Україна та її кредитори за 3-5 останні роки

Категорія (предмет): Міжнародна економіка

Arial

-A A A+

Вступ.

1. Державний борг в Україні.

2. Управління державним кредитом.

Висновки.

Список використаних джерел.

Вступ

Назва "Державний кредит" не зовсім відповідає своїй суті. Тут точнішою була б назва "Державний борг". Ефективність використання державних запозичень значною мірою залежить під системи управління боргом. Управління державним боргом — одне з пріоритетних завдань фінансової політики держави, важлива умова її фінансової стабільності. Процес управління боргом має декілька етапів: залучення коштів; використання коштів; повернення боргу і виплата відсотків. Державне управління залученням коштів, як правило, здійснюється в контексті бюджетного процесу, де законом "Про державний бюджет" на відповідний рік встановлюються граничні розміри боргу і державні гарантії його повернення. Мета політики управління боргом — одержати найвищий ефект від фінансування за рахунок запозичених коштів та уникнути макроекономічних труднощів і проблем платіжного балансу в майбутньому. Тому залучені кошти повинні використовуватися для фінансування зростання виробничих потужностей. При цьому повинно збільшуватися виробництво товарів не лише для внутрішніх потреб, а й експорт продукції, конче необхідний для одержання іноземної валюти на обслуговування та погашення зовнішнього боргу. Якщо цього не буде, то платежі з обслуговування боргу досягнуть неприпустимо високої частки експорту та вітчизняного виробництва. В результаті комерційні кредитори, побоюючись імовірних неплатежів, скорочуватимуть кредитування країни. [1]

1. Державний борг в Україні

Формування державного боргу в Україні почалося з кінця 1991 року. На сьогодні він має дві складові: зовнішній і внутрішній. Кількісна оцінка зовнішнього боргу проводиться в іноземній валюті, як правило, в доларах США, внутрішнього — в національній валюті. На 31 січня 2001 року державний зовнішній борг України становив 7,877 млрд. доларів США, з яких борг країнам СНД — 1,65 млрд. доларів США (20,9%), міжнародним фінансовим організаціям — 3,08 млрд. доларів США (39,1 %), іншим некомерційним кредиторам (Європейському союзу, Японії) — 0,34 млрд. доларів США (4,3 %), за іноземними кредитними лініями — 0,68 млрд. доларів США (8,7 %), за комерційними та деякими іншими кредитами — 2,12 млрд. доларів США (27 %). [2]

Україна вважається державою з невеликою заборгованістю, але слід враховувати й те, що ця заборгованість сформувалася протягом останніх семи років. Внутрішній борг на 31 січня 2001 року становив 42,691 млрд. В Україні в 1992 р. прийнято Закон "Про державний внутрішній борг України", яким визначено, що державним внутрішнім боргом України є строкові боргові зобов'язання уряду України в грошовій формі, які гарантуються усім майном загальнодержавної власності. До складу державного внутрішнього боргу України належать позики уряду України й позики, здійснені при безумовній гарантії уряду для забезпечення фінансування загальнодержавних програм.

Державний внутрішній борг України складається із заборгованості минулих років та заборгованості, що виникла за борговими зобов'язаннями уряду України. До боргових зобов'язань уряду належать випущені ним цінні папери, інші зобов'язання у грошовій формі, гарантовані урядом України, а також одержані ним кредити. Боргові зобов'язання уряду України можуть бути коротко (до 1 року), середньо- (1—5 років) і довгостроковими (5 і більше років). У деяких випадках можуть застосовуватися й інші форми урядових боргових зобов'язань. Характер й умови таких зобов'язань у кожному конкретному випадку визначає уряд України за погодженням із НБУ. Умови й порядок випуску державних цінних паперів і регулювання їхнього обігу визначаються відповідно до Закону України "Про цінні папери і фондову біржу". Розміщення боргових зобов'язань уряду України та надання гарантій від його імені провадиться за його дорученням Міністерством фінансів. Граничні розміри державного внутрішнього боргу України, його структура, джерела й строки погашення встановлюються Верховною Радою України одночасно із затвердженням державного бюджету України на наступний рік. Із 1996 року основний вплив на динаміку державного внутрішнього боргу мав випуск облігацій внутрішніх державних позик (ОВДП), які відповідно до законів України про державний бюджет України на 1996, 1997 та 1998 роки поступово заміщували прямі кредити Національного банку як джерело фінансування дефіциту державного бюджету України. Проте нова хвиля кризових явищ на закордонних фінансових ринках, складна ситуація з надходженням податків та обмеження Національним банком своєї участі на ринку облігацій спричинили у червні 1998 р. Різке підвищення дохідності з ОВДП до 75 % річних, незважаючи на те, що приріст боргу в державних облігаціях за перше півріччя 1998 року становив лише 11,3 відсотка. [3]

2. Управління державним кредитом

Основною формою кредитних відносин при державному кредиті є такі відносини, при яких держава виступає позичальником засобів. Слід зазначити, що в умовах перехідного періоду держкредит повинен використовуватися не тільки як джерело залучення фінансових ресурсів, але й ефективного інструмента централізованого кредитного регулювання економіки. Кредит відіграє специфічну роль в економіці: він не тільки забезпечує безперервність виробництва, але і прискорює його. Кредит сприяє економії витрат обігу. Це досягається за рахунок: а) скорочення витрат по виготовленню, випуску, обліку і збереженню грошових знаків, підготовлена до випуску частина готівки виявляється непотрібною; б) прискорення обігу коштів, багаторазове використання вільних коштів; в) скорочення резервних фондів. Також ми бачимо, що роль кредиту в різних фазах економічного циклу не однакова. В умовах економічного підйому, достатньої економічної стабільності кредит виступає фактором росту. Перерозподіляючи величезні грошові і товарні маси, кредит підтримує підприємства додатковими ресурсами. Його негативний вплив може, лише виявитися в умовах надвиробництва товарів. Особливо помітно такий вплив в умовах інфляції. Нові платіжні кошти, що входять за допомогою кредиту в оборот, збільшують і без того надлишкову масу грошей, необхідних для обігу. Це досягається за рахунок скорочення витрат по виготовленню, випуску, обліку і збереженню грошових знаків, підготовлена до випуску частина готівки виявляється непотрібною; [4]

Висновки

Завершення процедур конверсії ОВДП дасть змогу зменшити навантаження з обслуговування і погашення державного боргу до необтяжливих обсягів. Метою такої політики є переорієнтація внутрішніх фінансових позичкових ресурсів на розвиток виробництва, а не на державне споживання, суттєве їх здешевлення За результатами обміну значною мірою вирішується комплекс взаємопов'язаних завдань: — скорочення темпів зростання заборгованості за внутрішнім боргом; — зменшення видатків з обслуговування державного боргу; — подовження середнього строку погашення державних боргових зобов'язань; — зняття короткострокового тиску на обмінний курс гривні з боку нерезидентів.

Ознайомившись з даною темою, можна побачити основну ознаку державного кредиту — неодмінна участь держави в особі органів виконавчої влади різних рівнів. Здійснюючи функції кредитора, держава через НБУ робить кредитування: конкретних галузей чи регіонів, що потребують особливої потреби в фінансових ресурсах, якщо можливості бюджетного фінансування уже вичерпані, а позички комерційних банків не можуть бути притягнуті в силу дії факторів кон'юнктурного характеру; комерційних банків у процесі аукціонного чи прямого продажу кредитних ресурсів на ринку міжбанківських кредитів. У ролі позичальника держава виступає в процесі розміщення державних позик чи при здійсненні операцій на ринку державних короткострокових цінних паперів (облігації внутрішньої державної позики). Джерелом погашення державних позик і виплати відсотків по них виступають ресурси бюджету.[5]

Список використаних джерел

1. Василик О.Д. Теорія фінансів: Підручник. – К.: НІОС.-2000;

2. Заблоцький Б.Ф. Економіка України. – Львів: Львівський банківський коледж Національного банку України, 1997;

3. Прусова Л.Г. Экономика в вопросах и ответах. – К.: АОЗТ «Експрес- об’ява», 1998;

4. Амбарцумов А.А. Экономика: учебное пособие для вузов. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1997;

5. Основи економічної теорії: поліекономічний аспект: Підручник / За ред. Г.Н. Климка, В.П. Нестеренка. – К.: Вища шк., 1994