Теоретичні основи економіки

1. Норма часу, норма виробітку? Яка залежність між ними?.

2. Що таке підприємство?.

3. Що показує тарифна ставка?.

4. Що показує тарифний коефіцієнт?.

5. Що показує тарифний розряд?.

6. Що таке відрядна форма оплати праці?.

7. Що таке погодинна форма?.

8. Як найти заробітну плату відрядника? Погодинна робітника?.

9. Як найти прибуток від реалізації продукції?.

10. Як найти рентабельність виробу?.

11. Які доплати входять до фонду оплати праці?.

12. Що таке собівартість продукції?.

Список використаної літератури.

1. Норма часу, норма виробітку? Яка залежність між ними?

Норма часу — це період часу, необхідний для виготовлення одиниць продукції або виконання певного об’єму робіт одним або декількома робітниками (одночасно або послідовно) відповідної кваліфікації та в певних умовах1. Виходячи із цього норма часу затверджується на кожному підприємстві самостійно, з урахуванням існуючих у нього умов, і визначається в людино-годинах або людино-хвилинах. Оскільки норми часу залежать від умов праці, то цілком природно, що з їхньою зміною норми часу повинні переглядатися.

Формулу визначення норми часу можна представити в наступному вигляді:

Нтимчас = КП / Втимчас,

де: Нтимчас — норма часу на один виріб (роботу) в людино-годинах, людино-хвилинах і т.д.;

КП— кількість працівників, що беруть участь у виготовленні одиниці продукції (робіт);

Втимчас— витрати часу на виготовлення продукції (робіт).

Норма виробітку — це кількість одиниць продукції або робіт, що повинен виконати працівник або кілька працівників (одночасно або послідовно) відповідної кваліфікації за одиницю часу (годину, робочу зміну, місяць) у певних умовах. Норма виробітку, так само, як і норма часу, затверджується на кожному підприємстві самостійно, з урахуванням існуючих у нього умов і визначається в кількості одиниць продукції або робіт (штуки, метри, метри кубічні, кілограми і т.д.) і зі зміною умов повинні переглядатися.

Формулу визначення норми виробітку можна представити в наступному вигляді:

Нвир = (Т х КП) / Нтимчас,

де:

Нвир — норма виробітку в штуках, метрах, кілограмах і т.д. на хвилину, годину, зміну і т.д.;

П— тривалість періоду (в годинах, хвилинах), на який встановлюється норма виробітку;

КП— кількість працівників, що беруть участь у виконанні роботи;

Нтимчас— норма часу на один виріб (роботу) у людино-годинах, людино-хвилинах і т.д.

2. Що таке підприємство?

Поняття "підприємство" є узагальнюючим, або збірним. Воно, по-перше, визначає підприємства як суб'єкти господарського права стосовно всіх форм і видів власності в Україні (організаційні форми і види підприємств). По-друге, це поняття є загальногалузевим, тобто взагалі визначає промислові (фабрики, заводи, шахти), будівельні, транспортні, сільськогосподарські, торговельні та інші підприємства. Підприємство як соціально-економічний і правовий інститут має певну сукупність економічних, організаційних і юридичних ознак, за якими кваліфікується як господарюючий суб'єкт і суб'єкт права. За допомогою цих ознак, систематизованих ст. 1 Закону України "Про підприємства в Україні", уніфіковано визначається правове становище підприємств усіх форм власності і галузей народного господарства.

Закон встановлює, що підприємство є основною організаційною ланкою народного господарства України. Ця організаційна ознака кваліфікує підприємство як організаційну форму господарської ("бізнесової") організації, тобто організації, в якій власники засобів виробництва і робочої сили об'єднують свої виробничі ресурси для здійснення господарської діяльності з метою одержання прибутку. Визначення "основна ланка", з одного боку, відмежовує підприємство від інших організаційних форм економічної діяльності (типу домашніх господарств, індивідуальних промислів без створення підприємств, так званих тіньових структур тощо), а з іншого — від суб'єктів господарського права, які не належать до основної ланки: об'єднань підприємств, фінансових і посередницьких інститутів, органів управління економікою.

Закон також встановлює, що підприємство — це господарюючий суб'єкт. Суть визначення "господарюючий суб'єкт" полягає в тому, що підприємство є товаровиробником, трудовим колективом, який на професійній основі (промисел) виробляє і реалізує свій товар з метою одержання прибутку. Як господарюючий суб'єкт підприємство здійснює виробничу, науково-дослідну та комерційну діяльність. Термін "господарюючий" означає, що підприємства належать до комерційних, спрямованих на прибуток, організацій (на відміну від неприбуткових організацій — релігійних, об'єднань громадян тощо).

Підприємство є самостійним господарюючим суб'єктом. Самостійність у прийнятті господарських рішень є однією з основних і необхідних умов діяльності підприємства як товаровиробника. Юридичний аспект такого визначення полягає в тому, що підприємство при здійсненні своєї господарської діяльності "має право з власної ініціативи приймати будь-які рішення, що не суперечать законодавству України" (ст. 27 Закону України "Про підприємства в Україні").

Нарешті, підприємство — це статутний господарюючий суб'єкт. Статут підприємства як локальний акт господарського законодавства нормативне визначає цілі і предмет діяльності окремого підприємства, відхилятися від яких без зміни статуту підприємству заборонено. Статут також визначає межі спеціальної правоздатності підприємства як юридичної особи. Це один з найважливіших правових актів підприємства, тому ст. 9 Закону України "Про підприємства в Україні" спеціально визначає обов'язкові й альтернативні пункти, які включаються до статуту підприємства.

3. Що показує тарифна ставка?

Важливим елементом тарифної системи є тарифна ставка. Тарифна ставка визначає розмір заробітку за годину, день або місяць роботи.

Важливою проблемою є встановлення таких розмірів тарифних ставок, які б гарантували безперервне відновлення й підтримування фізичних сил і розумових здібностей людини, а також забезпечення постійного відновлення й підвищення її трудової кваліфікації, зростання загальноосвітнього і професійного рівня працівників. Тарифна частина заробітної плати має виконувати мотивуючу і стимулюючу функцію, оскільки стимулює виконання робіт більшої складності, відповідальності, інтенсивності. Тому питома вага тарифної частини має бути максимальною. Як показує досвід, тариф, що є постійною частиною заробітної плати, має становити до 80% заробітку. Якщо змінна частина заробітку (премії, різні доплати) становить половину, а то й більше загального обсягу заробітної плати, то це свідчить про втрату основної стимулюючої ролі тарифу в заохоченні виконання більш якісної праці, підвищенні кваліфікації.

Ставка 1-го розряду – це мінімальна заробітна плата працівника, визначена в колективному договорі, тобто вона відбиває законодавче встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче від якого не може здійснюватися оплата за виконану працівником місячну, годинну норму праці (обсяг роботи).

Установлення тарифної ставки 1-го розряду залежить від економічного стану підприємства, його фінансових можливостей на період дії колективного договору, рівня середньої заробітної плати, що склався на підприємстві на кінець поточного року, державної, галузевої і регіональної гарантії мінімальної заробітної плати.

Тарифні ставки наступних розрядів розраховують множенням тарифної ставки 1-го розряду на відповідний тарифний коефіцієнт:

Тn = Т1 • К.Д,

де Т1 — тарифна ставка 1-го розряду;

Кn— тарифний коефіцієнт даного розряду.

Тарифні ставки на підприємствах диференціюються за складністю праці, кваліфікацією робітників. Вища ставка у робітників вищих розрядів. На деяких підприємствах ще існує попередня практика диференціації залежно від форм заробітної плати, мотивуючи це тим, що праця робітників-відрядників інтенсивніша, ніж почасовиків (діапазон 7%).

4. Що показує тарифний коефіцієнт?

Тарифні коефіцієнти показують, у скільки разів оплата праці кожного розряду кваліфікаційних робітників вишу від оплати праці робітника 1-го розряду.

Співвідношення тарифних коефіцієнтів крайніх розрядів є діапазоном тарифної сітки. Тарифна сітка відображає також темпи абсолютного й відносного зростання тарифних коефіцієнтів, яке може бути прогресивним, постійним і регресивним залежно від фінансових можливостей підприємства і професійно-кваліфікаційного складу кадрів.

Прогресивне зростання тарифних коефіцієнтів доцільне в умовах дефіциту кваліфікованих кадрів, що створює матеріальну заінтересованість робітників у підвищенні кваліфікації та переході на більш складні і високооплачувані роботи. У випадку дефіциту малокваліфікованих робітників і їхньої високої плинності доцільно підвищувати тарифні коефіцієнти нижніх розрядів.

Тарифні коефіцієнти повинні заохочувати робітника до підвищення кваліфікації, якості праці. Досвід показує, що зростання коефіцієнта розряду позначається на ступені підвищення тарифної ставки, і мінімальний рівень різниці між тарифними ставками суміжних розрядів не може бути нижчим за 10%.

5. Що показує тарифний розряд?

На основі тарифно-кваліфікаційних характеристик визначаються тарифікація робіт і присвоєння робітникам кваліфікаційного розряду.

Присвоєння тарифних розрядів або їх підвищення проводиться кваліфікаційною комісією, яка призначається директором в складі начальника цеху, головного інженера, начальника відділу кадрів. Рішення кваліфікаційної комісії оформляється відповідним актом, який затверджується керівником фабрики і повідомляється наказом. Розряд присвоєний робітнику, заноситься в трудову книжку.

Тарифний розряд — це показник ступеня складності роботи, що виконується, і рівня кваліфікації працівника. Тарифна ставка І розряду встановлює розмір оплати праці найпростішої роботи: чим складніший вид роботи, тим вищий тарифний розряд.

За допомогою тарифної сітки встановлюється співвідношення тарифних ставок між розрядами. Тарифні ставки (оклади) інших, більш високих, розрядів і груп визначаються множенням тарифної ставки (окладу) І розряду на тарифний коефіцієнт відповідного розряду груп тарифних коефіцієнтів.

Загальна перетарифікація розрядів може мати місце лише в зв'язку з докорінними змінами в організації виробництва, наприклад, при зміні профілю підприємства, введенні нового тарифно-кваліфікаційного довідника. Подібні випадки є змінами істотних умов праці й повинні провадитися за правилами

6. Що таке відрядна форма оплати праці?

В порівнянні з погодинною заробітною платою, відрядна форма оплати праці має набагато більше можливостей для контролю вірогідності, обґрунтованості та законності її нарахування. Якщо щодо погодинної оплати праці ми говорили тільки про необхідність дотримання законодавчо встановленого мінімального рівня заробітної плати, то за відрядною формою оплати праці крім дотримання даної "мінімальної межі" необхідно стежити за відповідністю ще кількох показників і даних обліку. Але все по порядку.

По-перше, щодо дотримання мінімального рівня заробітної плати. Ми вже говорили і демонстрували на прикладі (дивися вище) прямий зв’язок відрядної розцінки з нормою часу. Відштовхуючись від норми часу і здійснюється перевірка відповідності встановленої відрядної розцінки вимогам законодавства про мінімальну заробітну плату.

Чому така перевірка здійснюється, відштовхуючись від норми часу, а не від, наприклад, норми виробітку? Тому що мінімальна заробітна плата визначена для певного проміжку часу.

Відрядна форма оплати праці має такі основні системи оплати праці, як пряма відрядна, відрядно-преміальна і відрядно-прогресивна.

При прямій відрядній системі виплата заробітної плати прямо пропорційна кількості виробленої чи продукції виконаної роботи. Помноживши відрядну розцінку на обсяг вироблення, визначають розмір заробітної плати.

Часто застосовують бригадну відрядну оплату, при якій заробітну плату нараховують групі (бригаді) робітників, а потім розподіляють її між членами бригади пропорційно кількості відпрацьованих кожним робітником годин з урахуванням тарифних ставок і розрядів.

Відрядно-преміальна система оплати праці відрізняється від прямої відрядної системи тим, що робітником, крім заробітної плати по основних відрядних розцінках, виплачують премії по встановленій шкалі за ті чи інші якісні і кількісні показники роботи.

Такими показниками звичайно бувають: перевиконання норм виробітку, підвищення якості продукції, відсутність шлюбу і т.д.

При відрядно-прогресивній системі частина чи продукції робіт, випущеної чи здійсненої в зв'язку з перевиконанням установлених норм, оплачують за підвищеними розцінками.

Відрядну оплату праці рекомендовано застосовувати на ділянках і видах виробництва, де маються кількісні показники чи вироблення виконання робіт, що правильно відбивають витрати праці працівників; виробничі умови для збільшення вироблення проти встановлених норм і завдань, можливості для точного обліку фактично зробленої чи продукції виконаних робіт.

Акордною формою називають відрядну оплату праці за кінцеві результати виробництва, тобто за виконання у визначений термін закінченого комплексу (циклу) робіт.

При ній чи колективу окремому працівнику встановлюють загальну суму оплати праці за виконання встановленого комплексу робіт.

7. Що таке погодинна форма?

Годинні тарифні ставки застосовуються в більшості галузей виробництва, де завдання робітнику установлюються у вигляді норм часу на одиницю виробу або операцію. На основі погодинних тарифних ставок здійснюються додаткові виплати робітникам за роботу в нічний час, доплати незвільненим від основної роботи бригадирам за керівництво бригадою, доплати за понаднормовані роботи та ін. Тому на всіх виробництвах, і на тих, де установлюються денні і місячні тарифні ставки, необхідно розраховувати погодинні тарифні ставки.

Погодинною формою називають оплату праці за визначену кількість відпрацьованого часу поза прямою залежністю від кількості виконаних робіт. За відпрацьований час звичайно приймають календарний місяць (при місячній тарифній чи ставці місячному посадовому окладі), день (при денній тарифній ставці) чи година (при годинній тарифній ставці).

При погодинній оплаті праці основним документом, який служить підставою для нарахування заробітної плати, є табель використання робочого часу (ф. № П-12 і № П-13).

Погодинна форма оплати праці має дві основні системи: просту погодинну і почасово-преміальну.

Проста погодинна система у своїй основі має тільки кількість відпрацьованого часу. При ній оплата праці будується диференційовано в залежності від кваліфікації працівників і їхнього виробничого стажу. У багатьох випадках тут установлюють місячні посадові оклади.

При почасово-преміальній системі на додаток до погодинної тарифної ставки, для посилення матеріального стимулювання за досягнення встановлених чи показників високої якості робіт, працівникам виплачують премії.

8. Як найти заробітну плату відрядника? Погодинна робітника?

Для розрахунку погодинного заробітку працівника достатньо знати його розряд, погодинну тарифну ставку даного розряду і кількість відпрацьованих годин за табелем. При розрахунку заробітної плати за посадовим окладом останній зберігається при відпрацюванні всіх робочих днів місяця. Якщо відпрацьована неповна кількість робочих днів, середньоденний заробіток перемножається на кількість відпрацьованих днів.

Приклад. Посадовий оклад працівника — 200 гри. Робочих днів у звітному місяці — 25, фактично відпрацьовано працівником — 21 день. Середньоденний заробіток — 8 грн. (200 грн. : 25). Сума погодинного заробітку -168 грн. (8 грн.-21).

При відрядній оплаті праці та індивідуальному виконанні робіт заробіток робітника визначається множенням кількості виготовленої продукції (виконаних робіт, послуг), зазначених у відповідних первинних документах, на встановлену розцінку за одиницю роботи. При бригадній

формі організації праці заробітна плата і премії за виконану роботу нараховуються всій бригаді, а потім розподіляються між членами бригади пропорційно до відпрацьованих кожним робітником годин з урахуванням їх кваліфікації (розряду). Для цього роблять розрахунок у такій послідовності: 1) спочатку множенням відпрацьованої кількості годин кожним робітником на їх погодинні тарифні ставки і підсумком цих добутків знаходять заробіток бригади за тарифними ставками; 2) потім визначають відношення відрядного заробітку бригади до заробітної плати її членів за тарифними ставками (коефіцієнт приробітку); 3) множенням заробітку за тарифною ставкою кожного члена бригади за фактично відпрацьований час на коефіцієнт приробітку визначають відрядний заробіток окремих членів бригади.

9. Як найти прибуток від реалізації продукції?

Прибуток від реалізації продукції — представляє собою різницю між виторгом від реалізації продукції без податку на додану вартість, акцизів, експортних тарифів і витратами на виробництво і реалізацію, включених у собівартість продукції.

На підприємствах виробничої сфери можуть бути використані три методи розрахунку прибутку від реалізації продукції: прямого розрахунку, за показником витрат на одну гривню продукції, економічний (аналітичний) метод.

Метод прямого розрахунку. Прибуток розраховується за окремими видами продукції, що виробляються і реалізуються. Для розрахунку необхідні такі вихідні дані.

1. Перелік і кількість продукції відповідної номенклатури (асортименту), що планується до виробництва і реалізації.

2. Собівартість одиниці продукції.

3. Ціна одиниці продукції (ціна виробника).

Цей метод розрахунку застосовується за відносно невеликого асортименту продукції. Метод достатньо точний, але надто трудомісткий, коли реалізується великий асортимент продукції. Крім того, він не дає можливості визначити вплив на прибуток окремих факторів.

Розрахунок прибутку на підставі показника витрат на 1 грн. продукції. Це укрупнений метод. Може застосовуватись по підприємству в цілому за розрахунку прибутку від випуску, реалізації всієї продукції. Передбачається використання даних про виробничі витрати та реалізацію продукції за попередній період, а також очікувану їх зміну, що прогнозується в наступному періоді.

За цього методу розрахунку також бракує можливості визначити вплив окремих чинників на обсяг прибутку, його зміну.

Економічний (аналітичний) метод. Може використовуватися для розрахунку прибутку від випуску (реалізації) продукції. Він відрізняється від уже розглянутих методів розрахунку прибутку тим, що дає змогу визначити не тільки загальну суму прибутку, а й вплив на неї зміни окремих чинників: обсягу виробництва (реалізації) продукції; собівартості продукції; рівня оптових цін і рентабельності продукції; асортименту та якості продукції.

Розрахунок прибутку цим методом здійснюється окремо за порівнянною і непорівнянною продукцією в плановому періоді. Порівнянна продукція — це продукція, що вироблялася в попередньому періоді. Непорівнянна продукція — це продукція, що не вироблялася на підприємстві в попередньому періоді.

Розрахунок прибутку за порівнянною продукцією здійснюється в такій послідовності:

* визначається очікуваний базовий прибуток і базова рентабельність продукції;

* порівнянна продукція планового періоду визначається за собівартістю періоду, що передував плановому;

* виходячи з рівня базової рентабельності продукції розраховується прибуток за порівнянною продукцією в плановому періоді;

* розраховується вплив окремих чинників на зміну прибутку в періоді, що планується.

Розрахунок базового прибутку здійснюється на підставі звітних або очікуваних даних за попередній період. Базовий прибуток — це прибуток від випуску (реалізації) продукції в періоді, що передував плановому. За його розрахунку здійснюється коригування звітного, очікуваного прибутку з урахуванням чинників, що на нього вплинули тоді, але не діятимуть у періоді, що планується: зміна оптових цін, припинення випуску окремих видів продукції, зміна рентабельності окремих видів продукції, зниження їх собівартості. Від точного розрахунку базового прибутку залежить точність усіх наступних розрахунків.

10. Як найти рентабельність виробу?

Слово "рентабельність" (дохідний, прибутковий) і означає показник економічної ефективності виробництва на підприємствах у різних галузях і народному господарстві в цілому.

До показників рентабельності продукції відносять:

1. Рентабельність окремих виробів — розраховується як відношення прибутку від виробу до собівартості самого виробу.

2. Рентабельність реалізованої продукції — розраховується як відношення прибутку від реалізації продукції (або чистого прибутку) до виручки від реалізації продукції.

3. Рентабельність виробництва — розраховується як відношення прибутку від реалізації до вартості основних фондів і матеріальних оборотних коштів.

Рентабельність реалізованої продукції доцільно аналізувати, ураховуючи вплив таких факторів:

— зміна структури та асортименту продукції;

— зміна собівартості продукції;

— зміна відпускних цін на продукцію.

Кожному підприємству необхідна інформація про рентабельність його діяльності. Основним показником рентабельності підприємства є рентабельність виробництва, що розраховується як відношення прибутку від реалізації продукції до всього авансованого капіталу (суми всіх активів). В економічній літературі її часто називають загальною рентабельністю.

11. Які доплати входять до фонду оплати праці?

У денний фонд, окрім годинного фонду заробітної плати, входить доплата підліткам за скорочений робочий день і оплата перерв для годування дітей.

Місячний (квартальний, річний) складається з денного фонду заробітної плати, оплати чергових і додаткових відпусток, оплати за час виконання державних і громадських обов'язків, доплати за вислугу років і вихідної допомоги, заробітної плати працівників, відряджених на інші підприємства або на навчання.

Крім основного фонду заробітної плати робітників, необхідно також визначити премії, доплати, що входять до складу годинного, денного і річного фондів.

Сума премій відрядникам і почасовикам визначається на основі чинних преміальних положень на підприємствах. Розрахунок премій здійснюється на основі таких показників: кількості робітників, які оплачуються за преміальною системою, заробітної плати за відрядними розцінками або тарифними ставками, а також показників, за які преміюються робітники. Оскільки різні групи робітників преміюються за різні показники, розміри премій визначаються за кожною групою робітників, які преміюються за одні й ті ж самі показники.

Додаткова заробітна плата — це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

12. Що таке собівартість продукції?

Собівартість продукції – це грошовий вираз витрат по виготовленому продукту.

Собівартість продукції є комплексним економічним показником, який характеризує ступінь використання усіх виробничих ресурсів (матеріальних, грошових, трудових).

Собівартість як показник використовують:

• для контролю за використанням ресурсів;
• визначення економічної ефективності від запроваджених заходів;
• встановлення цін на продукцію;
• від собівартості залежить розмір прибутку

Ц = Собівартість + Прибуток

В залежності від часу формування затрат є собівартість:

• планова;
• фактична;

Планова собівартість – визначають перед початком планового року і планують на основі норм витрат ресурсів та цін на ресурси на момент складання плану.

Фактична собівартість – відображає фактичні витрати на виробництво продукції за даними бух обліку.

Індивідуальна собівартість – це витрати по виготовленню і реалізації продукції окремого виробника.

Суспільна собівартість (галузева) — це узагальнене значення індивідуальних собівартостей, вона становить основу ринкової ціни.

Собівартість складається із ряду елементів витрат.

А структура собівартості – це % співвідношення між елементами витрат.

Список використаної літератури

1. Єсінова Н. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Навчальний посібник/ Ніна Єсінова,. — К.: Кондор, 2004. — 429 с.

2. Виноградський М. Організація праці менеджера: Навчальний посібник/ Микола Виноградський, Алла Ви-ноградська, Олена Шканова,; Київ. економ. ін-т менеджм.. — К.: Кондор, 2002. — 516 с.

3. Грішнова О. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Підручник/ Олена Грішнова,. — К.: Знання, 2004. — 535 с.

4. Економіка праці і соціально-трудові відносини: Навчальний посібник/ В. М. Ковальов, В. С. Рижиков, О. Л. Єськов та ін; Мін-во освіти і науки України, Донбаська державна машинобудівна академія. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 255 с.

5. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Навчальний посібник/ А. В. Мерзляк, Є. П. Михайлов , М. Х. Корецький та ін.; М-во освіти і науки України, ГУ "ЗІДМУ". — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 235 с.

6. Завіновська Г. Економіка праці: Навчальний посібник/ Галина Завіновська,; М-во освіти України. КНЕУ. — К.: КНЕУ, 2003. — 298 с.

7. Калина А. Економіка праці: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Алла Калина,; МАУП. — Київ, 2004. — 268 с.

8. Махсма М. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Навчальний посібник/ М.Б. Махсма,. — К.: Атіка, 2005. — 303 с.