Туризм та транспорт: умови і розвиток

Вступ.

1. Туризм як системний об'єкт вивчення.

2. Індустрія транспорту.

3. Соціально-економічні умови розвитку європейського регіону.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Туристична індустрія є міжгалузевим комплексом підприємницьких структур з виробництва та реалізації туристичного продукту для внутрішнього й міжнародного туризму.

Значення туризму в світі постійно зростає, що пов'язано з впливом туризму на економіку окремої країни. У економіці окремої країни міжнародний туризм виконує ряд важливих функцій:

1. Міжнародний туризм — джерело валютних надходжень для країни і засіб для забезпечення зайнятості

2. Міжнародний туризм розширює внески в платіжний баланс і ВНП країни.

3. Міжнародний туризм сприяє диверсифікації економіки, створюючи галузі, обслуговуючі сфери туризму.

4. З зростанням зайнятості в сфері туризму ростуть прибутки населення і підвищується рівень добробуту нації.

Розвиток міжнародного туризму приводить до розвитку економічної інфраструктури країни і мирних процесів. Таким чином міжнародний туризм потрібно розглядати разом з економічними відносинами окремих країн.

1. Туризм як системний об'єкт вивчення

Туризм спочатку розглядався як подорож. Термін "туризм" в перекладі з французького означає прогулянка, поїздка. Проте з розвитком економіки, коли потреба в подорожах різко виросла, з'явилися виробники послуг для таких подорожей, туризм стає товаром. Як товар туризм реалізується в формі послуг (матеріальних і нематеріальних).

Виникнення туризму як товару вимагало розвитку відповідної матеріально-технічної бази, наявності кваліфікованих кадрів по обслуговуванню туристів, цілеспрямованого і якісного управління туристичними господарськими суб'єктами.

В сучасних умовах туризм являє собою одну з найбільш розвинених галузей світового господарства, форм зовнішньоекономічної діяльності.

Поняття «туризм» визначається в законі України «Про туризм» як тимчасовий виїзд особи з місця постійного проживання в оздоровчих, пізнавальних, професійно-ділових чи інших цілях без здійснення оплачуваної діяльності в місці перебування (стаття 1). Такий виїзд людини робить її туристом. Туристом вважається особа, яка здійснює подорож по Україні або до іншої країни з не забороненою законом країни перебування метою на термін від 24 годин до одного року без здійснення будь-якої оплачуваної діяльності та із зобов'язанням залишити країну або місце перебування в зазначений термін.

Туризм як товар реалізується у формі послуг, які виражаються в корисному ефекті, що задовольняє ту чи іншу потребу в момент свого виявлення. При цьому послуга може бути надана або речами, або в процесі дії живої праці. Відповідно до двох вказаних способів виробництва послуг розрізняють два види самих послуг.

Поняття «туризм» охоплює систему трьох взаємопов'язаних елементів: географічний компонент (регіон появи туристів, транзитний регіон і туристична дестинація), турист і туристична індустрія.

Вихідним моментом створення й розвитку економічної системи сучасної сфери туризму є задоволення туристичних потреб, що лежать в основі попиту на туристичні послуги. Задоволення цього попиту здійснюється через систему пропозиції туристичного продукту на ринку.

Туристичний бізнес виступає єдиною економіко-технологічною системою формування й реалізації туристичного продукту з метою задоволення попиту на туристичні послуги. Він охоплює чотири основних елементи:

1) виробництво туристичних послуг;

2) комплектування туристичного продукту;

3) реалізація туристичного продукту або окремої послуги;

4) споживання туристичного продукту (послуги)[11, c. 7-8].

Туристична послуга в економіко-технологічній системі бізнесу виступає товаром, а суб'єкт туристичної діяльності — підприємницькою структурою, що створює, пропонує і реалізує на ринку ці послуги споживачам, тобто туристам.

Окрема туристична послуга (розміщення, харчування, транспортування, екскурсії, побутові послуги, культурно-видовищні заходи, спортивні, рекреаційно-оздоровчі послуги і т.п.) може задовольнити тільки якусь конкретну потребу туриста, а не комплекс його потреб. Тому виникає об'єктивна необхідність об'єднання всіляких за призначенням туристичних послуг у єдиний комплекс, який прийнято називати туристичним продуктом. Необхідність формування комплексу туристичних послуг у вигляді продукту з метою задоволення потреб туристів стала основою створення таких підприємницьких структур як туристичні оператори та агенти (ділери).

Отже, на шляху до ринку туристичні послуги проходять стадії виробництва комплектування й анімації, тобто об'єднання в турпродукт.

У Законі України «Про туризм» туристичний продукт визначається як попередньо розроблений комплекс туристичних послуг, який поєднує не менше двох таких послуг, що реалізуються або пропонуються до реалізації за визначеною ціною. До складу туристичного продукту входять послуги перевезення, розміщення, організації відвідувань об'єктів культури, відпочинку та розваг, реалізації сувенірної продукції тощо, тобто послуги, спрямовані на задоволення потреб туриста під час його подорожі. Визначаючи туристичну послугу коротко, слід зазначити, що вона являє собою доцільну діяльність по задоволенню якої-небудь потреби туриста.

Туристичні послуги та товари поділяються на дві групи: характерні (основні) та супутні (додаткові).

Характерні туристичні послуги та товари призначені для задоволення потреб споживачів, виробництво й надання яких суттєво скоротиться без їх реалізації особам, що подорожують, а супутні хоч і призначені для задоволення потреб туристів, але їх виробництво несуттєво скоротиться без реалізації туристам.

Важливу роль у туристичному бізнесі відіграє просування туристичного продукту до споживачів, яке охоплює комплекс заходів, спрямованих на створення та підготовку до реалізації туристичного продукту або окремих туристичних послуг. До таких заходів відносяться організація рекламно-ознайомлювальної діяльності, проведення або участь у спеціалізованих виставках, ярмарках, видання каталогів, буклетів тощо[8, c. 89-91].

Місцем продажу туристичних послуг є країна, в якій зареєстровано суб'єкт господарювання, що реалізує туристичний продукт, а місцем надання проданих послуг — країна, на території якої знаходяться туристичні об'єкти, які надають відповідні послуги.

На відміну від звичайних споживчих товарів, які постачаються до місць перебування (помешкання) споживача, основні туристичні послуги надаються там, де знаходяться об'єкти інтересу туристів (туристичні об'єкти), що викликає необхідність подорожей з метою отримання таких послуг. Оскільки об'єкти туристичних відвідувань знаходяться як на території своєї країни, так і поза нею, то за цією ознакою виділяються дві організаційні форми туризму: внутрішній та міжнародний.

Внутрішній туризм в Україні — це подорожі в межах своєї території своїх громадян та осіб, які постійно проживають на її території. До міжнародного туризму належать: в'їзний туризм, який охоплює подорожі в межах України осіб, що постійно не проживають на її території, та виїзний, який являє собою подорожі українських громадян та осіб, що постійно проживають в Україні, до інших країн.

Оскільки туризм — це переміщення людини з місця постійного проживання до туристичного об'єкта і повернення назад, то появилося поняття «тур», яке походить від французького слова «tour» і означає рух по колу. Завчасно визначений шлях подорожі називається маршрутом. Ця назва походить від німецького слова «marschrute», що в перекладі означає послідовний шлях руху. Отже, тур — це ціленаправлена подорож людей (пішохідна або на транспорті) за визначеним маршрутом у конкретні терміни тривалістю понад 24 години, але не більше одного року. Така тривалість подорожей потребує забезпечення туристів певним комплексом послуг, який називається пакетом туристичних послуг за відповідним маршрутом (туром). Відтак у широкому розумінні поняття «тур» охоплює не тільки туристичний маршрут, а й пакет товарів і послуг, необхідних туристам під час подорожування за цим маршрутом.

У ринковій економіці тур як єдність маршруту з його матеріально-технічним, культурним та іншим забезпеченням виступає товаром, ціна на який визначається за законами ринку.

Формування турів охоплює розробку маршрутів і пакетування товарів і послуг, необхідних для задоволення потреб туристів під час подорожування за певним маршрутом. До основних туристичних послуг відносяться реклама, перевезення, харчування, розміщення, організація відвідувань туристичних об'єктів, забезпечення відпочинку й рекреації (оздоровлення).

Формування, продаж та проведення турів здійснюють спеціальні суб'єкти туристичної діяльності, якими є підприємства, установи, організації різних форм власності, фізичні особи, які зареєстровані у встановленому законодавством України порядку та отримали ліцензії на здійснення діяльності, пов'язаної з наданням туристичних послуг. Отже, суб'єкт туристичної діяльності, по-перше, утворюється відповідно до чинного законодавства країни; по-друге, займається формуванням (створенням) і/або реалізацією туристичного продукту (послуги); по-третє, функціонує на принципах комерційного розрахунку з метою максимізації прибутку або іншого ефекту, в тому числі й соціального.

На туристичному ринку споживачеві пропонується товар у формі конкретного туру, який охоплює попередньо розроблений комплекс туристичних товарів і послуг, необхідних при подорожі за певним маршрутом. Формування цілісно-цільової спрямованості туристичного продукту в складі туру є основною функцією туроператорів, що готують цей продукт для реалізації в закінченому, тобто скомплектованому вигляді[3, c. 32-34].

2. Індустрія транспорту

Транспортне обслуговування туристів — одна зі складових частин індустрії туризму. Транспортна інфраструктура туризму — транспортні організації, що займаються туристськими перевезеннями. Система перевезень, крім пішого переміщення туристів, визначається рівнем технічного прогресу й стабільно формується на основі використання:

— тварин — слонів, верблюдів, коней , ослів, собак;

— наземних механічних засобів пересування — велосипед, автомобіль, автобус, залізниця ;

— повітряних засобів пересування;

— водних — човна, плоти, річкові й морські наведені й підводні судна.

Туроператорські фірми в залежності від виду транспорту, що використовується, поділяються на ті, що спеціалізуються на організації турів з використанням спеціально обладнаних літаків; автобусних екскурсій; залізничних екскурсій; морських круїзів і подорожей в яку-небудь одну країну або спеціалізованих турів.

Перевізники розділяються на основні й допоміжних, згідно етапам робіт, їхньому місцю в складі туристського продукту. По етапах робіт можна виділити:

— трансфер, найчастіше автобус, доставка туристів до основного перевізника в місці відправлення, доставка туристів у готель від термінала аеропорту, вокзалу й аналогічні операції на шляху повернення туристів на батьківщину;

— перевезення туристів на далеку відстань до місця призначення;

— перевезення на автобусних або залізничних турах по маршруті, де етап перевезення є невід'ємним і головним елементом тура, а засіб перевезення є найчастіше місцем ночівлі, сюди варто віднести й Макарчик маршрути;

— перевезення на екскурсійних маршрутах (по місту, у тематичних парках і т.д.);

— вантажні перевезення для шопінг-турів.

Суттєвою ознакою туристичної діяльності с подолання простору від місця постійного проживання до місця відпочинку, ознайомлення з пам'ятками природи, історії та культури тощо. В сучасних умовах стрімкого розвитку транспортних засобів все більше ускладнюється завдання приведення можливостей організаторів відпочинку у відповідність з різноманітними та динамічними вимогами щодо транспортного обслуговування туристів різних вікових, соціальних, мотиваційних та інших категорій[4, c. 24-25].

При плануванні подорожі враховуються такі фактори, як швидкість доставки до цілі подорожі, безпека, вартість переїзду і наявність пільг та знижок, комфортність, можливість перевезення багажу, зупинки, широкого обзору під час поїздки, умови для сну і відпочинку, харчування, рівень шуму і вібрацій, наявність несприятливих екологічних впливів. Чим сприятливіші оцінки має набір таких факторів, тим вища вартість транспортної подорожі. Однак, жодний вид транспорту не задовольняє такому набору вимог повністю.

Використання того чи іншого виду транспорту при формуванні турпродукту визначається:

1) рейтингом популярності;

2) ступенем розвитку транспортної системи певної території;

3) видом подорожі;

4) протяжністю маршруту;

5) платоспроможністю туриста;

6) туристично-рекреаційними ресурсами території;

7) національними традиціями;

8) демографічною структурою населення та ін.

Туристична подорож може проходити при комбінованому використанні декількох видів транспорту: залізничний + автобус, авіаційний + автобус і т.п. Найбільш мобільні види транспорту — автобус і легковий автомобіль — використовуються як на самостійних маршрутах, так і у вигляді трансферного транспорту для доставки туристів з аеропорту/вокзалу в готель і назад.

При внутрішньому туризмі найбільшу популярність мають автобусні і залізничні перевезення. В останні роки збільшився відсоток туристів, які користуються авіатранспортом, що пов'язано з розвитком таких видів туризму, як шоп-тури і бізнес-тури, де визначальним фактором є швидкість доставки.

Розвиток туризму багато в чому пов'язане з розвитком транспорту, з появою більше комфортабельних ,більше швидкісних і більше безпечних засобів пересування.

До умов, крім розвитку туристичної інфраструктури, можна віднести рівень розвитку транспорту, що складається з транспортної мережі, яка характеризується густотою та інженерно-технічними параметрами; транспортних засобів з їх технічними характеристиками (місткість, швидкість, комфортність тощо); транспортної інфраструктури (аеропорти, вокзали та інші засоби, що забезпечують транспортну роботу, включаючи автоматизовані системи управління).

Транспортна складова з її інтенсивністю руху, доступністю (як економічною — рівень цін, так і формальною — витрати часу на те, щоб дістатися до аеропорту чи вокзалу) є важливою умовою формування як національного ринку туристичних послуг, так і його взаємодії на регіональному та світовому рівнях. Зазначені передумови створюють країні відносні переваги на ринках вищих рівнів, а наявність абсолютних переваг, забезпечена туристсько-рекреаційними природними і культурно-історичними ресурсами, наявним різноманіттям, стимулює туристичний внутрішній і зовнішній попит[1, c. 347-349].

3. Соціально-економічні умови розвитку європейського регіону

Рекреаційні ресурси, як і інші ресурси, у світі розташовуються нерівномірно. Для більш об’єктивного висвітлення світового туристичного потенціалу, ми б хотіли розглянути рекреаційні ресурси, поділяючи їх за такими регіонами: Європа, Азія, Африка, Північна Америка, Центральна ти Південна Америка, Австралія та Океанія.

Європа має в своєму розпорядженні сприятливі рекреаційні ресурси і надалі залишається основним регіоном світу в сфері санаторно-курортного лікування, відпочинку та туризму.

Позитивні якості: вигідне економічно

— географічне розташування; високий рівень економічного розвитку; зростаюча урбанізація; зручні транспортні зв’язки з іншими країнами; розвинена рекреаційна інфраструктура.

В європейському регіоні зосереджені джерела мінеральних вод, пляжі, гірські території. Більша частина регіону має всі умови для проведення відпочинку, санаторно-курортного лікування.

До країн з найкращими рекреаційними ресурсами відносяться: приморські, з переважною кількістю сонячних днів (Італія, Франція, Хорватія, Монако та інші); країни з гірськими ландшафтами та чистим повітрям (Швейцарія, Австрія).

Ще одна причина популярності європейського регіону – це зосередження найбільшої кількості історичних та архітектурних цінностей. На розвиток рекреації впливає і те, що в Європі найвищий рівень освіченості та культури. Традиційно тут проводяться різні міжнародні заходи: конгреси, з’їзди, конференції, семінари, симпозіуми, фестивалі, спортивні змагання і інше, що сприяє розвитку туризму.

Світове значення має туризм. Для розвитку туризму в регіоні є необхідні природно-рекреаційні та культурно-історичні ресурси, розвинута інфраструктура. Це дає змогу розвивати кожній країні майже всі види і форми туризму. За спеціалізацією можна виділити такі типи рекреаційних територій: 1) приморські узбережжя Адріатичного (Хорватія, Югославія) та Чорного морів (Золоті піски в Болгарії, Мамайя — в Румунії); 2) приозерні (озеро Балатон в Угорщині); 3) гірські (Високі Татри тощо). Широкою міжнародною популярністю користується культурно-історичний потенціал столичних міст, особливо Праги, Будапешта, Варшави[7, c. 5].

Географія ж міжнародного туризму буде визначати пріоритетні для туристів чинники принадності тих або інших регіонів, країн.

Як і будь-яка інша сфера господарської діяльності, індустрія туризму є вельми складною системою, міра розвитку якої залежить від міри розвитку економіки країни загалом.

На промислово розвинені країни доводиться понад 60% всіх прибуттів іноземних туристів і 70-75% поїздок, що здійснюються в світі. При цьому на частку ЄС доводиться біля 40% прибуттів туристів і валютних надходжень.

Основна маса туристів приходиться на Європу та Америку (відповідно до табл. 1). Відповідно до цього найбільше туристів приваблює історичні пам’ятки стародавньої культури, які найбільше сконцентровані у Європі[13, c. 128-129].

Висновки

Отже, туристична індустрія має унікальну структуру. Вона характеризується наявністю цілого ряду окремих елементів, що включають різні галузі обслуговування. Будучи однієї з найбільш дохідних і інтенсивно, що розвиваються галузей, вона має важливе соціальне й економічне значення. А саме: збільшує місцевий дохід, створює нові робочі місця, розвиває всі галузі, пов'язані з виробництвом туристських послуг, розвиває соціальну й виробничу інфраструктуру в туристських центрах, активізує діяльність центрів народних промислів і розвиток культури, забезпечує ріст рівня життя місцевого населення, збільшує валютні надходження. Поряд з позитивними наслідками розвитку туристичної індустрії не слід забувати про негативний вплив галузі. Недоліки розвитку туризму проявляються в тім, що туризм: впливає на ріст цін на місцеві товари й послуги, на земельні й інші природні ресурси й нерухомість; сприяє відтоку грошей за кордон при туристському імпорті; викликає екологічні й соціальні проблеми; може завдавати шкоди розвитку інших галузей.

Таким чином, індустрія туризму являє собою міжгалузевий комплекс, що включає: 1) пасажирський транспорт із його розгалуженою мережею технічних служб; 2) різні спеціалізовані туристські підприємства й підприємства галузей, що не мають яскраво вираженого туристського характеру; 3) широку сферу послуг, якими користується турист. Всі сегменти індустрії туризму взаємозалежні й залежать друг від друга, тому повне й всебічне задоволення туристських потреб вимагає скоординованої роботи всієї сукупності засобів, об'єктів і організацій індустрії туризму. Індустрія туризму є одним з найбільше що динамічно розвиваються секторів економіки, що тягне не тільки позитивні, але й негативні наслідки свого розвитку.

Список використаної літератури

1. Бабарицька В. Розвиток міжнародного туризму в умовах глобалізації суспільно-економічних процесів // Україна та глобальні процеси: географічний вимір. — К.; Луцьк, 2000. — Т. 1. — С. 347-351.

2. Балин В. Египет — туристическая Мекка // Зеркало недели. — 1995. — 10-16 июня. — С. 31.

3. Безносюк В. Д. Індустрія туризму: [Орг.-екон. основи реформування турист. галузі України] // Трибуна. — 1998. — № 11-12. — С. 32-34.

4. Безносюк В. Д. Туризм і народне господарство // Трибуна. — 2000. — № 5-6. — С. 24-25.

5. Безносюк В. Д. Україна — держава туристична // Трибуна. — 1999. — № 3-4. — С. 34-36.

6. Бородюк Н. Налаштованість на динамізм: [Туристична галузь в Україні] // Уряд. кур'єр. — 2000. — 17 жовт. — С. 5.

7. Бриков С. Туризм на порозі ХХІ століття // Столиця. — 1999. — 23 верес. — С. 5.

8. Буравченков А. О., Гаврилишин І. П. Культура і туризм: взаємозалежність, взаємодія і збагачення // Культура на зламі тисячоліть: [філософія, туризм, освіта]: (Зб. наук. ст.). — К., 1996. — С. 89-102.

9. Ваш С. Эксклюзивный туризм — перспективная форма освоения рынка и повышения конкурентоспособности // Зеркало недели. — 1999. — 23-29 янв. — С. 23.

10.Виноградов П. А., Каракуца Н. И. Единое туристское пространство как гарантия социально-духовного развития государств-участников СНГ // Теория и практика физ. культуры. — 2000. — № 8. — С. 6-10.

11.Виноградська А. Маркетингове дослідження туристичного бізнесу в Україні // Укр. промисловець. — 1999. — № 3. — С. 7-10.

12.Виноградська А. Розвиток українського туристичного бізнесу // Економіка. Фінанси. Право. — 2000. — № 5. — С. 13-18.

13.Виноградська А. Формування конкурентоспроможного ринку: Турист. бізнес // Вісн. Укр. Акад. держ. управління. — 2000. — № 2. — С. 128-136.

14.Владика С. Український туризм — оптимізм без авантюризму // Столиця. — 1997. — № 5 (верес.). — С. 4.

15.Воронова Е. Ю. Социально-экономическое значение международного туризма // Бизнес и политика. — 1997. — № 5. — С. 54-59.

16.Гаврилишин И. П., Славута Е. И. Проблемы развития и кадрового обеспечения туризма в Украине // Повышение эффективности и надежности систем городского хазяйства. — К., 1995. — С. 143-146.

17.Гайдук А. Формування туристичної ринкової інфраструктури як фактор підвищення ефективності функціонування ринку туристичних послуг // Регіональна економіка. — 1999. — № 2. — С. 172-178.