Світова економіка в ХХІ столітті

Категорія (предмет): Економічна історія

Arial

-A A A+

Вступ.

1. Загальна характеристика економічного становища США.

2. Західна Європа у системі світових зовнішньоекономічних зв'язків.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Розвиток західноєвропейських країн мав значний вплив на структуру та стан зовнішньоекономічних зв'язків світу ще з 70-х років, коли європейський "Спільний ринок" перетворився у потужний торговельний блок сучасного світу. Експорт країн об'єднання більш ніж втричі перевищує американський (41,8 % світового експорту в 1990 p.). І на сьогодні високий ступінь відкритості світовому господарству та інтернаціоналізація господарського життя є важливою характерною рисою економік країн Західної Європи.

США — лідер світової економіки, країна, яка за рівнем та масштабами розвитку значно випереджає будь-яку з інших розвинених держав. За умов все більшої глобалізації міжнародної економіки показники ділової активності всередині США є "барометром" для світової економіки, безпосередньо впливають на рух циклу та зміни стану національних економік. Розвиток економічних процесів у Сполучених Штатах Америки є одним з головних генераторів зрушень в економіці усього світу.

На початку 90-х років частка США у сукупному ВВП світу становила 25 %, частка Японії — відповідно 16 % та частка ЄС — 25 %. США виробляють найбільше у світі товарів і послуг. Найближчі партнери суттєво поступаються їм. Так, ВНП Японії у поточних цінах і валютних курсах на ту ж дату становив приблизно половину, а ФРН — одну третину американського обсягу ВВП.

1. Загальна характеристика економічного становища США

США посідають перше місце у світі за обсягом промислового виробництва, мають найбільше у світі високоефективне сільське господарство. Майже половина світового експорту зерна припадає на Сполучені Штати Америки.

Причини, що зумовили економічні досягнення країни, економісти умовно ділять на дві групи. Перша — пов'язана з певними особливостями історичного розвитку США. Друга група об'єднує причини або чинники, що є результатом сучасної політики макроекономічного регулювання

До чинників, що стимулювали економічний розвиток Сполучених Штатів в історичному контексті, належать:

• наявність значних природних ресурсів і сприятливих кліматичних умов. За оцінками, на США припадає 20 % світових запасів мінеральних ресурсів. А багатство та різноманітність кліматичних умов дає змогу вирощувати у країні майже весь спектр рослинної сільськогосподарської продукції: від жита до цитрусових;

• основну частину населення Сполучених Штатів складали мільйони переселенців з інших країн, яких свого часу приваблювали сюди землі, відносно високий рівень заробітної плати та інших доходів. За психологічним типом це були переважно тверді духом люди, готові до важкої праці і труднощів, соціально активні;

• значний, постійно зростаючий споживчий ринок спричинив розвиток масового виробництва, яке швидко стало основою економічного зростання, стимулюючи розвиток відповідних базових галузей, що сприяли формуванню прогресивної структури національної економіки країни. У деяких галузях масове виробництво було створене ще на початку XX століття. Так, ще у роки Першої світової війни США виробляли більше ніж мільйон легкових автомобілів (у 1916 р. — більше ніж 1,5 млн шт.);

• на розвиток американської економіки не мали негативного впливу світові війни. їхня роль була швидше позитивною, ніж навпаки. Так, за 1939—1944 pp. ВВП США збільшився на 93 %, а промислове виробництво у 2,4 раза;

• економічному зростанню в країні сприяла традиційно існуюча тут свобода економічної діяльності, захист і підтримка конкуренції. Як відомо, антитрестівське законодавство у Сполучених Штатах було започатковане ще наприкінці XIX століття;

• ще одним з чинників економічного зростання у США можна вважати специфічно американський культ підприємництва, що міцно і традиційно закладений у суспільну свідомість. Відмітна особливість психології американського суспільства — прагнення до успіху. Це та мотивація, що змушує людей напружено вчитися, працювати, підвищувати кваліфікацію та свій статус і, загалом, — власний і суспільний добробут[4, c. 152-154].

Отже, економічна модель США, яка сьогодні більшістю експертів визнається однією з найбільш ефективних, характеризується мінімальним регулюванням підприємництва, приватизованою промисловістю, низькими торгівельними бар'єрами, стабільною монетарною політикою, низькими податками. Саме сприятливий інвестиційний клімат дає змогу Сполученим Штатам бути на крок попереду інших держав світу, коли йдеться про нові технології, що, своєю чергою, забезпечує конкурентоспроможність американської економіки.

Надзвичайно висока місткість внутрішнього ринку забезпечує США особливе місце у світовій економіці. Найвищий рівень ВНП у світі означає, що США витрачають найбільше на поточне споживання та інвестиції. Важливим чинником, що характеризує споживчий попит у США, є загальний високий рівень доходів порівняно з іншими країнами та наявність значного шару середнього класу, орієнтованого на високі стандарти споживання. У США щорічно закладається будівництво у середньому 1,5 млн. нових будинків, продається більш ніж 10 млн. нових легкових автомобілів та велика кількість інших товарів довготермінового користування. 60 % сімей у Сполучених Штатах мають річний дохід 40 тис. дол.

Промисловість США споживає приблизно третину усієї сировини, яку видобувають у світі. Країна має наймісткіший у світі ринок машин та обладнання. На його частку припадає більш ніж 40 % продукції машинобудування, що реалізується у розвинених країнах. Одночасно США закуповують четверту частину експорту машин і обладнання.

У США на початку 90-х років склалася прогресивна структура національної економіки, у якій переважає виробництво послуг. Його частка у ВВП — більше ніж 60 %, частка матеріального виробництва — 37 % і приблизно 2,5 % — продукція сільського господарства.

Сполучені Штати мають найбільший у світі науково-технічний потенціал, який сьогодні є вирішальним чинником динамічного розвитку економіки, та конкурентоспроможність. Щорічно асигнування на НДДКР у США перевищують аналогічні видатки Великобританії, Німеччини, Франції та Японії, разом узятих.

Американські корпорації міцно утримують першість у світі з таких напрямків НТП, як виробництво літаків і космічних апаратів, надпотужних комп'ютерів та їх програмного забезпечення, напівпровідників і новітніх потужних інтегральних схем, лазерної техніки, засобів зв'язку, біотехнології. На США припадає більше ніж половина значних нововведень всіх розвинених країн. У певному розумінні США є головним "інкубатором" технічних нововведень для усього світу.

У 90-ті роки Сполучені Штати продовжують випереджати країни Західної Європи та Японію у найголовнішій для майбутнього сфері в галузі використання комп'ютерів — у сфері підключення персональних комп'ютерів до Інтернету. Так, за деякими даними, у Франції лише 15 % сімей мають комп'ютери, у США ця цифра становить 35 %. 95 % американських шкіл і 3 % будинків підключені до Інтернету. Останній показник у двічі перевищує аналогічний у Німеччині та Великобританії та в 10 разів — у Франції[3, c. 96-99].

Основою науково-технічного потенціалу США є наукові кадри. На початку 90-х років загальна чисельність наукових працівників у Сполучених Штатах перевищувала 3 млн. чол. За даними, у 80-х роках у СІЛА на 10 тис. зайнятих припадало 280 вчених та інженерів, в Японії — 240, у ФРН — 210, у Великобританії — 190, у Франції — 165 чол.

Економічна потужність будь-якої економіки, й американської зокрема, базується на високопродуктивній праці робітників. Переважаючі позиції США у світовій економіці зміцніли у наш час завдяки суттєвому зростанню продуктивності праці в країні починаючи з середини 90-х років.

Аналіз ефективності роботи працівників знову свідчить про першість тут американських робітників. Один середньостатистичний працівник у США за рік виробляє товарів на 50 тис. дол. США. Працівник у Японії — на 40 тис. дол. Працюючі західноєвропейці у середньому виробляють за рік товарів: у Німеччині — на 46 тис. дол. США, у Франції — приблизно на 46 тис. дол., у Фінляндії — на 40 тис. дол.

Аналогічна картина спостерігається й в аграрному секторі. Американські фермери досягли найвищої у світі продуктивності праці. Якщо один зайнятий у сільському господарстві найменш розвинених країн ледве може прогодувати себе й свою сім'ю, то в Японії один фермер здатний прогодувати 14 чоловік, у Західній Європі — 19 чоловік, а в США фермер забезпечує потреби у сільськогосподарській продукції 59 чоловік.

США належить особлива роль у формуванні світового господарського комплексу, особливо у другій половині XX ст. Спочатку США мали абсолютну перевагу, але пізніше, у міру розвитку економік інших країн, ці відносини переходили у конкурентне партнерство, в якому США змушені були частково поступатися частиною свого впливу.

США послідовно домінували у світовій торгівлі, експорті позикового капіталу, прямих і портфельних закордонних інвестиціях. Сьогодні це переважання реалізується, головним чином, у масштабах економічного потенціалу та динамізмі його розвитку, науково-технічному прогресі, закордонних інвестиціях і впливі на світовий фінансовий ринок.

90-ті роки для економіки США виявилися надзвичайно сприятливими. Економічне зростання країни триває незважаючи на численні негативні прогнози щодо подальших перспектив розвитку. За 1996—1998 pp. щорічні темпи зростання економіки Сполучених Штатів сягнули 4 %, а в 1998 р. навіть 6 %. Лише за 2-й квартал 2000р. темпи зростання ВВП США становили 5,2 %, а темпи зростання продуктивності праці — 5,3 %, що вважається найвищим показником за останні 17 років і, своєю чергою, зумовлює збільшення інвестицій в американську економіку на 15 % протягом 2000 р.

Загалом цей бум зростання у Сполучених Штатах пояснюється сукупністю чинників макрорегулювання у 80-х роках, спрямованих на проведення серйозних структурних реформ, та ефективною політикою адміністрації Клінтона, перш за все, у сфері фінансово-кредитної політики. Найбільш важливими серед зазначених чинників експерти вважають, по-перше, потужні інвестиції, по-друге, — масове реформування структури тисяч компаній, чому значною мірою допоміг Інтернет, і, по-третє, — гнучкість і відкритість ринків праці, товарів і капіталів. Усе це спонукало підприємців створювати нові компанії. Окрім того, обсяги інвестицій компаній у новітні технології в США у середньому в 5 разів більші, ніж в Європі. Саме новітні інформаційні технології у поєднанні з поглибленням процесу глобалізації надають економіці США можливість протягом тривалого періоду розвиватися значно скоріше, ніж раніше, за низького рівня безробіття та незначної інфляції[1, c. 63-65].

2. Західна Європа у системі світових зовнішньоекономічних зв'язків

Зрушення в економіках країн Західної Європи впливали на масштаби та характер їхньої участі у системі міжнародного поділу праці. Посилилось переміщення міжнародних зв'язків з експорту товарів на експорт капіталу. Частка країн ЄС в експорті капіталу у формі прямих інвестицій зросла з 8,7 % у 1960—1964 pp. до 37,4 % у 1975—1979 pp. і до 59 % у 1985—1989 pp., а частка у світовому експорті товарів зросла з 34,4 % у 1970 р. до 41,8 % у 1990 р. (включаючи внутрішньорегіональні потоки). Західноєвропейські THK на початку 80-х років за масштабами закордонних активів вийшли у лідери і відтіснили на другі позиції американські компанії. Але значна частина (40 %) інвестицій країн Західної Європи розміщена всередині регіону, в інших районах світу вони поступаються американським.

Поряд з активізацією експорту капіталу, зростанням значення THK змінився склад основних експортерів. Посилили активність міжнародні компанії ФРН, які зміцнили позиції у нових і новітніх галузях світової економіки. Частка Німеччини в експорті капіталу у формі прямих інвестицій зросла, а роль колишніх колоніальних держав Великобританії та Франції зменшилась. Зростання впливу західнонімецьких компаній пояснюється достатньо високими темпами розвитку економіки країни протягом тривалого періоду (аж до 1993 p.), потребою забезпечити просування товарів на світових ринках.

Проте і донині за обсягом прямих капіталовкладень Великобританія суттєво випереджає інші великі західноєвропейські держави — 32,6 % інвестицій Західної Європи, в той час як ФРН — 18,3 %.

Швидко нарощували свої закордонні активи малі країни, серед яких провідні позиції посідає Швейцарія. її частка у західноєвропейських активах за кордоном дорівнює 1/6.

Активізація експорту капіталу THK зумовила зростання ступеня інтеграції Західної Європи у світове господарство. Усе більша частина виробничих потужностей західноєвропейських THK переноситься за межі регіону. Співвідношення між вартістю продукції закордонних дочірніх підприємств і ВВП поступово змінюється на користь закордонного виробництва: 1960 р. — 11,3 % ВВП, 1980 p. — 25 % (США — 10,8% у 1960 p. і 40 % у 1980 p.; Японія — 1,2 і 15 %)[7, c. 126-127].

У Західній Європі виділяється група країн — Великобританія, Бельгія, Нідерланди, у яких обсяг перенесеного за кордон виробництва дорівнює 1/5 їх ВВП. А такі країни, як Франція, Італія мають дещо нижчий показник вартості закордонного виробництва — 8—15 % ВВП. Однією з причин такої суттєвої активізації закордонного інвестування у формі прямих інвестицій була цілеспрямована політика західноєвропейських країн. Йдеться, зокрема, про вдосконалення системи гарантування приватних інвестицій. Державні гарантії приватного інвестування за кордоном були доповнені системою угод про захист інвестицій, укладених з країнами, що розвиваються. Метою цих угод є забезпечення недоторканності приватних інвестицій у країнах, що розвиваються, на випадок можливої націоналізації, внутрішніх економічних реформ або змін у законодавствах цих країн. Зазначені угоди не лише забезпечують сприятливий інвестиційний клімат, але й створюють передумови для реалізації інших урядових заходів, спрямованих на стимулювання капіталовкладень приватного сектора у країнах, що розвиваються.

Політика у галузі експорту капіталу безпосередньо впливає на характер торговельних зв'язків. Значення торгівлі для західноєвропейських країн є дуже великим. Питома вага їх торгівлі у світовій торгівлі перевищує їх частку у виробництві.

Залежність цих країн від зовнішньої торгівлі вища, ніж у інших промислово розвинених регіонів. Експортна квота Західної Європи більш ніж утричі перевищує аналогічний показник для США і більш ніж вдвічі — для Японії. Необхідно враховувати, що основна частина зовнішньоторговельного обороту (до 2/3) країн Західної Європи припадає на торгівлю в межах ЄЄ. Якщо не враховувати внутрішні поставки, то експортна квота ЄЄ дорівнюватиме 9,4 %, а не 22 % ВВП. Країни Західної Європи відрізняються одна від одної за показниками частки експорту у ВВП. Для малих країн вона є вищою порівняно з великими західноєвропейськими державами. У ФРН, Франції, Великобританії частка експорту у ВВП країн становить 20—25 %, а у Нідерландах та інших країнах Бенілюксу — відповідно 46 і 60 %, в Ірландії — 56 %.

Західна Європа випереджує інші індустріально розвинені країни за показниками зовнішньоторговельного обороту на душу населення. У зовнішній торгівлі західноєвропейських країн велику роль відіграють іноземні ТНК. На закордонні, переважно американські компанії припадає в окремих галузях до ЗО % експорту готових виробів.

Західна Європа є провідним експортером продукції машинобудування, хімічної промисловості. На цей регіон припадає більше ніж половина світового експорту цих груп товарів (без взаємної торгівлі — 20—23 %). Однак у 80-х роках з'явилася тенденція до послаблення позицій в експорті ряду найпрогресивніших і найперспективніших виробів. Частка високотехнологічних товарів в експорті продукції обробної промисловості дорівнює 13,1 %, а у США й Японії — 25,9 і 23,6 % відповідно.

Відбулося певне звуження експортної спеціалізації західноєвропейського регіону. У групу високоспеціалізованих галузей (коефіцієнт експортної спеціалізації більший за 1,3) входять лише обладнання для текстильної, харчової та шкірообробної галузей. До групи галузей з недостатньо вираженою експортною спеціалізацією (коефіцієнт менший за 0,9) належать: конторське обладнання та ЕОМ, телекомунікаційне обладнання та засоби зв'язку, електронне обладнання. До того ж необхідно зауважити, що у цій групі знизився рівень міжнародної спеціалізації.

Послаблення позицій Західної Європи у міжнародному поділі праці відображає стан балансу обміну науковою продукцією, який зводиться з від'ємним сальдо за рахунок електронного обладнання і побутової електроніки у торгівлі зі США та Японією.

Західна Європа має пасивне сальдо у торгівлі патентами та ліцензіями. Певною мірою західноєвропейський регіон залежить від США у науково-технічному обміні. Компанії Західної Європи закуповують у США більше ніж половину зарубіжних науково-технічних нововведень[6, c. 109-110].

Західна Європа посідає друге місце у світі (після США) з експорту сільськогосподарської продукції (13 % обсягу світового експорту).

Серед статей імпорту цього регіону важливе значення мають мінеральна сировина та напівфабрикати, ряд сільськогосподарських товарів тощо.

Загалом спеціалізація та кооперація у промисловості Західної Європи розвиваються найінтенсивніше між країнами, де науково-технічний прогрес досягає найвищого розвитку. 3/4 торговельного обороту західноєвропейських держав припадає на розвинені капіталістичні країни. За 60—80-ті роки питома вага товарообігу всередині Союзу зросла з 36 до 60 %.

В останні десять років дещо послабились торговельні зв'язки зі США і зросли з Японією, але торгівля з Японією все ще незначна: більше ніж 4 % імпорту та 2 % — експорту.

Враховуючи той факт, що країни Західної Європи переважно є колишніми метрополіями, важливою складовою їхньої зовнішньоекономічної стратегії є збереження та поглиблення своєї присутності у країнах "третього" світу. Задля реалізації цієї мети західноєвропейські держави провадять курс на встановлення системи особливих відносин з країнами, що розвиваються. Зокрема, останні користуються значними митними преференціями у постачанні сільськогосподарської продукції в Європейський Союз. У лютому 1975 р. у Ломі — столиці Того була укладена конвенція між ЄЄ та державами Африки, басейну Карибського моря і Тихого океану (країни АКТ), згідно з якою були відмінені усі митні збори та кількісні обмеження для більшості товарів з країн, що розвиваються.

ЄС на кожний п'ятирічний термін виділяє країнам фінансову та технічну допомогу. Зроблена спроба знайти форму стабілізації деяких товарних ринків. Була затверджена система гарантування доходів країнам, що розвиваються, від експорту основних сировинних товарів (система "стабекс"); система захисту та стимулювання гірничовидобувної промисловості ("сисмін"), що є своєрідною системою страхування.

Усього ж ЄС виділяє на допомогу країнам, що розвиваються, 0,42— 0,49 % їх сукупного ВВП. Це значно більше за аналогічний показник для США (0,21—0,24 %) та Японії (0,29—0,31 %). Члени ЄС доповнюють одне одного у фінансуванні допомоги. Кожна країна надає її на двосторонній основі, а ЄС — на багатосторонній. Допомога безпосередньо від ЄС становить 13 % від всього обсягу, що надають країни-члени. Серед держав — учасниць Союзу найбільшу частину ВВП у вигляді економічної допомоги виділяють Нідерланди, Данія (0,9—1 %), Франція (0,7—0,8 %).

Західноєвропейські компанії прагнуть повніше використовувати місткість, яка зростає, ринків країн, що розвиваються, для форсування свого експорту товарів у цей регіон. Важливо зазначити, що зростає питома вага вивезення машин та обладнання. Особливе місце у структурі експорту провідних західноєвропейських країн займають поставки зброї.

Найбільш конкурентоспроможним у Західній Європі є експортне виробництво ФРН. На країну припадає приблизно 14 % експорту промислово розвинених країн і 25 % експорту регіону. Другою у розвитку зовнішньої торгівлі західноєвропейського регіону є Франція. Вона, зокрема, утримує провідні позиції за обсягом сільськогосподарського експорту (поступаючись лише США) та вивезення зброї.

Частка малих країн у загальному експорті Західної Європи значно перевищує їхню питому вагу у промисловому виробництві.

Однією з важливих особливостей зовнішньоекономічних зв'язків Західної Європи є їхня дефіцитність. Величезний дисбаланс існує у торгівлі з Японією та Сполученими Штатами — відповідно 44,6 та 28,4 % усього зовнішньоторговельного дефіциту. Стан платіжних балансів окремих країн регіону характеризується значною специфікою, що відображає відмінності в економічних потенціалах держав, у використанні ними досягнень НТП, у валютно-політичних заходах. Ця специфіка визначається й станом національних валют західноєвропейських країн. Найміцніші позиції на валютних ринках займає німецька марка. Вочевидь, у майбутньому валютний ринок значною мірою залежатиме від ефективності функціонування у межах ЄС єдиної валюти — євро. І взагалі на подальше економічне становище країн Західної Європи у системі світового господарства суттєво впливатиме успішне втілення у життя рішень Маастрихтських угод, а також розширення ЄС за рахунок майбутнього членства у ньому країн Центральної Європи.

Після появи у 1999 р. так званої "зони євро", що об'єднує 11 країн, єдина європейська валюта вже змогла затвердитися як друга з резервних валют світу — після долара, випередивши японську ієну. У 1998 р. міжнародні корпорації випустили облігацій, номінованих в євро більше, ніж номінованих у доларах. Але разом з тим за час існування вартість єдиної європейської валюти знизилася на 22 % незважаючи на стабільне відродження економік західноєвропейських країн. Перша з причин, якими експерти пояснюють стале зниження курсу євро — те, що темпи зростання економіки США перевищують західноєвропейські. Це зумовлює відплив капіталовкладень за межі Європи, зокрема у США. Друга причина слабкості євро, на думку аналітиків, це невіра фінансових ринків у наявність реального бажання та політичної волі в урядів європейських країн провести довгоочікувані, назрілі структурні реформи: дерегуляцію, податкові реформи та лібералізацію ринків праці. Поки реформи не стануть очевидними, курс європейської валюти, як вважають експерти, навряд чи почне стабільно зростати[5, c. 139-141].

Висновки

Серед найважливіших чинників, що забезпечують Сполученим Штатам роль лідера у сучасному світі, виділяють:

• їхню перевагу над іншими країнами за масштабами та багатством ринку;

• ступінь розвитку ринкових структур;

• рівень науково-технічного потенціалу;

• потужну систему зовнішньоекономічних зв'язків у торгівлі, інвестиціях, банківському капіталі;

• рівень продуктивності праці.

Закономірним є те, що західноєвропейські країни підтримують активні зовнішньоекономічні зв'язки з державами Центральної та Східної Європи. Частка останніх у зовнішній торгівлі ЄС становить 2—3 %, що вище від аналогічних показників у США та Японії. Хоча у середині 90-х років спостерігалося певне загальмування зазначених зв'язків, що пояснюється низькою платоспроможністю країн Центральної та Східної Європи, слабкою конкурентоспроможністю їхніх товарів на західних ринках. Але, очевидно, у міру поліпшення економічного становища центрально- та східноєвропейських країн, поступового наближення їх до західноєвропейських економічних і політичних структур різноманітні зовнішньоекономічні зв'язки Центральної, Східної та Західної Європи повинні пожвавитися вже на якісно новій основі. Важливу роль у майбутньому зміцненні економічного становища країн Західної Європи у системі світового господарства відіграватимуть також успішне подальше втілення у життя рішень Маастрихтських угод і заплановане розширення ЄС за рахунок країн Центральної та Східної Європи. Лідирувати у світовій економіці продовжують країни Заходу, що найбільш гнучко пристосувались до її несподіваних поворотів. Ринкові механізми, які століттями шліфувались у цих країнах, дають змогу їм упевнено триматися на плаву, а то й на гребені світогосподарської стихії.

Список використаної літератури

1. Боєв Ю. Економічна історія: Західна Європа, Японія, США : Навч. посібник для екон. спец. вузів/ Юрій Боєв, Світлана Боєва,; Ред. І. В. Туз. -К.: Вища шк., 2004. -173 с.

2. Економічна історія України : Навчальний посібник/ М. О. Уперенко, Е. А. Кузнєцов, Г. К. Парієнко, Т. Х. Коломійчук та ін.; За ред. М. О. Уперенка; М-во освіти і науки України, Одеський держ. екон. ун-т, Одеський нац. ун-т ім. І.І.Мечникова. -Харків: Одіссей, 2004,. -494 с.

3. Лановик Б. Економічна історія України і світу : Підручник для вузів/ Богдан Лановик, Зіновій Матисякевич, Роман Матейко; За ред. Б.Д.Лановика. -6-те вид., перероб. і доп.. -К.: Вікар, 2004. -486 с.

4. Леоненко П. Економічна історія : Навчальний посібник/ Петро Леоненко, Петро Юхименко,. -К.: Знання-Прес, 2004. -499 с.

5. Царенко О. Економічна історія України і світу : Навчальний посібник для вузів/ Олександр Царенко, Андрій Захарчук,. -Суми: Університетська книга, 2001. -308 с.

6. Черкашина Н. Економічна історія : Навчальний посібник/ Ніна Черкашина, . -К.: ЦУЛ, 2003. -192 с.

7. Юхименко П. Економічна історія : Навчальний посібник/ Петро Юхименко,. -К.: Вікар, 2004. -341 с.