Управління муніципальним майном

Вступ

1. Повноваження голови адміністративно – територіального утворення відносно земельних ресурсів територіальної громади

2. Поняття ресурсного потенціалу територіальної громади

3. Сутність муніципального управління

4. Поняття та структуризація земельної територіальної громади

5. Рухоме та нерухоме майно територіальної громади як об’єкта власності

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Процеси активних соціально-економічних змін, які відбуваються в сучасному українському суспільстві, обумовлюють неминуче залучення міст до ринкових відносин. Належним чином мають змінюватися й методи управління багатогалузевим міським господарством. Тому перед органами місцевого самоврядування постає складне і досить суперечливе завдання з досягнення соціальної, неринкової за своєю сутністю мети — створення належних умов життєдіяльності для міського населення. Особливо гостро зазначена проблема виявляється в одній з найважливіших сфер міського соціального комплексу — житлово-комунальному господарстві (ЖКГ). Адже саме ця сфера безпосередньо формує середовище проживання городян і так само безпосередньо зазнає деформуючого впливу одержаних у спадщину від планової економіки принципів внутрішньогалузевого господарювання й радикально змінених зовнішніх «правил економічної гри».

1. Повноваження голови адміністративно – територіального утворення відносно земельних ресурсів територіальної громади

Міський голова є головною посадовою особою територіальної громади, що представляє її інтереси, обирається на чотири роки та здійснює свої повноваження на постійній основі. Він очолює виконавчий комітет міської ради, головує на засіданнях міської ради.

Міський голова не може бути депутатом будь-якої ради, суміщати свою службову діяльність з іншою посадою, у тому числі на громадських засадах (крім викладацької, наукової і творчої роботи у позаробочий час), займатися підприємницькою діяльністю, одержуючи від цього прибуток.

Повноваження міського голови починаються з моменту оголошення територіальною виборчою комісією на пленарному засіданні міської ради рішення про його обрання і закінчуються в момент вступу на цю посаду іншої обраної відповідно до закону особи, крім випадків дострокового припинення його повноважень. При здійсненні наданих повноважень міський голова підзвітний, підконтрольний і відповідальний перед територіальною громадою, відповідальний перед міською радою, а з питань здійснення виконавчими органами ради повноважень органів виконавчої влади також підконтрольний відповідним органам виконавчої влади.

Від імені та в інтересах територіальних громад правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об’єктами права комунальної власності здійснюють відповідні органи місцевого самоврядування. Згідно зі ст. 60 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” органи місцевого самоврядування виконують всі майнові операції щодо об’єктів права комунальної власності, можуть здійснювати з ними будь-які господарські операції, зокрема, передавати їх у постійне або тимчасове користування фізичним та юридичним особам, здавати в оренду, вносити як частку до статутного фонду акціонерних товариств, товариств з обмеженою відповідальністю, кооперативів, фінансово-кредитних установ та інших підприємств і організацій, продавати, купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об’єктів комунальної власності, що приватизуються або передаються в користування та оренду тощо.

2. Поняття ресурсного потенціалу територіальної громади

В процесі управління сталим розвитком територіальної громади виникає проблема раціонального розподілу наявних та залучених ресурсів між напрямками та сферами діяльності, а також їх оптимального використання для досягнення визначених стратегічних цілей розвитку території. Зрозумілим є, що стратегічні цілі, котрі передбачається реалізувати в майбутньому, вже сьогодні вимагають відповідних рішень та підходів щодо використання та витрат ресурсів.

Класичне планування соціально–економічного розвитку та містобудівельне планування відображають лише головні ресурси територіальної громади: земельні й трудові ресурси, виробництво й споживання, показники зайнятості й безробіття. Реальне опрацювання й реалізація стратегій сталого розвитку вимагає набагато ширшого і глибшого підходу до категорії "ресурси".

До цієї категорії слід віднести такі нематеріальні активи, як культурний ресурс, активність громади, інтелектуальний потенціал, а також такі поняття як гудвіл, ноу-хау, торгова марка, патент, інформація, тобто поняття, які свідчать про конкурентноздатність території. Тому програми та стратегії сталого розвитку територіальної громади повинні ґрунтуватися на об’єктивній оцінці множини всіх видів ресурсів, глибокому аналізу їх суті та структури.

Досвід опрацювання стратегій розвитку територій або громад країн-сусідів показує, наскільки важливими для досягнення перспектив розвитку є початково об’єднання зусиль влади, підприємницького середовища та територіальної громади на початкових стадіях формування стратегії, зокрема створенні інформаційної моделі території.

Вважаємо за необхідне ще раз наголосити на тому, що лише добре/детально пропрацьована інформаційна модель території дає змогу налагодити в подальшому ефективну систему моніторингу виконання завдань та заходів стратегії розвитку території.

3. Сутність муніципального управління

Управління регіоном відбувається з більшою ефективністю, чим більш воно науково забезпечене. Оцінювати його ефективність практично неможливо без чіткого визначення цілі. Але для регіонів України така ціль ще не знайшла свого чіткого визначення. Вона може формуватися по різному, в залежності від обраних методологічних посилань. Так, це може бути збалансований розвиток регіонів, або зростання внеску кожного регіону в економіку країни, або зростання рівня і якості життя населення тощо.

На сьогодні складається така ситуація, коли і органи місцевого самоврядування, і регіональні адміністрації управляють тими самими соціально-економічними процесами і явищами.

Принциповими відмінностями об’єктів муніципального управління від об’єктів регіонального управління,

перша – якщо муніципальний менеджмент в якості безпосереднього об’єкту управління має “поселення”, “муніципальне утворення”, “комуну”, тобто різноманітні форми сумісного проживання людей у містах і поселеннях, рівень і якість їх життя, розмір людського потенціалу тощо, то регіональне управління в якості об’єкту свого впливу має перш за все “територію”, “регіон”, “область”, тобто адміністративно просторове середовище життєдіяльності людей;

друга – якщо муніципальне утворення є місцевим самоврядуванням, то регіональне управління як частина державного управління регулює управління процесом відтворення територій у їх основних формах прояву – природно-ресурсний блок, виробничо-господарський, бюджетно-фінансовий та екологічний. Розмежування об’єктів муніципального і регіонального управління дозволить на базі специфіки цих об’єктів чітко сформулювати завдання і функції, які мають вирішувати і виконувати відповідні структури управління. Так, соціально економічне положення різних поселень, їх стан і проблеми визначать і ті функції, які будуть виконуватися органами місцевого самоврядування – в основному функції життєзабезпечення населення.

4. Поняття та структуризація земельної територіальної громади

Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки та їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.

Підставами набуття права комунальної власності на землю є: передача територіальним громадам земельних ділянок державної власності; викуп їх для суспільних потреб та примусового відчуження з мотивів суспільної необхідності; прийняття спадщини, умовою якої є передача цих ділянок територіальним громадам; набуття у власність земельних ділянок за договорами купівлі-продажу, дарування, міни та іншими цивільно-правовими угодами; виникнення інших підстав, передбачених законом (наприклад, добровільної відмови фізичної або юридичної особи від права власності на земельну ділянку на користь територіальної громади або примусове вилучення ділянки за позовами органів місцевого самоврядування у передбачених законом випадках).

Територіальні громади сіл, селищ, міст можуть об'єднувати на договірних засадах належні їм земельні ділянки комунальної власності, управління якими здійснюють районні або обласні ради. Отже, землі комунальної власності у загальному вигляді визначаються шляхом виключення їх зі складу земельних ресурсів державної власності та відмежування від земельних ділянок права приватної власності.

5. Рухоме та нерухоме майно територіальної громади як об’єкта власності

Рухоме і нерухоме майно, інші об'єкти права комунальної власності громадського користування, які мають важливе значення для життєзабезпечення села, селища, міста, задоволення потреб територіальної громади та для збереження історико-культурних об'єктів визначаються територіальною громадою як об'єкти виключного права комунальної власності.

До об'єктів виключного права комунальної власності, зокрема, можуть бути віднесені:

• землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, пасовища, сінокоси, набережні, парки, міські ліси, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів), а також землі, надані для розміщення будинків органів державної влади та органів місцевого самоврядування;
• землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення;
• річки, водойми та їх береги;
• кладовища;
• пам'ятки історії та архітектури;
• природні ландшафти та заповідники;
• інші об'єкти, перелік яких встановлює територіальна громада або відповідна рада.

Об'єкти виключного права комунальної власності не можуть бути відчужені у будь-який спосіб, а їх перелік встановлюється статутом територіальної громади.

Висновки

Для більш ефективного використання комунальної власності, ураховуючи закордонний досвід, необхідно:

— під безпосереднє керівництво органу місцевого самоврядування вводити тільки ті сфери місцевих господарств, які працюють на задоволення потреб населення;

— будувати відносини з економічними комунальними підприємствами органам місцевого самоврядування тільки на договірній основі з використанням відповідних економічних регуляторів (податки, установлення граничних рівнів цін і тарифів, надання кредитів тощо).

Список використаних джерел

1. Бисага Ю. М., Рогач О. Я., Бачинська А. В.. Муніципальне право України: навч. посіб. / Ужгородський національний ун-т. Юридичний факультет. Кафедра конституційного права та порівняльного правознавства; Інститут держави і права країн Європи. — Вид. 2-е, переробл. та доп. — Ужгород : Ліра, 2008. — 440с.

2. Корнієнко Микола Іванович. Муніципальне право України. Концептуальні та організаційно-правові питання: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл. / Академія правових наук України; НДІ приватного права і підприємництва. — К. : Алерта, 2005. — 143с.

3. Кравченко Віктор Віталійович, Пітцик Мирослав Васильович. Муніципальне право України: Навч. посіб. / Асоціація міст України; Інститут економіки та права "КРОК" ; Товариство науковців по сприянню муніципальній реформі. — К. : Атіка, 2003. — 671с.