Традиції наукової фантастики та романістики Герберта Велса

Вступ.

Розділ 1. Постать Г.Уеллса в зарубіжній літературі.

1.1. Біографічні дані Г.Уеллса.

1.2. Характерні риси творчості Г.Уеллса.

Розділ 2. Особливості наукової фантастики Г.Уеллса.

2.1. Герберт Уеллс як майстер наукової фантастики.

2.2. Чарівний світ фантазій Г.Уеллса.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Герберт Уеллс народився в сім'ї небагатого лондонського комерсанта, який швидко розорився й загинув. Щоб підтримати родину, яка після батькової смерті залишилася без годувальника, Герберт дуже рано почав працювати. Бажання вирватися зі злиднів приводить його на навчання в університет. Талановитого юнака чекає блискуча кар'єра фізіолога. Проте Уеллс віддає перевагу літературі й починає писати художні твори.

Герберт Уеллс — автор великої кількості романів (найвідоміші — «Машина часу», «Людина-невидимка», «Війна світів», «Перші люди на Місяці»), оповідань — загалом близько 110, а ще — наукових праць з хімії, біології, педагогіки — їх близько 500. Як бачимо, це була надзвичайно активна й багатогранна творча людина, яка вміла організовувати свій час і в усьому досягати відчутних результатів.

Герберт Уеллс увійшов у літературу як автор науково-фантастичних творів на соціальні теми. Залюблений у науку, Уеллс розповідає про дивовижні пригоди, які трапляються з людьми на Землі або на інших планетах у близькому чи далекому майбутньому. Він широко використовує популярні на початку XX ст. наукові гіпотези. Деякі з них справдилися, реалізацію інших, можливо, спостерігатимуть покоління, які прийдуть після нас. Разом з тим, Герберт Уеллс пише оповідання, які не спираються на науку, а дозволяють розквітнути людській уяві та фантазіям. В результаті в оповіді стирається тонка межа, що відокремлює реальний світ та людське уявлення про нього.

Розділ 1.Постать Г.Уеллса в зарубіжній літературі

1.1. Біографічні дані Г.Уеллса

Народився 21 вересня 1866 в передмісті Лондона Бромлі. Його батько був садівником, потім професійним гравцем в крикет; пізніше утримував крамницю, проте розорився. Мати, щоб «витягнути» сім'ю працювала економкою в багатому будинку (пізніше описаному Уеллсом в романі «Тоно Бенге»). Освіту одержав у класичній школі Мідхерст і в Кінгз-коледжі Лондонського університету. Після учнівства в торговця мануфактурою і роботи в аптеці побував вчителем у школі, викладачем точних наук і помічником Т. Х. Гекслі.

До 1893 року відносяться його перші публікації як есеїста і новеліста в популярних газетах і журналах: «Pall Mall Gazette», «Pall Mall Budget». Це дозволяє йому розлучитися з викладацькою діяльністю і стати журналістом не обтяженим будь-якою службою (free-lance journalist). До того ж він отримує замовлення на серію повістей і новел з науковим нахилом.

Уеллс називає себе «соціалістом», проте «не по Марксу». У 1903 році він вступає в Фабіанське товариство, проте скоро у 1909 році виходить з нього.

Протягом творчого життя (з 1895) Уеллс написав близько 40 романів і багато оповідань, більше десятка полемічних творів на філософські теми і приблизно стільки ж робіт про перебудову суспільства, дві всесвітні історії, близько 30 томів з політичними і соціальними прогнозами, більше 30 брошур на теми про Фабіанське товариства, озброєння, націоналізм, загальний мир тощо, 3 книги для дітей і автобіографію[10, c. 145-146].

Його першим художнім твором був роман «Машина часу» (The Time Machine, 1895) — про подорож винахідника у віддалене майбутнє. Потім з'явилися «Острів доктора Моро» (The Іsland of Dr. Moreau, 1896), «Людина-невидимка» (The Invisible Man, 1897), «Війна світів» (The War of the Worlds, 1898), «Перші люди на Місяці» (The First Men іn the Moon, 1901), які розповідали, відповідно, про пересадження людських органів диким звірам, про невидимість, вторгнення марсіан на Землю і подорожі на Місяць. Ці романи забезпечили письменникові славу самого значного експериментатора в жанрі наукової фантастики і показали його здатність зробити правдоподібною саму зухвалу вигадку. Згодом у подібних творах, наприклад у романі «Звільнений світ» (The World Set Free, 1914), він сполучив наукову вірогідність з політичними прогнозами про прийдешню всесвітню державу. Теза про науку, здатну створити всесвітню державу, у якій людина зможе розумно використовувати свої винаходи, з наснагою повторюється у всіх книгах Уеллса, однак його оптимізм знищила Друга світова війна, після чого він в розпачі написав книгу «Розум на краю своєї натягнутої вузди» (Mind at the End of Іts Tether, 1945) де пророчив вимирання людства.

У своїх творах письменник демонструє неабиякий талант у зображенні характерів і побудові фабули, приправляє оповідання гумором, та інколи сюжет витісняють роздуми про науку, лекції про всі мислимі і немислимі предмети, відгуки на актуальні події, так що лише деякі з його творів містять складові, які можуть гарантувати їм довговічність. Багато творів автора в тій чи іншій мірі автобіографічні. Уеллс визнав, що єдина книга, у якій заявлені самі істотні ідеї його життя, це «Що ми робимо зі своїми життями?» (What Are We to Do With Our Lives? 1931), а найважливішою своєю працею вважав «Праця, багатство і щастя людства» (The Work, Wealth, and Happiness of Mankind, 1932). Однак до широких читацьких кіл він пробився завдяки книзі «Нарис історії» (The Outline of History, 1920), яка багато років була в списках бестселерів.

Уеллс мешкав у Лондоні і на Рив'єрі, часто виступав з лекціями і багато подорожував, був двічі одружений[3, c. 87-89].

1.2. Характерні риси творчості Г.Уеллса

Творчість Герберта Уеллса розпочинається в той історичний період розвитку Англії, який традиційно прийнято іменувати «вікторіанською епохою», що в суспільному та політичному житті країни була пов'язана з роками правління (1837-1901) королеви Вікторії. Це був час значного економічного підйому Англії, час ганебних колоніальних війн, час великих наукових відкриттів, з яких чи не найбільшим, у всякому разі найрезонанснішим — стала написана англійським ученим Чарльзом Дарвіном знаменита праця «Походження видів» (1859), яка висувала наукову теорію біологічного походження людини і не тільки спричинилася, за словами багатьох сучасників ученого, до справжнього перевороту в людських умах, але й значною мірою визначила характер та основні тенденції розвитку науки, філософії та мистецтва наступного, XX століття. Зрештою, вікторіанська епоха — це й велика літературна епоха, яка подарувала світові блискучу плеяду письменницьких імен, серед яких значні і шановані тепер в усьому світові Ч.Діккенс, В.Теккерей, Ш.Бронте, Л.Керролл, М.Рід, О.Уайльд, Р.Л.Стівенсон, Р.Кіплінг, Джером К.Джером, А.Конан-Дойль, Е.Л.Войнич, СМоем, Б.Шоу. Зіркою далеко не останньої величини в славетному сузір'ї літературних здобутків вікторіанської епохи спалахнув і письменницький геній визначного англійця Герберта Джорджа Уеллса (21.09.1866 — 13.08.1946). «Уэллс успел удивительно много, — пише, оцінюючи унікальний творчий внесок письменника один з його найавторитетніших дослідників Юрій Кагарлицький. — Он умер за пять недель до своего восьмидесятилетия и жизнь прожил на редкость активную и насыщенную. Он написал сто десять книг, объехал весь белый свет, вмешивался — и с каким темпераментом! — во все главные споры своего времени, дружил или ссорился с ведущими политиками Англии, такими, как Ллойд Джордж и Черчилль, повидался и побеседовал или, во всяком случае, вступил в переписку почти со всеми, кто в те годы стоял во главе господствующих социальных и духвных течений. Он всегда был близок к самому центру событий и выразил себя, как мало кто. И все-таки до сих пор не умолкает спор о том, кем был этот человек. Его называли художником — и начинали подсчитывать, сколько невыношенных, поспешных, обязанных своим появлением злобе дня или просто нетерпеливому желанию лишний раз высказать свои мысли книг и статей он написал. Его называли жур-налистом, но тут же выяснялось, как много в нем от художника. Истинной причиной этих споров служило то, что у него было в исключительной степени выражено одно из главных качеств большого таланта — своеобразие. Он охватывал необычайно широкий круг явлений, казавшийся многим его современникам несовместимым. Мы найдем у него политические трактаты, и работы по биологии, учебники и популяризации, статьи по философии и социологии, большой цикл исторических и педагогических сочинений и целый спектр произведений художественных — от романтической новеллы до бытописательского романа и от научной фантастики до романов-трактатов, которые местами неотличимы от прямой публицистики. Подобный диапазон творчества составлял неотъемлимое свойство Уэллса. Уэллс не был бы Уэллсом без этого стремления охватить, выразить, переделать мир. Ибо такова его главная задача, отсюда черпается его творческая энергия, на это направлены силы этой многообразной и удивительно цельной личности»[9, c. 16-18].

Прямий зв'язок з успіхами науки простежується у запаморочливій популярності жанру наукової фантастики, який зародився у XIX ст. Фантасти намагалися осмислити морально-етичні наслідки науково-технічного прогресу, ставили в своїх творах проблеми, які згодом починали непокоїти все людство. Великим мислителем-фантастом був Герберт Уеллс (повісті “Острів лікаря Моро”, “Війна світів”, “Машина часу”, “Людина-невидимка”).

Поява наукової фантастики була викликана промисловою революцією в XIX столітті. Спочатку наукова фантастика була жанром літератури, що описує досягнення науки й техніки, перспективи їхнього розвитку тощо. Часто описувався (як правило, у вигляді утопії) світ майбутнього. Класичним прикладом такого типу фантастики є твори Жуля Верна.

Пізніше розвиток техніки став розглядатися в негативному світлі (антиутопія). В якості прикладів можна навести твори «Машина часу» Герберта Уеллса чи «451° за Фаренгейтом» Рея Бредбері. Антиутопія розглядає негативні наслідки не тільки технічного прогресу.

Герберт Уеллс прийшов у літературу зі світу науки. Майже двадцять років виходили в світ його романи, повісті й оповідання, а першою його книгою був підручник біології.

Починаючи з 1895 року Уеллс написав близько 40 романів і багато томів оповідань, більше десятка полемічних творів з філософії і приблизно стільки ж робіт про перебудову суспільства, дві "Всесвітні історії", близько 30 томів з політичними і соціальними прогнозами, більше 30 брошур на теми озброєння, націоналізму, загальноосвітні, 3 книжки для дітей і автобіографію.

Першою спробою майбутнього світила в художній літературі був роман "Машина часу" (1895) – про подорож винахідника у далеке майбутнє. Уеллс, фактично, "винайшов" машину часу, яка сьогодні з успіхом "працює" у силі-силенній фантастичних творів різних авторів.

За першим романом письменника почали з’являтися на світ "Острів доктора Моро", "Людина-невидимка", "Війна світів", "Перші люди на Місяці" – кожен з цих творів відкрив цілу галузь у науковій фантастиці: "народилися" людинозвіри, невидимки, марсіани, космічні мандрівники. Ці романи принесли своєму авторові світову славу.

Уеллс писав романи не стільки про науку, скільки про її можливості й про ті сили, які заважають їй служити людям. Він від початку виступив як автор лівоорієнтованих соціально-політичних творів, написаних у жанрі науково-фантастичного романа.

Усі найвідоміші свої твори Уеллс написав у молоді роки. Згодом почали з’являтися серйозніші твори, в яких були цікаві фабули, оригінальний гумор, але вже не було таких проривів, які він здійснив у перших книжках[6, c. 239-241].

Творча спадщина Уеллса дуже велика. Уеллсу належить біля сорока романів, безліч публіцистичних робіт, кіносценарії, з яких найбільш відомий "Вигляд прийдешнього", написаний у співробітництві з кінорежисером Олександром Корду. Уеллс — автор численних розповідей, досить різноманітних по тематиці й формі,- від гумористичної розповіді й чарівної казки до розповіді-памфлету, присвяченого важливій соціальній і літературній проблемам, і розповіді-пародії. Особливе місце займає "Досвід автобіографії" (Experіment іn Autobіography, 1934),- книга, у якій оповідання художника про своє життя перемежовується з міркуваннями про проблеми сучасності. Перехід від наукової діяльності до науково-популярного нарису, а потім і до художньої літератури був для Уеллса зовсім природний.

Утилітарний, науково-популярний елемент досить сильний у творчості Уеллса. Справа навіть не в обсязі й ступені вірогідності спеціальних знань, повідомлюваних письменником у тім або іншому романі. Одні його побудови засновані на точних наукових положеннях, інші лише "наукоподібні". Але в кожному випадку Уеллс ставив собі завдання прищепити читачеві науковий склад мислення, захопити його грандіозними перспективами, які відкриває порід людством розвиток науки.

Втім, якби тільки цим обмежувалися мети Уеллса, творчість його не виходило б за межі позитивізму. У дійсності воно значно ширше. Саме за рамками позитивізму творчість Уеллса здобуває свою художню й суспільно-пізнавальну цінність.

"Бути художником — чи не значить це шукати вираження для навколишніх нас речей?- писав Уеллс і передмові до перших російських зборів своїх творів (1909).- Життя завжди було мені страшно цікаве, захоплювала мене безумно, наповнювала мене образами й ідеями, які, я почував, потрібно було повертати їй назад. Я любив життя й тепер люблю її усе більше й більше. Той час, коли я був прикажчиком або сидів у лакейської, важка боротьба моєї ранньої юності,- все це жваво коштує в мене в пам'яті й, по-своєму, висвітлює мені мій подальший шлях".

Кінець XІ сторіччя ознаменувався більшими науковими відкриттями, систематизацією раніше накопичених знань. Але той же період історії Англії був відзначений і різке загострення класових протиріч. У якому зв'язку перебувають обоє ці процесу — таке питання наполегливо вставало перед Уеллсом, що бачили в науці засіб поліпшити життя людей[12, c. 144-146].

Розділ 2. Особливості наукової фантастики Г.Уеллса

2.1. Герберт Уеллс як майстер наукової фантастики

Уеллс, властиво, пише романи не стільки про науку, скільки про її можливості й про ті сили, які заважають їй служити людям. Останнє питання має таке велике значення для автора, що відтискує на другий план питання чисто наукові. Але як би не були науково оснащені добутки Уеллса, найважливіша їхня тема — основні суспільні проблеми сучасності.

Уеллс із самого початку виступив як автор соціально-політичних творів, написаних у жанрі науково-фантастичного роману. Цей жанр мав велике значення для Уеллса. Фантастичний роман давав можливість письменникові, розповідаючи про майбутнє людства, простежити основні тенденції сучасного суспільства в їхньому розвитку. Письменник широко використовував і інші можливості фантастики — насамперед в області традиційного для англійської літератури сатиричного гротеску (Свіфт, Діккенс).

Характер і особливості творчості Уеллса неможливо зрозуміти, не беручи до уваги того підйому, що переживало в 80- 90-об роки робочий рух в Англії. У посиленні активності робітничого класу – джерела критичного відношення Уеллса до сучасного йому буржуазному суспільству і його прагнення охопити широкі перспективи суспільного розвитку, глибоко проникнути в суть соціальних конфліктів дійсності. Але, з іншого боку, реформістська ідеологія письменника пояснювалася впливом опортунізму в англійському робочому русі.

Для соціально-політичних поглядів Уеллса показова історія його відносин з Фабіанським суспільством, у яке він вступив в 1903 р. Уже з 1906 р. письменник почав запекло критикувати Сіднея й Беатрису Вебб, а ще через два роки він вийшов із суспільства.

Уеллс уважав, що фабіанці вкрай поверхово судять про характер суспільних відносин. Романи Уеллса звичайно ділять на фантастичні, побутові й романи-трактати.

У кожному із цих літературних жанрів знайшли вираження не тільки різні сторони письменницького дарування Уеллса, але й різні сторони його ідейного вигляду.

Уеллс — художник винятково чуйний до суспільних змін – присвятив літературній праці більше п'ятдесятьох років. У різних історичних умовах виступали на перший план різні сторони ідеології й дарування письменника.

Творчість Уеллса розпадається на два більших періоди. Перший охоплює 1895-1913, другий — 1914-1946 роки. Значно еволюціонує його творчість і усередині кожного із цих періодів[15, c. 167-169].

Фантастика є для Уеллса способом сатиричного узагальнення тенденцій сучасності. Сатира Уеллса позбавлена зм'якшуючого гумору, вона досягає сили гротеску й одночасно діловито-фактографічна, як у Свіфта. Дрібні подробиці часто є засобом характеристики більших соціально-історичних категорій. Видима наївність спостерігача-оповідача прикриває глузування над сучасним суспільством.

Для Уеллса, як і для просвітителів, існує поняття "природної людини" у його філолофсько-етичному змісті. Віра в здатність людини до постійного розумового й морального вдосконалювання, боротьба за те, щоб він мав можливість розкрити всі невичерпні сили свого духу й розуму, ріднять Уеллса з демократичними традиціями англійського Просвітництва. У ранніх романах Уеллса можна з легкістю виявити типово просвітительські мотиви критики сучасного суспільства, де порушена "гармонія почуття й розуму". Ці просвітительські, гуманістичні сторони творчості Уеллса різко протиставляли його декадентській літературі, що намагалися опорочити людину.

Однак зв'язок Уеллса з просвітництвом мала й свій зворотний бік. До Просвітництва Уеллс звертався не тільки в період свого творчого підйому, але й у роки занепаду, запозичаючи з ідеології просвітителів її найбільш обмежені, історично зжиті сторони. Він беззастережно приймає ідеї просвітителів про людське суспільство як механічній сумі індивідів, приймає їхній ідеалізм у розумінні історичного процесу. Фантастика в цьому випадку перестає служити Уеллсу засобом концентрованого вираження тенденцій сучасності; вона відбиває тепер фантастичність, нереальність, упередженість соціальних ідей письменника[7, c. 105-106].

2.2. Чарівний світ фантазій Г.Уеллса

Уеллс зробив напрочуд багато, виявивши свою творчу енергію, могутній інтелектуальний потенціал своєї непересічної особистості в найрізноманітніших сферах людської діяльності. І все ж, якщо поставити собі запитання, що ж в остаточному, підсумковому рахунку означає для сучасників і нащадків письменницький прихід Уеллса, то відповідь, вочевидь, буде такою: Уеллс, по суті, став законодавцем й основоположником одного з найперспективніших і найпопулярніших пластів літератури XX століття, а саме — науково-фантастичної літератури, число шанувальників якої, без перебільшення, складає на сьогодні основний відсоток читачів літератури. Не зайвим, у цьому зв'язку, буде ще раз повернутися до «вікторіанською списку» англійського письменства, з тим, щоб замислитись над його воістину унікальною значимістю та етапністю в цілому для шляхів розвитку зарубіжної літератури на переломі від XIX до XX століття. Як відомо, майже дві третини XIX століття в літературах Європи безроздільно панував реалізм — той представник «серйозної літератури», який рішуче порвав з мрійливим, відстороненим від світу реальності романтизмом, віддавши перевагу суворій і безфантазійній «прозі життя». Без сумніву — реалізм, який поставив за мету відтворити суворо і без прикрас «правду життя», став одним з найбільших і найперспективніших напрямів світового літературного розвитку. Втім, за пошанованим фасадом переваг та достоїнств об'єктивного реалістичного методу неважно побачити і зворотний, менш привабливий, але симптоматичний факт дещо поверхового і зневажливого ставлення до тих літературних традицій, які, якщо рахувати фольклор, тисячоліттями накопичувались в анналах словесності і які, власне, стосуються корінних аспектів її буття, а саме — фантазії, вигадки, вільної гри творчої уяви, яка не ставить за мету стенографічного протоколювання явищ навколишньої дійсності, не підпорядковує їм письменника, а, навпаки, спонукає до творчих експериментів, до бажання прозріти за товщою сірої буденності якусь важко вловиму але безмірно важливішу, суттєвішу реальність, ту, яка апелює вже не до прагматичної повсякденності, а до чогось більш цінного, нетлінного, вічного. Саме тут, очевидно, слід шукати витоки того модерністського «заколоту», що охопив на межі ХІХ-ХХ століть літератури Західної Європи, які в пошуках точки опори для розробки власних шляхів естетичного бачення світу, оперлися, в більшості своїй, не на здобутки реалістичного методу, звернувшись до багатющої скарбниці романтичних моделей художнього опанування світу. Це, власне, не було прямим і бездумним поверненням на сто років назад. Мова, швидше, про те, що письменники-модерністи ретельно віднайшли, підхопили і творчо розвинули найбільш перспективні тенденції і шляхи ймовірного розвитку романтичної літератури, які визріли в ній, можливо, навіть випереджаючи свій час, але які, в силу цієї невчасності, неготовності до їх сприйняття, були загальмовані, а потім і перервані реалістичною революцією в літературі. Згадана унікальність і неоціненна роль вікторіанського літературного «прориву» власне і полягає в тому, що саме англійські письменники кінця XIX — початку XX століть першими підхопили ці тенденції і забезпечили своїм творчим генієм їх домінуюче положення в літературі наступного, XX століття. Це й нові принципи драматургії та поезії, розроблені Б.Шоу і Р.Кіплінгом, нова філософська, естетська позиція митця, представлена творчістю О.Уайльда, філософська інтелектуальна казка, спрямована не лише на дітей, але й і на дорослих (Л.Керролл, О.Уайльд, Р.Кіплінг), іронічна проза Джерома К. Джерома, пригодницька література (Р.Л.Стівенсон і М.РІд), детектив А.Конан-Дойля, нарешті, науково-фантастична література, впроваджена Г.Уеллсом. Звісно, піонером і першовідкривачем саме наукового різновиду літературної фантастики вважається французький письменник Ж.Верн, але, як відомо, в літературу XX ст. цей жанр увійшов і викликав хвилю наслідувань та творчих інтерпретацій саме в тій формі і саме в колі тих ідей (достатньо лише згадати розроблені письменником ідеї війни світів, паралельних реальностей чи вимірів, мандрівок у часі, біологічних експериментів з людською природою), які першим ввів і творчо розробив Герберт Уеллс. До речі, сам Берн вважав свої романи науковими (тобто такими, що прогнозують і служать дороговказом наукового розвитку цивілізації), а приставку «фантастичний» адресував швидше романам Уеллса, якого у цій художній якості високо цінував[2, c. 249-251].

Уеллс писав не лише фантастичні, але й соціально-психологічні й утопічні твори, але серед них саме перші склали славу Уеллса-письменника. А в їх числі романи «Машина часу», «Невидимець», «Війна світів», «Острів доктора Моро», «Перші люди на Місяці», «Страва богів» та інші. Менш відома новелістика, тобто мала фантастична проза Уеллса, яка, втім, не менш цікава і значима для розуміння творчого спадку письменника. Серед фантастичних новел Уеллса особливе місце займає новела «Чарівна крамничка», яка вважається чи не єдиним твором письменника, написаним не в традиційному для нього науково-фантастичному, а в так званому жанрі «фен-тезі», тобто такому відгалуженні фантастичної літератури, яке зорієнтоване не на науковий прогноз і пов'язані з ним проблеми морально-психологічного та соціального порядку, а на світ казкових, найчастіше, але не обов'язково героїчних пригод з філософським відтінком та яскравою морально-етичною, чи навіть дидактичною, як у казці, спрямованістю. Втім, якихось героїчних чи просто карколомних пригод, від яких захоплювало б подих, в новелі Уеллса ми не знайдемо. Фабула «Чарівної крамнички», особливо як на читача кінця XX — початку XXI віку, проста. Хлопчик на ім'я Джіп разом із батьком, від особи якого в новелі ведеться розповідь, потрапляють у крамничку, де продають дитячі іграшки. Нічого дивного, на перший погляд, особливо враховуючи те, що чарівними в Англії традиційно називали всі крамнички, які спеціалізувалися на продажу дитячих іграшок. Дещо дивакувата зовнішність і манера поведінки торговця, який до того ж рекламу своїх товарів супроводжував різноманітними, чудернацькими фокусами, видалася батькові до певної міри навіть і підозрілою, але спочатку особливого занепокоєння у нього все ж не викликала. По-справжньому розворушити батька зміг лише фінальний епізод їхнього з сином перебування у крамничці, коли, зокрема, внаслідок чергового фокусу дивакуватого торговця Джіп раптом безслідно зникає з батьківського поля зору а потім так же несподівано з'являється вже за межами крамнички, де опиняється й ошелешений батько," при цьому сама зловісна крамничка, як примара, раптово зникає. Речі і маленьке котеня, отримані Джіпом в незвичайній крамничці-примарі, виявляються цілком звичайними і буденними, що остаточно заспокоює батька, якого надалі дещо непокоїть лише одна думка.- він не встиг заплатити по рахунку за ті речі, які отримав Джіп. Утім, він готовий зробити це у будь-який момент, тільки-но йому буде зроблено відповідний запит.

«Чарівна крамниця» Уеллса написана на хвилі того захоплення новелістикою, яке охопило європейські, і в тому числі й англійську літературу кінця XIX — початку XX століття. Новела в цей час протиставлялась громіздким романам як жанр більш мобільний, здатний більш оперативно реагувати на зміни в читацьких настроях та очікуваннях, зрештою, як твір, який можна було прочитати, як кажуть, одним духом, не перериваючи цілісності художнього враження (що, до речі, за оцінкою Е.По, є чи не найголовнішим при сприйнятті художнього твору). Новелі Уеллса властиві всі зовнішні ознаки цього жанру — невеличкий обсяг, обмежена кількість героїв і, головне, незвичайна пригода в центрі сюжету (жанрова естетика новели вимагає в першу чергу наявності гострої фабульної несподіванки). Разом з тим, дослідники фіксують в новелі і окремі специфічні, властиві лише для новел Уеллса ознаки, найголовнішою з яких є суміш тих естетичних вражень, які викликає новела у читача. Всупереч поширеному, обґрунтованому ще у Е.По уявленню про те, що новела повинна прагнути цілісності та єдності естетичного враження, яке вона покликана створити у читача, твір Уеллса викликає змішані почуття. Поряд з основним і домінуючим враженням чогось дивовижного і світлого, пов'язаного з тими переживаннями, які викликає крамниця в душі Джіпа, поряд з окремими іронічними інтонаціями, які виникають при обміні репліками між батьком і чарівником-продавцем, в новелі періодично з’являються деталі та образи, які викликають очевидну непевність і навіть відчуття деякої моторошності. Передусім це стосується особи самого чарівного продавця, стежачи за діями якого в певний момент починаєш очікувати чогось не дуже приємного, якоїсь каверзи. Аналогічне відчуття якоїсь підсвідомої відрази викликає й один із помічників чарівника, який, у той момент, коли, як він гадає, його ніхто не бачить, за свідченням оповідача, як у страшному сні, робить неймовірні перетворення із своїм носом. Якось мимоволі складається враження того, що щось тут «не так», не «чисто», щось приховується. Що саме, залишається лише гадати. Але при всьому цьому основна ідея новели є достатньо очевидною і прозорою. Ось як про це пише Ю.Кагарлицький: «Владелец лавки с этим вполне обычным лля английских летей названием (так называют игрушечные магазины) — волшебник всамделишный и бесспорный, к тому же из самых изобретательных, наделенных жутковатым чувством юмора и немалым знанием людской психологии. Но игра, которую он затевает со своими посетителями, достаточно назидательна. Добрый (а может быть, злой?) волшебник желает показать, насколько дети превосходят взрослых ощущением чудесного, а значит, насколько они более открыты всему новому и необычному, насколько более готовы встретить возможные перемены. Люди, приверженные привычному, устоявшемуся, данному раз и навсегда, были Уэллсу ненавистны. Он потому и писал свои «рассказы о необычном», что хотел разрушить эту невосприимчивость к новому»[8, c. 47-49].

Новела і побудована на контрастному співставленні вражень, які викликають дії чарівника у Джіпа і його батька. І якщо першого захоплює стихія дивовижного, якщо Джіп сприймає це дивовижне як безсумнівну і найсправжнісіньку реальність, то його батько стежить за діями чарівника з упередженим скептицизмом і навіть прихованим роздратуванням, розцінюючи їх, щоправда, як високомайстерне, але все ж шарлатанство, не припускаючи навіть на мить гадки, що став свідком справжнього чародійства. Звідси очевидне бажання чарівника, як кажуть, насолити батькові (епізод з капелюхом, сцена з іншими потенційними відвідувачами крамниці, яким хоче, але не може допомогти ввійти до неї оповідач — як тонкий натяк на те, що і сам він потрапив до крамниці лише завдячуючи Джігтаві), звідси і кумедний, але — чортик, що його раптом знімає з рукава оповідача чарівник, звідси і напружене почуття якоїсь підсвідомої тривожності і розгубленості, яке супроводжує оповідача весь той час, який він проводить у крамниці. Весь дух новели немовби протестує проти внутрішньої заскорузлості, душевного зчерствіння людини, її невміння і, головне, небажання відкрити для себе світ не таким, яким ми звикли його сприймати, а таким, яким він є насправді чи, принаймні, може бути, якщо ми того захочемо. Разом з тим, Уеллс стверджує, що в кожній людині від народження живе світлий вогник мрії, готовність не піддатися інерції життя, не замикати своє «я» в чотирьох стінах самозаспокоєння та егоїзму, готовність відкрити себе світові і ввібрати його до себе. Лише за цієї умови, за Уеллсом, можливе справжнє органічне співіснування людини і світу. Природа немовби випробовує людину. Тих же, хто порушує цю умову, вона може жорстоко покарати і позбавити цього чудесного дару. Ця ж думка пронизує й інші фантастичні новели Уеллса 90-х початку 900-х років, майже кожна з яких в тій або іншій формі підіймає тему загадкових, прихованих можливостей людини, тему чудодійного дару і тих наслідків, які спричинює не-уважне ставлення до них з боку людини. В цьому, зокрема, відношенні чи не найцікавішою є ще одна широко відома новела Уеллса «Двері в стіні». Головний герой цієї новели Ліонель Уоллес має чудодійний дар: час від часу він бачить загадкові, приховані від очей усіх інших, невеличкі двері в стіні. За ними чарівний казковий світ, схожий на рай. Упродовж життя Уоллеса ці чарівні двері з'являються перед ним близько десяти разів, але лише один раз — у дитинстві він увійшов крізь них. Згадку про побачене там, у дивному казковому світі, він зберіг на все життя. Чарівний світ повсякчас вабив Уоллеса до себе, час від часу двері в стіні з'являлися перед ним, запрошуючи його ввійти, але щоразу Уоллеса відволікало щось земне, буденне: нагальні справи, навчання, міркування кар'єрного росту… І щоразу він втішав себе думкою, що наступного разу він обов'язково ввійде в ці чарівні двері, щоб залишитися там назавжди. Час спливав, чарівні двері все рідше з'являлися перед очима Уоллеса, немовби даючи йому останній шанс. Коли ж Уоллес нарешті зрозумів, як він помилявся, приносячи в жертву те, до чого насправді прагнула його душа, оманливому світу матеріального достатку і зовнішнього благополуччя, було вже пізно: чарівні двері не з'являлися більше перед ним. Уоллес утратив свій дар, а коли спробував з власної ініціативи, самовільно ввійти в світ, у який його стільки разів запрошували, доля жорстоко помстилася йому: двері, які він сприйняв за ті самі заповітні і чарівні, виявилися випадково не замкненими дверима, що вели на будівельний майданчик. Уоллес провалився в розритий будівельниками напередодні рівчак і зламав собі шию.

У більш широкому і концептуальному звучанні тема непростих взаємостосунків людини і природи, тема нехтування або й зловживання людини тими необмеженими можливостями, які відкриває перед нею природа, постає і в романах, написаних Уеллсом близько цього періоду. Новела «Чарівна крамничка» була написана в 1903 році. До цього часу Уеллс уже створив свої найвідоміші романи — «Машина часу» (1895), «Острів доктора Моро» (1896), «Невидимець» (1897), «Війна світів» (1898) та інші. Усі ці романи при зовнішній різноплановості їх тематики об'єднує підкреслена увага до проблеми людського в людині, до можливості чи неможливості суголосної природи його реалізації. Подібні думки, якщо б ми спробували простежити їхню генезу, очевидно, привели б нас до знаменитого відкриття, зробленого в другій половині XIX століття англійським вченим Ч.Дарвіним і викладеного ним на сторінках його книги «Походження видів», де він розмірковує над проблемами історичного походження людини та її місцем у навколишньому природному оточенні. Не тільки як письменник, але й як учений-біолог Уеллс не міг обійти увагою ці питання, тим більше, що він, як і його вчитель Хакслі, перебував під впливом дарвінівєьких ідей, надзвичайно прогресивних і популярних на той час. Але якщо Дарвіна хвилювали проблеми походження людського роду, то Уеллса більше цікавили ймовірні шляхи його подальшої еволюції і, зокрема, у зв'язку з відповідним або невідповідним природі використанням природного потенціалу людини. Звідси, очевидно, беруть початок ідейні та художні витоки романів Уеллса, проблематика яких не обмежується колом виключно техногенних питань і має своєю кінцевою адресою потаємні глибини людської душі. В контексті цих роздумів митця над проблемою людини, як відгомін тих питань, що їх ставить у своїх великих романах Уеллс, слід розглядати і проблематику уеллсівської новели «Чарівна крамничка»[11, c. 429-432].

Висновки

Творча спадщина Герберта Уеллса надзвичайно велика. Його романи, розповіді, публіцистичні роботи дуже різноманітні по думці, по темі, по життєвому матеріалі, що залучав увагу художника, і дуже нерівноцінні по своїх достоїнствах.

У свідомості читача Уеллс залишився переважно автором фантастичних романів. У них втілилися найбільш прогресивні сторони світогляду Уеллса, у них він оригінальніше всього як художник, сильніше всього як сатирик. Але чимало коштовного створив Уеллс і в інших жанрах, по перевазі в області соціально-побутового роману, що із часом усе більше насичувався сатиричним змістом. Відходячи від фантастичних узагальнюючих образів, характерних для науково-фантастичного роману першого періоду творчості, Уеллс в останніх своїх добутках разом з тим як і раніше звертається до магістральних тем дійсності, як і раніше нещадний до носіїв соціального зла. Як не був звивистий творчий шлях Уеллса, якими б значними не були його омани, він залишається в історії літератури як чесний письменник-реаліст, спадкоємець традицій англійського критичного реалізму.

Захоплюючись силою й можливостями науки, Уэллс розуміє, що прогрес науки не обов'язково пов'язаний із прогресом суспільства. У тім, з якою метою — на користь або на шкоду людству — будуть ужиті досягнення науки, він справедливо бачить проблему політичну.

Цій проблемі — центральної для всього ранньої творчості Уеллса — присвячений його роман "Війна світів".

Список використаної літератури

1. Івашина Т.М.Зарубіжна література: 11 клас: Матеріали для вчителів і учнів/ Т.М.Івашина, Л.М.Сипко, М.Є.Терещенко. — Тернопіль: Астон. — 1998-1999. — Ч.2/ Л.М.Сипко, М.Є.Терещенко. — 1999. — 288 с.

2. Васильєв Є. Зарубіжна література: Підручник/ Євген Васильєв, Віталій Назарець, Юрій Пелех,. — Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2004. — 350 с.

3. Зарубіжна література: Матеріали до уроків/ Укл. Р.Б.Шутько. — Харків: Торсінг, 2000. — 205 с.

4. Зарубіжна література: 10 клас: Посібник-хрестоматія/ Упор. Борис Щавурський, Микола Николин. — Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2000. — 431 с.

5. Зарубіжна література ХIХ століття:/ За ред.: О.М.Ніколенко, В.І.Мацапури, Н.В.Хоменко. — К.: Академія, 1999. — 357 с.

6. Зарубіжна література ХІХ століття: Хрестоматія: Навч. посібник для 10 кл. загальноосвтньої шк./ Упоряд. О.В.Пронкевич. — 2-ге вид.. — К.: Педагогічна преса, 2000. — 510 с.

7. Мойсеїв І. Зарубіжна література в людинотворчому вимірі: Книга для вчителя/ Ігор Мойсеїв,. — К.: Генеза, 2003. – 253 с.

8. Назарець В. Чарівний світ фантазій Герберта Уеллса // Зарубіжна література в навчальних закладах. — 2002. — № 3. — С.47-49

9. Назарець В. М.Містифікація театрального режисера Орсона Уеллса, або Гортаючи сторінки романів Герберта Уеллса // Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. — 2005. — № 4. — С. 16-21.

10. Наливайко Д. Зарубіжна література ХІХ сторіччя. Доба романтизму: Підручник/ Дмитро Наливайко, Кіра Шахова. — Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2001. — 415 с.

11. Павличко С. Зарубіжна література: Дослідження та критичні статті/ Соломія Павличко,; Авт.пеpедм. Дмитро Наливайко,. — К.: Вид-во Соломії Павличко "Основи", 2001. — 559 с.

12. Прокаєв Ф. Зарубіжна література в школі: Навч. посібник для студ.-філол. педінститутів/ Ф. І. Прокаєв, І. В. Долганов, Б. В. Кучинський. — К.: Вища шк., 1997. — 301 с.

13. Пронкевич О. Зарубіжна література ХІХ століття: Підручник для 10 класу середньої загальноосвітньої школи/ Олександр Пронкевич, Стендаль [та ін.]. — 3-є вид., перероб. і доп.. — К.: Педагогічна преса, 2001. — 447 с.

14. Тузков С. Зарубіжна література ХХ століття: Навчально-метод. комплекс/ Сергій Тузков,; М-во освіти і науки України, Кіровоград. держ. пед. ун-т ім. В. Винниченка. Каф. зарубіж. літ. та компаративістики. — Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2004. — 66 с.

15. Чайка С. Зарубіжна література. 11 клас: Плани-конспекти/ Світлана Чайка,. — Х.: Торсінг, 2004. — 239 с.