Тінізація економіки і проблеми її зменшення

Категорія (предмет): Економічна теорія

Arial

-A A A+

Вступ.

1. Тіньовий сегмент економіки України.

2. Проблема тіньової економіки в Україні

3. Подолання тіньової економіки – нагальна проблема суспільства України

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Тіньова економіка — це системне явище господарювання асоціальної природи з різного роду інтенсивністю соціальної небезпеки, яка є формою кризи державного управління економіки і виявляється у розвитку його дисфункціональності. Слід зазначити, що всі ланки тіньової економіки є не просто окремими зонами кризового управління, а утворюють саме асоціальну систему тіньової економіки з органічно взаємозв'язаними внутрішніми механізмами. До тіньової економіки як складно організованої системи слід віднести всю тіньову інфраструктуру, що забезпечує її функціонування: законодавчу, судову, політичну, ідеологічну, культурну, етичну систему, систему цінностей та по-ведінкових норм тощо.

Поділ економічного простору на офіційний та тіньовий не є абсолютним і визначає спрямування розвитку певного сегмента цього простору по відношенню до спрямування розвитку системи державного управління. Поділ простору на соціально-позитивний (офіційний) та соціально-негативний (тіньовий) відбувається на основі вимірювання соціальної якості його управління з боку органів державного управління.

Тіньова економіка небезпечна перш за все у зв'язку з тим, що це антисоціальна система, небезпека кожного з елементів якої підсилюється синергічним ефектом від дії інших її складових. Так, небезпека від порушень у сфері оподаткування підсилюється низкою інших порушень в економічній сфері, які є необхідною технологічною ланкою у системі легалізації доходів, отриманих протиправним шляхом. Тому слід розглядати не окремий елемент тінізації, а всі елементи системи відтворення антисоціальної діяльності, які мають набагато вищий рівень загроз економічній безпеці та руйнівних можливостей. У зв'язку із цим девіантні явища в економіці необхідно досліджувати не як систему, а як окремі ізольовані процеси, які не мають внутрішнього зв'язку та системної єдності.

1. Тіньовий сегмент економіки України

Реалії соціально-економічних перетворень в Україні, формування приватного сектора економіки, зміни в економічних відносинах вплинули на розвиток кримінального бізнесу, виникнення нового типу "інтелектуального" злочинця, нових видів злочинної діяльності і способів її здійснення. Сьогодні в Україні можна говорити про професійну злочинність, її схрещення з ешелонами влади, істотному контролі над господарськими суб'єктами.

На нашу думку, в Україні існує дві економіки — офіційна (легальна) і не офіційна ("тіньова"). Тіньова складова економічної системи держави перейшла допустиму межу. Вона як за розміром, так і своїми можливостями здійснює значний вплив на всі сфери життя в державі, суспільстві в тому числі й політичну

"Тіньова економіка" стала небезпечним фактором для прогресивного економічного і політичного розвитку України. Ця небезпечність посилюється тим, що у сфері "тіньової економіки" переважає, так звана кримінальна складова. За оцінками Національного банку України поза контролем банків знаходиться в обігу 4,8 млрд. гривень, що складає майже половину грошової маси. Це один з показників "тінізації" економіки України. Гроші, які знаходяться в обігу поза банками, обслуговують товарообіг, що не оподатковується, тобто тіньову економіку.

За підрахунками фахівців, до 50 % фінансового капіталу в Україні має "тіньове" походження, а неофіційний внутрішній валютний обіг (поза банками) становить близько 10 млрд. доларів США. Розвиток "тіньової" економіки є надзвичайно складною та великомасштабною проблемою перехідного періоду. Ця проблема пов'язана з економічною і соціальною безпекою України і потребує як економічного, так і соціального державного регулювання.

Серед основних чинників і умов, які визначають надзвичайне зростання обсягів "тіньової економіки" на сучасному етапі розвитку держави, можна назвати:

соціально-економічна криза в країні;
непослідовність економічних і соціальних реформ;
неврегульованість суспільно-економічних відносин;
недосконалість фіскальної політику держави;
відсутність стабільного законодавства, яке регламентує економічну діяльність;
серйозні прогалини в чинному законодавстві;
небезпечний рівень корумпованості державних службовців;
бартеризація взаєморозрахунків між суб'єктами господарювання.[3, c. 29]

Відсутність впевненості в гарантуванні захисту правоохоронними органами, підштовхує навіть законослухняних підприємців у руки злочинних угруповань з наступним укладанням "довгострокової угоди", яка стає звичайним інструментом здійснення платежів і усунення конкурентів. Розповсюджуються шахрайства, нав'язуються силові методи вирішення економічних питань, конкуренції, аж до фізичної розправи з небажаними партнерами, посилюється консолідація злочинних угруповань, зокрема тих, що діють в економічній сфері, іде жорстока, без перебільшення замішана на крові, боротьба за переділ сфер впливу. Для досягнення своєї мети криміналітет не нехтує нічим. Серед основних причин розростання тіньового сектора на той час можна виділити загальне удержавлення власності; надмірну централізацію народногосподарського комплексу; адміністративно-командні форми управління економікою та всією країною в цілому; недостатність офіційних стимулів і мотивів до трудової діяльності громадян і виробничої діяльності підприємств.

Реформування економічних і соціально-політичних відносин у межах колишньої держави, що розпадалася, та побудова нових незалежних держав не змогли переломити кризових тенденцій, а також зупинити зростання і зміцнення тіньового сектора економіки. Відбулася лише зміна структури форм і методів тіньової економічної діяльності.

Домінуючими сегментами сучасної тіньової економіки та основними механізмами одержання тіньових доходів стали:

нелегальний експорт капіталів;
одержання тіньових доходів шляхом прихованого вилучення з обігу різниці між офіційними і реальними цінами на товари й послуги;
корупція;
нелегальні валютні та зовнішньоекономічні операції (контрабанда);
випуск і реалізація необлікованої продукції та надання необлікованих послуг;
кримінальний промисел (вимагательство, наркобізнес, проституція, розкрадання і грабежі);
фінансове шахрайство;
незаконна приватизація державної власності;
розкрадання на державних, акціонерних і колективних підприємствах.

До найпоширеніших способів нелегального експорту капіталів і фінансового шахрайства відносяться:

1. неповернення коштів закордонними партнерами і перерахування їх на спеціальні зарубіжні рахунки;

2. проведення збиткових для України бартерних операцій як реакція українських бізнесменів на недосконале українське законодавство;

3. угоди з неплатоспроможними іноземними партнерами (шахраями, банкрутами тощо), змова з ними про поділ грошей;

4. збирання псевдопідприємцями коштів населення, конвертація і переказ їх за кордон до іноземних банків, часто з припиненням діяльності псевдофірм;

5. шахрайська діяльність ряду інвестиційних компаній, а також інших фірм і банків;

6. відправлення продукції (і в першу чергу високоліквідної) за фальшивими документами і за заниженими цінами з одержанням різниці готівкою;

7. нецільове використання державних капіталів, вкладень, бюджетних та іноземних кредитів, банківських активів.

Економічна злочинність має високий ступінь соціальної небезпеки, що визначається негативними тенденціями, які властиві економічній злочинності на сучасному етапі. До їх числа необхідно віднести:

— високий ступінь її поширеності. Більшість вчинених у країні злочинів є економічними;

— високий ступінь шкоди, яка спричиняється економічною злочинністю. Збиток від неї часто не піддається обчисленню;

— ступінь її латентності, навряд чи не найвищий у порівнянні з іншими видами злочинності. Тіньовий сектор економіки, за деякими оцінками, перевищує легальний;

— високий рівень рецидиву і професійної злочинності, значний відсоток жіночої злочинності і злочинності високоосвічених суб'єктів у середині економічної злочинності;

— корупційний характер економічної злочинності, який чітко прослідковується;

— транснаціональний, міжнародний характер найбільш небезпечних різновидів аналізованої злочинності;

— високий ступінь ураженості економічної злочинності злочинністю організованою.

Саме високій рівень організації вчинення злочинів є найбільш небезпечним чинником, який характеризує сучасну економічну злочинність. Чітка організація, стійкі зв'язки членів угруповання — це саме ті елементи, які дозволяють вчиняти з найбільшою ефективністю економічні злочини, створюючи при цьому складні та заплутані схеми. Тому організована злочинність являє найбільший інтерес при розробці методик попередження економічної злочинності. [6, c. 68-71]

Організована злочинність у будь-яких своїх проявах являє собою, насамперед, злочинний бізнес, в основі якого лежать головним чином економічні причини. Деформації економічної свідомості, будучи основними причинами вчинення організованих злочинів у сфері економіки, на рівнях групової та індивідуальної свідомості найчастіше виявляються у різних різновидах користі:

— у переконаності-неможливість правомірними шляхами вирішити економічні проблеми, що стоять перед групою чи індивідом, а також у тім, що забезпечити гідний рівень життя можна тільки неправомірними засобами;

— в інерційній дії звичок і стереотипів поведінки, що виникли в умовах існування "народної", а фактично нічийної власності та вкрай обмеженого цивільного обороту.

Разом з тим відбулися корінні зміни світоглядних установок, ідеологічної орієнтації, що стосуються, у т.ч. числі, й економічної сфери. Так, раніше засуджувана приватновласницька психологія перетворилася у визнану систему поглядів і цінностей, що заохочується. Спостерігається невідповідність економічної свідомості, психології і менталітету більшості людей економічній реальності, що значно змінилася. Названі деформації детермінують різного роду розкрадання, посадові, податкові й інші злочини, які вчиняються організованими злочинними угрупованнями в сфері економічної діяльності.

У повсякденній свідомості втрачена цінність продуктивної праці як джерела благополуччя і головного засобу самореалізації особистості, досить поширеним стало уявлення про можливість легко досягти благополуччя шахрайським шляхом — спекулятивними операціями, участю в несумлінних фінансових "іграх", кримінальному бізнесі.

Надмірне державне втручання в економіку неминуче призвело до уповільнення темпів економічних реформ, до корумпованості держапарату. При досить високому рівні розвитку ринкових відносин у сфері комерційного посередництва, торгівлі, перерозподілу матеріальних цінностей, впровадження даних відносин у сферу виробництва відбувалося надзвичайно повільно. Звідси падіння виробництва, збереження товарного дефіциту при бурхливому зростанні цін на товари і послуги.

На процес тінізації впливають не лише економічні але й інші прошарки суспільних відносин, такі як політичні, правові, культурні, психологічні.

Суттєві прояви тінізації економіки розвиваються на підставі причин, які поділяються за основами щодо виду зламу економіки-зламу відносно централізованих і периферійних систем управління. Злам у дії централізованих систем управління виявляється у існуючій системі заборон, обмежень, вимог щодо функціонування суб'єктів господарювання і перш за все тих із них, які є надлишковими. Класичним прикладом останніх в Україні є існуюча система оподаткування юридичних осіб.

Злам у периферійних системах управління, пов'язаний із внутрішньо притаманним багатьох із них кримінальними чи напівкримінальними технологіями тіньового бізнесу, створенням великої питомої ваги українських підприємств (більш 50 відсотків) кримінальними структурами. Такі підприємства з самого початку активно опановували саме тіньові технології ведення бізнесу.

Організовані злочинні групи завжди мали на меті збагачення, одержання прибутку. Злочинні угрупування контролюють такі види протиправної діяльності, як наркобізнес, проституція, азартні ігри, нелегальна торгівля зброєю, вимагання, хабарництво, ухиляння від сплати податків… Протиправний бізнес прагне заволодіти контрольним пакетом акцій різного роду підприємств і організацій, створювати власні "виробництва" (банківські і різного роду посередницькі організації), упроваджуватися в зовнішньоекономічні структури й у такий спосіб виходити на формування міжнародних організацій. Злочинні формування модернізуються, змінюють свої види, виходять за рамки національних кордонів однієї держави, набувають трансграничний і транснаціональний характер.

Мета діяльності багатьох організованих злочинних груп і злочинних організацій — одержання надприбутків. Одержання доходів злочинним шляхом припускає необхідність їх легалізації (відмивання), надання видимості законності, неконтрольованого введення грошових коштів в комерційний обіг, створення можливості вкладення коштів й іншого майна в новий виток одержання прибутку. Легалізація в зазначеному змісті означає виведення незаконних доходів з тіньової зони економіки, надання коштам або матеріальним цінностям дійсного або мнимого статусу законності. Небезпека економічної дестабілізації полягає в тому, що кримінальні кошти безконтрольно вводяться в громадський обіг, підприємницьку діяльність, сприяючи зміцненню позицій організованих форм злочинності [10, c. 3-8].

Розмах кримінального підприємництва вимагає створення правових основ боротьби з "відмиванням брудних грошей". Законодавче регулювання відповідальності за відмивання "брудних" грошей необхідне насамперед в інтересах боротьби з організованою злочинністю для того, щоб підірвати фінансову основу цієї тінізації.

У 1991 р. Україна ратифікувала Віденську Конвенцію ООН про боротьбу з незаконним обігом наркотичних засобів і психотропних речовин, що передбачає обов'язкову кримінальну відповідальність за низку діянь, пов'язаних з обігом наркотиків, і, зокрема, за приховання або утаювання дійсного характеру, джерела, місцезнаходження, способу розпорядження, переміщення, дійсних прав щодо власності або її приналежності, якщо відомо, що така власність отримана внаслідок правопорушення або правопорушень, визнаних такими в зв'язку з виробництвом, виготовленням, збутом, транспортуванням і іншими діями щодо наркотичних засобів і психотропних речовин, а також відповідальність за придбання, володіння або використання такої власності, якщо в момент її одержання відомо, що вона отримана внаслідок правопорушення або участі в ньому.

Оскільки Україна входить до Ради Європи, вона повинна послідовно впроваджувати міжнародні вимоги щодо боротьби з кримінальною економікою і відмиванням "брудних" грошей. Це, перед усім, положення Віденської конвенції ООН "Про боротьбу з незаконним обігом наркотичних засобів і психотропних речовин" (1988 p.); Конвенції Ради Європи № 141 "Про відмивання, вилучення та конфіскацію доходів від злочинної діяльності", яка прийнята на Страсбурзькій конференції у 1990 р., у модельному законодавчому акті ООН "Про відмивання грошей, що отримані від наркотиків", а також інших документів, які регулюють міжнародний аспект цих доходів.

Новий ККУ України (2001 р.) встановив кримінальну відповідальність за легалізацію (відмивання) коштів або іншого майна, отриманих злочинним шляхом. Стаття 209 "Легалізація (відмивання) коштів і іншого майна, одержаних злочинним шляхом" передбачає відповідальність за здійснення фінансових операцій і інших угод з коштами й іншим майном, отриманих свідомо злочинним шляхом, а також використання зазначених коштів і іншого майна для здійснення підприємницької або іншої господарської діяльності, а також створення організованих груп в Україні або за її межами для легалізації (відмивання) коштів і іншого майна, отриманих свідомо злочинним шляхом.

Кримінальний кодекс України містить також спеціальну норму ст. 306, що встановлює кримінальну відповідальність за розміщення коштів, отриманих від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їхніх аналогів або прекурсорів, у банках, на підприємствах, в установах, організаціях і їхніх підрозділах або придбання за такі кошти об'єктів, майна, що підлягає приватизації, або устаткування для виробничих або інших потреб з метою продовження незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їхніх аналогів або прекурсорів. Ці дії охоплюють діяльність, пов'язану з легалізацією наркоприбутку.

Встановлення кримінальної відповідальності за відмивання коштів або іншого майна — необхідна умова боротьби з організованою злочинністю, що носить нерідко транснаціональний характер (особливо при легалізації злочинних доходів від торгівлі наркотиками, зброєю, від занять ігорним і наркобізнесом).

Крім цього, в Україні діє постанова Кабінету Міністрів України і Національного банку України "Про сорок рекомендацій групи по розробці фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (РАТР)" від 28 серпня 2001 р. N1124,що зобов'язує органи виконавчої влади, банківські й інші фінансові установи керуватися у своїй діяльності запропонованими рекомендаціями. [7, c. 25-28]

2. Проблема тіньової економіки в Україні

Від самого початку перехідного періоду Україна у числі інших країн світу зіткнулася з проблемою тіньової економіки — не контрольованого суспільством виробництва, розподілу, обміну й споживання товарно-матеріальних цінностей і послуг, тобто приховуваних від органів державного управління й громадськості соціально-економічних відносин між окремими громадянами та соціальними групами.

У сучасному світі з проблемою тінізації економічних процесів стикаються майже всі країни. Обсяги тіньового сектору в економічно розвинутих країнах світу утримуються на рівні, що не має суттєвого впливу на соціально-економічні процеси у суспільстві (5—12% ВВП). При розмірах тіньового сектору у 30% ВВП настає критична межа, перевищення якої свідчить про функціонування у країні відтворювальної системи тіньових економічних відносин.

За твердженням експертів МВФ, питома вага тіньової економіки підвищується на ранніх етапах переходу до ринку, однак потім починає знижуватися з прогресом реформ та скороченням корупції в органах державної влади. Хоч мають місце й інші приклади. Так, у Білорусі та Узбекистані, де питома вага тіньового сектору відповідно становить 19,3% і 6,5% ВВП, ринкові реформи здійснювалися повільно, проте завдяки державному втручанню, запровадженим обмеженням і санкціям фактично вдалося обмежити зростання тіньової економіки.

Серед країн Центральної та Східної Європи і на пострадянському просторі за масштабами тіньового сектору Україна, на жаль, і далі утримує одну із чільних позицій. Оцінки масштабів тіньової економіки в Україні коливаються у межах від 40 до 80% ВВП залежно від методу оцінки (наприклад, на основі попиту на гроші чи споживання електроенергії).

Для порівняння скажемо, що обсяги тіньової економіки у Словацькій Республіці, Польщі, Чеській Республіці та Естонії оцінюються на рівні 5—13% ВВП, у Казахстані — 34,3%, Латвії — 35,3%, Болгарії — 36,2%, Росії — 41,6%.

На думку більшості експертів з цієї проблеми, найвищими темпами тіньова економіка в Україні розвивалася у 1994—1998 роках, коли її обсяги сягали 65% офіційного ВВП2. На той час тіньовий сектор охопив більшу частину промислового виробництва, особливо паливно-енергетичного комплексу, сільського господарства, приватизації. Характерною ознакою цього періоду був підвищений попит на готівку поза банками, темпи зростання якої майже удвічі перевищували темпи зростання депозитних внесків у банківській системі. Великого поширення набули "неофіційні" готівкові розрахунки за різноманітні "послуги" (за встановлення телефонних ліній, реєстрацію підприємств, перевірку санітарної, пожежної, податкової інспекцій тощо). [2, c. 3-5]

Останнім часом, за даними Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, уряду вдалося знизити процес тінізації економіки на 5%3. Проте, на думку експертів, питома вага тіньового сектору економіки в Україні й далі залишається досить високою — 65% ВВП4.

Якщо подивитися на цю проблему ширше, то можна виділити низку конкретних негативних наслідків впливу тіньової економіки на розвиток усіх сторін суспільного життя держави, зокрема:

— непрозорий і несправедливий розподіл національного доходу;

— криміналізація суспільства, правовий нігілізм та недовіра до органів державної влади;

— дискримінація суб'єктів господарської діяльності;

— скорочення податкових надходжень до бюджетів усіх рівнів;

— нелегальний експорт капіталів і зменшення обсягів інвестицій в економіку, залежність від закордонних позик;

— втрата промислового й інтелектуального потенціалу нації.

На тлі вельми оптимістичних цифр стабільного економічного зростання в Україні протягом останніх двох років, зменшення частки бартерних розрахунків, збільшення надходжень до бюджету існують непрямі ознаки зростання тінізації економіки, що визначаються дією таких чинників, як наявність джерел формування тіньових доходів, висока мотивація до здійснення тіньової економічної діяльності та наявність механізмів для реалізації тіньових операцій.

Якщо зробити спробу комплексно поглянути на проблему тінізації економіки в Україні, то можна виділити низку об'єктивних факторів, які пояснюють такі значні обсяги тіньової економіки:

— високі податки і нерівномірність податкового навантаження;

— недостатня прозорість податкового законодавства і постійне внесення змін до нього;

— повільні й непрозорі приватизаційні процеси;

— втручання владних структур усіх рівнів у діяльність суб'єктів господарювання;

— корупція в органах державної влади та місцевого самоврядування.

Протягом усього періоду ринкових перетворень в Україні становлення ефективної податкової системи характеризувалося відсутністю компромісів між державою і платниками податків. Ця обставина зумовлена тим, що процес збігся у часі із глибокою економічною кризою, коли проблеми наповнення бюджету особливо загострюються. Тобто з падінням обсягів виробництва державні видатки не скорочуються, а навіть збільшуються, причому не лише у номінальному, а й у реальному обчисленні, що спричиняє дефіцит бюджету і необхідність посилення податкового тиску на платників податків. Унаслідок цього податкова система України досить швидко трансформувалася не у відповідності з потребами економічного розвитку, а на догоду потребам надмірного державного споживання.

Згідно із домінуючою офіційною точкою зору сама теза про наявність в Україні надмірного податкового навантаження відкидається, натомість стверджується, що рівень податкового тиску значно нижчий від середньоєвропейського; зниження питомої ваги доходів бюджету і податкових надходжень у ВВП трактується як зменшення податкового тиску. Однак при оцінці реального стану податкового навантаження в Україні слід враховувати низку факторів.

Дослідження науковців Інституту економіки НАН України з цього питання свідчать, що на початку 90-х років сумарні вилучення створюваної вартості мали тенденцію до зростання: із 41,4% ВВП у 1990 році до 52,2% ВВП у 1994 році, а починаючи з 1995 року справді простежується зменшення цього показника. Поряд із цим за період від 1992 року до 1999 року державні витрати (без урахування витрат на оборону) у реальному вимірі зросли у 3,6 разу, тоді як реальні обсяги виробництва зменшилися у 2 рази. Тобто державні витрати перевищували реальні можливості економіки. [12, c. 80-83]

Частково зростання державного споживання було зумовлене необхідністю виконання державним апаратом нових функцій, пов'язаних із розбудовою незалежної держави. Проте левова частка зростання державних витрат зумовлена збереженням гіпертрофованого рівня державної підтримки виробництва, який був притаманний економіці України за радянських часів.

Спотворення економічних пропорцій на користь важкої промисловості й паливно-енергетичного комплексу спричинило домінування галузей із найбільшими інвестиційними потребами. Широка практика надання економічно не обґрунтованих пільг таким галузям щодо податкових та інших обов'язкових платежів маскує занадто високий рівень податкового навантаження і зумовлює нерівномірність податкового тиску на різні групи суб'єктів господарської діяльності. Основний тягар податкового навантаження припадає на меншу частину (близько 30%) рентабельних підприємств, які працюють у легальному секторі економіки, внаслідок чого податковий тиск на них значно зростає. Тим самим створюються потужні стимули подальшої натуралізації економічних відносин (бартер, толінг) та збільшення обсягів тіньового сектору.

Попри те, що в Україні за останні п'ять років добровільність сплати податків зросла удвічі, на сьогодні, за даними ДПА, вона не перевищує 60% усіх податкових зобов'язань платників податків. Не привела до суттєвого поліпшення поточних платежів і широкомасштабна "амністія" податкової заборгованості, яка була здійснена відповідно до Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами". Станом на 01.11.2001 року було списано податкові борги у сумі 14,879 млрд. грн., у т. ч. 6,934 млрд. грн. (46,65% від загальної суми) — податку на додану вартість, 1,868 млрд. грн. (12,6%) — податку на прибуток.

При цьому загальний обсяг дебіторської та кредиторської заборгованостей за всіма суб'єктами господарювання (крім малих підприємств та бюджетних установ) з початку року збільшився на 15,3% та 5,5% і станом на 01.08.2001 р. становив відповідно 213,7 та 272,6 млрд. грн. Зросла також чисельність статистично зафіксованих збиткових підприємств — із 37,7% у 2000 р. до 42% у 2001 році.

Усе вищенаведене дає змогу визначити проблему подолання надмірного податкового навантаження як важливу умову зменшення обсягів тіньового сектору в Україні. Проте фактично реалізується зовсім інший підхід — всебічне посилення податкового тиску, передусім за рахунок покарання неплатників, застосування різного роду санкцій, накладання штрафів та ін. Є підстави стверджувати, шо для розв'язання проблеми застосовуються ті самі заходи, які цю проблему породжують. За умови, коли держава перерозподіляє майже весь обсяг прибутків і доходів легальної економіки, заходи щодо зменшення обсягів тіньової економіки не можуть дати реальних результатів, а рівень справляння податків не може не бути низьким. [5, c. 50-53]

Приблизну оцінку ухилення від сплати податків на основі порівняння потенційних податкових надходжень із фактичними було зроблено науковцями Інституту економіки НАН України. Розрахунки було проведено за трьома основними видами податків, які мають найбільшу питому вагу у доходах бюджету, — ПДВ, податку на прибуток підприємств та прибуткового податку. Встановлено, що до бюджету перераховується лише 40% можливих надходжень із ПДВ. Виявлено, що сукупний податковий розрив лише за трьома основними податками у 1999 році перевищував 36% усіх доходів бюджету і становив понад 12% ВВП. Якщо взяти до уваги, що розрахунки були зроблені на основі офіційної статистики без урахування обсягів доданої вартості, створеної "у тіні", то фактично втрати бюджету від неефективного справляння податків ще вищі.

В Україні за умови високого податкового навантаження вигоди від ухилення від сплати податків для підприємств досить суттєві. Наявність корупції дає змогу мінімізувати ймовірність своєчасного виявлення ухилення від сплати податків, а протиріччя й суперечливі положення у законодавчих актах — зменшити податкові зобов'язання. За таких обставин дуже поширеною стала практика мінімізації податкових платежів або ж ухилення від їх сплати.

Класичним прикладом мінімізації податкових платежів є ситуація із перенесенням збитків минулих років із податку на прибуток на наступні періоди. За даними ДПА, масштаби використання українськими підприємствами саме цього методу такі, що починаючи з 1997 року загальна сума збитків перевищила 30 млрд. грн.[8, c. 72-74]

Сьогодні в Україні виробництво тисяч державних і приватних підприємств спеціально підтримується у стані збитковості, оскільки це дає можливість їхнім керівникам і найближчому оточенню отримувати тіньові доходи. Так, за даними Рахункової палати, в Україні функціонує близько тридцяти державних холдингів та акціонерних компаній. їхня заборгованість перед державним бюджетом перевищує 10 млрд. грн., а в управління їм передано майна на 9 млрд. грн. У 2000 році було заплановано отримати від цих підприємств 275 млн. грн., а фактично надійшло лише 40% від запланованого10. За борги держава втратила контроль над трьома тепловими електростанціями, які раніше входили до складу енергогенеруючої компанії "Донбасенерго"".

До цього треба додати, що податкова політика в Україні часто передбачає надання пільгового режиму, що спричиняє перекручення умов конкуренції і є потужним стимулом тінізації економічних відносин. За інформацією Рахункової палати, в Україні пільги із платежів до бюджету становлять 46,8 млрд. грн.

Вони зумовлюють втрати бюджету на суму ЗО млрд. грн., тобто практично половину запланованих бюджетних доходів на 2001 рік12.

При цьому досить часто на різних рівнях порушуються питання про зміни у податковій базі та нарощення "м'язів" податкових органів. Однак запорукою успішних результатів не може бути збільшення чисельності податківців і розширення їхніх повноважень. Ресурс адміністративного тиску на платників податків сьогодні в Україні практично вичерпаний — і це однозначний факт. Необхідно змінювати систему податків, робити її реальною, стабільною, посильною для суб'єктів господарювання.

Воднораз зменшення податкового тиску не може розглядатися як фактор зменшення бюджетних доходів, оскільки воно має відбуватися одночасно із розширенням бази оподаткування за рахунок скорочення пільг і зниження податкових ставок. При зниженні рівня податкового навантаження в Україні реально можливе розширення бази оподаткування за рахунок скорочення обсягів тіньової економіки. Запровадження реальних податків дасть змогу посилити правову й адміністративну відповідальність за їхню несплату.

Безперечно, не можна зводити всіх проблем тіньової економіки в Україні лише до фіскального аспекту. Не менш важливе також вирішення проблем прозорої приватизації, демонополізації, банкрутства, зменшення корупції в органах влади тощо. [9, c. 72-75]

З метою запровадження комплексу заходів щодо детінізації економіки в Україні, збільшення обсягів реального ВВП, підвищення суспільного добробуту Кабінетом Міністрів України було розроблено Державну програму детінізації економіки на 2001—2004 роки.

Ознайомлення з текстом документа дає підстави вважати, що зусилля уряду будуть сконцентровані на боротьбі з причинами тінізації економіки в Україні. У Програмі задекларовано наміри створити сприятливі економічні умови для діяльності підприємств і не застосовувати адміністративно-фіскальних методів впливу на тіньовий сектор економіки. Фактично урядовці визнали, що поки не вдасться обмежити зловживань представників контролюючих органів, про реальне зменшення питомої ваги тіньового сектору в економіці України говорити передчасно.

Проте найдієвішим заходом щодо скорочення тіньового сектору можуть бути саме економічні методи впливу для створення умов підвищення зацікавленості юридичних осіб у легалізації доходів. Однак у Програмі цьому приділено лише три пункти (21, 22, 23 і частково 36) у розділі "Легалізація нерегламентованої зайнятості та доходів населення". Саме через прискорення проведення комплексної пенсійної реформи, запровадження низьких ставок прибуткового податку з громадян за прикладом Російської Федерації, створення дієвого контролю за виплатою заробітної плати лежить шлях до скорочення тіньового сектору в економіці України. [12, c. 84-85]

3. Подолання тіньової економіки – нагальна проблема суспільства України

Важливою проблемою сучасного розвитку економіки України є значні обсяги її тінізації. За експертними оцінками німецької консультативної групи з питань економіки при Уряді України тіньова економіка досягла свого піку в 1997 році.

Для визначення поняття "тіньова економіка", натомість застосовують більш конкретні терміни:

— приховане виробництво і підпільна економіка — види діяльності, які продуктивні з економічної точки зору і цілком легальні (відповідають певним нормам та положенням), але навмисно приховуються від державних органів з метою ухилитись від сплати податків на прибуток, додану вартість чи інших податків, внесків по соціальному забезпеченню, уникнути виконання деяких правових норм (про мінімальну заробітну плату, максимальну кількість годин роботи, норм безпеки чи гігієни тощо) або адміністративних процедур, наприклад, заповнення статистичних анкет чи інших адміністративних бланків;

— незаконне виробництво, яке може бути двох видів: виробництво товарів чи послуг, продаж, розподіл і володіння якими заборонено законом, та виробничі види діяльності, які самі по собі законні, але стають незаконними, коли здійснюються не уповноваженими на це виробниками.

Дані визначення є різновидами виникнення тіньової економіки, які зустрічаються на практиці.

Серед ключових причин зростання тіньової економіки, вчені відзначають насамперед низький рівень державного регулювання економіки. [11, c. 39-41]

У розвитку тіньової економіки не останнє місце займає Закон України "Про податок на додану вартість". Податкове законодавство щодо ПДВ є дуже нестабільним, до нього постійно вносились зміни. Згідно із даним законом застосовують дві ставки оподаткування ПДВ: 20% і нульова. Нульова ставка оподаткування ПДВ застосовується до продажу товарів, що експортується за межі України. Згідно з механізмом сплати ПДВ сума, що підлягає сплаті в бюджет, визначається як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з продажем товарів протягом звітного періоду і сумою ПДВ (податковим кредитом), що сформувався при закупівлі сировини та матеріалів для виробництва продукції. Даний механізм є достатньо об'єктивним, так як підприємствам, які експортують продукцію в інші країни, податок на додану вартість повертають із бюджету. Однак можливістю отримати відшкодування податкового кредиту із державного бюджету користуються підприємства-посередники, які не виробляють даної продукції, і на нашу думку, не можуть користуватись даним правом. Незаконне відшкодування ПДВ з державного бюджету підприємствам-посередникам стало одним різновидом кримінального бізнесу, масштаби якого загрозливі для української економіки. Можна навести лише один приклад — за 2001 рік попереджено відшкодування ПДВ за фіктивними операціями на суму більш як 1 млрд. грн.

Нині відбувається інтенсивний перерозподіл власності, тому гостро стоїть проблема виправлення наявних перекручень у відносинах власності. Держава не може кинути ці процеси напризволяще, має взяти на себе основний тягар у його вирішенні. Світовий досвід безперечно доводить зростання ролі держави у найскладніших, переломних етапах розвитку на основі кейнсіанської теорії державного стимулювання економічного попиту, активної взаємодії держави з приватним капіталом. [5, c. 54-58]

Дані проблеми потребують нагального вирішення на державному рівні і відобразитися при розробці економічних, законодавчих, правових методів боротьби з тіньовою економікою.

Тіньовий сектор існує у всіх країнах, але в Україні його розміри є особливо значними. Він достатньо різноманітний, важко піддається узагальненню і порівнянню. Тому тут вагоме слово має сказати держава. Початок, запроваджений комплексом заходів, у розробленій Кабінетом Міністрів України Державної програми детінізації економіки на 2001-2004 роки. Другим серйозним кроком стало прийняття Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинними шляхом". Тільки системно-комплексний підхід до вирішення проблем детінізації економіки створення єдиної системи правових, організаційно-економічних державних заходів може стати ефективним засобом протидії тінізації суспільно-економічних відносин. Світовий досвід незаперечне доводить зростання ролі держави на найскладніших переломних етапах розвитку суспільства, коли було створено фундамент сучасної економічної системи країн Заходу. Я підтримую думку багатьох учених-економістів, що визначальна роль у ситуації, в якій ми опинилися, належить державі, обов'язок якої — всіляко сприяти реалізації конкурентних переваг національного виробництва шляхом зміцнення податкової системи, посилення вдосконалення законодавства, спрямованого на детінізацію економіки України.

Для прискоренішого процесу детінізації економіки слід проводити послідовнішу державну політику, яка б законодавчо гарантувала недоторканність легалізованого капіталу некримінального походження.

У цьому зв'язку варто згадати про рішення FATF внести Україну до "чорного" списку країн, які не сприяють міжнародним зусиллям у боротьбі з відмиванням брудних коштів. Прагнучи створити засади відкритої і прозорої економіки, в Україні вже почали запроваджувати заходи, що унеможливлюють використання банківського сектору для відмивання коштів. Згідно з базовими умовами FATF щодо обов'язковості ідентифікації клієнтів в Україні заборонено відкривати кодовані валютні рахунки. Водночас у новому Кримінальному кодексі України (що набув чинності з 01.09.2001 р.) міститься ширший перелік предикативних злочинів, доходи від яких можуть бути предметом розслідувань у справах про відмивання коштів.

Та все ж базовою передумовою створення ефективного механізму протидії відмиванню коштів, отриманих нелегальним шляхом, має стати прийняття Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом".

Загалом у контексті проблеми зменшення обсягів тіньового сектору в Україні необхідно продовжити комплекс реформ у податковій сфері, при цьому основна увага має бути приділена таким напрямам:

— зміцненню податкової системи та податкової служби на основі змін у податковому законодавстві;

— підвищенню прозорості у податковій сфері та належному контролю операцій органів державного управління;

— створенню правового механізму та відповідної інфраструктури для протидії відмиванню коштів, отриманих незаконним шляхом, і поверненню незаконно вивезених з України капіталів;

— зміцненню методів управління у державному секторі, а також удосконаленню функціонування державної влади в цілому. [4, c. 99-100]

Висновки

Отже, на процес тінізації впливають не лише економічні але й інші прошарки суспільних відносин, такі як політичні, правові, культурні, психологічні.

Суттєві прояви тінізації економіки розвиваються на підставі причин, які поділяються за основами щодо виду зламу економіки відносно централізованих і периферійних систем управління. Злам у дії централізованих Систем управління виявляється у існуючій системі заборон, обмежень, вимог щодо функціонування суб'єктів господарювання і перш за все тих із них, які є надлишковими. Класичним прикладом останніх в Україні є існуюча система оподаткування юридичних та фізичних осіб.

Структура тіньової економічної діяльності є дуже складною і різноманітною по відношенню до критерію "соціальна небезпека". Зв'язки між окремими ланками тіньової економіки, механізми її функціонування відбивають складну організаційну форму її існування та розвитку. Вони утворюють у своїй сукупності саме систему тіньової економіки, спрямування якої в цілому спрямоване проти офіційного вектора економічного розвитку.

Всі види тіньової економічної діяльності можна поділити за наступними елементами:

— легальне (нерегламентоване державою) виробництво товарів та надання послуг, яке традиційно, як правило, державою не контролюється;

— порушення, ухилення від державного контролю, економічної відповідальності по відношенню до інтересів держави в межах офіційно дозволеної економічної діяльності;

— заборонені види економічної діяльності.

Список використаної літератури

1. Іванченко Б. В Україні зростає тіньова економіка? : Прогноз макропоказників розроблений Міністерством економіки // Україна і світ сьогодні. — 2005. — № 43. — C. 6

2. Ковальчук Т. Детінізація економіки — фактор фінансової безпеки України // Банківська справа. — 2001. — № 2. — C. 3-11

3. Литвиненко В. Економіка і "тіньовий" сектор // Закон і бізнес. — 2001. — № 22. — C. 29

4. Логвиненко М. Проблеми детінізації економіки в умовах нової економіко-правової політики // Право України. — 2005. — № 7. — С.97-100

5. Лубенець І.Г. Тіньова економіка в Україні: стан, проблеми, шляхи її подолання // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. — 2002. — № 5. — C. 50-58

6. Мазур І. Корупція як інститут тіньової економіки // Економіка України. — 2005. — № 8. — C. 68-75

7. Озерський І. Місце тіньової економіки у сучасному економічному середовищі // Економіка. Фінанси. Право. — 2003. — № 6. — C. 25-28

8. Попович О. Формування тіньового прибутку в економіці України // Економіст. — 2002. — № 6. — C. 72-77.

9. Прісняков В. Ф. Детінізація економіки // Фінанси України. — 2005. — № 3. — С.72 – 81.

10. Прісняков В. Тіньова економіка і методи визначення її обсягу// Фінанси України. — 2001. — № 7. — C. 3-8

11. Приходько Т. Проблеми детінізації економіки України// Економіст. — 2005. — № 7. — C. 39-44.

12. Шелудько Н. Проблема тіньової економіки в Україні // Фінанси України. — 2002. — № 9. — C. 80-86