Стратегічне бачення розвитку територіальної громади Києва

1. Основні проблеми розвитку

2. Аналіз ресурсного потенціалу

3. Місії та стратегічні цілі (напрями) розвитку

4. Конкретні завдання для реалізації одного з стратегічних напрямів

5. Механізм реалізації стратегічного плану (розробка плану дій, моніторинг тощо)

Список використаної літератури

1. Основні проблеми розвитку

Демократична модель державного управління передбачає активну участь громадян та груп інтересів у процесі прийняття рішень. Це вимагає наявності відповідних правових механізмів та процедур, які, з одного боку, дозволяють громадянам справляти вплив на процес прийняття рішень, а з іншого — дають можливість швидко й ефективно ухвалювати ці рішення.

Закон “Про місцеве самоврядування в Україні” надає територіальним громадам право брати участь у процесі прийняття рішень та висловлювати позицію громадян. Це стає можливим завдяки запровадженню таких механізмів, як загальні збори громадян за місцем проживання, місцеві ініціативи, громадські слухання. Однак закон не визначив порядку реалізації цих прав, передбачивши, проте, що відповідні процедури будуть визначені в статутах територіальних громад або ж в окремих положеннях місцевих рад.

Переважна більшість громадян України практично позбавлена можливості впливати на рішення місцевих рад правовим шляхом.

Місцеві ради ігнорують вимоги законодавства та не приймають статутівтериторіальних громад чи окремих положень щодо консультацій із громадськістю та врахування думки громади.

Територіальна громада міста Києва реалізує свої владні повноваження безпосередньо або через органи місцевого самоврядування та їх посадових осіб.

Територіальна громада міста Києва має право вирішувати усі питання місцевого значення, які пов'язані з життєдіяльністю членів територіальної громади міста Києва, а також розвитком міста Києва, які віднесені Конституцією та законами України до відання місцевого самоврядування.

Громадяни України, які мешкають на території міста Києва, реалізують своє право на участь у місцевому самоврядуванні за належністю до територіальної громади міста Києва, яка визначається без будь-яких обмежень і незалежно від їх раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, терміну проживання на території міста Києва, мовної чи іншої ознаки.

Право на участь у прийнятті рішень з питань місцевого самоврядування у місті Києві мають громадяни, яким чинним законодавством України надано право голосу. Члени територіальної громади міста Києва мають право ініціювати розгляд у Київській міській раді, а також у відповідних районних у місті Києві радах в порядку місцевої ініціативи будь-якого питання, віднесеного Конституцією України, законами України та цим Статутом до предметів відання місцевого самоврядування у місті Києві.

Місцева ініціатива оформляється у вигляді письмово викладеної пропозиції про розгляд відповідного питання чи прийняття певного рішення Київською міською радою або районною у місті Києві радою.

Письмові пропозиції, передані на розгляд районної у місті Києві ради, повинні бути підписані не менш, ніж 100 членами територіальної громади міста Києва. Письмові пропозиції, передані на розгляд Київської міської ради, повинні бути підписані не менш, ніж 1000 членами територіальної громади міста Києва.

Місцева ініціатива, внесена у встановленому порядку на розгляд Київської міської ради чи районної у місті Києві ради, підлягає обов'язковому розгляду цією радою на відкритому засіданні ради за обов'язковою участю членів ініціативної групи з питань місцевої ініціативи.

Загальні збори жителів за місцем проживання можуть скликатися Київським міським головою, Київською міською радою, районними у місті Києві радами, їх виконавчими органами, органами самоорганізації населення, депутатами Верховної Ради України, обраними у відповідних мажоритарних виборчих округах, депутатами Київської міської ради та районних у місті Києві рад, ініціативними групами членів територіальної громади міста Києва.

Члени територіальної громади міста Києва мають право проводити громадські слухання — зустрічатися з депутатами Київської міської ради, відповідної районної у місті Києві ради, а також Київським міським головою та іншими посадовими особами місцевого самоврядування у місті Києві, під час яких вони можуть заслуховувати вказаних осіб, порушувати питання та вносити пропозиції щодо питань місцевого значення, які належать до відання місцевого самоврядування у місті Києві.

2. Аналіз ресурсного потенціалу

Використання потенціалу саморозвитку муніципальних утворень сприятиме підвищенню економічної активності населення і органів місцевої влади щодо більш повного залучення в господарський обіг наявних ресурсів і раціоналізації виробничо-соціальної структури територій.

Відповідно до Конституції України та чинного законодавства України територіальній громаді міста Києва належить право власності на рухоме і нерухоме майно, що знаходиться в комунальній власності, доходи міського та районних у місті Києві бюджетів, а також майнові права, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності.

Київська міська рада від імені та в інтересах територіальної громади міста Києва відповідно до чинного законодавства України володіє, користується та розпоряджається об'єктами права комунальної власності, в тому числі може передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, передавати в заставу.

Доцільність, порядок та умови відчуження об'єктів права комунальної власності визначаються Київською міською радою відповідно до законодавства.

Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені із власності територіальної громади міста Києва і передані іншим суб'єктам права власності без згоди територіальної громади міста Києва або відповідного рішення ради, за винятком випадків, передбачених законом.

Відповідно до Земельного кодексу України у комунальній власності територіальної громади міста Києва перебувають усі землі в межах міста Києва, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за межами міста Києва, право комунальної власності територіальної громади міста Києва на які посвідчено відповідними державними актами.

Набуття права на землю територіальною громадою міста Києва та передача землі з комунальної власності державі, юридичним та фізичним особам здійснюється Київською міською радою в порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України.

Київська міська рада відповідно до чинного законодавства вирішує питання планування, забудови та іншого використання території міста Києва шляхом розробки та затвердження генерального плану, детального плану, місцевих правил забудови, проектів забудови, проектів розподілу території мікрорайону та кварталу.

При плануванні та забудові території міста Києва Київська міська рада враховує державні, громадські та приватні інтереси. Дозволи на будівництво об'єктів в місті Києві надаються виконавчим органом Київської міської ради в порядку, визначеному чинним законодавством України та рішеннями Київської міської ради.

В управлінні органів місцевого самоврядування міста Києва можуть перебувати об'єкти державної власності, передані їм в установленому законом порядку. Органи виконавчої влади в місті Києві в межах, визначених Конституцією України і законами України, здійснюють державний контроль за збереженням і раціональним використанням державного майна, переданого в управління органам місцевого самоврядування міста Києва.

Реформування системи місцевого самоврядування має починатися з територіальних громад, які є базовим рівнем місцевого самоврядування, зміцнення територіальних громад на основі політичної децентралізації і утвердження територіальної громади як низової ланки адміністративно-територіального устрою, територіальної основи місцевого самоврядування. Реалізація цих заходів підвищить життєздатність територіальних громад і сприятиме їх автономії в системі державного управління.

3. Місії та стратегічні цілі (напрями) розвитку

Серед концептуальних підходів до вирішення проблеми вдосконалення територіальної організації місцевого самоврядування можна виділити два підходи: переважно політичний,який передбачає встановлення території муніципального утворення як результат боротьби за право розпоряджатися місцевими ресурсами між суб’єктами, що представляють різні інтереси, а також прагнення кожної з груп інтересів отримати в своє розпорядження максимально можливу кількість ресурсів для досягнення власних цілей, і переважно функціональний, при якому території муніципалітетів формуються на основі ефективного виконання функцій, покладених на місцеве самоврядування.

Ефективне муніципальне управління має привести до самодостатності території муніципалітету, тобто до такого способу господарювання, за якого на території постійно відновлюються ресурси для розширеного відтворення економічного і соціального потенціалу громади, що проявляється у самоокупності і самофінансуванні. Для переходу на економічний саморозвиток потрібно вирішити низку проблем, до основних з яких належать: формування корпоративної економіки; створення фінансової системи і ефективної фінансової діяльності, впровадження інноваційних технологій. Модель економічного саморозвитку громад наведена на рис. 1.

Подальша трансформація системи територіальної організації влади та місцевого самоврядування має супроводжуватись не лише законодавчим урегулюванням проблем матеріально-фінансової бази місцевого самоврядування та ресурсного забезпечення місцевого і регіонального розвитку. В процесі реформи системи територіального управління в Україні має відбутися суттєвий перерозподіл повноважень між центральними й місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування на користь останніх з метою наближення надання державних і громадських послуг безпосередньо до їх споживачів, а також розвантаження центральних органів виконавчої влади від невластивих їм функцій.

Принципи вдосконалення територіальної організації місцевого самоврядування (конституційності і законності, гарантування прав і свобод людини і громадянина, територіальності, доступності органів місцевого самоврядування та ін.) можливі на основі формування оптимальної системи адміністративно-територіального устрою.

4. Конкретні завдання для реалізації одного з стратегічних напрямів

Основним завданням має стати законодавче визначення юридичного механізму забезпечення формування та реалізації державної політики у сфері місцевого самоврядування, встановленні ефективних засобів реформування даного виду публічної влади та чітке закріплення ознак правосуб’єктності територіальної громади Києва, що має знайти своє відображення в наступних основних положеннях:

– визначенні змісту державного управління у сфері місцевого самоврядування та спектру державно-управлінських дій у ній;

– закріпленні основних характеристик питань місцевого значення, які є безпосереднім об’єктом муніципальної публічної влади;

– визначенні основних принципів здійснення державного управління у сфері децентралізації публічно-владних повноважень на муніципальний рівень;

– диференціації предметів відання місцевої державної адміністрації і органів місцевого самоврядування в залежності від юридико-правової природи цих органів і характеру об’єктів їх управління;

– остаточне визначення особливостей правосуб’єктності територіальної громади, форм безпосередньої локальної демократії та шляхів державного гарантування реалізації та захисту права на місцеве самоврядування;

– забезпеченні здатності територіальної громади в межах, визначених законодавством, самостійно та відповідально вирішувати питання соціально-економічного розвитку, створення ефективних механізмів забезпечення їх активної участі у формуванні та проведенні державної регіональної політики тощо.

5. Механізм реалізації стратегічного плану (розробка плану дій, моніторинг тощо)

Виділимо, три основні напрями подальшого розвитку управління власністю територіальної громади Києва:

Перше. Через удосконалення чинного законодавства залишити ті підходи до управління комунальною власністю, що наразі використовують, безумовно, з деякими новаціями, які передбачаються, зокрема, у законопроектах про комунальну власність.

Друге. З урахуванням вимог ст. 143 Конституції України, передбачити на законодавчому рівні власність територіальної громади (за нашим визначенням – громадівську власність), управління якою здійснюватиметься безпосередньо територіальною громадою через громадівську раду.

Третє. Застосувати на практиці інноваційну модель реалізації управління комунальною власністю територіальних громад та їх спільною власністю у системі місцевого самоврядування в Україні.

Перший напрям не дуже складний в частині його реалізації, проте при наявній структурі управління комунальною власністю в Україні залишиться нереалізованою на практиці конституційна норма щодо можливостей безпосереднього управління територіальної громади Києва майном, що є в комунальній власності; не буде розв'язана проблема відносно чіткого визначення суб'єкта управління спільною власністю територіальних громад, відповідно залишиться приховане протистояння між обласними (районними) радами і місцевими державними адміністраціями.

Цей напрям можна охарактеризувати як стримуючий розвиток управління комунальною власністю. І, якщо все-таки доведеться піти цим шляхом, буде втрачено дорогоцінний час на підготовку інших, більш ефективніших напрямів.

Другий напрям пов'язаний з необхідністю застосування на практиці вимог ст. 143 Конституції України щодо безпосередньої участі громадян в управлінні майном, що є в комунальній власності.

Відмінність цього напряму від вищезгаданого полягає в тому, що у разі практичного застосування конституційної норми відбудуться кардинальні зміни в управлінні власністю територіальних громад, а це у свою чергу істотно вплине на розвиток суспільних відносин у цій сфері, що, на мою думку, є визначальним у питаннях державного управління.

Пропонується ввести нове поняття громадівська власність – тобто майно життєзабезпечення територіальної громади, яке не підлягає ні приватизації, ні відчуженню. У той же час слід враховувати, що без впровадження на загальнодержавному рівні відповідної структури реалізації управління комунальною власністю практичне її застосування, втім, як й інші новації, буде проблематичним.

Разом з тим, навіть якщо зазначені проблемні питання можливо відкоригувати шляхом внесення відповідних змін до чинного законодавства, однією з головних проблем залишається майже повна відсутність кадрового забезпечення структур управління власністю територіальних громад.

Проте, акцентуючи зусилля тільки на необхідності розвитку територіальної громади Києва, залишиться нерозв’язаною проблема належного взаємозв'язку між відповідною громадою і органами місцевого самоврядування, зокрема регіонального рівня, а також структурами управління власністю територіальної громади Києва.

Третій напрям– упровадження інноваційної моделі реалізації управління комунальною власністю територіальної громади Києвата її спільною власністю у системі місцевого самоврядування в Україні.

Запропонована інноваційна модель враховує:

1) основні елементи існуючої структури управління комунальною власністю територіальної громади Києва;

2) основні тенденції розвитку власності територіальної громади Києва;

3) можливість безпосереднього управління територіальною громадаюмайном, що є в комунальній власності;

4) нові елементи, які в цілому повинні складати науково-консультативний комплекс, а саме:

– Національна академія державного управління при Президентові України;

– Методичний центр Верховної Ради України з питань управління комунальною власністю;

– Інститут управління комунальною власністю.

Впровадження цієї моделі, побудованої з урахуванням організаційно-правових принципів, визначених чинним законодавством і належному взаємозв'язку між чітко визначеними структурами на всіх рівнях управління дозволить ефективно управляти комунальною власністю в Україні та забезпечити на належному рівні надання відповідних послуг населенню.

У тому випадку, якщо зазначена модель не буде використана, вся увага зосередиться на розробці стратегії розвитку власності територіальноїгромади, яка вже давно практикується в зарубіжних країнах і суть якої полягає у викупі об'єктів необхідних для загальних потреб територіального колективу. Доводиться констатувати той факт, що маючи можливість на законних підставах безоплатно сформувати власність територіальноїгромади, до цього часу повною мірою так і не скористалися. Все це може призвести до того, що територіальної громади Києвапросто вимушенабудеформувати власність за зарубіжними аналогами, тобто через викуп або будівництво нових об'єктів життєзабезпечення, за рахунок коштів членів територіальноїгромади.

На мій погляд, на сьогодні оптимальним варіантом є концентрація коштів місцевих бюджетів і майна декількох територіальних громад для створення спільних комунальних підприємств. Механізм концентрації коштів місцевих бюджетів найвдаліше був використаний під час реконструкції міст в Івано-Франківській області, і цн може послужити прикладом для територіальної громади Києва.

Вищезазначені пропозиції та провадження інноваційної моделі реалізації управління власністю територіальної громади Києва та їх спільною власністю у системі місцевого самоврядування в Україні на практиці – це реальні кроки до формування самодостатніх територіальних громад в Україні.

Список використаної літератури

1. Статут територіальної громади міста Києва // http://www.kmr.gov.ua/divinfo.asp?Id=1706
2. Менеджмент розвитку територіальних громад: Практичний посібник / І.О. Боднарюк, А.М. Гев'юк, А.В. Грищенко, Б.А. Руснак та ін. – Чернівці: ЧМГС "Буковинська Партнерська Агенція", 2005. – 116с.
3. Жовнірчик Я.Ф. Проблеми формування дієздатних і самодостатніх територіальних громад // Упр. сучас. містом. – 2004. — № 10-12(16). –С. 230-236
4. Жовнірчик Я.Ф. Територіальні громади у системі місцевого самоврядування // Вісн. Хмельниц. ін-ту регіон. упр. та права. – 2004. — № 4(12). – С. 353-355