Технологія та устаткування поліграфічного виробництва

Вступ.

1. Автоматизація управління поліграфічних підприємств в Україні: актуальність та проблеми.

2. Класифікація друкарських форм та методів друку.

3. Обладнання та сировина для поліграфічних підприємств.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Друкування – це багатократне отримання зображень з заданими параметрами якості шляхом переносу фарби з друкарської форми (безпосередньо або через проміжну поверхню) на матеріал, що задруковується. Зображення, яке при цьому отримується, називається відбитком. На відміну від інших способів розмноження інформації процес друкування не може бути безфарбовим і, як правило, не пов’язаний з виникненням в матеріалі незворотніх деформацій, а передбачає обов’язкове використання фарбового шару, який розщеплюється між фарбонесучою (формною або проміжною) і фарбосприймаючою поверхнями. Отже, при вивченні процесу друку необхідно перш за все розглядати перенесення фарби з форми на поверхню, що задруковується. Саме у взаємодії фарби з сприймаючою поверхнею полягає суть будь-якого друкарського процесу, і саме вона на протязі десятиріч є основним об’єктом досліджень.

Центральне місце друкарських процесів в технологічному ланцюгу поліграфічного репродукування визначається, крім їх призначення, ще й тим, що вони висувають вимоги до суміжних технологічних ланок. Відомо, що характер друкарських форм, які використовуються, цілком залежить не тільки від способу друку, але і від величини тиражу видання і типу друкарської машини. З іншого боку, особливості друкарського процесу і характер напівфабрикату в значному ступені впливають на працемісткості брошурувально-палітурних і оздоблювальних операцій і впливають на вибір необхідного обладнання.

1. Автоматизація управління поліграфічних підприємств в Україні: актуальність та проблеми

Сьогодні серед керівників поліграфічних підприємств активно обговорюються назрілі проблеми вдосконалення управління виробництвом на основі застосування сучасних інформаційних технологій. Досвідчені фахівці поліграфічної галузі обґрунтовують можливість підвищення рівня управління створенням інтегрованої системи, здатної до поєднання різних інформаційних потоків на підприємстві та оперативного опрацювання достовірних даних для прийняття оптимальних управлінських рішень.

Автоматизацію управління в поліграфії визнано пріоритетним напрямом науково-технічного поступу галузі, про що свідчать збільшення кількості тематичних публікацій у поліграфічних журналах, спеціалізованих інтернет-форумів та конференцій (www.print-forum.ru) з проблем автоматизації, створення сайтів, присвячених використанню інформаційних технологій в поліграфії (www.printsoft.ru). На спеціалізованих виставках галузі виробниками обладнання все частіше вживаються абревіатури JDF, CIP4, MIS, ERP, виокремлюються за цільовим призначенням окремі павільйони підприємств — розробників програмного забезпечення (близько 30-ти стендів виставки drupa'2004 було присвячено спеціалізованим автоматизованим системам управління підприємством для поліграфічної індустрії).

Інформаційні технології тривалий час використовувалися у технологічних процесах поліграфічного виробництва за їх складності та інтенсивного розвитку технологій, зокрема на операціях складання, верстки, спуску сторінок. Автоматизація поліграфічного обладнання, технологічних процесів друкарської та післядрукарської стадій поліграфічного виробництва — пріоритетні напрями наукових розроблень зі створення комплексної автоматизованої системи управління поліграфічним підприємством. Поряд з автоматизацією виробничих процесів з розвитком інформаційних технологій та комп'ютерної техніки актуального значення набувають проблеми автоматизації таких важливих сфер управління як планування, облік, аналіз та документообіг[10, c. 45-46].

Зростання обсягів упровадження автоматизованих систем у поліграфічній галузі України зумовлюється наступними передумовами:

— світовий розвиток застосування інформаційних технологій в управлінні;

— загальна технічна та економічна доступність технічного та програмного забезпечення автоматизації;

— сформованість організаційних структур на поліграфічних підприємствах після реорганізацій;

— підвищення вимог до якості управління підприємством, диктоване зростаючою ринковою конкуренцією;

— особлива галузева тенденція — зниження накладів замовлень, що зумовлює необхідність оперативного управління більшою кількістю замовлень при сталих адміністративних ресурсах та виробничих потужностях.

Згідно з дослідженням відомої консалтингової фірми McKinsey, головною причиною низької продуктивності праці (в Україні складає тільки 19 % від цього ж показника на Заході), низької конкурентоспроможності та прибутковості українських підприємств є, перш за все, низька якість управління, що переважно зумовлено відсутністю цілісної корпоративної системи управління, яка об'єднувала б усі інформаційні ресурси компанії.

Якщо узагальнити експертні оцінки аналітичних агентств, то рівень забезпеченості поліграфічних підприємств сучасними засобами автоматизації бізнес-процесів у глобальному масштабі не перевищує 15 %. Результати досліджень Gartner і Standish Group наочно демонструють переваги і недоліки автоматизації управління. Автоматизація в середньому знижує потребу в запасах матеріалів, коштів та інших активів на 30 %, загальний час обслуговування клієнтів скорочується на 20 %, вартість бізнесу збільшується на 7 %, а його прибутковість зростає на 5-10 %. Однак тільки 16 % компаній змогли успішно завершити автоматизацію, 53 % витратили на неї в 1,9 раза більше грошей і часу, ніж планували, а 31 % усіх проектів повністю зазнали провалу. Цікаво, що дані, отримані російською компанією «Амос» за підсумками аналогічного аналізу діяльності російських поліграфічних компаній, у цілому підтверджують як позитивні, так і негативні аспекти автоматизації[5, c. 93-94].

Перш ніж перейти до більш детального розгляду цього питання, необхідно дати визначення певних ключових понять: що таке автоматизовані системи управління; яка область їх застосування у поліграфічній галузі.

Автоматизована система управління (АСУ) — сукупність економіко-математичних методів, технічних засобів (ЕОМ, засобів зв'язку, пристроїв відображення інформації, передачі даних і т. д.) та організаційних комплексів, що забезпечують раціональне управління складним об'єктом (наприклад, підприємством, технологічним процесом) відповідно до заданої цілі.

Найбільш важлива ціль побудови будь-якої АСУ — підвищення ефективності управління об'єктом (виробничим, адміністративним і т. д.) на основі росту продуктивності управлінської праці і вдосконалювання методів планування і гнучкого регулювання керованого процесу.

У складі АСУ виділяють:

— основну частину, що включає інформаційне, технічне і математичне забезпечення;

— функціональну частину, до якої входять взаємозалежні програми, що автоматизують конкретні функції управління.

При досліджені теми виявлено, що автори книг та статей вживають як різні терміни для визначення одного поняття, так і однакові терміни для різних понять. Це пов'язано із тим, що поняття, якими оперують автори є схожими за функціями.

Отже, визначимо області застосування автоматизованих систем управління у поліграфії (див. рис. 3):

— на рівні управління обладнанням SCADA;

— на рівні управління виробничими процесами Workflow (MES);

— на рівні управління підприємством MIS.

SCADA (Supervisory Control and Data Acquisition) — системи прямого контролю роботи виробничого обладнання і збору первинних даних — диспетчерське управління та збір даних. Тобто це системи, які управляють безпосередньо обладнанням і збирають дані, які використовуються в системі управління технологічним потоком Workflow (потік робіт). Дотепер більшість SCADA-систем застосовувалося, як правило, для створення інтерфейсу оператора і реєстрації даних виробничого процесу. Сьогодні — це системи, які не тільки збирають дані, але й служать засобом отримання завдання безпосередньо на робочому місці і засобом зв'язку з виробничими підрозділами.

MES за визначенням Американської асоціації з управління запасами і виробництвом APICS (American Production and Inventory Control Society) — це інформаційна і комунікаційна система виробничого середовища підприємства. Більш розгорнутим є визначення, прийняте в некомерційній асоціації MESA (Manufacturing Enterprise Solutions Association), що об'єднує виробників та консультантів MES-систем. Згідно з цим визначенням MES — це автоматизована система управління виробничою діяльністю підприємства, що у режимі реального часу планує, оптимізує, контролює, документує виробничі процеси від початку формування замовлення до випуску готової продукції. В поліграфічній галузі системи цього рівня часто називають терміном Workflow — управління технологічним потоком. Відповідно до визначення Workflow Management Coalition (WfMC — міжнародний союз підприємців, заснований у 1993 році для розробки стандартів продуктів класу Workflow). До програмних продуктів цього класу відносяться програмні продукти, які цілком або частково автоматизують бізнес-процеси підприємства, при цьому документи, інформація або завдання передаються для виконання необхідних дій від одного учасника до іншого відповідно до визначених процедурних правил.

MIS (Management Information System) — інформаційна система, призначена для підтримки в інформаційному просторі всіх основних аспектів управлінської діяльності підприємств. Призначена для планування робіт та ресурсів (фінансових, людських, матеріальних), усіх видів обліку, аналізу результатів господарської діяльності, калькулювання вартості замовлень, керування складами, постачання підприємствами матеріалами, укладання договорів і ведення розрахунків із клієнтами[10, c. 48-50].

Системи першого та другого рівня на ринку пропонують переважно виробники обладнання. Системи першого рівня інтегровані у роботі з обладнанням і є невід'ємним засобом для роботи з обладнанням; другого рівня — переважно продаються окремо від обладнання як додаткові програмні модулі до управління виробництвом. Такими вважаються системи відомих світових виробників поліграфічного обладнання — РЕСОМ (Man Roland), Opera (KBA), Data Control, Prinect (Heidelberg).

Системи третього рівня MIS на ринку переважно висувають компанії-розробники програмного забезпечення, проте інколи такі системи пропонують і виробники поліграфічного обладнання (наприклад, Prinance від компанії Heidelberg).

Частина систем рівня MIS може бути інтегрована з системами першого і другого рівня за допомогою формату JDF (Logicum, Hit lex, Prinance), але переважна більшість систем MIS таких можливостей на сьогодні не має. Залежно від функціональних можливостей системи MIS можуть відноситися до систем певного класу (MRP, MRP II, ERP чи інші).

В описах систем та статтях розробники систем MIS для поліграфії досить часто відносять свої системи до систем класу ERP. Проте, слід зазначити, що термін ERP має чітке визначення і необхідно з обережністю ставитися до його вживання. В цій області визнаним стандартом тут служить термінологія Американської асоціації з управління запасами і виробництвом (American Production and Inventory Control Society, APICS). Основні терміни і визначення подаються у Словнику APICS — саме в цьому виданні наводиться найбільш повне і точне формулювання ERP-системи.

Відповідно до Словника APICS, термін «ERP-система» (Enterprise Resource Planning — Управління ресурсами підприємства) може вживатися у двох значеннях.

По-перше, це — інформаційна система для ідентифікації і планування всіх ресурсів підприємства, що необхідні для здійснення продажу, виробництва, закупівель і обліку в процесі виконання клієнтських замовлень.

По-друге, це — методологія ефективного планування та управління всіма ресурсами підприємства, що необхідні для здійснення продажу, виробництва, закупівель і обліку при виконанні замовлень клієнтів у сферах виробництва, дистрибуції і надання послуг. Отже, системами класу ERP можна вважати ті, які автоматизують усі управлінські функції, а не лише їх частину.

Таким чином, ERP може означати не тільки інформаційну систему, але і відповідну методологію управління, реалізовану і підтримувану цією інформаційною системою[15, c. 95-96].

Україна (як інші країни СНД), значно відстає від світової тенденції розвитку автоматизації, що зумовлено різницею у масштабах застосування інформаційних технологій у техніці та менеджменті.

При дослідженні теми, виявлено певну різницю у тенденціях розвитку автоматизації в галузі — в Європі, США автоматизація відбувається переважно знизу вгору, тобто спочатку автоматизувалися процеси управління безпосередньо обладнанням, потім системи об'єднувалися на рівні виробничих підрозділів, потім — на рівні підприємства в цілому. Таким чином, така система працює як одне ціле, оскільки існує двосторонній потік інформації між керуючими та керованими підрозділами.

В західних країнах при проектуванні моделей, систем управління обладнанням (SCADA) та підприємством їх інтеграції приділяється велика увага. У поліграфічній галузі для вирішення цього питання 2000 року спеціально створено консорціум СІР4 (International Cooperation for the Integration of Process in Prepress, Press and Postpress), який об'єднує близько 40 провідних виробників поліграфічного обладнання. Перспектива інтеграції різних систем управління передбачається у створенні єдиного стандарту з передачі управлінських даних в поліграфічному виробництві — JDF (Job Definition format — формат визначення роботи), який включає повну специфікацію (Job Ticket — супроводжуючий білет завдання) щодо замовлення.

В країнах СНГ автоматизація поліграфічних підприємств починається переважно з автоматизації верхнього рівня управління (системи MIS) — з планування, обліку, аналізу, документообігу — і лише в одиничних випадках «опускається» до рівня обладнання, утворюючи інтегровану систему управління. Така автоматизація на Заході називається локальною і, на думку експертів, впровадження цих систем дає принаймні позитивний ефект, проте значно нижчий, ніж від комплексної автоматизації[18, c. 38-40].

Методи впровадження автоматизованих інформаційних систем (системи MIS) на поліграфічних підприємствах залежно від підходу до цього процесу можна об'єднати у чотири групи:

1. Створення системи власними силами підприємства із залученням штатних чи залучених програмістів.

Такий метод використовують невеликі поліграфічні підприємства переважно у двох випадках — для «локальної» автоматизації частини бізнес-процесів (автоматизація калькулювання, управлінського обліку і т. п.) та для автоматизації більшої функцій управління (у випадках, коли керівництво чітко розуміє цілі автоматизації і здатне на чітку постановку завдань програмістам).

2 Використання готової системи «коробочного варіанта» (в якій запрограмовані певні стандартні організаційні структури, бізнес-процеси і моделі), створеної сторонніми виробниками. Такий метод прийнятний також для невеликих поліграфічних підприємств, де нескладно переналаштувати діяльність під моделі впроваджуваної системи.

3. Створення системи стороннім розробником — опис наявних бізнес-процесів підприємства з подальшим створенням технічного завдання, проектуванням системної моделі, розробкою та впровадженням. З таким підходом ком-панія-розробник створює нову систему під потреби поліграфічного підприємства за допомогою інструментарію програмування.

Впровадження і супровід готової системи стороннім виробником — опис наявних бізнес-процесів підприємства з наступним проектуванням системної моделі, адаптацією існуючих модулів, методів та алгоритмів та впровадженням. В цьому випадку компанія-розробник адаптує та впроваджує вже існуючі модулі певної системи під потреби конкретного поліграфічного підприємства.

Останні два методи можуть собі дозволити лише середні та великі поліграфічні підприємства, в яких складно самостійно змоделювати управлінську діяльність та які спроможні оплачувати послуги компаній-розробників.

Слід також зазначити, що деякі спеціалізовані системи управління на поліграфічних підприємствах (наприклад, системи «ЛИМ корпорация», Logicprint) створювалися як внутрішні системи поліграфічних підприємств для власних потреб, але після успішного впровадження почалося їх комерційне існування.

Швидкий розвиток автоматизації управління у ВПК України сповільнюється кількома негативними факторами.

По-перше, вагомим негативним фактором для автоматизації поліграфічних підприємств в Україні є дефіцит спеціалізованих систем на ринку. На сьогодні в Україні немає жодного розробника спеціалізованого комплексного рішення для поліграфії.

По-друге, дорогі західні системи MIS та Workflow, що інтегруються зі SCADA, неприйнятні для більшості підприємств. Дешевші російські розробки MIS в більшості випадків автоматизують далеко не усі необхідні функції управління та не мають можливості інтеграції зі SCADA.

По-третє — це мала кількість на підприємствах автоматизованого обладнання з системами прямого контролю над виробничими обладнання і за збиранням первинних даних SCADA, яке може бути об'єднане з системами Workflow.

По-четверте, дефіцит кваліфікованих спеціалістів з проектування, впровадження та обслуговування систем управління в поліграфії. У зв'язку з новизною застосування цих систем у поліграфії ще недостатньо відповідних професіоналів як зі сторони поліграфічного ринку, так і зі сторони ринку інформаційних технологій[19, c. 46-49].

Рівень автоматизації поліграфічних підприємств України істотно нижчий навіть від рівня автоматизації в сусідній Росії, де за останні роки розроблено понад 20 спеціалізованих комерційних програм для автоматизації управління в поліграфії, а в Україні — тільки одна, яка обмежена за функціональними можливостями. Однією з причин розвитку цих систем у Росії є також активна участь МГУП у розробці систем. Проте, користуватися послугами російських та західних розробників українським підприємствам незручно з точки зору консультацій та обслуговування. Про масове використання західних систем поліграфічними підприємствами в нашій країні сьогодні не може бути й мови з точки зору їх адаптації до українських структур управління та цін.

Швидкий процес розвитку автоматизації управління на підприємствах ВПК України неможливий без наявності пропозиції (прийнятної для галузі), з огляду на функціональність та вартість пропонованої системи. Зрозуміло, що така система (група систем) буде недорогою при достатній практичності лише за умови тиражності її впроваджень. З іншої сторони, попит на цю систему зі сторони різних поліграфічних підприємств можливий тільки при можливості її легкої адаптації під організаційну структуру та потреби цього конкретного підприємства. Створенню такої системи повинно передувати дослідження різноманітності складних технологічних операцій у поліграфії, вивчення організаційних структур управління, комплексної формалізації бізнес — та технологічних процесів — тільки тоді система буде універсальною, теоретично обґрунтованою і відповідно здатною застосовуватися на різних поліграфічних підприємствах. Для вирішення цих і ряду інших питань необхідне залучення великої кількості профільних спеціалістів — ІТ-спеціалістів, технологів, економістів, бухгалтерів, менеджерів з великим досвідом роботи на поліграфічних підприємствах. І хоча створення діючої універсальної системи управління для поліграфічної промисловості є складним трудо- та наукомістким процесом, структури, які сьогодні інвестують в її розробки, найближчими роками отримають за це винагороду, оскільки попит поліграфічного ринку на згадані системи вже сьогодні набуває активності[21, c. 35].

2. Класифікація друкарських форм та методів друку

Загальноприйнятої класифікації способів друку не існує. Найбільш широко розповсюджена класифікація їх по принципу просторового розташування на формі друкуючих та пробільних елементів. Саме з цієї точки зору характеризується високий, плоский, глибокий і їх різновиди.

Варіанти класифікації способів друку будучи більш широкими по охопленню і кількості класифікаційних ознак, разом з тим не відображають суттєвого зближення технологічних можливостей високого, плоского і глибокого друку, а також не в повній мірі охоплюють друкарські процеси, які отримали промислове застосування в останні десятиріччя.

Глибоко продумана концепція сучасної класифікації друкарських процесів, яка охоплює не тільки всі існуючі способи друку і їх різновиди, але й відображає перспективні напрямки розвитку поліграфії, була висунута В.С.Лапатухіним. Вона витікає з уявлень про поліграфію як про один із важливих засобів масової комунікації і містить ряд вперше введених уявлень і термінів, призначення яких, поряд з чіткою ідентифікацію різних способів виробництва друкованої інформації, полягає в виявленні нерозривного зв’язку цих способів. Згідно концепції В.С.Лапатухіна, в основу класифікації повинна бути покладена сукупність ознак, які дозволяють об’єктивно оцінити можливості існуючих і перспективних способів друку з точки зору результативності всього поліграфічного процесу, тобто інформаційної закінченості (інформативності) кінцевого продукту. При цьому під інформативністю способу друку потрібно розуміти його здатність задовольняти в кожний даний відрізок часу суспільну потребу в різноманітній друкованій продукції – громадсько-політичній, науково-технічній, художньо-образотворчій та ін. Такий підхід, висвітлюючи вузько утилітарність класифікації способів друкування тільки на основі механічних або фізико-хімічних особливостей друкарських форм або своєрідності власне друкарських процесів, диктує необхідність виділяти різні способи друку з врахуванням взаємозв’язку всіх технологічних етапів, які визначають інформативні можливості поліграфічного процесу в цілому: виготовлення друкарських форм, розмноження інформації, оздоблення продукції, яка робить зручним користування нею в тих або інших конкретних умовах. Цей підхід відповідає тенденції до автоматизації технологічних процесів і створенню інтегрованих високопродуктивних і гнучких систем, які характеризують сучасний етап розвитку матеріального виробництва взагалі і поліграфії зокрема.

До чисто ж технічних ознаках способу виготовлення друкованої інформації, які визначають швидкодію просів формування відбитка і їх друковано-образотворчі можливості, відноситься наступне:

• метод переносу фарби (фарбового зображення) на матеріал, що задруковується, який характеризує в першу чергу особливості самого друкарського процесу;

• принцип друку, який відображає особливості взаємозв’язку формного і друкарського процесів або особливий механізм формування зображення на матеріалі, що задруковується, в процесі друкування без застосування друкарської форми.

• спосіб отримання друкованого зображення, який має на увазі використання того або іншого механізму утворення (або розділення) друкуючих або пробільних елементів, взаємодію методу переносу і принципу отримання відбитка, а також враховуючий такі фактори, як специфічні особливості друкарської форми (наприклад, гнучка, еластична, така що не потребує зволоження і т.д.), використання при друці особливих фізичних або фізико-хімічних ефектів, які обумовлюють друкарсько-образотворчі ефекти, які відрізняються від інших, або швидкодію процесу, і т.д. [16, c. 131-133]

Класифікація способів друку покликана висунути на перший план принципові особливості кожного із способів і забезпечити усестороннє обґрунтування, а не їх використання, яке базується лише на кон’юнктурних здогадках. При цьому ознака інформативності визначає ступінь оперативності поліграфічного технологічного процесу і якість художньо-технічного виконання видань, тоді як інші ознаки (в даній інтерпретації) характеризують головним чином чисто технічні особливості способу виготовлення інформації, тобто перш за все швидкодію і друкарсько-образотворчі можливості процесів формування зображення.

З використанням цих ознак В.С.Лапатухіним була розроблена приведена нижче схема класифікації способів друку (Схема. 1), яка охоплює виробництво всіх найбільш вживаних видів друкованої продукції – газет, журналів, книг, образотворчих видань, етикетково-пакувальної, бланкової і т. д.

На основі схеми В.С.Лапатухіним була розроблена розгорнута таблиця, яка містить близько 50 позицій і включає достатньо широке коло відомостей про традиційні, відносно нові і поки ще мало розповсюджені способи друку з повною характеристикою останніх по прийнятим класифікаційним ознакам. В відповідності з цією таблицею, високий друк відноситься до багатоциклічного способу виробництва друкованої інформації, який передбачає пряме (контактне) перенесення зображення з постійної рельєфної форми з підвищеними друкуючими елементами, тоді як струменний друк представляє собою одноциклічний однопроцесний спосіб друк без використання друкарської форми з безконтактним формуванням зображення на матеріалі, що задруковується, з використанням електростатичних методів управління дискретним струменем рідкої фарби.

Класифікація, запропонована В.С.Лапатухіним, в повній мірі відобразила той вплив, який створила і продовжує створювати на друкарські процеси сучасна науково-технічна революція. Цей вплив проявляється в різних аспектах. По-перше, відбувається суттєві перетворення в класичних (або основних) способах друку – високому, плоскому і глибокому. По-друге, виникли такі способи друку, в яких одночасно, але на більш високому техніко-технологічному і якісному рівні використовуються принципові особливості традиційних способів друку. Прикладами можуть служити: спосіб високого офсетного друку, в якому зображення переноситься рельєфної і, відповідно, друкарської форми, яка не зволожується, на матеріал, що задруковується, через проміжну поверхню; прямий плоский друк, який називається в ряді країн «Діліто», при якому зображення з плоскої форми передається безпосередньо на папір, без якої-небудь проміжної ланки; офсетний друк без зволоження – «драйографія» – з використанням особливим способом виготовлених друкарських форм і спеціальних фарб; «обернений» плоский друк, в якому друкуючим елементам надаються гідрофільні, а пробільним – гідрофобні властивості; спосіб глибокого офсетного друку, в якому для перенесення зображення з форми, яка має нерівномірно заглиблені друкуючі елементи, також використовується проміжна поверхня. По-третє, отримали розповсюдження розроблені декілька десятиріч назад, але які з різних причин не застосовували такі, наприклад, способи друкування, як флексографічний, трафаретний і електрографічний (в цілому ряді модифікацій). Крім того, вже на протязі довгого часу проводиться активний пошук принципово нових способів друку, які б мали зовсім інші по своїй продуктивності можливості в порівнянні з існуючими і були здатні з часом частково або повністю витіснити їх з деяких сфер з забезпеченням певних переваг. Причинами цього пошуку є, з одного боку, відмічені вище недоліки, притаманні традиційним способам помноження інформації, а з іншого – прогрес в області створення досить ефективних, швидкодіючих командно-виконавчих пристроїв, які втілюють в собі останні досягнення електроніки[2, c. 30-31].

Але в цілому розвиток технології поліграфічного виробництва взагалі і друкарських процесів зокрема носить в останні роки еволюційний характер, і очікувати швидкого витіснення існуючих способів відтворення друкованої інформації в близькому майбутньому не варто, тим більше що виробничий потенціал «традиційної» поліграфії достатньо розгалужений і мобільний. Передбачається, що головним напрямком перспективного розвитку галузі буде скорочення кількості різних варіантів друкування при одночасному розширенні техніко-технологічних можливостей тих з них, які збережуться на озброєнні галузі. Стосовно до «друкарських» способів помноження відомо 135 технологічних варіантів, які мають в своїй основі наступні вирізняльні ознаки:

1) наявність і характер матеріалу, що задруковується;

2) наявність і характер форми, з якої відбувається друк;

3) наявність і вид конструктивного елемента, за допомогою якого здійснюється тиск при друці.

З загальної кількості варіантів 13 приходиться на долю високого друку, 56 – на долю плоского (що говорить про гнучкість цього способу), 24 – на долю глибокого, 31 варіант охоплює трафаретний та інші спеціальні способи друку, які використовуються в інших галузях промисловості. Електрографічні способи друку, а також способи, реалізація яких очікується в недалекому перспективі, охоплюються 11 варіантами.

В останні десятиріччя відбулися значні зміни в розвитку основних способів друку, сферах і масштабах їх використання. В результаті вдосконалення формних процесів, покращення властивостей і розробці нових видів матеріалів, створення високопродуктивних друкарських машин технологічні можливості високого, офсетного та глибокого друку значно зблизилися, а самі способи стають все більш універсальними. В цих умовах особливості того чи іншого методу друку проявляються тільки в специфічних умовах того чи іншого виробництва[6, c. 157].

3. Обладнання та сировина для поліграфічних підприємств

Для повного функціонування друкарського цеху слід правильно підібрати робоче обладнання. Це, мабуть, одна з чи не найголовніших умов успішного початку діяльності. Обладнання для друкарень на українському ринку – лише імпортоване, здебільшого вживане.

Базовий поділ обладнання для друкарень – це обладнання для додрукарської підготовки, друкарські машини, обладнання для післядрукарських робіт. Вибір машини для друку залежить від розміру накладу. Друкарські машини для офсетного друку поділяються на аркушеві та рулонні (ролеві), одноколірні та багатоколірні. Рулонні машини набагато продуктивніші від аркушних, але вони набагато дорожчі від останніх. Аркушні машини ще поділяють за розміром аркуша, який вони можуть задрукувати, і їх використовують при невеликих накладах. Рулонні доцільніше використовувати при великих накладах – більше 10-15 тис. примірників (інакше вони будуть нерентабельними). Оскільки наклади зараз здебільшого невеликі, то більш популярними є аркушні машини.

Щодо колірності машин, то вона залежить від кількості друкарських секцій, де відбувається друк (у ній розташовані друкарський апарат, зволожуючий апарат тощо). Виробники завжди намагаються робити агрегати гнучкими, щоб до них можна було додавати секції – не лише друкарські, а й сушильні, лакувальні (додаються поступово). Друкарня робить замовлення фірмі-виробнику на необхідні функції (якщо йдеться про купівлю нової машини), а та в свою чергу підбирає оптимальний варіант. По суті, зараз не існує стандартних машин – це все індивідуальні замовлення.

Також вибір усього іншого обладнання залежить від продукції, яку планується випускати. „Для кожного з видів друкарської продукції необхідний різний комплекс обладнання, – розповідає Антон Несхозієвський, керівник проектів компанії «Ява-Ін». – Так, для випуску упаковки необхідний прес для висічки і тиснення, фальцювально-склеювальна лінія, різальна машина; для етикетки – прес для висічки, обладнання для тиснення тощо. Наша компанія може запропонувати весь комплекс техніки для виготовлення упаковки та етикетки і майже повний асортимент для виготовлення журналів та книг”[3, c. 57].

Фарби в друкарській промисловості використовуються найчастіше чотирьох кольорів за так званою системою CMYK (Cyan, Magenta, Yellow, Key (BlacK) – блакитний (ціан), пурпуровий (маджента), жовтий і чорний. Ці кольори стандартизовані, тому вони візуально не ідентичні із загальноприйнятими назвами кольорів. Так, маджента – це один з пурпурових відтінків; жовтий і блакитний – абсолютно певні відтінки, а не цілі діапазони. Згідно з теорією кольору, будь-який відтінок можна отримати за допомогою лише трьох пігментів – Cyan, Magenta і Yellow. Зокрема чорний колір – змішуванням їх в рівній пропорції і з максимальною інтенсивністю. На практиці, через недосконалості пігментації фарб стовідсоткове змішування цих трьох кольорів дає скоріше брудно-коричневий або брудно-сірий колір; тріадні фарби не дають тієї глибини і насиченості, яка досягається використанням чорної фарби. Оскільки чистота і насиченість чорного кольору є надзвичайно важливою в друкарському процесі, його було введено в колірну модель, як четвертий колір. Так було зроблено ще і для зручності та простоти друку одноколірних об'єктів – наприклад, чорного тексту. При здійсненні друку за допомогою моделі CMYK зображення раструєтся, тобто представляється у вигляді сукупності точок кольорів C, M, Y і K. На відстані крапки, розташовані близько одна до одної, зливаються, і створюється відчуття, що кольори накладаються один на одного. Око змішує їх і таким чином отримує необхідний відтінок. При друку на двофарбових машинах необхідно спершу залити в машину перші дві фарби, віддрукувати продукцію, а потім наступні дві і запустити той самий лист ще раз. Чотирифарбові машини, звичайно, мають набагато більшу продуктивність. Є ще і п’яти- чи шестифарбові машини, за допомогою яких вже можна здійснювати двосторонній друк, а також друк пантоном, тобто крім традиційних чотирьох фарб використовувати ще інші відтінки кольорів. Якщо при традиційному друку фарби базових кольорів накладаються одна на одну, то при друку пантонною фарбою на папір лягає вже змішана попередньо фарба потрібного відтінку. Для офсетного друку застосовуються спеціальні офсетні фарби.

Більшість керівників друкарень, з якими нам вдалося поспілкуватися запевнили, що використовують фарби від німецької фірми Huber Group, оскільки при їх використанні кольори виходять якіснішими, ніж при використанні інших фарб[7, c. 48-49].

Для друку, залежно від потреб замовника і технічних характеристик машини можна використовувати різні види крейдованого, офсетного (традиційно використовується при друці книг), газетного паперу, картону тощо. Більшість паперу друкарям доводиться купувати також за кордоном: Китай, Польща, Фінляндія, Швеція тощо. Звичайно, всю сировину друкарям не потрібно возити з-за кордону самим, для цього в Україні створено представництва провідних іноземних фірм, що постачають сюди фарби, папір чи зволожуючі розчини для місцевих потреб.

Якщо вже й сировину друкарям доводиться купувати закордонного походження, то те саме, звичайно ж, стосується і самих друкарських машин. В Україні є окремі представництва провідних європейських фірм, наприклад, компанії Heidelberg, і багато компаній, які постачають обладнання від різних виробників.

Газети й нині посідають чільне місце в інформаційному просторі України, незважаючи на значний розвиток електронних засобів масової інформації.

Більшість редакцій бажають здати макету виробництво якомога пізніше, а віддрукований наклад отримати якнайшвидше. Якщо газета має фарбовість до 2 + 1, то є певний вибір друкарень. Коли ж ідеться про повнокольорові газети, то все набагато складніше, адже лише незначна кількість поліграфічних підприємств має сучасну техніку для друкування повнокольорових газет і не може задовольнити замовників термінами виготовлення через недостатню потужність. Це й зумовлює появу нових друкарень та розширення існуючих.

Однією з машин, яку можна запропонувати для газетних друкарень, є рулонна офсетна друкарська машина Uniset (рис. 7) виробництва німецької компанії MAN Roland Druckmaschinen AG.

Вона належить до машин одинарної ширини та подвійного діаметру, тобто на формному циліндрі розміщується одна стандартна газета (А2, чотири сторінки) по ширині та дві уздовж. Це дає змогу друкувати максимально з одного рулону паперу газету обсягом вісім сторінок формату А2 зі швидкістю 65, 70 або 75 тис. пр./год. Формат А2 — умовний, оскільки залежить від ширини рулону (700 мм — 915 мм для Uniset 65 та 700 мм — 965 мм для інших моделей) та довжини рубки, діапазон вибору якої залежить від машини. Uniset 65 випускається з довжиною рубки 546, 560 та 578 мм; Uniset 70 — 500, 546, 560, 578 мм та 620, 630 і 700 мм при зниженні максимальної швидкості до 60 тис. відб./год.; Uniset 75 — 533,5, 546, 560, 579, 598 мм. Ширина газети формату А2 становитиме половину ширини рулону, а довжина дорівнюватиме довжині рубки.

Випускаються такі різновиди друкарських секцій Uniset: Н-типу фарбовістю 1 + 1, 2 + 2 та 4 +4, а також для розширення можливих конфігурацій машини 2 + 1, 4 + 1 та 4 + 2. Секція з горизонтальною проводкою паперу типу І з продуктивністю 70 тис. пр./год. призначена спеціально для комерційного друку. Опціонально поставляється пристрій для автоматичної зміни форм.

За допомогою цих секцій можна створювати дуже гнучкі конфігурації (рис. 8). Залежно від кількості рулонних зарядок одна друкарська секція типу Н 4 + 4 дозволяє отримати максимально вісім сторінок формату А2 фарбовістю 4 + 4 (одне паперове полотно), 16 сторінок 2 + 2 (два полотна), вісім сторінок 2 + 2 та 16 сторінок 1 + 1 (три полотна) або 32 сторінки 1 + 1 (чотири полотна паперу). Формат A3 дозволяє подвоїти цю кількість сторінок.

Кожна друкарська секція Н типу Uniset 65 та кожна друкарська пара Uniset 70, Uniset 75, а також кожен фальцапарат обладнані незалежним електроприводом. Це дає можливість, наприклад, працювати друкарським секціям незалежно та здійснювати одночасну заміну кількох форм, які закріплюються за допомогою щелевої системи без інструментів. Циліндри встановлено на трьохрядні підшипники для забезпечення високої якості друку та довговічності конструкції. Зволожувальний апарат — безконтактний щіточний.

Після друкарських секцій можливе встановлення сушарки, що дасть змогу друкувати не лише на газетному та офсетному папері, а й на пігментованому — наприклад, якісну кольорову обкладинку газети[14, c. 60-61].

Завдяки оснащенню автоматичною системою проводки паперу на швидкості 50 метрів на хвилину така операція займає декілька хвилин.

Система контролю натягу паперового полотна Tecosys гарантує точне проведення паперу та забезпечує стабільний натягу всій системі, завдяки чому досягається висока якість друку, низька кількість відходів паперу та висока продуктивність.

Стандартний фальцапарат 2:3:3 (співвідношення діаметрів рублячого, фальцювально-ножового та клапанного циліндрів) дозволяє отримувати продукцію таких форматів з одного рулону: А2 — чотири, A3 — вісім сторінок зі швидкістю до 75 тис.пр./год. або А2 — вісім, A3 — 16 сторінок зі швидкістю до 37,5 тис. пр./год. Другий варіант фальцювання можливий завдяки роботі фальцапарата в підбір, що зумовлено подвійним діаметром формного циліндра та формулі фальцапарата 2:3:3. Якщо дооснастити фальцапарат пристроєм третього фальца, то можна отримувати також 16 або 32 сторінки формату А4, проте максимальна швидкість знизиться до 45 тис. пр./год. Один апарат може сфальцювати до 10 паперових полотен, при цьому максимальний обсяг газети становитиме 80 сторінок формату А2 або 160 сторінок — A3[12, c. 29-30].

Конфігурація друкарні однієї з газет наведено на рис. 9. Встановлено три машини Uniset 75 фарбовістю 4 + 4, чотири рулонні зарядки. Обрано 12-сторінкову конфігурацію з розміщенням трьох сторінок по ширині, що є ще однією з особливостей Uniset та дасть змогу отримувати додаткові сторінки без збільшення використання паперу, ніж при розміщенні двох сторінок по ширині.

Uniset комплектується двопроменевою рулонною зарядкою з автосклейкою. Максимальна ширина рулону 965 мм.

Керування всіма вузлами машини здійснюється за допомогою системи Ресот, яка входить до мережі керування підприємством printnet. Система складається з двох модулів: Pecom ConsoleSystem (центр контролю за друкарською машиною) та Pecom PressManager (поєднується з Pecom ConsoleSystem) що дозволяє планувати, контролювати та керувати виробництвом безпосередньо з офісу.

Основний час роботи машини розраховано як різницю між часом роботи та часом на налагодження. Час роботи — режимний фонд часу при двозмінній роботі (в 2006 році З 990 годин) мінус час на технічні та технологічні зупинки. Час на налагодження обчислюється з урахуванням середнього накладу, швидкості роботи та часу на одну приладку.

Оскільки виробнича потужність розрахована для газет фарбовістю 4 + 4, то при зменшенні фарбовості при друкуванні з кількох рулонів (для цього має бути встановлена відповідна кількість рулонних зарядок) вона зросте. Так, якщо друкувати на чотирьох полотнах паперу фарбовістю 1 + 1, то виробнича потужність зросте вчетверо.

Проаналізувавши технічні характеристики і можливості, які забезпечує Uniset, можна зробити висновок, що для максимальної ефективності використання цих моделей його можливостям має відповідати додрукарське обладнання. Вивчивши пропозиції провідних постачальників поліграфічної техніки, за технічними характеристиками було підібрано фіолетову систему Computer-to-Plate Agfa Polaris XDV, яка забезпечує вивід до 71 пластини на годину форматом до 914 мм х 1170 мм з роздільною здатністю 1 200 dpi. Ця СТР в змозі забезпечувати формами машину з фарбовістю 4 + 4: майже вісім комплектів на годину, чого достатньо для вісьми машин за умови друкування мінімальних накладів. СТР Agfa Polaris XDV надає сучасним газетам виняткову точність експонування, особливу гнучкість, високий рівень автоматизації, обладнано системою автоматичної подачі пластин, видаленням прокладочного паперу, приводки.

Офсетні рулонні газетні друкарські машини Uniset завдяки інноваційним рішенням, надійній конструкції, гнучкій конфігурації, високій якості продукції та традиційній німецькій надійності мають усі шанси поповнити парк обладнання українських поліграфічних підприємств[20, c. 56-57].

Висновки

Найпоширенішим видом друку стандартної продукції – етикеток, упаковки, книжок, рекламних матеріалів, газет та журналів – зараз є офсетний друк. Крім нього, ще більш-менш відомоми є глибокий та високий способи друку, спеціальні – флексографія, трафаретний друк, тамподрук, термотрансферний друк. Різниця всіх видів друку полягає у способі передачі зображення та вигляді друкарської форми. У глибокому друці друкарські елементи є заглибленими у форму. Тонопередача передається товщиною нанесеної фарби. У високому друці – друкарські елементи підвищені. В офсетному друці форма є пласкою. Флексографія є різновидом високого друку, але форма – гнучка з полімеру (друкарські елементи підвищені).

Поліграфічне виробництво, зокрема при офсетному друці, завжди складається з трьох технологічних етапів: додрукарська підготовка, друк, післядрукарські роботи.

В Україні невелика частина друкарень має повний виробничий цикл. Здебільшого малі друкарні користуються послугами підрядників, коли йдеться про післядрукарські процеси, для виконання яких в них немає обладнання, а придбати його немає сенсу, оскільки замовлення, які вимагають виконання цих операцій, не є постійними. Водночас, великі друкарні намагаються працювати зовсім інакше. Зокрема, за словами Олега Мацишина, директора ДП «Видавничий дім «Укрпол»» (м. Стрий, Львівська обл.), друкарня у його підпорядкуванні намагається нині працювати у замкненому циклі. «Такими є реалії України, — пояснює він, — хоча в Європі іде вузька спеціалізація, є фірми, які взагалі не друкують, але виготовляють упаковку, у них є висічка чи склейка. Нам доводиться в себе по максимуму замикати робочий цикл, тому що в Україні є своя ментальність. Як правило, усі підрядні роботи не завжди задовольняють і клієнта, і нас. А ми ж виступаємо генеральним підрядником, тому відповідати нам».

Список використаної літератури

1. Березин Б.И.Полиграфические материалы, М.: Книга, 1984

2. Ветохин Д. Критерии правильного выбора полиграфических материалов, или условия взаимодействия красок с различными видами бумаг //Бизнес-принт. — 2002. — № 2. — C. 30-31

3. Гудкова Т.И., Л.А.Загаринская Полиграфические материалы, М.: Книга, 1982

4. Дев'ятка О. Сучасні тенденції на ринку журнального пакування/ Олексій Дев'ятка //Друкарство. — 2006. — № 2. — C. 34-35

5. Із історії поліграфічного виробництва //Полиграфист и издатель. — 2000. — № 11. — C. 87-94

6. Кваско А.В. Оцінка і використання виробничих функцій на поліграфічних підприємствах//Актуальні проблеми економіки. — 2007. — № 7. — C. 150- 157.

7. Кириченко І. Лабораторний контроль поліграфічних витратних матеріалів //Друкарство. — 2006. — № 3. — C. 47-49

8. Кириченко І. Технологічно-якісні аспекти вибору паперу //Друкарство. — 2006. — № 5. — C. 73-76

9. Кириченко І. Технологічно-якісні аспекти вибору паперу //Друкарство. — 2006. — № 6. — C. 26-28

10. Кувшинов С. Автоматизированная система управления типографией своими силами // Компьюарт. — 2004. — № 2. — С. 45-50.

11. Норми часу і виробітку на друкарські процеси та підготовчо-заключні роботи на офсетних машинах. — П., 2004. — 44 с.

12. Рибак П. Особливості папероживильних систем аркушних машин відомих виробників //Друкарство. — 2006. — № 6. — C. 29-32

13. Системы допечатной подготовки 2004-2005. — К.:MacHOUSE, 2004. — С. 37-39.

14. Сірик М. Сучасне обладнання для друкування газет //Друкарство. — 2006. — № 2. — C. 60-61

15. Технология изготовления печатных форм / Под общей редакцией В.И.Шеберстова. – М.: Книга, 1990. – 420 с.

16. Технология печатных процессов / А.Н.Раскин, И.В.Ромейков, Н.Д.Бирюкова и др.; под общей редакцией А.Н.Раскина. – М.: Книга, 1989. – 432 с.

17. Шахкельдян Б.Н., Л.А.Загаринская Полиграфические материалы, М.: Книга, 1988

18. Шевчук А. Унікальне поліграфічне виробництво //Друкарство. — 1999. — № 9-10. — C. 38-40

19. Шерстюк В. Технологія, інформація, економіка з позиції термодинаміки //Друкарство. — 2006. — № 2. — C. 46-49.

20. Штадлер М. Рулонні машини //Друкарство. — 1999. — № 9-10. — C. 56-59

21. Ярема С. Технології ХХІ століття: флексографічні машини нового покоління //Друкарство. — 2006. — № 6. — C. 33-35