Сутність та напрями економічної допомоги країн-лідерів країнам з перехідною економікою

Вступ

1. Допомога країнам з перехідною економікою

2. Торгові відносини з країнами з перехідною економікою

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Країни з перехідною економікою — країни, що перебувають у процесі переходу від економіки централізованого планування до ринкової економіки.

Незважаючи на наявність будь-яких чинників, що призводять до обмежень чи несправедливого перерозподілу прибутків, вплив закордонних інвестицій на країни з перехідною економікою через загальні вдосконалення в управлінні, а також окремі (конкретніші, специфічніші) удосконалення в управлінні технічними змінами є суттєвим, і це доводиться хоча б “позитивними”.

Протягом останнього десятиріччя країни Центральної та Східної Європи зробили значні кроки у напрямку лібералізації своїх торговельних і інвестиційних режимів. Зауважимо, що членство у СОТ сприяло лібералізації ринків, але не відіграло в цьому процесі визначальної ролі. Торговельні і інвестиційні режими встановлювалися в ході переговорів про набуття членства у ЄС, регіональних договорів про вільну торгівлю, митних угод і угод про захист інвестицій між країнами. Лише у специфікації технічних, санітарних і фітосанітарних стандартів умови СОТ були більш жорсткими.

Прямі іноземні інвестиції залучаються в економіку країн Центральної та Східної Європи завдяки кваліфікованій і дешевій робочій силі і зростаючій орієнтації на європейські ринки. Для збільшення припливу іноземних інвестицій країни вживають додаткових заходів.

Як показує аналіз досвіду країн з перехідною економікою, підстав для прогнозування катастрофічних наслідків від членства у СОТ для внутрішнього ринку немає, проте і переваги не настільки очевидні. Реалізація потенційних переваг від членства у СОТ залежить від багатьох інших чинників, і є можливою тільки у поєднанні з ними. Це стосується зростання притоку прямих іноземних інвестицій, зменшення корумпованості, підтримки розумного рівня захисту внутрішнього ринку тощо.

1. Допомога країнам з перехідною економікою

На своїй останній зустрічі лідери країн «вісімки» в Шотландії взяли на себе розв’язання проблеми крайньої злиденності в Африці, Азії і в країнах інших регіонів, що розвиваються. Вони прийняли рішення списати непогашені позики країн з високою заборгованістю і низьким рівнем прибутку, а також пообіцяли виділити до 2010 року додатково 50 млрд. доларів США в рамках допомоги з метою розвитку, з урахуванням подвоєння обсягу допомоги африканським країнам. Можливо, найбільш важливим стало те, що керівники «вісімки» обіцяли вести торговельні переговори на глобальному рівні з урахуванням інтересів бідних країн, зменшити сільськогосподарські субсидії, що порушують безперешкодну торгівлю, і зняти бар’єри на шляху імпорту товарів із найменш розвинених країн.

Проте, через рік, небагато хто з бідних країн зміг відчути реальні наслідки цих обіцянок. Внаслідок ініціативи щодо списання боргів економіки країн, що розвиваються, змогли позбутися заборгованості в десятки мільярдів доларів. Однак велика частина боргів була списана з рахунків кількох країн. Списаний борг Іраку дорівнює 14 млрд. доларів США, при цьому загальна сума боргів, списаних 2005 року, становила 23 млрд. доларів.

Списання боргів розглядається багатьма країнами-кредиторами як одна з форм допомоги з метою розвитку, і це дійсно так. Проте списання боргу не має такого значення для розвитку країн, як нові ресурси. Реальне збільшення допомоги займає багато часу, оскільки процедура її надання може тривати більше року. Тим часом, зліт цін на енергоносії вимагає від найбідніших країн-імпортерів нафти набагато більше витрат, ніж економічна допомога, яку вони отримують.

За даними ОЕСР, обсяг офіційної допомоги з метою розвитку збільшився з 52 млрд. доларів 2001 р. до 106 млрд. доларів 2005 р. У цифрах це виглядає як подвоєння допомоги всього за чотирирічний термін. Але якщо зробити поправку на інфляцію і зниження вартості долара — валюти, в якій здійснюється циркуляція офіційної допомоги, реальне збільшення економічної допомоги за останні чотири роки становить приблизно одну третину. Велика частина збільшення 2005 року припадає на одноразове списання боргів, яке навряд чи повториться.

Найбільшим розчаруванням останнього року стала нездатність досягнути згоди в тривалому Дохинському раунді торговельних переговорів. Дуже багато країн, що розвиваються, все ще перебувають «за бортом» і спостерігають за провідними економіками світу, процвітаючими на тлі глобалізації, яка ще не стала по-справжньому глобальною. Для цього нам сьогодні потрібно лідерство «великої вісімки». Допомога буде більш ефективною, якщо вона використовуватиметься в більш сприятливих для країн з низькими прибутками умовах торгівлі.

Гроші — не все і навіть не головне: необхідно зосередитися на кінцевому результаті зусиль з надання допомоги.

Фінансова допомога може принести реальну користь громадянам тих країн, де функціонують легітимні громадянські і соціальні інститути. Тільки з ефективним управлінням і здоровою економічною політикою, яка підтримує справедливе зростання прибутків, зовнішня допомога може привести до стійких змін.

При правильному використанні допомога стимулює економічний розвиток. Але ми повинні бути обережними, оцінюючи досягнення. Зростання прибутку, що вимірюється тільки сукупним ВВП, не завжди означає скорочення бідності. Як і автоматично не спричиняє зміни в природі людського розвитку, що означають свободу від пригноблення, свободу від невігластва, свободу від насильства.

За часів холодної війни геополітичні і військові інтереси визначали пріоритети зарубіжної допомоги, які досі зберігаються у взаємовідносинах деяких донорів і одержувачів допомоги. Допомога працює найкращим чином тоді, коли націям, що розвиваються, надається можливість вибрати свій власний курс з урахуванням уважно розглянутих порад широкого кола партнерів, при цьому не тільки з розвинених індустріальних держав «вісімки», але і країн-сусідів, і інших країн, що розвиваються.

Приблизно половина грошових коштів, що виділяються на допомогу бідним країнам, надходить з Європейського Союзу або його окремих держав-членів, що робить ЄС одним із найбільших фінансових донорів. Однак сприяння розвитку означає не тільки забезпечення питною водою та будівництво нових доріг, хоча це також має велике значення. Це також передбачає допомогу країнам, що розвиваються, в підвищенні ефективності їхньої торгової діяльності за рахунок надання більш відкритого доступу на ринок ЄС. Таке сприяння дозволить їм розвивати та зміцнювати зовнішньоторгові відносини і, таким чином, використовувати переваги глобалізації.

Не всі країни досягли успіхів у цьому напрямку. Хоча країни Африки, Карибського басейну та Тихоокеанського регіону (АСР) мають особливі відносини з Європейським Союзом, їх частка на ринку ЄС продовжує скорочуватися, у той час як їх ізоляція у світовій торгівлі посилюється.

Тому стратегія розвитку ЄС також направлена на допомогу бідним країнам для удосконалення їх інфраструктури, розвитку виробничого потенціалу та підвищення ефективності роботи державних органів та установ. Завдяки цій допомозі деякі країни зможуть скористатися можливостями в сфері торгівлі та залучити більший обсяг внутрішніх інвестицій для розширення їх економічної бази. Це має істотне значення, оскільки дає таким країнам можливість інтегруватись у глобальну економіку та забезпечити їхнє стійке зростання та розвиток.

Більш конкретно, Європейський Союз по-новому поєднує питання торгівлі та надання допомоги в наступній генерації "угод про економічне партнерство", які в цей час обговорюються з країнами АСР та повинні набрати чинності до 2008 року. Ідея полягає в тому, щоб допомогти країнам АСР інтегруватися зі своїми регіональними сусідами як крок у напрямку подальшої глобальної інтеграції, та допомогти їм у розвитку інституційних можливостей і застосуванні принципів ефективного керівництва. У той же час, ЄС буде продовжувати відкривати свої ринки для продукції країн АСР та інших країн, що розвиваються.

Європейський Союз та держави-члени надають країнам, що розвиваються, більше 30 млрд. євро в рік офіційної допомоги, приблизно 6 млрд. євро якої проходить через установи ЄС. До 2006 року Європейський Союз зобов'язався підвищити загальну суму допомоги до 39 млрд. євро в рік. Хоча члени ЄС, як і інші промислово розвинені країни, погодилися щорічно виділяти на допомогу країнам, що розвиваються, 0,7% свого ВВП, лише Данія, Люксембург, Нідерланди та Швеція виконали цей показник. Інші країни пообіцяли надолужити. Середній показник допомоги, що надається країнами ЄС, становить 0,34% — це вище за показник допомоги, що надається Сполученими Штатами або Японією.

Доступ до джерел води та справедливий розподіл транскордонних водних ресурсів належать до основних проблем в усіх регіонах світу та увійдуть в число найбільш складних задач розвитку в XXI столітті. Ініціатива ЄС Вода для життя, заснована в 2002 році, націлена на створення системи питного водопостачання в найбідніших регіонах світу, зокрема, в Африці, а також на Кавказі та в Середній Азії, країнах Середземномор'я та Латинській Америці. Для фінансування цієї ініціативи Європейський Союз виділив один мільярд євро.

2. Торгові відносини з країнами з перехідною економікою

Правила торгівлі є багатосторонніми, але сама торгівля — процес двосторонній: між покупцями та продавцями, експортерами та імпортерами. Ось чому Європейський Союз розробив систему двосторонніх торгівельних угод з окремими країнами та регіонами в усьому світі. Розширення ЄС-15, що відбулося у 2004 р., внаслідок якого кількість його країн-членів стала 25, додає йому ваги як торговому партнеру, зокрема, у відносинах із сусідніми країнами в Східній Європі та Середземноморському басейні.

Торгова політика ЄС тісно пов'язана з політикою розвитку. У міру того, як Європейський Союз бере на себе свою частку відповідальності, щоб допомогти країнам, що розвиваються, викоренити бідність та інтегруватися у глобальну економіку, відбувається злиття цих політик.

ЄС уже давно визнав той факт, що торгівля може стимулювати економічне зростання та збільшення виробничого потенціалу бідних країн. Ще на початку 1971 року ЄС почав знижувати і виключати тарифи та квоти на імпорт товарів, які ввозяться з країн, що розвиваються, за "загальною системою преференцій" (GSP). Більш того, у рамках ініціативи "Усе, крім зброї", розпочатої у 2001 році, Європейський Союз надає 49-ти найменш розвиненим країнам світу вільний доступ на ринок ЄС усієї їх продукції, крім зброї.

Особливі відносини у сфері торгівлі та надання допомоги між ЄС та 78-ма країнами-партнерами в Африці, Карибському басейні та Тихоокеанському регіоні (країни АСР) були встановлені в 1975 році та вважаються зразком того, як багаті країни можуть допомагати бідним.

Офіційна допомога для розвитку (Official Development Assistance) — це вид фінансової допомоги країнам, що розвиваються та країнам з перехідною економікою, який включає пільгові позики, грантову і технічну допомогу та спрямовується для забезпечення економічного та соціального розвитку в цих країнах. Термін ОДР використовується країнами-членами Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР). При ОЕСР створено Комітет Допомоги Розвитку (КДР), в який входить 21 країна. Кожна країна-член КДР виділяє частину коштів з державного бюджету (відсоток від ВВП) для надання допомоги країнам, що розвиваються.

ОДР Японії базується на наданні економічної допомоги країнам-реципієнтам за рахунок коштів, які виділяє Уряд Японії, і складається з двох основних компонентів — фінансової допомоги (шляхом надання грантів) і кредитної допомоги. Визначення можливості надання країні кредитної допомоги в рамках ОДР здійснюється на основі статистичних підрахунків Міжнародного банку реконструкції та розвитку щодо ВВП на душу населення — рівень дохідності країни.

Кредитна допомога у рамках ОДР Японії, яка звичайно називається "ієнові кредити", передбачає надання довгострокових кредитів (25-30 років з відстрочкою платежів 7-10 років) під пільгові відсотки (2,5-3,5%). Кошти надаються через Японський банк міжнародного співробітництва (ЯБМС), як правило, в ієнах на фінансування закупівлі товарів та послуг, необхідних для реалізації кредитних проектів у різноманітних секторах економіки (телекомунікації, транспорт, енергетика, промисловість, та ін.) або конкретних підприємств.

В останні роки у світлі зростання актуальності проблем, пов'язаних з охороною навколишнього середовища, недостатністю кваліфікованих кадрів та спеціалістів, зростаючих відмінностей між бідними та багатими, ЯБМС збільшує позики, направлені на інфраструктуру соціального забезпечення, водопостачання та очищення стічних вод, охорону здоров'я та освіту. 4 вересня 1997р. Урядом Японії було прийняте рішення щодо надання кредитів на фінансування проектів в рамках програми ОДР, пов'язаних з антизабруднюючими заходами, охороною навколишнього середовища, під 0,75% річних, терміном на 40 років (включаючи 10 років пільгового періоду).

У рамках цієї програми Японія впроваджує політику інтенсивного діалогу з країнами-реципієнтами, направлену на збір і аналіз інформації стосовно цих країн, беручи до уваги їх вимоги та плани. При впроваджені проектів в рамках програми ОДР, орієнтованих на навколишнє середовище, Японія використовує власні найкращі технології і "ноу-хау", направлені на досягнення оптимального співвідношення економічного розвитку та захисту навколишнього середовища. З метою розвитку технологій відповідних рівню розвитку країн-реципієнтів, Японія також надає допомогу, яка дасть змогу адекватно використовувати досвід і технології розвинутих країн і тісно співпрацювати з міжнародними організаціями та іншими об`єднаннями. Пріоритетність напрямків допомоги Уряду Японії в рамках програми ОДР для України полягає у спрямуванні коштів для реалізації проектів пов'язаних з охороною навколишнього середовища, проектів спрямованих на підтримку економічних реформ та макроекономічну стабілізацію.

Висновки

Країни з перехідною економікою домоглися значного прогресу в справі подальшої інтеграції у світове господарство, однак досягнутий прогрес розрізняється по різних аспектах перехідного періоду, а також по країнах.

Внутрішня політика й зобов'язання міжнародних установ зіграли істотну роль у стимулюванні економічного росту в цих країнах, однак по обидва боки як і раніше потрібні подальші зусилля. Розширення й поглиблення інтеграції ряду країн, зокрема деяких членів СНД, мають важливе значення для підтримки економічного росту й скорочення масштабів убогості. Потрібне надання подальшої допомоги для забезпечення плавного й ефективного переходу від планової до ринкової економіки й повної інтеграції цих країн у світове господарство.

У своїй резолюції 57/247 від 20 грудня 2002 року Генеральна Асамблея знову підтвердила необхідність повної інтеграції країн з перехідною економікою у світове господарство. Відзначивши прогрес, якого вони домоглися в забезпеченні більшої стабільності й економічного росту, а також необхідність підтримки ними таких позитивних тенденцій у майбутньому, Асамблея визнала разом з тим труднощі, з якими зіштовхуються ці країни при рішенні складних завдань, обумовлених глобалізацією, і проблеми, які їм доводиться вирішувати при забезпеченні сприятливих умов для доступу їхньої експортної продукції на ринки й мобілізації прямих іноземних інвестицій, необхідних для їхнього постійного розвитку.

Список використаної літератури

1. Кваснюк Б. Економічне зростання в країнах з перехідною економікою // Розбудова держави. — 1998. — № 1-2. — C. 25-35

2.Клочко В. Глобалізація та її вплив на країни з перехідною економікою // Економіка України. — 2001. — № 10. — С.51-58

3. Ковбасюк Ю. Міжнародні фінансові організації в подоланні бідності в країнах з перехідною економікою // Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. — 2002. — № 4. — C. 166-171

4. Кулієв Р. Проблеми і особливості реалізації іноземних інвестицій в країнах з перехідною економікою // Банківська справа. — 2004. — № 2. — C. 65-70

5. Носова О. Іноземний капітал у перехідній економіці країн СНД // Економіка України. — 2005. — № 10. — C. 81-88

6. Поважна Н. Політика міжнародних фінансових організацій у країнах із перехідною економікою // Фінанси України. — 2002. — № 9. — C. 97-101

7. Світова Організація Торгівлі: що дає приєднання до неї країні з перехідною економікою // Контекст. — 1998. — № 2. — C. 3-4

8. Шипанюк О.Сучасні шляхи врегулювання зовнішньої заборгованості країн, що розвиваються, та країн із перехідною економікою// Вісник Національного банку України. — 2001. — № 4. — С.43-45

9. Штаудт Е. Створення малих і середніх підприємств та сприяння їм у країнах з перехідною економікою // Банківська справа. — 2000. — № 1. — C. 3-7