Суспільно-політичні погляди Г.Сковороди

Вступ.

1. Життєвий шлях Г.Сковороди.

2. Політична філософія Г.Сковороди.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Григорій Сковорода мав величезний вплив на своїх сучасників і на дальше українське громадянство, і то не тільки своєю етичною наукою, а головним чином своїм життям, в якому слово ніколи не розходилося з ділом: його вчення було в повній згоді з його життям. Щоб оцінити цей вплив, як писав С. Єфремов, «досить буде сказати, що сучасники бачили в ньому «мандровану академію» і його самого вважали вартим за університет; досить сказати, що коли треба було тоді знайти в Україні ідейну, чесну та чисту людину, шукали її між «сковородинцями», тобто учнями цього чудного чоловіка та прихильниками його науки.

Феномен постаті Григорія Сковороди — у дивовижному гармонійному поєднанні тілесної й духовної краси. У власному житті він сповідував виразні й тверді принципи: самопізнання і внутрішня згода з волею Бога. Окрім того, філософ постійно наголошував, що людина має невичерпний духовний потенціал, який лише необхідно спрямувати у потрібне русло, на справі Божі: пізнання і творчість. У своїх філософських творах великий мислитель розмірковував над основами буття.

1. Життєвий шлях Г.Сковороди

Григорій Сковорода народився 3 грудня 1722 року в селі Чорнухах на Полтавщині в сім'ї малоземельного козака. Ще з ранніх літ хлопець відзначався схильністю до зосередженості на своєму внутрішньому світі, твердістю духу, великим бажанням до науки і знань.

У 1738 році батьки віддають Григорія на навчання до Київської академії, де майбутній український просвітититель здобув глибокі знання з філософії, вітчизняної, античної, західноєвропейської літератур, досконало опанував кілька іноземних мов, серед яких були латинська, грецька, німецька. Крім цього він оволодів й маловідомою тоді у православному середовищі давньоєврейською мовою, яку вивчив для поглибленого розуміння Біблії. До того ж юнак мав неабиякі музичні здібності, чудовий голос і слух. Тож у 1742 році його запрошують до придворної співацької капели в Петербург. Після двох років перебування у північній столиці він повертається продовжувати перерване навчання.

Блискуче знання мов, поетики й риторики, античної і нової філософії поєднувалося в Сковороді з неабиякими здібностями в галузі літератури і мистецтва. Він складав вірші і байки, писав музику, співав, грав на різних музичних іиструментах. Водночас вроджена чутливість, схильність до роздумів, здібність до знань, любов до праці сприяли формуванню особливого внутрішнього світу й дозволило визначити молодому філософу чітку систему поглядів на щоденне земне існування. Показником такої справжньої мудрості стало його переймання загальним станом духовності свого суспільства. Йому було замало того, що він збагнув, відкрив для себе сенс і радість буття, йому боліло зубожене існування своєї нації.

Після закічення Григорієм Академії, тодішній митрополит Київський Т.Щербацький схиляв молодого філософа прийняти постриг. Справа в тому, що чернецтво, за підтримки ієрарха такого рангу, відкривало перед юнаком шлях до вищих академічних і церковних посад. Та його не приваблювала кар'єра.

Потребуючи більшою освіти, з 1745 по 1750 рік Григорій Сковорода навчався за кордоном — в Будапешті, Відні, Венеції, Флоренції, Німеччині і, можливо, у Римі, де знайомиться з тамтешньою культурою, передовими філософськими ідеями та літературними течіями. Однак, на Заході він не знайшов духовності, до якої прагнув.

Починаючи з 1753-го, протягом 15 років він учителює. Спочатку за новою, розробленою ним самим програмою (цей курс був записаний за назвою "Раздумія про поезію і руководство к мастерству оной"), Григорій Сковорода читає поетику в Переяславському колегіумі. Проте підготовлений ним курс місцевий єпископ заборонив. Тож він повертається до Києва.

До цих років життя українського мислителя належить велика частина поетичної збірки "Сад божественних пісень", де відображена духовна драма людини, що в розквіті сил не може досягти примирення зі світом несправедливості і фальші.

З 1759 по 1769 роки Григорій Сковорода працює як викладач поетики і етики в Харківському колегіумі. За цей час творить "Басни Єзоповы", "Начальную дверь ко христианскому добронравию", великі філософські твори — "Наркисс. Разглагол о том: узнай себе" і "Симфония, нареченная книга Асхань о познании самого себе". В усіх цих творах автор витлумачує основну для його філософії ідею — про самопізнання й розмежування справжнього, духовного, вищого та помилкового, нижчого в людині.

Постійний тиск з боку представників церкви, які вимагали, щоб він прийняв духовний сан, змушував кілька разів залишати колегіум (1760, 1764, 1766). Остаточно звільнений з посади у 1769 році, він втратив можливість займатися педагогічною роботою, до чого мав великий хист і відповідні знання. У тому ж таки році він пише збірку повчальних мініатюр "Басни Харковские".

Відтоді Григорій Сковорода остаточно обрав життя мандрівного філософа, так би мовити, чернецтво у миру. Понад чверть століття, мандрував він містами і селами Лівобережної України, проповідуючи свої ідеї і світогляд. Одяг його був найпростіший, і з вигляду він нічим не відрізнявся від інших прочан. Не вживав м'яса та риби. Спав не більше чотирьох годин на добу, а вставав до зорі і, коли дозволяла погода, завжди ходив пішки. Був завжди веселий, бадьорий, стриманий, всім задоволений, охочий до слова, шанобливий до будь-якого стану людей. Відвідував хворих, утішав сумних, ділив останнє з убогими, вибирав і любив друзів за їхнє серце, був побожним без марновірства. Але в його торбі незмінно лежали розкішно видана Біблія і флейта з мундштуком зі слонової кістки.

Дорогою філософ вів повчальні бесіди з людьми всіх станів і звань, відвідував друзів у маєтках та селах, монастирях і містах, а взимку зупинявся в кого-небудь із близьких йому осіб. В ці місяці у своїх тимчасових пристановищах він писав різноманітні філософські й поетичні твори, а також численні листи повчального характеру.

З народом він був простий і скромний, але стикаючись із хамством вельмож, умів постояти за себе і показати, наскільки небагато вони насправді варті. Обрана ним у театрі життя роль мандрівника, дозволяла залишатися самим собою в будь-якій ситуації, змінюючи при тому форми поведінки залежно від умов, в які він потрапляв.

На кількаразові пропозиції опублікувати свої книги, мандрівний філософ завжди відмовляв. Однак праці Григорія Сковороди, які він зазвичай залишав у тому домі, де їх було закінчено, вже при його житті передавалися з рук в руки і дбайливо переписувалися. Збирати й публікувати їх почали в середині XX століття.

У 1769-1774 роках, крім уже згаданих "Басен Харьковских", він створює філософські твори "Беседа, нареченная двое, о том, что блаженным быть легко", "Диалог, или Разглагол о древнем мире", "Разговор, называемый Алфавит, или Буквар мира".

Новий етап творчості Сковороди відкриває філософський трактат "Израилский Змий" (1775-1776), у якому найповніше розкрите його вчення про третій, символічний світ.

Протягом 80-х років XVIII століття з'являються "Жена Лота", "Брань архистратига Михаила со Сатаною о сем: легко быть благим". При цьому мандрівний філософ створює останню, помітно розширену, редакцю поетичної збірки "Сад божественних пісень" і вже в 1791 році завершує свій останній великий філософський твір "Діалог. Имя ему Потоп Змиин", що поєднує форми трактату, діалогу, притчі та вірша.

Помер великий просвітитель 9 листопада 1794 року в селі Пан-Іванівці (нині — Сковородинівка) на Харківщині. Його смерті передував складений ним же заповіт, в якому провидець прохав поховати себе на підвищенні біля гаю. Неприйнятність і засудження тогочасної дійсності він виразив словами, які заповідав викарбувати на могилі: "Світ ловив мене та не впіймав".

2. Політична філософія Г.Сковороди

Політична філософія Григорія Сковороди базується на зрозумінні людини як особливого витвору макрокосму. Людина, вважав філософ, є центр, в якому сходяться всі життєві проблеми, діяльність і пізнання. Щоб пізнати світ (макрокосм) людина має пізнати себе (мікрокосм). Саме в самопізнанні бачив Григорій Сковорода ключ до розкриття буття світу як світу природи і людської культури. Найважливішим для людини є щастя, яке ґрунтується на духовному багатстві людини. Ні чини, ні звання, ні посади не можуть підмінити глибину духовного єства людини. Пізнавши себе, вважав філософ, людина вибере відповідно до власної природи заняття (“сродний труд”) і організує свій спосіб життя у відповідності зі своїми духовними надбаннями. Сковорода обстоював ідею відродження людини, маючи на увазі ідеал пізнання людиною в собі Бога. Звідси ж беруть витоки обґрунтування філософом системи суспільних відносин як людських, людяних, гуманістичних. Суспільно-політичний ідеал – гармонійне суспільство – трактується ним як “людська держава”, політичний устрій якої спирається на суспільний компроміс, взаєморозуміння і духовну (божественну) єдність громадян. І хоч його міркування певною мірою мають фрагментарний характер, багато в чому позначені утопізмом і містикою, загальну ідеологію повернення (наближення) людини до людських форм соціальних відносин, схоплена філософом досить точно і своєчасно.

Отже, згідно з представленнями Сковороди, все, що здійснюється в світі — макрокосмі, знаходить своє завершення в людині — мікрокосмі. З позицій вчення Сковороди можливості пізнання світу людиною нічим не обмежені. Прагнення людини до пізнання ототожнюється з прагненням людини до Бога без посередників, бо Богом є сама природа, а людина — її витвір, — пізнаючи Бога — пізнає самого себе. У цьому значенні Сковорода заперечує агностицизм — вчення про непізнаваність світу.

Дуже тонким моментом в теорії пізнання Сковороди є той факт, що він не зв'язує множення людиною своїх пізнань із зростанням матеріальних потреб, задовільнення яких розуміється як досягнення людського щастя. Швидше навпаки: чим краще людина пізнає саму себе і оточуючий її світ, тим розумніше і скромніше повинні бути її потреби.

Філософська спадщина Григорія Сковороди багато в чому визначала загальну спрямованість ідей його сучасників й мислителів більш пізнього періоду, зокрема, І.Котляревського, П.Гулак-Артемовського, М.Костомарова, М.Максимовича, Т.Шевченка, створеного ними Кирило-Мефодіївського товариства, української політичної думки ХІХ ст. загалом.

Знаменитий український філософ Сковорода, цей «гражданинъ всемірний», як він сам себе називав, напевне дещо чував про масонство, мандруючи Західною Європою. Сам він до масонства ставився коли не зовсім негативно, то досить байдуже. Принаймні учень Сковороди і перший його біограф Ковалинський таку переказує думку свого вчителя про цікаву нам тепер течію, що її Сковорода ставив урівень з нелюбим йому сектантством: «Я не знаю мартынистов, ни разума, ни ученія ихь; ежели они особничествують вь правилахтъ и обрядахь, чтобы казаться мудрыми, то я не хочу знать ихь; ежели они мудрствують въ простоте сердца, чтобь быть полезными гражданами обществу, то я почитаю ихъ; но ради сего не для чего бы имъ особничествовать. Любовь кь ближнему, — додає своєї звичайної укоханої думки Сковорода, — не имеетъ никакой секты: на ней весь законъ и пророки висять».

Незважаючи на такий досить суворий присуд, у самого Сковороди, безперечно, були риси, що споріднили його з масонством, і не дурно масони були чи не першими в Росії, хто звернув увагу на твори українського філософа; дещо з них уперше надруковано на сторінках «Сіонского Вестника», органа містичної течії в масонстві. Цей зв'язок науки Сковороди з масонством зазначено вже і в літературі. «Не був Сковорода масоном, — пише проф. М. Сумцов, — але великою він мірою виріс і виховався в тій атмосфері, що живила і російське масонство, і між ним та масонами є спільні точки у формі великого нахилу до старозавітних книг, містичного тлумачення, байдужності до догматичного боку християнства, щиро аскетичного життя та бажання через моральну науку й моральне життя особисте піднести моральний рівень громади, — а на цьому Сковорода не різнився з кращими російськими масонами, Новиковим, Лопухіним і найбільш з Гамалією». Ще цікавіші з цього погляду громадські переконання і практична робота Сковороди, що ставлять його поруч кращих заступників просвітнього масонства. І от коли ми зважимо, який величезний вплив мали погляди, наука й сама навіть особа Сковороди на сучасне українське громадянство, то, певне, не помилимось, сказавши, що його діяльністю покладена була до певної міри дорога й тим організаціям морального переважмо характеру, що у формі масонських лож незабаром постануть і на українському ґрунті. І тим більше, що серед діячів масонства на Україні таки побачимо і просто учнів Сковороди, і людей, що, безперечно, під його безпосереднім впливом виховались та на його науці свої громадсько-моральні погляди виробили

Висновки

Важливий вплив на становлення української суспільної думки має теоретична спадщина великого мислителя Григорія Савовича Сковороди (1722 — 1794 рр.). Проповідник демократичних ідей, великий гуманіст-просвітитель, він у своїх творах висунув основні проблеми філософського, історико-соціологічного та етичного характеру. Основне місце в його творчості займають філософсько-соціологічні твори, серед яких «Начальная дверь к христианскому добронравію», «Наркісс. Разлагол о том: Узнай себе», «Симфонія, нареченная книга Аскань о позваний самого себе», «Разговор называемый Алфавит, или Букварь мира», «Благодатний Зродий» та ін. Жоден з його творів не друкувався за життя автора, а більшість з них розповсюджувалася по Україні в рукописах. Слово і наука Г.Сковороди жили не тільки в народі, айв освічених колах тогочасної України, бо він мав вплив, насамперед, на перших творців, провісників відродження — І.Котляревського, Г.Квітку-Основ'яненка, Т.Г.Шевченка.

У своєму першому соціофілософському творі «Начальная дверь» Г.Сковорода розвинув вчення про два світи чи дві натури, з яких складається весь світ: одна натура — видима, друга — невидима. Видимий світ — це світ матеріальний, невидимий —духовний, «божественная сутність», де Бог, який існує в усьому — природі, людині, і він є істиною — ідеєю.

Поряд з ученням про дві натури він висунув і теорію трьох світів (мірів): перший — великий «мір», що складається з безлічі світів, це всесвіт — макрокосмос, який не має меж. Два другі — це частини великого, малі світи. Один з них — малий світ— мікрокосмос, людина, а другий — це символічний світ, Біблія, яку тільки символічно треба розуміти. Кожний такий світ має дві натури: зовнішню — матеріальну і внутрішню—духовну. На думку Г.Сковороди, весь світ є пізнаваним, а людський світ — здатним збагнути та з'ясувати як зовнішній, так і внутрішній світ. Оскільки людина, як мікрокосмос, є частиною останнього, то для пізнання природи всесвіту людина мусить насамперед пізнати сама себе. Згідно з поглядами Сковороди, людина повинна працювати для душі, бути скромною, задовольнятися малим, не прагнути до наживи чи багатства. Користолюбці, кар'єристи є винуватцями страждань, ворожнечі, сваволі, тиранії, воєн.

Центральним питанням його соціальної діяльності була проблема людини та її щастя, шукання шляхів, що ведуть до цього.

Список використаної літератури

1. Іваньо І. Філософія і стиль мислення Г. Сковороди/ І. В. Іваньо,. -К.: Наук. думка, 1983. -270 с.

2. Валявко І. Філософія Григорія Сковороди в осмисленні Дмитра Чижевського/ Ірина Вікторівна Валявко,. -К.: Київське братство, 1996. -56 с.

3. Г.С.Сковороді — 270: Матеріали наукової міжвузовської конференції, присвяченої 270-річчю від дня народження Г.С.Сковороди/ Ред. О.О.Решетов,; КІСМ. -Кіровоград: КІСМ, 1992. -70 с.

4. Григорій Сковорода: 1722-1794 : Бібліографічний покажчик/ Укл.: Галина Гамалій, Віталій Шевченко, Ред. Р.С. Жданова; М-во культури і мистецтв України, НПБУ, Нац. музей літератури України. -К., 2002. -135 с.

5. Лощиц Ю. Сковорода/ Юрий Михайлович Лощиц,. -М.: Мол. гвар-дия, 1972. -220 с.

6. Махновець Л. Григорій Сковорода : Біографія/ Леонід Махновець,. -К.: Наук. думка, 1972. -253 с.

7. Поліщук Ф. Григорій Сковорода [1722-1794] : Життя і творчість/ Федір Микитович Поліщук,. -К.: Дніпро, 1978. -260 с.

8. Чижевський Д. Філософія Г.С. Сковороди/ Дмитро Чижевський,. Підготовка тексту , мовна ред. та вступ. ст. Леоніда Ушкалова,. -Х.: Акта, 2003. -430 с.