Структуралізм як концепція

Вступ.

1. Структурна антропологія К.Леві-Строса.

2. Визначальні риси гуманітарного структуралізму за роботою Ж.Дельоза „За якими критеріями розпізнають структуралізм?".

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Помітне місце в сучасній культурології займають концепції структуралізму, розроблені К.Леві-Строссом, Р.Бартом, М.Фуко, Ж.Деррідою. Структуралісти поставили завдання подолати описовість і дослідити культуру за допомогою суто наукової методології природничих наук, що включає формалізацію, комп'ютеризацію, математичне моделювання. Структурування здійснюється в різних галузях культури: мові і літературі, соціальних уявленнях та ідеології, мистецтві і масовій культурі. К.Леві-Стросс стверджує, що всі культурні уявлення (міфи, ритуали, правила) є певного роду знаковими системами, які передають інформацію і здійснюють культурний обмін всередині структури. Гармонію почуттєвого і раціонального начал (надраціоналізм), до якої необхідно прагнути сучасному людству, культуролог вбачає у феномені первісного мислення. Метою структурного аналізу є пошук системоутворюючого чинника, сукупності правил, за якими можна формувати культурні об'єкти.

Структуралізм – це інтелектуальний рух, для якого характерне прагнення до розкриття моделей, що лежать в основі соціальних та культурних явищ. Методологічним зразком для структуралізма є структурна лінгвістика – найбільш впливовий у ХХ столітті напрямок в науці про мову. Основоположником структуралізма вважають Ф. де Соссюра (1857 – 1913 ),який ввів розмежування між реальними актами мовлення, висловлюваннями, та системою, що лежить в основі їх. У попередній період лінгвістика приділяла велику увагу історичній еволюції елементів мови. Ф. де Соссюр наполягав на тому, що синхронна лінгвістика повинна мати перевагу над історичною.

1.Структурна антропологія К.Леві-Строса

Серед культурної антропології, літературознавства, лінгвістика стала галуззю науки, в якій структурні ідеї поширились швидше всього і зайняли в багатьох країнах пануюче положення. «Курс загальної лінгвістики» Ф.де Соссюра мав великий вплив на багатьох мовознавців. Для лінгвістів країн Центральної та Східної Європи велике значення мали також ідеї польського та російського вченого І. Бодуена де Куртене , якого іноді відносять до засновників структуралізму. Склався ряд наукових шкіл, які можуть бути віднесені до структурної лінгвістики. У Швейцарії виникла Женевська школа на чолі з Ш. Баллі і А. Сеше. У Данії склалась Копенгагенська школа на чолі з Л. Ельмслевим. У Чехословаччині сформувався Празький гурток, в якому об’єднались чеські вчені В. Матезіус, Б. Трнка та емігранти з Росії Р. Якобсон, С. Кацевський, М. Трубецькой. У Англії утворилась Лондонська школа на чолі з Дж.Р.Ферсом. У цих та інших європейських країнах працювали також видатні лінгвісти, які не створили своїх наукових шкіл: в Польщі Є. Курилович, у Франції Л. Теньєр, в Англії А. Гардинер. У США лінгвістика розвивалась самостійно. Незалежно від ідей Ф.де Соссюра там склались школи досить близькі до Європейського структуралізму.

В структуралістичних концепціях культури основна увага зосереджена на дослідженні інваріантних відношень (структур) в динаміці різних культурних систем. Виникнення структуралізму в антропології відбулося в 50 – 60-х рр. ХХ ст. В структуралістичних концепціях застосовуються методи системно-семіотичного аналізу, запозичені з арсеналу структурної лінгвістики. Засадничими для них є уявлення про культуру як сукупність знакових систем і культурних текстів, про наявність універсальних інваріантних психічних структур, що визначають механізми реакції людини на впливи оточуючого середовища, про можливість вивчення різних культур шляхом порівняльного аналізу і наукового пізнання знакових систем культури. Слід зазначити, що структуралізм сформувався як антитеза суб’єктивістські орієнтованої філософії екзистенціоналізму. В розвитку гуманітарного структуралізму виокремлюють три етапи:

· становлення методу в структурній лінгвістиці (праці Ф. де Соссюра (1857 – 1913 рр.);

· філософський структуралізм, який традиційно ототожнюють з творчістю французького антрополога К. Леві-Стросс (1908-1990 рр.), французького філософа і теоретика культури Мішеля-Поля Фуко (1926-1984 рр.), естонського вченого Юрія Лотмана (1922 – 1993 рр.);

· постструктуралізм, представниками якого є французький філософ Жак Деррида (нар. 1930 р.) та Жак Лакан (1901-1981 рр.), французький літературознавець Ролан Барт (1915 – 1980 рр.). Італійський культуролог та історик Умберто Еко (нар. 1932 р.), Юлія Кристєва (нар. 1941 р.) та ніші.

Французький філософ та лідер структуралізму К. Леві-Стросс (1908 – 1990 рр.) в працях „Елементарні структури кровної спорідненості (1949 р.), „Структурна антропологія” (1958 р.), „Мислення дикуна” (1962 р.) спирався на тезу про єдність людської природи, наявність в ній структурно організованої основи позасвідомого. Він вважав, що соціальні структури можна дослідити за допомогою вивчення міфів, ритуалів. За допомогою міфу відбувається улагодження суспільних суперечностей з метою їх подолання. Міф неможливо осягнути на засадах звичайного раціоналізму. К. Леві-Стросс характеризує свій аналіз як „міф міфології”. Міфологічне мислення, на його думку, оперує бінарними опозиціями (день – ніч, земля – небо і таке інше), і є логічним. Він вважав, що фундаментальні психічні структури ніколи не усвідомлюються і не змінюються в історії, але найкраще вони збереглися у представників первісних племен. Структуру мислення первісної людини філософ вважав тотожною тій, яка притаманна і сучасній людині[4, c. 32-33].

К. Леві-Стросс, творець структурної антропології, використовував методи структурної лінгвістики в етнології — дисципліні, що займається, відповідно до його визначення, порівнянням етнографічних описів і виявляє несвідомих структур, які лежать в основі соціальних установлень, вірувань або звичаїв. Філософ по утворенню, він зайнявся етнологією примітивних суспільств, побачивши в конкретно-науковому структурному аналізі перспективний шлях рішення проблем антропології. "Я вийшов від філософії й прийшов до етнології, оскільки вважав, що зрозуміти людину можливо, якщо тільки уникати обмежень інтроспекції й тих, які продиктовані розглядом єдиного типу суспільства — нашого, або ж швидким оглядом декількох століть в історії західного світу".

Леві-Стросс підкреслював значимість для себе й інших навчань. Так, він бачить заслугу Маркса в тім, що той перший у соціальних науках використовував метод моделювання: політекономічна теорія капіталізму — це створена "у лабораторії" модель, що зіставляється потім з фактами емпіричної реальності. Також у Маркса Леві-Стросс сприймає ідею аналізу ідеології як перетвореної свідомості (у тім же напрямку йшло й вплив Фрейда, що прагнув ірраціональне зробити раціональним), а саме необхідність для розуміння мислення його віднесення до умов практичного існування людей, що він здійснив в "Міфологіках".

Відкинувши подання про вірогідність безпосереднього досвіду мислення й досліджуючи його умови на рівні несвідомих структур, Леві- Стросс розвиває "нову трансцендентальну філософію" (так позначив структуралістську філософію Делез), де місце свідомості займають структури мови. Ця філософія є "регіональним раціоналізмом", тобто не претендує на універсальність, охоплення всього людського досвіду, оскільки неуніверсально, з погляду французького етнолога, значення структурного аналізу. Заперечуючи на докори в перебільшенні ролі формального аналізу в соціальному й гуманітарному знанні, Леві-Стросс писав: "Я ніколи не вважав, що можна звести весь людський досвід до математичних моделей. (…) Ніколи в мою голову не приходила екстравагантна ідея про те, що структурний аналіз є універсальним. (…) Я просто думаю, що цьому більшому емпіричному "супі", де панує безладдя, те там, те тут утворяться острівці організації. (…) Я вибирав ті сфери, дуже маленькі, у вивчення яких можна привнести небагато строгості, визнаючи, що ці випадки є привілейованими" [7]. Це висловлення свідчить про визнання Леві-Строссом обмеженості структуралізму, відсутності в його арсеналі концептуальних засобів вираження предметів, що не піддаються формалізації, — усього індивідуального, специфічного, випадкового.

Структуралісти поставили завдання подолати описовість і дослідити культуру за допомогою суто наукової методології природничих наук, що включає формалізацію, комп'ютеризацію, математичне моделювання. Структурування здійснюється в різних галузях культури: мові і літературі, соціальних уявленнях та ідеології, мистецтві і масовій культурі. К.Леві-Стросс стверджує, що всі культурні уявлення (міфи, ритуали, правила) є певного роду знаковими системами, які передають інформацію і здійснюють культурний обмін всередині структури.

Міф вище будь-якої раціональної форми, тому що повніше й обсяговіше відбиває реальність — "прекрасний хаос людської природи" [4, 181]. Романтичні поети вперше помітили, що міф може позначати практично все, що його зміст нескінченний і ці властивості випливають з особливостей людської свідомості.

Будь-який витвір, за розумінням романтиків, не тільки активно впливає на того, хто вступає з ним у спілкування, а й сам відчуває на собі його активний вплив. Мета художника — не робити приємність, а спонукати до творчості, і якщо приводом до нього стає "твір", то мета досягнута. "Твір" за такого до нього ставлення перестає відповідати традиційним естетичним критеріям: він втрачає якість цілісної завершеності. Тому вищою формою мистецтва природно оголошується міф — продукт народної свідомості, що перебуває в постійному русі й становленні. Міфологія, таким чином, найвідкритіша форма творчості, і мета сучасного мистецтва — створення нової міфології, "нескінченного набутку поезії, що містить у собі зачатки всіх інших" [6, 182].

Шлях до створення нової міфології лежить через пізнання "таємних глибин духу" [6, 177], що завжди розуміється романтизмом як дух, що діє. Тому міф — закон і початок будь-якої творчості, втілення єдності шляхів людської свідомості. Звідси випливає спільність і взаємозв'язок стародавніх міфів — не на ґрунті впливів і запозичень, а на основі єдності ментальних структур. (Зауважимо, що ця концепція цілком відповідає поглядам сучасних міфологів і антропологів).

Гармонію почуттєвого і раціонального начал (надраціоналізм), до якої необхідно прагнути сучасному людству, культуролог вбачає у феномені первісного мислення. Метою структурного аналізу є пошук системоутворюючого чинника, сукупності правил, за якими можна формувати культурні об'єкти.

Коли Леві-Стросс уживає дослідження тотемізму, то показує, у чому складається незадовільне розуміння цього феномена, оскільки його інтерпретують у термінах уяви. Тому що уява відповідно до свого закону з необхідністю розуміє тотемізм як операцію, завдяки якій людина або група ототожнюють себе із твариною. Але символічно мова йде про зовсім іншому: не про уявлюване ототожнення одного терміна з іншим, але про структурну гомологію двох серій термінів. З одного боку, серія видів тварин, узятих як елементи диференціальних відносин, з іншого боку — серія самих соціальних позицій, узятих символічно в їхніх власних відносинах: конфронтація відбувається "між цими двома системами розходжень", двома серіями елементів і відносин[9, c. 195-198].

2. Визначальні риси гуманітарного структуралізму за роботою Ж.Дельоза „За якими критеріями розпізнають структуралізм?"

Структуралізм сформувався у минулому столітті в результаті пошуків нових наукових і філософських парадигм для пояснення складних та багатозначних процесів у масовій і науковій свідомості сучасності. Цей напрямок у центрі своїх дискусій поставив саме структуру як сукупність незмінних, непідвладних часові елементів. Сформувавшись як концепція і метод у середовищі мовних досліджень, структуралізм знайшов своє відображення і в інших галузях гуманітарного знання. Практика застосування структуралістського підходу (мовознавчі, літературознавчі, антропологічні студії та інші) демонструє позитивний досвід у дослідженні складних феноменів гуманітарної сфери, соціокультурної діяльності людини. В останні десятиріччя успішним виявилося використання структуралістського методу у соціологічних проектах. У зв’язку з цим можна припустити, що застосування структуралістської методології для здійснення методологічних та емпіричних досліджень у сфері гуманітарних студій може продемонструвати нові можливості для теоретизування в умовах сучасності.

Зважаючи на ці обставини, необхідно зазначити, що можливість застосування структуралістського підходу в сучасних соціально-гуманітарних дослідженнях може бути аргументована в результаті вивчення його як методології (з урахуванням досвіду реалізації методологічних практик), а також за умови врахування особливостей історико-філософської та концептуальної характеристики структуралізму, що насамперед проявляється в її неоднорідності.

Структуралістський підхід, одним з центральних принципів якого є пізнання через структуру відкриває новий горизонт до осмислення глобалізації як безперервного процесу структурування та пошуку узагальнюючої структури, дослідження соціальної дійсності, представленої різними культурними, державними, економічними та іншими утвореннями системного характеру. Сучасне розуміння структури ґрунтується на характеристиці конструкції, в якій елементи підпорядковані системі, трансформації (впорядкованого переходу однієї підструктури в іншу) та саморегулювання. Автор вбачає актуальність потенціалу структуралістської методології в умовах сучасних соціально-гуманітарних досліджень, які торкаються таких нових проблем, як широкий понятійний матеріал постмодерністських проектів (одним з наслідків якого є нестабільність понятійного апарату гуманітарної сфери), проблематика досліджень інформаційного суспільства тощо, та переосмислення “старих” проблем, які у світлі глобалізаційних процесів набувають нового значення. Як приклад представлено сучасну проблематику утопічного теоретизування. Питання про утопію виникає на цілковито новій основі, перетворивши її на дискурс, що перебуває в тісному діалозі з науковим світом[2, c. 36-41].

Правильно вважають лінгвістику джерелом структуралізму: не тільки Соссюра, але також Московську школу й Празький кружок. І якщо структуралізм поширюється потім на інші області, то цього разу мова йде не про аналогію: це відбувається не для того, щоб впровадити методи, "еквівалентні", що мали раніше успіх в аналізі мови. У дійсності існують тільки мовні структури, будь те езотерична мова або навіть невербальна. Структура несвідомого є лише в тій мері, у якій несвідоме говорить і є мовою. Структура тіла — лише в тій мері, у який тіла покладаються мовцями, з мовою, що є мовою симптомів. Навіть речі мають структуру, оскільки вони містять у собі тихий дискурс, що являє собою мову знаків. Тоді питання "що таке структуралізм?" змінюється ще раз: скоріше варто запитувати, по чому довідаються тих, кого називають структуралістами? І що довідаються самі структуралісти? Тому що вірно, що видимим образом людей довідуються тільки в невидимих і невідчутних речах, які вони довідаються по-своєму. Ми пропонуємо, таким чином, витягти деякі формальні, найпростіші критерії дізнавання й будемо щораз приводити приклади з робіт вищезгаданих авторів, незалежно від розходження їхніх проектів і творів.

Застосування структуралістського підходу дає можливість з позицій врахування попереднього досвіду (історичний, соціокультурний контексти) дослідити традиційні проблеми гуманітарного знання, а також знайти підхід до проблем, які взагалі залишалися за межами наукового розгляду, оскільки для цього були відсутні адекватні методологічні засади.

Перший же критерій структуралізму — це відкриття й визнання третього порядку, третього царства: царства символічного. Саме відмова від змішання символічного з уявлюваного і реальним є першим виміром структуралізму. Тут також усе почалося з лінгвістики: по ту сторону слова в реальності його звукових частин і поту сторону зв'язаних зі словами образів і понять, структуралістський лінгвіст відкриває елемент зовсім іншої природи — структурний об'єкт.

Що є структурним — так цей простір, але простір непротяжне, чистий spatіum, поступово констатуємий як порядок сусідства, де поняття сусідства має насамперед порядковий зміст, а не значення довжини. Це як у генетику: гени становлять структуру, якщо тільки вони невіддільні від місць, здатних змінити відносини усередині хромосоми. Коротше, місця в чисто структурному просторі первинні щодо реальних речей і істот, які їх займуть, а також щодо ролей і завжди небагато уявлюваних подій, які необхідно з'являються, коли місця займаються.

Наукова амбіція структуралізму — не кількісна, але топологічна й реляційна: Леві-Стросс постійно затверджує цей принцип. І Альтюссер, коли говорить про економічну структуру, уточнює, що "щирі" суб'єкти — не ті, які займуть місця, тобто конкретні індивіди, або реальні люди, і тим більше щирі об'єкти — не ролі, яких дотримуються люди, і не події, які виробляються, але насамперед це місця в топологічному структурному просторі, певному виробничими відносинами.

Структури є необхідно несвідомими — у силу тридцятилітніх їхніх елементів, відносин і крапок. Будь-яка структура — це інфраструктура, або мікроструктура. До певної міри структури не є актуальними. Актуально те, у чому втілюється структура, або, скоріше, що вона конституює в цьому втіленні. Але сама по собі вона ні актуальна, ні фіктивна; ні реальна, ні можлива. Якобсон ставить проблему статусу фонеми: остання не змішується з актуальністю букви, складу або звуку: далі, вона не фікція, асоційований образ. Можливо, слово "віртуальність" точно позначить спосіб (існування) структури, або теоретичного об'єкта. При тім умові, якщо це слово позбавити всієї невизначеності; тому що віртуальне має власну реальність, що, однак, не змішується ні з актуальною реальністю, ні зі справжньою або минулою актуальністю; воно має власну ідеальність, що не змішується ні з можливим образом, ні з абстрактною ідеєю. Скажемо про структуру: реальна, не будучи актуальною, і ідеальна, не будучи абстрактною. Тому Леві-Стросс часто представляє структуру як різновид резервуара або ідеального каталогу, де все співіснує віртуально, але де актуалізація з необхідністю відбувається по виняткових напрямках, привести до приватних комбінацій і несвідомих виборів. Витягти структуру області означає визначити цілком віртуальність співіснування, що передує істотам, об'єктам і добуткам даної області. Будь-яка структура є множинністю віртуального співіснування[1, c. 26-28].

Висновки

Структуралізм – це інтелектуальний рух, для якого характерне прагнення до розкриття моделей, що лежать в основі соціальних та культурних явищ.

Французький етнограф і соціолог Клод Леві-Строс (1908—1990) також особливу увагу приділяв культурній структурі, яку він вбачав у сукупності стійких зв'язків і відносин. Традиції, ритуали, обряди тієї або іншої культури він трактував як її своєрідну мову. Леві-Строс увів у науковий обіг такі поняття, як "холодні" і "гарячі" культури. "Холодними" є культури, в яких ідеологія безпосередньо пов'язана з практикою, в яких відтворюються стандартні тексти (тобто культури, зорієнтовані на канон), а канонічні зразки творчості належать до міфологічного часу. "Гарячі" ж культури мають кілька ідеологічних систем (з'єднаних у такі, наприклад, опозиції, як офіційна — народна, церковна — світська). "Гарячі" культури зорієнтовані на постійну творчість і винахідництво.

В культурній антропології XX ст. підвищена увага починає приділятися дослідженню первісних культур, надто первісному (міфічному) мисленню, логіка якого, на думку багатьох культурантропологів, зокрема того ж таки К. Леві-Строса, мало чим відрізняється від сучасної наукової логіки. Така позиція культурантропології XX ст. не суперечить її орієнтації на описові методи дослідження, хоча й не дає змоги виявляти внутрішні суперечності культури як джерело її розвитку, що є одним із принципів філософсько-соціологічного підходу.

Список використаної літератури

1. Делез Ж. Логика смысла. -М.,1995. — С.26-39,69-82.
2. Мелетинский ЕМ. К. Леви-Строс и структурная типология мифа//Вопросы философии.-1970.- №8.
3. Делез Ж. По каким критериям узнают структурализм?// Марсель Пруст и знаки. -СПб., 1999.
4. Кузенко О. В. Взаємозв’язок соціокультурного та методологічного аспектів структуралізму // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Філософія. Політологія. Вип. 56-57. – Київ, 2003. – С. 32-33.
5. Кузенко О. В. Методологічний потенціал структуралізму в гуманітарних дослідженнях // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності. Збірник наукових праць / Зб. наук. праць, випуск 14. – Київ, 2004. – С. 42-48.
6. Леві-Строс К. Лінгвістика й антропологія// Структурна антропологія. -К., 2000.- С.68-81.
7. Леві-Строс К. Первісне мислення.-К., 2000.
8. Леві-Строс К. Поняття структури в етнології// Структурна антропологія. -К., 2000.- С.262-304.
9. Леві-Строс К. Структура міфів// Структурна антропологія. -К., 2000.- С. 195-220.
10. Леві-Строс К. Чаклун і його магія// Структурна антропологія. -К., 2000.- С. 157-176.