань може призвести до зниження фінансової надійності страховика та невиконання страховиком своїх зобов'язань перед страхувальниками.

Ще один критерій фінансової надійності страховика — достатність страхових резервів, які відображають обсяг страхових зобов'язань за укладеними договорами страхування. Розмір страхових резервів має бути адекватний прийнятим страховим зобов'язанням. Виконання страхових зобов'язань в першу чергу має здійснюватися за рахунок коштів страхових резервів, а їх достатність обумовлено правильно визначеною тарифною ставкою.

Акумульовані у страхові резерви премії деякий час перебувають у розпорядженні страховика і можуть бути інвестовані з метою одержання додаткового доходу. Проте тимчасово вільні кошти страхових резервів, інвестовані страховиком, підлягають регулюванню з боку держави, бо вони є коштами страхувальників і мають бути повернуті їм при настанні страхової події. Активи страховика, сформовані за рахунок страхових резервів, є гарантією виконання його зобов'язань та повинні розміщуватися з метою забезпечення ліквідності, диверсифікації, надійності та прибутковості. Такі вимоги дають змогу забезпечити своєчасні і в повному обсязі страхові виплати. Крім того, при розміщенні тимчасово вільних коштів страхових резервів необхідно враховувати характер розподілу ризику; термін страхування; обсяг акумульованих коштів; необхідність у інвестиційному доході.

Фінансова надійність страховика забезпечується і таким інструментом, як перестрахування. Висока вартість об'єктів, які можуть бути прийняті на страхування, незбалансований страховий портфель, коливання результатів діяльності страховика можуть негативно вплинути на його фінансову надійність. Проте при перестрахуванні страховик, приймаючи на страхування крупний ризик, не тільки передає його частку перестраховику, а й продовжує нести відповідальність перед страхувальником у повному обсязі. Тому страховик має правильно визначити розмір власного утримання зобов'язань. Справді, якщо розмір зобов'язань буде надто високим, то в разі настання страхового випадку в страховика може бути недостатньо коштів для покриття збитків страхувальників.

Розмір власного утримання має бути залежним від галузі страхування, а також від характеру та ймовірності ризику, ступеня схильності до нього, можливого максимального розміру збитку, обсягу власних коштів страхової компанії. Одним із найважливіших моментів визначення розміру власного утримання є залежність від обсягу власних коштів: чим більше розмір власних коштів страховика, тим надійніше виконання його страхових зобов'язань. З метою захисту виконання зобов'язань страховика перед страхувальниками Законом України «Про страхування» передбачається в обов'язковому порядку укладання угоди перестрахування у випадку, коли страхова сума за окремою угодою страхування перевищує 10 відсотків суми сплаченого статутного фонду і сформованих вільних резервів та страхових резервів. Страховики, які взяли на себе страхові зобов'язання в обсягах, що перевищують можливість їх виконання за рахунок власних активів, повинні застрахувати ризик виконання зазначених зобов'язань у перестраховиків.

Дотримання страховиком перелічених критеріїв фінансової надійності є гарантією для страхувальників, які в обмін на сплачені гроші отримують від страховика запевнення щодо страхового захисту. [8, c.7-10]

Список використаної літератури

1. Андрієвська А. Удосконалюється система соціального страхування // Охорона праці. — 2001. — № 10. — С.43-44

2. Боднарук М. До питання поняття соціального страхування // Підприємництво, гос-подарство і право. — 2001. — № 7. — C. 75-76.

3. Волосенко І. Страховий ризик у страховому правовідношенні // Підприємництво, господарство і право. — 2005. — № 11. — C. 118-122

4. Кінащук Л. Види страхування та їх місце в управлінні ризиками // Підприємництво, господарство і право. — 2001. — № 11. — C. 55-57

5. Кінащук Л. Організаційно-правові особливості функцій та принципів страхування// Підприємництво, господарство і право. — 2001. — № 10. — C. 48-53

6. Клапків М. Економічний зміст страхових гарантій // Банківська справа. — 2000. — № 5. — C. 16-20

7. Кривошлик Т. Страхування майна громадян // Фінанси України. — 2001. — № 11. — C. 131-136

8. Лутак М. Ринок страхових послуг в Україні:стан і перспективи розвитку // Бухгалтерський облік і аудит. — 1998. — № 7. — C. 7-13

9. Пацурия Н. Правила страхования как основная правовая форма закрепления усло-вий добровольного страхования // Предпринимательство, хозяйство и право. — 1998. — № 7. — C. 14-17

10. Рудавський О. Особливості національного страхування // Вісник податкової служби України. — 1999. — № 10. — C. 40-42

11. Руденко В. Соціальне страхування. Пошуки фінансово-правових основ // Віче. — 1999. — № 5. — C. 57-69

12. Самойловський А. Страховий бізнес в Україні // Вісник Національного банку України. — 1997. — № 11. — C. 41-44

13. Середюк А. Страхование как способ минимизации кредитных рисков // Предпринимательство, хозяйство и право. — 1997. — № 9. — C. 3-10

14. Талан М. Страхування — імунна система суспільства // Соціальний захист. — 2005. — № 12. — C. 8

15. Трубич С. Формування системи соціального страхування // Економіка України. — 2000. — № 2. — C. 110-114

16. Фурман В. М. Страхування та його роль у соціально-економічних процесах // Фінанси України. — 2005. — № 8. — С.145-152.

17. Шумелда Я. Організаційні схеми страхування // Фінанси України. — 2001. — № 12. — C. 135-141