Типологія політичних систем

Вступ.

1. Поняття політичної системи суспільства.

2. Елементи політичної системи суспільства та їхня характеристика.

3. Види та типи політичних систем.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Розглядаючи поняття політичної системи, спеціалісти підкреслюють, що вихідною категорією політичної теорії є «політика». Це — категорія давньогрецького походження і зазвичай органічно поєднується з діяльністю держави, визначає засіб, що гарантує реалізацію політичних цілей.

Політична система — це сукупність трьох взаємодіючих підсистем: інституціональної, інформаційно-комунікативної та нормативно-регулятивної.

Якщо характеризувати політичну системи суспільства більш повно, то необхідно зазначити, що це цілісна, впорядкована сукупність політичних інститутів, політичних відносин, процесів, принципів політичної організації суспільства, підпорядкованих певним політичним, соціальним, правовим, ідеологічним, культурним нормам, історичним традиціям і засадам політичного режиму даного конкретного суспільства. Політична система включає у себе організацію політичної влади, відносини між суспільством і державою, характеризує протікання політичних процесів, включаючи інституалізацію влади, стан політичної діяльності, рівень політичної творчості у суспільстві, характер участі у політичному житті.

Політична система пов'язана з особливою сферою діяльності людей — політикою, яка відображає сферу взаємовідносин між класами, соціальними групами, колективами, громадянами з приводу державної влади. В основі політичної системи лежать політичні відносини, політика, яка формується в державно-організованому суспільстві у відповідних формах. У цілому політична система — це універсальна управляюча система державно-організованого суспільства, компоненти якої пов'язані політичними відносинами і яка в кінцевому рахунку регулює виробництво і розподіл соціальних благ на основі використання державної влади великими соціальними спільнотами.

1. Поняття політичної системи суспільства

Держава — це організація політичної влади, і, як організація політична, вона є одним із компонентів всієї сукупності політичних відносин й інституцій, які виникають і функціонують у суспільстві і складають політичну систему суспільства.

Політична система суспільства — це система політичних явищ, які існують у соціально неоднорідному суспільстві.

У вітчизняній філософській, соціологічній та юридичній літературі в минулому і сьогодні у багатьох випадках розглядають це питання як політичну організацію суспільства або «державу в політичній системі суспільства». Лише деякі дослідники у своїх працях виділяють політичну систему держави. На наш погляд, розривати політичну систему або політичну організацію держави і суспільства неможливо, оскільки між ними існує дуалізм. А ще ми виходимо з того, що державу також не можна ототожнювати з державною владою, оскільки держава за своєю структурою складається з двох значних компонентів — системи органів державної влади і системи суспільства — різноманітних суб'єктів, які прямо не належать до системи державних органів влади, але впливають на формування і діяльність органів влади або навпаки.

За радянської доби поняття «політична організація суспільства» дослідники розглядали з найширших позицій І включали до нього також систему державно-правових інститутів та установ. У Конституції СРСР 1977 р. також зазначалося, що Комуністична партія Радянського Союзу була ядром політичної системи суспільства, а не держава і не державна влада. У реальному житті Комуністична партія СРСР дійсно була керівною і спрямовуючою силою суспільства і держави, займалась підбором і розстановкою керівних кадрів, здійснювала і розробляла внутрішню і зовнішню політику держави та суспільства, формально виражала потреби та інтереси народу тощо.

Практично керівництво КПРС здійснювало управління всією системою органів державної влади і суспільства і певною мірою стояло над державою і державними органами влади. З ліквідацією КПРС і Компартії України вищі державні органи влади здійснюють управління державою і суспільством самостійно.

Філософський словник розглядає поняття «політична організація суспільства» як систему державно-правових, політичних і суспільних інститутів, організацій та установ, які регулюють політичні відносини між класами, державами, народами. Ці відносини проявляються не тільки в політичній галузі, айв усіх інших аспектах суспільного життя. Поняття політичної організації суспільства розкриває взаємозв'язок і співвідношення установ, що входять до політичної розбудови. Домінуючу роль у політичній організації класово-антагоністичного суспільства відіграє механізм диктатури пануючого класу, який в умовах тогочасного капіталістичного суспільства охоплював державу, буржуазні партії, церкву, реакційні профспілки тощо.[1]

Політична система — це механізм соціальних імпульсів, які «струмують» від суспільства в політичні рішення і дії. Політична система суспільства — це складне, багатогранне явище, яке аналізується спеціалістами в різних галузях держави і права, соціології, філософи і под. У філософсько-правовій літературі систему визначають як упорядковану певним чином велику кількість елементів, взаємопов'язаних між собою, які утворюють деяку цілісну єдність, що має відносну самостійність, стійкість і автономність функціонування. Система — це цілісна єдність елементів і структури, структура — це спосіб упорядкування елементів, які характеризуються певною стійкістю[3, c. 95-96].

Політична система — це сукупність взаємопов'язаних державних, громадських та інших організацій, які покликані розвивати організаційну самостійність і політичну активність громадян у процесі реалізації ними політичної влади.[2]

У літературі склався й інший підхід до розуміння цього питання. А саме: політична система — це сукупність взаємодіючих між собою норм, ідей і заснованих на них політичних інститутів, установ і дій, які організують політичну владу, взаємозв'язок громадян і держави. Головним призначенням цього багатомірного утворення є забезпечення цілісності, єдності людей у політиці.[3]

У літературі підкреслюється, що політична система становить діалектичну єдність чотирьох сторін:

1) інституційна (держава, політичні партії, соціально-економічні та інші організації, які складають у сукупності політичну організацію суспільства);

2) регулятивна (право, політичні норми і традиції, деякі норми моралі і т. ін.);

3) функціональна (методи політичної діяльності, які становлять основу політичного режиму);

4) ідеологічна (політична свідомість, передусім пануюча в даному суспільстві ідеологія).[4]

Деякі спеціалісти вважають, що такий підхід можна підтримати, але доцільно виділити такі основні компоненти: 1) політичні й правові норми; 2) політичну структуру; 3) політичну діяльність; 4) політичну свідомість і політичну культуру.

На думку політологів, політична система — це сукупність державних політичних організацій та інститутів, що взаємодіють між собою; вона охоплює також класову структуру суспільства, політичні відносини всіх класів. У політологічній науці є різні підходи до визначення політичної системи, які можна об'єднати у дві групи: 1) вузькоспеціалізоване визначення політичної системи, яке зводить її до одного із структурних елементів — система державних органів, партійна система, система громадських органів і рухів, система засобів масової інформації; 2) всеохопне визначення політичної системи, що включає в неї як структурні елементи політичні дії, політичні відносини, політичні погляди, ідеї й теорії, політичну свідомість, політичну культуру, суспільні процеси і явища, тобто все, що стосується політики.

Політична система може виступати як у межах держави і називатися політичною організацією даного суспільства, так і на міжнародному рівні та представляти глобальну або регіональну (наприклад, загальноєвропейську) політичну систему, функціонування якої залежить як від норм і принципів взаємних політичних контактів окремих її елементів, так і від внутрішньодержавних суспільно-політичних реальностей.[5]

Політична система являє собою одну з частин або підсистем сукупної суспільної системи. Вона взаємодіє з іншими її підсистемами: соціальною, економічною, ідеологічною, етичною, правовою, культурною. Центральне становище політичної системи визначається організаційною та регулятивно-контрольною роллю самої політики. Політична система суспільства визначається формою держави, її соціальним ладом, класовою природою, формою соціально-політичних відносин (стабільні чи ні, конфліктні чи консенсусні), політико-правовим статусом держави та іншими факторами[7, c. 65-67].

2. Елементи політичної системи суспільства та їхня характеристика

Елементами політичної системи, тобто її складовими, є: а)суб'єкти (носії) політики; б) політичні норми та принципи; в)політичні відносини (стосунки); г)політичні погляди, політична свідомість та політична культура; д)зв’язки, що об'єднують названі компоненти.

При системному вивченні елементів політичної системи можна відзначити, що вони передбачають існування і функціонування п'яти основних сторін політичної системи: а)інституціональної (організації, установи); б)регулятивної (норми, принципи); в)функціональної (політичні функції, політичний процес, політичний режим); г)ідеологічної (політичні погляди, політична свідомість та культура); д)комунікативної (зв'язки, що об'єднують вказані елементи політичної системи).

Суб'єкти (носії) політики — це класи, нації, соціальні прошарки, групи; представники їхніх інтересів — різноманітні об'єднання, організації, в т.ч. держава, а також окремі люди.

Наступним елементом політичної системи є політичні норми, тобто основні правила і принципи, що регулюють політичні відносини між народами, націями, політичними партіями та іншими суб'єктами політики. З одного боку, політичні норми є засобом політичної оцінки тих чи інших соціальних явищ і процесів, а з другого — закріплюють необхідну поведінку суб'єктів політики у тих чи інших межах стосовно до конкретної політичної ситуації. До складу політичних норм включають норми права, норми політичних партій і громадських організацій, політичні звичаї і традиції, політичні принципи, моральні норми політичного життя. Політичні норми передбачають і відповідальність суб'єктів політики за їхні порушення. Специфіка політичної відповідальності полягає у тому, що вона наступає не тільки за винні дії, але й за політичний недогляд, необачність, нерішучість та ін. Така відповідальність може проявлятися у формі осуду, позбавлення довіри, відкликання депутата тощо. До політичних санкцій належить припинення діяльності, розпуск, відставка, ліквідація громадського об'єднання чи заборона діяльності політичної партії. Наступним структурним елементом політичної системи суспільства є політичні відносини, тобто врегульовані політичними нормами стосунки між політичними суб'єктами, у процесі яких у суб'єктів з'являються і реалізуються права і обов'язки. Політичні відносини включають у себе реалізацію політичних функцій, а також існування політичного процесу, політичного режиму.

Політичні функції — це основні напрямки політичної діяльності суб'єктів політики. До них належать: а)владно-політична інтеграція суспільства; б)регулювання соціально-політичної діяльності; в)забезпечення цілісного управлінського впливу на суспільні процеси тощо.

Політичний процес — це сукупність діяльності всіх суб'єктів політичних відносин, що спрямована на формування, зміну чи перетворення, а також функціонування політичної системи суспільства. Політичний процес характеризується такими ознаками: а)це сукупність всієї політично значущої діяльності в рамках даного суспільства; б)діяльність реалізується суб'єктами політичної системи, спрямована на утворення та функціонування політичної системи, прийняття і виконання політичних рішень, організацію контролю за діяльністю і розвитком політичної системи.

Політичний режим — політична обстановка у суспільстві, що реально складається і характеризується якісною і кількісною мірами участі народу, окремих соціальних груп, а також громадян у здійсненні політичної влади та методами здійснення цієї влади[2, c. 56-58].

Важливим компонентом політичної системи суспільства є політичні погляди, політична свідомість і політична культура.

Політична свідомість — це система ідеологічних і психологічних елементів, оцінка людиною існуючого політичного буття і вибір варіанту поведінки відповідно до індивідуальних та суспільних інтересів. До ідеологічних елементів політичної свідомості належать: ідеї, теорії, концепції, доктрини тощо.

Політична ідеологія — це систематизований вираз поглядів певного суб'єкта політичного життя (народу, певної соціальної групи, всього населення країни, окремого громадянина) на політичну організацію суспільства, на форму держави, на відносини між різними політичними суб'єктами, на їхню роль у житті суспільства, на відносини з іншими державами і націями. До психологічних елементів політичної системи належать: настрої, почуття, звички, емоції та ін. А під політичною психологією розуміють узагальнену систему почуттів, звичок, потреб, емоцій, настроїв та уявлень стосовно політичного життя суспільства.

Політична культура — це систематизовані знання і досвід у політичній сфері діяльності, сприйняття та засвоєння системи політичних цінностей у суб'єктів політичного життя[1, c. 92-93].

3. Види та типи політичних систем

Вид політичної системи залежить від типу суспільства і керівництва: пріоритет влади голови уряду (тобто пріоритет виконавчої влади), президента (аж до так званої президентської форми правління, що допускає тимчасове чи тривале зміщення функцій розділеної влади), монарха, парламенту (якщо він наділений прерогативами контролю і виконавчої влади), керуючій партії, верховного чи конституційного суду (при пріоритеті права і закону).

В сучасній науці про політику існують різні класифікації політичних систем, визначаються їх різні форми і типи в залежності від критерію поділу. Багато політологів і соціологів виділяють моделі правління, використовуючи два основних критерії: ступінь централізації влади і владних структур (поділ в залежності від числа учасників процесу прийняття рішень) і тип цінностей. Політичні системи поділяються на тоталітарні і ліберально-демократичні, тоталітарні та авторитарні і демократичні; конституційні та тоталітарні, традиційні та сучасні. В сучасному світі виділяється чотири основні типи політичних систем: англо-американська, континентально-європейська, доіндустріальна та частково індустріальна політична система, тоталітарна політична система.

Англо-американська політична система діє в Англії, США, Австралії, Канаді, характеризується гомогенністю культури: політична мета і засоби її досягнення поділяють всі. Свободу особистості, масовий добробут та безпека більшості населення ставляться над усе. Глибоко диференційовані в політичній системі та структура політичних інститутів і ланок: кожна політична партія, соціальна спільність, прошарок мають конкретні мету і здійснюють свої функції. Для англо-американської політичної системи характерна висока стабільність, розподіл властей та ін.

Континентально-європейська політична система властива Німеччині, Італії, Франції, характеризується змішаною політичною культурою, співіснуванням нових та старих політичних культур. У Франції поруч з традицією представницької власті властиві плебісцитарна традиція, схильність до популізму та ін., а також введення форм прямої демократії (в періоди Наполеона, де Голля). Характерна для континентально-європейського типу політичної системи і багатопартійність: політичні партії виступають з різною ідеологією і стійкими національними традиціями, ще мають значний вплив в суспільстві. Багато елементів в структурі і змісті континентально-європейської політичної системи властиві і політичній системі сучасної України.

В багатьох доіндустріальних або частково індустріальних країнах Азії, Африки та Латинської Америки існують і функціонують різні політичні системи з властивою змішаною політичною кулі турою: сумішей західних цінностей, етнічних традицій, релігійних. Суміш політичної культури в політичних системах доіндустріальних і окремо індустріальних країнах дуже відрізняється від змішаної політичної культури політичних систем країн Західної Європи, поєднуючи самі несподівані протилежності. Тут же нечітко поділяються влади. Часто законодавчі функції використовують управлінські, владні структури і армія. Законодавчі органи втручаються в судові процеси та ін. Тут сильний і особистий авторитет, панування однієї якоїсь політичної партії, що узурпують владу. Широко використовується насилля. Обмежена участь населення в політичному житті країни.

Тип тоталітарних політичних систем властивий фашистській Італії, нацистській Німеччині, франкістській Іспанії, а також до початку 90-хроків XX ст. народно-демократичним країнам Східної і Центральної Європи (Албанія, Румунія, Болгарія, Польща та ін.). В тоталітарних суспільствах будуть відсутні незалежні соціальні ні спільності, верстви, що прагнуть різними засобами впливати на владні структури з метою задоволення їх вимог та інтересів економічних, соціальних, культурних, етнічних, територіальних, галузевих, релігійних та ін. Політичні комунікації суворо контролюються центром. Характерна і надзвичайна централізація влади і висока ступінь насилля. Проте багато політологів висловлюють думку, що побудована на абсолютному примусі і насилля політична система немислима. В сучасному світі найбільш поширенішими виділяються серед політичних систем — демократичні тоталітарні, авторитарні. За характером політичного режими виділяють традиційні і модернізовані, консервативні[8, c. 105-107].

Найрізноманітніші політичні системи можна класифікувати за принциповими, корінними ознаками.

Існує три головні моделі політичних систем:

· командна;

· змагальна;

· соціо-примирлива.

Кожна з цих моделей політичної системи може мати багато модифікацій і не існує в абсолютно "чистому" вигляді.

Командна політична система характеризується такими ознаками:

· інтеграція, фактичне об'єднання всіх структур не шляхом відносин боротьби і співробітництва, що складаються природно, поступово, а на основі бюрократичної централізації "зверху" навколо одного центру;

· прийняття центром рішень;

· ліквідація автономії центрів у прийнятті рішень на місцях;

· протистояння політичному плюралізму;

· командний стиль управління всіма сферами суспільного життя;

· панування адміністрування у вирішенні всіх політичних проблем, усунення політичної опозиції;

· виняткова роль партійне-державного лідера, що відображається тією чи іншою мірою у культі його особи;

· приниження політичного значення громадянина, обмеження його прав і свобод;

· зовнішня і внутрішня безконтрольність політичних інституцій; відсутність розподілу влади; стримування способів саморегуляції суспільного організму; ставка переважно на силові, примусові методи;

· поширення політичної демагогії про захист інтересів народу; створення номенклатури (теократичної, королівської, військової або партійно-державної), яка побудована на принципах напівфеодальних рангів з відповідним матеріальним та іншим забезпеченням за рахунок суспільства;

· відкрите насильство, яке набирає форми відкритих тиранічних режимів.

Командна політична система пройшла історичний шлях від правління єгипетських фараонів, через панування тиранів Греції, імператорів Риму, феодальних абсолютних монархів до сучасних авторитарних, тоталітарних систем. Різновидами тоталітаризму відповідно до панівної їх ідеологи є комунізм, фашизм і націонал-соціалізм. Командні системи ще існують в Африці, Азії та інших країнах. Історично доведено, що хоча на певних етапах розвитку суспільства командні системи можуть бути добре пристосовані для виконання проміжних завдань, проте у кінцевому підсумку вони є гальмом суспільного прогресу. Відомо, що так звані соціалістичні країни, лідери яких заявляли світові про гігантські успіхи, дедалі більше відставали від розвинених країн Заходу навіть у найбільш, здавалося б, благополучні часи їхнього існування.

Змагальна політична система має такі типологічні ознаки:

· політичний плюралізм;

· наявність механізму впливу на державну владу різних центрів прийняття політичних рішень через "групи тиску", що інституційно відокремлені й змагаються між собою;

· наявність багатьох центрів прийняття політичних рішень;

· визнання рівності й гарантій прав людини й об'єднань громадян;

· примус не виключається, але не є прямим, основним методом в управлінні;

· зв'язок політичної системи і саморегуляції суспільства у сфері економіки, соціальних відносин, духовного життя та ін.;

· захист конституційного ладу, його правових засад;

· ставлення до права як до цінності та ін.

Змагальна політична система існувала у деяких рабовласницьких державах (наприклад, Афіни), феодальних містах-державах (російський Новгород, Дубровник на Адріатиці, ганзейські міста-держави узбережжя Балтійського моря). Утвердження цієї системи найбільш яскраво виявило себе за капіталізму з його постулатами вільної конкуренції, вільного товарообміну, природних прав людини. Змагальна політична система Італії, Іспанії, Португалії, Греції та інших країн продемонструвала свої позитивні сторони і висвітлила проблеми їхнього розвитку. Змагальна політична система може добре функціонувати за умов стабільного суспільства як єдиного соціального організму.

Соціопримирлива політична система має такі ознаки:

· висунення на перший план соціальних проблем у змаганні за утвердження політичних цілей і завдань;

· використання компромісів у вирішенні політичних та інших проблем;

· розгляд командних методів протиборства як великих затрат економічних, духовних та людських ресурсів;

· професіоналізм політичного управління;

· утвердження політичного плюралізму, що передбачає певні обмеження панівних сил, груп, які змагаються на ґрунті поступок, консенсусу, добровільних узгоджень сторін;

· високий рівень політичної культури;

· прагнення до утвердження соціального миру, соціальної справедливості, служіння їм;

· уведення певних обмежень щодо власності, розподілу доходів, свободи договору (насамперед на продаж робочої сили) з метою досягнення соціального миру;

· поступове і постійне здійснення соціальних програм;

· високий рівень захисту прав людини; політична безконфліктність; саморегульованість та ін.

Примітивні форми соціопримирливої системи знаходимо в історичному минулому. Однак справжня соціопримирлива система складається лише в умовах високого рівня економічного розвитку, зміцнюється в процесі переходу людства від конфронтації до співробітництва, від протиборства до створення єдиної нової цивілізації.

Типи політичних систем неоднаково проявляли себе у конкретному часі й історичному просторі. Людство завжди замислювалось над проблемами ефективності їхнього функціонування. Говорити про історичну життєздатність названих вище типів політичних систем у сучасному, цивілізованому світі можна, виходячи з певних індикаторів ефективності[11, c. 143-146].

Висновки

На мій погляд, політична система держави і суспільства включає такі відносно автономні системи, які дуже тісно взаємопов'язані між собою: 1) систему вищих і місцевих органів державної влади та управління; 2) систему органів місцевого самоуправління і самоорганізації населення; 3) систему політичних партій і громадських організацій, рухів тощо, які беруть участь у реалізації Державної політики, завдань і функцій держави; 4) систему соціально-економічних суб'єктів громадянського суспільства — державних підприємств і їх трудових колективів, комерційних, кооперативних, аграрних суб'єктів підприємницької діяльності, які беруть участь у реалізації економічної та іншої політики держави, її завдань і функцій; 5) систему права і законодавства, які закріплюють юридичні права та обов'язки, повноваження всіх суб'єктів політичної системи; 6) систему культурних, науково-освітніх закладів, організацій та установ, які функціонують у культурно-виховній, науково-освітній і духовній сферах політичної системи держави і громадянського суспільства; 7) систему політичних і політично-правових відносин, політичних законів, норм і принципів, які регулюють політичні відносини; 8) систему або концепції стратегічного і тактичного розвитку політичної системи; 9) систему державної політики у сфері реалізації внутрішніх і зовнішніх завдань та функцій Української держави; 10) систему представницької та безпосередньої демократії та її різноманітні форми, інститути тощо; 11) систему засобів масової інформації, які впливають на політичну систему; 12) політичну свідомість і самосвідомість, політичну культуру державних органів влади і суб'єктів громадянського суспільства тощо. Отже, політична система держави і суспільства — це надзвичайно складне соціально-політичне явище, яке має різноманітні зв'язки з економічною системою держави і суспільства, правовою системою держави і суспільства і т. д.

Список використаної літератури

1. Гелей С. Політологія: Навчальний посібник/ Степан Гелей, Степан Рутар. — 5-є вид., перероб. і доп.. — К.: Знання , 2004. — 645 с.

2. Дробінка І. Г. Політологія: Навчальний посібник/ І. Г. Дробінка, Т. М. Кришталь, Ю. В. Підгорецький; Мін-во освіти і науки України. — К.: Центр учбової літератури, 2007. — 289 с.

3. Іщенко М. Політологія: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл. / Черкаський національний ун-т ім. Богдана Хмельницького. — Черкаси : Видавництво ЧНУ, 2004. — 387с.

4. Кирилюк Ф. Політологія Нової доби: Посібник для студ. вищ. навч. закл./ Федір Кирилюк,. — К.: Академія, 2003. — 303 с.

5. Кузь О. Політологія: Навч. посібник / Харківський національний економічний ун-т. — Х. : ХНЕУ, 2004. — 340с.

6. Обушний М. Політологія: Довідник/ Микола Обушний, Анатолій Коваленко, Олег Ткач; За ред. Ми-коли Обушного; КНУ ім. Т. Г.Шевченка. — К.: Довіра, 2004. — 599 с.

7. Політологія: Навчальний посібник/ Валентина Штанько, Наталія Чорна, Тетяна Авксентьєва, Лідія Тіхонова,; Мін-во освіти і науки України, Науково-методичний центр вищої освіти. — 2-є вид., перероб. і доп.. — К.: Фирма "ИНКОС": Центр учбової літератури, 2007. — 287 с.

8. Політологія: Академічний курс: Підручник/ Л. М. Герасіна, В. С. Журавський, М. І. Панов та ін.; М-тво освіти і науки України. — 2-ге вид., перероб. і доп.. — К.: ВД "Ін Юре", 2006. — 519 с.

9. Політологія: терміни, поняття, персоналії, схеми, таблиці: Навчальний словник-довідник для студентів вищих закладів освіти/ Укл.: В.М. Піча,Н.М. Хома,; Наукова ред. В.М. Пічі. — К.: Каравела; Львів: Новий Світ-2000, 2001. — 311 с.

10. Холод В. Політологія: Навчальний посібник/ Володимир Холод,. — Суми: Університетська книга, 2001. — 405 с.

11. Шляхтун П. Політологія: Теорія та історія політичної науки: Підручник для студентів вищих навчальних закладів/ Петро Шляхтун,; Ред. В. М. Куценко. — К.: Либідь, 2002. – 573 с.