Теорія промислових криз М. Туган–Барановського та її використання в сучасному економічному розвитку

Категорія (предмет): Економічна теорія

Arial

-A A A+

Вступ.

1. Основні положення теорії промислових криз М.Тугана-Барановського.

2. Внесок Туган-Барановського у розвиток світової економічної думки.

3. Використання теорії М.Тугана-Барановського в сучасному економічному розвитку.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальність теми. Сприйняття і пропаганду суб'єктивно-психологічної теорії цінності австрійської школи в Росії й Україні було доповнено спробами поєднати її з трудовою теорією вартості. Цю спробу зробив видатний український економіст М. Туган-Барановський.

Михайло Іванович Туган-Барановський (1865—1919) — учений зі світовим ім'ям, який зробив величезний внесок у розвиток багатьох теоретичних проблем економіки. Самий тільки перелік його праць і тих питань, які він вивчав і дослідження котрих здобуло йому світове визнання, зайняв би багато сторінок. Він народився в заможній дворянській сім'ї в Харківській губернії. Закінчив 1889 p. фізико-математичний і екстерном — юридичний факультети Харківського університету.

Під впливом прогресивної професури університету (К. Гаттенбергер, Г. Цехановецький) М. Туган-Барановський сприймає ідеї класичної школи, захоплюється марксизмом.

М. Туган-Барановський став першовідкривачем сучасної інвестиційної теорії циклів. Ще 1894 p. він опублікував працю «Промий» лові кризи в сучасній Англії, їх причини і вплив на народне життяйу яку захистив як магістерську дисертацію у Московському університеті. Це дослідження (доповнене й перероблене) було згодом видані майже всіма європейськими і навіть японською мовами.

Туган-Барановський критично проаналізував сучасні йому теорії ринку та криз і високо оцінив теоретичні засади «теорії реалізації» Сея, яка стверджувала, що пропозиція породжує попит.

Він підкреслював правильність думки Рікардо і Сея про те, «що межа виробництва визначається продуктивними силами людства і аж ніяк не розмірами його споживання». Великого значення у проблемі відтворення він надавав виробничому споживанню. Він писав, що «попит на товари створюється самим виробництвом і жодних зовнішніх меж для розширеного відтворення, крім браку продуктивних сил, не існує».

Мета роботиполягає в тому, щоб на основі доступної літератури проаналізувати та з’ясувати основні риси теорії промислових криз М.Тугана-Барановського.

Для досягнення цієї мети у роботі вирішується ряд задач:

визначити основні положення теорії промислових криз М.Тугана-Барановського;
охарактеризувати внесок Туган-Барановського у розвиток світової економічної думки;
проаналізувати використання теорії М.Тугана-Барановського в сучасному економічному розвитку.

Наукова новизнароботи полягає в тому, що на основі аналізу різнопланових джерел розглядається проблема промислових криз в економіці.

Об’єктом дослідженняє основи та загальні риси теорії промислових криз.

Предметом дослідженнявиступає значення теорії промислових криз М.Тугана-Барановського в сучасному економічному розвитку.

1. Основні положення теорії промислових криз М.Тугана-Барановського

Своїми наступними теоріями український економіст здобув широке визнання. Розвиваючи теорію психологічної цінності, він спочатку виступав за поєднання теорій трудової вартості і граничної корисності, а пізніше сформулював "закон", в якому стверджував, що "граничні корисності вільно відтворюваних господарських благ пропорційні їх трудовим вартостям".

У своїй теорії М.І.Туган-Барановський узяв за основу ідею Маркса про зв'язок промислових коливань з періодичним відновленням основного капіталу і заклав основи тенденції — перетворити теорію криз надвиробництва в теорію економічних коливань. Відзначаючи, що роки посиленого створення основного капіталу є роками загального пожвавлення промисловості, М.І.Туган-Барановський пише: “розширення виробництва в кожній галузі підсилює попит на товари, вироблені в інших галузях: поштовх до посиленого виробництва передається від однієї галузі до інший, і тому розширення виробництва завжди діє заразливо і має тенденцію охоплювати все народне господарства. У період створення нового основного капіталу зростає попит рішуче на всі товари”. Але от розширення основного капіталу закінчилися (фабрики побудовані, залізниці проведені). Попит на засоби виробництва скоротилося і їхнє надвиробництво стає неминучим. У силу залежності всіх галузей промисловості друг від друга часткове надвиробництво стає загальним — ціни всіх товарів падають і настає застій. М.І.Туган-Барановський переконаний у тім, що якщо виробництво організувати планомірно, те як би ні було низьке споживання, пропозиція товарів не моглася б перевищити попит.

Ще у ХVIII столітті в основу першої відтворювальної моделі засновника фізиократичного напрямку економічної науки — видатного французького вченого — медика та економіста — енциклопедиста Франсуа Кене було покладено методологію повторення виробничих процесів, їх відтворення на кожному новому витку часу. Але сама ідея економічних циклів сформувалась у іншого французького вченого Клемента Жюгляра вже тільки у середині ХІХ століття. До цього увагу вчених — економістів привертали не цикли, а тільки кризи, що розглядались не як складові циклічного розвитку господарства, а як ознаки соціально-економічного катаклізму, що насувається мов хвиля цунамі, масштаби негативних наслідків якої невідомі. Мабуть, невипадково, що перші економічні цикли, пов'язані з поновленням активної частини основного капіталу, відкрив фізик за фахом Жюгляр, який визначив їх довжину у 7-11 років, тобто у середньому 9 років. Саме такий інтервал спостерігався у середньострокових циклах виробництва світових обсягів ВВП в останні 30 років ХХ століття, мінімальні темпи зростання якого припадали на кризові 1973, 1982, 1991, 2000 рр. Таким чином, наприкінці ХІХ століття в економічній науці склалась уява про існування єдиного “промислового”, або “ділового”, циклу тривалістю у 7-11 (8-10) років, який з посиланням на авторство Жюгляра було детально описано та всебічно проаналізовано у “Капіталі” Карла Маркса, завдяки чому він широко увійшов в проблематику світової економічної теорії і практики[18, c. 87-88].

На основі власної теорії вчений створив в Українській академії наук (1918 р.) Інститут економічної кон'юнктури, ставши його директором. Це був перший інститут такого типу в системі Академії наук. Його знищила більшовицька влада, ідеологи якої досі не можуть пробачити М. Туган-Барановському його антимарксистські теоретичні висновки, хоч їх підтвердила та ж комуно-більшовицька господарська практика. Йдеться про те, що на думку М. Туган-Барановського, економічні кризи можна "зм'якшити" навіть при абсолютному скороченні народного споживання, якщо внести елемент організованості в господарський процес. Це яскраво підтвердилося в умовах тоталітарно-командної господарки, коли планові засади при всій її недосконалості вносили елемент організованості й періодичні кризи не спостерігалися, незважаючи на надзвичайну обмеженість індивідуального споживання. Щоб це відчути, досить нагадати, що виробництво для виробництва було метою командної системи, при якій 72 відсотки сукупного продукту припадало на виробництво засобів виробництва і лише 28 відсотків на виробництво предметів споживання.

На основі господарської дійсності ХХ ст.. можна сказати, що теорія криз і економічної кон'юнктури М. Туган-Барановського — це справді пророче економічне відкриття, яке підтвердила практика ринкової і командно-планової системи. Кожна з цих систем на порозі III тисячоліття стала із своїми результатами. Однак, при збережені умов про які говорив М. Туган-Барановський, розвиток відбувався.

У епіцентрі цього розвитку вчений поставив людину: він опублікував низку праць у журналі "Мир Божий" та інших періодичних виданнях на рубежі XIX — XX ст. Людина як суб'єкт господарської діяльності посідає належне місце і в його фундаментальних дослідженнях, наприклад, у докторській дисертації "Російська фабрика в минулому і сучасному", що була спрямована проти російського народницького месіанізму. Виступи проти російської "самобутності" були розцінені як прихильність М. Туган-Барановського до економічної теорії марксизму. Можливо, це й спонукало вченого виступити з низкою публікацій, у яких піддано критиці марксистський матеріалістичний детермінізм[15, c. 10-11].

1905 року М. Туган-Барановський опублікував свої "Теоретичні основи марксизму". У цій книзі він спростував марксистську теорію падіння середньої норми прибутку, а також марксистську заяву про невідворотній колапс капіталізму вільної конкуренції, він вважав безплідною марксистську теорію додаткової цінності.

З повною підставою можна сказати, що М.І.Туган-Барановський першим сформулював основний закон інвестиційної теорії циклів: фази промислового циклу визначаються законами інвестування. Порушення ж ритму економічної активності, що приводить до кризи, випливає, на думку М.І.Туган-Барановскою, через відсутність паралелізму на ринках різних сфер у період економічного підйому, розбіжності між заощадженнями й інвестиціями, через диспропорційності в русі цін на капітальні блага і споживчі товари.

Основна ідея М.І.Туган-Барановского полягає в тому, що в основі загального товарного надвиробництва лежить часткове надвиробництво, непропорційний розподіл “народної праці”. Таким чином, перше являє собою своєрідне вираження другого.

Якщо загал найвидатніших економістів початку XX ст. визнав теорію М. Туган-Барановського, то послідовники марксистської ортодоксії сприйняли її з люттю тому, що вона суперечила доктрині неминучого краху капіталізму. Учений-економіст відверто і послідовно виступав проти тих, хто виводив необхідність загибелі капіталізму з вузькості ринку. Вчений вважав, що навіть коли робітничий клас зникне, то це не ускладнить реалізацію виробів капіталістичної промисловості. "Основним же законом капіталістичного розвитку я вважаю, — твердив М. Туган-Барановський, — постійне скорочення частки народного споживання в суспільній продукції, що, всупереч Марксові, не створює ніяких нових труднощів для процесу реалізації продукції капіталістичного виробництва"1. А якщо так, то воно не може спричинити крах капіталістичного господарського ладу. Капіталістичне господарство не містить у собі чинників, котрі могли би зробити його дальше існування економічно неможливим[12, c. 146-148].

Велике наукове і прикладне значення теорії ринку, економічних криз і розбудованої на ній теорії економічної кон’юнктури М. Туган-Барановського повністю підтвердилося впродовж XX ст.2. Цим науковим новаторством українського вченого скористалися вчені всіх напрямів економічної думки новітньої доби й окремі держави в проведенні економічної антикризової політики.

Останнє заслуговує на особливу увагу, оскільки підтверджує практичну значимість запропонованої М. Туган-Барановським теорії економічної кон'юнктури. "Якщо йдеться про М. Туган-Барановського, — писав відомий польський економіст Міхал Калецький, — то сучасний капіталізм виразно підтвердив його погляд про парадоксальність і абсурдність "антагоністичних" систем, головним завданням котрих не є задоволення людських потреб. У його візії майбутнього капіталізму машини мали виробляти машини до виробництва машин, цілковито унезалежнивши капіталізм від ринку споживчих благ".

Це вдало підмічене М. Калецьким підтвердження теорії економічної кон'юнктури М. Туган-Барановського в капіталістичних країнах. Ще виразніше її застосування було в планово-директивній системі. Характерно, що в колишньому СРСР — країні економічної та політичної диктатури — всіляко паплюжили теорію М. Туган-Барановського, а в плановій практиці її широко використовували. Щоб це підтвердити, достатньо пригадати фетишизацію розвитку засобів виробництва порівняно з виробництвом предметів споживання, яка була притаманна для економіки тоталітаризму, що звела людей на рівень злиденного існування.

З теорії економічної кон'юнктури М. Туган-Барановського випливало, що ринкова капіталістична економіка має значні можливості для свого дальшого розвитку; їй не загрожує крах у найближчому майбутньому, на що сподівалися марксодокси. Дійсність повністю підтвердила висновки українського економіста, теорією економічних циклів якого скористалися вчені всього світу[7, c. 95-96].

Великий вплив на сучасну політекономію справила теорія економічних циклів і криз М. Туган-Барановського, яка стала панівною на початку XX ст. в Росії. Автор її вважав, що ні класична школа А. Сміта й Д. Рікардо, ні концепція С. Сісмонді не розкривають справжніх причин криз. Він звернув увагу на тісний зв'язок між зміною цін на засоби виробництва та рухом процесу нагромадження грошового капіталу, який іде або на збільшення інвестицій, або на утворення фонду заощаджень. Цими ідеями М. Туган-Барановський передбачив сучасну інвестиційну теорію циклу, центром якої є ідея "заощадження — інвестиції" як головна пружина циклічних коливань. Не погоджуючись із популярною теорією недоспоживання, М. Туган-Барановський виходив з того, що недостатній споживчий попит може компенсуватися розширенням інвестиційного (виробничого) попиту. Інвестиційні можливості зменшуються внаслідок обмеженості банківських ресурсів, установлення невигідних умов застосування позичкового капіталу, а головне — диспропорційності розподілу вільних коштів між сферами економіки. Останнє є вирішальним чинником циклічних коливань і появи економічних криз.

В 90-ті роки XIX ст., коли М. І. Туган-Барановський почав публікувати перші роботи, у західних капіталістичних країнах все наявніше виявлялися монополістичні тенденції. В Росії капіталізм розвивався при збереженні численних залишків кріпацтва. З кінця XIX ст. і в перше десятиліття XX ст. в Росії з'явилися риси монополістичного капіталізму, що накладало відбиток на соціально-економічне та ідейно-теоретичне життя суспільства.

В слов'янській економічній думці поряд із марксизмом почала набувати популярності суб'єктивна школа. Виявилися глибокі розходження у розумінні багатьох основоположних проблем. Йшов процес ідейного і теоретичного розмежування представників різних соціальних прошарків[5, c. 36-38].

Всі ці процеси відбилися на творчості М.І. Туган-Барановського, визначивши і його широкі наукові інтереси, і еволюцію поглядів. Туган-Барановський не належав якійсь певній течії економічної науки. Він був близький то до теорії граничної корисності, то до марксизму, то до ревізіонізму, потім до бернштейнанства, то знову до суб'єктивно-психологічної школи, то прагнув сполучити її ідеї з марксизмом, знайти нові сполучники і з'єднати те й інше.

Наукові висновки, зроблені Туган-Барановським близько ста років тому, не загубили своєї актуальності для України в наш скрутний час. Тим більше, що Михайло Іванович в останні два роки свого життя безпосередньо приймав участь у першому становленні української державності. Відразу після лютневої революції 1917 р. він вже в березні виїхав із Петербурга до Києва, де влітку стає секретарем фінансів Центральної Ради з входженням у її Генеральний Секретаріат, а потім і першим міністром фінансів, промисловості та торгівлі. Але його покликанням все ж таки була наука, а не державна діяльність, і останній рік свого життя він присвятив викладанню у Київському університеті Св. Володимира та організації Академії наук України, яку разом із Володимиром Івановичем Вернадським вони створили восени 1918 року. Останній став її першим президентом, а Туган-Барановський очолив в ній відділення соціально-економічних наук. У відповідності зі своїми теоретичними поглядами він розробляє напрямки наукових досліджень як перспективну комплексну програму, що містила в собі практичні функції наукових досліджень економіки України і, насамперед, сільського господарства. Він підкреслює гостру необхідність вивчення історії господарства й економічної географії України[2, c. 769-770].

Великого значення М. І. Туган-Барановский надавав вивченню економічної кон'юнктури, що на його думку, повинне давати матеріал для з'ясування економічних закономірностей і передбачення майбутнього розвитку економіки. У грудні 1918 р. він очолює створений з його ініціативи Український інститут економічної кон'юнктури. М. І. Туган-Барановський обирається першим в незалежній Україні академіком за фахом “теоретична економія”. В останні роки життя він був також професором Київського університету і деканом його правничого факультету, який він і створив, очолював Українське наукове суспільство економістів. Але його бурхливу громадську і наукову діяльність 22 січня 1919 р. зупинила раптова смерть на 55-м році життя на шляху з Києва до Одеси, звідкіля видатний вчений у складі урядової делегації Української народної республіки мав направитися до Парижу на міжнародну мирну конференцію[2, c. 771].

2. Внесок Туган-Барановського у розвиток світової економічної думки

Світове визнання М.І.Туган-Барановський отримав за дослідження з теорії ринку й економічних криз, розробку концепцій економічної кон'юнктури, яку високо оцінили економісти багатьох країн ще за життя вченого. Але найвищим досягненням в його теоретичній спадщині є номіналістично-кількісна, або кон'юнктурна теорія грошей, яку він виклав в праці "Паперові гроші і метал" (1917 р.).

Туган-Барановський цією теорією на п'ятдесят років випередив кількісну теорію грошей американського професора Мілтона Фрідмена. Важливе значення для становлення економічної теорії як науки має його підручник "Політична економія. Курс популярний" (1919 р.). У ньому автор по-своєму розкриває багато відомих економічних категорій і понять, як капітал, капіталістичне господарство, обмін і ціни, торгівля, гроші, кредит та банки, кооперація та її види.

Політичну економію вчений вважав однією з найважливіших наук і дав таке визначення її предмету, яке актуальне і сьогодні: "Питання про причини різниць у багатстві та убогості народів; неоднакового поділу багатства серед кожного народу і розповсюдження скрізь постійної бідності серед зростання багатства — розглядає наука, що зветься політичною економією. Політична економія досліджує сучасний господарський лад, в його історичному розвиткові". М.І.Туган-Барановський є першим українським ученим, якого визнали економісти всього світу.

М. Туган-Барановський став першовідкривачем сучасної інвестиційної теорії циклів. Ще 1894 p. він опублікував працю «Промислові кризи в сучасній Англії, їх причини і вплив на народне життя», яку захистив як магістерську дисертацію у Московському університеті. Це дослідження (доповнене й перероблене) було згодом видане майже всіма європейськими і навіть японською мовами. Туган-Барановський критично проаналізував сучасні йому теорії ринку та криз і високо оцінив теоретичні засади «теорії реалізації» Сея, яка стверджувала, що пропозиція породжує попит. Інвестиційна теорія циклів М. Туган-Барановського мала величезний вплив на розвиток політичної економії. На його праці не лише й досі посилаються численні західноєвропейські та американські економісти, а й плідно розвивають його ідеї. Схвально ставився до теорії М. Туган-Барановського Кейнс. Зокрема він майже цілком сприйняв ідею М. Туган-Барановського про «заощадження — інвестиції» як головну рушійну силу економічних активностей[6, c. 80].

Займаючись аналізом промислових криз в Англії, Туган-Барановський звернув увагу на помітну відмінність в швидкості накопичення виробничого і грошового капіталів:

• перший розвивається хвилеподібно, в його динаміці яскраво виражені періоди спадів і підйомів;

• другий нагромаджується безперервно, хоч і в його динаміці існують певні коливання.

Ця обставина в значній мірі пояснюється наявністю прибутків, безпосередньо не пов'язаних з промисловим виробництвом, але які відіграють значну роль в суспільстві (різноманітні ренти, прибутки з державних позик). Звідси випливав висновок, що існує цілий ряд прибутків, розмір яких мало залежить від стану національного виробництва. З усіх категорій національного прибутку найсильніше коливається з року в рік в залежності від стану торгівлі і промисловості підприємницький прибуток, потім йде заробітна плата робітників. Вони підвищуються в епохи розширення виробництва, пожвавлення промисловості і падають в епохи застою торгівлі, скорочення виробництва. Але рента, як прибуток, заснований не на особистій діяльності, а на володінні капіталом в тій або іншій формі, майже не схильна до впливу коливань промисловості і безперервно зростає. Туган-Барановський наводить такий приклад: “ проценти з державних позик, іпотек, облігацій і.т.д., як правило, сплачуються так само справно в роки застою, як і в роки пожвавлення промисловості. Земельна рента може падати за тривалі проміжки часу, але короткочасні коливання торгівлі і промисловості ніяк не можуть вплинути на неї через те, що орендні договори укладаються звичайно на більш або менш тривалі терміни ”. У результаті механізм циклічного розвитку капіталістичного господарства був представлений таким чином. У пошуках прибуткового вкладання вільний грошовий капітал чинить постійний тиск на виробництво. І як тільки він туди проникає, починається ланцюгова реакція — розширення однієї галузі вимагає розширення суміжних галузей, і пожвавлення охоплює поступово все народне господарство, причому насамперед — галузі, що виробляють засоби виробництва, оскільки будь-яке розширення виробництва вимагає збільшення постійного капіталу. Поступово, по мірі пожвавлення усього народного господарства, раніше вільні грошові капітали посилено притягуються у виробничу сферу через кредитну систему. Вони перетворюються з потенційної купівельної спроможності в реальну, підвищуючи попит і створюючи позитивну кон'юнктуру. Але як тільки витрачання вільного капіталу перевищить швидкість його накопичення, резерв, створений в період застою, поступово буде вичерпаний, і збільшення попиту припиниться. Припинення надходження вільних грошових капіталів виражається в біржовій кризі, що повністю порушує систему кредиту. По мірі витрачання вільних грошових капіталів будуються нові підприємства, і, як тільки їх будівництво закінчується, з елементів формування попиту вони перетворюються в елементи формування пропозиції. Становище на ринку змінюється. Тепер пропозиція починає випереджати попит, ринкова кон'юнктура різко погіршується, товарні ціни падають настільки, що не можуть покрити витрати виробництва. Таким, на думку вченого, є механізм циклічного руху капіталістичного господарства[10, c. 341-342].

Таким чином, періодичне чергування пожвавлення і застою торгівлі в капіталістичному господарстві неминуче при наявності двох умов: неорганізованості виробництва і швидкому накопиченні вільного капіталу. ” Кризи спричиняються тим, що у фазі підйому споживання капіталу йде швидше, як його утворення. Тому, чим меншим капіталом володіє країна для підтримання своєї промисловості, тим швидше повинен закінчитись підйом ”. Чим багатша країна, чим більше в ній нагромаджується капіталу, тим яскравіше в ній повинні бути виражені промислові припливи і відпливи. Циклічний рух кон'юнктури проявляється в зміні цін на товари. Багато економістів вважало, що найбільш точно його відображають ціни на хліб. Цікавим і оригінальним висновком Туган-Барановського , який базувався на аналізі величезного статистичного матеріалу, був зовсім інший — не ціни на хліб, а ціни на залізо знаходяться в більш чіткій відповідності з рухом економічної кон'юнктури. Отже, індикатором фази циклу є ціна на основний вид сировини, що йде на створення основних засобів виробництва, нового основного капіталу. Туган-Барановський був першим економістом, що розробив та запропонував такий підхід. Іншим індикатором, який точно відображає динаміку капіталістичного виробництва, є рух дисконтного проценту. На думку вченого, дисконтний процент несе в собі інформацію про стан попиту і пропозиції на вільні грошові капітали. Як видно з механізму капіталістичного циклу, по мірі пожвавлення виробництва і наближення капіталістичного господарства до кризи, попит на вільні капітали зростає і значно випереджає його пропозицію. У зв'язку з цим росте і дисконтний процент, і чим він вищий , тим ближча економіка до кризи[1, c. 74-76].

Головною заслугою Туган-Барановського є те, що у своїх дослідженнях він показав закономірність не тільки виникнення криз, але й їхнього подолання завдяки активізації інвестиційної та соціальної політик. Дуже важливо, що особливу роль у механізмі періодичних коливань економічної кон'юнктури Туган-Барановський віддавав процесу накопичення основного капіталу. Причому, ним були розділені процеси накопичення фінансового капіталу і матеріалізованого через освоєння реальних інвестицій основного капіталу. Для залучення інвестицій ним пропонувалося за допомогою гнучких регуляторів створювати сприятливий клімат їхнього стимулювання в реальному секторі економіки. У Туган-Барановського вперше цінність інвестиційних товарів обумовлювалася не витратами на освоєння їхнього виробництва, а попитом на ринку основного капіталу, аналіз якого ним зв'язувався з теорією граничної корисності різних товарів через оцінки попиту на них у найближчому майбутньому. Одним із перших її інтерпретаторів у слов'янському світі ще в 1890 р. став той же Туган-Барановський , що не протипоставив її сміто-рікардо-марксовій теорії оцінки минулих витрат, а взаємно доповнив основні положення двох фундаментальних економічних доктрин, що склалися на рубежі ХІХ і ХХ століть, зв'язав їх воєдино через антиномічний синтез, з якого пізніше вивів закон, за яким гранична корисність вільно відтворених капітальних благ прямо пропорційна їх трудовій вартості.

Глибоко обізнаний із різними західноєвропейськими економічними школами, М. Туган-Барановський, однак, не став прямим послідовником будь-якої з них. Критичний аналіз політекономічних шкіл, і передовсім німецької історичної та австрійської, а також марксистської теорії дав йому змогу розробити власну економічну концепцію в дусі прогресивного розвитку світової економічної думки. У багатьох дослідженнях: «Учення про граничну корисність господарських благ» (1890), «Основна помилка абстрактної теорії капіталізму К. Маркса» (1898), «Нариси з новітньої історії політичної економії і соціалізму» (1903), «Теоретичні основи марксизму» (1905), «Основи політичної економії» (1909) — учений намагався переорієнтувати політекономію в Росії і в Україні на позиції суб'єктивно-психологічної школи та неокласицизму. Уже 1890 р. у «Вченні про граничну корисність господарських благ, як причину їхньої цінності» він зробив порівняльний аналіз класичної та австрійської шкіл і заявив про можливість їхнього синтезу. На Заході цю ідею здійснив Маршалл у праці «Принципи економічної науки» (1890), що ознаменувала початок неокласичного напрямку в політичній економії[9, c. 11-12].

Хоч підходи до такого синтезу в Туган-Барановського і Маршалла не були цілком ідентичними, вони свідчили про єдність наукового пошуку обох визначних економістів.

Загальновизнаним у світовій економічній літературі є внесок М.Туган-Барановського в розробку таких проблем, як теорія розподілу, теорія кооперації, теорія соціалізму та ін. Висновки з теорії криз М.І. Тугана-Барановського є дуже важливими для нас і ними можна скористатися на практиці в нашій країні для виходу на новий рівень розвитку після затяжної кризи середини 90-х років, що спричинила важкі соціально-економічні наслідки.

Для цього необхідно за допомогою активної державної інвестиційної політики домогтися розширення основного капіталу, стимулювати підвищення попиту, що створить додаткову потребу в основних фондах, на яких буде організоване нарощування об’ємів виробництва необхідних товарів, сприяти вільній конкуренції через антимонопольну політику, використовувати накопичений за роки рецесії і депресії вільний фінансовий капітал на освоєння інвестицій у реальному секторі, насамперед через інновації в конкурентоспроможних виробництвах і структурну перебудову всього господарства.

Останнім часом в Україні вже більше звертаються до визначної спадщини нашого славетного співвітчизника. Видано його праці “Паперові гроші та метал” та “Промислові кризи”. Праці нашого видатного науковці ніколи не втратять свого значення і ми маємо ще пильніше та уважніше вивчати його науковий спадок, розуміючи свою причетність до розвитку провідної світової економічної думки[16, c. 436-438].

3. Використання теорії М.Тугана-Барановського в сучасному економічному розвитку

Особливу цінність у теорії криз М. Туган-Барановського становить аналіз симптомів їх виникнення і циклу відтворення. На основі численних даних він дійшов висновку, що "умови попиту на залізо знаходяться в особливо тісному зв'язку з фазами капіталістичного циклу". Характерною ознакою багатьох криз є посилення спекуляції нерухомістю і, зокрема, міськими землями. "Кризи зумовлюються тим, що у фазі піднесення споживання капіталу йде швидше, ніж його утворення і тому що меншим капіталом для підтримки своєї промисловості в фазі піднесення розпоряджається країна, тим швидше повинно закінчитися піднесення".

Що стосується зубожіння населення, яким багато хто намагається пояснити кризи, то ця думка є хибна, оскільки бідність народних мас не в абсолютному, а у відносному розумінні, є необхідною передумовою криз. Адже якщо б вдалося організувати капіталістичне виробництво, то рівень споживання не мав би значення. Однак нагромадження капіталу при повній неорганізованості національного виробництва, при анархії на товарному ринку неминуче веде до криз, наслідки яких особливо тяжкі для робітників, зайнятих ручною працею.

Підводячи підсумки проведеному дослідженню, вчений наголосив на тому, що його метою було довести, чому періодичність криз є неминучим супутником розвитку капіталістичного господарства. Циклічні коливання капіталістичної промисловості, зміна періодів промислового піднесення і спаду має своєю головною сферою галузі промисловості, що створюють засоби виробництва і, передусім, залізоробне виробництво, а також різні галузі промисловості з обробки заліза і дерева. Потім слідують кам'яновугільне виробництво і взагалі гірничозаводська справа, будівельна промисловість. Таке розмежування, на думку М. Туган-Барановського, дуже важливе, бо воно відбивається навіть на законодавстві, що підтверджує правильність викладеної теорії криз. Згідно з теорією "періодичні кризи викликаються періодичною зміною розширення і скорочення виробництва основного капіталу"1. Якщо ця теорія правильна, то найбільші коливання повинні спостерігатися у виробництві машин і знарядь праці, а також у вугільній промисловості.

Сказане — це найзагальніші риси теорії промислових криз і капіталістичної господарської кон'юнктури, що її вперше представив на суд наукової громадськості М. Туган-Барановський в 1894 p., а потім конкретизував, доповнював, посилював і розширював окремі її складові. Уже в першому варіанті ця теорія мала широкий міжнародний резонанс, що відзначив у жовтні 1913 p. M. Туган-Барановський у передмові до третього видання свого дослідження, яке у 1900 р. видане німецькою, пізніше — французькою і англійською мовами. "Ряд західноєвропейських учених, — пише автор, — повністю або з більшими чи меншими обмеженнями прийняли мої висновки". Жан Лескюр назвав книгу М. Туган-Барановського "найоригінальнішим і найзначнішим твором у всій економічній літературі сучасності", зарахувавши до його послідовників відомих економістів Шпітгофа, Поле, Ейлебурга, Шмоллера. У 1913 р. Е. Брезінгер зробив спробу з'ясувати ознаку найближчих наступних криз у Німеччині на основі теорії криз М. Туган-Барановського, який, до речі, вважав, що нові факти ще більше, ніж нові думки, є перевіркою сили наукової теорії[3, c. 62-64].

"Після багаторічного перехресного випробування моєї теорії фактами і відгуками значних людей я можу, — писав М. Туган-Барановський, — з чистою совістю заявити, що моя впевненість у правильності моїх уявлень не тільки не захиталась, а значно зміцніла. Більше, ніж коли-небудь я упевнений в закономірності та періодичності промислових криз".

Зацікавленість у світі теорією криз М. Туган-Барановського на початку XX ст. була такою великою, що, наприклад, у Франції в 1912 р. навіть було створено постійний комітет для передбачення промислових криз, який виходив із концепції українського вченого-економіста.

"Взагалі, — міркував учений, — багато з того, що я з такими труднощами встановлював у першому виданні цієї книги, стало зараз загальним досягненням економічної думки". Тепер усі знають, що ціни заліза, а не хліба є найважливішим показником фаз промислового циклу; коли ж я, твердив М. Туган-Барановський, виступав з цією тезою 19 літ тому, то її зустріли як парадокс. Цей показник був установлений індуктивним шляхом на основі вивчення руху цін на залізо в Англії впродовж десятиліть. Це швидко оцінили спочатку в Європі, а відтак у світі. Теоретик господарської кон'юнктури А. Шпітгоф відзначив, що "книжка Туган-Барановського є першою науковою монографією про кризи" і визнав, що вона є "великим кроком у справі розробки теорії криз". До оцінки приєдналися інші німецькі вчені-економісти, а В. Зомбарт назвав М. Туган-Барановського "батьком нової теорії криз".

Авторитет у світовій економічній літературі, норвезький професор Кассель називав ім'я М. Туган-Барановського серед найвидатніших новітніх теоретиків економічних криз.

Це, як слушно зауважив О. Мицюк, свідчило про велике теоретичне і практичне, по суті, магічне значення, магістерської дисертації М. Туган-Барановського. До того можна додати хіба те, що досі жоден теоретик економічних криз не може обійтися без знаменитої праці М. Туган-Барановського, яка, до речі, мала великий вплив на Дж. Кейнса, про що він сам зізнався[8, c. 509-511].

Велике наукове і прикладне значення теорії ринку, економічних криз і розбудованої на ній теорії економічної кон’юнктури М. Туган-Барановського повністю підтвердилося впродовж XX ст. Цим науковим новаторством українського вченого скористалися вчені всіх напрямів економічної думки новітньої доби й окремі держави в проведенні економічної антикризової політики. Останнє заслуговує на особливу увагу, оскільки підтверджує практичну значимість запропонованої М. Туган-Барановським теорії економічної кон'юнктури.

Видатний український вчений Михайло Туган-Барановський у цей час першим у світі розробив вчення про фундаментальну закономірність циклічності економічної динаміки. У 1894 р. він захистив магістерську дисертацію, яка вийшла у світ в тому ж році у вигляді книги “Промислові кризи у сучасній Англії, їх причини та найближчі впливи на народне життя”. Вона викликала бурхливу дискусію у широкому колі науковців не тільки економічних, але й інших суспільних наук. Його опублікована у наступному році стаття “Значення економічного фактору в історії” викликала критику таких відомих російських істориків-народників, як Микола Михайловський та Микола Карєєв . І це невипадково, оскільки Туган-Барановський показав закономірність не тільки виникнення криз, але й їх подолання завдяки активізації інвестиційної та соціальної політик. Туган-Барановський вибрав для аналізу широкий діапазон показників економічного розвитку Великобританії на протязі ХІХ століття тому, що саме ця держава була лідером світової економіки у цей час її прискореного промислового розвитку. Економічному аналізу було піддано не тільки виробничі показники, але й показники, що характеризували стан англійського грошевого та товарного ринку, а також його вплив на населення Сполученого Королівства і перерозподіл доходів та витрат у соціальних прошарках цього населення. Видатний труд Туган-Барановського на протязі ХХ століття було перекладено на німецьку, англійську, японську та інші мови. Таким чином, він став першим у світі системним дослідником циклічних закономірностей соціально-економічного розвитку[13, c. 87-88].

Туган-Барановський досліджував цілий ряд фундаментальних проблем, пов'язаних з циклічним розвитком капіталістичного господарства. Йому вдалося запропонувати нові для того часу підходи до вирішення цього питання, обґрунтувати принципово важливі висновки, багато з яких повністю підтвердила реальна економічна історія XX століття. Починає автор свою працю з докладного опису промислових криз XIX століття. (На його думку, без звернення до історії неможливе серйозне теоретичне дослідження). Глибокий аналіз історії криз дозволив вченому виділити три їх спільні основні характеристики: стан товарного ринку, визначений ним як перевиробництво; зміни в області грошового обігу; коливання кредиту. На його думку, головною з цих характеристик є перша — " перевиробництво ". Отже, науковий пошук привів до необхідності ретельно вивчити проблеми ринку.

Таким чином, вже наприкінці ХІХ століття видатний український вчений і, за визначенням іншого славнозвісного економіста Йозефа Шумпетера , “найкращий слов'янський економіст” Михайло Туган-Барановський першим у тогочасному світі розробив вчення про закономірність циклічності економічної динаміки, пов'язаної з періодичністю промислових криз, як фактору, що впливає на зміни у народному житті . У виданих через 15 років “Основах політичної економії” Туган-Барановський чи не вперше звернув увагу на необхідність саме соціальної, а не політичної спрямованості економічного розвитку шляхом посилення соціальної політики через гармонізацію диференційованих страт суспільства. Це було враховано вже у середині ХХ століття стокгольмською школою економічної думки і з поширенням інституціоналізму серед широких наукових кіл відкрило шляхи самозбереження та розвитку капіталізму через його шведську модель, яка найбільш успішно реалізована сьогодні саме у скандинавських державах, що за рівнями життя в останні роки стало займають перші міста серед найрозвинутіших країн світу. До речі, саме за його фундаментальними підручниками з політичної економії, що витримали до 1917 року чотири перевидання, майже вся Росія набувала економічних знань. Вже перед смертю у 1919 році він написав і видав популярний курс політичної економії українською мовою, який в 1927 р. було перевидано у Празі, а у 1994р. — в Україні. До даного ювілею, у 2004 р. нарешті в Україні накладом всього у 300 екз. видано його знаменеті “Промислові кризи…”, що є перевиданням його переробленого видання 1900 р., але знову ж російською мовою. Але ж у РФ ще у 1997 р. накладом 2000 екз. було перевидано “Періодичні промислові кризи…”, до того ж з пізніших суттєво перероблених видань 1914 і 1923 рр. Взагалі, на протязі десятиріччя з кінця 80-х до кінці 90-х у Москві перевидано практично всі праці, як там рахують, видатного російського економіста Михайла Івановича Туган-Барановського, чого на жаль не спостерігається в рідній Україні.

Своїми науковими новаторствами М. Туган-Барановський збагатив світову економічну науку, проклавши їй перспективні шляхи подальшого розвитку. Не буде перебільшенням сказати, що новаторський вплив українського економіста-мислите-ля позначився продуктивно на всіх основних напрямах світової економічної науки XX ст. Звичайно, найбільше намагався зробити М. Туган-Барановський для своєї Батьківщини — України, де він народився, плідно працював і помер 1919 року. Похований у м. Одесі.

Висновки

Отже, М. Туган-Барановський першим з економістів приходить до висновку, що державна грошово-кредитна політика не лише має право на існування, але і стає необхідною у сучасному господарстві. Українському економістові належить перша аргументація державної політики у сфері грошового обігу, перше передбачення майбутніх проблем, з якими стикається світова економіка.

М. Туган-Барановський наголошував на важливій ролі центрального банку держави, тобто такого центрального закладу, що має у своєму розпорядженні величезні кошти і керується у своїх діях не одержанням зиску, а загальнодержавними інтересами, здійснюючи грошово-кредитну політику.

Більшість економістів, що займалися теорією грошей, у той час ставились із значною неприхильністю до паперових грошей, за якими не визнавали самостійної цінності. Натомість М. Туган-Барановський пророкував, що настає час, коли паперові гроші визнаються справжніми грошима, тобто самостійним виміром цінності. І не за горами той час, коли держава почне втручатися у стихійні процеси, що захоплюють паперові гроші.

Український економіст геніально передбачив, що після Першої світової війни постане нова грошова система паперових грошей. А золото (резерви) зберігатиметься у коморах центральних національних банків для ведення активної валютної політики, придбання іноземної валюти для експортно-імпортних операцій. Цей золотий запас центрального банку держави не може бути відданий в обіг. Це було наукове пророцтво, бо система золотовалютного стандарту проіснувала до 1976 p., до рішень Кінгстонської угоди.

Український економіст наполягав на тому, що однією з найважливіших частин правильності економічної програми має стати активна політика держави і державних органів, спрямована на створення нової грошової системи; використання державного регулювання, щоб стимулювати ефективний платоспроможний попит та інвестиційний процес. Він також зазначав, що влада держави не є безмежною. Вона обмежена ринковими силами. Ще задовго до Дж. М. Кейнса М. Туган-Барановський довів, що гроші мають самостійну цінність, і до них має бути застосована певна регулююча політика. Серед її завдань він відзначав регулюючий курс. Держава не може сподіватися, не змінюючи кількості грошей в обігу, суттєво змінити середній рівень вексельного курсу, але може прагнути до його більшої стійкості, усунення різких коливань. Адже для народного господарства є надзвичайно важливим, чи створюється вексельний курс через різкі коливання вгору-вниз, чи через стійкі коливання на одному рівні. Саме в усуненні різких коливань у досягненні стійкості вексельного курсу і полягає основне завдання активної вексельної політики.

М. Туган-Барановський також передбачив усунення системи золотого стандарту, що і сталося 1976 року. Він зазначав, що сучасники психологічно не готові до паперових грошей. Наполягав на необхідності регулювання вексельних курсів в окремих країнах міжнародними угодами, що дозволило б па-перовим грошам втратити характер "місцевих" грошей, які за межами країни походження втрачають купівельну силу. Тоді можна було б впливати на вексельний курс у більших масштабах, аби уникнути світових фінансових криз, які стали справжнім лихом для сучасної світової економіки.

На відміну від неокласиків, які вважали, що ціновий механізм практично безвідкладно врівноважує попит і пропозицію на усіх ринках, М. Туган-Барановський виходив із вторинності У практичному житті процесу коригування цін. Він врахував можливість не тільки витрачання коштів на купівлю товарів або інвестування у виробничий процес, але й їх заощадження. Саме у диспропорції між рухом заощаджень та інвестицій, насамперед, у галузях, що виробляють засоби виробництва, вчений вбачав основну причину циклічних коливань економіки. М. Туган-Барановський заклав підвалини сучасної інвестиційної теорії циклів, випередивши в тому, як і в інших питаннях, економістів XX ст.

Список використаної літератури

Архипова А. М.І.Туган-Барановський-видатний теоретик кооперації //Молода нація. Альманах. — 1997. — № 10. — C. 72-87
Базилевич В. Історія економічних учень: Підручник / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка / Віктор Дмитрович Базилевич (ред.). — К. : Знання, 2004. — 1300с.
Балабкінс Н. Значення Тугана-Барановського сьогодні //Вісник Національної Академії наук України. — 1995. — № 1-2. — C. 61-66
Бухарин Н. Теория распределения Тугана-Барановского: Из экономической теории наследия //Экономические науки. — 1990. — № 2. — C. 76-89
Взгляды М. И. Туган-Барановского, А. В. Чаянова, Н. Д. Кондратьева, Л. Н. Юровского и современность: Сб. обзоров/ [Отв. ред. и сост. Макашева Н. А.]; АН СССР, ИНИОН. — М.: ИНИОН, 1991. — 141 с.
Горкіна Л. М.І. Туган-Барановський: сторінки життя і творчості / Л. Горкіна //Економіка України. — 1993. — № 11. — C. 80
Горкіна Т. Академік Михайло Туган-Барановський/ Т.Горкіна //Київська старовина. — 1998. — № 6. — C. 94-115.
Злупко С. Історія економічної теорії: Підручник/ Степан Злупко,; ЛНУ ім. І. Франка. — 2-е вид., випр. і доп.. — К.: Знання, 2005. — 719 с.
Качор А. Михайло І.Туган-Барановський на службі науки й свого народу = M.I.Tuhan-Baranowsky his contribution to science and community: (В 50-річчя смерти світової слави економіста і кооперативного діяча)/ Андрій Качор,; Укр. Вільна Акад. Наук. — Вінніпeг: Накладом УВАН, 1969. — 26 с.
Коваль Л. Михайло Туган-Барановський, життя і наукова діяльність/ Л.Коваль //Хроніка 2000. — 2000. — № 35-36 . — C. 332-365
Ковальчук В. Історія економічних вчень: Навч.- метод. посібник/ В'ячеслав Ковальчук, Михайло Сарай; М-во освіти України; Тернопільська академія народного господ., Кафедра економіч. теорії. — Тернопіль: Астон, 1999. — 126 с.
Корнійчук Л. Історія економічних учень: Навч.-метод. посібник для самостійного вивчення дисципліни / Київський національний економічний ун-т. — К. : КНЕУ, 2002. — 284с.
Лактіонова Г. Історія економічних учень: Навч.-метод. посібник / Харківський національний аграрний ун-т ім. В.В.Докучаєва. — Х., 2004. — 151с.
Лісовицький В. М. Історія економічних вчень: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ В. М. Лісовицький; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 219 с.
Лупейко В. До глибинних пластів економіки (Про Туган-Барановського М.І.) //Освіта. — 2001. — № 73-74. — C. 10-11
Мазурок П. Історія економічних учень у запитаннях і відповідях: Навчальний посібник/ Петро Мазурок,. — 2-ге вид., стереотип.. — К.: Знання, 2006. — 477 с.
Реверчук С. Історія економічних вчень: тести і вправи: Навчальний посібник / Сергій Реверчук, Н. Й. Реверчук, І. Г. Скоморович; Авт.передм. Сергій Реверчук, ; М-во освіти і науки України, Львівський нац. ун-т ім. І.Франка, Кафедра банківського і страхового бізнесу. — К.: Атіка, 2002. — 95 с.
Ревчун Б. Г. Історія економічних вчень: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Б. Г. Ревчун,. — Кіровоград: КДТУ, 2003. — 134 с.
Тараненко О. Історія економічних вчень: Навчальний посібник для дистанційного навчання/ Олександр Тараненко,; Відкритий міжнародний ун-т розвитку людини "Україна". — К.: Університет "Україна", 2007. — 301 с.
Туган-Барановский М. Экономические очерки: монографія/ Михаил Иванович Туган-Барановский,; Михаил Туган-Барановский; Предисл. В.В.Перской, Г.Н.Сорвиной. — М.: РОССПЭН, 1998. — 526 с.
Туган-Барановський М. Політична економія: Курс популярний/ Михайло Туган-Барановський,; АН України. Ін-т економіки; Передм. Л.Горкіної. — К.: Наук. думка, 1994. — 261 с.
Шевчук В. Визначний подвижник національної та світової соціально-економічної думки. 140 роковини Михайла Туган-Барановського (1865-1919) //Економіст. — 2005. — № 1. — C. 38-40.
Юхименко П. Історія економічних учень: Підручник/ Петро Юхименко, Петро Леоненко,. — К.: Знання, 2005. — 583 с.