1. Страхування в Україні: виникнення та сучасний стан.

2. Розвиток страхового ринку України: стан проблеми, і перспективи.

3. Економічна сутність і функції перестрахування.

4. Формування ринку майнового страхування в Україні.

5. Стан і розвиток морського страхування в Україні.

Список використаної літератури.

1. Страхування в Україні: виникнення та сучасний стан

Процес становлення сучасного ринку страхових послуг в Україні почався разом з глибокими соціально-економічними реформами. Створення мережі страхових компаній стало необхідною умовою формування нового економічного, соціального, інформаційно-аналітичного й політичного середовища, пов’язаного з різними видами ризику. Актуальність огляду страхового ринку пояснюється стабільним зростанням останніми роками в Україні попиту на страхові послуги, саме на страхування майна. Страхування суттєво впливає на соціально-економічну стабільність суспільства і належить до кола чинників, що безпосередньо визначають рівень економічної безпеки країни. Вітчизняний страховий ринок, попри стабільне нарощування обсягів страхових премій, ще не набув статусу впливового соціально-економічного чинника.

Основною метою розвитку страхового ринку є підвищення рівня страхового захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб, зменшення витрат держави на попередження і ліквідацію наслідків стихійних лих, катастроф, техногенних аварій, формування ефективних ринкових механізмів залучення інвестиційних ресурсів у національну економіку за рахунок забезпечення ефективного функціонування ринку страхових послуг з урахуванням міжнародного досвіду, застосуванням сучасної ринкової інфраструктури та фінансових інструментів. Організаційно-правова структура страхового ринку України є недосконалою. Має поступово зростати вплив організаційних структур, що посилюють координацію діяльності страховиків і дають змогу чіткіше уявляти потреби та можливості страховиків, сприяють розвитку інтеграційних процесів. В основу інституціонального структурування ринку страхових послуг покладено приватну, публічну або комбіновану форму власності. Страховий ринок України характеризується тим, що в його інституціональній структурі домінуюче становище займають страхові компанії, створені капіталом юридичних осіб. Територіальна структура страхового ринку України складається з чотирьох регіонів: Центрального, Східного, Західного та Південного. Найбільше страховиків (більше 50 %) зосереджено у Центральному регіоні, зокрема у м. Києві та Київській області; майже 25 % зосереджено у Східному регіоні, зокрема в таких крупних промислових центрах, як Харків, Дніпропетровськ, Донецьк. Найменш розвинутий ринок страхових послуг у Західному регіоні через відсутність там крупних промислових підприємств та через низький рівень платоспроможності населення. Особливість галузевої структури ринку страхових послуг виявляється у тому, що кожен із цих ринків має свою внутрішню структуру, елементи якої формують сегменти страхового ринку в цілому, визначають специфіку взаємодії страховиків та страхувальників у процесі купівлі-продажу страхової послуги та під час задоволення потреби у страховому захисті [2, с. 7].

2. Розвиток страхового ринку України: стан проблеми, і перспективи

Розвиток національного страхового ринку на сучасному етапі відбувається за умов підвищення зацікавленості юридичних та фізичних осіб у захисті своїх майнових інтересів, розвитку ринку фінансових послуг та формування національної системи іпотечного кредитування, запровадження системи недержавного пенсійного забезпечення. З іншого боку стримують розвиток ринку страхових послуг — недосконалість захисту прав споживачів страхових послуг, вузька клієнтська база страховиків, недостатність надійних фінансових інструментів для інвестування, слабкий розвиток національного перестрахового ринку, низький рівень страхової культури населення.

Впровадження законодавчої бази щодо становлення національного страхового ринку після набуття Україною незалежності проходило в складних макроекономічних умовах на фоні знецінення заощаджень населення за договорами страхування в установах колишнього Держстраху, зменшення довіри населення до фінансових установ внаслідок їх банкрутства [1, с. 15]. Прийнятий у березні 1996 р. Закон України «Про страхування» став першим кроком у системі заходів, спрямованих на формування цивілізованого ринку страхових послуг, посилення страхового захисту майнових інтересів підприємств, установ, організацій та громадян. Закон визначив систему контролю за рівнем платоспроможності страховиків і порядок розрахунку резервів, посилив норми, які регулюють нагляд за страховою діяльністю, упорядкував види обов'язкового страхування. Було запроваджено нові вимоги до порядку реєстрації страховиків, розмірів і структури їхніх статутних фондів[3, c. 98-99].

У 2001 році Постановою Кабінету Міністрів України прийнята Програма розвитку страхового ринку України на 2001 – 2004 роки. За прогнозами цієї програми у найближчі роки кількість зайнятого населення у страхуванні повинна досягти 50 тис. чоловік – менеджерів, актуаріїв, брокерів, страхових експертів, фінансових аналітиків, бухгалтерів, юристів. З прийняттям Програми розвитку страхового ринку України на 2001 – 2004 роки та за умови збереження позитивної тенденції розвитку економіки України очікувався приріст страхових платежів на рівні 70 – 80%. При цьому випереджаючими темпами планується зростання частки добровільного страхування, переважно майнового та страхування відповідальності. Проте повного насичення страхового ринку до 2005 року не передбачається у зв’язку з фінансовими можливостями підприємств, які стримуються системою відшкодування витрат на страхування при розподілі виручки та доходу господарюючого суб’єкта. З метою реалізації державної політики у сфері страхування у цьому ж 2001 році була прийнята нова редакція Закону «Про страхування», в основу якої було закладено системний підхід щодо питань утворення, діяльності, реорганізації та ліквідації страхових компаній з урахуванням законодавства України, міжнародних стандартів і практики регулювання страхової діяльності.

Важливим етапом стало прийняття Концепції розвитку страхового ринку до 2010 року, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України. Вона є другим документом після аналогічної «Програми розвитку страхового ринку України на 2001 – 2004 роки». Але результати реалізації першої програми в пресі не були висвітлені. Як зазначає генеральний директор «Асоціації страхувальників України» Л. Хорін, ця Концепція повторює недоліки попередньої Програми і не містить жодних конкретних показників розвитку ринку, виконання яких може бути проконтрольовано.

Таким чином, ринок страхових послуг набув певного рівня розвитку, але не став реальним чинником стабільності і за своїми інституційними та функціональними характеристиками не відповідає завданням розвитку української економіки та тенденціям світових страхових ринків, що зумовлює його суттєве відставання у глобальному процесі формування світової фінансової системи. Страхування поки що не стало невід’ємною частиною ринку, що розвивається. Основний тягар витрат по ліквідації наслідків природних та техногенних катастроф лягає на державний бюджет. Можливості національних страхових компаній розміщувати значні страхові ризики (екологічні, атомні, індустріальні, транспортні) залишаються низькими. Компанії не мають достатнього досвіду в проведенні цих видів страхування[8, c. 16-18].

3. Економічна сутність і функції перестрахування

Перестрахування є найважливішим сегментом міжнародного ринку страхування. Виникнення перестрахування як системи перерозподілу страхових ризиків і збитків було історично обумовлене розвитком світового господарства, появою нових об’єктів страхування та пошуком страховиками нових форм і методів їх страхового захисту на якісно новій фінансовій основі. Страхові компанії здатні виконувати свої безпосередні функції лише за умови створення багаторівневої системи страхового захисту, яка неможлива без застосування перестрахування.

Перестрахування забезпечує фінансову надійність функціонування страхових компаній, динамічний розвиток національного страхового ринку, збільшення його місткості. Застосування можливостей перестрахування є вкрай необхідним для молодих і малопотужних страхових ринків країн з перехідною економікою, у тому числі і України.

Перестрахування — це страхування для страхових компаній. Воно дозволяє прямим страховикам звільнити себе від частини ризиків, які перевищують їх страхові можливості, або від ризиків, які вони по тій або іншій причині, не хочуть брати тільки на себе.

Страхові компанії можуть передати перестраховій компанії окремі великі ризики або весь портфель ризиків. До страхового портфелю зазвичай входять схожі та еквівалентні ризики, тому врегулювання збитків може здійснюватись самостійно, тобто страхова компанія не потребує або потребує незначного перестрахування[4, c. 59-60].

Перестрахування являється самостійною сферою страхових відносин, яка включає широкий перелік форм і видів перестраховувального захисту. Подальше дослідження сутності перестрахування свідчить, що в його основі лежать відносини щодо перерозподілу раніше прийнятих на страхування ризиків. При цьому слід зважати на функції перестрахування в здійсненні страхової діяльності: розширення можливостей страховика в прийомі на страхування великих ризиків (збільшення місткості страховика) при застосуванні перестраховувальних операцій; збільшення обсягів страхування; збалансування результатів страхування (вирівнювання річних коливань фінансового результату страхової діяльності протягом років, що є дуже важливим для забезпечення фінансової стійкості страховик[1, c. 94].

4. Формування ринку майнового страхування в Україні

На даний момент в Україні реально існує та працює два види майнового страхування, пов’язаного з нерухомістю.

Перший, відомий з часів соціалізму — страхування від втрати майна (на випадок вогню, стихійного лиха, аварій комунікаційних мереж та протиправних дій третіх осіб). Другий – страхування фінансового ризику покупця нерухомості.

Послугу з першого виду страхування можуть надати лічена кількість компаній, хоча декларують багато. По другому — реально тільки “Інкомстрах”. І проблема не в розмірах статутних фондів, сформованих страхових резервів, а в наявності кваліфікованих фахівців. Крім того “Інкомстрах” на даному етапі активно працює з Асоціацією фахівців з нерухомості (рієлторів) України — АФН(р)У, що дало можливість цій страховій компанії розвинути та вдосконалити цей страховий продукт. Ця співпраця взаємовигідна. Для Асоціації ця вигода полягає в тому, що клієнти агентств нерухомості, які входять в АФН(р)У, при страхуванні платять страховий збір у розмірі 0,5% від вартості квартири при тарифі 1% для всіх інших агентів (агентств). Одним словом, ця страхова компанія має відповідні страхові технології, розроблені за участю Асоціації, та кадри.

"Інкомстрах" надає покупцям нерухомості страховий захист на той випадок, якщо укладені ними угоди купівлі-продажу нерухомості будуть визнані недійсними за позовами третіх осіб, через що покупці можуть втратити право власності на придбане майно. Іншими словами, страхова компанія повертає покупцю гроші, сплачені за нерухомість, яку за рішенням суду відчужено на користь третьої особи. Це називається страхуванням фінансового ризику покупця нерухомості.

Майно — той субстант, без якого неможливе існування людини. Саме майно забезпечує первісний поштовх, який веде до її благополуччя.

Тому люди завжди прагнули до його збереження і примноження. Кожна особа, фізична або юридична, володіє майном. Тому забезпечення його безпеки — природне прагнення кожного власника. А світовий досвід переконливо довів, що найефективнішою, найекономічнішою формою захисту є страхування. Актуальність цього положення особливо загострюється в період докорінних змін в економіці країни, її структурного реформування, в період широкої приватизації державного майна, все зростаючих обсягів іноземних інвестицій, інтенсивного розвитку підприємницької діяльності[10, c. 64-66].

Майнове страхування – це галузь страхування, в якій об'єктом страхових відносин є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з володінням, користуванням i розпорядженням майном юридичних або фізичних осіб, які здійснюються на підставі добровільно укладеного договору між страховиком i страхувальником.

Згідно зі ст. 10 Закону України від 27.03.91 р. № 887-ХІІ «Про підприємства в Україні» майном підприємства є основні фонди та оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається у самостійному балансі підприємства. Тобто під терміном «майно» слід розуміти будівлі, споруди, обладнання, транспортні засоби, інвентар, сировину, матеріали, товари та інші матеріальні цінності.

Відповідно до Закону України від 04.10.2001 р. № 2745-III «Про внесення змін до Закону України «Про страхування» (далі – Закон № 2745-III) та Ліцензійних умов провадження страхової діяльності, затверджених наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва i Мінфіну України від 16.07.2001 р. № 98/343 та зареєстрованих у Мін'юсті України 03.08.2001 р. за № 663/5854, страхування майна є добровільним видом страхування.

Прогресивний характер розвитку страхового ринку створює об'єктивні умови для активного удосконалення цього перспективного виду страхування.

Існує багато видів страхування майна підприємств, традиційними з яких є:

• страхування майна юридичних осіб (на випадок вогню, стихійного лиха та крадіжки);

• страхування майна застави (особливо в банківських операціях);

• страхування предмета іпотеки;

• страхування електронних пристроїв;

• страхування будівельно-монтажних ризиків;

• страхування товарів на складах;

• страхування експонатів виставок тощо.

Серед основних проблем, що виникають при страхуванні майна підприємств від вогню та інших небезпек, особливе значення має проблема оцінки майна. Це відбувається через постійне зростання цін на рухоме та нерухоме майно[7, c. 85-89].

5. Стан і розвиток морського страхування в Україні

Розвиток морської торгівлі сприяв бурхливому розвитку мореплавання. Перевезення різних вантажів у різних напрямках стали однією з причин росту і могутності морських держав. Для збереження коштів і покриття різних ризиків, пов'язаних з морськими перевезеннями у перевізників, пасажирів, вантажовласників і інших суб'єктів виникла потреба в морському страхуванні.

Морське страхування є найдавнішим видом страхування, історія якого пов'язана з розвитком морської торгівлі.

При Радянській владі страхування було оголошено монополією держави. Морським страхуванням до 1947 року займалася державна фірма "Держстрах", а з 1947 року "Індержстрах".

На теперішній час на страховому ринку України діють такі об'єднання страховиків: Ліга страхових організацій України, Авіаційне страхове бюро України, Моторне бюро України, Асоціація "Українське медичне страхове бюро", а також Морське бюро України.

Стосовно визначення морського страхування, то можна сказати, що це вид транспортного страхування, яке покриває ризики, пов'язані з торговельним мореплавством.

Більше ніж за три століття розвитку морського страхування було відпрацьовано головні принципи, поняття й механізми, які застосовуються й донині, іноді лише з невеликими змінами. Таким чином, можна казати про те, що страхування — одна з найдавніших категорій суспільних відносин.

Можна виокремити два основні джерела морського страхового права: в міжнародному масштабі — англійський Закон про морське страхування 1906р. (далі — Закон), у національному — Кодекс торговельного мореплавання України 1994 р. (далі — Кодекс).

Важливого значення в діяльності з морського страхування набуває договір морського страхування, за яким страховик зобов'язується за обумовлену плату (страхову премію) в разі настання передбачених у договорі небезпечностей або випадковостей, яких зазнає об'єкт страхування (страхового випадку), відшкодувати страхувальникові або іншій особі, на користь якої укладено договір, понесені збитки.

Відповідно до об'єктів страхування, то згідно національного законодавства до них належать: судно, в тому числі й таке, що будується; вантаж; фрахт; плата за проїзд, орендна плата; очікуваний від вантажу прибуток і вимоги, що забезпечуються судном, вантажем, фрахтом, заробітна плата, інші винагороди капітана, інших осіб суднового екіпажу; цивільна відповідальність судновласника й перевізника, а також ризик, взятий на себе страховиком (перестрахування)[11, c. 49-50].

Також потрібно виділяти наступні основні види морського страхування:

· страхування каско суден на термін;

· страхування каско суден на період будівництва (будівельні ризики);

· страхування військових і страйкових ризиків;

· страхування ризику втрати фрахту;

· страхування особливих майнових інтересів;

· страхування додаткової відповідальності;

· страхування контейнерів;

· страхування відповідальності судновласників;

· страхування відповідальності фрахтувальників;

· страхування відповідальності суднових агентів;

· страхування відповідальності суднових брокерів.

Тобто можна виділити три основні групи страхування;

А. Додаткове (до стандартного страхування каско) річне страхування для звичайних суден, які плавають у нормальних умовах;

Б. Страхування на певний термін для звичайних суден, що

перебувають в умовах, відмінних від нормальних;

В. Спеціалізоване страхування для «незвичайних» (специфічних) суден та іншого майна.

Стосовно висновку, то можна казати про те, що страхування — об’єктивно необхідний атрибут ринкової економіки. Світовий досвід переконує, що одним з важливіших індикаторів стану економіки будь якої країни ринкової орієнтації є розвиток страхування і як вже було зазначено страхування — це одна з найдавніших категорій суспільних відносин[9, c. 106-107].

Список використаної літератури

1. Алєксєєв І. Страхові послуги: Навчальний посібник для студ. 4 курсу спец. / Ігор Алєксєєв, Ірина Кондрат, Ната-ля Ярошевич,; Мін-во освіти і науки України, Нац. ун-т "Львівська політехніка". — Львів: Вид-во Національного ун-у "Львівська політехніка", 2006. — 203 с.

2. Бігдаш В. Страхування: Навчальний посібник/ Володимир Бігдаш,; Міжрегіональна академія управління персоналом. — К.: МАУП, 2006. — 444 с.

3. Базилевич В. Страховий ринок України: монографія/ Віктор Базилевич,. — К.: Знання, 1998. — 371 с.

4. Базилевич В. Страховий ринок України: природа та особливості функціонування: Автореф. дис. на здобуття наук. ступ. доктора економ. наук: Спеціальність 08.01.01 — Економічна теорія/ Віктор Базилевич,; Київський ун-т ім. Т.Г.Шевченка. — К., 1998. — 35 с.

5. Внукова Н. Страхування: Навч.-метод. посібник/ Наталія Внукова, Віталій Успаленко, Людмила Временко,; За заг. ред. Н. Внукової. — Харків: Бурун Книга, 2004. — 371 с.

6. Говорушко Т. Страхові послуги: Навчальний посібник/ Тамара Говорушко,; М-во освіти і науки України, Укр. нац. ун-т харчових технологій. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 397 с.

7. Охріменко О. Страхування у сфері туризму та готельного господарства: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Оксана Охріменко,; Ред. Т.Ю. Ходирева; Київський ун-т туризму, економіки і права. — К.: Вища школа, 2003. — 257 с.

8. Плиса В. Страхування: Навчальний посібник/ Володимир Плиса,. — К.: Каравела, 2006. — 391 с.

9. Стожок Л. Страхування: Навчальний посібник для дистанційного навчання/ Людмила Стожок,; Ред. Г. Г. Старостенко; Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна". — К.: Університет "Україна", 2005. — 162 с.

10. Страхування: Навч.-метод. посібник/ За заг. ред. О.О.Гаманкової; М-во освіти і науки України; КНЕУ. — К.: КНЕУ, 2000. — 117 с.

11. Страхування: Підручник/ М-во освіти і науки України, КНЕУ, Українська фінансово-банківська школа; Керівник авт. колективу і наук. ред. Семен Осадець,. — 2-е вид., перероб. і доп.. — К.: КНЕУ, 2002. — 599 с.