Університетська освіта

1. Як забезпечується право громадян України на вищу освіту?.

2. Яка структура вищої освіти в Україні?.

3. Які освітні та освітньо-кваліфікаційні рівні вищої освіти запроваджені в Україні?

4. Яка структура, мета та функціональні особливості післядипломної освіти в Україні?.

5. Нормативно – законодавча база визначення змісту навчання у вищому навчальному закладі?.

6. Основні підходи та принципи у визначенні змісту вищої освіти.

7. Типи вищих навчальних закладів в Україні.

8. Міжрегіональна Академія управління персоналом (МАУП) – вищий навчальний заклад IV рівня акредитації

9. Особливості системи організації навчально-виховного процесу у різних типах вищих навчальних закладів Україні.

10. Основні витоки та періоди становлення освіти в Україні.

11. Що включає система стандартів вищої освіти в Україні?.

12. Що визначає освітньо-кваліфікаційна характеристика випускників вищих навчальних закладів?.

13. Які основні завдання процесу навчання?.

14. Компоненти навчального процесу у вищій школі.

15. Основні принципи, на яких базується навчальний процесс у вищій школі.

16. Складові змісту освіти: нормативна і вибіркова.

17. Освітньо-професійна програма підготовки студентів у вищій школі.

18. Мотивація навчання в сучасних соціально – економічних умовах.

19. Загальні та конкретні закономірності навчального процесу у вищій школі.

20. Особливості єдності процесів навчання та виховання студентів.

21. Які особливості навчального процесу за денною формою навчання?

22. Які особливості навчального процесу за вечірньою формою навчання?

23. Які особливості навчального процесу за заочною формою навчання?

24. Які особливості навчального процесу за дистанційною формою навчання?

25. Які особливості навчального процесу за екстерном формою навчання?

26. Самостійна робота студента.

27. Види навчальних занять у вищих навчальних закладах.

28. Документи про вищу освіту в Україні.

29. Практична підготовка студентів.

30. Післядипломна освіта в Україні.

31. Умови для безперервності та наступності в освіті України.

32. Поточний контроль.

33. Семестровий контроль.

34. Навчальний час студента.

35. Сучасні вимоги щодо визначення навчального процесу студента.

36. Нормативний термін навчання в системі вищої освіти України.

37. Напрям, спеціальність та спеціалізація підготовки фахівця.

38. Навчальний процес у вищих навчальних закладах.

39. Кредитно-модульна система підготовки фахівців.

40. Основні форми державної атестації.

41. Індивідуальний навчальний план студента, його структура і порядок укладання.

42. Мова ( мови) навчання у вищих навчальних закладах України.

43. Індивідуальні завдання.

44. Практичні та лабораторні завдання.

45. Види практичної підготовки студентів.

46. Консультація.

47. Семінарське зайняття.

48. Державна екзаменаційна комісія.

49. Дипломна робота.

50. Курсова робота.

51. Дайте характеристику основним видам навчальних занять у вищих навчальних закладах.

52. Кредитно – модульна система організації навчального процесу (КМСОНП).

53. Як здійснюється контроль успішності студента і що включає шкала оцінювання навчальних досягнень студента при КМСОНП?

54. Які основні форми державної атестації у вищій школі?.

55. Учасники навчально–виховного процесу у вищих навчальних закладах

56. Облікові одиниці навчального часу студента.

57. Сучасні вимоги щодо визначення навчального часу студента.

58. Культура і гігієна праці студентів у вищій школі.

59. Яка сукупність дій і прийомів включає самоменеджмент сучасного студента?

Список використаної літератури.

1. Як забезпечується право громадян України на вищу освіту?

Громадяни України мають право на здобуття вищої освіти.

Громадяни України мають право безоплатно здобувати вищу освіту в державних і комунальних вищих навчальних закладах на конкурсній основі в межах стандартів вищої освіти, якщо певний освітньо-кваліфікаційний рівень громадянин здобуває вперше. Вони вільні у виборі форми здобуття вищої освіти, вищого навчального закладу, напряму підготовки і спеціальності.

Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на здобуття вищої освіти, крім права на здобуття вищої освіти за рахунок коштів Державного бюджету України, місцевих бюджетів, якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно із Законом України "Про освіту" громадяни України мають право на отримання освіти за різними формами: очною, вечірньою, заочною або екстернату. З розвитком інформаційних технологій успішно розвивається й удосконалюється дистанційна освіта.

2. Яка структура вищої освіти в Україні?

Структура вищої освіти України розбудована відповідно до структури освіти розвинених країн світу, яка визначена ЮНЕСКО, ООН та іншими міжнародними організаціями.

Вища освіта здобувається у вищих навчальних закладах відповідних рівнів акредитації на основі: базової загальної середньої освіти, повної загальної середньої освіти та освітньо-кваліфікаційних рівнів "Молодший спеціаліст" і "Бакалавр", а також "Спеціаліст, магістр" як післядипломна.

Підготовка фахівців у вищих навчальних закладах може проводитися з відривом (очна), без відриву від виробництва (вечірня, заочна), шляхом поєднання цих форм, а з окремих спеціальностей — екстерном.

Прийом громадян до вищих навчальних закладів проводиться на конкурсній основі відповідно до здібностей незалежно від форми власності навчального закладу та джерел оплати за навчання.

До структури вищої освіти входять освітні й освітньо-кваліфікаційні рівні:

1) освітні рівні:

· неповна вища освіта;

· базова вища освіта;

· повна вища освіта;

2) освітньо-кваліфікаційні рівні:

· молодший спеціаліст;

· бакалавр;

· спеціаліст, магістр.

У вищих навчальних закладах підготовка за напрямами і спеціальностями фахівців всіх освітніх та освітньо-кваліфікаційних рівнів здійснюється за відповідними освітньо-професійними програмами ступенево або неперервно залежно від вимог до рівня оволодіння певною сукупністю умінь та навичок, необхідних для майбутньої професійної діяльності.

3. Які освітні та освітньо-кваліфікаційні рівні вищої освіти запроваджені в Україні?

Вища освіта є складовою системи освіти України, що визначена Законом України "Про освіту". Вона забезпечує фундаментальну наукову, професійну та практичну підготовку за такими освітньо-кваліфікаційними рівнями: "Молодший спеціаліст", "Бакалавр", "Спеціаліст, магістр".

Вищі навчальні заклади здійснюють підготовку фахівців за такими освітньо-кваліфікаційними рівнями:

· молодший спеціаліст — забезпечують технікуми, училища, інші вищі навчальні заклади першого рівня акредитації;

· бакалавр — забезпечують коледжі, інші вищі навчальні заклади другого рівня акредитації;

· спеціаліст, магістр — забезпечують вищі навчальні заклади третього і четвертого рівнів акредитації.

Ступеневість вищої освіти полягає у здобутті різних освітньо-кваліфікаційних рівнів на відповідних етапах (ступенях) вищої освіти.

Виходячи із структури вищої освіти, її перший ступінь передбачає здобуття вищої освіти освітньо-кваліфікаційного рівня "Молодший спеціаліст"; другий — "Бакалавр" (базова вища освіта); третій — "Спеціаліст", "магістр" (повна вища освіта).

Ступеневість вищої освіти може бути реалізована як через неперервну програму підготовки, так і диференційовано, відповідно до структури ступеневості.

Освітні рівні вищої освіти:

1. Неповна вища освіта — освітній рівень вищої освіти особи, який характеризує сформованість її інтелектуальних якостей, що визначають розвиток особи як особистості і є достатніми для здобуття нею кваліфікацій за освітньо-кваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста.

2. Базова вища освіта — освітній рівень вищої освіти особи, який характеризує сформованість її інтелектуальних якостей, що визначають розвиток особи як особистості і є достатніми для здобуття нею кваліфікацій за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавра.

3. Повна вища освіта — освітній рівень вищої освіти особи, який характеризує сформованість її інтелектуальних якостей, що визначають розвиток особи як особистості і є достатніми для здобуття нею кваліфікацій за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста або магістра.

4. Вищу освіту мають особи, які завершили навчання у вищих навчальних закладах, успішно пройшли державну атестацію відповідно до стандартів вищої освіти і отримали відповідний документ про вищу освіту державного зразка.

Державна атестація осіб, які закінчують вищі навчальні заклади усіх форм власності, здійснюється державною екзаменаційною комісією. Положення про державну екзаменаційну комісію затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки.

4. Яка структура, мета та функціональні особливості післядипломної освіти в Україні?

Важливе завдання перед освітою України поставлено тезою навчання впродовж усього життя людини. Ринок праці швидко змінюється, що диктує необхідність створення короткотермінових навчальних програм перепідготовки й підвищення кваліфікації кадрів. Цю важливу функцію має виконувати система післядипломної освіти.

Сьогодні відбуваються позитивні зміни у формуванні комплексної системи післядипломної освіти, як складової частини національної освіти. Функціонує понад 500 державних та недержавних навчальних закладів та підрозділів, із яких близько 200 вищих навчальних закладів післядипломної освіти, підпорядковані безпосередньо Міністерству освіти й науки України. Поряд із цим 23 міністерств та відомств мають власну мережу закладів, серед яких найбільш вагомі — аграрна, промислова та транспортна галузі. Через систему післядипломної освіти щорічно проходить 300 тис. фахівців, у тому числі близько 30 тис. отримують вищу освіту різного освітньо-кваліфікаційного рівня з 58 спеціальностей.

5. Нормативно – законодавча база визначення змісту навчання у вищому навчальному закладі?

Законодавство України про вищу освіту базується на Конституції України і складається з законів України "Про освіту", "Про наукову і науково-технічну діяльність", цього Закону та інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до нього.

Якщо міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством про вищу освіту, то застосовуються правила міжнародних договорів.

6. Основні підходи та принципи у визначенні змісту вищої освіти

Діяльність освітніх закладів України ґрунтується на відповідних принципах. Принципи (лат.— основа, начало) — вихідні положення певної теорії, діяльності. Принципи освіти — це базові положення, які лежать в основі функціонування закладів системи освіти України. Обґрунтування принципів зумовлюється передусім закономірностями розвитку суспільства та політикою держави в галузі освіти. Основні принципи освіти визначено Законом України "Про освіту":

• доступність для кожного громадянина всіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою;

• рівність умов для повної реалізації кожною людиною її здібностей, таланту, всебічного розвитку;

• гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей;

• органічний зв'язок зі світовою та національною історією, культурою, традиціями;

• незалежність освіти від політичних партій, громадських і релігійних організацій;

• науковий, світський характер освіти;

• інтеграція з наукою і виробництвом;

• взаємозв'язок з освітою інших країн;

• гнучкість і прогностичність системи освіти;

• єдність і наступність системи освіти;

• неперервність і різноманітність освіти;

• поєднання державного управління й громадського самоврядування в освіті.

Кожний принцип окреслює певні вимоги до функціонування тих чи тих закладів освіти. Плануючи й організовуючи діяльність освітніх закладів, необхідно ретельно продумувати, якою мірою вони відповідають вимогам принципів освіти.

7. Типи вищих навчальних закладів в Україні

В системі вищої освіти функціонують вищі навчальні заклади державної та інших форм власності. До мережі входить 979 вищих навчальних закладів І-ІV рівнів акредитації (училища, технікуми, коледжі, інститути, академії, університети).

Мережа вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації налічує 664 вищих навчальних заклади, у тому числі 593 державної форми власності та 71 інших форм власності, із загальною чисельністю 528 тисяч студентів.

Мережа вищих навчальних закладів ІІІ-ІУ рівнів акредитації налічує 315 закладів, у тому числі 223 державної форми власності. Серед них функціонує 106 університетів, 59 академій, 150 інститутів. Статус національного мають 48 університетів та академій. В університетах, академіях, інститутах навчається 1403 тис. студентів, серед них здобувають вищу професійну освіту 1086 тис. студентів віком від 17 до 24 років включно, що складає 90 відсотків до загальної чисельності студентів.

8. Міжрегіональна Академія управління персоналом (МАУП) – вищий навчальний заклад IV рівня акредитації

Міжрегіональна Академія управління персоналом (МАУП) була створена в 1989 р. як недержавний вищий навчальний та науково-дослідний заклад, що професійно займається проблемами менеджменту та бізнесу.

МАУП — найбільший недержавний ВНЗ України (близько 45 тисяч студентів з 32 країн світу), який готує фахівців за 32 спеціальностями, 132 спеціалізаціями з 16 галузей. За 18 років роботи підготовлено тисячі кваліфікованих фахівців-управлінців: керівників виробництва та бізнесу, менеджерів, фінансистів, маркетологів, соціологів, психологів, юристів.

Навчальний, методичний, науковий процеси в МАУП забезпечують високопрофесійні фахівці.

Так, лише в Президентському університеті (м. Київ) працює 41 кафедра, з яких 24 випускові. На початку 2006–2007 навчального року 72% викладачів МАУП мали наукові ступені й учені звання. Оскільки покладатися на державну, ваківську систему підготовки фахівців вищої кваліфікації в освіті й науці тепер не випадає, у МАУП нині існує власна, цілісна система навчально-наукової роботи, що розпочинається фактично з дня вступу до ВНЗ. Щороку близько п'ятисот студентів МАУП беруть участь у різноманітних олімпіадах, конкурсах робіт з менеджменту, психології, права, соціальних наук, православ'я, десятки кращих доповідей заслуховуються на студентських конференціях, публікуються. Наприклад, нещодавно вийшли друком ґрунтовні збірники студентських наукових праць: «Розвиток бізнесу та теорії управління персоналом в умовах трансформації економіки», «Соціологія в контексті сучасних соціальних змін», «Філософія серця Григорія Сковороди і сучасність» та інші. Логічно, що з кожним роком збільшується кількість фахівців, які працюють над підготовкою кандидатських і докторських дисертацій. Так, за усі роки існування в МАУП аспірантури було проведено 14 наборів, а на перше січня поточного року в аспірантурі навчалося 112 аспірантів — 26 на денній і 86 на заочній формі навчання. За 12 місяців 2006 року до докторантури МАУП було зараховано 128 осіб, з них: на здобуття наукового ступеня доктора філософії — 124 докторанти, на здобуття ступеня доктора наук — 4, зокрема 18 громадян Російської Федерації, Грузії, В'єтнаму, Македонії, Молдови, Ірану, Лівії, Польщі та інших країн. До спеціалізованої вченої Ради МАУП із захисту дисертацій нині входить 78 науковців, з яких 42 доктори та 36 кандидатів наук.

9. Особливості системи організації навчально-виховного процесу у різних типах вищих навчальних закладів Україні

Вища освіта забезпечує фундаментальну наукову, професійну та практичну підготовку, здобуття громадянами освітньо-кваліфікаційних рівнів відповідно до їх покликань, інтересів і здібностей, удосконалення наукової та професійної підготовки, перепідготовку та підвищення їх кваліфікації. Вищими закладами освіти є : технікуми (училища), коледжі, інститути, консерваторії, академії, університети та інші.

Для вищих закладів освіти встановлено чотири рівні акредитації: І – технікум, училище, інші прирівняні до них вищі заклади освіти; ІІ – коледж, інші прирівняні до нього вищі заклади освіти; ІІІ і ІY рівні ( залежно від наслідків акредитації) – інститут, консерваторія, академія, університет.

10. Основні витоки та періоди становлення освіти в Україні

Загальновідомо, що період Київської Русі був надзвичайно багатий на розквіт науки, освіти, культури, мистецтва, літератури. Монгольська навала XIII ст. перервала культурний розвій держави, а Західна Європа тим часом продовжувала розвиток мережі навчальних закладів, обігнавши Україну десь майже років на 400.

Український народ завжди прагнув до розвитку й піднесення освіти й культури. Поступово, починаючи з XV ст., освіченість Заходу проникає в Україну і набирає сили в братських школах XVI—XVII ст., а потім розквітає у стінах Києво-Могилянської академії. Кінець XVI й початок XVII ст. позначилися пробудженням "сплячого генія" українського народу. Після Брестської унії 1596 р. активізується діяльність братств, що виникали при православних церквах. Вони не обмежувалися релігійними справами, а вважали своїм основним завданням поширення освіти серед українського населення та захист православ'я перед католицтвом й одночасно захист української нації. При братствах засновувалися школи, друкарні, які ставали основними осередками розвою національної культури. Особливо активну роботу проводили Віденське (1588), Берестейське (1591), Мінське (1592), Більське (1594), Могилівське (1597), Луцьке (1597), Київське (1615)братства.

Важливим етапом у розвитку освіти і культури в Україні було становлення університетів. Найстарішим в Україні є Львівський університет. І хоча немає єдності думок щодо дати заснування цього навчального закладу — 1661 чи 1784 p., більшість дослідників зупиняється на даті 1661 р. Оскільки Львів, як і вся Галичина, був під владою Австрійської імперії, навчання велося німецькою, латинською мовами, а згодом — польською. Проте з роками в університеті почали перемагати українські тенденції. Зокрема, у 1873 р. при Львівському університеті було створено Наукове товариство імені Тараса Шевченка.

Львівський університет відіграв і продовжує відігравати величезну роль у становленні незалежності України, утвердженні національної ідентичності українського народу. Це визнаний науковий центр у західному регіоні нашої держави.

Відкриття Київського університету відбулося 15 липня 1834 р. Спочатку в університеті функціонував лише філософський факультет з історико-філологічним і фізико-математичним відділеннями. Діяльність Київського університету в центрі України стала визначальним етапом у розвитку освіти, науки і культури країни. Першим ректором університету був видатний вчений-природознавець, письменник, фольклорист, історик Михайло Максимович (1804—1873). З Київським університетом пов'язана діяльність багато відомих вчених, письменників, поетів, громадських діячів, які принесли славу Україні. Це історик, археолог, етнограф Володимир Антонович (1834—1908); історик Дмитро Багалій (1857—1932); літературознавець, фольклорист, історик, філософ, публіцист, громадський і культурний діяч Михайло Драгоманов (1841—1895); історик, фольклорист, етнограф Митрофан Довнар-Запольський (1867—1934); український письменник, театральний і громадський діяч Михайло Старицький (1840—1904); історик Іван Лучицький (1845—1918) та багато інших.

Нині Київський національний університет імені Тараса Шевченка є провідним центром розвитку науки і культури в Україні.

У травні 1865 р. на базі Рішельєвського ліцею засновано Одеський університет, який називався Новоросійським університетом.

У 1875 р. засновано Чернівецький університет. Буковина, розташована у передгір'ях Карпат, була під протекторатом різних країн — Австрії, Румунії. Лише в 1940 р. ці землі возз'єдналися з Україною. Чернівецький університет був і залишається центром розвитку освіти і науки на Буковині.

11. Що включає система стандартів вищої освіти в Україні?

Складовими державних стандартів вищої освіти є:

1) перелік кваліфікацій за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями;

2) перелік напрямів та спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями;

3) вимоги до освітніх рівнів вищої освіти;

4) вимоги до освітньо-кваліфікаційних рівнів вищої освіти.

Галузеві стандарти вищої освіти містять такі складові:

1) освітньо-кваліфікаційні характеристики випускників вищих навчальних закладів;

2) освітньо-професійні програми підготовки;

3) засоби діагностики якості вищої освіти.

Стандарти вищої освіти вищих навчальних закладів містять такі складові:

— перелік спеціалізацій за спеціальностями;

— варіативні частини освітньо-кваліфікаційних характеристик випускників вищих навчальних закладів;

— варіативні частини освітньо-професійних програм підготовки;

— варіативні частини засобів діагностики якості вищої освіти;

— навчальні плани;

— програми навчальних дисциплін.

12. Що визначає освітньо-кваліфікаційна характеристика випускників вищих навчальних закладів

Вищі навчальні заклади здійснюють підготовку фахівців за такими освітньо-кваліфікаційними рівнями: молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр.

1. Молодший спеціаліст — освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі повної загальної середньої освіти здобула неповну вищу освіту, спеціальні вміння та знання, достатні для здійснення виробничих функцій певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності.

2. Бакалавр — освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі повної загальної середньої освіти здобула базову вищу освіту, фундаментальні й спеціальні знання та вміння, щодо узагальненого об'єкта праці (діяльності), достатні для виконання завдань та обов'язків (робіт) певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності.

3. Спеціаліст — освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра здобула повну вищу освіту, спеціальні вміння та знання, достатні для виконання завдань та обов'язків (робіт) певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності.

4. Магістр — освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра здобула повну вищу освіту, спеціальні вміння та знання, достатні для виконання професійних завдань та обов'язків (робіт) інноваційного характеру певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності.

13. Які основні завдання процесу навчання?

Процес навчання – це цілеспрямована діяльність, в ході якої вирішуються завдання освіти, загального розвитку і виховання. Всі ці функції навчання опосередкуються через інформацію. Правильна організація роботи з передачі та переробки навчальної інформації створює умови для активного й успішного навчання. Інформаційне середовище – це один з головних аспектів довкілля людини (сукупність всіх потоків інформації, де людина є результатом їх перетину та взаємодії).

Основною задачею навчання як процесу формування особистості є створення шляхів та засобів використання можливостей інформації через її вплив на людину в процесі вчення. Отже, процес навчання можна розглядати як відкриту, розвинену систему взаємодії трьох основних елементів: навчальна інформація – викладач – навчаємий – навчальна інформація, Головною метою цієї системи є формування самостійної пізнавальної активності, а також розвиток творчої особистості. Зміна системи або перерозподіл елементів системи можливі тільки у визначеному відрізку часу, причому тут можлива поява в елементі нових якостей, або зникнення старих, деякі зміни у взаємовідносинах елементів тощо. Поняття "зміни" двозначне, воно передбачає процес і прогрес. Оскільки взаємодія елементів процесу навчання є діяльністю певного виду, а в нинішніх умовах інформаційного середовища виникає необхідність формування творчої особистості, вся система навчання приймає проблемно-діяльнісний характер.

14. Компоненти навчального процесу у вищій школі

Картина цілісного процесу чи явища постає як повна, реалістична, якщо відомі різні погляди на нього. Щоб підготуватися до планування, організації, регулювання та управління навчально-виховним процесом, потрібно знати основні його компоненти, що розглядаються нижче.

Цільовий компонент навчання являє собою усвідомлення викладачами і прийняття студентами мети і завдань навчання. Мета вивчення соціально детермінована.

Зміст навчання визначається навчальним планом, державними навчальними програмами і навчальним матеріалом з даного предмету. Нині зміст навчання в цілісному вигляді можна охарактеризувати такими основними компонентами:

· системою загальнонаукових, політехнічних і певних знань, що складають основу науково-матеріалістичного світогляду;

· системою умінь і навичок пізнавальної діяльності;

· досвідом творчої діяльності, який би забезпечував формування сучасного рівня культури діяльності людини;

· досвідом емоційно-цілісного ставлення до навколишньої дійсності і себе;

· досвідом гуманних міжособистісних стосунків і суспільних відносин;

· якостями особистості миротворця.

Ці складові становлять нормативний зміст навчання.

Операційно-діяльнісний компонент найбільш безпосередньо відбиває процесуальну суттєвість навчання. Він реалізується шляхом певних методів і форм організації викладання і вчення.

Стимулююче-мотиваційний компонент припускає, що педагог буде здійснювати міри по стимулюванню інтересу, потреби в рішенні поставлених завдань, щоб породжувати внутрішній процес виникнення позитивних мотивів у навчаємих.

Контрольно-регулювальний компонент припускає одночасне здійснення контролю за ходом вирішення поставлених завдань навчання з боку викладача і самоконтролю за правильністю виконання навчальних операцій студентами, точністю одержуваних відповідей. Контроль здійснюється за допомогою усних, письмових, лабораторних та інших робіт, шляхом проведення опитувань, заліків, семінарів та іспитів.

Самоконтроль протікає у вигляді самоперевірок студентами ступеня засвоєння матеріалу, що вивчається, за допомогою тестових, евристичних завдань. Зворотний зв'язок викликає необхідність корекції, регулювання навчального процесу, внесення змін у форми і методи навчання, наближення їх до оптимальних для даної ситуації.

Оцінно-результативний компонент навчання припускає оцінювання педагогами і самооцінку студентами досягнутих у процесі навчання результатів, встановлення відповідності їх поставленим навчально-виховним задачам.

15. Основні принципи, на яких базується навчальний процес у вищій школі

Дидактичні принципи поширюються на вивчення всіх дисциплін, значною мірою визначають їх зміст, форми організації та методи навчання.

До головних принципів навчання належать:

Принцип науковості. Полягає в доборі матеріалу, який відповідав би структурі певної галузі знань і навчального предмета, специфіці його розділів і тем. Учителя він зобов'язує викладати предмет на підставі перевірених наукових даних, розкривати причинно-наслідкові зв'язки явищ, процесів, подій, новітні досягнення науки, зв'язок з іншими науками.

Принцип систематичності та послідовності. Певною мірою він є похідним від принципу науковості, оскільки кожна наука має свою систему і послідовність викладання в навчальному процесі. У школі систематичність досягається послідовним викладом навчального матеріалу, виділенням основного, логічним переходом від засвоєння попереднього до нового матеріалу. Внаслідок цього учні усвідомлюють структуру знань, з'ясовують логічні зв'язки між структурними частинами навчального предмета. Дотримання цього принципу забезпечує системність здобуття знань (відповідно і системність мислення) студентів.

Навчальний матеріал у більшості основних предметів (мова, математика, історія) вивчають двічі: у початковій школі (правила, оповідання), у середній — за системним принципом, завдяки чому досягається послідовність навчання: від простого — до складного.

З урахуванням вимог послідовності навчання складають навчальні програми, які передбачають розміщення матеріалу за принципом лінійності (вивчення нового матеріалу з повторенням попереднього) та концентричності (без повторення, на більш високому рівні мислення студентів з кожним наступним уроком).

Принцип доступності, дохідливості викладання. Виявляється в компенсуванні складнощів змісту навчального матеріалу майстерним його викладанням учителем або вдалою подачею автором підручника. Чим складнішим є матеріал, тим простіше, дохідливіше слід його подавати. Принцип доступності залежить і від дотримання правила послідовності: від простого — до складного.

Ґрунтується він на дидактичних положеннях Я.-А. Коменського: для того, щоб учні були зачаровані навчальним матеріалом, розуміли його, педагог має застосовувати точні мову, жести.

Принцип зв'язку навчання з життям. Полягає у використанні на уроках життєвого досвіду студентів, розкритті практичної значимості знань, застосуванні їх у практичній діяльності; в участі школярів у громадському житті. Відповідно до нього, наукові положення в навчально-виховному процесі повинні підтверджуватися конкретною педагогічною практикою.

Принцип свідомості й активності студентів. Виник і розвивався як заперечення догматизму і пасивної ролі студентів у навчанні. Виходить з того, що позитивний результат будь-якої діяльності визначається активністю людини. Передбачає широке використання у навчанні проблемних методів, задіяння всіх психічних процесів, які сприяють активізації пізнання.

Активне й свідоме засвоєння знань, умінь і навичок неможливе без використання різноманітних розумових операцій (порівняння і зіставлення, аналізу і синтезу, індукції і дедукції, аналогії), без з'ясування взаємозв'язків і взаємообумовленості у вивченому матеріалі, правильного формулювання думки при усному мовленні.

Активізації пізнавальної діяльності студентів сприяють позитивне ставлення до навчання, інтерес до навчального матеріалу, позитивні емоційні переживання у навчальній діяльності. Вона залежить і від зв'язку навчання з життям, єдності між інтелектуальною і мовною діяльністю студентів, використання на практиці засвоєних знань, умінь і навичок. Позитивно впливають на неї систематичне повторення засвоєних знань, варіативність і диференціація вправ, роботи для засвоєння складного матеріалу доступними методами. Використанню знань при вирішенні конкретних завдань сприяють проблемне навчання, диференціація матеріалу відповідно до навчальних можливостей студентів, використання сучасних технічних засобів навчання, уміння вчителя враховувати психологічний стан студентів.

Принцип наочності. Передбачає навчання на основі живого сприймання конкретних предметів і явищ дійсності або їх зображень. Наочність буває: натуральна (рослини, тварини, гірські породи, зоряне небо, прилади, машини, явища природи), образна (картини, таблиці, моделі, муляжі, математичні фігури), символічна (географічні карти, графіки, діаграми, схеми, формули).

Принцип міцності знань, умінь і навичок. Передбачає тривале збереження в пам'яті набутих знань, умінь і навичок. Педагогічна теорія та практика виробили багато прийомів реалізації його в процесі повторення, закріплення і застосування знань, умінь і навичок: повторення навчального матеріалу за розділами і структурними смисловими частинами; запам'ятовування нового матеріалу в поєднанні з пройденим раніше; активізація пам'яті, мислення студентів під час повторення (запитання, порівняння, аналіз, синтез, класифікація, узагальнення); групування матеріалу з метою систематизації його; акцентування при повторенні на основних ідеях; використання різноманітних вправ і методик, форм і підходів, самостійної роботи як творчого застосування знань; постійне звернення до раніше засвоєних знань для нового їх трактування.

Принцип індивідуального підходу до студентів. Означає врахування рівня розумового розвитку, знань та умінь, працездатності, пізнавальної та практичної самостійності студентів, їх особливостей пізнавальних інтересів, вольового розвитку студентів, їх ставлення до навчання.

Принцип емоційності навчання. Реалізується через жвавий, образний виклад матеріалу, мову учителя, його ставлення до студентів, зовнішній вигляд, використання цікавих прикладів, застосування наочності і технічних засобів навчання, створення в студентів почуття виконаного обов'язку.

Останнім часом у педагогіці виокремлюють нетрадиційні принципи навчання:

Принцип демократизації. Означає організацію навчального процесу відповідно до умов розвитку суспільства і тенденцій розвитку цивілізації, врахування особливостей навчання залежно від розвитку дитини та використання ефективних форм впливу на неї.

Принцип виховання здорової дитини. Реалізується в процесі навчання через створення певної системи фізичного виховання (урок фізкультури кожного дня), поєднання фізичної культури з моральним, інтелектуальним та естетичним вихованням, створення матеріальної бази для зміцнення здоров'я школярів.

Принцип оптимізації навчально-виховного процесу. Базується на досягненні школярами високого рівня знань, умінь і навичок, розвитку їх психологічних, інтелектуальних функцій, вдосконаленні способів та шляхів навчально-пізнавальної діяльності з допомогою вчителів-професіоналів, яких запрошують для викладання у школи на конкурсній основі за контрактом.

Принцип нетрадиційності системи навчання. Полягає у використанні в класно-урочній системі нових форм навчання, які сприяють засвоєнню учнями знань на основі колоквіумів, заліків, рефератів, наукових повідомлень, участі в олімпіадах, конкурсах тощо.

Дидактичні принципи взаємопов'язані, зумовлюють один одного. При організації навчального процесу вчитель повинен керуватися всіма принципами. У цьому йому допомагають правила навчання (окремі вимоги до викладання).

Вони розкривають і конкретизують різні аспекти принципів навчання. Формулюються в категоричній формі: «Не допускай нудьги на уроках!», «Навчай так, щоб учні усвідомлювали необхідність знань для життя!». «У процесі навчання став запитання так, щоб викликати активне мислення студентів!», «Навчай енергійно!» та ін.

16. Складові змісту освіти: нормативна і вибіркова

Зміст освіти на кожному етапі суспільного буття залежить від рівня розвитку науки та економіки, специфіки системи народної освіти певної країни, відведеного на освіту часу, теоретичного і практичного значення окремих галузей науки в загальній системі людських знань, завдань суспільства і держави у галузі політики, економіки і виховання (соціального замовлення для системи народної освіти).

Зміст освіти — система наукових знань, практичних умінь і навичок, засвоєння й набуття яких закладає основи для розвитку та формування особистості.

Нормативна частина змісту навчання — обов'язковий для засвоєння зміст навчання, сформований відповідно до вимог освітньо-кваліфікаційної характеристики як змістові модулі із зазначенням їх обсягу й рівня засвоєння, а також форм державної атестації.

Вибіркова частина змісту навчання — рекомендований для засвоєння зміст навчання, сформований як змістові модулі із зазначенням їх обсягу та форм атестації, призначений для задоволення потреб і можливостей особистості, регіональних потреб у фахівцях певної спеціалізації, з урахуванням досягнень наукових шкіл і вищих навчальних закладів.

17. Освітньо-професійна програма підготовки студентів у вищій школі

Освітньо-професійна програма підготовки — це перелік нормативних та вибіркових навчальних дисциплін із зазначенням обсягу годин, відведених для їх вивчення, форм підсумкового контролю.

Формування індивідуальної освітньо-професійної програми підготовки студента (саме програми, тому що навчальний план — похідна від цієї програми) здійснюється на підставі відповідно сформованого переліку змістових модулів (навчальних дисциплін), пов'язаних структурно-логічною схемою підготовки.

Реалізація індивідуальної освітньо-професійної програми підготовки студента здійснюється протягом часу, обмеженого двома термінами — нормативним терміном навчання та граничним терміном навчання. Нормативний термін навчання на рівні базової вищої освіти становить 4 роки, на рівні повної вищої освіти: для підготовки спеціалістів — 1—1,5 року (залежно від спеціальності), для підготовки магістрів — 2 роки. Граничні терміни перевищують нормативні на 1 рік. Різниця між граничним і нормативним термінами не фінансується за бюджетні кошти.

18. Мотивація навчання в сучасних соціально – економічних умовах

Мотивація студентів до навчання є однією з основних складових навчально-виховного процесу.

Спрямованість дій будь-якого викладача визначається його прагненням і життєвою необхідністю підвищити рівень мотивації навчання студентів — від негативного і нейтрального до позитивного, відповідального, дієвого. І в цьому процесі разом із загальними прийомами діяльності: роз'яснення значущості навчання, розкриття перспектив подальшого життя, уміле застосування заохочення і покарання, впровадження в процес навчання дискусії, важливе місце займають ігрові технології. Саме вони об'єднують в собі як емоційні (ситуація успіху, цікавість викладення матеріалу, моменти змагань), так і проблемно-пошукові (постановка в ситуацію вибору, самоаналіз, нестандартність пропонованих в грі завдань, поступове підвищення їх важкості) стимули.

Підбираючи відповідні навчальній і виховній меті ігрові форми, спостерігаючи і коректуючи поведінку студента в ході гри, викладач отримує дієвий спосіб діагностики і формування мотивації навчання.

19. Загальні та конкретні закономірності навчального процесу у вищій школі

Закономірності, що діють у навчальному процесі, поділяють на загальні і конкретні. Загальними є закономірності, які охоплюють своєю дією всю систему (нагадаємо, що системою є процес навчання); конкретними — закономірності, дія яких поширюється на окремий аспект системи: дидактичний, який узагальнює дидактичні (змістовно-процесуальні) характеристики процесу (ціль, зміст, методи, форми, засоби, способи навчання); гносеологічний — аспект пізнання учнями під керівництвом учителя об'єктивної дійсності, фактів, законів природи й суспільства, самих себе; психологічний, що належить до внутрішньої психічної (пізнавальної) діяльності студентів у процесі навчання; управлінський — аспект управління засвоєнням інформації; соціологічний, що охоплює конкретні взаємодії учителів і студентів, соціальну спрямованість процесу навчання; організаційний, що відображає організацію навчальної і викладацької праці, їх матеріально-технічне оснащення, стимулювання, продуктивність тощо.

Загальні закономірності процесу навчання поширюються, головним чином, на основні компоненти процесу навчання (цільовий, стимуляційно-мотиваційний, змістовий, операцій-но-діяльнісний та ін.), які своєю взаємодією сприяють результативності навчання.

Загальними закономірностями є:

1. Закономірність цілей навчання. Цілі навчання залежать від: а) рівня і темпів розвитку суспільства; б) потреб і можливостей суспільства; в) рівня розвитку і можливостей педаго

гічної науки та практики.

2. Закономірність мотивації навчання. Результативність навчання зумовлюється: а) внутрішніми мотивами (стимулами) навчання; б) зовнішніми (суспільними, економічними,

педагогічними) умовами і стимуляторами.

3. Закономірність змісту навчання. Зміст навчання (освіти) залежить від: а) суспільних потреб, мети освіти, цілей, завдань навчання; б) вікових можливостей студентів; в) рівня розвитку теорії і практики навчання; г) матеріально — технічних і економічних можливостей навчальних закладів.

4. Закономірність методів навчання. Ефективність дидактичних методів залежить від: а) знань і навичок використання методів; б) завдань навчання; в) змісту навчання; г) віку студентів; д) навчальних можливостей студентів; є) матеріально-технічного забезпечення; ж) організації навчального процесу.

5. Закономірність управління навчанням. Продуктивність навчання спричиняється: а) інтенсивністю зворотних зв'язків у процесі навчання; б) обґрунтованістю регулюючих впливів.

6. Закономірність результату навчання. Кінцевий результат процесу навчання залежить від: а) результатів попередніх етапів навчання; б) характеру й обсягу матеріалу, що вивчається; в) організаційно-педагогічного впливу педагогів; г) здатності студентів до навчання; д) часу навчання.

20. Особливості єдності процесів навчання та виховання студентів

Виховання є складним, багатогранним і багатоаспектним процесом. У загальному плані під вихованням розуміють організований і цілеспрямований процес формування особистості. У більш широкому значенні виховання — це, по-перше, соціально і педагогічно організований процес створення оптимальних умов для формування людини як особистості; по-друге, це вплив виховника на особистість вихованця з метою формування в нього бажаних соціально-психологічних, морально-духовних, культурних і фізичних якостей.

Зміст виховання — це система морально-духовних, інтелектуальних, трудових, фізичних та естетичних якостей, переконань, умінь і навичок, які спрямовані на досягнення основної мети виховання — формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості.

Зміст виховання зумовлюється потребами суспільно-економічного розвитку. Займаючись такою складною сферою діяльності як виховання, потрібно мати конкретну програму. А.С. Макаренко писав: "Я під цілями виховання розумію програму людської особи, проблему людського характеру, причому в поняття характеру я вкладаю весь зміст особистості, тобто і характер зовнішніх проявів, і внутрішньої переконаності, і політичне виховання, і знання, геть усю картину людської особи; я вважаю, що ми, педагоги, повинні мати таку програму людської особи, до якої ми повинні прагнути".

Процес виховання має характер наступності й неперервності. Тому наступні покоління повинні використовувати духовні надбання попередніх, багатство загальнолюдських і національних морально-духовних вартостей. Але основний зміст виховання має базуватися, передусім, на національних засадах.

21. Які особливості навчального процесу за денною формою навчання?

Заочна форма навчання — це форма здобуття певного рівня освіти без відриву від виробництва і передбачає, як правило, дві екзаменаційні сесії протягом одного року навчання, сукупна тривалість яких регламентована Законом України «Про відпустки» має становити 30-45 календарних днів. Організація навчального процесу в міжсесійний період спрямовується на самостійну роботу студентів з метою опанування змісту навчального плану.

22. Які особливості навчального процесу за вечірньою формою навчання?

Вечірня форма навчання надає можливість поєднувати навчання з професійною діяльністю.

У студентів вечірньої форми навчання негативні наслідки інтенсифікації навчального процесу виражені ще більшою мірою. Для успішного навчання ці студенти вимушені за рахунок додаткової вольової напруги мобілізувати резерви організму, оскільки на заняття вони приходять у вже значно пониженому функціональному стані. Студенти стикаються з незвичними методами і формами навчання, новими емоційними переживаннями, у них міняється режим праці і відпочинку, сну.

23. Які особливості навчального процесу за заочною формою навчання?

Здобувати освіту за заочною формою навчання мають право громадяни України незалежно від роду і характеру їх занять та віку. Дистанційне навчання є реалізацією заочної форми навчання на основі комп'ютерно-телекомунікаційних технологій. Навчання за заочною формою здійснюється за кошти державного бюджету, а також на підставі договорів між університетом та підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами.

Заочна форма навчання з певної спеціальності можне бути відкрита якщо:

спеціальність акредитована за відповідним рівнем;

є денна форма навчання з цієї спеціальності (за винятком спеціальностей специфічних категорій);

є необхідне навчально-методичне, інформаційне та матеріально-технічне забезпечення цієї форми навчання.

Відкриття заочної форми навчання з певної спеціальності здійснюється за рішенням Вченої ради університету на підставі відповідної рекомендації Методичної ради університету за умови відповідного інформаційного та методичного забезпечення цієї форми навчання.

Навчальний процес за заочною формою навчання у вищих навчальних закладах усіх рівнів акредитації організовується відповідно до Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах, затвердженого наказом Міністерства освіти України від 02.06.93 №161, і здійснюється під час сесії в міжсесійний період.

Сесія для заочної форми навчання — це частина навчального року, протягом якої здійснюються всі форми навчального процесу, передбачені навчальним планом (навчальні заняття: лекції і лабораторні, практичні, семінарські та індивідуальні заняття і контрольні заходи).

Студенти заочної форми навчання звільняються від вивчення навчальних дисциплін і проходження контрольних заходів з фізичного виховання та військової підготовки, якщо вони не є фаховими.

Для студентів останніх курсів, які навчаються без відриву від виробництва, в навчальному плані може бути передбачена практика тривалістю до одного місяця.

Зазначеним студентам, які направляються для проходження практики, керівники підприємств, організацій та установ усіх форм власності надають, відповідно до чинного законодавства, додаткову місячну відпустку без збереження заробітної плати на підставі довідки університету про термін практики.

На період указаної відпустки таким студентам призначається стипендія розміром не менше 1,7 неоподаткованого мінімуму доходів громадян на місяць. Така стипендія виплачується за рахунок відповідного підприємства, організації, установи.

24. Які особливості навчального процесу за дистанційною формою навчання?

Дистанційне навчання (ДН) є формою освіти, поряд з очноюта заочною, за якою в освітньому процесі використовуються кращітрадиційні та інноваційні засоби і форми навчання, що ґрунтуються на комп'ютерних і телекомунікаційних технологіях.

Основою освітнього процесу в ДН є цілеспрямована й контрольована інтенсивна самостійна робота студента, котрий може навчатися в зручному для себе місці, за індивідуальним розкладом, маючи комплект спеціальних засобів навчання й погоджену можливість контакту з викладачем по телефону, електронною та звичайною поштою, а також очно.

Дистанційне навчання є цілеспрямованим інтерактивним асинхронним процесом взаємодії суб'єктів і об'єктів навчання між собою та із засобами навчання, причому процес навчання індиферентний до їхнього просторового розташування. Освітній процес проходить у специфічній педагогічній системі. Елементами цієї системи є підсистеми: мета навчання; зміст навчання; засоби навчання; організаційні форми навчання — ідентифікаційно-контрольна, навчально-матеріальна, фінансово-економічна, нормативно-правова, маркетингова.

Дистанційна освіта — особлива, досконала форма, яка поєднує елементи очного, очно-заочного, заочного й вечірнього навчання на основі нових інформаційних технологій та систем мультимедіа. Сучасні засоби телекомунікацій та електронних видань дають змогу подолати недоліки традиційних форм навчання, зберігаючи при цьому всі їхні позитивні риси.

Розглянутий вище матеріал показує, що у визначення дистанційного навчання входять три компоненти: відкрите навчання, комп'ютерне навчання, комп'ютерна система комунікацій (Інтер-нет). Отже, дистанційне навчання — це технологія, що базується на принципах відкритого навчання, широко використовує комп'ютерні навчальні програми різного призначення та сучасні телекомунікації для доставки навчального матеріалу та спілкування. Для цієї технології характерна сильна пізнавальна мотивація, що створюється мережею Інтернет, та якість підготовки фахівця. Це і робить дистанційне навчання технологією навчання XXIстоліття. Заслуговує на увагу і той факт, що своєю посиленою мотивацією дистанційне навчання різниться від заочного. Звідси, дистанційну форму освіти не можна назвати новим етапом у розвитку заочної.

Загалом дистанційне навчання характеризується високим професіоналізмом, прагненням до співробітництва, самоствердженням і високим рівнем комунікації з колегами. Йому властиве значне посилення соціально значущих мотивів: ділового, пізнавального, співробітництва, самореалізації та розвитку, афіліації, самоствердження й комунікативності.

25. Які особливості навчального процесу за екстернатною формою навчання?

Екстернатна форма навчання — особлива форма навчання, що передбачає самостійне вивчення навчальних дисциплін, складання у вищому навчальному закладі заліків, екзаменів та проходження інших форм підсумкового контролю, передбачених навчальним планом.

До екстернату зараховуються громадяни України, які мають повну загальну або професійну середню освіту, а також особи з незакінченою або закінченою вищою освітою без обмежень у віці.

Громадяни інших країн зараховуються до екстернату відповідно до чинного законодавства.

Зарахування до екстернату проводиться приймальною комісією у терміни, визначені Правилами прийому до університету.

Для вступу особи, які виявили бажання навчатися у екстернаті, подають такі документи:

· заяву із зазначенням необхідного освітньо-кваліфікаційного рівня підготовки;

· медичну довідку за формою 086-У;

· чотири фотокартки розміром 3×4 см;

· документ про освіту (кваліфікацію) в оригіналі або копію (для осіб, які мають вищу освіту);

· академічну довідку в оригіналі (для осіб, які мають незакінчену вищу освіту);

· паспорт (пред’являється особисто).

Зарахування на навчання до екстернату здійснюється на конкурсній основі.

Навчання екстерна здійснюється за індивідуальним навчальним планом (дод.1), складеним за навчальним планом з дотриманням наступності та структурно-логічної послідовності вивчення навчальних дисциплін, що визначають зміст освіти відповідного напряму (спеціальності) підготовки.

Зарахованим до екстернату видається залікова книжка встановленого зразка з позначкою "Екстерн" на титульному аркуші.

Лекційні, практичні, семінарські заняття в екстернаті не передбачені, але за власним бажанням екстерну надається можливість відвідувати заняття та виконувати інші види навчальної роботи під керівництвом викладачів.

Екстерну, який успішно виконав навчальний план, склав державні іспити, захистив дипломний проект (робота), рішенням державної екзаменаційної комісії присвоюється відповідний освітньо-кваліфікаційний рівень та видається документ про освіту.

26. Самостійна робота студента

Самостійна робота студента (СРС) — це навчальна діяльність студента, яка планується, виконується за завданням, під методичним керівництвом і контролем викладача, але без його прямої участі.

У сучасній вищій школі роль викладача все більше зводиться до організації пізнавальної діяльності студентів. Пізнання студент повинен здійснювати сам. Це має принципове значення. Тільки знання, здобуті власною працею, є міцними, глибокими і дієвими. Лише шляхом напруженої мозкової діяльності можна досконало оволодіти навчальним предметом. СРС формує навички самостійної діяльності взагалі, що є конче необхідним у будь-якій професійній діяльності, виробляє здатність самостійно приймати відповідальні рішення, знаходити оптимальний вихід зі складних ситуацій. Таким чином, СРС відіграє значну виховну роль. Вона формує самостійність як важливу рису характеру, що займає провідне місце в структурі особистості сучасного фахівця. Вчені, педагоги, враховуючи ці закономірності, завжди наголошували на необхідності організації самостійної пізнавальної діяльності людини. Ефективність самостійної навчальної роботи зумовлюється сформованістю пізнавальних мотивів. Пізнавальні потреби, які спонукають до самоосвіти, формуються в активній самостійній пізнавальній діяльності людини, яка має бути суспільно значущою для особистості.

Самостійна навчальна робота студентів здійснюється у процесі взаємодії різних чинників: соціальних, психологічних, анатомо-фізіологічних. Важливу роль при цьому відіграють раціональні засоби: методи організації самостійної роботи, умови праці, режим дня, техніка праці та ін.

27. Види навчальних занять у вищих навчальних закладах

У вищому навчальному закладі виділяють кілька видів навчальної роботи: слухання лекцій, участь у семінарських заняттях, виконання практичних, лабораторних робіт, індивідуальних завдань, проходження педагогічної практики різних видів, підготовка рефератів, курсових, кваліфікаційних і дипломних робіт та ін. Кожний із зазначених видів потребує від студентів наполегливої самостійної праці.

Важливе місце в організації навчальної роботи студентів належить колоквіуму. Колоквіум (лат. colloguium — розмова, бесіда) — це вид навчальної роботи, що передбачає з'ясування рівня засвоєння студентами знань, оволодіння вміннями й навичками з окремої теми чи розділу. На колоквіум викладач запрошує в позанавчальний час групу студентів і в процесі співбесіди з'ясовує рівень засвоєння матеріалу. Це дає змогу вносити корективи в лекційний курс і практичні заняття.

Навчальний процес в університеті здійснюється за такими формами: аудиторні навчальні заняття, виконання індивідуальних завдань, самостійна робота студентів, практична підготовка, контрольні заходи. Основними видами аудиторних навчальних занять є лекція, лабораторне, практичне, семінарське, індивідуальне заняття, консультація.

Організація аудиторних навчальних занять забезпечується розкладом занять за семестрами (триместрами або квадрами) та річним графіком навчального процесу.

28. Документи про вищу освіту в Україні

Встановлюються такі види документів, які засвідчують здобуття особою вищої освіти та кваліфікації за певними освітньо-кваліфікаційними рівнями:

· диплом молодшого спеціаліста;

· диплом бакалавра;

· диплом спеціаліста;

· диплом магістра.

Зразки документів про вищу освіту затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Вищий навчальний заклад має право видавати документ про вищу освіту державного зразка тільки з акредитованого напряму (спеціальності).

Для осіб, які навчалися за кошти державного бюджету, документи про вищу освіту виготовляються та видаються за рахунок коштів Державного бюджету України.

Особи, відраховані із вищого навчального закладу до завершення навчання за освітньо-професійними програмами, отримують академічні довідки встановленого спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки зразка.

29. Практична підготовка студентів

Для успішного виконання лабораторних і практичних робіт треба добре знати теоретичний матеріал, володіти методикою застосування знань на практиці, вміти користуватися необхідним обладнанням, устаткуванням, матеріалами, реактивами, технікою для проведення вимірів, обчислень. Безперечно, що успіх можливий лише при копіткій підготовчій роботі студента.

Практична підготовка студентів — це обов’язковий компонент навчальної програми для здобуття кваліфікаційного рівня, що має на меті набуття студентом професійних навиків та вмінь. Вона здійснюється на передових сучасних підприємствах сільськогосподарського і лісогосподарського профілю під організаційно-методичним керівництвом науково-педагогічного персоналу університету та фахівців підприємства.

Організація практичної підготовки регламентується «Положенням про проведення практики студентів вищих навчальних закладів України», затвердженим наказом Міністерства освіти України від 8 квітня 1993 р., та «Положенням про практичне навчання студентів».

30. Післядипломна освіта в Україні

Післядипломна освіта створює умови для безперервності та наступності освіти і включає:

перепідготовку — отримання іншої спеціальності на основі здобутого раніше освітньо-кваліфікаційного рівня та практичного досвіду;

спеціалізацію — набуття особою здатностей виконувати окремі завдання та обов'язки, які мають особливості, в межах спеціальності;

розширення профілю (підвищення кваліфікації) — набуття особою здатностей виконувати додаткові завдання та обов'язки в межах спеціальності;

стажування — набуття особою досвіду виконання завдань та обов'язків певної спеціальності.

Особа, яка пройшла перепідготовку і успішно пройшла державну атестацію, отримує відповідний документ про вищу освіту.

Особа, яка успішно пройшла стажування або спеціалізацію чи розширила профіль (підвищила кваліфікацію), отримує відповідний документ про післядипломну освіту.

Зразки документів про післядипломну освіту затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки.

2. Післядипломна освіта здійснюється вищими навчальними закладами післядипломної освіти або структурними підрозділами вищих навчальних закладів відповідного рівня акредитації, в тому числі на підставі укладених договорів.

31. Умови для безперервності та наступності в освіті України

У Законі України "Про професійно-технічну освіту" (1998 р.) обумовлено, що в сучасних соціально-економічних і політичних умовах виникає потреба у застосуванні нових підходів управління навчально-виховними закладами, пошуку ефективних форм організації навчання, наповненні навчання змістом, який би відповідав вимогам ринкової економіки, а також створенні умов до безперервної освіти.

При вдосконаленні вітчизняної професійно-технічної освіти доцільно, на нашу думку, врахувати досвід організації профорієнтаційної роботи у Франції, елітарної системи у Великобританії, практичної спрямованості в Німеччині, широкої розгалуженості і багатоступеневості в Сполучених Штатах Америки, виховання загальнолюдських якостей в Японії та державної уваги до ПТО у Південній Кореї.

32. Поточний контроль

Поточний контроль передбачає перевірку якості засвоєння знань у процесі вивчення конкретних тем.

Студент, вiдповiдно до затвердженої робочої навчальної програми з дисциплiни, виконує певнi види навчальної роботи (лабораторнi роботи, реферат, есе, розрахунково-графiчну роботу тощо), передбаченi в кожному навчальному модулi, i захищає їх результати у встановленi термiни. Причому, виконання курсової роботи або проекту здiйснюється в межах окремого навчального модуля.

Оцiнювання виконаної студентом навчальної роботи здiйснюється в балах за багатобальною та нацiональною шкалою. При цьому можуть бути передбаченi як заохочувальнi так i "штрафнi" бали (наприклад, за додержання встановлених термiнiв виконання рiзних видiв навчальної роботи тощо).

Виконаний вид навчальної роботи зараховується студенту, якщо вiн отримав необхiдну кiлькiсть балiв, встановлену в РСО з дисциплiни.

Сума рейтингових оцiнок, отриманих студентом за окремi види виконаної навчальної роботи в межах даного модуля, становить поточну модульну рейтингову оцiнку, яка заноситься до вiдомостi модульного контролю.

Якщо студент успiшно виконав передбаченi в даному модулi всi види навчальної роботи, то вiн допускається до модульного контролю з цього модуля.

33. Семестровий контроль

Тривалiсть семестрового контролю пiд час зимової та лiтньої екзаменацiйних сесiй становить в унiверситетi по одному тижню.

Студент має право не складати семестровий екзамен i отримати пiдсумкову семестрову рейтингову оцiнку iз зарахуванням йому навчального курсу з дисциплiни у даному семестрi, якщо вiн виконав протягом семестру всi види навчальної роботи без порушення встановлених термiнiв, успiшно пройшов модульний контроль i набрав кiлькiсть балiв, яка вiдповiдає позитивнiй (за нацiональною шкалою) пiдсумковiй семестровiй модульнiй рейтинговiй оцiнцi.

У протилежних випадках вiн повинен обов'язково складати семестровий екзамен.

Пiдсумкова семестрова рейтингова оцiнка студента, який виконав протягом семестру всi види навчальної роботи без порушення встановлених термiнiв, отримав позитивну (за нацiональною шкалою) пiдсумкову семестрову модульну рейтингову оцiнку i вирiшив не складати екзамен, дорiвнює сумi пiдсумкової семестрової модульної рейтингової оцiнки та вiдповiдної екзаменацiйної рейтингової оцiнки, встановленої для кожної категорiї пiдсумкових семестрових модульних рейтингових оцiнок.

Семестровий екзамен здiйснюється в комiсiї, яку очолює завiдувач кафедри, вiдповiдно до затвердженого в установленому порядку розкладу, з розрахунку не бiльше одного екзамену з передекзаменацiйною консультацiєю на день, шляхом виконання студентом письмової екзаменацiйної роботи тривалiстю до трьох академiчних годин.

Якщо студент пiд час семестрового екзамену отримав позитивну (за нацiональною шкалою) екзаменацiйну рейтингову оцiнку, то навчальний курс з дисциплiни у даному семестрi йому зараховується.

У протилежному випадку вiн повинен повторно складати семестровий екзамен в установленому порядку.

Сума пiдсумкової семестрової модульної та екзаменацiйної рейтингових оцiнок у балах становить пiдсумкову семестрову рейтингову оцiнку, яка перераховується в оцiнки за нацiональною шкалою та шкалою.

Екзаменацiйнi та пiдсумковi семестровi рейтинговi оцiнки доводяться до вiдома студентiв протягом трьох днiв пiсля проведення семестрового контролю.

У випадку вiдсутностi студента на семестровому екзаменi, який вiн повинен обов'язково складати, з будь-яких причин (через не допуск, хворобу тощо), проти його прiзвища у колонках "Екзаменацiйна рейтингова оцiнка" залiково-екзаменацiйної вiдомостi робиться запис "Не з'явився", а у колонцi "Пiдсумкова семестрова рейтингова оцiнка" — "Не атестований".

34. Навчальний час студента

Навчальний день студента триває не більше 9 академічних годин, а навчальний тиждень — 54 академічні години.

На індивідуальну роботу під керівництвом науково-педагогічних працівників може виділятись до 10-20% часу аудиторних занять і вона проводиться після закінчення аудиторних занять щоденно (крім неділі), а в суботу — протягом робочого дня. При цьому кожне заплановане занять є еквівалентним двом академічним годинам.

35. Сучасні вимоги щодо визначення навчального процесу студента

Процес навчання формують тісно пов'язані між собою компоненти: цільовий (постановка конкретної мети вивчення навчального матеріалу на уроці, вивчення навчальної дисципліни та освітньої мети навчально-виховного закладу певного типу); стимулююче-мотиваційний (створення умов, які спонукають студентів до активної навчально-пізнавальної діяльності, формують у них позитивну мотивацію цієї діяльності); змістовний (оптимальний підбір предметів “навчального плану” змістовність навчальних програм і підручників, а також продуманість змісту кожного навчального заняття); операційно-дієвий (вдалий підбір прийомів, методів і організаційних форм навчання, оптимальне поєднання фронтальної, групової та індивідуальної роботи щодо засвоєння студентами змісту навчального матеріалу, вироблення в них відповідних умінь та навичок); контрольно-регулюючий (контроль за засвоєнням студентами знань, набуттям умінь і навичок, внесення необхідних коректив до змісту і методики навчання з метою підвищення ефективності процесу навчання); оцінно-резулятивний (виявлення рівня знань, умінь і навичок кожного студента, визначення причин неуспішності в кожному конкретному випадку і відповідна робота щодо їх усунення).

Методологічною засадою процесу навчання є наукова “теорія пізнання”, яка вивчає природу наукового пізнання і його можливості, головні закономірності пізнавального процесу, форми й методи пізнання людиною навколишньої дійсності, умови істинності пізнання.

Пізнання — процес цілеспрямованого відображення об'єктивної реальності у свідомості людей.

Процеси навчання і наукового пізнання мають спільні риси. Обидва спрямовані на пізнання істини, об'єктивної дійсності. І навчання, і пізнання здійснюються за схемою: живе спостереження об'єкта навчання чи пізнання — осмислення істотних властивостей, особливостей, зв'язків цього об'єкта — застосування здобутих знань на практиці чи в навчанні або перевірка здобутого у процесі пізнання знання на практиці. Навчання можна вважати специфічною формою пізнання об'єктивної дійсності, набуття суспільного досвіду. Спільності між навчанням і науковим пізнанням у тому, що вони спрямовані на пізнання законів і закономірностей об'єктивного світу.

Між процесом навчання і процесом наукового пізнання існують і певні відмінності. Передусім на всіх рівнях навчання об'єктивно не відкриваються нові знання. Студенти засвоюють уже пізнання істини. Водночас відбувається дослідження об'єкта пізнання. Під час засвоєння знань сам об'єкт може бути представлений наочним або словесним зображенням.

Важливо те, що на пізнання певних явищ чи процесів людство витратило десятки й сотні років, а студент під час навчання засвоює такі знання впродовж року. Якщо у процесі пізнання здобуваються тільки нові знання, то навчання, крім засвоєння цих знань, передбачає формування вмінь і навичок. Зрештою, практика у пізнанні є критерієм істини, в той час як у навчанні перевіряти істинність знання нема потреби. Тут практика допомагає краще зрозуміти й засвоїти навчальний матеріал,

Важливо й необхідно домагатися того, щоб студенти навчилися свідомо користуватися формами і прийомами пізнавальної діяльності, могли правильно застосовувати наукові принципи й методи у поясненні явищ природи, суспільства та духовного світу людини. За таких умов процес навчання формуватиме в студентів основи наукового мислення.

У навчальному процесі знаходять вияв відомі положення філософії про взаємозв'язок і взаємозалежність, єдність і боротьбу протилежностей, заперечення, перехід кількісних змін у якісні.

36. Нормативний термін навчання в системі вищої освіти України

Нормативний термін навчання — термін навчання за денною (очною) формою, необхідний для засвоєння особою нормативної та вибіркової частин змісту навчання і встановлений стандартом вищої освіти.

Нормативний термін навчання — це встановлений державним стандартом професійно-технічної освіти чи навчальним планом та навчальними програмами розрахунковий термін засвоєння учнями, слухачами загальнодержавного (обов'язкового) та варіативного компонентів змісту професійно-технічної освіти.

37. Напрям, спеціальність та спеціалізація підготовки фахівця

Освітньо-кваліфікаційна характеристика (далі — ОКХ) випускника вищого навчального закладу є державним нормативним документом, в якому узагальнюється зміст освіти, тобто відображаються цілі освітньої та професійної підготовки, визначається місце фахівця в структурі господарства держави і вимоги до його компетентності, інших соціально важливих властивостей та якостей.

ОКХ є складовою галузевої компоненти державних стандартів вищої освіти, в якій узагальнюються вимоги з боку держави, світового співтовариства та споживачів випускників до змісту освіти і навчання. ОКХ відображає соціальне замовлення на підготовку бакалавра з урахуванням аналізу професійної діяльності та вимог до змісту освіти і навчання з боку держави та окремих замовників.

ОКХ встановлює галузеві кваліфікаційні вимоги до соціально-виробничої діяльності випускника вищого навчального закладу з певних спеціальностей та освітньо-кваліфікаційного рівня і державні вимоги до властивостей та якостей особи, яка здобула певний освітній рівень відповідного фахового спрямування.

ОКХ використовується при:

— визначенні первинних посад випускників вищих навчальних закладів та умов їх використання;

— визначенні об'єкта, цілей освітньої та професійної підготовки;

— розробці та корегуванні освітньо-професійної програми підготовки фахівців певних освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівнів;

— розробці засобів діагностики рівня освітньо-професійної підготовки фахівця;

— визначенні змісту навчання як бази для опановування новими спеціальностями, кваліфікаціями;

— визначенні змісту навчання в системі перепідготовки та підвищення кваліфікації;

— атестації випускників вищих навчальних закладів та сертифікації фахівців;

— укладанні договорів або контрактів щодо підготовки фахівців;

— професійній орієнтації здобувачів фаху;

— визначенні критеріїв професійного відбору;

— прогнозуванні потреби у фахівцях відповідної спеціальності та освітньо-кваліфікаційного рівня і при плануванні їх підготовки;

— обґрунтуванні переліків спеціальностей та спеціалізацій вищої освіти;

— визначенні кваліфікації фахівців;

— розподіленні та аналізу використання випускників вищих навчальних закладів.

38. Навчальний процес у вищих навчальних закладах

Основним завданням на цей період є запровадження передбаченої Болонською декларацією системи академічних кредитів, аналогічній ЕСТS (Європейській кредитно-трансферній системі). Саме її розглядають як засіб підвищення мобільності студентів щодо переходу з однієї навчальної програми на іншу, включно з програмами післядипломної освіти. ЕСТS стане багатоцільовим інструментом визнання й мобільності, засобом реформування навчальних програм, а також засобом передачі кредитів вищим навчальним закладам інших країн. Важливий момент запровадження акумулюючої кредитної системи — можливість враховувати всі досягнення студента, а не тільки навчальне навантаження, наприклад, участь у наукових дослідженнях, конференціях, предметних олімпіадах тощо.

Визначення змістових модулів навчання з кожної дисципліни, узгодження кредитних систем оцінювання досягнень студента повинно стати основою для вирішення ще однієї задекларованої в Болоньї мети — створення умов для вільного переміщення студентів, викладачів, менеджерів освіти та дослідників на теренах Європи.

Обов`язковою також вважається наявність внутрішніх та зовнішніх державних і громадських систем контролю якості освіти.

Загалом визначальними критеріями освіти в рамках Болонського процесу є: якість підготовки фахівців; зміцнення довіри між суб`єктами освіти; відповідність європейському ринку праці; мобільність; сумісність кваліфікації на вузівському та післявузівському етапах підготовки; посилення конкурентоспроможності Європейської системи освіти.

Ці вимоги є певною програмою розвитку вищої освіти України.

39. Кредитно-модульна система підготовки фахівців

Кредитно-модульна організація навчання за своєю суттю є гуманістичною. Вона базується на засадах суб'єктно-суб'єктної, толерантної, партнерської педагогіки. Траєкторію свого навчання, індивідуальну програму своєї освіти визначає сам студент з допомогою викладача — тьютора (опікуна). Навчання має рівномірно розподілений, рівномірно напружений характер упродовж всього терміну перебування студента у ВНЗ. І найголовніше, ця система гарантує високу якість підготовки, а значить, убезпечує студента від професійної непридатності після завершення навчання.

Модернізація навчального процесу в руслі вимог Болонської декларації передбачає значне збільшення обсягів самостійної роботи студента (до 50—60 %), індивідуалізацію навчання. Це в свою чергу потребує належного науково-методичного забезпечення навчального процесу, відповідної матеріальної бази, поліпшення фінансово-побутового стану студента.

Всі ці зміни вимагають від викладача ВНЗ ґрунтовних знань, умінь і компетентності в організації своєї діяльності на новій методичній і технологічній базі — кредитно-модульній і акумулюючій системі навчання.

40. Основні форми державної атестації

Метою державної атестації студента є визначення фактичної відповідності його підготовки вимогам освітньо-кваліфікаційної характеристики. Державна атестація здійснюється державною екзаменаційною комісією (ДЕК) після завершення навчання на певному освітньо-кваліфікаційному рівні. ДЕК оцінює рівень науково-теоретичної і практичної підготовки випускників, вирішує питання про здобуття певного освітнього рівня, присвоєння відповідної кваліфікації та видачу документа про вищу освіту.

Державна комісія створюється щорічно для кожного напряму підготовки (ОКР “бакалавр”) та кожної спеціальності (ОКР “магістр”) для всіх форм навчання і діє протягом календарного року. Залежно від кількості випускників може створюватися декілька ДЕК з напряму (спеціальності) або об'єднана комісія для споріднених спеціальностей.

До складу ДЕК входять голова комісії та щонайменше три члени. Голови комісій з атестації спеціалістів і магістрів затверджуються МОН за пропозицією ректора з числа провідних фахівців виробництва або вчених наукових установ, науково-педагогічних працівників інших ВНЗ. Пропозиції щодо голів ДЕК деканати повинні надати до навчального відділу до 1 листопада поточного навчального року, а пропозиції щодо складу ДЕК – до 10 грудня. Голови ДЕК з атестації бакалаврів призначаються наказом ректора з числа провідних професорів (доцентів) університету. Пропозиції щодо голів та складу ДЕК з атестації бакалаврів ДЕК деканати повинні подати до навчального відділу до 10 грудня поточного навчального року.

До участі в роботі ДЕК як екзаменатори можуть залучатися професори, доценти та інші викладачі відповідних кафедр.

Державна атестація проводиться у формі захисту дипломного проекту(роботи) або(та) державних екзаменів згідно з вимогами відповідної ОПП.

Вимоги до змісту дипломних проектів (робіт), програму та екзаменаційні білети з державних екзаменів визначає випускова кафедра з урахуванням вимог ОКХ рекомендацій Методичної ради університету, Науково-методичної комісії (НМК) МОН України за відповідним напрямом підготовки.

До державної атестації допускаються студенти, які успішно виконали всі вимоги навчального плану зі спеціальності (напряму) відповідного освітньо-кваліфікаційного рівня (не мають академічної заборгованості).

41. Індивідуальний навчальний план студента, його структура і порядок укладання

Індивідуальний навчальний план студента — це нормативний документ, за яким здійснюється навчання студента, виходячи з вимог освітньо-професійної програми відповідного рівня підготовки та з урахуванням його особистих освітньо-професійних інтересів і потреб.

Індивідуальний навчальний план студента складається на підставі робочого навчального плану і включає всі нормативні навчальні дисципліни та вибіркові навчальні дисципліни, обрані студентом, з обов'язковим урахуванням структурно-логічної схеми підготовки.

Індивідуальний навчальний план складається на кожний навчальний рік і затверджується в порядку, встановленому вищим закладом освіти, але, як правило, деканом факультету (завідувачем відділення).

Методичне керівництво індивідуальним навчанням студентів та контроль за виконанням ними індивідуальних навчальних планів здійснюється деканами факультетів (завідувачами відділень) та відповідними кафедрами (предметними або цикловими комісіями).

Обов'язковими для вивчення є не лише вибіркові навчальні дисципліни, які визначені вищим закладом освіти, а й обрані студентом і включені до його індивідуального навчального плану,

За відповідність рівня підготовки студента вимогам державного стандарту освіти несуть відповідальність керівники структурних підрозділів закладів освіти — декани факультетів (завідувачі відділеннями), завідувачі кафедр (голови предметних або циклових комісій).

За якість підготовки фахівців у вищому закладі освіти загалом персональна відповідальність покладається на керівника вищого закладу освіти.

Відповідальність за виконання індивідуального навчального плану повністю покладається на студента. Невиконання індивідуального навчального плану з вини студента є підставою для відрахування його із вищого закладу освіти.

42. Мова (мови) навчання у вищих навчальних закладах України

Правовою основою для здійснення державної мовної політики в Україні стала Конституція України, Закон України "Про мови в Українській РСР", Рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 1999 року № 10 (справа про застосування державної мови), а також інші законодавчі акти, зокрема: закони України "Про національні меншини в Україні", "Про освіту", "Про видавничу справу", Європейська хартія регіональних мов або мов меншин, Рамкова конвенція про захист національних меншин та інші.

Утвердженню статусу української мови у системі освіти сприяли Указ Президента України від 04.07.2005 № 1013/2005 "Про невідкладні заходи щодо забезпечення функціонування та розвитку освіти в Україні" та виконання заходів щодо реалізації Державної програми розвитку і функціонування української мови на 2004-2010 роки. Виконання основних положень цих документів покликано сприяти створенню оптимального мовного простору в державі, необхідних умов для утвердження державності української мови.

43. Індивідуальні завдання

Індивідуальне навчальне заняття проводиться з окремими студентами з метою підвищення рівня їх підготовки та розкриття потенційних творчих здібностей. Цей вид занять організовується за окремим графіком з урахуванням індивідуального навчального плану студента.

Форми, види, обсяг, методи проведення індивідуальних навчальних занять, форми й методи поточного і підсумкового контролю (крім державної атестації) визначаються індивідуальним навчальним планом студента.

Індивідуальні навчальні заняття можуть проводитися з однієї, декількох дисциплін або з певної частини дисципліни.

44. Практичні та лабораторні завдання

Практичне заняття (лат. prakticos— діяльний) — форма навчального заняття, в ході якої викладач організовує розгляд студентами окремих теоретичних положень навчальної дисципліни та формує вміння і навички їх практичного застосування шляхом індивідуального виконання студентами відповідно сформульованих завдань. Ця форма занять проводиться в лабораторіях або аудиторіях, обладнаних необхідними технічними засобами навчання, обчислювальною технікою.

Практичне заняття має бути добре підготовлене. Викладач, якому доручено ці заняття, за погодженням з лектором навчальної дисципліни завчасно готує необхідний методичний матеріал — тести для виявлення рівня оволодіння студентами відповідними теоретичними положеннями, набір завдань різного ступеня складності для розв'язання їх студентами.

Лабораторне заняття (лат. labor— праця) — форма навчального заняття, за якого студенти під керівництвом викладача особисто проводять натурні або імітаційні експерименти чи досліди з метою практичної перевірки і підтвердження окремих теоретичних положень навчальної дисципліни, набувають практичних навичок роботи з лабораторним обладнанням, устаткуванням, вимірювальною апаратурою обчислювальною технікою, оволодівають методикою експериментальних досліджень у конкретній предметній галузі.

Проведення лабораторних занять потребує добре підготовлених, спеціально обладнаних навчальних лабораторій з використанням устаткування, пристосованого до умов навчального процесу (лабораторні установки, макети тощо). Інколи лабораторні заняття доцільно проводити безпосередньо на виробництві, в умовах реального професійного середовища (на заводі, у полі, в науково-дослідному інституті, в школі).

45. Види практичної підготовки студентів.

Структура практичного заняття: проведення попереднього контролю знань, умінь і навичок студентів; постановка викладачем загальної проблеми та її обговорення за участю студентів; розв'язування завдань з їх обговоренням; розв'язування контрольних завдань; їх перевірка й оцінювання. Отримані студентом за окремі практичні заняття оцінки враховуються при виставленні підсумкової оцінки з відповідної навчальної дисципліни.

Кількість годин на практичні заняття з окремої дисципліни визначена навчальним планом. Перелік тем практичних занять міститься в робочій навчальній програмі дисципліни. Кількість студентів на практичному занятті не повинна перевищувати половини академічної групи.

У процесі проведення практичних занять використовуються різні методи навчання. Оскільки головним завданням цього виду навчальної роботи є формування умінь і навичок, провідне місце має відводитися різноманітним вправам (підготовчим, пробним, за зразком, тренувальним, творчим, практичним, графічним, усним, письмовим, професійним, технічним таін.).

Слід відмовитися від практики, коли практичні заняття мають колективний характер: один студент виконує завдання на дошці, а інші працюють на своїх робочих місцях. Необхідно йти більш доцільним і ефективним шляхом: викладач має чітко визначити завдання, ознайомити студентів з методами самостійної діяльності, допомогти їм усвідомити алгоритм дій. І далі необхідно організувати самостійну роботу кожного студента.

46. Консультація

Консультація (лат. consultatio— звертання за порадою) — форма навчального заняття, що передбачає надання студентам потрібної допомоги у засвоєнні теоретичних знань і виробленні практичних умінь і навичок шляхом відповіді викладача на конкретні запитання або пояснення окремих теоретичних положень чи аспектів їх практичного застосування. За спрямованістю вона має скеровуватися на допомогу студентам в оволодінні методологією теми чи розділу, а також методами самостійної навчальної роботи. Кількість годин на консультації визначається навчальними планами й індивідуальними планами викладачів. Консультації проводять викладачі, які читають відповідний навчальний курс, за графіком, що встановлює кафедра за погодженням з деканатами. Викладачі можуть надавати консультації групам студентів або окремим студентам.

47. Семінарське зайняття

Семінар (лат. seminarium— розсадник) — вид навчальних занять практичного характеру, спрямованих на поглиблене опрацювання теоретичного матеріалу. Семінарські заняття сприяють активізації пізнавальної діяльності студентів, формуванню самостійності суджень, умінню обстоювати власні думки, аргументувати їх на основі наукових фактів. Вони сприяють оволодінню фундаментальними знаннями, допомагають розвивати логічне мислення, формувати переконання, оволодівати культурою толерантності, активно впливати на соціальне становлення особистості.

Сучасна вища школа семінарським заняттям відводить значну частину навчального часу, особливо з дисциплін соціально-економічного й гуманітарного циклів.

У практиці навчальної роботи виділяють три різновиди семінарських занять: просемінари, семінари, спецсемінари.

Просемінари мають передувати власне семінарам, відігравати вступну, підготовчу роль. Вони передбачають аудиторну роботу студентів під керівництвом педагога, спрямовану на оволодіння вміннями й навичками самостійної роботи з підготовки до безпосередньої участі в семінарах. Технологія проведення просемінарів містить такі компоненти: формулювання викладачем теми заняття, дидактичної мети; добір методичного забезпечення підготовки та проведення заняття; необхідні засоби для реалізації мети; організація студентів на навчальну діяльність безпосередньо на занятті з урахуванням етапів роботи (визначення конкретного питання теми семінару, яке треба опрацювати; рекомендація методів і прийомів опрацювання наукових джерел; виокремлення вузлових питань, наукова аргументація тих чи тих теоретичних положень; організація виступів студентів, постановка запитань, опанування тим, хто виступає, культурою ведення дискусії з дотриманням принципу толерантності; підсумкове слово викладача). Отже, головна функція просемінарів — оволодіння технологією, методикою і технікою роботи на власне семінарах з урахуванням дисципліни.

48. Державна екзаменаційна комісія

В обов’язки Державної екзаменаційної комісії входять :

· перевірка і оцінка науково-теоретичної та практичної підготовки випускників (бакалаврів, спеціалістів) з метою встановлення відповідності їх освітнього та кваліфікаційного рівнів до вимог стандарту якості освіти шляхом державних екзаменів та захисту кваліфікаційної роботи чи дипломного проекту (роботи) ;

· вирішення питань про присвоєння випускникам відповідної кваліфікації та видачу диплома певного рівня (з відзнакою, без відзнаки);

· розробка пропозицій щодо поліпшення якості підготовки фахівців з певного напрямку чи спеціальності

Державна екзаменаційна комісія створюється щорічно у складі Голови, його заступника (за потребою) та членів комісії для кожної спеціальності чи напрямку базової освіти з усіх форм навчання і діє на протязі календарного року. ДЕК для державних екзаменів та захисту кваліфікаційної роботи на кваліфікацію бакалавра створюється в кількості 3-х чол. (голова і 2 члени комісії), а для захисту дипломних проектів (робіт) — 5 чол. (голова і 4 члени комісії).

Державні комісії працюють у строки , визначені графіком навчального процесу. Розклад роботи кожної державної комісії, узгоджений з головою ДЕК, затверджується проректором з навчальної роботи не пізніше ніж за місяць до початку державних екзаменів або захисту кваліфікаційних робіт чи дипломних проектів (робіт).

До державних екзаменів та захисту кваліфікаційних робіт, дипломних проектів (робіт) допускаються студенти, які виконали всі вимоги навчального плану та програм з даного напрямку чи спеціальності. Допуском є список студентів-випускників, затверджений ректором університету, за поданням декана відповідного факультету.

49. Дипломна робота

Дипломна робота — це самостійна творча робота, яка носить технологічно-економічний характер, відбиває рівень теоретичних знань і практичних навичок випускника, його здатність до професійної діяльності як фахівця.

У більшості випадків дипломна робота є поглибленою розробкою теми курсової роботи студента-випускника. Нею передбачено систематизацію, закріплення, розширення теоретичних знань і практичних умінь зі спеціальності та застосування їх при вирішенні конкретних наукових, виробничих та інших завдань.

Успішний захист дипломної роботи є підставою для присвоєння випускнику Державною екзаменаційною комісією (ДЕК) кваліфікації відповідно до чинного « Переліку кваліфікацій», розробленого Міністерством освіти і науки України та видання йому державного документа про вищу освіту.

Основними завданнями виконання дипломної роботи є:

— Закріплення та поглиблення теоретичних знань та набуття умінь самостійного вирішення конкретних завдань підприємств і установ туристської галузі;

— Набуття умінь самостійного аналітичного опрацювання та обґрунтування конкретних технолого-економічних проблем галузі.

— Розвиток умінь студента самостійно систематизувати та аналізувати літературу з теми, оволодіння методикою досліджень узагальнень та логічного викладу матеріалу.

В дипломній роботі студент повинен:

— Показати міцні теоретичні знання з обраної теми та вміння проблемно їх застосовувати.

— Обґрунтувати актуальність теми, відповідність її сучасному стану розвитку науки, практичним завданням галузі.

— Уміти критично аналізувати монографічні та періодичні видання з теми, узагальнювати матеріали діяльності підприємств і організацій, робити висновки і пропозиції.

— Дати характеристику історії досліджуваної проблеми.

— Показати уміння та навички в проведенні експерименту, аналізу і розрахунків, володіння сучасною обчислювальною технікою.

— Уміти узагальнювати результати, застосовувати сучасні методи оцінки економічної і соціальної ефективності запропонованих заходів, лаконічності формулювати висновки і аргументації, обґрунтувати практичні рекомендації виробництву.

Загальними вимогами до дипломної роботи є:

— цільова спрямованість;

— чітка побудова;

— логічна послідовність викладу матеріалу;

— глибина дослідження і повнота висвітлення питань;

— переконливість аргументацій;

— стислість і точність формулювань;

— конкретність викладу результатів роботи;

— доказовість висновків і обґрунтованість рекомендацій;

— грамотне оформлення.

Дипломна робота повинна бути виконана державною мовою. У дипломній роботі не повинно бути переписаних з підручників положень і формулювань, а допускаються лише посилання на них. До захисту дипломних робіт допускаються студенти, які виконали всі вимоги навчального плану, пройшли і захистили виробничу практику, подали в установлений термін дипломну роботу і позитивні відгуки на неї.

50. Курсова робота

Курсова робота є одним із видів наукової роботи, самостійним навчально-науковим дослідженням студента, виконується на кожному курсі з певної дисципліни або з двох-трьох дисциплін одного спрямування. Виконання курсової роботи має за мету дати студентам навички проведення наукового дослідження, розвинути у них навички творчої самостійної роботи, оволодіння загальнонауковими і спеціальними методами сучасних наукових досліджень, поглибленим вивченням будь-якого питання, теми навчальної дисципліни. Згідно з Положенням про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах України курсова робота виконується з метою закріплення, поглиблення і узагальнення знань, одержаних студентами за час навчання та їх застосування до комплексного вирішення конкретного фахового завдання.

Тематика курсових робіт має відповідати завданням навчальної дисципліни і тісно пов'язуватися з практичними потребами конкретного фаху. Керівництво здійснюється, як правило, найбільш кваліфікованими викладачами профілюючих кафедр. Термін виконання курсових робіт визначається робочим навчальним планом.

Курсова робота допомагає студентові системно показати теоретичні знання з вивченої дисципліни, оволодіти первинними навичками дослідної роботи, на перших курсах — з інформаційними матеріалами, на третьому-четвертому — з практичними даними роботи конкретних підприємств галузі, збирати дані, аналізувати, творчо осмислювати, формулювати висновки, пропозиції та рекомендації з предмету дослідження. Тут є слушна нагода проконтролювати знання і вміння студента, правильно організувати дослідну роботу, оформити її результати і показати готовність до виконання підсумкової роботи з фаху. Виконання курсової роботи повинне сприяти поглибленому засвоєнню лекційного курсу і отриманню навичок у галузі вирішення практичних завдань. Це потребує від студента не тільки знань загальної і спеціальної літератури з теми, а й умінь проводити економіко-математичні, експертні та інші дослідження, пов'язувати питання теорії з практикою, робити узагальнення, формувати висновки та пропозиції з поліпшення ефективності сфери послуг та міжнародних економічних відносин.

51. Дайте характеристику основним видам навчальних занять у вищих навчальних закладах

У вищому навчальному закладі виділяють кілька видів навчальної роботи: слухання лекцій, участь у семінарських заняттях, виконання практичних, лабораторних робіт, індивідуальних завдань, проходження педагогічної практики різних видів, підготовка рефератів, курсових, кваліфікаційних і дипломних робіт та ін. Кожний із зазначених видів потребує від студентів наполегливої самостійної праці.

Важливе місце в організації навчальної роботи студентів належить колоквіуму. Колоквіум (лат. colloguium — розмова, бесіда) — це вид навчальної роботи, що передбачає з'ясування рівня засвоєння студентами знань, оволодіння вміннями й навичками з окремої теми чи розділу. На колоквіум викладач запрошує в позанавчальний час групу студентів і в процесі співбесіди з'ясовує рівень засвоєння матеріалу. Це дає змогу вносити корективи в лекційний курс і практичні заняття.

52. Кредитно – модульна система організації навчального процесу (КМСОНП)

Кредитно-модульна система – це модель організації навчального процесу, яка ґрунтується на поєднанні модульних технологій навчання та залікових трансферних кредитів (ECTS).

Основоположні засади Європейської кредитної трансферної системи (ECTS) були затверджені Європейською комісією 31 березня 1998 року.

За своєю суттю ECTS жодним чином не регулює зміст та структуру навчальних програм. Якість підготовки фахівців формується та визначається самим вищим навчальним закладом, головне щоб цей процес був прозорим і доступним.

Повне визнання навчання є необхідною умовою для втілення програми обміну студентами між країнами – учасниками Болонського процесу.

Повне визнання навчання означає, що період навчання за кордоном (включаючи іспити та інші форми оцінювання) заміняє порівняльний період навчання у місцевому університеті, хоча зміст погодженої програми навчання може відрізнятися.

Використання ECTS є добровільним і базується на взаємній довірі щодо якості навчальної роботи освітніх закладів – партнерів.

До компетенції закладів належить вирішення умов перезарахування кредитів та оцінок дисциплін, основним принципом ECTS є: «Ставитись до приїжджого студента так само, як до звичайного студента свого закладу».

Для забезпечення прозорості і порівнянності ECTS використовує такі засоби:

— кредити ECTS є числовим еквівалентом оцінки, що призначається розділам курсу, щоб окреслити навчальне навантаження студента.

Вони відображають кількість роботи (трудомісткість), якої вимагає кожна дисципліна (модуль курсу) відносно до загальної кількості роботи, необхідної для завершення повного року академічного навчання в університеті (лекції, практичні, лабораторні роботи, семінари, консультації, виробнича практика, самостійна робота, екзамени, дипломна робота)[11, c. 4-5].

Навчальне навантаження на один навчальний рік за вимогами ECTS становить 60 кредитів, і з них, як правило, 30 кредитів приходиться на семестр, чи 20 кредитів на триместр. При цьому в межах навчального року кількість кредитів в кожному триместрі може бути різна, але бакалавр 4 р. – 240 кредитів; магістр 5 р. – 300 кредитів.

53. Як здійснюється контроль успішності студента і що включає шкала оцінювання навчальних досягнень студента при КМСОНП?

Кредити зараховуються студентам лише за успішні досягнення у навчанні (за позитивну оцінку виконаної роботи).

Тому, другим засобом для перерахування досягнень студентів є шкала оцінювання ECTS.

Результати екзаменів і заліків виражаються в оцінках. Однак в Європі співіснують багато систем оцінювання. Питання про перезарахування оцінок — одна з найсуттєвіших проблем студентів, оскільки тлумачення оцінок значно відрізняються в різних країнах та закладах освіти. З іншого боку помилка при перезарахуванні оцінки може мати серйозні наслідки для студентів, їх працевлаштуванні, тому вищі навчальні заклади в академічних довідках і додатках до диплому повинні засвідчувати академічні досягнення студентів за національною системою оцінювання та шкалою оцінювання ECTS[7, c. 6].

Європейська система полегшеної шкали оцінювання є поширеною і найбільш зрозумілою, бо ґрунтується на статистичному принципі, а не на критеріях оцінювання.

Однією із засад шкали оцінювання системи ECTS є те, що вона досить чітко визначена для того щоб заклади освіти прийняли свої рішення з приводу застосування цієї шкали.

Включення даних про незадовільні оцінки є необов’язковим.

Для впровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу вищий навчальний заклад повинен мати три основні елементи ECTS[4, c. 5-6].

Таблиця

Співвідношення шкал оцінювання ECTS з національною системою оцінювання в Україні

Оцінка за шкалою ECTS

Відсоток студентів, які зазвичай успішно досягають відповідної оцінки

Визначення

За національною системою

За системою КНТЕУ

A

10

ВІДМІННО – відмінне виконання лише з незначною кількістю помилок

5

90 — 100

B

25

ДУЖЕ ДОБРЕ – вище середнього рівня з кількома помилками

4

82 – 89

C

30

ДОБРЕ – в загальному правильна робота з певною кількістю значних помилок

75 – 81

D

25

ЗАДОВІЛЬНО – непогано, але зі значною кількістю недоліків

3

69 – 74

E

10

ДОСТАТНЬО – виконання задовольняє мінімальні критерії

60 — 68

FX

—

НЕЗАДОВІЛЬНО — потрібно попрацювати перед тим, як перескласти

2

35 — 59

F

—

НЕЗАДОВІЛЬНО – необхідна серйозна подальша робота, обов'язковий повторний курс

1 — 34

54. Які основні форми державної атестації у вищій школі?

Державна атестація проводиться у формі захисту дипломного проекту(роботи) або(та) державних екзаменів згідно з вимогами відповідної ОПП.

Вимоги до змісту дипломних проектів (робіт), програму та екзаменаційні білети з державних екзаменів визначає випускова кафедра з урахуванням вимог ОКХ рекомендацій Методичної ради університету, Науково-методичної комісії (НМК) МОН України за відповідним напрямом підготовки.

До державної атестації допускаються студенти, які успішно виконали всі вимоги навчального плану зі спеціальності (напряму) відповідного освітньо-кваліфікаційного рівня (не мають академічної заборгованості).

55. Учасники навчально–виховного процесу у вищих навчальних закладах

Учасниками навчально-виховного процесу у вищих навчальних закладах є:

· педагогічні і науково-педагогічні працівники;

· особи, які навчаються у вищих навчальних закладах;

· працівники вищих навчальних закладів (категорійні спеціалісти, старші лаборанти, завідувачі навчальними лабораторіями, методисти та інші).

Педагогічні працівники — особи, які за основним місцем роботи у вищих навчальних закладах першого і другого рівнів акредитації професійно займаються педагогічною діяльністю.

Науково-педагогічні працівники — особи, які за основним місцем роботи у вищих навчальних закладах третього і четвертого рівнів акредитації професійно займаються педагогічною діяльністю у поєднанні з науковою та науково-технічною діяльністю.

Наукова та науково-технічна діяльність науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів третього і четвертого рівнів акредитації регулюється Законом України "Про наукову і науково-технічну діяльність".

Основні посади педагогічних і науково-педагогічних працівників

1. Посади педагогічних і науково-педагогічних працівників можуть обіймати особи з повною вищою освітою, які пройшли спеціальну педагогічну підготовку.

2. Основними посадами педагогічних працівників вищих навчальних закладів першого і другого рівнів акредитації є:

· викладач;

· старший викладач;

· голова предметної (циклової) комісії;

· завідуючий відділенням;

· заступник директора;

· директор.

Основними посадами науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів третього і четвертого рівнів акредитації є:

· асистент;

· викладач;

· старший викладач;

· директор бібліотеки;

· науковий працівник бібліотеки;

· доцент;

· професор;

· завідуючий кафедрою;

· декан;

· проректор;

· ректор.

Особами, які навчаються у вищих навчальних закладах, є студенти (слухачі), курсанти, екстерни, асистенти-стажисти, інтерни, клінічні ординатори, здобувачі, аспіранти (ад'юнкти) та докторанти.

Студент (слухач) — особа, яка в установленому порядку зарахована до вищого навчального закладу і навчається за денною (очною), вечірньою або заочною, дистанційною формами навчання з метою здобуття певних освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівнів.

Курсант — особа, яка в установленому порядку зарахована до військового вищого навчального закладу і навчається з метою здобуття певних освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівнів.

Екстерн — особа, яка в установленому порядку зарахована до вищого навчального закладу, має відповідний освітній, освітньо-кваліфікаційний рівень і навчається за екстернатною формою навчання з метою здобуття певних освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівнів.

Асистент-стажист — особа, яка має повну вищу освіту і освітньо-кваліфікаційний рівень магістра або спеціаліста, навчається в асистентурі-стажуванні вищих навчальних закладів мистецького профілю з метою удосконалення творчої майстерності.

Інтерн — особа, яка має повну вищу освіту і освітньо-кваліфікаційний рівень спеціаліста медичного або фармацевтичного спрямування, навчається з метою отримання кваліфікації лікаря або провізора певної спеціальності відповідно до переліку лікарських або провізорських посад.

56. Облікові одиниці навчального часу студента

Навчальний час студента визначається кількістю облікових одиниць часу, відведеного на реалізацію освітньо-професійної програми підготовки на певному освітньо-кваліфікаційному рівні.

Обліковими одиницями навчального часу студента є академічна година, навчальний день, навчальний тиждень, навчальний семестр, навчальний рік, навчальний курс.

Академічна година — це мінімальна облікова одиниця навчального часу. Тривалість академічної години становить, як правило, 45 хвилин. Дві академічні години утворюють пару академічних годин (надалі пара). Зміна тривалості академічної години, як правило, не допускається. Проте, при проведенні пари без перерви, її тривалість може змінюватись, але повинна становити не менше як 80 хвилин.

Навчальний день студента становить не більше 9 академічних годин, а навчальний тиждень — не більше 54 академічних годин.

Навчальний семестр — це складова частина навчального часу . студента, що закінчується підсумковим семестровим контролем. Тривалість семестру визначається навчальним планом.

Навчальний рік — це навчальний час, який складається з навчальних днів, екзаменаційних сесій, вихідних, святкових та канікулярних днів.

Навчальний курс — це завершений період навчання студента протягом навчального року.

57. Сучасні вимоги щодо визначення навчального часу студента

Навчальний час студента визначається кількістю облікових одиниць часу, відведених для здійснення програми підготовки на даному освітньому або кваліфікаційному рівнях.

Обліковими одиницями навчального часу студента є академічна година, навчальний день, тиждень, семестр, курс, рік.

Тривалість академічної години становить 45 хвилин.

Дві академічні години утворюють пару академічних годин.

Тривалість навчального дня, тижня, семестру, курсу, року, а також канікул, визначається навчальним планом та річним графіком. Сумарна тривалість канікул протягом навчального курсу, крім останнього, становить не менше 8 тижнів. Початок і закінчення навчання студента на конкретному курсі оформляються наказами про переведення.

Тривалість робочого часу викладача з повним обсягом обов'язків становить не більше 1548 годин на навчальний рік при середньотижневій тривалості 36 годин.

58. Культура і гігієна праці студентів у вищій школі

Модернізація системи освіти зумовлена двома основними причинами. По-перше, це приведення системи освіти у відповідність із ринковими перетвореннями суспільства. По-друге, узгодження вітчизняної системи освіти з прийнятими у Європі й світі освітніми стандартами. На сьогодні ці два аспекти поєдналися в одне питання, яке стало гострою проблемою не тільки для системи освіти, але й для розвитку України у цілому.

В той час, коли рівень культури в суспільстві взагалі та у педагогічному середовищі зокрема, досить низький, постає питання виховання і формування нової особистості, яка б мала високий рівень емоційної культури, як складової загальної культури особистості. Адже „культура – це сукупність практичних, матеріальних і духовних надбань суспільства… це сфера духовного життя суспільства, що охоплює систему виховання, освіти, духовної творчості, а також установи й організації, що забезпечують їх функціонування (школи, вузи тощо).

59. Яка сукупність дій і прийомів включає самоменеджмент сучасного студента?

Самоменеджмент як один з напрямків науки про управління в останні двадцять років став одночасно необхідним і модним. Сучасній людині для того, щоб встигати йти у ногу з часом, необхідно, у першу чергу, вдосконалювати самого себе.

Тому уміння керувати собою (self-management) можна розглядати і як головну рису успішної людини, і як напрямок діяльності особистості, яка саморозвивається і тому „приречена" на успіх.

Що для вас означає бути успішним студентом: блискуче вчитися, бути популярним, з легкістю поєднувати навчання і безтурботне студентське життя? У будь-якому випадку є сподівання, що поставлені цілі будуть реалізовані. У курсі самоменеджменту містяться завдання, за допомогою яких можна навчитись ЯК самом}' реалізовувати власні цілі.

Оскільки люди і їх цілі є різними, то і розуміння, що таке уміння керувати собою не є однозначним. Найбільш визнаними у науковій літературі є такі дефініції самоменеджменту:

1) це наука про самоорганізацію і самоуправління людини: має широке застосування у практиці підготовки фахівців з управління персоналом:

2) це робота над собою в рамках особистісного розвитку та оволодіння методами ділової активності, зокрема керування проектами і грошима:

3) це керування власним життям.

Самоменеджмент не є тотальним обмеженням і контролюванням власних емоцій і дій. Щоб бути здатним керувати собою, тобто самостійно ставити перед собою цілі і мотивувати себе до їх досягнення, важливо розуміти себе. Тоді керувати означає дозволяти чи не дозволяти поведінці здійснюватись і повторюватись.

Прагнення пізнати себе і зрозуміти властиве для людини, яка самовдосконалюється. Тому, на мою думку, самоменеджмент — це вияв самовдосконалення і форма самовизначення людини.

Список використаної літератури

1. АлексюкАМ. Педагогіка вищої освіти України: Історія. Теорія. — К.: Либідь, 1998.

2. Кобиляцький 7.7. Методи навчально-виховної роботи у вищій школі. — JL: Вид-во ЛДУ, 1970.

3. Навчальний процес у вищій педагогічній школі / За ред. О.Г. Мороза. — К.: НПУім. М. Драгоманова, 2001.

4. Низамов РА. Дидактические основы активизации учебной деятельности студентов. — Казань, 1975.

5. Рогинский В.М. Азбука педагогического творчества. — М.: Высш. шк., 1990.

6. Слепкань 3. Наукові засади педагогічного процесу у вищій школі. —К., 2000.

7. Шуркова М.. Практикум по педагогической технологии. — М., 1998.