Сучасне особисте та групове спорядження для різних видів подорожей з активними засобами пересування

Вступ

Сучасний туризм у нашій країні представляють наступні основні види: пішохідний, лижний, водяний, гірський, велосипедний, спелеологічний, автомобільний і мотоциклетний. У практиці туризму також сполучаються кілька видів туризму в одному поході (наприклад, частина походу учні пливуть на байдарках, а частина маршруту проходять на велосипедах). Такий змішаний вид туризму називається комбінованим (велобайдарочний). З усього різноманіття видів туризму найбільш доступні для учнів пішохідний і лижний.

Піші походи і подорожі не вимагають додаткових засобів пересування (лижний, водяний, велосипедний і т.д.), спеціального спорядження (гірський і спелеологічний) і відбуваються в основному в безсніжні періоди року.

Для забезпечення безперервності занять туризмом узимку переходять на лижний туризм. Любою туристський похід на лижах пред’являє до його учасників серйозні вимоги. У лижному поході крім великого фізичного навантаження на організм туриста роблять вплив низька температура повітря, різка несподівана зміна погоди; ускладнюють рух різний стан (характер) сніжного покриву, підвищений швидкість на спусках та інше. Крім того, самі засоби пересування – лижі – вимагають ретельного відходу, ремонту. Особливої уваги заслуговує особисте спорядження туриста-лижника.

При проведенні водяного походу учні найчастіше користаються розбірними байдарками. Їх зручно зберігати навіть у невеликому приміщенні, переносити за плічми до чи озера ріці, по якій пройде маршрут чи походу подорожі.

Основними формами туристської роботи є: заняття туристської секції, походи, подорожі, туристські злети і змагання.

1. Добір особистого і групового спорядження для туристського походу

Основний принцип добору і комплектування туристського спорядження — брати з собою тільки те, без чого не можна обійтись, і нічого зайвого. Навіть досвідчені мандрівники складають список необхідного спорядження і докладно його аналізують, викреслюючи все зайве. Купуючи туристичне спорядження, початківцю варто добре проконсультуватися з досвідченими фахівцями. А також піти у магазин із людиною, яка побувала вже не в одному туристичному поході і добре орієнтується в спорядженні. Адже при виборі туристського спорядження варто враховувати багато моментів та секретів. До загального спорядження відносимо намети, казанки, газові пальники, аптечку, ємності для води. Загалом при виборі спорядження потрібно визначити його потреби та вимоги до нього. Зокрема, важливо, яким видом туризму буде займатися людина, чого хоче досягнути. Також слід реально оцінювати нагальність у дорогому, але не надто потрібному спорядженні. Загалом в магазині, як і поході, — необхідно вибрати потрібну кількість речей, які в той же час не будуть зайвими. Так ви зможете уникнути зайвих витрат і отримаєте якісне довговічне спорядження.

Головні вимоги до туристського спорядження — його міцність, легкість, надійність, пристосованість до похідного укладу, здатність створити максимально безпечні умови для подолання маршруту і збереження здоров’я учасників подорожі. Особисте спорядження має складатися з мінімуму необхідних речей:

1. Рюкзак (або дорожня сумка для всіх подорожей, крім пішохідних(дод.№ 1) ;
2. Гроші і документи;
3. Одяг і взуття:

— куртка від вітру і дощу (для водних подорожей можна накидку, дощовик);

— теплий одяг, шапочка, черевики (переважно для весняного і осіннього періоду та для походів у гори),

— теплий одяг, кепка, кросівки (для літнього періоду);

— спортивний одяг;

— купальний костюм,

— гідрокостюм або комплект флісового чи шерстяного одягу (для сплаву по Черемошу)

— нижня білизна;

— шорти;

— футболки (на довгий і короткий рукав);

— шкарпетки (по кілька пар теплих і простих);

— комплект сухого одягу на випадок намокання;

— взуття:

— для водних подорожей – легке взуття „на воду» влітку (босоніжки, кеди для кам’янистого дна) або більш тепле навесні-восени (шкарпетки від гідрокостюма, кеди чи резинові чоботи для холодної води)

— для пішохідних подорожей – міцне і зручне на твердій підошві (трекінгове)

— для спелео подорожей – черевики або кросівки для виходу в печери

4. Кухонний набір (якщо харчування в польових умовах): ніж; миска; ложка; кружка; баклажка (бажано все металеве);
5. Туалетний набір: рушник; мило; зубна щітка і паста; туалетний папір, інше;
6. Гермомішок або два великі поліетиленові мішки (для водних подорожей — для захисту рюкзака і речей від вологи і дощу);
7. Індивідуальна аптечка;
8. Окуляри та крем від сонця;
9. Засіб від комарів (використовується дуже рідко);

10.Рекомендуємо брати: фотоапарат/відеокамеру, рибальське знаряддя для водних подорожей, сірники, голку з ниткою, ліхтарик, бінокль, наручний годинник.

ЗАБОРОНЯЄТЬСЯ:

— використовувати в наметах відкритий вогонь, свічки, а також курити;

— заходити взутим до намету; користуватися каріматами і спальними мішками надворі;

— залишати без нагляду (в т.ч. на ніч) надане в користування особисте спорядження;

Відповідальність за стан і збереження наданого в користування спорядження лежить на учаснику подорожі. Особи в нетверезому стані не допускаються до участі на активних етапах маршрутів.

Укомплектувати рюкзак бажано за списком, щоб не забути якусь необхідну річ. Оскільки вміст рюкзака складають речі, різні за призначенням, масою, формою, міцністю, їх слід розмістити найбільш раціонально. При цьому необхідно пам’ятати, де що лежить. Речі повсякденного користування повинні бути завжди під рукою. Крихкі і ламкі предмети треба вкладати у спеціальні чохли.

2. Спорядження для різних видів подорожей з активними засобами пересування

Подорожі, що носять спортивний характер, підрозділяються на п’ять категорій складності. Їхня складність визначається довжиною маршруту, кількістю і характером перешкод, а також іншими факторами, характерними для даного виду туризму.

Кожний з видів туризму має свої характерні особливості. За організацією походу, його маршрутом, засобами пересування неважко віднести його до певного виду туризму — пішохідного, гірського, лижного, водного, велосипедного, спелео- чи автомобільного туризму.

Пішохідний і гірський туризм — ці два види туризму мають більше спільного, ніж відмінного. Це і спосіб пересування пішки, і спільні технічні прийоми подолання складного рельєфу, водних перешкод тощо.

Відмінність же — перш за все в тому, що пішохідні походи здійснюються у всіх районах, а гірські — тільки у високогірних. Однак ця головна відмінність справджується лише для походів І-ІІІ категорій складності, оскільки пішохідні маршрути вищих категорій складності часто здійснюються, крім лісових і пустельних місцевостей, і в гірських районах, хоча якісні відмінності (такі, як, наприклад, технічна складність подолання перевалів) зберігаються.

На відміну від пішохідного туризму, де стандартний набір особистого і групового спорядження коригується в залежності від району, через який пролягає маршрут, у гірському туризмі обов’язковим є спеціальне альпіністське спорядження (основні і допоміжні мотузки, карабіни, льодоруби, скельні і льодові гаки, скельні молотки тощо.

В особистому спорядженні гірського туриста неодмінно мають бути черевики типу «вібрам», пластмасова каска (шолом), темні окуляри.

Лижні походи проводяться переважно в зимовий період при наявності стійкого снігового покриву і температурі нижче нуля.

Ще одна особливість, характерна для лижного туризму — необхідність перенесення великих вантажів. Вага рюкзака туриста-лижника на 15-20% перевищує вагу багажу туриста, що подорожує влітку. Причина — потреба в теплих речах, запасному одязі, спеціальному спорядженні, більшому запасі продуктів харчування. Одяг повинен бути функціональним, міцним, легким, морозо- і вітростійким, краще пуховим або вовняним.

Лижі для походів вимагають особливої уваги. Вони повинні бути надійними, міцними, зручними в маневруванні. Перевагу слід віддати туристським модифікаціям, хоча іноді використовуються й мисливські межі. Кріплення для лиж — напівжорстке. Палиці бажано мати конусні дюралеві з надійними кільцями і гострими штирями.

Для зимових походів необхідно мати бахили — чохли на черевики, що допомагають захистити взуття від намокання, а ноги — від переохолодження. Їх виготовляють з капрону чи іншого легкого і водотривкого матеріалу. Для захисту рук від промерзання необхідно мати три пари рукавиць: вовняні, хутряні, і робочі брезентові, що надягаються поверх основних утеплювачів. Ще в лижних походах використовують вітрозахисні маски (вовняні, сплетені разом з лижною шапочкою.

Більшість категорійних лижних походів планується на другу половину зими, коли збільшується тривалість світлового дня і ущільнюється стійкий сніговий покрив.

Серед водоймищ, якими подорожують туристи — бурхливі гірські і спокійні рівнинні річки, озера і моря. Різноманітні плавучі засоби – дерев’яні і пластмасові човни, надувні човни, розбірні байдарки, катамарани, плоти на надувних елементах тощо. Основні вимоги до туристських суден — легкість, надійність, транспортабельність, місткість запас плавучості, маневреність.

Крім стандартного набору особистого і групового спорядження, турист-водник має бути забезпечений індивідуальними рятувальними засобами (корковим поясом, рятувальним жилетом і т. ін.). На річках із швидкою течією необхідно мати «мокре» взуття для посадки і висадки у воду. Голова повинна бути захищена шоломом на випадок падіння на слизьке каміння. Замість рюкзаків туристи-водники часто використовують циліндричні мішки, що виготовляються з водостійкого матеріалу. Вони зручні в пакуванні і легко піддаються рівномірному розміщенню і закріпленню в човні. Ввесь багаж має бути захищений від води.

Для успішного безаварійного подолання водного маршруту повинні знати основні гідрологічні характеристики і динаміку водних об’єктів.

При плаванні судноплавними водоймами треба знати основні правила судноплавства, орієнтуватися в берегових і плавучих знаках, сигналах.

Плоти вигідно відрізняються від інших засобів плавання по річках тим, що потребують максимальних затрат ваги вантажу, який потрібно взяти в подорож. Для подорожування на плотах потрібне таке спорядження: сокира, пила, долото, мотузки та ін. Кожен з учасників повинен мати рятувальний жилет, ніж — мисливський чи складний.

Найдешевшими подорожами традицiйно вважаються пiшi походи. Турист у них витрачається тiльки на наплiчник, спальник та їжу, а все iнше — групове спорядження. «Горб» (саме так називають пiшохiдники рюкзак) надзвичайно важкий: немає можливостi по кiлька разiв на день заходити в села, тож їжею треба запасатися надовго. За день туристи проходять лише 15–20 кiлометрiв. На велосипедi ж їздити легше, нiж ходити. Адже везти наплiчник на багажнику зручнiше, нiж тягти на собi. Бiльше шансiв пiдкрiпитися в населених пунктах, а значить, i не треба зайвого везти.

На велосипедi новачок може подолати 60– 70 кiлометрiв за день у будь-яку погоду й пору року. Навiть узимку приємно їздити по хрумкому снiгу, сосновими лiсами, серед природної тишi… А що може бути кращим за лiтнi подорожi у глибинi Карпатських гiр, мiж маленькими озерами, по пухнастiй недоторканiй травi.Чи по берегу бездонного озера Байкал, чи льодовиками Гiмалаїв, чи пiсками Африки…

Велотуризм — це оптимальний спосiб мандрувати: максимальна вiддача за помiрних витрат. «Першим внеском» є велосипед i туристичне спорядження (хоча все це можна взяти й напрокат). А потiм витрачаєтеся тiльки на їжу та квитки на потяг чи лiтак. Велоподорож по Карпатах на три днi може коштувати лише 400–500 гривень за повноцiнного харчування й навiть з обiдами в кафе.

Велоподорожi рiзняться за навантаженням. Для новачкiв лiпшим буде короткий (50– 70 км) маршрут по асфальту та рiвнинi. Якщо ви в мiстi вiдвiдуєте ковзанку, тренажерний зал, любите танцювати або ходити пiшки, то можете збиратися в поїздку зi змiшаним дорожнiм покриттям (асфальт, грунт) i горбистою мiсцевiстю. Якщо регулярно навантажуєтеся фiзично, то смiливо рушайте з наметом у гори.

На складнiсть маршруту впливає:

• кiлометраж (50 км за повний день проїде будь-яка здорова людина будь-якого вiку, 70 км — будь-хто у супроводi досвiдченого iнструктора);
• дорожнє покриття (грунтiвки потребують технiчного володiння велосипедом);
• тривалiсть поїздки (що бiльше днiв, то бiльше шансiв вiдчути втому);
• рельєф мiсцевостi (наявнiсть пiдйомiв, їхня довжина та ухил).

Якщо органiзовуєте велопохiд самостiйно, спочатку визначтеся з його тривалiстю, групою та рiвнем фiзичного навантаження. Потiм оберiть регiон i, спираючись на цiкавини, розплануйте маршрут. Часто люди переоцiнюють свої можливостi й планують завеликий кiлометраж, не враховують рельєфу, дорожнього покриття та середньої швидкостi велогрупи. Тому лiпше менше, та надiйнiше. Якщо здасться мало, завжди зможете надолужити. Варто придумати додатковий маршрут на випадок, якщо цей виявиться занадто складним або занадто легким. Наперед продумайте варiанти сходження з маршруту, якщо хтось iз учасникiв захворiє чи буде негода.

В особистому спорядженні велотуриста, на доповнення до стандартного туристського набору, обовязково повинні бути велотруси (вовняні, бавовняні), взуття з жорсткою передньою частиною підошви (велотуфлі, кросівки), індивідуальний плащ-накидка, захисний шолом. В груповому спорядженні особливе місце займають ремонтний набір, аптечка. Необхідно передбачити також тент для накриння велосипедів на ніч і на випадок дощу.

Спелеотуризм розвивається в Україні протягом багатьох десятиліть і у своєму розвитку тісно пов’язаний з карстологією та спелеологією, пошуком і дослідженням печер. Наша країна надзвичайно багата на печери. Понад 1100 печер різного типу від невеликих до гігантських за розмірами відомі нині в Україні. На теренах України виділено 4 основних райони проведення спелеопоходів: Поділля, Буковина, Причорномор’я та Крим. У перших трьох районах переважають 1087 печери горизонтального типу різних категорій складності, а в Криму – вертикальні, а також комбіновані. Печери Поділля – це нескінченні підземні лабіринти (дод. № 13). Саме тут у неогенових гіпсах розташовані друга у світі за довжиною печера «Оптимістична» (понад 220 км), гігантський лабіринт печери «Озерної» (107 км), спортивна печера «Млинки» (19,1 км), печера — музей «Кришталева» та ін. В юрських вапняках Кримських гірських масивів Карабі-Яйла, Довгоруківська Яйла, Чатир-Даг, Ай-Петрінська Яйла, Карадагський ліс карстовими водами створені провалля у сотні метрів глибиною з підземними залами, річками, озерами та сифонами. На Карабі-Яйлі цікаві комбіновані печери «Солдатська» (глибина 508 м, довжина 2100 м), «Нахімівська» (глибина 338 м, довжина 440 м), а також вертикальні печери «Дружба» (глибина 270 м) та «Молодіжна (глибина 260 м). На Довгоруківській Яйлі найвідомішою є унікальна пам’ятка природи багатоярусна печера Кизил-Коба (довжина 13850 м). Чатир-Даг – чудовий навчальний полігон, де є можливість оволодівати різною спелеологічною технікою. Різноманітними маршрутами відома вапнякова печера «Бездонний Колодязь» (глибина 195 м, довжина 410 м). Печера «Хід Конем» цікава своїми просторими глибокими колодязями та вузькими складними переходами між прямовисними схилами (глибина 213 м). Надзвичайно привабливими екскурсійними об’єктами є печери «Мармурова» та Еміне Баїр Хосар. На Ай-Петрінській Яйлі та Карадагському Лісі найзначнішими є вертикальні печери «Каскадна» (глибина 1500 м, довжина 630 м) та Удовиченка (глибина 196 м, довжина 250 м). Пошук і дослідження печер триває й нині. Найцікавіші зі спортивної точки зору печери мають класифіковані туристські спортивні маршрути й увійшли до переліку класифікованих печер України. На сьогодні в Україні класифіковано 157 печер від І до IV категорії складності.

Спелеотуризм – технічно складний вид туризму. Його складність полягає у проходженні непростих за рельєфом маршрутів в умовах відсутності природного світла, високої відносної вологості та невисокої температури повітря. Все це вимагає від спелеотуриста ретельної підготовки до походу, а також сили, витривалості, спритності, вправності у використанні засобів життєзабезпечення під землею та засобів страхування, стійких навичок у подоланні відповідних природних перешкод.

Висновки

Різні форми туризму віддають перевагу засобам організації раціонального дозвілля, активного відпочинку і проявлення здорового способу життя для широких верст населення і різних за віком.

Туристична діяльність пов’язана з переміною місць, організується при любій погоді і пред’являє людині різноманітні вимоги. Одночасно діють три важливі фактори: чергування оточуючого середовища (обстановка), кліматичних умов і видів діяльності.

Регулярна туристична діяльність і участь в туристичних змаганнях являється ефективною компенсацією праці, викликають у людини радість життя, служить загартуванням і збільшують фізичну життєдіяльність організму.

Під час подорожей і походів як по своїх країнах, так і в інших країнах туристи знайомляться з країною, її людьми, їх життям і національною культурою. Вони розширюють і поглиблюють свої знання в області ботаніки, зоології, географії, геології, метеорології і астрономії, сільського і лісного господарства, історії і культури. Правильно організована подорож або похід вносить важливий внесок в розвиток загальноосвітньої підготовки. Завдяки постійному переміщенню по місцевості, вмінню користуватися картою і компасом, активній участі в різного роду іграх на місцевості і туристичних змаганнях розширюють кругозір кожного учасника змагань.

Список використаної літератури

1. Закон України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про туризм» від 18.11.2003 року.
2. Ткач І. Розвиток сільського зеленого туризму як важливий чинник подолання бідності у сільській місцевості / Ірина Ткач, Катерина Ткач [Електронний ресурс] . − Режим доступу : http://tourlib.net/statti_ukr/tkach.htm
3. Школа І. М. Розвиток міжнародного туризму в Україні / За ред. проф. І. М. Школи. – Чернівці : ЧТЕІ КНТЕУ, 2003. – 662 с.
4. Любіцева О. О. Ринок туристичних послуг (геопросторові аспекти). 2-е вид., перероб. та доп. — К: Альтерпрес , 2003. — 436 с.
5. Мальська М.П., Худо В.В., Цибух В.І. Основи туристичного бізнесу: Навч. посібник. — К: Центр навчальної літератури, 2004. — 272 с.
6. Правове регулювання туристичної діяльності в Україні.– ред. В.К.Федорченка.– К.: Юрінкомінтер.– 2002.
7. Стан та перспективи розвитку туризму в Україні. (Щорічна доповідь, 2003 р.). — Державна туристична адміністрація України, Науковий центр розвитку туризму. — Цибух В.І. – Київ. — 2004