Тридцятилітня війна 1618-1648 років

Вступ

1 . Перший (чеський) період війни 1618-1624 pp

2. Другий (датський) період війни 1625-1629 pp

3. Третій (шведський) період війни 1630-1635 pp

4. Четвертий (франко-шведський) період 1635-1648 pp

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Тридцятирічна війна — збройний конфлікт в Європі, який точився з 23 травня 1618 до 24 листопада 1648 року між протестантськими князівствами Священної Римської імперії, яких підтримували іноземні держави (Франція, Швеція та ін.) і католицькою династією Габсбургів.

На початку XVII ст. помітно посилюється наступ контрреформаційних сил у Німеччині. Католицькій церкві вдалося заново укріпитися у кількох герцогствах, графствах, у кількох містах на північному заході і півдні країни. Протестанти й католики створили свої політичні союзи — Євангелічну унію та Католицьку лігу (1608-1609 pp.). Кожна з них отримувала допомогу ззовні країни від своїх прибічників. Унаслідок цього створилася загроза роздмухування конфлікту не лише в Німеччині, а й втягування до нього інших європейських держав.

Ця напружена ситуація у Німеччині ускладнювалася й іншими конфліктами. Головним серед них було протистояння іспанських та австрійських Габсбургів, з одного боку, та Франції — з іншого. Обидві сили прагнули до панування у Західній Європі. Суперечливу позицію займала Англія. Вона змагалася з антигабсбурзькою коаліцією — Данією, Швецією та Республіками Об'єднаних провінцій. Росія, Польща та Османська імперія не брали прямої участі у 30-літній війні, але чинили потужний опосередкований вплив на події. Велику роль у підготовці до війни відігравало те, що контрреформація спромоглася об'єднати свої зусилля, згуртувавши іспанських та австрійських Габсбургів. У 1617 р. вони уклали таємну угоду, згідно з якою іспанцям було обіцяно землі, які утворювали коридор між їхніми володіннями у Північній Італії та Нідерландами.

1 . Перший (чеський) період війни 1618-1624 pp.

Безпосереднім приводом до війни стали події травня 1618 р. у Празі. Габсбурзька влада розпочала відкрито винищувати протестантів та прибічників незалежності країни. У відповідь почалися масові заворушення. Це було знаком політичного розриву Чехії з Австрією і, певна річ, стало приводом до війни.

Новий уряд Чехії зміцнив збройні сили, вигнав з країни єзуїтів, домовився з Моравією про спільний союз і рушив військом на Відень. Уряд відмовився визнавати права Фердінанда на чеську корону, обравши королем Фрідріха Пфальцького — голову Євангелічної унії.

Керівники Чеського повстання розраховували таким чином, що їх підтримають німецькі протестанти (спертися на власний озброєний народ вони побоялися). Але ці розрахунки на впливовість Фрідріха виявилися марними. Він не мав ані коштів, ані війська. Тим часом до скарбниці Фердінанда потекли гроші від папи римського та від Католицької ліги. До того ж свою допомогу обіцяв і польський король.

8 липня 1620 р. поблизу Праги, біля Білої Гори чеські війська зазнали поразки. Чехія та Моравія були захоплені переможцями. Почався жахливий терор. Країну знов наповнили єзуїти, розгорнула свою діяльність інквізиція. Будь-яке богослужіння, крім католицького, було заборонене. Чехію позбавили всіх її привілеїв.

Унаслідок Білогорської битви розташування сил у Центральній Європі змінилося на користь Габсбургів та їх союзників. Це занепокоїло Данію, Англію та Республіку об'єднаних провінцій, які угледіли в цьому загрозу власним інтересам. Перший етап війни завершився, назрівало її поширення.

2. Другий (датський) період війни 1625-1629 pp.

Новим учасником війни став датський король Крістіан IV. Він заручився великими субсидіями від Англії та Голландії, набравши армію та спрямував її проти Габсбургів. До нього приєдналося військо північно-німецьких князів. Для боротьби з новим ворогом Фердінанду II потрібні були великі сили і великі гроші, але їх не було. Становище врятував командувач найманців Альбрехт Валленштайн, досвідчений воєначальник, онімечений чех. Він запропонував Фердінанду II просту і цинічну систему створення та утримання великої армії: вона мала жити за рахунок контрибуцій з населення. Грабунок населення, таким чином, перетворювався на закон. Імператор Фердінанд прийняв пропозицію. Для початку він запропонував для формування війська кілька власних округів. У подальшому армія мала утримуватися за кошти завойованих земель.

Валленштайн, обдарований полководець, за короткий час створив армію у ЗО тис. найманців, яка у 1630 р. зросла до 100-тисячної. Солдатам платили багато, а головне — регулярно, що було рідкістю на той час, але тримали у суворій дисципліні і добре навчали. Усі витрати на це швидко перекривалися за рахунок величезної воєнної здобичі та контрибуцій, які безжально здиралися з міст і сіл. Спустошивши певну територію, Валленштайн швидко пересувався на іншу. Армія Габсбургів, таким чином, завдала низку тяжких поразок датчанам і німцям. Тільки місто Штальзунд взяти не вдалося. Датський король запросив миру, який і був укладений у 1629 р. у місті Любек на достатньо поблажливих для Крістіана IV умовах. Формально нічого не втративши, Данія зобов'язувалася не втручатися у німецькі справи. Так Фердінанд II завдав сильного удару протестантам. Тепер він мав сильну армію. Валленштайн закріпився на півночі, отримавши у нагороду ціле князівство — герцогство Мекленбурзьке. Там він почав будувати власний флот, мріючи здобути панування над Балтикою. Але його успіхи викликали вибухи ревнощів у Габсбургів. Урешті його відправили у відставку, а військо розпустили.

Наслідки цього періоду були досить суперечливі. Зростання незадоволення імперською політикою серед протестантів, чвари серед прибічників Габсбургів — усе це робило становище імператора ненадійним. Але наступні події рішуче змінили ситуацію.

3. Третій (шведський) період війни 1630-1635 pp.

Улітку 1630 р. у Померанії висадився зі своєю армією честолюбний та сміливий Густав-Адольф. Його армія була невеликою, про-те однорідно-національною у своєму ядрі, вона мала високі бойові та моральні якості. Ядро її утворювалося з вільних селян-земляків, утримувачів державної землі. Загартована у битвах на польських землях, ця армія вживала талановиті запровадження Густава-Адольфа, широко використовуючи вогнепальну зброю, легку польову артилерію, гнучкі бойові порядки піхоти. Велике значення надавалося маневреності. Не було забуто і про кінноту, також значно покращену. Спочатку справи йшли погано, але згодом, у вересні 1631 р. Густав-Адольф завдав поразки імператорським військам біля Брейтенфельда, а навесні 1632 р. під Аусгбургом війська імператора були розбиті вщент. Густав-Адольф урочисто вступає до Мюнхена.

Переляканий Фердінанд кинувся за допомогою до вигнанця Валленштайна. Той домігся для себе надзвичайних повноважень, аж до права укладати мир з противником. Він швидко набрав велику армію. Німеччина була сильно виснажена та розорена війною. Тепер і Валленштайн, і Густав-Адольф почали маневрувати і вичікувати, виснажуючи один одного. Склад шведської армії тепер змінився. Втративши частину свого первинного складу, вона сильно розрослася за рахунок найманців і тепер грабувала населення, як і інші армії.

У листопаді 1632 р. поблизу Лютцена у Саксонії відбулася нова битва. Шведи перемогли, але в битві загинув Густав-Адольф. Шведська гегемонія в Німеччині стала швидко падати. Німецькі князі стали схилятися до переговорів з Габсбургами. Валленштайн скористався цими настроями. Він розпочав переговори зі Швецією, Францією, Саксонією, не завжди повідомляючи імператора про їхній зміст і про свої дипломатичні наміри. Запідозривши його у зраді, Фердінанд на початку 1634 р. звільняє його від командування, а в лютому Альбрехта Валленштайна було вбито офіцерами-змовниками, які вважали його державним зрадником. Восени 1634 р. шведська армія, яка втратила колишню боєздатність, зазнала жорстокої поразки від імперських військ при Нердлінгені. Загальна політична ситуація знов стала сприятливою для Габсбургів. Оскільки всі резерви у боротьбі з ними були вичерпані, Франція вирішила сама вступити до війни.

4. Четвертий (франко-шведський) період 1635-1648 pp.

Поновивши союз зі Швецією, Франція вжила дипломатичних зусиль для активізації боротьби на всіх фронтах, де можна було протидіяти австрійським та іспанським Габсбургам.

Останній, найдовший період війни тривав в умовах, коли відчувалося виснаження обох сторін. Тому на театрі війни переважали маневрові дії, невеликі бої і лише кілька разів — великі битви. На початку 40-х років стала виявлятися зростаюча перевага французів і шведів. Шведи розбили імператорську армію восени 1642 p., зайняли Саксонію, увійшли до Моравії. Французи оволоділи Ельзасом, завдали поразки іспанцям. Фердінандові III (1637-1657 pp.) ставало зрозуміло, що війну програно. До мирних переговорів обидві сторони підштовхувалися виснаженням і розвалом обох армій. Масовим ставало дезертирство. Війна перетворювалася на безглуздя, але вона тривала, хоча вже йшли переговори: франко-австрійські в Монстері, шведсько-німецькі — в Оснабрюці.

У 1648 р. у цих містах були підписані мирні угоди (вестфальський мир), які закріпили політичну роздробленість Німеччини на 200 років. Німецькі князі забезпечили собі суверенітет. Іспанія лише частково отримала мир — вона продовжувала війну із Францією. Франція отримала нові території: на півдні — Руссільон, на північному сході — Артуа, на сході — частину Лотарингії.

Висновки

1618 року в Європі розгорається тридцятилітня війна (1618—1648), у якій Австрія, Іспанія, Баварія та католицькі німецькі князівства протистояли блоку протестантських німецьких князів, яким на деяких етапах війни допомагали Данія, Швеція, Голландія, Англія, а з 1635 року — ще й католицька Франція. Ці війни вимагали залучення професійної військової сили, якої бракувало роздрібненим князівствам та мізерним державам. У Європі склалася назва для таких найманих солдатів (найчастіше — уродженців германських земель) — кнехти (тобто «гвіздки»). Українські козаки-найманці також брали участь у цій війні на боці того, хто залучав їх на службу. Так у жовтні 1619 року 10 тисяч добровольців під орудою полковників Кличковського та Русиновського прибули на Закарпаття на запрошення Фердинанда ІІ Габсбурга. Тридцятирічна війна традиційно ділиться на чотири періоди: Чеський; Данський; Шведський; Франко-шведський. На боці Габсбургів виступали: Австрія, більшість католицьких князівств Священної Римської Імперії, Іспанія, об'єднана з Португалією, Папський престол Польща. На боці антигабсбургської коаліції — протестантські князівства Священної Римської Імперії, Богемія, Трансільванія, Венеція, Савойя, Республіка Сполучених провінцій, Швеція, Данія, Франція, надавали підтримку Англія, Шотландія і Московське царство

Ця війна завдала жахливого розорення та виснаження Німеччині та країнам, які входили до імперії Габсбургів. Населення Німеччини скоротилося удвічі, подекуди — у 10 разів. У Чехії з 2,5 млн населення залишилося 700 тис. Усе це наклало відбиток на всю систему взаємовідносин європейських держав на період після Вестфальського миру. Закріпивши новий баланс сил в Європі, він став межею двох великих періодів у всесвітній історії: Середньовіччя і Нового часу. У культурному відношенні період тридцятилітньої війни припадає на Пізнє Відродження.

Список використаної літератури

1. Англия в эпоху абсолютизма (Статьи и источники) / Под ред. Ю.М. Сапрыкина. — М., 1984. — С. 19-30, 55-68.

2. Алексеев В.М. Тридцатилетняя война. — Л., 1961.

3. Ивонин Ю.Е. Становление европейской системы государств.Англія и Габсбурги на рубеже двух епох. — Минск, 1989.

4. Поршнев Б.Ф. Тридцатилетняя война и вступление в нее Швеции и Московского государства. — М., 1976.

5. Сказкин С.Д. Международные отношения в Европе в конце XV и первой половине XVII в. // Сказкин С.Д. Из истории социально-политической и духовной жизни Западной Европы в средние века. — М., 1981.