Суспільство як соціальна система. Його соціальна структура

Вступ.

1. Суспільство як соціальна система.

2. Сутність та основні елементи соціальної структури.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

3 точки зору соціології, суспільство — це особливий, надзвичайно складний вид організації соціального життя. Воно охоплює всю багатоманітність стійких соціальних взаємодій, всі інститути та спільноти, що локалізовані в рамках конкретних державно-територіальних кордонів. Суспільству властиві такі механізми саморегуляції, які дозволяють йому підтримувати свою цілісність, впорядковувати відносини між інститутами та спільнотами, інтегрувати соціальні новоутворення та підкоряти своїй логіці поведінку основної маси населення, схиляючи людей, що живуть на відповідній території, відтворювати у своїх діях єдину тканину численних соціальних взаємодій. До основних ознак суспільства (тобто стійких характеристик, які дають змогу відрізняти суспільство як цілісне соціальне утворення від усіх інших — соціальної реальності, соціальних відносин, інститутів, спільнот, культури) належать:

* територія, на якій відбувається консолідація соціальних зв'язків;

* універсальність, тобто різносторонній його характер, що передбачає що воно включає в себе всю багатоманітність соціальних зв’язків, відносин, всі соціальні інститути та спільноти в рамках певного територіального простору;

* автономність, тобто спроможність існувати самостійно, що досягається Зо рахунок високого рівня внутрішньої саморегуляції, що забезпечує підтримку "па постійне відтворення складної системи соціальних взаємин;

* інтегративність, тобто цілісність, єдність загальної системи цінностей (традицій, норм, законів, правил тощо), яку називають культурою.

1. Суспільство як соціальна система

"Суспільство" є буденним поняттям, зміст якого більшість людей ніколи не намагається сформулювати. Суспільство оточує нас постійно. Інтуїція з приводу суспільства підказує нам три узагальнених уявлення:

1) суспільство — це люди (тобто це не одна людина);

2) ці люди чимось об'єднані, що дає змогу відрізняти "наших" від "не-наших";

3) для людини суспільство є необхідним (і вигідним).

Суспільство уявляють:

• як якесь організоване ціле, правила якого краще не порушувати, якщо хочеш в ньому залишатися;
• як якась сила, протистояв якій може мати наслідком покарання;
• як природна атмосфера, яку не обирають, але мають в ній дихати.

Відомо, наприклад, що Арістотель і Платон поняття суспільства і держави використовували як тотожні. В епоху Середньовіччя панував погляд, що суспільство виникло внаслідок Божественної волі. В епоху Нового часу виникнення суспільства намагались пояснити заключенням суспільного договору між ліодьми. О.Конт розглядав суспільство як функціонуючу систему, яка ґрунтується на поділі праці. Г.Спенсер під суспільством розумів композицію усілякого роду ідей, вірувань і почуттів, які реалізуються через індивідів. Е. Дюркгейм вбачав у суспільстві над індивідуальну реальність, що ґрунтується на колективних уявленнях. За М. Вебером, суспільство — це взаємодія людей, яка є продуктом соціальних дій.

Сукупність усіх суспільних відносин, пов'язаних певними чинниками, називаємо суспільною або соціальною системою. [2, c. 47-49]

Суспільство як цілісна система має свою внутрішню структуру, складається з певним підсистем, які взаємодіють одна з одною це, зокрема: правова; демографічна; економічні – відносини в процесі матеріального виро6ництва; соціальна — взаємодія класів, соціальнім груп, верств;політична — діяльність державних організацій, політичних інститути партій та об'єднань; духовна — розвиток і взаємодія суспільної свідомості, науки мистецтва, освіти, релігії тощо. Кожна підсистема складається у свою чергу, із своїх власних блоків і елементів, які виконують свої функції цілісного соціального організмі

Людські суспільства є дуже різними. Людина, раптом перенесена з Канади в плем'я, яке живе в джунглях Амазонки (чи навпаки), була б спантеличена новим соціальні оточенням і не змогла б поводитися адекватно. Тому кожне людське суспільство — специфічний виклик соціологічному розумінню.

Водночас соціологічне розуміння потребує порівняння різних суспільств у де: аспектах, такі порівняння дають змогу відшукати дещо спільне між різними суспільствами.

Якщо спресувати всю історію життя на планеті в один рік, то перші живі і сучасного типу умовно з'являються лише о 23.53. 31 грудня від початку цього року, перші цивілізації — лише за хвилину до закінчення року. Але, незважаючи на такий мі: ний відтинок часу, культурні та соціальні зміни є вражаючими:

• 15 тисяч років тому наші пращури почали практикувати релігійні ритуали та малювати на стінах печер;
• 11 тисяч років таму деякі з них почали одомашнювати тварин та рослин;
• 6 тисяч років таму люди починають жити у містах, ділитися за типами занять на класи, створювати економічні та політичні інститути;
• близько 250 років тому розпочинається індустріальна революція, яка реформувала світ навколо нас у світ фабрик та літаків, ядерних реакторів, глобальних комунікацій і т.п. [4, c. 76-78]

Історію людства можна класифікувати через обмежену кількість базових типів суспільств. Наукове порівняння передбачає виділення основних параметрів, на підставі яких створюється класифікація основних видів конкретних виявів феномена, що досліджується. Суспільство є складним, багаторівневим утворенням, будь-яка універсальна класифікація не може його охопити. Соціологи змушені з різноманітних ознак, характерних для суспільства, обирати лише окремі, на підставі яких вони створюють свою типологію.

Іноді за головну ознаку обирається наявність писемності, і тоді всі суспільства поділяють на дописьменні і письменні, які володіють абеткою та фіксацією зі матеріальних носіях: клинописних таблицях, берестяних грамотах, газетах, комп'ютерах.

Інша типологія поділяє всі суспільства на два класи — прості і складні. Критерієм у цьому випадку є кількість рівнів управління та ступінь соціальної диференціації. Прості суспільства — це ті, де немає керівників та підлеглих, багатих та бідних (первісні племена), складні суспільства — це суспільства, де є кілька рівнів управління, декілька соціальних верств населення, що розташовуються зверху вниз |з зменшенням доходів.

З появою складного суспільства у світі формуються окремі країни, держави. «Суспільство», "держава" і "країна" — поняття близькі, але не тотожні. За об'ємом вони можуть збігатися, але вони обов'язково різняться за змістом, оскільки віддзеркалюють різні сторони одного й того ж.

Характерним для соціології є розподіл суспільства на традиційне та Індустріальне. В основі цієї типології лежить критерій способу здобуття засобів існування. Найдавніший з них — полювання та збирання. Відповідно виділяють суспільство первісних мисливців та збирачів. Цей період в людській історії ще називають протосуспільством або періодом людського стада. Протосуспільство має лише декілька статусів, які базуються на віці, статі, родинних зв'язках. Соціальні ролі тут одноманітні. Релігія цих первісних суспільств не включає віру у всемогутнє божество, яке втручається у людські справи, людина вважає, що навколишній світ населений духами, які треба брати до уваги, але ублажати їх не обов’язково. Соціальна структура цих суспільств є простою, а культура не диверсифікованою.

Поширеним є стереотип, що життя у первісному суспільстві дуже тяжке і складне. Ймовірно, що це не так. Потреби цих людей доволі прості, людина потребує небагато часу для того, щоб підтримати свій життєвий цикл. На думку соціологів, це найбільш "лінивий" тип суспільства.

Людина завжди покладалася на полювання та збирання певних культур для виживання. Всі суспільства користувалися цією технологією декілька тисяч років тому, але ще й сьогодні залишилися ізольовані суспільства (наприклад, деякі племена у Центральноавстралійській пустелі), які активно практикують саме цей спосіб життя. Таке суспільство складається з маленьких груп (ймовірно тому, що навколишнє середовище не може підтримувати великі скупчення людей, які покладаються лише на збирання їжі або полювання). Ці первинні групи рідко перевищують кількість 40 членів. Контактів між групами майже немає. Група є однією сім'єю. Сім'я є фактично єдиним інститутом цього суспільства. Вона виконує багато функцій, які пізніше беруть на себе інші інститути: виробництва, навчання, захисту! групи. Політичних інститутів немає: статуси в таких суспільствах в основному рівні, хоча іноді індивід з великим авторитетом береться виконувати функцію управління суспільними справами, більшість рішень приймається общиною. Ці суспільства постійно рухаються оскільки вони завжди повинні збирати і полювати на нових територіях. А тому власність їх обтяжує. Вони беруть із собою у мандрівки обмежену кількість речей. Немає статусу власника, немає власності. Знайшовши якусь їжу, людина завжди ділиться нею зі своїми родичами. Військові конфлікти є рідкісним явищем у таких суспільствах, ймовірно через те, що вони не мають за що боротися. [6, c. 29-31]

На зміну протосуспільству приходить традиційне або до індустріальне аграрне суспільство. Виникненню сільськогосподарського виробництва сприяє розвиток перетворюючих функцій людини.

Завдяки становленню та розгортанню виробництва з'явилася можливість за допомогою знарядь праці, створених людиною, отримувати продукти, яких не було в природі. Поступово з полювання виникає тваринництво, коли люди впевнилися, що приручення тварин більш економічно, ніж здобувати їх на полюванні. Із збирання виростає городництво, а з нього — землеробство, тобто інтенсивне та систематичне вирощування сільські господарських культур.

Із хліборобством пов'язують зародження держави, міста, класів, писемності — перехідних ознак цивілізації. Вони стали можливими за умов переходу від кочового до осілого способу життя. Значна частина людей вже може не працювати на землі, спеціалізуючись И виконанні інших соціальних ролей, які за домовленістю визнаються необхідними у суспільств З'являються міста. Вони, як правило, складаються з людей, які безпосередньо або опосередковано обмінюють свої спеціалізовані послуги на продукти сільського господарстві. Набувають сили політичні інститути, влада зосереджується в руках одного індивіда, виникають спадкові монархії. Влада монарха, як правило, абсолютна Від нього залежить життя смерть його підданих. У найбільш розвинутих аграрних суспільствах з'являються інститути суду та урядової бюрократії. Багатство в таких суспільствах поділено нерівномірно, виникають класи. Релігія набуває рис окремого соціального інституту, в межах якого діють люди, що виконують спеціалізовані соціальні ролі і часто мають значний політичний вплив. Релігії аграрних суспільств включають, як правило, віру в «сім'ю» надприродних істот, серед яких обов'язково є найстарша і найважливіша. Ця віра обумовлена земним досвідом політично-ієрархізованого суспільства абсолютної монархії. З'являються і поступово еволюціонують економічні інститути, зокрема, торгівля. Гроші використовуються як еквівалент обміну. Аграрні суспільства фактично постійно перебувають у стані війни, а це вимагає ефективної воєнної організації. Вперше з'являються регулярні армії. Потреба в транспортуванні та комунікаціях у цих великих суспільствах веде до розвитку мережі доріг та судноплавства. Таким чином, первинно ізольовані суспільства, які розвиваються на базі аграрного виробництва, мають більш складну соціальну структуру та культуру, ніж попередні. Кількість статусів у суспільстві збільшується, зростає кількість населення, виникають міста, формуються нові інститути, політична та економічна нерівність дедалі більше стають невід'ємною рисою соціальної структури. Культура стає більш диверсифікованою. Характерною рисою аграрного суспільства є інерційність, неприйняття новацій. Поведінка індивіда жорстко контролюється, регламентується звичаями, нормами та соціальними інститутами. Всі соціальні утворення освячені традицією, вважаються незмінними. Крамольною є сама думка про можливі перетворення, зміни.

Отже, традиційне аграрне суспільство — це суспільство з малорухомими соціальними структурами, з такті способам соціокультурної регуляції, який базується на традиції.

Індустріалізм як спосіб виробництва з'явився в Англії приблизно 250 років тому і відтоді поширився на всі країни світу, абсорбуючи та руйнуючи всі інші типи суспільств.

Індустріалізм ґрунтується на використанні наукових знань у виробничих технологіях. Він стимулює використання нових джерел енергії, дозволяє машинам використовувати ту роботу, яку до того було покладено на людей і тварин. Це високо ефективна стратегія виживання, яка дає змогу невеликій частині населення годувати більшість. Оскільки винаходили та відкриття ґрунтуються одне на одному, рівень впровадження технологічних новацій у процес виробництва швидко зростає. Нові технології: парова машина, двигун внутрішнього згоряння, атомна енергія — стимулюють зміни в економіці та інших інститутах.

У 70 — х роках XX ст., на думку спеціалістів (Д.Белл, З.Бжезинський та ін), на зміну індустріальному суспільству приходить постіндустріальне, правда, не у всіх країнах, а лише в найрозвинутіших. У постіндустріальному суспільстві переважає не промисловість, а інформатика, інформаційно-комп'ютерні технології та сфера обслуговування. Безлюдні роботизовані заводські цехи, гігантські супермаркети, космічні станції — ознаки постіндустріального суспільства, яке ще часто називають інформаційним. Глобальні якісні зміни відбуваються у всьому соціокультурному комплексі.

Для постіндустріального (інформаційного або технотронного) суспільства характерно:

• висунення на перший план (після сільського господарства і промисловості) теоретичної сфери економічної діяльності — сфери послуг;
• індивідуалізація виробництва і споживання, визначення провідної ролі науки, знань, отримання і розповсюдження інформації, а також університетів, науковців, менеджерів;
• комп'ютеризація і відкритість суспільства, безперервна освіта і різке зростання творчого начала в праці, професіоналізму, відповідальності. Різницю стартових умов соціального просування визначають вже не расові, статеві або вікові відмінності, а освіта, досвід, майстерність, талант людини. [7, c. 62-65]

2. Сутність та основні елементи соціальної структури

Першоцеглинками соціальної структури суспільства є статуси і ранг. Тут важливо наголосити, що перші надають їй статичність, усталеність, нерухомість, а другі — динамічність, рухомість. Будь-який статус складається із ролей, а ті в — сукупності прав і обов'язків, які за традицією суспільство закріплює за статусом? Права і обов'язки визначаються соціальними нормами. Соціальну структуру суспільства утворює сукупність пустих статусів, тобто не заповнених людьми. Якщо ж ми заповнимо, скажімо, статус "студент" людьми, то одержимо велику соціальну групу — "студенство".

Чим розвинутіше суспільство, тим більше в ньому статусів. В сучасному суспільстві одні тільки професійних статусів біля 40000, сімейно-шлюбних відносин понад 200, багато сотень політичних, релігійних, економічних, демографічних.

Соціальні статуси взаємопов'язані один з одним, але не взаємодіють між собою. Взаємодіють між собою тільки суб'єкти (володарі, носії статусів, тобто люди. У соціальні відносини вступають не статуси, а їх носії.

Соціальні відносини зв'язують між собою статуси, але реалізуються ці відносини через людей — носіїв статусів.

Хоча статуси безпосередньо не вступають у соціальні відносини, а тільки опосередково — через їх носіїв, вони головним чином визначають зміст і характер соціальних відносин.

В громадській думці з часом виробляється, з вуст в вуста передається, але, як правило, ні в яких документах не реалізується ієрархія статусів і соціальних груп, де одні цінуються і наважуються більше інших. Місце в такій незримій ієрархії називається рангом. [3, c. 35-36]

Як вже зазначалося, ролі на відміну від статусів, надають динамічності соціальній структурі суспільства, роблять її рухливою. Соціальна роль є динамічною характеристикою статусу, це модель поведінки, орієнтованої на даний статус, на виховання прав і обов'язків, які приписані конкретному статусу. Але приписані правила поведінки — соціальні норми характеризують не статус, а саме роль. Роль мас справу не з соціальними відносинами (як статус), а з соціальною взаємодією.

Між статусом і роллю є проміжна ланка — очікування людей (еспектакції). Скажімо, від професора студенти очікують досить визначеної поведінки — поведінки професора, а не поведінки прокурора на судовому процесі. Роль індивідуальна у відповідності із статусом. Тільки така поведінка, яка відповідає очікування тих, хто функціонально зв'язаний з даним статусом, називається роль.

Отже, соціальна роль неможлива буз таких умов, як очікування членів групи, функціонально зв'язаних з даним статусом і соціальні норми, які фіксують коло вимог до виконання цієї ролі. Статус віддзеркалює схожість людей, а роль — їх відмінність.

Кожний індивід (або людина) може успішно себе, утвердити, самореалізувати, зайняти той чи інший соціальний статус (статуси) і виконувати необхідні соціальні ролі в результаті входження, інтеграції в різні колективні утворення, особливі соціальні системи і підсистеми. В якості висхідної підсистеми в соціальній структурі людських відносин виступає соціальна група, яка виконує роль проміжної ланки в системі "суспільство — група — особистість ",

♦ Соціальна група — це найбільш загальне і специфічне поняття соціології, що означає певну сукупність людей, які мають загальні природні і соціальні ознаки і об'єднані спільними інтересами, цінностями, нормами і традиціями, системою певних відносин, які регулюються формальними і неформальними соціальними інститутами. Для виникнення групи необхідна внутрішня організація, мета, конкретні форми соціального контролю, зразки діяльності.

Нестійкі групи відрізняються в основному випадковим характером і слабкою взаємодією між людьми. Це такі групи, як туристична, мітингуючий натовп, нейтральні глядачі на спектаклі і. т. п.; групи середньої усталеності — трудовий колектив фірми, студентська група, бригада будівельників і т.п.; усталені групи — такі, як нації або класи.

Великі соціальні групи — групи, які існують в масштабах країни в цілому (це нації, класи, соціальні верстви, професійні об'єднання і т.д.); — середнісоціальні групи — це, скажімо, мешканці Києва (або всієї Київської області), працівники Рівненської атомної електростанції і т.п.; малі соціальні групи — об'єднання людей, в яких всі члени знаходяться в безпосередньому контакті один з одним і, як правило, вони нараховують від двох (діада) — трьох (тріада) до кількох десятків людей (сім'я, шкільний клас, виробнича бригада, рота, взвод і т. д.). Малу групу можна визначити як психологічно єдиний соціальний осередок. Ознака групи полягає, перш за все, в тому, що зміна однієї частини групи змінює стан всіх інших частин. [5, c. 67]

Основоположником вчення про малі групи вважають англійського соціолога Ч. Кулі, який на початку XX ст. ввів поняття "первинна група ". Його концепція досі є класичною теоретичною основою для аналізу малих груп. Останні він класифікував як первинні групи, розуміючи під ними такі, які характеризуються тісними взаємними контактами "обличчя до обличчя ", інтимними зв'язками індивідів.

• Формальною (офіційною) групою є об'єднання людей, яке утворюється на основі офіційного документа юридичних норм, установ, правил, службових інструкцій, приписів тощо. Члени такої групи націлені на виконання якогось виду діяльності і знаходяться в ієрархічно структурованій підпорядкованості (наприклад, учнівський клас, студентська група, виробничий колектив, військовий підрозділ, футбольна команда і т. д.).

• Неформальна група складається стихійно і не має особливих документів, які регламентують її функціонування, але вона також утворюється на підставі загальних інтересів, прагнень, що об'єднують людей в більш або менш стійкі об'єднання (наприклад, сім'я, дружня компанія, злочинна зграя і т. д.). Поведінка членів такої групи регламентується особливими неписаними правилами, відносини між ними є тісними і залежними один від одного.

За змістом соціальні групи можна поділити ще на п'ять груп:

соціально-класові верстви, стани, касти, класи);

соціально-етнічні (роди, племена, народності, нації);

соціально-демографічні (молодь, діти, батьки, жінки, чоловіки і т.д.);

соціально-професійні, або корпоративні(вчителі, лікарі, шахтарі та ін.);

соціально-територіальні (мешканці Автономної республіки Крим, областей, районів, міст і т.д.).

Соціальні спільноти — це емпірично фіксовані, реально існуючі об’єднання індивідів, які є відносною цілісністю, що може виступати як об’єкт соціального впливу, володіє емерджментними властивостями, тобто знову виникає в результаті об'єднання за певними характеристиками, не завжди притаманними окремим індивідам. Наприклад, у товаристві можуть бути люди з дуже низьким рівнем освіти або взагалі не освічені. [1, c. 54-56]

Висновки

Суспільство — складна соціальна будова, яка характеризується структурно організованою цілісністю і багатозначними людськими відносинами. Внутрішня картина цієї соціальної будови віддзеркалюється в її соціальній структурі.

Соціальна структура суспільства — це сукупність його елементів і взаємозв'язків між ними.

Отже:

• соціальні ролі і соціальні норми відносяться до соціальної взаємодії;
• соціальні статуси, права і обов'язки, функціональний взаємозв'язок статусів відносяться до соціальних відносин;
• соціальна взаємодія характеризує динаміку суспільства, соціальні відносини — його статику.

Основними історичними детермінантами формування соціальних спільнот є:

• умови соціальної реальності, які вимагають об'єднання людей (наприклад, захист від зовнішніх ворогів);
• спільні інтереси, значної кількості індивідів,
• розвиток державності і виникаючі разам з нею форми організації людей як і різні соціальні інститути (наприклад, інституту права і законодавства);
• спільна територія, яка передбачає можливість міжособистісних (прямих і опосередкованих) контактів.

Список використаної літератури

1. Герасимчук А. Соціологія : Навчальний посібник/ Андрій Герасимчук, Юрій Палеха, Оксана Шиян,; Ред. В. Я. Пипченко, Н. М. Труш. -3-є вид., вип. й доп.. -К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2003. -245 с.

2. Лукашевич М. Соціологія : Загальний курс: Підручник/ Микола Лукашевич, Микола Туленков,. -2-е вид.. -К.: Каравела, 2006. -407 с.

3. Пшеничнюк О. Соціологія : Посібник для підготовки до іспитів/ Олена Пшеничнюк, Олена Романовська,; . -2-е вид., доп. та переробл.. -К.: Вид. Пали-вода А. В., 2005. -169 с.

4. Сасіна Л. Соціологія : Навчальний посібник/ Людмила Сасіна, Наталя Мажник; М-во освіти і науки України, Харківський нац. економічний ун-т. -Харків: ВД "ІНЖЕК", 2005. -206 с.

5. Соціологія : Словник термінів і понять/ Є. А. Біленький, М. А. Козловець, І. В. Саух, В. О. Федоренко та ін.; За ред. Є. А. Біленького, М. А. Козловця. -К.: Кондор, 2006. -370 с.

6. Соціологія : Підручник/ Н. П. Осипова, В. І. Астахова, В. Д. Воднік та ін.; За ред. Н. П. Осипової; М-во освіти і науки України. -К.: Юрінком Інтер, 2003. -335 с.

7. Соціологія : Підручник/ За ред. Володимира Пічі,. -3-тє вид., стереотип.. -Львів: Новий Світ-2000, 2006. -277 с.