Суспільне виробництво: ознаки, форми, еволюція

1. Суспільне виробництво: ознаки, форми, еволюція

Виробництво складає вихідний пункт і першу ознаку економічної діяльності людей. Виробництво — це процес взаємодії людини з природою з метою створення матеріальних благ та послуг, які потрібні для існування та розвитку суспільства. Історично воно пройшло тривалий шлях розвитку від виготовлення найпростіших продуктів до виробництва найскладніших технічних систем. У процесі виробництва не тільки змінюється спосіб та вид виготовлення благ та послуг, але відбувається і моральне вдосконалення самої людини. Будь-яке виробництво є процесом суспільним і безперервним. Люди не можуть перестати виробляти тому, що вони не можуть перестати споживати.

За характером економічної діяльності людей суспільне виробництво поділяють на три великі сфери, або блоки галузей:

1) основне виробництво;

2) виробнича інфраструктура;

3) соціальна інфраструктура.

Виробництво пройшло тривалий шлях історичного розвитку. Проте на всіх етапах воно демонструє деякі спільні риси, зокрема для його функціонування завжди в наявності мали бути такі елементи, як праця, засоби праці та предмети праці.

Як вже зазначалось, виробництво — це процес створення матеріальних благ. У виробництві продукту людина впливає на об’єкти природи, надає їм форми придатної для задоволення матеріальних потреб.

Таким чином, суспільне виробництво займає в житті людини визначне місце, оскільки:

— це необхідна умова, без якої суспільство не може існувати;

— в процесі виробництва вдосконалюється сама людина, нагромаджується досвід, знання, розвивається інтелект.

2. Цінова та нецінова конкуренція в ринковій системі

Ключовим поняттям, що виражає сутність ринкових відносин є поняття конкуренції (competition) . Сам ринок, механізм його дії не може нормально існувати без розвинутих форм конкуренції.

Існує дві основні групи конкуренції: цінова та нецінова. Цінова конкуренція — це боротьба між товаровиробниками за споживача через зменшення витрат виробництва, зниження цін на товари і послуги без істотної зміни їх якості й асортименту. Підприємці при цьому нерідко маніпулюють цінами (встановлюють занижені, поки товар завоює ринок збуту, а відтак значно підвищить їх, вдаються до цінових поступок, сезонного розпродажу тощо. Важливою рисою цінової монополістичної конкуренції є цінова дискримінація, за якої один і той же товар або послугу продають різним групам покупців за неоднаковими цінами.

Отже, в основі цінової конкуренції знаходиться боротьба проти конкурентів за допомогою ціни. У такій боротьбі перемагає той, хто домагається нижчої, ніж ринкова ціна вартості своєї продукції.

Більш ефективною й більш сучасною формою конкурентної боротьби є нецінова конкуренція, тобто що пропонується на ринок. Надходження на ринок продукції більш високої якості або нової споживчої вартості ускладнює відповідні заходи з боку конкурента, так як формування якості проходить тривалий цикл, що починається накопиченням економічної і науково-технічної інформації. Нецінова конкуренція — це боротьба між товаровиробниками за споживача через впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво, що зумовлює поліпшення якості продукції, її асортименту. Це свого роду завоювання конкретної переваги за рахунок покращення якості продукції, реклами, подовження строків гарантійного обслуговування, надання більшого обсягу послуг тощо. В умовах диференціації продукту, властивої для монополістичної конкуренції, економічне суперництво зосереджується не лише на цінових, але й на нецінових факторах: якості, реклами, умовах продажу. Фірми доводять переваги своєї продукції за допомогою торгових знаків та фабричних клейм. У цілому нецінова конкуренція зумовлює поліпшення товару і повніше задоволення потреб споживачів. Хоча нерідко зміни в продукті є уявними, що не збільшують його корисності, ефективності, довговічності. Отже, конкуренція – категорія суперечлива. З одного боку існує твердження, що без конкуренції ринку не буває, а з іншого, — цілком конкурентним є той ринок, на якому учасники не ведуть між собою конкурентної боротьби.

3. Банки, їх види, функції. Банківський прибуток

Банк – установа, що акумулює грошові кошти і заощадження та здійснює кредитно-розрахункові та інші операції. Банки виникають на основі товарно-грошових відносин, і тому існують при різних суспільно-економічних формаціях.

На практиці в сучасних умовах функціонує велика кількість банків. В залежності від того або іншого критерію їх можна класифікувати наступним чином.

За формою власності розрізняють акціонерні, неакціонерні, кооперативні, муніципальні, комунальні, державні та змішані, міждержавні (міжнародні) банки.

За терміном надання кредитів – банки короткострокового, середньо- та довгострокового кредитування.

За національною належністю – національні та іноземні банки.

За функціями та характером діяльності виділяють депозитні, універсальні та спеціалізовані банківські установи.

Важлива економічна роль банків суттєво розширила сферу їх діяльності. Вони виконують наступні основні функції:

1) мобілізація тимчасово вільних грошових коштів і перетворення їх в капітал;

2) кредитування підприємств, держави та населення;

3) випуск кредитних засобів обігу (кредитних грошей);

4) здійснення розрахунків та платежів в господарстві;

5) емісійно-засновницька діяльність;

6) консультування, надання економічної та фінансової інформації.

Таким чином, комерційний банк – це перш за все кредитна установа, яка будує свою діяльність, на з наступних принципах:

прибутковість. Прибуток банку утворюється з різниці відсотків, які стягуються з клієнтів, та виплачуваних ним по банківським операціям, а також за рахунок комісійних зборів за надані послуги. Показник прибутку офіційно вважається основним показником діяльності банку. Значення цього принципу полягає в тому, що без доходності банк не може існувати;

стратегія банку повинна полягати в найбільш дешевому придбанні капіталу і продажу його за найбільш високою ставкою;

комерційний банк – ризикове підприємство, але ризикувати він може лише величиною свого капіталу, тобто повинно діяти правило: все для клієнта, для його безпеки на основі партнерських відносин, за принципом взаємної зацікавленості.