Вступ.

1. Можливості Інтернету для навчання.

2. Інтернет-технології в дистанційній і відкритій освіті.

3. Особливості використання Інтернету студентами.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Розглянемо систему самостійних робіт студентів з використанням можливостей телекомунікаційних мереж. Кожну систему можна охарактеризувати, визначивши її мету, зміст і форми. Метою системи самостійних робіт, що розробляється, є розвиток пізнавальної самостійності студентів; її змістом — засвоєння учбової програми по предмету. При цьому використовуються наступні нові інформаційні технології (НІТ):

Для пошуку інформації в мережі — використання web-броузеров, баз даних, користування інформаційно-пошуковими і інформаційно-довідковими системами, автоматизованими бібліотечними системами, електронними журналами.

Для організації діалогу в мережі — використання електронної пошти, синхронних і відстрочених телеконференцій.

Для створення тематичних web-сторінок і web-квестів — використання html-редакторів, ftp, web-броузерів, графічних редакторів.

Стрімкий розвиток мережевих інформаційних технологій, окрім помітного зниження тимчасових і просторових бар'єрів в розповсюдженні інформації, відкрив нові перспективи у сфері освіти. Можна з упевненістю стверджувати, що в сучасному світі має місце тенденція злиття освітніх і інформаційних технологій і формування на цій основі принципово нових інтегрованих технологій навчання, заснованих, зокрема, на Інтернет-технологіях.

Інформаційні технології — процес, що використовує сукупність засобів і методів збору, обробки і передачі даних, для отримання інформації нової якості про стан об'єкту, процесу або явища.

1. Можливості Інтернету для навчання

Сучасні вимоги до систем навчання припускають рішення багатьох питань, вибору індивідуальної траєкторії в навчанні.

Проте на практиці, повне рішення цих завдань неможливе без виконання жорстких взаємозв'язаних і часто суперечливих вимог: методичних, організаційних, програмно-теоретичних і інших.

Одним з ефективних шляхів є створення комп'ютерних центрів навчання, що працюють на базі мережевих технологій.

Такі центри дозволяють вирішити ряд проблем, пов'язаних з числом охочих здобути освіту, що постійно збільшується, і дають можливість здобувати освіту незалежно від місцезнаходження.

Існує декілька принципів побудови таких навчальних центрів.

Перший принцип — універсальність — система повинна розглядатися не стільки як засіб дистанційного навчання, яке дозволяє освоювати ті або інші дисципліни, знаходячись далеко від комп'ютерного центру, але ще і як засіб самостійного вивчення дисциплін студентами будь-яких форм навчання.

Система повинна спочатку бути підготовлена для створення курсів і вивчення будь-яких дисциплін (гуманітарних, соціально-економічних, природно-научних, технічних).

Система повинна потенційно надавати можливості використання практично будь-яких відомих до справжніх технологій і методів дистанційного навчання: повчальне і атестаційне тестування, електронні підручники, словники і довідники, віртуальні лабораторії, синхронні і асинхронні засоби спілкування.

Другий принцип – доступність – система на відміну від відомих, повинна бути не просто сукупність курсів дистанційного навчання, розроблених групами методистів і програмістів, а, навпаки, відкритий інструментарій-оболонку, що дозволяє будь-якому викладачу-автору, що не професійно володіє комп'ютерними технологіями, створювати власні курси дистанційного навчання, використовуючи засоби, що надаються системою, в рамках, визначуваних системними вимогами.

Третій принцип — використання стандартних мережевих рішень і побудова системи на основі універсальної інтегрованої бази даних, що дозволяє легко і практично необмежено нарощувати, переносити і масштабувати її.

На основі даних принципів можна побудувати прототип Інтернет системи дистанційного навчання, що дозволяє створювати курси по технічним, гуманітарним і іншим дисциплінам.

2. Інтернет-технології в дистанційній і відкритій освіті

Одним з перспективніших напрямів розвитку системи освіти є широке використання сучасних телекомунікаційних, інформаційних і комп'ютерних технологій, в першу чергу — технологій глобальної мережі Інтернет.

Зручність і гнучкість гіпертекстового представлення матеріалу, оперативний доступ до інформації, розташованої в різних регіонах і країнах, висока оперативність оновлення і інші переваги інтернет-технологій дозволили достатньо швидко упровадити їх в практику багатьох Вузів.

Аналіз освітніх ресурсів України і світу показує, що найчастіше такі технології використовуються в учбовому процесі інститутів і університетів гуманітарного напряму.

Пов'язано це з характером учбових матеріалів — в основному це текстові матеріали з графічними, зрідка анімованими ілюстраціями.

Інша ситуація в технічній освіті. Майбутній інженер повинен не тільки знати необхідні теоретичні положення дисциплін, що вивчаються, але і мати поняття про фізичні процеси, що відбуваються в пристроях, що вивчаються, одержати навики вимірювань і обробки їх результатів.

Іншими словами, однією з серйозних завдань є розробка технологій віддалених лабораторних практикумів.

Іншим найважливішим завданням сучасного етапу розвитку українського дистанційного навчання є інтеграція і уніфікація освітніх ресурсів, технологій і середовищ.

За останні роки створено безліч вельми непоганих розробок, проте вони абсолютно не узгоджуються один з одним ні по яким параметрам, відрізняються операційні системи, спосіб подачі матеріалу, навіть зміст дисциплін не дозволяє використовувати їх в рамках єдиної освітньої програми.

Окрім цього, повноцінний учбовий процес неможливий без інтерактивних засобів контролю і навчання.

Таким чином, можна сформулювати три основні аспекти раціонального застосування Інтернет в системі освіти України:

· розробка гіпертекстових навчально-методичних помічників з близьким (у ідеалі — з єдиним) інтерфейсом користувача і з урахуванням реальних технічних можливостей студента;

· розробка лабораторних практикумів видаленого доступу для інженерних спеціальностей;

· розробка технологічного середовища для системи дистанційної або відкритої освіти, органічно об'єднуючої накопичений провідними Вузами досвід і надаючий типовий інструментарій для формування єдиного освітнього середовища України.

В даний час існує безліч різних і, деколи, взаємовиключних думок з питання про те, який повинен виглядати електронний (комп'ютерний) підручник.

Розглянемо один з можливих підходів до методичної і програмно-технічної побудови електронного підручника — гіпертекстовий варіант навчального посібника.

Необхідно відразу обмовитися, що під гіпертекстовим підручником (ГП) розумітиметься звичний за змістом підручник, представлений в електронному вигляді для уявлення в мережі Інтернет.

Представлення матеріалу гіпертекстового підручника здійснюється за допомогою мови розмітки текстових документів HTML і його варіантів, мови програмування JAVA-Script і деяких інших WEB-технологій.

В рамках HTML реалізується, в основному, представлення необхідної студенту інформації у вигляді, зручному для її засвоєння. Використання JAVA-Script дозволяє різноманітити і "пожвавити" представлення інформації, а також ввести деякі елементи інтерактивності.

З безлічі інших технологій Інтернет можливо використання тільки тих, які не вимагають у користувача наявності швидкісних каналів.

Іншим можливим підходом для організації проміжного і підсумкового контролю знань є використання універсальної системи тестування.

Якщо така система використовується в різних учбових закладах, то з'являється можливість зіставлення складності контрольних заходів і рівнів підготовки фахівців в учбових закладах одного профілю.

Зовнішній вигляд, навігація і деякі інші параметри і функції настроюються при створенні тесту підручника, що дозволяє, як реалізувати задум конкретного розробника, так і погоджувати дизайн тесту із загальним дизайном ГП.

Остання версія пакету використовує нові можливості специфікації HTML — динамічний HTML.

При формуванні гіпертекстової структури необхідно використовувати відносні посилання, що дозволить легко переносити ГП як на інший сервер, так і на інший носій — дискету або компакт-диск. Деякі приклади побудови ГП можна подивитися в Бібліотеці.

Розміщення ГП на компакт-диску дозволяє зняти обмеження на використання мультимедійних технологій. В цьому випадку можливо реалізувати найсміливіші рішення автора ГП.

При вивченні технічних дисциплін необхідно забезпечити проведення лабораторних досліджень. Існує безліч думок про те, який повинна бути організована лабораторія з видаленим доступом. Щоб уникнути непотрібних суперечок ухвалено рішення застосувати декілька підходів одночасно, а через деякий час провести аналіз результатів і думок самі студентів і, потім, вибрати найбільш оптимальне рішення.

3. Особливості використання Інтернету студентами

Комп'ютерна письменність визначається не тільки умінням програмувати, а, в основному, умінням використовувати готові програмні продукти, розраховані на призначений для користувача рівень. Ця тенденція з'явилася завдяки широкому розгляду таких продуктів, які орієнтованих на непідготовлених користувачів.

Розробка таких програмно-інформаційних засобів є вельми дорогою справою через його високу наукоємність і необхідності спільної роботи висококваліфікованих фахівців: психологів, комп'ютерних дизайнерів, програмістів.

Проте вона окупає себе завдяки тому, що доступ до комп'ютера сьогодні може одержати практично кожна людина навіть без спеціальної підготовки.

Комп'ютер є не просто технічним пристроєм, він припускає відповідне програмне забезпечення. Рішення вказаної задачі пов'язане з подоланням труднощів, обумовлених тим, що одну частину завдання — конструювання і виробництво ЕОМ — виконує інженер, а іншу — педагог, який повинен знайти розумне дидактичне обґрунтування логіки роботи обчислювальної машини в цілому і окремих програм зокрема.

Інша трудність полягає у тому, що засіб є лише одним з рівноправних компонентів дидактичної системи разом з іншими її ланками: цілями, змістом, формами, методами, діяльністю педагога і діяльністю учня. Все ці ланки взаємозв'язані, і зміна в одному з них обумовлює зміни у всіх інших.

Як новий зміст вимагає нових форм його організації, так і новий засіб припускає переорієнтацію всіх інших компонентів дидактичної системи. Тому установка в шкільному класі або вузівській аудиторії ПК є не закінчення комп'ютеризації, а її початок — початок системної перебудови всієї технології навчання.

Перетвориться перш за все діяльність суб'єктів освіти — вчителя і учня, викладача і студента. Їм доводиться будувати принципово нові відносини, освоювати нові форми діяльності у зв'язку із зміною засобів учбової роботи і специфічною перебудовою її змісту.

І саме в цьому, а не в оволодінні комп'ютерною письменністю вчителями і учнями або насиченості класів повчальною технікою, полягає основна трудність комп'ютеризації освіти.

Виділяються три основні форми, в яких може використовуватися комп'ютер при виконанні ним повчальних функцій:

а) машина як тренажер;

б) машина як репетитор, що виконує певні функції за викладача, причому машина може виконувати їх краще, ніж людина;

в) машина як пристрій, що моделює певні наочні ситуації (імітаційне моделювання).

Тренувальні системи найдоцільніше застосовувати для вироблення і закріплення умінь і навиків. Тут використовуються програми контрольно-тренувального типу: що крок за кроком вчиться одержує дозовану інформацію, яка наводить на правильну відповідь при подальшому пред'явленні завдання.

Такі програми можна віднести до типу, властивого традиційного програмованого навчання.

Завдання учня полягає в тому, щоб сприймати команди і відповідати на них, повторювати і заучувати препарований для цілей такого навчання готовий матеріал.

При використанні в такому режимі комп'ютера наголошується інтелектуальна пасивність учнів, адже комп'ютерні технології використовуються нами для економії часу.

Відмінність систем репетиторства визначається тим, що при чіткому визначенні цілей, завдань і змісту навчання використовуються управляючі дії, що йдуть як від програми, так і від самого учня.

Для повчальних систем такий обмін інформацією одержав назву діалогу.

Таким чином, системи репетиторства передбачають свого роду діалог того, що навчається з ЕОМ в реальному масштабі часу.

Зворотний зв'язок здійснюється не тільки при контролі, але і в процесі засвоєння знань, що дає що вчиться об'єктивні дані про хід цього процесу. По суті справи системи репетиторства засновані на тій же ідеології програмованого навчання (розгалужені програми), але посиленого можливостями діалогу з ПК.

Потрібно підкреслити відмінність такого "діалогу" від діалогу як способу спілкування між людьми.

Діалог — це розвиток теми, позиції, точки зору спільними зусиллями двох і більш людина. Траєкторія цього сумісного обміну думками задається тими сенсами, які породжуються в ході самого діалогу.

Очевидно, що "діалог" з машиною таким принципово не є. У машинній програмі наперед задаються ті гілки програми, по яким рухається процес, ініційований користувачем ЕОМ. Якщо що вчиться потрапить не на ту гілку, машина видасть "репліку" про те, що він потрапив не туди, куди передбачено логікою програми, і що потрібно, отже, повторити спробу або почати з іншого ходу.

Навчання виступає як гранично процес роботи школяра і студента, що індивідуалізувався, із знайомою інформацією, представленою на екрані дисплея. Очевидно, що за допомогою цих теоретичних схем неможливо описати таку педагогічну реальність сьогоднішнього дня, як, наприклад, проблемна лекція, проблемний урок, семінар-дискусія, ділова гра або науково-дослідна робота.

Використання обчислювальної техніки розширює можливості людини, проте воно є лише інструментом, знаряддям рішення завдань.

Сама можливість комп'ютеризації учбового процесу виникає тоді, коли виконувані людиною функції можуть бути адекватно відтворені за допомогою технічних засобів.

Розвиток глобальної мережі Інтернет починає впливати на всі сторони життя людства. У зв'язку з розвитком Інтернету актуальним для людства стає створення відкритого суспільства, т.з. суспільства без меж.

Інтернет має унікальні можливості для підвищення якості навчання і збереження культурної спадщини.

З допомогою Інтернет можна представити свою освітню або культурно-пізнавальну інформацію в найзручнішому і наочному вигляді на основі гіпертексту або гипермедіатекста, організувати теле- або відеоконференцію, використовувати для спілкування chat або електронну пошту.

Технічні і інформаційні можливості глобальної мережі Інтернет постійно удосконалюються і розвиваються. Користувачі цієї мережі мають необмежений доступ до цього світового сховища інформації незалежно від віку, місцезнаходження і часу доби.

Цей новий феномен Інтернет має всі технічні, програмні і комунікаційні можливості для використання в саморозвитку особи і організації учбового процесу з використанням найширшого спектру інформаційних ресурсів, про які мріяло не одне покоління педагогів. Проте з появою такого феномена, що володіє всіма цими можливостями, їх використання відбувається стихійно, хаотично і не системно.

Висновки

Особа, що навчається позаочно-дистанційній формі повинна мати комплект навчально-методичних матеріалів, що включають програми курсів, підручники і навчальні посібники в друкованому і/чи електронному виді (підручник, задачник, посібник з виконання лабораторних робіт тощо), а також методичні посібники для організації самостійної роботи з кожного виду занять. Виходячи з відомих особливостей заочної форми навчання, можна запропонувати набір принципів розробки навчально-методичних матеріалів для заочно-дистанційного навчання. Деякі з них відомі з досвіду традиційного навчання, однак через їхню важливість вважаємо за потрібне навести перелік ще раз:

1. Програма курсу повинна містити формулювання цілей вивчення курсу, формувати мотивації успішного вивчення дисципліни за допомогою роз'яснення її місця і значення в системі навчання по обраному напрямку (спеціальності). Перелік тем і розділів дисципліни доцільно супроводити вказівкою необхідних рівнів їхнього засвоєння.

2. Навчальні посібники повинні задовольняти вимоги коректного й однозначного використання термінів й умовних позначок. Необхідно витримувати стандартизовані позначення для величин, що були введені в дисциплінах та передують даному чи будуть використані в наступних курсах.

3. Навчальні матеріали в електронній формі повинні, по можливості, створюватися в тому програмному середовищі, яке слухач опанував у відповідних розділах курсу інформатики, що передує даній дисципліні. При використанні авторських програмних продуктів їхнє освоєння не повинне створювати істотне додаткове навантаження для слухача і відволікати його від змісту дисципліни.

4. Навчальні матеріали в електронній формі з використанням гіперсередовища повинні задовольняти вимогам простоти орієнтації слухачів при пересуванні посиланнями. У передмові до навчальних матеріалів необхідно пояснити умовні позначки, що застосовуються для посилань, а також дати поради по раціональних прийомах навігації з використанням гіперпосилань. Посилання повинні передбачати можливість швидкого і цілеспрямованого пересування по навчальному матеріалу.

5. При використанні в навчальних матеріалах гіперпосилань на ресурси мережі Інтернет необхідно уникати посилань на Web-сторінки, що вимагають порівняно великого часу завантаження.

Методичні посібники повинні бути побудовані таким чином, щоб особа, яка навчається могла перейти від діяльності, здійснюваної під керівництвом викладача, до діяльності самостійної, до максимальної заміни викладацького контролю самоконтролем. Тому вони повинні містити докладний опис раціональних прийомів описаних видів діяльності, критеріїв правильності рішень, рекомендації з ефективного використання консультацій.

Список використаної літератури

1. Артюхов С. Обучение в Internet //Мир ПК. — 2001. — № 10. — C. 90-92

2. Значенко О. Можливості використання інтернет-технологій у навчально-виховному процесі //Директор школи, ліцею, гімназії. — 2008. — № 3. — C. 23-25

3. Лещицький О.П. Вплив мережі інтернету на навчання //Педагогіка і психологія. — 2001. — № 3-4. — C. 57-64.

4. Семенов Ю. Дистанционное обучение посредством Интернета: аналитический обзор //Мир Internet. — 2000. — № 8. — C. 34-35

5. Степашко В. Інтернет: що може і чого не може забезпечити дистанційне навчання? //Рідна школа. — 1999. — № 9. — C. 6-9