Сутність перехідної економіки: теорія та її практика
Категорія (предмет): Економічна теоріяВступ.
1. Сутність та специфічні риси перехідної економіки.
1.1. Особливий характер неврівноваженості перехідної економіки.
1.2. Альтернативний характер перехідної економіки.
1.3. Особливий характер суперечностей у перехідній економіці.
1.4. Історичність перехідної економіки.
1.5. Наявність у перехідній економіці особливих-перехідних економічних форм.
2. Типи та основні закономірності перехідної економіки.
3. Моделі перехідної економіки та їх практична реалізація.
Висновки.
Список використаної літератури.
Вступ
Актуальність теми. Проблема перехідної економіки — це проблема взаємозв'язку загальноекономічного і специфічного в суспільному розвитку. Особливості перехідних економік визначаються об'єктивною закономірністю розвитку від нижчого рівня до вищого і специфікою переходу від одного якісного стану до іншого (від феодалізму до капіталізму, від капіталізму до соціалізму і знову до капіталізму).
Ситуація, в якій опинилася Україна, зобов’язує розробляти теорію економіки перехідних суспільств. Суть перехідного періоду полягає в здійсненні трансформаційного процесу, в зміні моделі економіки.
Розгляду та розробці теоретичних та методологічних основ перехідної економіки присвячені праці В. Гейця, М. Павловського, В. Ющенко, В. Лисицького, Ю. Пахомова, А. Гальчинського, Є. Гайдара тощо.
Мета роботиполягає в тому, щоб проаналізувати та з’ясувати основні риси перехідної економіки.
Для досягнення цієї мети у роботі вирішується ряд задач:
- визначити особливий характер неврівноваженості перехідної економіки;
- охарактеризувати характер суперечностей у перехідній економіці;
- дослідити історичність перехідної економіки;
- проаналізувати типи та основні закономірності перехідної економіки.
Об’єктом дослідженняє основи та загальні риси перехідної економіки, її закономірності та типи. Предметом дослідження виступає сутність та специфічні риси перехідної економіки.
Методологічну базу роботи склали загальнонаукові методи дослідження: системний (для опису механізму перехідної економіки); теоретичного узагальнення (для викриття чинників змін у перехідній економіці та напрямів фіскальних реформ); аналізу і синтезу (для розкриття структури джерел перехідної економіки).
Інформаційну базу дослідженнясклали дані статистичних збірників і періодичних видань, а також статистичні матеріали, наведені в українській й іноземній науковій літературі з тематичних проблем роботи. Широко використовувались укази Президента України, матеріали Верховної Ради і Кабінету Міністрів України.
1. Сутність та специфічні риси перехідної економіки
1.1. Особливий характер неврівноваженості перехідної економіки
Час від початку реформування попередньої соціалістичної економіки до формування стійких та ефективних ринкових відносин називають перехідним періодом. Економіка цього періоду зазвичай має назву перехідної.
За своєю сутністю вона являє собою такий стан розвитку економіки, коли у цей конкретний історичний момент суспільство (країна) переходить від однієї цілісної системи до іншої. Головна мета такого розвитку — не просто формування ринку. Ринкова економіка виступає лише як засіб досягнення ефективнішої економічної системи. Досвід провідних країн світу стверджує, що такою системою, яка забезпечує високу ефективність господарювання, динамічний розвиток і високу якість життя, є соціально орієнтована ринкова економіка, тобто змішана. Остання, як відомо, характеризується активною участю держави в підтримці балансу між ринковою ефективністю і соціальною справедливістю та стабільністю. Тому завершення формування основ соціальної ринкової економіки — кінцева мета ринкової трансформації у постсоціалістичних країнах.
Природно, що економічна трансформація є органічною складовою глибоких принципових змін у суспільстві — в політичному, державно-адміністративному устрої, а також в ідеології, внутрішній та зовнішній політиці. Така постсоціалістична трансформація відбувається в країнах СНД, Східної і Центральної Європи та Балтії.
У навчальній літературі також розрізняють посттоталітарну трансформацію — це кардинальні реформи в Китаї та В’єтнамі, де передбачається розширення ринкових відносин при збереженні влади комуністичних партій та інших суспільно-політичних атрибутів соціалізму.
Багато науковців вважають, що для формування стійких та ефективних ринкових відносин потрібен період 10—15 років. Дійсно, у розвинутіших східноєвропейських державах — Угорщині, Польщі, Чехії — ці процеси завершаться найближчим часом. Але у пострадянських державах вони відбуваються набагато важче.
В цілому особливість і складність такого переходу зумовлена тим, що переплітаються генетично різнорідні (соціальні та економічні) елементи і відносини. З цього випливає як «заплутаність» самих відносин, так і складність їх дослідження. Це, по-перше. По-друге, перехідний стан будь-якого процесу, явища, в тому числі й економіки, характеризується постійними змінами, рухом, оновленням і розвитком. Разом з тим це такий момент (етап), коли старе ще не відійшло, не зникло, а нове ще не утвердилося повністю.
Таким чином, перехідна економіка характеризує проміжний стан суспільства, переламну епоху економічних, соціально-політичних перетворень. Звідси — особливий характер перехідної економіки, що відрізняє її від так званої звичайної, тобто усталеної, цілісної, ринкової, адміністративно-командної чи змішаної економіки. Слід наголосити й на тому діалектичному принципі, що всі зміни в перехідній економіці є змінами розвитку, тоді як зміни у цілісній економічній системі випливають з безпосереднього її функціонування та вдосконалення.
Перехідні (трансформаційні) економічні системи — це складне явище. В історії розвитку практично кожного соціуму настають періоди, коли стара економічна система функціонує за низхідною (занепадає), а в її просторі зароджуються елементи нової системи з тенденцією до самоорганізації та висхідного розвитку.
Перехідні економіки можна класифікувати за аспектами цивілізаційного і формаційного процесів.
Аспект цивілізаційного процесу:
— від неоліту до бронзового віку;
— від бронзового до залізного віку;
— від залізного до передіндустріального віку;
— від перед індустріального до індустріального віку;
— від індустріального до постіндустріального (інформаційного) віку.
Аспект формаційного процесу:
— від первісного до рабовласницького ладу;
— від рабовласництва до феодалізму;
— від феодалізму до капіталізму;
— від капіталізму до соціалізму;
— від соціалізму до капіталізму (для постсоціалістичних країн тощо).
У межах кожної цивілізації та кожної суспільно-економічної формації є перехідні стани від однієї стадії розвитку до іншої. Закономірності трансформації в межах ринкової системи
1. Поглиблення суспільного характеру виробництва:
— розвиток економічної системи визначається ступенем розвитку ринку;
— виникнення монополій усуває обмеженість вільного конкурентного ринку;
— розподіл функцій та сфер діяльності між державою, монополіями і немонополізованим сектором зменшує рівень непередбачуваності в суспільстві, забезпечує певну узгодженість між цими секторами та в них самих, формує систему економічних зв'язків як єдине ціле.
2. Зміни у розвитку технологічного способу виробництва вимагають нових та відповідної адаптованості існуючих господарських форм. Це виявляється в тому, що, наприклад, економічна система вільної конкуренції є формою пристосування до простої кооперації, мануфактурного та машинного виробництва, монополія є формою адаптації до умов НТР (необхідність використання нових джерел енергії, нових методів виплавки чавуну, сталі, алюмінію, застосування двигунів внутрішнього згоряння, концентрації та централізації капіталу. Цю функцію виконали монополістичні союзи). Автоматизований технологічний спосіб виробництва потребує впровадження змішаної економічної системи, яка б органічно поєднувала процеси усуспільнення та індивідуалізації, існування дрібних та великих підприємств, господарств, заснованих на різних формах власності тощо.
3. Кожна наступна форма соціально-економічного розвитку породжує нові фактори економічного зростання, не відкидаючи при цьому надбань попередніх. За вільної конкуренції головним фактором економічного зростання є гонитва за надприбутком, одержаним завдяки впровадженню науково-технічному прогресу[12, c. 325-327].
Монополія породжує нові переваги великих підприємств над дрібними в застосуванні досягнень НТП, економії на управлінні та ін., а також можливість упорядковувати, узгоджувати та передбачувати результати діяльності.
Державно-монополістичний капіталізм створює можливості державного впливу на відтворювальний процес у масштабах суспільства.
Змішана економіка забезпечує спеціалізацію і розподіл функцій між дрібними та крупними підприємствами, передбачає обрання форми власності й форми господарювання за економічною доцільностю.
Формування специфічної ієрархи суб'єктів господарювання. Головним суб'єктом системи вільної конкуренції є дрібний товаровиробник;
— періоду крупного машинного виробництва — власник капіталу;
— за монополії — об'єднання капіталістів;
— в умовах державно-монополістичного капіталізму — держава.
Змішана економіка докорінно змінює місце і роль найманого робітника, який дедалі частіше стає співвласником капіталу та учасником управлінського процесу в межах корпорацій (наймані менеджери) й учасником процесу регулювання економіки як цілого (наймані державні службовці).
Невизначеність як риса перехідної економіки пояснюється, насамперед, здатністю елементів системи до самоорганізації. Суб'єкти економіки ставлять перед собою мету — побудувати економічну систему певного типу і розробляють механізми та засоби досягнення мети, але зазвичай теоретично сформульована і практично реалізована мета не співпадає повністю. По-перше, тому що завжди в процесі становлення виникають непередбачувані заздалегідь моменти. По-друге, з причини здатності системи до самоорганізації, що сама по собі передбачає багатоваріантність розвитку.
Багатоваріантність самоорганізації системи, різноманітність устремлінь, цілей, бажань стосовно майбутнього суспільного устрою зумовлюють альтернативний характер розвитку перехідних економік. Устремління щодо трансформації старої системи можуть бути успішними (реалізована мета близька до поставленої) і безуспішними (система повертається в модифікованому вигляді до попереднього стану або ж гине).
Перехід до нової економічної системи — це співіснування і боротьба старого й нового. Становлення нової системи породжує відповідні нові економічні форми. Наприклад, грошова рента в умовах феодалізму або індикативне планування та державне регулювання в умовах капіталізму.
Суперечності перехідних економік є суперечностями розвитку, а не функціонування. Це суперечності між старим та новим у надрах самої економічної системи; між економікою і політикою, між економікою та ідеологією; політикою та ідеологією; між соціальними верствами, що традиційно склалися, і тими, що зароджуються, тощо.
Загострення цих суперечностей часто супроводжується бажаннями та закликами повернутися до попереднього стану (фізіократи, соціалісти-утопісти, сучасні ультраліві).
Історичність перехідної економіки зумовлена характером умов переходу, природними, економічними, регіональними, політичними, ідеологічними та соціальними особливостями країн, які формують специфіку моделей переходу[7, c. 124-126].
1.2. Альтернативний характер перехідної економіки
Глибока суперечливість і навіть спотвореність реальних виробничих відносин перехідного періоду не забезпечує реалізацію загальної закономірності соціалізації економіки та суспільства, вільного гармонійного розвитку особи, всемірної реалізації її творчих можливостей в ім'я зростання багатства країни. Концентрація економічної влади в руках номенклатурно-корпоративної еліти, нездатність держави розвивані науку, освіту, культуру обмежує можливості зростання людей творчої праці, висококваліфікованих робітників та інженерів, не дає змоги повною мірою реалізувати свої можливості науковцям, письменникам, художникам — усім людям творчої праці. Ще гірше становище тієї частини суспільства, що с найманими робітниками. Вони значною мірою відчужені від власності, праці та управління. їхні можливості щодо освіти, культури зменшуються, що може негативно позначитися на розвитку суспільства.
Усе це потребує посилення соціальної орієнтації ринкових реформ, розвитку масової демократичної боротьби за соціально орієнтовану економіку, економіку для людини. Якщо ці процеси будуть досить потужними, то можливим виявиться якщо не підпорядкування, то спрямування діяльності корпорацій і держави з урахуванням вимог демократичних об'єднань найманих працівників.
1.3. Особливий характер суперечностей у перехідній економіці
Усі досоціалістичні економічні системи спочатку виникали в процесі еволюційного розвитку, і лише потім наука вдавалась до спроб теоретично осмислити їх.
Відмінністю соціалізму є те, що він спочатку виник як теорія, і лише згодом була зроблена спроба реалізувати цю теорію на практиці шляхом революційних перетворень.
Теоретичною основою реалізованої моделі соціалізму вважається марксистська економічна концепція.
Соціалізм — перехідна форма від капіталізму до комунізму, оскільки, на відміну від попередніх економічних систем, які мали єдину економічну основу — приватну власність, елементи комунізму не можуть зародитися у надрах капіталізму (через відмінність економічної основи).
Особливості комуністичної системи:
— економічною основою нової системи є суспільна власність;
— всезагальність праці;
— безкласовість;
— колективізм, що усуває індивідуальний егоїзм;
— нетоварні (безпосередньо суспільні) зв'язки;
— розподіл здійснюється на І фазі суспільного розвитку — за працею, на II — за потребами;
— самоуправління як антипод державної форми управління;
— повне відмирання держави як апарату насильства на II фазі суспільного розвитку[3, c. 549-551].
Реалізація марксистської концепції економічного розвитку супроводжувалася значними теоретичними змінами і модифікувалася у марксистсько-ленінську теорію побудови соціалізму, яка мала такі етапи.
1. Політика "воєнного комунізму" (В.І. Ленін згодом визнав її політикою не тільки вимушеною, а й помилковою) була спрямована на ліквідацію ринкових відносин, приватної власності та класів, на перехід до безпосереднього продуктообміну через державні органи влади.
2. Нова економічна політика (НЕП), яка внесла в теоретичну концепцію суттєві корективи і насамперед визнання:
— ринкових форм (товар, гроші, ціна, кредит, фінанси тощо);
— двох форм власності (державної та кооперативної);
— двох класів (робітників і селян, інтелігенції як прошарку);
— державної форми управління за участю народу.
Реалізована модель соціалізму дістала назву командно-адміністративного соціалізму.
Риси командно-адміністративного соціалізму:
— тотальне панування державної власності (навіть колгоспно-кооперативна власність, проголошена конституцією, втратила риси кооперативної і була одержавлена);
— централізоване регулювання всіх зв'язків державою (директивне централізоване планування від досягнутого);
— спотворені ринкові відносини (ціни, відсоток за кредит, ренту тощо встановлювала держава);
— прямий розподіл ресурсів;
— державне тотальне управління за принципом жорсткої ієрархії; вершину ієрархічної піраміди займає партійна бюрократія;
— розподіл за волею держави, яка об'єктивно не може визначити частку індивіда у суспільному результаті економічної діяльності (хоч зарплата видається за форму розподілу відповідно до кількості та якості праці).
Як наслідок, у процесі революційних змін відбулося тотальне одержавлення економіки, політики, ідеології та інших форм суспільного буття.
Криза адміністративно-командної системи стала проявом загострення суперечностей, породжених та нагромаджених нею, які система виявилася не здатною вирішити.
Суперечності адміністративно-командної системи Головна суперечність — суперечність між проголошеними та реалізованими цілями.
Форми вияву головної суперечності:
— між вивільненням трудящих від поневолення (експлуатації) з боку капіталу і поневоленням їх державою;
— між проголошеною метою побудови суспільства всезагального добробуту і сформованою економікою тотального дефіциту, який є не лише наслідком, а й передумовою відтворення бюрократичної системи адміністративного соціалізму;
— між проголошеною метою побудови суспільства, де, всі блага "поллються повним потоком" і здійсниться великий принцип: "від кожного — за здібностями, кожному — за потребами" і деформованою структурою економіки, зорієнтованою на виробництво заради виробництва;
— між проголошеною метою високопродуктивного виробництва (трудящі працюють на себе й на суспільство в цілому) і спадною ефективністю реального виробництва через відсутність конкуренції і тотальне панування державної монополії;
— між проголошеною метою побудови суспільства, заснованого на самоуправлінні (самоуправління як антипод державного управління), і реальною системою управління у формі диктатури держави, яка виявляється через диктатуру пролетаріату, диктатуру партії та ін.
Причини глибокої кризи командно-адміністративної системи не вичерпуються тільки нагромадженими нею внутрішньо притаманними їй суперечностями. Вони пояснюються існуючою структурою влади та запроваджуваною нею політикою. Значною мірою ця криза зумовлена об'єктивними законами нерівномірності та циклічності економічного розвитку[10, c. 142-144].
1.4. Історичність перехідної економіки
Соціально орієнтовану ринкову економіку, яку прагнуть створити постсоціалістичні країни, можна визначити як систему, в основі якої переважає приватна власність, свобода підприємництва, вільний продаж усіх факторів виробництва, товарів та послуг.
Головні завдання перехідного періоду від адміністративно-командної до соціально орієнтованої ринкової системи такі:
— реформування відносин власності;
— роздержавлення (обмеження втручання держави в економічне життя суспільства аж до повного вилучення, відмова від прямого управління держави економікою, створення умов для зростання кількості господарюючих суб'єктів);
— приватизація (перехід у приватну власність значної частки державної власності);
— демонополізація (створення і захист конкурентного середовища, подолання державної та недержавної монополії);
— лібералізація, яка набуває двох форм — внутрішньоекономічної (усунення державного контролю за цінами на переважну більшість товарів та послуг, запровадження свободи торгівлі юридичних та фізичних осіб і підпорядкування діяльності товаровиробника умовам ринку) і зовнішньоекономічної (розширення доступу в країну іноземних інвестицій; роздержавлення зовнішньоекономічних зв'язків і зняття протекціоністських обмежень на експорт; зняття обмежень на імпорт; конвертованість національної валюти тощо).
— макроекономічна стабілізація (мінімізація дефіциту державного бюджету, припинення надлишкової грошової емісії та пільгового кредитування, що спричиняють інфляцію);
— формування ринкової інфраструктури;
— соціальний захист найвразливіших верств населення.
Концепції трансформації адміністративно-командної економіки в ринкову:
— інституціонально-кейнсіанський варіант еволюційних змін, або градуалістської політики;
— ліберально-монетарний варіант радикальних змін, або політики "шокової терапії".
Головні риси еволюційного переходу до ринкової економіки (градуалізму):
1. Процес економічної трансформації трактується як поступова зміна ресурсних потоків, які повільно пристосовуються до нового інституційного середовища і впливають на зміну параметрів виробництва, споживання, інвестицій.
2. Реформування економіки передбачає:
— встановлення динамічної рівноваги на споживчому ринку шляхом легалізації та розвитку приватного сектору;
— поширення ринкових механізмів спочатку на виробництво та збут споживчих товарів, а згодом і на інвестиції;
— лібералізація цін зі збереженням державного контролю за ними;
— формування двосекторної моделі економіки, де превалюють приватні структури у споживчих галузях економіки, а державні й ті, що контролюються державою, — у виробництві інвестиційних товарів;
— спад виробництва, зумовлений не зміною його технологічної та соціально-економічної структури, а політикою лібералізації;
— гіперінфляція як наслідок лібералізації;
— глибоке розшарування за доходами різних верств населення[4, c. 64-66].
Головні риси концепції радикальних змін, або політики "шокової терапії":
1. Процес економічної трансформації передбачає швидкий перехід до досконалого ринкового середовища, заснованого на принципах рівноваги вільної ринкової економіки.
2. Реформування економіки передбачає:
— проведення впродовж 1—2 років радикальних антиінфляційних стабілізаційних заходів:
— моментальну лібералізацію цін;
— максимальне усунення держави від втручання в економічні процеси;
— ліквідацію переважної більшості субсидій;
— запровадження повної фінансової самостійності підприємств тощо;
— здійснення протягом 10—15 років фундаментальних перетворень в економіці.
Головним завданням переходу до реальних ринкових відносин є формування ринкових форм господарювання та усунення деформацій, набутих в умовах адміністративно-командної системи. У цьому полягає суть лібералізації економіки[4, c. 69-70].
1.5. Наявність у перехідній економіці особливих-перехідних економічних форм
Обмеження прямого державного втручання в економіку трансформаційного типу означає не послаблення ролі держави в економічному житті, а докорінну зміну цієї ролі.
Головні напрями впливу держави на формування інституційних та економічних умов формування ринкової економіки.
1. Законодавче забезпечення трансформаційних перетворень.
2. Забезпечення інституційних змін у підприємництві.
3. Подолання автаркії та забезпечення відкритості економіки.
4. Адаптація соціальної політики до умов перехідної економіки.
Відпрацювання господарського законодавства, яке встановлює "правила гри" у ринковій та перехідній економіці і є регулятором ринку:
— законодавства про власність;
— про підприємницьку діяльність;
— антимонопольного законодавства;
— податкового кодексу;
— трудового законодавства;
— законодавства про соціальний захист;
— природоохоронного законодавства;
— законодавства про регулювання зовнішньоекономічної діяльності тощо.
Господарське законодавство перехідного періоду покликане забезпечити формування конкурентного середовища, сприяючи:
— виникненню нових підприємств, спрощенню їхньої реєстрації;
— формуванню конкурентних ринків у процесі приватизації державних підприємств та вільного доступу іноземних підприємців до національного ринку;
— забороні монополістичних об'єднань, змов, заохоченню та захисту конкуренції.
Законодавство про власність покликане забезпечити рівність усіх форм власності та форм господарювання перед законом, не надаючи переваг і пріоритетного розвитку державній формі.
Законодавство про підприємницьку діяльність має гарантувати повну економічну свободу вибору сфери господарської діяльності, планування, виробництва, реалізації товарів та послуг, ціноутворення, формування фінансових ресурсів, зовнішньоекономічних зв'язків тощо.
Антимонопольне законодавство має запобігати створенню нових монополій, унеможливлювати зговори, відкриті й таємні угоди про розподіл ринків збуту, встановлення монопольних цін; регламентувати державне регулювання природних монополій тощо.
Податкове законодавство має виконувати не тільки фіскальну, а й регулюючу та стимулюючу функції.
Трудове законодавство покликане забезпечити проведення ефективної політики зайнятості.
Законодавство про соціальний захист населення має стимулювати ділову активність усіх верств населення, соціально захищати його найвразливіші прошарки.
Природоохоронне законодавство через запровадження економічних санкцій, жорстких заборонних та карних засобів для порушників природоохоронних законів має спонукати і стимулювати дбайливе ставлення до охорони довкілля.
Законодавство у сфері зовнішньоекономічної діяльності в перехідний період покликане, з одного боку, захищати інтереси вітчизняного виробника на період адаптації його до роботи в умовах міжнародної конкуренції, з іншого — забезпечувати лібералізацію експортно-імпортних операцій з метою захисту інтересів споживача. Критерієм доцільності встановлення і зняття експортно-імпортних та валютних обмежень має стати ступінь захищеності національних економічних інтересів з урахуванням суперечливого характеру поточних і довгострокових цілей.
Економіка, що трансформується з адміністративно-командної в ринкову, характеризується для значної частки країн ригідністю, віртуальністю та бартеризацією[3, c. 131-133].
Ригідність (від лат. rigidus — твердий, заціпенілий) означає закляклість, зашкарублість, негнучкість. Риси ригідної економіки:
— відсталість технологічної структури цивільного сектору;
— надзвичайно затратна структура соціальних гарантій, що створює бар'єри виходу з ринків для неефективних підприємств;
— висока затратність виробництва товарів та послуг;
— вплив ендогенних (внутрішніх) чинників на рівень прибутковості та збитковості значно слабший, ніж вплив екзогенних (зовнішніх) факторів (інфляція, обмінний курс);
— бартеризація обмінних процесів.
Слід зазначити, що трансформаційні процеси в постсоціалістичних країнах супроводжуються віртуалізацією, котра також набуває особливих форм свого прояву. Саме тому варто у найзагальнішому плані розглянути зміст процесу віртуалізації як такого, який властивий світовій економіці в цілому, а потім виявити його особливості в постсоціалістичних трансформаційних економічних системах.
Термін "віртуальний" походить від латинського virtualis, що дослівно перекладається як "сильний", "здібний", ав сучасній інтерпретації як можливий, той що може або має проявитися. Іншими словами, термін "віртуальний" означає непроявлений, але такий, що може проявитися. Поняття "віртуальна економіка" вживають для такої ситуації в економіці, коли принципи індетермінізму в певних сегментах ринку починають превалювати над принципами детермінізму, тобто коли має місце спотворення причинно-наслідкових зв'язків між економічними явищами і процесами. Такими сегментами, де найсильніше проявляються принципи індетермінізму, є фондовий та валютний ринки.
Форми прояву світової віртуалізації сучасної економіки:
— втрата зв'язку фінансового сектору з реальним сектором економіки;
— курси акцій перестають залежати від фінансового становища їхніх емітентів, а також від економічної і політичної ситуації в країні;
— курс валюти втрачає залежність від обсягів виробництва, збалансованості бюджету і навіть від співвідношення попиту й пропозиції на валюту;
— посилення значимості похідних від акцій та облігацій цінних паперів — фінансових ф'ючерсів, опціонів, варрантів та ін.;
— поширення віртуальних фінансових інструментів на фінансовому ринку (взаємозаліки, казначейські зобов'язання і т. ін.).
Віртуалізація в інверсійних економіках, що здійснюють рух до ринку від соціалізму, має свої особливі форми прояву. Риси віртуальної економіки інверсійного типу:
— спотворене уявлення про обсяги національного виробництва через наявність субсидій, запланованих бюджетних доходів та витрат, держзамовлень та державних закупівель;
— невиплата заробітної плати й матеріальних винагород;
— надмірна бартеризація (40 % обсягу реалізованої продукції) економічних відносин, що призводить до функціонування немонетарної! економіки;
— превалювання фінансових інвестицій над підприємницькими;
— надходження переважної більшості прибутку від спекулятивних видів діяльності або завдяки контролю за правами монополій і лише незначної частки прибутку від інвестування.
Підсумовуючи слід зазначити, що трансформаційні процеси в розвитку економічних систем характеризуються суперечливістю, нестійкістю, невизначеністю та наявністю перехідних, часто спотворених, економічних форм.
Ці особливості перехідних систем зумовлюють як складнощі теоретичного осмислення їх, так і труднощі в управлінні насамперед ініційованими трансформаційними процесами[1, c. 14-17].
2. Типи та основні закономірності перехідної економіки
Кожна економічна система проходить стадії становлення і розвитку, зрілого стану і занепаду, коли відбувається становлення нової системи. Перехідний період — це особливий період в еволюції економіки, коли стара система сходить з історичної арени й водночас народжується і утверджується нова. У зв'язку з цим розвиток перехідної економіки має особливий характер, що істотно відрізняється від звичайного, нормального економічного розвитку. Адже в перехідній економіці зберігаються і досить тривалий час функціонують старі економічні форми і відносини і одночасно виникають і утверджуються нові. До того ж ні ті, ні інші форми і зв'язки не діють повною мірою, адже одні підриваються і поступово занепадають, а інші народжуються і поступово утверджуються. Ситуація ускладнюється тим, що співвідношення між новим і старим дуже змінюється. Це стосується будь-якої перехідної економіки.
Перехідний період від адміністративної економічної системи до ринкової характеризується великою своєрідністю. Нинішні розвинені країни переходили від традиційної, аграрної економіки до ринкової. Цей період супроводжувався промисловим переворотом, народженням промисловості, насамперед виробництва засобів виробництва, яке стало матеріальною основою переростання виробництва і суспільства в цілому. Нинішній перехідний період — це перехід від особливої планової економіки, яка ґрунтувалася на своєрідних устоях, і тому йому властиві свої риси і закономірності. Так, становлення індустріальної основи капіталістичного суспільства зумовило інтенсивні процеси усуспільнення виробництва і праці, зростання масштабів приватної власності, розвиток таких форм, як акціонерна, монополістична і державна власність. Це об'єктивний, природний процес. Адміністративно-командна система засновувалась на абсолютному пануванні державної власності, тому одним з головних завдань перехідного періоду є роздержавлення і приватизація державного майна, тобто замість державної власності мають утвердитися різноманітні форми власності (колективна, приватна, кооперативна, державна тощо). Отже, при становленні ринкової економіки усуспільнення зумовлювало розвиток нових форм власності, які відкривали простір масштабам виробництва, що зростали. В сучасних умовах йде зворотний процес. Він спрямований на подолання надмірного формального усуспільнення виробництва і створення форм власності, які б відповідали реальному усуспільненню виробництва і сприяли розвитку продуктивних сил.
Розвинені країни свого часу в міру зростання індустріальної бази, концентрації та централізації виробництва й капіталу йшли шляхом утвердження великого машинного виробництва і властивих йому форм організації, в тому числі монополістичних об'єднань.
Для адміністративно-командної системи були характерні висока централізація економіки, небачений у світі монополізм. Держава була головним господарюючим суб'єктом, а розвиток народного господарства визначався єдиним державним народногосподарським планом. У зв'язку з цим при переході до ринкової економіки об'єктивною закономірністю є перебудова організаційно-економічної структури економіки шляхом її демонополізації, деконцентрації виробництва та децентралізації управління, широкого розвитку малого і середнього підприємництва. Інакше кажучи, багатоманітність форм власності має доповнюватися різноманітністю форм господарювання[6, c. 196-199].
Перетворення відносин власності та організаційно-економічної структури економіки означає становлення нових виробничих відносин. У розвинених країнах становлення капіталістичних ринкових відносин спиралося на промисловий переворот, який створив для них адекватну матеріально-технічну базу, ставши на «власні ноги», капіталізм забезпечив швидкий розвиток економіки. Адміністративно-командна економіка має досить потужну індустріальну базу, але її структура недосконала, оскільки значно переважають галузі важкої й оборонної промисловості, сировинні галузі та недостатньо розвинений споживчий сектор економіки. Для цієї бази властива технологічна багатоукладність, коли в галузях оборонної промисловості застосовувалися високі технології, а в споживчому секторі панувала техніко-технологічна відсталість, у сільському господарстві була дуже висока частка ручної праці. І нарешті, для структури економіки командної системи були характерні, як уже зазначалося, панування матеріального виробництва і недостатній розвиток соціальної сфери.
Кількість реформованих об’єктів та вартість їхнього майна згідно з актами оцінки по регіонах за 2006р. характеризується такими даними:
В результаті виникають різні моделі перехідної економіки. Розрізняють п’ять типів перехідної економіки:
1 — з поглинанням капіталістичною високорозвиненою економікою (ФРН) відносно відсталої адміністративно-командної економіки (Німецька Демократична Республіка). На вирішення задачі по адаптації невеликої НДР до ФРН протягом десяти років витрачений приблизно 1 трлн дол., а на початку на ці цілі виділялося по 120-150 млрд дол. щорічно [4]. Крім того, слід відзначити, що якщо впродовж 10 років до об’єднання Німеччини в одну державу середньорічні темпи зростання реального ВВП ФРН становили 3,1%, то в наступні 12 років – лише 1,8%;
2 — керована державою перехідна економіка з високими сталими темпами економічного зростання (Китай);
3 — з короткостроковим падінням виробництва (3-5 років) та тривалістю досягнення докризового рівня (5-8 років), які не супроводжуються незворотними якісними змінами в технологічній, кваліфікаційній і організаційно-економічній базі (Польща, Чехія, Угорщина, Естонія тощо);
4 — перехідна економіка глибоко депресивного типу з тривалістю падіння 7-9 років та досягненням докризового рівня строком (поки що очікуваним) 17-22 роки, що супроводжується незворотними якісними змінами в технологічній, кваліфікаційній і організаційно-економічній базі (Україна, Киргизія, Грузія тощо);
5 — перехідна економіка глибоко депресивного типу (подібно попередньому) з відносно помірними темпами внутрішнього зростання та з щедрим бюджетним фінансуванням освіти, науки, охорони здоров’я і оборони за рахунок нафто- та газо доларів від експорту та намаганнями формувати „другу економіку” в інших країнах (з подібним рівнем розвитку) шляхом зовнішнього інвестування щедрої виручки від експорту паливно-енергетичних ресурсів (Росія)[9, c. 176-178].
Щодо України важливо, щоб практика трансформації не ігнорувала принципову рису нашого історичного розвитку — надзвичайно суттєву роль держави. Ігнорування цієї обставини і намір одномоментно звільнити економіку від державного втручання обернулося значними невдачами ранніх ліберальних перетворень і не дозволило ринковим реформам просунутись так, як на це розрахували ініціатори. Аналогічна ситуація притаманна і всім без винятку країнам СНД.
Вартість основних засобів України за видами економічної діяльності у 2000-2006 роках
Нині важливо й те, щоб ці інституціональні перетворення утворювали цільну і взаємопов’язану систему. Ізольовані ринкові інститути, як стверджує практика, не завжди «працюють» за законами ринку.
Серед інституціональних реформ провідне місце займають роздержавлення і приватизація як вихідні умови зміни відносин власності. Сутність, форми і проблеми трансформації державної власності було розглянуто в попередніх темах.
Поряд з цим важливо зміцнити нормативно-регулюючі функції держави, оскільки невиконання законів і безладдя — одна з головних причин незадовільного функціонування ринкових відносин в Україні.
В основі нового трансформаційного курсу має бути відповідна економічна політика. За своєю сутністю — це концентрована, науково обґрунтована діяльність держави щодо забезпечення раціонального та ефективного функціонування національної економіки як на макро-, так і мікрорівні. Її довгострокова мета — структурна перебудова економіки, формування суб’єктів ринку, створення високотехнологічних і конкурентоспроможних виробництв, перехід до стійкого економічного зростання.
За умов успішного руху в даних напрямах створюватиметься реальне підґрунтя, аби протягом кількох перших десятиліть XXI ст. сформувати основи соціально орієнтованої ринкової (змішаної) економіки і тим самим завершити перехідний період.
3. Моделі перехідної економіки та їх практична реалізація
Для переходу до ринкової економіки потрібна перебудова виробничо-технологічної структури економіки, але це має бути не проста зміна співвідношення різних галузей і сфер, а технічне переоснащення, перехід на якісно новий рівень продуктивних сил.
Формаційний підхід, який відіграв і зараз може відігравати певну роль, не можна абсолютизувати. Як уже зазначалося, перехід до постіндустріального суспільства багато значив у розвитку суспільства. Замість однозначності форм власності утверджується багатоманітність цих форм, зростає роль загальнолюдських цінностей. Розвинені країни все більше «відходять» від класичного капіталізму, поступово, але неухильно формується нове суспільство. У зв'язку з цим традиційна альтернатива «капіталізм чи соціалізм» не може виражати стратегії реформування української економіки. Лише рух уперед шляхом суспільно-економічного прогресу може вивести Україну на нові сходини економіки і життя народу. І з цього погляду є дві принципово важливі моделі перехідного періоду.
Перша модель — це шлях класичного капіталізму, який повільно і хворобливо еволюціонує до його розвинених форм. При цьому неминуче перетворення основної маси людей на найманих робітників, високий ступінь експлуатації їх з використанням елементів позаекономічного примусу до праці, повільний розвиток соціального партнерства і гуманізації праці, що характерно для розвинених країн. Проте ступінь розвитку цих форм залежатиме від організації і здатності найманих працівників до боротьби за економічні й політичні права. Цілком очевидно, що це знову ж таки рух не вперед, не в бік соціально-економічного прогресу, а назад. 1 якщо ця модель усе ж характеризується, то лише для того, щоб запобігти розвитку за цим шляхом.
Друга модель — це шлях соціально-економічного прогресу, яким розвинені країни переходять до постіндустріального суспільства. Це модель руху до соціалізованої економіки, що характеризується широким застосуванням форм власності, що перетворюють працівника на співвласника, який бере участь у розпорядженні засобами виробництва і результатами праці (колективна і кооперативна власність, народні підприємства у межах державної власності та власності громадських організацій) і привласненні їх. Для цієї моделі характерне широке використання і розвиток відносин самоврядування, піднесення ролі виробника, реалізація наділі стратегії соціального партнерства, загальноцивілізаційних тенденцій гуманізації праці, соціалізації економіки, піднесення добробуту народу.
Складність цього шляху для України полягає в тому, що вона перебуває на індустріальній стадії. Через це стан економіки і добробуту населення розвинених країн — це лише мета, стратегічні цілі розвитку нашої країни[14, c. 59-61].
Україна ще не має власної економічної моделі. Тому невідкладним є формування усіх її атрибутів, до яких належить валюта, банківська, фінансова, податкова, бюджетна і цінова система.
Питання про те, якою буде модель економіки – це питання політичного і соціального вибору. Це питання знаходиться на перехресті того, чого ми прагнемо і того, що ми можемо.
Україна відійшла від централізовано-планової економіки, але до системи стратегічного (корпоративного) планування не прийшла. Відсутність економічної стратегії згубна для економічного розвитку, особливо в умовах трансформаційного процесу, коли зміна моделі економіки є практичним завданням.
Модель економіки характеризується співвідношеннями форми власності і заснованих на них секторів економіки або устроїв господарювання; ринкових механізмів і державного регулювання („плану і ринку”); централізму і децентралізму в управлінні економікою; конкуренції і монополізму; лібералізованості і соціальної орієнтованості економіки.
Реальний перехід в Україні здійснюється не від адміністративно-командної економіки до ринкової, а від змішаної економіки, що функціонувала на директивно-планових засадах до змішаної економіки, що заснована на ринкових принципах. По суті в нашій країні не існувало власної економічної системи. Це була підсистема єдиного народногосподарського комплексу колишнього СРСР, сформована для його обслуговування. В ній не було багатьох елементів, властивих самостійній економічній системі. В Україні вироблялося лише 20 % кінцевого продукту. Тому тут перехідний процес передбачає зміни в економічній структурі, пов’язані не тільки з ринковою переорієнтацією, а зі створенням власної економічної системи.
Отже, сутність перехідного процесу в Україні полягає в переході від підсистеми, сформованої для обслуговування єдиного народногосподарського комплексу колишнього СРСР, який функціонував на директивно-планових засадах, до цілісної економічної системи, що функціонує на ринкових принципах[15, c. 53-55].
У ринковій економіці командні методи управління не ефективні. Тому для досягнення поставлених макроекономічних завдань країна з перехідною економікою повинна освоїти та розвинути непрямі методи регулювання — монетарну і фіскальну політику, створити відповідну інфраструктуру, за допомогою якої ці методи зможуть запрацювати.
Перехід до ринкової економіки супроводжується значним зростанням безробіття, оскільки неефективні державні підприємства, які часто мали надлишкову зайнятість, банкрутують. Тому постає завдання створити дієвий механізм соціального захисту громадян. Зокрема, потрібно розробити програму допомоги з безробіття не лише з огляду на дотримання соціальної справедливості, а й для зменшення спротиву населення переходові до ринкової економіки. Отже уряд країни повинен виконати ще одне важливе завдання — сформувати психологічно прийнятне ставлення населення до ринку. Держава покликана зробити все, щоб переконати суспільство у тому, шо ринкова економіка — це єдина економічна система, яка здатна забезпечити високий життєвий рівень. Цього можна досягти лише за допомогою добре продуманої соціальної політики, яку потрібно якнайшвидше підкріпити реальними економічними результатами ринкових перетворень.
Знецінення національної грошової одиниці, яке. як звичайно, виникає на перших етапах перехідного періоду, потребує розроблення відповідних механізмів та програми заходів впливу для стабілізації грошового обігу. Важливу роль у цьому процесі відіграє центральний банк країни. Змінюється також роль і місце держави на міжнародній арені. Вона стає гарантом і захисником прав громадян та фірм за межами державного кордону і не має права диктувати свої умови бажаючим вийти на зовнішні ринки. Регулювання зовнішньоекономічної діяльності відбувається винятково за допомогою економічних важелів. У зовнішній політиці пріоритетними є тільки такі напрями діяльності, які дають економічну вигоду країні.
Висновки
У процесі свого розвитку будь-яка система проходить декілька стадій:
— становлення (висхідний розвиток нової системи);
— зрілість (найповніший прояв усіх потенційних можливостей системи та властивих їй суперечностей функціонування);
— занепад старої системи і зародження елементів нової (низхідний розвиток старої системи).
Стадія становлення означає низхідний рух старої системи та висхідний рух нової системи.
Трансформаційна економіка є особливим станом еволюційного процесу суспільного розвитку в період зміни його соціально-економічних форм.
Принципи трансформації:
— урівноваженість як необхідна передумова успішного розвитку та самооновлення;
— багатовимірність системних перетворень та складний механізм їхньої взаємодії;
— динамічність узгодження складових елементів системи на принципах самоорганізації;
— суперечливе поєднання тенденцій світового еволюційного розвитку і національних особливостей трансформаційних перетворень.
Зміст перехідної економіки — формування нових елементів та системоутворення їх, яке дає можливість зайняти новому панівне місце в ієрархії підсистем та системи як цілого.
Нестійкість перехідної економіки пояснюється тим, що на відміну від стабільної економічної системи, в якій зміни стосуються переважно механізму функціонування системи, в перехідних системах змінюється сам механізм розвитку. Останнє порушує її стійкість, оскільки спричиняє розбалансованість попередньої системи.
Список використаної літератури
- Богиня Д. Державне регулювання перехідних процесів //Економіка України. — 1999. — № 5. — C. 12-21
- Діяльність державно-політичних структур України в умовах переходу до ринкової економіки: Монографія/ В. Ф. Салабай, Н. М. Довганик, М. В. Борисенко, М. П. Чуб; Мін-во освіти і науки України, Київський нац. економічний ун-т ім. В. Гетьмана. — К.: КНЕУ, 2005. — 280 с.
- Економічна теорія: Підручник/ В. М. Тарасевич, В. В. Білоцерківець, С. П. Горо-бець, О. В. Давидов та ін.; За ред. В. М. Тарасевича; М-во освіти і науки України, Нац. металургійна акад. України . — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 779 с.
- Єременко В. Трансформаційні процеси у перехідній економіці (зарубіжний досвід і наша практика) //Розбудова держави. — 1998. — № 7-8. — C. 64-73
- Заблоцький Б. Перехідна економіка: Посібник/ Богдан Заблоцький,. — К.: Академія, 2004. — 511 с.
- Зазимко А. Політична економія: Структурно-логічний навчальний посібник/ Анатолій Зазимко; Мін-во освіти і науки України, КНЕУ. — 2-е вид., без змін. — К.: КНЕУ, 2006. — 358 с.
- Злупко С. Перехідна економіка: сучасна Україна: Навчальний посібник/ Степан Злупко,. — К.: Знання , 2006. — 324 с.
- Лановик Б. Економічна теорія: Курс лекцій/ Богдан Лановик, Микола Лазарович,. — 6-те вид., сте-реотип.. — К.: Вікар, 2006. — 405 с.
- Павловський М. Макроекономіка перехідного періоду: Український контекст/ Михайло Антонович Павловський,; Михайло Павловський. — К.: Техніка, 1999. — 333 с.
- Перехідна економіка. За редакцією В.М.Гейця. Підручник. К.: Вища школа. 2003-591 с.
- Перехідна економіка: Підручник/ В. М. Геєць, Є. Г. Панченко, Е. М. Лібанова, З. С. Варналій та ін.; За ред. В. М. Геєця. — К.: Вища школа, 2003. — 591 с.
- Політична економія: Навчальний посібник/ О. Є. Степура, О. С. Єремєєв, Т. Ю. Пономарьова, М. О. Степура; За заг. ред. О. С. Степури; Ін-т підприємництва та сучас-них технологій. — К.: Кондор, 2006. — 405 с.
- Україна в перехідному періоді: Досвід і стратегія: Матеріали міжнародного семінару з питань макроекономічної політики, що відбувся 6-13 грудня 1998 р. в м. Пултуську, Польща/ Під ред. Януша М.Ширмера, Хваджі М.Султана,; Гарвард. ін-т міжнарод. розвитку, Центр економ. розвитку; Вища гуманіт. школа. — К.: Альтерпрес, 2000. — 213 с.
- Хомяков В.І., Познякова І.В. Стратегія розвитку в умовах перехідної економіки // Регіональна бізнес-економіка та управління. 2004, №2
- Черняк В. Модель економіки: вибір України // Економіка України. – 1995. – №9. – с.53-55