Теоретичні питання зовнішньоекономічної політики

1. Логічна схема розвитку ЗЕД в Україні

2. Сутність кон’юнктури світового рахунку та її вплив на розвиток ЗЕД

3. Механізм формування інтернаціональної вартості товару.

4. Механізм реалізації науково-технічних зв’язків.

5. Митні податки та збори.

6. Види ризиків у ЗЕД.

Список використаної літератури.

1. Логічна схема розвитку ЗЕД в Україні

З прийняттям Верховною Радою (16 липня 1990 р.) Декларації про державний суверенітет Україна самостійно здійснює і регулює зовнішньоекономічну діяльність, керуючись при цьому як внутрішнім, так і міжнародним законодавством.

Основоположними принципами, на яких базується система зовнішньоекономічної діяльності в Україні, є такі: суверенітет народу України; свобода зовнішньоекономічного підприємництва; рівність і недискримінація всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності перед законами України; верховенство закону і захисту інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, еквівалентність обміну.

Принцип суверенітету народу України полягає у:

• виключному праві народу України самостійно та незалежно здійснювати зовнішньоекономічну діяльність на території України, керуючись чинним законодавством України;

• обов'язку України з виконання договорів і зобов'язань у сфері міжнародно-економічних відносин.

Принцип свободи зовнішньоекономічного підприємництва реалізується у:

• праві суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності добровільно вступати в зовнішньоекономічні зв'язки;

• праві суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності здійснювати її в будь-яких формах, які прямо не заборонені законодавством України;

• обов'язку дотримуватися при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності порядку, встановленого законодавством;

• виключному праві власності суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності на всі одержані ними результати даної діяльності.

Основу принципу юридичної рівності та недискримінації становлять:

• рівність перед законом усіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності;

• заборона будь-яких дій держави, результатом яких є обмеження прав і дискримінація суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності;

• неприпустимість обмежувальної діяльності з боку будь-яких її суб'єктів.

Принцип верховенства закону — це передусім регулювання зовнішньоекономічної діяльності тільки законами України та заборона застосування підзаконних актів, ща створюють менш сприятливі умови для функціонування суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності.

Принцип захисту інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності реалізується у:

• однаковому захисті інтересів усіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності на території України;

• однаковому захисті інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності за межами України згідно з нормами міжнародного права;

• захисті державних інтересів як на території України, так і за її межами.

Основоположною тезою принципу еквівалентності обміну є неприпустимість демпінгу при ввезенні та вивезенні товарів[1, c. 24-26].

2. Сутність кон’юнктури світового рахунку та її вплив на розвиток ЗЕД

Термін "кон'юнктура" походить від латинського слова "conjungo", що означає "з'єдную", "зв'язую". Поняття "кон'юнктура товарного ринку" та "загальногосподарська кон'юнктура" найчастіше використовують, коли йдеться про характеристику конкретної ситуації, що склалася на даний момент або за певний проміжок часу на товарному ринку або в народному господарстві країни.

Характеристика ринкової ситуації включає, як правило, таке: ступінь збалансованості ринку (співвідношення попиту і пропозиції), що сформувалася, намітилась або змінилась; тенденції його розвитку; силу й розмах конкурентної боротьби; рівень усталеності або змінюваності його основних параметрів; масштаби ринкових операцій і ступінь ділової активності; рівень комерційного ризику; положення ринку у визначеній точці економічного або сезонного циклу.

Кон'юнктура ринку характеризується трьома найважливішими принципово відмінними рисами:

• варіабельністю;
• циклічністю;
• динамічністю.

Вивчення кон'юнктури ринку може бути як загальним, інтегрованим, так і спеціальним, тобто диференційованим за конкретними ринками. Розрізняють кон'юнктуру ринку товарів і послуг у світових масштабах, у масштабах країни й окремих регіонів. Дана робота присвячена кон'юнктурним дослідженням на світових товарних ринках і має на меті висвітлити саме їх специфічні ознаки[4, c. 67].

Дослідження кон'юнктури світових товарних ринків включає всебічний аналіз різноманітних факторів, які впливають на стан і розвиток світових товарних ринків. Для кількісної оцінки змін та визначення тенденцій у розвитку кон'юнктури під впливом цих факторів використовується відповідна система показників кон'юнктури. Дослідження умов виробництва і споживання товару, змін попиту і пропозиції відбувається у певній послідовності з використанням відповідних прийомів і правил, які будуть розглянуті нижче.

Кон'юнктура світового господарства або окремої галузі та товарного ринку в кожний конкретний момент часу визначається великою кількістю сукупності факторів, причин і умов розвитку господарства. Розвиток кон'юнктури визначається впливом:

• економічних;
• політичних;
• військових;
• науково-технічних;
• природнокліматичних;
• психологічних (чуток, паніки, очікувань) та інших факторів.

Уся сукупність кон'юнктуроутворюючих факторів структурується на:

а) постійно діючі та тимчасові, випадкові, стихійні;

б) фактори стимулюючі та фактори, які стримують розвиток економіки;

в) фактори циклічні та нециклічні[7, c. 124-125].

3. Механізм формування інтернаціональної вартості товару

На світовому ринку складається особлива система цін — світові ціни. Світова ціна являє собою грошове вираження інтернаціональної вартості товарів і послуг, що реалізуються на зовнішньому ринку.

Інтернаціональна вартість визначається середньосвітовим необхідним робочим часом. Але, на відміну від процесу формування вартості на національному рівні, суспільно необхідні затрати праці в міжнародному масштабі значною мірою залежать від умов виробництва якого-небудь товару в країні, яка є його головним експортером на світовому ринку, а не просто виробником.

В основі формування світової ціни лежить інтернаціональна вартість. У кожній країні існує свій власний рівень суспільно необхідних затрат праці, а отже, й своя національна вартість. Національні вартості не збігаються, що обумовлено відмінностями в технічному рівні виробництва, кваліфікації робочої сили, природно-кліматичних умовах, а тому і в продуктивності й інтенсивності праці за одиницю робочого часу.

У міру розвитку міжнародного поділу праці і втягнений різних країн у світове господарство вартість стає інтернаціональною категорією. Інтернаціональна вартість визначається середньосвітовим суспільно необхідним робочим часом. Але на відміну від процесу формування вартості на національному рівні суспільно необхідні затрати праці в міжнародному масштабі значною мірою залежать від умов виробництва якого-небудь товару в країні, яка є його головним експортером на світовому ринку, а не просто виробником. Усередині ж країни основні виробники й постачальники продукції на ринок — це, як правило, ті ж самі фірми[5, c. 73].

Загальні принципи ціноутворення на світовому ринку виявляються в тому, що в умовах розвитку інтернаціоналізації виробництва формується інтернаціональна вартість товару як суспільне необхідна та її похідні — інтернаціональні витрати виробництва та інтернаціональна ціна виробництва. Дія законів вартості, попиту і пропозиції веде до того, що основою світової ціни товару стає його інтернаціональна вартість, навколо якої й коливаються ціни на нього.

Проте є ще й друга основа реальної ціни на товар на світовому ринку, яка визначається особливістю ціноутворення на цьому ринку. Така особливість полягає в тому, що в основі ціни знаходиться також індивідуальна вартість товару в країнах — головних його експортерах. Справа в тому, що при невідшкодуванні витрат на виробництво товару в головних його експортерах вони зменшують свій експорт, тоді під дією на світовому ринку законів попиту і пропозиції зростає ціна на дані товари до рівня, що відшкодовує витрати виробництва і вартість в зазначених країнах[1, c. 143].

4. Механізм реалізації науково-технічних зв’язків

У сучасних умовах зовнішньоекономічні зв'язки стають могутнім засобом прискорення науково-технічного розвитку та інтенсифікації економіки, оскільки оволодівати найновішими досягненнями науки й техніки без інтенсивного обміну результатами наукових досліджень, різноманітними товарами й послугами означає нераціонально використовувати власні ресурси, втрачати час і темпи розвитку.

Зовнішньоекономічна діяльність дає змогу прискорювати науково-технічний прогрес завдяки організації спільних досліджень, швидкому переобладнанню сучасною технікою галузей і виробництв, сприяє розв'язанню багатьох соціальних проблем. Отже, зовнішньоекономічні зв'язки стають одним з основних чинників розвитку господарства України.

По каналах міжнародних зв'язків в області обміну науково-технічними досягненнями відбувається передача науково-технічної інформації у формі знань і технології, тобто навичок, способів виробництва, конструкцій нових виробів. Обмін новими знаннями дає можливість потенційним партнерам по науково-технічному обміні орієнтуватися в напрямках розвитку науки і техніки, одержувати загальні зведення про наявні досягнення в різних галузях науки і виробництва. Передача науково-технічної інформації відбувається в основному на некомерційній основі і створює можливості для розвитку майбутньої торгівлі технологіями. Найважливішими формами некомерційних науково-технічних зв'язків є: обмін науковими і технічними знаннями через особисті контакти вчених і фахівців, науково-технічні публікації, міжнародні виставки і ярмарки, реклама, некомерційна передача технічних знань країнам, що розвиваються, некомерційні потоки технологій у структурах приватних фірм[4, c. 132].

Технологічна допомога країнам, що розвиваються, у залежності від кількості країн, що беруть участь у проекті може бути:

• двостороння — здійснюється по угодах між урядами країни-донора і країни одержувача допомоги;
• багатобічна — здійснюється декількома країнами у відношенні одного країни-одержувача.

До розряду багатобічної відноситься і технологічна допомога по лінії міжнародних організацій. Однієї з перших міжнародних організацій, що стала надавати технічну допомогу країнам, що розвиваються, стала Програма розвитку ООН. Великі програми здійснюють також МВФ, Світовий банк, ОЕСР і практично всі інші організації.

Розвиток такого прогресивного явища як некомерційний обмін науково-технічними знаннями в міжнародному масштабі стримується поруч факторів:

• мілітаризація наукових досліджень;
• перехід на роботу з наймання до власника капіталу науково-технічних кадрів, у результаті чого їхня робота засекречуєтся або оформляється як власність роботодавця;
• універсальна попередня цензура публікацій науковців.

В області некомерційної технічної допомоги країнам, що розвиваються, часто спостерігається інвестування засобів у технології вчорашнього дня, у такий спосіб країни, що передають технології в країни, що розвиваються, заробляють іноді суми, що перевищують допомогу.

Науково-технічне співробітництво організацій і підприємств, розташованих у різних країнах, або ж державних організацій і структур має своєю метою досягнення визначеного результату, у якому зацікавлені сторони, що співробітничають. При цьому відбувається об'єднання усіх або частини знаходяться в їхньому розпорядженні матеріальних, фінансових ресурсів, науково-дослідних кадрів, результатів попередніх розробок кожної сторони. Через цю форму міжнародних зв'язків досягається як економія ресурсів на досягнення результатів, так і скорочення ризику у випадку невдачі. Отриманими в процесі співробітництва науково-технічними знаннями і результатами мають право користуватися всі учасники відносин. Ступінь участі в кінцевому результаті звичайно визначається пропорційно частці участі у виконаних роботах.

Основними формами науково-технічного співробітництва є:

• координація наукових і технічних досліджень:
• спільне проведення досліджень;
• кооперація робіт в області наукових і технічних досліджень.

Поряд із застосуванням цих основних форм науково-технічне співробітництво здійснюється також через проведення наукових і технічних досліджень за замовленням, надання технічної допомоги і послуг науково-технічного характеру, навчання і стажування фахівців.

Доцільні форми співробітництва визначаються в кожнім конкретному випадку, виходячи з цілей і змісту робіт. По можливості перевагу віддають кооперації, що забезпечує більш прискорене в порівнянні з іншими формами співробітництва впровадження й освоєння результатів виконаних у ході спільних робіт досліджень і проектів. Для посилення достоїнств і ослаблення недоліків окремих форм співробітництва часто використовуються їхні різні сполучення.

Для юридичного оформлення відносин, що виникають при здійсненні науково-технічного співробітництва, складають:

• міжнародні угоди, предметом яких може бути співробітництво в проведенні наукових і технічних досліджень по обраних проблемах, створення тимчасового колективу, спільної лабораторії, міжнародної науково-технічної організації;
• цивільно-правові договори або контракти між організаціями різних країн, предметом яких може бути проведення наукових і технічних досліджень на основі кооперації або за замовленням, створення тимчасових колективів або лабораторій, ліцензійні договори[1, c. 217-219].

5. Митні податки та збори

Митне регулювання — це відносини, які виникають між державою і суб'єктами ЗЕД з приводу умов перетинання національного кордону товарами, капіталами, послугами, робочою силою. Митне регулювання — це погодження регулювання питань, пов’язаних із встановленням митних податків, митних зборів, а також процедурами митного контролю, організацією діяльності органів митного контролю.

Існує 2 рівня митного регулювання в практиці ЗЕД країн світу:

І. Міжнародний рівень передбачає здійснення митного регулювання шляхом прийняття та виконання рішень відповідних міжнародних спеціалізованих організацій. Зокрема, ГАТТ/СОТ, які здійснюють митне регулювання за допомогою:

— Встановлення основних міжнародних принципів митного регулювання.

— Фіксує норми операцій в країнах, що входять до її складу.

В сучасних умовах ГАТТ/СОТ регулює майже 90% експортно-імпортних операцій (зовнішньоторговельного обороту) країн світу. Для того щоб вступити в COT, треба мати рекомендації країн-членів COT та окремих груп країн (інтеграційних об'єднань).

ІІ. Національний рівень базується на відповідних актах національного законодавства. В Україні це:

— Митний кодекс України.

— Закон України «Про єдиний митний тариф України».

Основні принципи митного регулювання в Україні:

1. Митну політику визначає ВР.

2. Митне регулювання ЗЕД здійснюється лише на території України.

3. Митне регулювання ЗЕД здійснюється відповідно до законів України.

4. Митне регулювання передбачає оподаткування :

— товарів, які ввозяться в Україну;

— товарів, які вивозяться з України;

— товарів, що транспортуються через територію України.

5. Ставки митного тарифу єдині для всіх суб'єктів ЗЕД і не залежать від:

— форм власності суб'єктів ЗЕД;

— форми організації діяльності суб'єктів ЗЕД;

— територіального розміщення суб'єктів ЗЕД.

6. У В(с)ЕЗ встановлюється спеціальний митний контроль, який передбачає пільги для суб'єктів ЗЕД.

7. До принципів митного регулювання відносять митні правила, які включають:

— оформлення декларації на товар, що перетинає митний кордон нашої країни;

— обов'язкове стягнення митних податків та митних зборів;

— надання митних пільг суб'єктам ЗЕД відповідно до національного законодавства.

8. Введення в дію митних правил передбачає їх публікацію за 45 днів до цього моменту. Органи митного контролю: ф Державна митна служба, її структура:

— 70 митниць;

— 230 митних переходів;

— працює 20 тис. Митників;

— довжина митного кордону 8 тис. км[6, c. 157-159].

Митний контроль здійснюється на території України і включає 3 стадії:

1. Заповнення митних документів суб'єктами ЗЕД (декларації). В них фіксуються дані про товар, який підлягає експорту/імпорту.

2. Проведення митного огляду товару, що підлягає експорту/імпорту.

3. Отримання товару з митниці та сплата мита. Для того, щоб товар перетнув митний кордон, треба мати такі документи:

— Дозвіл державних органів (реєстрація суб'єкта, надає йому право виходу на зовнішній ринок).

— Документи, що заповнюються на митниці.

— Ліцензія на експорт/імпорт товару, якщо він підлягає ліцензуванню.

— Документи, що свідчать про сплату митних податків.

— Документи, що свідчать про сплату митних зборів.

— Сертифікат походження товару.

— Сертифікат якості товару.

— Дозвіл санітарної служби.

— Дозвіл екологічної служби.

— Документи, що свідчать про сплату ПДВ.

— Документи, що свідчать про сплату акцизних зборів.

Митний податок — податок, який стягується при перетинанні товарами митного кордону певної країни.

Види митних податків:

1. Адвалорне мито — податок, який розраховується як процент від вартості товару, що підлягає експорту/імпорту. Його особливості:

1. Існує два види адвалорного мита:

— Максимальне — застосовується при імпортних операціях і передбачає захист вітчизняних виробників;

— Мінімальне — застосовується при експортних операціях.

2. Ставка адвалорного мита є прогресивною, тобто із зростанням вартості товару відповідно зростає ставка адвалорного мита.

Митні податки стягуються в національній валюті.

2. Специфічне мито — тариф, тверда ставка, яка застосовується до переліку товарів, що піддягають експорту/імпорту із зазначеним проти кожного з них розміру митного податку у вигляді проценту або грошової суми від одиниці товару. Воно застосовується до таких кількісних параметрів товару, що підлягає експорту/імпорту:

— Вага товару.

— Об'єм товару.

— Кількість товару.

— Погонні метри товару.

3. Комбіноване мито — мито (податок) на товар, що підлягає експорту/імпорту, в якому поєднані принципи нарахування адвалорного та специфічного мита.

4. Сезонне мито — стягується з товару, що має сезонний характер.

5. Спеціальна митна подать — стягується з товарів, що підлягають експорту/імпорту та які виробляються згідно угод про міждержавну спеціалізацію та кооперацію виробництва.

6. Антидемпінгова митна подать — застосовується до тих суб'єктів ЗЕД, які порушують антидемпінгове законодавство. Основним критерієм для нарахування антидемпінгового мита є моніторинг індикативних цін — орієнтовних цін на товари, які реалізовуються на світовому ринку. Якщо ціни товарів, що реалізовуються, нижчі за індикативні ціни, то розмір антидемпінгового податку буде становити різницю між ними.

7. Компенсаційне мито — податок, який стягується зверху встановленого ввізного мита. Воно стягується з тих суб'єктів ЗЕД, які отримали субсидії для розвитку експортного виробництва.

Митні збори — це податки, які стягуються з суб'єктів ЗЕД при перетинанні товарами митного кордону певної країни. Митні збори — це оплата послуг, що надають суб'єктам ЗЕД працівники митниці. Основна різниця між митними зборами та митними податками полягає в тому, що митні податки обов'язково поступають до державного бюджету, а митні збори йдуть на утримання митної служби (але не на оплату праці митників).

Види митних зборів:

— Марочний.

— Санітарний.

— Збір за пломбування товарів, що підлягають експорту/імпорту.

— Збір за розміщення товарів на складах.

— Збір за збереження вантажу.

Ставка митних зборів становить 0,2% від вартості вантажу, що підлягає експорту/імпорту, але не менше $30[7, c. 214-215].

6. Види ризиків у ЗЕД

Основна мета регулювання ризиків в ЗЕД — це захист суб'єкта ЗЕД від збитків та мінімізація витрат пов'язаних із здійсненням зовнішньоекономічної операції.

На сьогодні 80% суб'єктів господарської діяльності в країнах світового співтовариства здійснюють зовнішньоекономічної операції. Ця діяльність пов'язана з великою кількістю ризиків. В ЗЕД нараховується близько 150 видів ризиків.

Основні види ризиків:

• Ризики, пов'язані з вибором країни здійснення зовнішньоекономічної операції.
• Ризики, пов'язані з вибором іноземного партнера.
• Маркетингові ризики.
• Транспортні ризики.
• Ризики пов'язані з укладанням МГК.
• Комерційні ризики в ЗЕД.
• Ризики, пов'язані з митним регулюванням[6, c. 158].

І. Ризики, пов'язані з вибором країни здійснення зовнішньоекономічної операціїподіляються на:

Політичні ризики. Макроекономічні ризики.

1. Політичні ризики — це можливість виникнення збитків або скорочення розмірів прибутку як наслідок державної політики. Складові політичних ризиків:

1. Політична стабільність (імовірність зміни режиму).

2. Економічна стабільність (економічне зростання або криза).

3. Валютна стабільність (вільна конвертованість валюти, стійкість національної валюти).

4. Переведення капіталу та прибутку за кордон.

5. Захист технологій (патенти, ліцензії).

6. Відношення до іноземних інвестицій (пільги, привабливість, обмеження).

7. Культурна взаємодія (позитивне та негативне відношення до експорту/імпорту).

2. Макроекономічні ризики — це ризики, які характеризують загальний економічний рівень розвитку країни До них відносяться;

1. Стан внутрішньої економіки країни-суб'єкта ЗЕД.

2. Оцінка економіки країни партнера (конкурентоздатність, частка експорту в ВВП).

3. Заборгованість країни.

Ризики пов'язані з вибором країниоцінюються за індексами:

1. Індекс політичного ризику

2. Індекс поточної економічної ситуації

3. Індекс можливостей переведення капіталу та векселів закордон.

4. Індекс можливостей отримання прибутку.

Наведені індекси містяться в публікаціях міжнародних консалтингових фірм.

ІІ. Ризики пов'язані з вибором іноземного партнера

На сьогодні інформацію про діяльність будь-якої іно-земної фірми можна знайти в спеціальних довідниках. Наприклад, Довідник «АдресЄвро» містить інформацію про 150 тисяч фірм з 15 країн світу. Довідник «Зарубіжні виробники», де вказані координати фірм, товари, які вони виробляють та ін. Така інформація надійна, але недостатньо повна. Тому для того, щоб зменшити ризик, пов’язаний з надійністю інформації партнера та про нього, необхідно знати наступне:

1. Характер партнера (його репутація в діловому світі, відповідальності).

2. Фінансові можливості партнера (його здатність здійснювати розрахунки).

3. Оцінка майна партнера (розмір та структура капіталу).

4. Забезпеченість партнера (матеріальні цінності, які можна здати під заставу).

5. Конкурентоздатність партнера.

6. Створення системи збору та аналізу інформації про можливих партнерів.

ІІІ. Маркетингові ризики

Ці ризики пов'язані з просуванням та реалізацією товарів на світових ринках.

Маркетингові ризики поділяються на 3 види: Інформаційний ризик. Інноваційний ризик. Галузевий ризик.

І. Інформаційний маркетинговий ризик містить близько 250 показників. Основні з них:

1. Розмір світового ринку.

2. Динаміка торгівлі товарами.

3. Ринкова перспектива.

4. Сезонність.

5. Світові ціни.

6. Потреба в товарі.

7. Участь посередників.

8. Упаковка.

9. Конкуренти.

10. Ринкові дослідження.

11. Політична ситуація.

12. Обмеження на торгівлю.

13. Ефективність реклами.

2. Інноваційний ризик передбачає врахування можливих втрат при вкладенні капіталу у виробництво нових товарів та послуг.

3. Галузевий маркетинговий ризик передбачає врахування можливих втрат від змін, які відбуваються в конкретній галузі економіки. При цьому враховуються:

1. Місце фірми партнера в даній галузі.

2. Аналіз діяльності аналогічних фірм в даній галузі.

3. Аналіз діяльності аналогічних фірм в споріднених, суміжних.

ІV. Транспортні ризики

Їх класифікація надана в Іncoterms 2000. Ці ризики містяться в усіх 13 умовах поставок товарів. Основний критерій визначення ризику полягає в тому, що його несе продавець або покупець лише в тому випадку, коли товар знаходиться в його розпорядженні і він є його власником.

V. Ризики, пов'язані з укладанням МГК

Дані ризики мають місце у випадках:

1. Неточності в змісті статей контракту.

2. Невигідності положень, які включаються до статей контракту, для одного з партнерів.

Такі ризики називаються договірними та можуть мати місце в кожній із статей МГК.

VІ. Комерційні ризики в ЗЕД

Такі ризики виникають в процесі реалізації товарів та послуг суб'єктами ЗЕД. Види комерційних ризиків:

1. Можливість ризику відмови реєстрації товару в Україні.

2. Ризик пов'язаний з несвоєчасністю вигідної купівлі/продажу (ризик упущеної вигоди).

3. Ризик зниження доходності.

4. Ризик фінансових втрат

Причини комерційних ризиків.

1. Зменшення обсягу реалізації.

2. Зростання закупочної ціни товару.

3. Зниження обсягу закупок товару.

4. Втрата товару.

5. Втрата якості товару.

6. Зростання витрат обігу.

VІІ. Ризики, пов'язані з митним регулюванням

Ці ризики обумовлюють.

1. Несвоєчасна сертифікація товарів.

2. Неправильний розрахунок митних зборів, акцизу, пдв.

3. Недотримання вимог по заповненню митних документів.

4. Недотримання митного законодавства.

5. Неправильний вибір транспортних засобів, які не відповідають митним вимогам[3, 164-167].

Список використаної літератури

1. Гребельник О. Основи зовнішньоекономічної діяльності : Підручник/ М-во освіти і науки України, Київський нац. торговельно-економічний ун-т. -К.: Центр навчальної літератури, 2004. -382 с.

2. Загородній А. Зовнішньоекономічна діяльність : Термінологічний словник/ Анатолій Загородній, Геннадій Вознюк,. -К.: Кондор, 2007. -166 с.

3. Кириченко О. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності : Навч. посібник/ Олександр Кириченко,. -3-тє вид. перероб. і доп.. -К.: Знання-Прес, 2002. -382 с.

4. Прокушев Е.Ф. Внешнеэкономическая деятельность : Учебно-практическое пособие/ Е. Прокушев,. -М.: ИВЦ "Маркетинг", 1998. -207, с.

5. Решетов В. Аналіз зовнішньоекономічної діяльності : Навч.-метод. пос. для студ. ВНЗ спец. 7050106 "Облік і аудит"/ Валерій Решетов,. -Кіровоград: Імекс-ЛТД, 2002. -139 с.

6. Рум’янцев А. П. Зовнішньоекономічна діяльність : Навчальний посібник/ А. П. Рум’янцев, Н. С. Рум’янцева; М-во освіти і науки України. -К.: Центр навчальної літератури, 2004. -375 с.

7. Управління зовнішньоекономічною діяльністю : Навч. посібник для студ. вуз./ Під заг. ред. А.І. Кредісова; Пер. з рос. Н. Кіт, К. Серажим. -К.: ВІРА-Р, 1998. -447 с.