Технології сімейного консультування

1. Дизгармонійні сімейні стосунки: план – розгортка.

2. План-розгортка системних характеристик сім'ї. Системна сімейна психологія М.Боуена.

3. Дитячо-батьківські стосунки. Кодекс раціонального батьківства. План-розгортка типів виховних впливів, їх доцільності та обмежень.

4. Здійснити огляд терапевтичних моделей та методів сімейної терапії за зразком таблиці в кн..: Фон Шліппе А., Швайцер Й. Системна психотерапія та консультування. — Львів, 2004. — с. 22.

5. Дослідження сім'ї за допомогою геносоціограми, метода Геринга, інших соціометричних методів.

6. План-розгортка принципи формування сімейного кола по Б.Хелінгеру

1. Дизгармонійні сімейні стосунки: план – розгортка

Емоційне вигоряння в сім’ї визначається як психічне виснаження члена (чи членів) сім’ї, що виникає на тлі стресу, викликаного внутрішньосімейним спілкуванням та зумовленого сімейними взаєминами.

Явище вигоряння характеризується зниженням зацікавленості особистості сімейним життям, сімейними справами, поступовим зникненням мотивації, пов’язаної з сімейними взаємостосунками, зниженням ефективності виконання сімейних обов’язків та загальними психосоматичними порушеннями. Позитивним антиподом синдрому вигоряння є стан „залученості”, який характеризується енергійністю, захопленням сімейним життям, задоволенням від спілкування з родиною, ефективністю у виконанні сімейних ролей та обов’язків тощо.

Гармонійність сімейних взаємин є умовою психологічного здоров’я сім’ї. Визначаючи здорову сім’ю, підкреслимо, що вона вільна від дезорганізуючої внутрішньосімейної психологічної напруженості і конфліктів, не відчуває дискомфорту подружніх взаємин, має перспективи і не розпадається під впливом незначних труднощів. Це комплексний узагальнений показник соціальної активності її членів у внутрішньосімейних стосунках, в соціальному середовищі і в професійній сфері діяльності членів сім’ї. Він відображає душевне благополуччя членів сім’ї, що забезпечує адекватну їх життєвим умовам регуляцію поведінки у спілкуванні та діяльності.

Конфлікти, які час від часу виникають навіть у найбільш гармонійних сім’ях, вирішуються здебільш конструктивно, тому сімейні стреси в таких сім’ях – нечасте явище. Отже, можна зробити висновок, що психологічно здорові сім’ї не схильні до виникнення емоційного вигоряння.

На противагу цьому, особливістю дисгармонійних взаємин є інертність, ригідність стосунків. Спонтанно випрацюваний стиль фіксується і на багато років лишається незмінним. Цей стереотип стосунків якоюсь мірою скріплює шлюб, збільшує його стабільність, хоч і не на гармонійній основі. Відносини у шлюбі є патологічно залежними, що негативно впливає на психічне здоров’я шлюбних партнерів.

Хронічні стреси, характерні для дисгармонійних сімей, особливістю взаємин яких є конфліктність, напруженість, відчуженість, використання маніпуляцій тощо, зумовлюють розвиток емоційного вигоряння. Залежність шлюбних партнерів одне від одного, їх особистісна незрілість та інфантильність створюють родючий грунт, на якому вигоряння розквітає пишним цвітом. Безперервне або прогресуюче порушення психологічної рівноваги неминуче призводить до зриву.

Передумовами створення гармонійної сім’ї є: подружня сумісність або адаптація; інтимність або симпатія, прихильність, еротична прив’язаність, емоційна близькість, кохання; автономність або спрямованість до особистісного розвитку кожного члена сім’ї.

Отже, однією з основних ознак гармонійної, психологічно здорової сім’ї є особистісна автономність партнерів, а дисгармонійної – її брак або викривлення в бік цілковитого відчуження.

Насамкінець слід додати, що емоційне вигоряння в сім’ї є заразливим, як інфекційна хвороба. Особи, що переживають цей процес, стають цинічними, роздратованими, песимістичними. Людина ще не усвідомлює, що з нею щось відбувається, однак інші члени сім’ї це відчувають. Жертва вигоряння, взаємодіючи з іншими, примушує їх терпіти його наслідки, в результаті чого сімейні стосунки стають ще більш дисгармонійними, а інші члени сім’ї теж починають „вигоряти”. Тому дуже важливо своєчасно звернути увагу на перші симптоми вигоряння та провести корекційну роботу вже на початкових його стадіях.

Умовами протистояння вигорянню в сім’ї вважаємо взаємне кохання партнерів, емоційну прихильність, почуття спільності, з’єднаності сім’ї як групи; особистісну автономію кожного партнера; розумне навантаження у виконанні хатніх обов’язків та вирішенні сімейних проблем, прийнятий всіма членами сім’ї рольовий розподіл; справедливу винагороду, наявність віддачі за виконані справи.

На відміну від професійної сфери самореалізації особистості, для якої характерним є ділове, деякою мірою формалізоване спілкування, спілкування в сім’ї є дуже інтимним та особистісно значущим. Тому пряма екстраполяція психодіагностичних та психокорекційних методів роботи з професійним вигорянням, розроблених в межах психології праці, для подолання емоційного вигоряння в сім’ї буде неефективною. Отже, необхідно виробити специфічну психотерапевтичну програму, спрямовану на глибинну роботу з усією сім’єю, що потерпає від цього синдрому.

Література:

1. Водопьянова Н. Е., Старченкова Е. С. Синдром выгорания: диагностика и профилактика. – СПб: Питер, 2005. – 336 с.

2. Говорун Т. В., Кікінежді О. М. Гендерна психологія: Навч. посіб. – К.: Вид. центр „Академія”, 2004. – 308 с.

3. Кляпець О. Я. Психологічні чинники вибору молодою людиною цивільного шлюбу. – Автореф. … канд. психол. наук. 19.00.05. – К.: Інститут соціальної та політичної психології АПН Украйни, 2004. – 23 с.

4. Штепа О. С. Феномен особистісної зрілості // Соціальна психологія. – № 1. – 2005. – С. 62–77.

2. План-розгортка системних характеристик сім'ї. Системна сімейна психологія М.Боуена

Сім’я – це певна структура, яка характеризується специфічними зв’язками між її елементами. При дослідженні сім’ї як системи головний акцент ставиться на аналізі цих зв’язків, чіткості або розмитості меж між «елементами». Наявність альянсів, коаліцій та підсистем.

Ми розглядаємо сім’ю як відкриту систему, що знаходиться у постійному взаємообміни з оточуючим. Сімейна система – це система, що самоорганізується, тобто поведінка системи відповідає меті самозбереження системи, джерело перебудови системи знаходиться в ній самій. Наміри і вчинки людей є вторинними і підкоряються законам та правилам функціонування сімейної системи. Те, що відбувається в сім'ї, часто не залежить від намірів і бажань людей, що входять до цієї системи, тому що життя в сім'ї регулюється якостями системи як такої. Це називається принципом тотальності системи.

Системний погляд дозволяє сформулювати основні характеристики сім’ї. 1. Сім’я має складну внутрішню побудову та психологічну структуру. 2. Сімейна система створює у індивідів, які їй належать, «системні якості». Тобто сім’я як ціле визначає деякі якості і особливості елементів, що в неї входять. 3. Сімейна система є більше, ніж сума її елементів. 4. Кожний елемент сімейної системи впливає на інші елементи і сам знаходиться під їх впливом. 5. Сімейна система м

Сім’я як система виконує свої функції за допомогою певних механізмів – структури сімейних ролей, структури сімейних підсистем, зовнішніх і внутрішніх меж між ними. До параметрів сімейної системи відносяться також: правила життєдіяльності сім’ї, особливості і стереотипи взаємодії, сімейні міфи, сімейна історія, сімейні стабілізатори.

Теорія сімейних систем в більшій мірі сфокусована на контекстуальних аспектах поведінки, ніж на інтрапсихічних процесах. Психологу необхідно давати певну оцінку станів людини в контексті загальної сімейної ситуації, а не в контексті її інтрапсихічних станів. Причому ця переоцінка стосується не просто заміни термінології, в її основі лежить принципово інше розуміння людської поведінки. Делл (1980) описує ньютоно-картезіанську парадигму, яка характерна для традиційних моделей психології, як «жорстко детермінований, причинно-наслідковий світ, в якому наслідки будь-яких подій можуть бути заздалегідь проаналізовані та передбачені, якщо тільки відомі кількісні характеристики об’єктів, які досліджуються».

Мюррей Боуен — один із засновників сімейної психотерапії, сформулював теорію родини як системи емоційних відносин, описуваної за допомогою восьми взаємозалежних концепцій.

Основні поняття теорії М. Боуэна

Диференціація "Я". Це поняття є характеристикою індивідуальної психіки й відбиває ступінь розмежованості емоційного й інтелектуального функціонування. Недиференцованість на індивідуальному рівні — це емоційна незрілість, низька стрессоустойчивість, залежність від масової свідомості й думки навколишніх, догматизм, нереалістична самооцінка; як сімейна характеристика — це близькість або відчуженість між членами родини, залежність емоційного стану кожного члена родини від того самого фактора сімейної атмосфери; ригідність родини як системи, тобто погана її здатність пристосовуватися до змін (зокрема — переходити з однієї стадії життя на іншу).

Трикутник дозволяє формувати стійкі канали емоційної розрядки й крапки фіксації тривоги, він більше гнучкий і стійкий до стресу.

Ядерна емоційна система. Чим вище злитість родини, тим більше виражені в ній тенденції до збільшення емоційної дистанції між чоловіками, хронічному подружньому конфлікту, фізичної або емоційної дисфункції дружина, до появи психологічних порушень у дитини.

Процес сімейної проекції. Батьки неоднаково ставляться до різних своїх дітей, і тому ті бувають у різному ступені тріангульовані батьківської або іншими сімейними діадами. Процес проектування певної функції в сімейній системі на конкретну дитину.

Емоційний розрив — це стан відчуження між членами родини, що запобігає відкрите протистояння в конфлікті або його дозвіл.

Міжпоколінчаста передача описує процес формування важкої дисфункції в результаті зниження рівня диференціації від покоління до покоління. Тут істотні два фактори: процес сімейної проекції й вибір чоловіка з подібним рівнем диференціації.

Сиблингова позиція. Деякі паттерни взаємодії між партнерами можуть бути пов'язані з порядком їхнього народження.

Соціумна регресія. У суспільстві, також як і в родині, відбувається боротьба сил диференціації й злиття. У періоди хронічного стресу, соціальних або природних потрясінь сили диференціації повинні слабшати, що приходить до посилення тоталітарних тенденцій.

Література:

1. Бондарчук О. І. Психологія сім’ї: Курс лекцій. — К.: МАУП, 2001.

2. Браун Дж. Кристенсен Д. «Теория и практика семейной психотерапии», — СПб., Изд-во «Питер», 2001г..

3. Варга А. Системная семейная психотерапия. Основные направления современной психотерапии. Стр. 180-223. Когито-центр 2000

4. Николс М., Шварц Р. «Семейная терапия. Концепции и методы» Эксмо. 2004.

5. Черников А. Системная семейная терапия. Класс. 2001.

3. Дитячо-батьківські стосунки. Кодекс раціонального батьківства. План-розгортка типів виховних впливів, їх доцільності та обмежень

В основу практичного дослідження проблеми дитячо-батьківських стосунків покладені такі положення:

— процес дитячо-батьківських стосунків доцільно розглядати як такий, що має системний характер. При цьому систему дитячо-батьківських стосунків можна уявити у вигляді трьохрівневої системи дуальних векторних зв'язків утворюючих її підструктур;

— зазначені зв'язки у розглянутій системі такі, що будь-які зміни, опосередковані динамікою несвідомих психічних процесів суб'єктів стосунків, на одному із системних рівнів відбиваються і на інших рівнях і в цілому впливають на функціюювання родинної системи. Цим пояснюється той факт, що велика кількість психічних процесів у душевній сфері батьків в прямій чи інвертованій формі знаходить своє відображення в психіці дитини;

— формування і розвиток зв'язків в системі дитячо-батьківських стосунків починається з розриву первинної тотожності дитини з батьками і встановлення з ними символічної референції. Таким чином, символізація (символоутворення плюс акт символічної комунікації) у дитячо-батьківських стосунках є одним з найважливіших процесів, що визначають зміст стосунків дітей і батьків;

— процес символоутворення і символічна референція в системі дитячо-батьківської взаємодії здійснюється на рівні концепту, а не простого номінативу. Внаслідок цього структура язика, у яку дитина включається на визначеному етапі свого психічного розвитку, є первинною для системи дитячо-батьківської взаємодії, і саме на ній вибудовується структура досліджуваних стосунків;

— важливим результатом розвитку системи дитячо-батьківської взаємодії є формування імагінативного простору дитячо-батьківських стосунків (сфери дуальних об'єктних зв'язків дітей і батьків). Саме в цій галузі первинна недиференційована тотожність дитини і батьків змінюється ідентифікацією з образом (дзеркальним, нарцисичним, едиповим). Ця ідентифікація залучає особистість дитини, що формується, в цілу гаму різноманітних проективних процесів, серед яких провідну роль відіграють асоціація/дисоціація, розщеплення, втілення, уособлення і т.д.;

— у системі дитячо-батьківських стосунків відбувається семіотична трансформація і передача від батьків до дітей досвіду взаємодії з реальним універсумом. У результаті зазначених трансформацій батьківський досвід взаємодії з реальністю об'єктивується в системі значень і сенсів дитини, що опосередкує взаємодію майбутньої особистості з її оточенням;

— передача сенсів від батьків до дітей визначається як міжпоколінні родинні трансмісії в системі дитячо-батьківської взаємодії. Суть зазначеного процесу така. Якщо акт виробництва сенсу (на батьківському рівні) припускає включення у систему значень і їхніх домінант дитини як об'єкта фрустрованих бажань і потреб, то формування аналогічної структури у дитини буде визначено інтенціями, заданими батьківським несвідомим. У силу цього різноманітні за формами і проявами проблеми і конфлікти батьків стають проблемою, яку переживає дитина. Індивідуальність дитини, що формується в таких умовах, часто має батьківські риси і батьківські вади;

— несвідомі інтенції відношення до дитини, зумовлені проблемою, що переживають батьки, в сукупності формують фонові умови розвитку індивідуальності дитини. В свою чергу, дитина у стосунках з батьками формує власну систему значень і сенсів за зразком та подобою батьківської, тобто концептуалізує батьківський досвід взаємодії з реальністю.

Література:

1. Брюханова А. Психотехніки сімейної позитивної психотерапії //Відкритий урок: розробки, технології, досвід. — 2006. — № 17-18. — C. 55-58

2. Дьяконов Г. Діалогічні дослідження батьківсько-дитячих відносин //Соціальна психологія. — 2007. — № 6. — C. 133-145

3. Смирнова Е.О. Опыт исследования структуры и динамики родительского отношения //Вопросы психологии. — 2000. — № 3 . — C. 3-14

4. Здійснити огляд терапевтичних моделей та методів сімейної терапії за зразком таблиці в кн..: Фон Шліппе А., Швайцер Й. Системна психотерапія та консультування. — Львів, 2004. — с. 22

Поняття системи ввійшло в психотерапевтичний дискурс завдяки роботі із сім’ями. За певних умов, спираючись на власні ресурси, системи спроможні “самоорганізовуватись” і, утворюючи нові (цит. за А. фон Шліппе) структури, змінюватись, а відтак, і стабілізувати вже знайдені структури. На цьому теорія систем розпрощалась із гомеостазом як центральним поняттям. Відтепер у колі інтересів фігурувала не стільки рівновага, скільки змінюваність систем. Зміни в системі (особливо в її деталях) наперед передбачити неможливо, не вдається їх і локально спланувати; можна лише викликати такий хід подій, коли зі здавалось би стабільного стану розвивається нова, нерідко зовсім неочікувана форма (у таких випадках прийнято говорити про “фазові переходи”, від грецького “phasis” – форма, виявлення). Ключовим, відтак, став вислів “порядок через флуктуацію” (Jantsch, 1982; Dell & Goolishian, 1981). Визначальним для такої зміни поглядів стало формулювання “Другого Закону Систем”, згідно з яким “речі стають впорядкованішими, якщо їх не чіпати (залишити самих на себе)” [6; 8]. Перспективні розробки системних теоретиків зазнали особливо виразного впливу на початку 80-х з боку теорії пізнання та аутопоезу (самоорганізації) живих систем (Maturana & Varena, 1987; Fischer, 1991) [8]. Фокус щоразу більше зміщувався на внутрішню, автономну логіку самовпорядкування живих систем, їхню операціональну замкнутість в собі, а отже, – й на межу зовнішніх впливів. Навколишній світ при цьому втратив своє значення як планово діюча, всевладна у своїх впливах і можливостях втручання, інстанція.

Література:

Фон Шліппе А., Швайцер Й. Системна психотерапія та консультування. — Львів, 2004.

5. Дослідження сім'ї за допомогою геносоціограми, метода Геринга, інших соціометричних методів

Дослідження сімейних конфліктів, способів їх вирішення, вивчення чоловічих та жіночих поглядів на їх подолання є дуже актуальним у сьогоднішньому суспільстві, де процент одружень у віці 18-35 рр. майже дорівнює процентові розлучень.

Початкова діагностична стадія заключається у визначенні необхідності консультування і прогноз впливу на родину. Для початкової діагностики подружнього конфлікту рекомендується використовувати методику аналізу конфліктної ситуації (МАКС). Дана діагностична стадія може включати описовий, прогностичний, структурний, динамічний, генетичний та структурний рівні. Обов’язковим елементом для подальшої психотерапевтичної роботи є встановлення психотерапевтичного контакту, а також представлення внутрішньої картини конфлікту хоча б одного із подружжя.

Діагностика структури сім’ї може проводитися за допомогою ряду тестів та опитників (“Шкала сімейної адаптації та цілісності (FACES-3)”, “Сімейні ролі”, “Сімейна соціограма”, системний сімейний тест Геринга (FAST), а також за допомогою проективної методики “Малюнок сім’ї”. При дослідженні сімейної історії допоможе генограма та геносоціограма. Якщо ж дослідник кладе перед собою ціль провести діагностику подружніх взаємовідносин, то йому на допомогу прийдуть наступні опитники: “Задоволеність шлюбом”, “Рольові очікування у шлюбі”, “Шкала любові та симпатії”, метод діагностики міжособистісних відносин, методика “Мій лист про партнера”, тест Томаса, тощо. Існує ще безліч тестів та методик, що застосовуються у різних ситуаційних періодах, життєвих етапах сім’ї, при різних сімейних кризах.

Практикуючий сімейний психотерапевт повинен контролювати підтекст своїх висловів аби не стати на сторону одного із подружжя, не перетворитися на своєрідного “союзника” одному з пари та “противника” для іншого.

Дуже частою помилкою сімейних психотерапевнів, особливо починаючих, є мимовільне повчання подружньої пари. Не потрібно давати поради. Молоді люди самі в змозі вирішити всі конфлікти, що виникли між ними, і треба давати їм право обирати як саме вони це зроблять, не осуджуючи їх.

Також важливим елементом сімейного консультування є дотримання конфіденційності (особливо, якщо питання стосується інтимних сфер життя людини), анонімності, делікатності, поваги до внутрішньо-сімейних традицій, звичок, уставів.

Література:

1. Галичанська А. Сімейне консультування: конспект лекцій / Чернівецький національний ун-т ім. Юрія Федьковича. — Чернівці : Рута, 2007. — 80с.

2. Поліщук В. Психологія сім'ї: навч. посіб. для студ. ВНЗ / Валерій Миколайович Поліщук (заг.ред.). — 2-ге вид., доп. — Суми : Університетська книга, 2009. — 281с.

3. Федоренко Р. Психологія молодої сім`ї і сімейна криза. — Луцьк : РВВ "Вежа" Волинського держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2007. — 168с.

6. План-розгортка принципи формування сімейного кола по Б.Хелінгеру

Всі ми народжені в системі, у родині, і ця система накладає на нас певні "доручення" — тобто ми не до кінця вільні у виборі свого шляху, оскільки система як би "тягне" нас у певному напрямку. Іноді в системі трапляються деякі "збої" — особливо характерно це для складних періодів історії (війни, часи криз, великі безладдя) або ж для випадків, зв'язаних безпосередньо з даною родиною — наприклад, це можуть бути аборти, пияцтво, передчасна загибель когось із її членів, сварки серед родичів…

Родина є для людини першою й головною школою міжособистісних відносин, що накладає відбиток на всю його подальше життя. Всі ми несемо в собі послання своєї родини, свої сімейні сценарії. Внутрішній Образ наших сімейних систем, відбитий на глибокому несвідомому рівні, є, по суті, нашою базовою мовою. Мовою, якою ми продовжуємо користуватися й у створюваних нових родинах, нових відносинах. На глибокому несвідомому рівні всі ми деяким чином "уплетені" у свою батьківську родину, як у якесь "фатальне співтовариство". Таку метафору стосовно переплетень у родині використовує Берт Хеллінгер.

До заслуг Берта Хелінгера можна віднести виведення або формулювання їм якихось законів або закономірностей організуючі процеси усередині родини. Ці закони Берт Хелінгер назвав "базовими порядками". У результаті порушення цих базових порядків виникають і проблеми у відносинах між членами родини. У силу відсутності цього "системного порядку", людина також неусвідомлено втягується в динаміку системних переплетень і дуже часто ціною свого щастя, здоров'я або навіть ціною власного життя, компенсує провину, втрату або інше "нещастя" батьків і інших членів своєї родини в декількох поколіннях.

Розміщення дивним чином відбиває й показує той порядок, що існує в родинах, ті переплетення, які в ній присутні. Інакше кажучи, вона робить видимим невидиме й дозволяє швидко знайти потрібний Образ-Рішення по відновленню природного потоку Життя й Любові.

Вона дозволяє знайти людині своє місце у власній або батьківській родині, заповнити "перекоси" і пробіли в її структурі, вийти з "фатальних" переплетень, знайшовши для всіх членів родини "гарне" місце, "відпустивши" або прийнявши з любов'ю когось із її членів.

Розміщення по Хелінгеру — це ефективний метод короткострокової сімейної психотерапії й, мабуть, єдиний метод, що дозволяє настільки швидко виявити й розплутати клубки проблем, що охоплюють багато поколінь. Сама процедура розміщення займає звичайно від 40 хвилин до 2- х годин.

Література:

Хеллингер Б. И в середине тебе станет легко: Книга для тех, кто хочет найти гармонию в отношениях, любви и стать счастливым Перев. с нем. И. Д. Беляковой. — М.: Изд-во Института Психотерапии, 2003. — 204 с.