Технопарки України

Вступ.

1. Поняття, функції й завдання технопарків в Україні.

2. Організація та діяльність технопарків в Україні.

3. Інноваційна природа технопарків та залучення зарубіжного досвіду.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Проблеми створення технопарків останнім часом приділяє все більше уваги як уряду, так і влади розвинутих регіонів. Уживали спроби повторити успіх західних технопарків, створених, як правило, при великому науковому центрі й покликаних стимулювати розвиток нових компаній, залучених у наукомісткий високотехнологічний бізнес. Однак ефективно застосувати цей досвід в Україні зважаючи на все найближчим часом не вдасться. Незважаючи на достаток проектів в області організації технопарків, ініційованими українськими ВУЗами й галузевими НДІ, лише одиницям удалося домогтися реального прогресу. І в доступній для огляду перспективі серйозних зрушень у цій сфері очікувати не можна. Вітчизняна наука в останні 15 років переживає не кращі час. Убоге фінансування переважної більшості наукових організацій поставило їх на грані виживання. У цих умовах їм явно не до підтримки інноваційного бізнесу. Скоріше навпаки. Створення при тім або іншому НДІ або університеті так званих малих інноваційних підприємств найчастіше являє собою спробу дістати бюджетні кошти або пільги під знову створену структуру й за рахунок цього хоч якось поправити свої справи. Не дивно, що більшість таких проектів існують тільки на папері.

Сьогодні ж головна функція технопарку в Україні — підвищення конкурентоспроможності бізнесу поза залежністю від його галузевої приналежності. Тому реальною основою для створення технопарків в Україні можуть стати великі промислові підприємства. Причому якщо при університетах технопарки створювалися "з нуля" при державній підтримці, те промислові підприємства готові внести в технопарк не тільки надлишкову для них інфраструктуру, але й заселити його успішними компаніями, створеними в рамках реструктуризації великих підприємств.

1. Поняття, функції й завдання технопарківв Україні

Незважаючи на те, що технопарки існують більше півстоліття, на даний момент не існує загальноприйнятого їхнього визначення або устояної класифікації. Міжнародна асоціація технологічних парків на початку 2002 року запропонувала наступне визначення:

"Технологічний парк — це організація, керована фахівцями, головною метою яких є збільшення добробуту місцевого співтовариства за допомогою просування інноваційної культури, а також змагальності інноваційного бізнесу й наукових організацій. Для досягнення цих цілей технопарк стимулює й управляє потоками знань і технологій між університетами, науково-дослідними інститутами, компаніями й ринками. Він спрощує створення й ріст інноваційним компаніям за допомогою інкубаційних процесів і процесів виведення нових компаній з існуючих (spіn-off processes). Технопарк крім високоякісних площ забезпечує інші послуги".

Таке широке визначення технопарку мало своєю метою осягнути всі існуючі у світі моделі. У такий спосіб дане визначення задає мінімальний набір стандартів і вимог для здобувача на звання "технологічний парк". Міжнародна асоціація технопарків особливо відзначає еквівалентність таких понять як "технологічний парк", "технопол", "технологічний ареал", "дослідницький парк" і "науковий парк". У Великобританії звичайно використовують термін "науковий парк", у США -"дослідницький парк", у Росії — "технопарк".

Організації, покликані стимулювати створення технологічних парків на своїй території визначають їх більш конкретно. Так, Інноваційна рада Квінсленда пропонує наступне формулювання:

"Технологічний парк — це юридична особа, створена для більше адекватного використання наукових і технологічних ресурсів для поліпшення економічної бази регіону. Місією технопарку є стимулювання регіонального розвитку, деіндустріалізації, а також спрощення реалізації комерційних і промислових інновацій. Діяльність технопарку збагачує наукову й/або технічну культуру регіону, створює робочі місця й додану вартість".

Деякі дослідники крім властиво технопарків виділяють також їхні підвиди:

· технологічні інкубатори,

· наукові / дослідницькі парки, технологічні ареали.

Технологічні інкубатори спеціалізуються на комерціалізації наукових і комерційних розробок. Навіть у випадку фінансової незалежності, як правило, розташовуються в межах існуючого технопарку. Наукові / дослідницькі парки мають більше тісні, чим у технопарків, зв'язку з університетами й у них концентруються високоосвічені кадри й більші обсяги наукомістких досліджень. Технологічні ареали — це цілий кластер взаємозалежних підприємств, що працюють у загальній і / або зв'язаних галузях, і розташованих в одному географічному регіоні. Ці підприємства ділять загальну інфраструктуру, ринок праці й послуг і мають справа зі схожими можливостями й погрозами[2, c. 68-69].

Існує кілька організаційних форм, у яких успішно функціонують технопарки. Університет або НДІ можуть бути єдиним засновником технопарку. Більш часто зустрічається варіант, при якому парк має від 2 до 20 засновників. Цей механізм керування значно складніше механізму з одним засновником, однак уважається більше ефективним, особливо з погляду доступу до різних джерел фінансування. У випадку декількох засновників формується або спільне підприємство, або товариство з обмеженою відповідальністю. При цьому внесок кожного із засновників залежить від його ресурсів і звичайно полягає в наступному:

— вуз — передача технологій, земля, оборотний капітал;

— місцева адміністрація — земля, інфраструктура, гранти;

— банк — капіталовкладення, фінансова експертиза, венчурний капітал;

— промислові підприємства — земля, інфраструктура, капіталовкладення, експертиза проектів.

Однак, поза залежністю від форм організації успішно функціонуючий технопарк може внести істотний вклад в економіку регіону за рахунок:

— Стимулювання економічного росту регіону

— Диверсифікованості місцевої економіки, що робить її більше стійкою

— Розвитку успішних компаній малого й середнього бізнесу

— Збільшення доходів місцевого бюджету[7, c. 8].

2. Організація та діяльність технопарків в Україні

Українські технопарки – це добровільні об’єднання суб’єктів наукової, науково-технічної і підприємницької діяльності (без обмеження форм власності), які представляють інноваційні структури у вигляді груп юридичних осіб, що діють на підставі угоди про спільну діяльність. Розробка і реалізація інноваційних та інвестиційних проектів у технопарках відбувається за участі наукових та інженерно-технічних працівників організацій – учасників. Ці колективи включають тисячі науковців, інженерно-технічних співробітників, сотні кандидатів наук, десятки докторів наук, висококваліфікованих робітників, що мають значний науковий і практичний досвід роботи у своїх галузях. Інноваційна та інвестиційна діяльність технопарків базується на матеріально-технічній і виробничій базі їх учасників. А це – десятки наукових лабораторій, інженерно-конструкторських відділів, досвідчених виробництв. Існуюча на сьогодні наукова і виробнича інфраструктура технопарків здатна забезпечити проведення всього комплексу робіт відповідно до проектів – від наукових досліджень до промислового випуску інноваційної продукції, маркетингових досліджень і навіть навчання персоналу.

На вітчизняні технопарки покладено виконання таких завдань:

· створювати цілісну систему впровадження наукових розробок у виробництво, що включає наукові дослідження, розробку технологій, впровадження у виробництво, випуск продукції і її успішне просування на внутрішній та світовий ринки;

· створювати сприятливі умови щодо залучення внутрішніх і зовнішніх інвесторів для фінансування проектів технопарків;

· налагоджувати промисловий випуску високотехнологічної конкурентоздатної на світовому ринку продукції;

· створювати високоефективні методи аналізу й охорони навколишнього середовища;

· розвивати матеріально-технічну бази наукових досліджень;

· координувати наукові розробки, їх науково-технічну і технологічну експертизу, а також забезпечувати моніторинг інноваційної й інвестиційної діяльності відповідно до пріоритетних напрямків діяльності технопарку;

· здійснювати підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації вчених і фахівців для роботи в умовах ринку.

15 грудня 2005 року Верховна Рада ухвалила Закон України про внесення змін до Закону України «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків та інших законів України з пропозиціями від Президента України від 7.12. 2005 року». Необхідність внесення поправок до цього закону виникла у зв'язку з попереднім накладанням на нього вето Президентом України. Водночас ним було запропоновано декілька зауважень, які сприяли суттєвому покращенню законопроекту. Але навколо деяких зауважень виникли непорозуміння, що суперечать самій концепції закону.

Зокрема, це стосується тези про необхідність дотримуватися принципів рівності всіх суб'єктів права. Безперечно, формальна правда на боці цієї тези. Але фактично такий підхід ставить у нерівні умови саме інноваційну, новаторську діяльність, яка вимагає підтримки. В свою чергу, підтримка може надаватись або у формі пільг, або у формі дотацій, цільового спрямування державних коштів на інноваційну діяльність[3, c. 54-56].

Технопарки у всіх країнах світу є основним ініціатором розвитку інноваційної політики на предмет виробництва конкурентоспроможної продукції, що сприяє технологічному поступу держави. Таку саме роль мають виконувати технопарки і в Україні. В цілому світі технопарки підтримуються по-різному — як за допомогою безпосереднього субсидіювання з бюджету держави, так і з допомогою, згідно з умовами ГАТ/СОТ, добровільного відмовлення держави від певних податкових надходжень. Це є загальноприйнята практика. Так робиться у США, Японії, Фінляндії, Угорщині, інших країнах світу.

Навесні 2005 року політика попереднього уряду спричинила затримку в розвитку технопарків. Ця затримка вже коштувала країні тривалого простою в інноваційній діяльності. І це в час, коли науково-технічний прогрес іде надзвичайно швидкими темпами! А переваги мають ті країни, які за ним, щонайменше, встигають. Тож чи варто продовжувати «простій»?

Якщо зараз закрити очі на безперечну необхідність пільгових заходів щодо технопарків, чи буде в нас така можливість іншим часом? Всесвітнім прикладом лідерства є країни, які якнайшвидше впроваджують досягнення науково-технічного прогресу у виробництві та промисловості. Для нашої країни це неможливо без державної підтримки з боку уряду та Президента.

Отже, з деякими поправками, але зберігаючи головні положення про пільги на мито та на відстрочку виплати податків на додану вартість, зміст закону лишився незмінним. Виходячи з цього, складаються комфортні умови для реалізації інноваційних проектів діяльності технопарків. Зараз — слово за Президентом, якому лишилося поставити крапку в цій справі.

Оскільки зацікавленість самого Президента в цій справі очевидна, то закономірно постає запитання: з якого боку цей закон зазнав поразки? Зрозуміло, що особисто Президент не спроможний фізично контролювати всі законодавчі акти та пропозиції. Отже, найвірогіднішим варіантом непорозумінь щодо накладання вето на закон є невідповідна інформація, запропонована главі держави секретаріатом. Тобто чиновники певних міністерств протистоять запровадженню цивілізованих правил в економіку держави.

Законопроектом передбачені прозорі умови контролювання діяльності та розподілу коштів, наданих пільгами технопаркам. Що, як виявилося, не до вподоби бюрократичній армії чиновників, котрі мають бажання власноруч розпоряджатися бюджетними коштами, наданими на розвиток інноваційних проектів, як у старі добрі роки. А це аж ніяк не сприяє очищенню країни від корупції та хабарництва. Саме протидіями прийняттю необхідного для розвитку інноваційної програми законопроекту чиновники засвідчили небажання втрачати свої впливові позиції. Майже по кожному запереченню він надав аргументовані докази їхньої необґрунтованості[5, c. 85-87].

Без державної законної підтримки інноваційна програма приречена на подальший сон на декілька наступних років. Саме зараз треба виявити розумність та прозорливість, щоб не втратити явні переваги актуальності цього питання.

Закон про пільги для технопарків, безумовно, є необхідним. Світовий досвід технологічно розвинутих країн свідчить саме про це. Майбутнє держави напряму залежить від впровадження передових наукових технологій у промисловості.

У березні 2006 року економічні статті в Законі про технопарки було частково відновлено, але їх практичного виконання — не забезпечено. Більше того, блокування діяльності технопарків стало нормою.

Фінансування інноваційної діяльності держінвестиціями України, передбачене бюджетом 2007 року, було використане переважно на фінансування звичайних інвестиційних проектів. До технопарків дійшло тільки 3% виділених сум. Не вирішені ці питання і в бюджеті 2008 року.

Найбільш ефективний шлях впровадження науково-технологічних розробок пролягає через розгалужену мережу малих і середніх інноваційних фірм, здатних швидко і з мінімальними витратами розробляти конкурентоздатну наукомістку продукцію. Тож сьогодні чимало провідних наукових установ створюють технопарки як ефективний інструмент взаємодії науки та бізнесу. Учасниками технопарків можуть бути вже існуючі підприємства, які зацікавлені у співпраці з науковим центром у сфері впровадження його розробок, або у використанні інфраструктури та обладнання наукового центру. Але часто виникають зовсім нові інноваційні підприємства, що не мають досвіду ведення бізнесу і потребують підтримки з боку спеціальних “технологічних бізнес інкубаторів”, які формують сприятливе підприємницьке середовище для початківців з усім спектром наукових, виробничих, фінансово-кредитних послуг та менеджменту.

Залежно від місцевих умов та можливостей ці бізнес-інкубатори мають різні форми і надають різні послуги. Якщо раніше вважалося, що головна їх функція – надання початківцям приміщення на пільгових орендних умовах, створення умов для співпраці компаній-орендарів та розвиток їх «синергії», то зараз акцент зміщується на різноманітні послуги, якими можуть користуватись навіть і такі компанії, що мають свої приміщення зовні – асоційовані або «віртуальні» члени бізнес-інкубатора.

Таким чином з’явилися «віртуальні інкубатори», або «інкубатори без стін”, які взагалі не надають приміщень в оренду. Такі інкубатори особливо популярні в галузі комп’ютерних технологій, але існують і в інших галузях. Вони відрізняються від Центрів підтримки бізнесу тим що забезпечують довгострокову підтримку клієнтів, спрямовану на зростання бізнесу, і використовують ефекти «синергії» між компанями-клієнтами.

Що цікаво, такі послуги можуть надаватися не лише початківцям, але й «досвідченим» підприємствам, серед яких можуть бути навіть досить великі компанії. Таким чином, створюється додатковий ресурс для підтримки «початківців”. Але надання ефективних послуг потребує кваліфікованих людських ресурсів, якісного обладнання та фінансів[1, c. 31-34].

3. Інноваційна природа технопарківта залучення зарубіжного досвіду

Розвиток сучасного суспільства в значній мірі визначається наявністю й ефективністю інноваційних процесів, що протікають у ньому, що обумовлюють перетворення результатів науково-дослідних робіт у нові продукти, технології, послуги. Сьогодні у світі одним з найбільш ефективних механізмів реалізації такого перетворення є різні інноваційні структури і, насамперед, науково-технологічні парки.

Науково-технологічні парки, що поєднують науково-дослідні, технологічні і виробничі підприємства, забезпечують найшвидше впровадження результатів науково-дослідних і пошукових робіт, винаходів у промисловість і бізнес.

Головне завдання цих інноваційних структур – сприяти розвитку високих і надвисоких технологій. Сьогодні в найбільш розвинутих країнах світу існують і успішно функціонують сотні таких структур, і їхня кількість постійно збільшується.

В Україні перші технопарки з’явилися у 2000 році як структури, завданнями яких є об’єднання наукових досліджень, розробок нових технологій із впровадженням у виробництво і випуск конкурентноздатної на внутрішньому і зовнішньому ринках високотехнологічної продукції. Було визначено пріоритетні напрямки діяльності трьох перших українських технологічних парків, створених на базі найбільших науково-дослідних інститутів Національної академії наук України. В червні 2000 року було прийнято Закон України «Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків «Напівпровідникові технології та матеріали, оптоелектроніка і сенсорна техніка», «Інститут електрозварювання ім. Є.О. Патона», «Інститут монокристалів». Протягом перших двох років діяльності українських технопарків було розроблено 53 інвестиційних та інноваційних проектів, виконується – 27 проектів. При цьому обсяги виробленої інноваційної продукції складають понад 100 млн. грн. Сума реінвестицій, спрямована на розвиток науково-технологічної діяльності учасників технопарків, наближається до 30 млн. грн.

В 2002 році було створено ще п’ять нових технопарків – «Вуглемаш», «Інститут технічної теплофізики», «Інтелектуальні інформаційні технології», «Укрінфотех», «Перспектива» (Національний технічний університет “КПІ”). Діяльність цих технопарків спрямована на впровадження досягнень у галузі паливно-енергетичного комплексу, металургії, нетрадиційної та теплоенергетики, промислової екології, інформаційних та телекомунікаційних технологій, програмного забезпечення

З метою сприяння ефективної діяльності технологічних парків, а також забезпечення реалізації механізму впровадження спеціального режиму інвестиційної і інноваційної діяльності створена Комісія з організації діяльності технологічних парків і інноваційних структур інших типів. Це – постійно діючий орган Кабінету Міністрів. До її складу входять відповідальні представники міністерств і відомств, а також керівники українських технопарків. На нього покладаються завдання з організаційного і методичного забезпечення діяльності зі створення і функціонування інноваційних структур різних типів. Комісія займається стратегічними і актуальними проблемами діяльності технопарків, розглядає пропозиції і ухвалює рішення з наступних питань:

— творення, реорганізація і ліквідація технологічних парків і інноваційних структур інших типів,

— визначення пріоритетних напрямів діяльності інноваційних структур, реєстрація проектів, що виконуються ними,

— удосконалення системи показників і критеріїв економічної і соціальної ефективності проектів,

— удосконалення механізму ведення оперативного бухгалтерського обліку витрат на інвестиційні і інноваційні проекти, впровадження системи контролю і відповідної державної статистичної і бухгалтерської звітності,

— сприяння реалізації механізму нарахування і цільового використання коштів, що акумулюються на спецрахунках технологічних парків, здійснення контролю за цільовим використанням товарів, що ввозяться в Україну для реалізації інвестиційних і інноваційних проектів[7, c. 9-11].

Однією з найважливіших функцій комісії є організація експертизи і реєстрація інвестиційних і інноваційних проектів. Загальне управління процесами експертизи і реєстрації проектів здійснюється Департаментом інновацій і трансферу технологій Міністерства освіти і науки України та робочою групою з питань підготовки пропозицій щодо організації діяльності технологічних парків і інноваційних структур інших типів, які визначають склад експертної групи для проведення експертизи поданих документів. До складу експертної групи входять не менше трьох фахівців: висококваліфікований науковий співробітник, що має вчений ступінь та працює з профілю реалізації проекту; представник провідної в країні виробничої організації (директор або його заступник) з профілю реалізації проекту або профільного центрального органу виконавчої влади; фахівець у галузі економіки і фінансів – представник міністерства економіки або провідної консалтингової структури[8, c. 75].

Висновки

Науково-технологічні парки поєднують науково-дослідні, технологічні і виробничі підприємства. Головне завдання цих інноваційних структур – сприяти розвитку високих і надвисоких технологій. В Україні перші технопарки з’явилися у 2000 році як структури, завданням яких є об’єднання наукових досліджень, розробок нових технологій із впровадженням у виробництво і випуск конкурентоздатної на внутрішньому і зовнішньому ринках високотехнологічної продукції.

В Україні зареєстровано і вже діє 8 технологічних парків, якими виконується 54 інноваційних та 7 інвестиційних проектів. Враховуючи підвищений рівень ризику та витрат при створенні та виведенні на ринок інноваційної продукції, технопарки в усіх країнах світу, що обрали інноваційний шлях розвитку, мають різні форми державної підтримки (фінансової, податкової, митної) для забезпечення належних умов інноваційної діяльності. В нашій державі технопарки мали державну підтримку згідно із Законом України "Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків".

Узагальнення досвіду діяльності технологічних парків і інших інноваційних структур, підготовка пропозицій з розвитку та підвищення ефективності їх діяльності, робота з удосконалення законодавства, а також розробка стратегії розвитку науки і інноваційної діяльності в країні – ще одне коло завдань, яке входить в сфері діяльності комісії.

Наша держава поступово просувається на шляху інноваційного розвитку. І технопарки при цьому відіграють найважливішу роль, як піонерські структури, що дають можливості при недостатньому державному фінансуванні використовувати механізми цільового використання коштів, які одержують виконавці інноваційних проектів, для розвитку власних наукових баз за рахунок принципу реінвестування. Це є натепер єдиною можливістю підтримувати й примножувати як науково-технологічний потенціал, так і інноваційну діяльність.

Список використаної літератури

1. Атаманова Ю. До проблеми правової кваліфікації та функціонування технологічних парків в Україні //Підприємництво, господарство і право. — 2006. — № 10. — C. 31-34

2. Будкін В. Зони високих технологій: світовий досвід і реалії України //Економіка України. — 2005. — № 10. — С.68-74

3. Зельдіна О. Правове регулювання інноваційної діяльності в умовах технопарків України: окремі проблеми //Право України. — 2004. — № 12. — С.54-58

4. Морозов Т. Особенности национальных технопарков в Украине/ Т.Морозов //Підприємництво, господарство і право. — 2001. — № 12. — C. 108-112

5. Сімсон О. Правові проблеми функціонування спеціального режиму на території технопарків України //Право України. — 2006. — № 1. — С.85-88.

6. Самсон О. Новая редакция закона о технопарках: проблемы и перспективы //Підприємництво, господарство і право. — 2006. — № 5. — C. 11-16.

7. Семиноженко В. Технологічні парки України: досвід інноваційної економіки //Краєзнавство. Географія. Туризм.. — 2005. — № 7. — C. 8-11.

8. Симсон О. Створення та діяльність технологічних парків в Україні та за її межами: порівняльно-правовий аналіз //Підприємництво, господарство і право. — 2005. — № 12. — C. 74-78.