Університетська освіта

1. Розвиток вищої освіти України в умовах входження у загальноєвропейський освітній і науковий простір.

2. Складові гігієни навчальної роботи студентів.

Список використаної літератури.

1. Розвиток вищої освіти України в умовах входження у загальноєвропейський освітній і науковий простір

Структура вищої освіти України розбудована відповідно до структури освіти розвинених країн світу, яка визначена ЮНЕСКО, ООН та іншими міжнародними організаціями.

Вища освіта є складовою системи освіти України, що визначена Законом України "Про освіту". Вона забезпечує фундаментальну наукову, професійну та практичну підготовку за такими освітньо-кваліфікаційними рівнями: "Молодший спеціаліст", "Бакалавр", "Спеціаліст, магістр".

Вища освіта здобувається у вищих навчальних закладах відповідних рівнів акредитації на основі: базової загальної середньої освіти, повної загальної середньої освіти та освітньо-кваліфікаційних рівнів "Молодший спеціаліст" і "Бакалавр", а також "Спеціаліст, магістр" як післядипломна.

Підготовка фахівців у вищих навчальних закладах може проводитися з відривом (очна), без відриву від виробництва (вечірня, заочна), шляхом поєднання цих форм, а з окремих спеціальностей — екстерном.

Прийом громадян до вищих навчальних закладів проводиться на конкурсній основі відповідно до здібностей незалежно від форми власності навчального закладу та джерел оплати за навчання.

Відповідно до статусу вищих навчальних закладів встановлено чотири рівні акредитації:

· перший рівень — технікум, училище, інші прирівняні до них вищі навчальні заклади;

· другий рівень — коледж, інші прирівняні до нього вищі навчальні заклади;

· третій і четвертий рівні (залежно від наслідків акредитації) — інститут, консерваторія, академія, університет.

Вищі навчальні заклади здійснюють підготовку фахівців за такими освітньо-кваліфікаційними рівнями:

· молодший спеціаліст — забезпечують технікуми, училища, інші вищі навчальні заклади першого рівня акредитації;

· бакалавр — забезпечують коледжі, інші вищі навчальні заклади другого рівня акредитації;

· спеціаліст, магістр — забезпечують вищі навчальні заклади третього і четвертого рівнів акредитації[9, c. 12-14].

Ступеневість вищої освіти полягає у здобутті різних освітньо-кваліфікаційних рівнів на відповідних етапах (ступенях) вищої освіти.

Виходячи із структури вищої освіти, її перший ступінь передбачає здобуття вищої освіти освітньо-кваліфікаційного рівня "Молодший спеціаліст"; другий — "Бакалавр" (базова вища освіта); третій — "Спеціаліст", "магістр" (повна вища освіта).

Ступеневість вищої освіти може бути реалізована як через неперервну програму підготовки, так і диференційовано, відповідно до структури ступеневості.

Вищі навчальні заклади певного рівня акредитації можуть здійснювати підготовку фахівців за освітньо-кваліфікаційними рівнями, які забезпечують навчальні заклади нижчого рівня акредитації.

В системі вищої освіти функціонують вищі навчальні заклади державної та інших форм власності. До мережі входить 979 вищих навчальних закладів І-ІV рівнів акредитації (училища, технікуми, коледжі, інститути, академії, університети).

Мережа вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації налічує 664 вищих навчальних заклади, у тому числі 593 державної форми власності та 71 інших форм власності, із загальною чисельністю 528 тисяч студентів.

Мережа вищих навчальних закладів ІІІ-ІУ рівнів акредитації налічує 315 закладів, у тому числі 223 державної форми власності. Серед них функціонує 106 університетів, 59 академій, 150 інститутів. Статус національного мають 48 університетів та академій. В університетах, академіях, інститутах навчається 1403 тис. студентів, серед них здобувають вищу професійну освіту 1086 тис. студентів віком від 17 до 24 років включно, що складає 90 відсотків до загальної чисельності студентів[8 c. 55-57].

Мережа вищих навчальних закладів забезпечує навчання 392 студентів на 10 тис. населення.

Підготовка фахівців з вищою освітою здійснюється за 70 напрямами, які включають понад 500 спеціальностей.

Вимоги до змісту, обсягу і рівня освітньої та фахової підготовки в Україні встановлюються Державними стандартами освіти. Державний стандарт освіти — це сукупність норм, які визначають вимоги до освітнього, освітньо-кваліфікаційного рівня.

Державні стандарти освіти розробляються з кожного напряму підготовки (спеціальності) для різних освітньо-кваліфікаційних рівнів[4, c. 32-33].

Держава в особі відповідних органів державної влади забезпечує діяльність вищих навчальних закладів шляхом:

— визначення перспектив та напрямів розвитку вищої освіти;

— створення нормативно-правової бази їх діяльності;

— затвердження державного та галузевих стандартів вищої освіти;

— здійснення ліцензування освітньої діяльності та акредитації напрямів, спеціальностей та вищих навчальних закладів;

— надання на підставі законами особам, які навчаються у вищих навчальних закладах, а також педагогічним, науково-педагогічним та іншим категоріям працівників акредитованого вищого навчального закладу гарантій;

— встановлення для педагогічних і науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів посадових окладів, а також додаткових доплат, диференційованих відповідно до їх наукових ступенів, учених і педагогічних звань, кваліфікаційних категорій та стажу роботи;

— визначення обсягів фінансування вищих навчальних закладів з Державного бюджету України, встановлення нормативів матеріально-технічного, фінансового та іншого забезпечення вищих навчальних закладів, однакових для вищих навчальних закладів одного статусу (в тому числі статусу національного), рівня акредитації та типу;

— охорони здоров´я працівників та осіб, які навчаються у вищих навчальних закладах [10, c. 18-19].

Сучасний етап розвитку ВНЗ І—II рівнів акредитації (училища, коледжі й технікуми) характеризується значною зміною профільної структури підготовки кадрів. Зокрема, зменшилася частка прийому на економічні і юридичні спеціальності за рахунок збільшення частки прийому на технічні й сільськогосподарські спеціальності. Важливим напрямом зміни профільної структури є зростання підготовки фахівців у галузі побутового обслуговування населення, транспортної інфраструктури й харчової промисловості. Навчальні заклади розширюють спектр освітніх послуг і стають багатопрофільними й багатофункціональними, що найбільшою мірою проявляється в діяльності коледжів. Тому подальше вдосконалення мережі ВНЗ І—II рівнів акредитації має здійснюватися з урахуванням поточної та перспективної потреби регіонів у кадрах, матеріально-технічного та кадрового забезпечення навчальних закладів. Таке вдосконалення може відбутися й шляхом укрупнення навчальних закладів, що усуне проблему дублювання спеціальностей і скоротить бюджетні витрати на їх утримання, створення на їх базі багатопрофільних та багаторівневих вищих навчальних закладів. Актуальним є приведення назв вищих навчальних закладів І—II рівнів акредитації відповідно до назви "професійний коледж", який здійснює підготовку фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста.

Сьогодні стало глобальним явищем визначення рейтингів вищих навчальних закладів і навчальних програм. Воно слугує кільком цілям: задовольняє потреби споживачів в отриманні ясної та об'єктивної інформації щодо рівня підготовки фахівців у тих чи тих вищих навчальних закладах; сприяє здоровій конкуренції між ними; надає певне обґрунтування для виділення державних коштів на їх утримання та розвиток; допомагає диференціювати різні типи вищих навчальних закладів та навчальні програми і дисципліни. Крім того, добре зрозумілі й інтерпретовані системи визначення рейтингів вищих навчальних закладів сприяють визначенню "якості" вищої освіти в конкретній країні, доповнюючи ретельну роботу з оцінювання якості, яку проводять громадські й незалежні агенції, що займаються акредитацією в різних країнах світу. Саме тому рейтинги ВНЗ стали частиною системи національної звітності та оцінки якості, і дедалі більше країн, імовірно, долучатимуться до розвитку своїх систем визначення рейтингів у майбутньому. Цілі та завдання системи визначення рейтингів ВНЗ мають полягати в поєднанні різноманітних підходів до оцінки вкладу вищого навчального закладу у вищу освіту, наданні ринкових перспектив його діяльності, використанні об'єктивних інформаційних джерел та даних. При проведенні моніторингу основним показником, за яким має оцінюватись ефективність діяльності ВНЗ, є якість підготовки фахівців з вищою освітою за такими критеріями: працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, які навчались за державним замовленням; оцінка роботодавців рівня підготовки випускників ВНЗ; якісний склад науково-педагогічних кадрів; фінансування та результативність наукової діяльності у ВНЗ [5, c. 78-79].

Порівняльний аналіз за результатами ранжування вищих навчальних закладів може використовуватися при формуванні загальнодержавної та регіональної соціально-економічної політики, зокрема при визначенні: проблемних університетів на галузевому й регіональному рівнях; слабких і сильних сторін університетів; пріоритетних напрямів розвитку окремих університетів; обсягів і напрямів фінансових потоків з державного та місцевих бюджетів на розвиток регіональних систем вищої освіти[3, c. 92-94].

Модернізація вищої освіти в державі є об'єктивною необхідністю. Адже на порозі XXI століття ми стали очевидцями безпрецедентного зростання уваги до вищої освіти, розширення її функцій і ролі в суспільстві. Сьогодні вона розглядається у цивілізованому суспільстві не тільки як інституція задоволення фахових потреб особистості, але й як духовна необхідність.

Вища школа в Україні насамперед зорієнтована на задоволення освітніх потреб особистості, відновлення національних освітніх традицій і примноження досвіду, відтворення інтелектуального духовного потенціалу нації, вихід вітчизняної науки, техніки і культури на світовий рівень, становлення державності та демократії в суспільстві, забезпечення ринку праці висококваліфікованими фахівцями.

Основною метою подальшого розвитку вищої освіти є переростання кількісних показників у якісні, яке базується на таких засадах:

По-перше — це національна ідея вищої освіти, зміст якої полягає у збереженні і примноженні національних освітніх традицій. Вища освіта покликана виховувати справжнього громадянина України, для якої є потреба у фундаментальних знаннях та у підвищенні загальноосвітньою і професійного рівня асоціюється зі зміцненням своєї держави;

По-друге, розвиток вищої освіти повинен підпорядковуватись законам ринкової економіки. Вищій школі необхідно орієнтуватись не лише на ринкові спеціальності, але й наповнити зміст освіти новітніми матеріалами, запровадити сучасні технології навчання з високим рівнем інформатизації навчального процесу, вийти на творчі, ділові зв'язки з замовниками фахівця;

По-третє, розвиток вищої освіти слід розглядати у контексті тенденцій розвитку світових освітніх систем, у т.ч. європейських. Зокрема, привести законодавчу і нормативно-правову базу вищої освіти України до світових вимог, відповідно структурувати систему вищої освіти та їх складові, упорядкувати перелік спеціальностей, переглянути зміст вищої освіти, забезпечити інформатизацію навчального процесу та доступ до міжнародних інформаційних систем [2, c. 79-80].

Висновок.Завдання освіти в кожній країні визначаються особливостями й перспективами її соціально-економічного розвитку та загальносвітовими процесами й тенденціями. Народ України будує суверенну, демократичну, правову державу. Система освіти є в ній провідним соціальним інститутом, від діяльності якого багато в чому залежать успіхи цього будівництва. "Освіта — основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства і держави. Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього рівня народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями".

Вища професійна школа займає особливе місце в системі освіти України. Вона є акумулятором інтелектуального багатства суспільства й рушієм соціально-економічного прогресу.

Передумовою утвердження розвинутого громадянського суспільства, наголошується в Національній доктрині розвитку освіти, є підготовка освічених, моральних, мобільних, конструктивних і практичних людей, які мають глибоке почуття відповідальності за долю країни, її соціально-економічне процвітання.

Реформування вищої освіти передбачає:

· перехід до динамічної ступеневої системи підготовки фахівців, що дасть змогу задовольняти можливість особистості в здобутті певного освітнього та кваліфікаційного рівня за бажаним напрямком відповідно до її здібностей;

· формування мережі вищих навчальних закладів, яка за освітніми та кваліфікаційними рівнями, типом навчальних закладів, формами і термінами навчання, джерелами фінансування задовольняла б інтереси особи та потреби кожної людини і держави в цілому;

· підвищення освітнього і культурного рівня суспільства;

· піднесення вищої освіти України до рівня вищої освіти в розвинених країнах світу та її інтеграцію у міжнародне науково-освітнє співтовариство.

Структура вищої освіти України розбудована у відповідності до структури освіти розвинених країн світу, яка визначена ЮНЕСКО, ООН та іншими міжнародними організаціями.

2. Складові гігієни навчальної роботи студентів

До провідних закономірностей процесів формування показників функціонального стану організму студентів у природних умовах навчання у вищих медичних навчальних закладах слід віднести такі типи зрушень у стані критеріальних показників психофізіологічних характеристик та особистісних рис студентів, як стабільний; такий, що зростає; такий, що знижується; параболоподібний з пріоритетним розвитком функцій впродовж першого–другого років навчання та параболоподібний з пріоритетним розвитком функцій впродовж другого–третього років навчання.

Використання програми раціональної організації навчальної та позанавчальної діяльності, що була запропонована, сприяє суттєвому прискоренню тенденцій формування ключових професійно–значущих психофізіологічних функцій організму та забезпечує удосконалення показників вищої нервової діяльності, зокрема зростання швидкості зорово-моторної реакції серед дівчат на 13,9% та серед юнаків на 15,9% (у природних умовах відповідно на 4,5% і 4,6%) та покращання показників врівноваженості нервових процесів серед дівчат на 39,2% та серед юнаків на 48,1% (при традиційному режимі навчання відповідно на 2,7% і 12,7%); збільшення функціональних можливостей зорового аналізатора, а саме зростання величин критична частота злиття світлових миготінь серед дівчат на 7,9% та серед юнаків на 22,4% (у природних умовах відповідно на 3,4% і 3,0%), а також точності лінійного окоміру серед дівчат на 38,7% та серед юнаків на 33,9% (в контрольній групі відповідно на 6,0% і 9,7%); покращання критеріальних показників соматосенсорного аналізатора, зокрема зростання точності координації рухів серед дівчат на 44,3% та серед юнаків на 42,5% (при традиційному режимі навчання відповідно на 23,3% і 4,0%) [4, c. 75].

Запровадження заходів щодо підвищення ступеня адаптації студентів до повсякденної діяльності в умовах вищих навчальних закладів сприяє покращанню характеристик провідних властивостей темпераменту, а саме зменшенню рівня нейротизму серед дівчат на 31,3% та серед юнаків на 11,9% (у природних умовах відповідно на 17,2% і 2,1%) та особистісної тривожності серед дівчат на 4,5% та серед юнаків на 7,4% (при традиційному режимі навчання спостерігалось відповідно зростання показників на 5,3% і зниження на 4,8%); удосконаленню критеріальних показників властивостей характеру, зокрема зменшенню рівня роздратованості серед дівчат на 14,5% та серед юнаків на 6,2% (у природних умовах відповідно на 5,9% і 3,0%) та емоційної лабільності серед дівчат на 14,7% та серед юнаків на 4,6% (в контрольній групі спостерігалось зростання показників відповідно на 1,1% і 9,3%) і, водночас, зростання рівня врівноваженості серед дівчат на 5,3% та серед юнаків на 9,0% (при традиційному режимі навчання відповідно на 2,7% і 0,8%).

Про незаперечний позитивний вплив програми раціональної організації навчальної та позанавчальної діяльності студентів свідчать результати комплексної оцінки стану здоров'я дівчат та юнаків, а саме: значно менша кількість захворювань з тимчасовою втратою працездатності та хронічним перебігом патологічного процесу відповідно 1360,4 та 627,9 на 1000 осіб (при традиційному режимі навчання 1659,3 і 813,1 на 1000 чоловік), збільшення рівня фізичної працездатності у дівчат на 112,0% та у юнаків на 33,7% (в групі контролю спостерігалось зменшення величин відповідно на 10,3% і 3,4%), кращі показники фізичного розвитку, фізичної підготовленості та успішності професійного навчання [12, c. 6-7].

Дані вивчення соціально–гігієнічних особливостей повсякденної діяльності студентів переконливо свідчать про наявність суттєвих передумов щодо здійснення негативного впливу на перебіг адаптаційних процесів організму до умов перебування у вищому навчальному закладі, котрі мають як суто навчальний зміст і пов'язані з невпорядкованою організацією добової діяльності, так і соціально– та економічно–зумовлений зміст (організація харчування, особливості житлово–побутових умов, соціально–економічні особливості тощо) і, отже, вимагають урахування під час розроблення та запровадження заходів профілактичного, оздоровчого та реабілітаційного характеру.

Результати гігієнічної оцінки особливостей реагування організму студентів у відповідь на вплив клімато–погодних факторів визначають, що як основні об'єктивні прояви підвищеної чутливості до зміни погоди студенти відмічають наявність явищ сонливості, погіршання настрою та загального самопочуття, роздратованості та зниження працездатності. Установлено, що організм дівчат є найбільш схильним до змін з боку синоптичних явищ, передусім загальної кількості опадів, перепадів температури повітря та атмосферного тиску, водночас, юнаки в найбільшій мірі реагують у відповідь на зміни атмосферного тиску, температури та швидкості руху повітряних мас, а також появу опадів.

Висновки. Навчальна діяльність студентів на сучасному етапі розвитку суспільства потребує засвоєння великого обсягу інформації і формування широкого спектра професійних навичок і умінь. Цей процес, як правило, здійснюється в умовах дефіциту часу і супроводжується значними змінами з боку різних систем організму студентів. Крім цього, у зв’язку з введенням в Україні глибокого реформування освіти в галузі підготовки працівників, істотно змінився режим і підвищилася інтенсивність навчального процесу, а також збільшилися обсяги навчального навантаження. Зниження рівня здоров'я студентів до закінчення професійного навчання є головною медичною і демографічною проблемою даного виду діяльності молоді і несприятливо позначається на ефективності їхньої майбутньої професійної діяльності, формує соціально-економічну проблему праці фахівців середньої і вищої ланки [11, c. 5].

Список використаної літератури

1. Вакарчук І. Вища освіта України — європейський вимір: стан, проблеми, перспективи/ Іван Вакарчук //Вища школа. — 2008. — № 3. — C. 3-18

2. Вища освіта України — європейський вимір: стан, проблеми, перспективи //Вища школа. — 2008. — № 7. — C. 78-125: табл. (Продовження. Початок див.: Вища школа. — 2008. — № 4. — С. 91; № 5. — С. 88; № 6. — С. 92.)

3. Вища освіта України — європейський вимір: стан, проблеми, перспективи //Вища школа. — 2008. — № 4. — C. 91-110; Вища школа. — 2008. — № 5. — C. 88-110; Вища школа. — 2008. — № 6. — C. 92-125

4. Зеленько А. Перспективи вищої освіти в Україні: листи в редакцію/ Анатолій Зеленько //Вища школа. — 2008. — № 7. — C. 73-77

5. Зеленько А. Про необхідність реформування освітньої системи в Україні/ Анатолій Зеленько //Вища школа. — 2008. — № 6. — C. 76-84

6. Матвіїв М. Стратегічні пріоритети розвитку освіти в Україні// Вісник ТАНГ.- 2003.- №5/1.- С.196-200.

7. Пріоритети вищої освіти України в умовах глобалізації процесів соціально-економічного розвитку// Освіта України.- 2003.- №64-65.- С. 8.

8. Смирнов И.П. ХХI веку — открытое образование// Высшее образование сегодня.- 2003.- №8.- С.5-11.

9. Старовойт І. Політика і стратегія оновлення вищої освіти в Україні //Вища школа. — 2008. — № 3. — C. 19-23

10. Степко М. Вища школа зорієнтована на фундаментальну підготовку, і ми робимо все, щоб її зберегти// Вища школа.- 2003.- №2-3.- С.18-38.

11. Степко М. Вища освіта стане доступнішою// Освіта України.- 2003.- №38.- С.5.

12. Шинкарук В. Основні напрями модернізації структури вищої освіти України //Вища школа. — 2007. — № 5. — C. 3-16