Управління системою фінансів
Категорія (предмет): ФінансиЗадачі управління системою фінансів, контролю
Фінансова система являє собою доволі складний механізм. Ефективність її функціонування залежить від двох визначальних чинників. По-перше, від налагодженості фінансових відносин у суспільстві. В основі цього лежить насамперед вибір правильної і доцільної для даної країни фінансової моделі, яка стимулює виробника і суспільство. Крім того, дуже важливим чинником є дієвість фінансово-кредитного механізму, а також чітке фінансове законодавство. Без цих передумов цілеспрямовано керувати фінансами практично неможливо. По-друге, ефективне функціонування фінансової системи залежить від організації управління нею.
Управління фінансами, як і будь-якою іншою системою, включає дві основні складові: органи управління та форми і методи управлінської діяльності. У світовій теорії і практиці широкого визнання набув фінансовий менеджмент як наука про управління грошовими потоками. Зміст фінансового менеджменту визначається функціями управління: розробка стратегії, планування тактики реалізації стратегії, організація виконання розроблених планів, облік і контроль.
Основним завданням органів управління фінансовою системою є забезпечення злагодженості у функціонуванні окремих сфер і ланок фінансових відносин. Це досягається чітким розмежуванням функцій і повноважень між фінансовими органами та інститутами.
Центральне місце в управлінні фінансами в Україні, як і в будь-якій іншій державі, займає Міністерство фінансів. Саме на нього покладені завдання загального керівництва всією фінансовою системою країни. Основними його функціями є;
- вироблення основ і напрямів фінансової політики держави тарозробка заходів щодо їх реалізації;
- організація бюджетного процесу, складання проекту Державного бюджету та його виконання після затвердження ВерховноюРадою України;
- здійснення заходів з мобілізації коштів через систему державного кредиту та управління державним боргом;
- організаційне регулювання фінансової діяльності суб'єктів господарювання через встановлення правил здійснення фінансових операцій, форм фінансових документів, порядку і стандартів ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності;
- організація функціонування ринку цінних паперів;
- забезпечення фінансових відносин держави з іншими країнами, міжнародними організаціями і фінансовими інститутами;
—організація і здійснення фінансового контролю в країні.
Державне казначействостворено з метою забезпечення повного і своєчасного виконання Державного бюджету. Оскільки об'єкти фінансування з централізованого бюджету держави розташовані на всій території країни, то здійснювати їх обслуговування з єдиного центру — Міністерства фінансів, украй складно. Казначейство має таку ж регіональну структуру, як і Міністерство фінансів. Розмежування повноважень між регіональними органами в частині фінансування видатків здійснюється за ознаками значення того чи іншого об'єкта фінансування і місця його розташування.
Державна податкова адміністраціябула спочатку створена теж у складі Міністерства фінансів, а з кінця 1996 р. перетворена у самостійний фінансовий орган. Основне її завдання полягає у реалізації податкової політики держави. На податкову адміністрацію покладені такі основні функції:
- розробка проектів податкового законодавства;
- проведення масово-роз'яснювальної роботи серед платниківподатків;
- облік платників податків та надходжень їх до бюджету;
- контроль за правильністю обчислення податків та іншихобов'язкових платежів і своєчасністю їх сплати;
- накладення штрафних санкцій і адміністративних стягнень напорушників податкового законодавства;
—міжнародне співробітництво в сфері оподаткування.Регіональна структура податкової адміністрації аналогічна системі Міністерства фінансів. Вищою її ланкою є Головна державнаподаткова адміністрація. Вона розробляє проекти податкового законодавства і організує податкову роботу та діяльність податкових органів у країні. Регіональними органами є податкові адміністрації вАвтономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі таподаткові інспекції в районах і містах обласного підпорядкування.Податкові адміністрації в областях і містах з районним поділом виконують організаційні й консультаційні функції. Безпосередню податкову роботу ведуть податкові інспекції в районах І містах (без районного поділу). Вони здійснюють облік усіх платників, що знаходятьсяна даній території і контролюють їх розрахунки з бюджетом.
Рахункова палата Верховної Ради Українистворена з метою здійснення позавідомчого контролю за складанням і виконанням Державного бюджету, вироблення й аналізу бюджетної політики держави, контролю в сфері державного кредиту і грошово-кредитної політики. Вона виступає в ролі експертного органу Верховної Ради України, даючи відповідні заключення і рекомендації з питань фінансової діяльності органів управління. Рахункова палата може проводити також ревізійну роботу в різних ланках фінансової системи. Однак, на відміну від контрольно-ревізійної служби, яка здійснює, детальний контроль за повним дотриманням фінансового законодавства, Рахункова палата здійснює контроль з позицій макроекономічного фінансового регулювання і дієвості фінансової політики.
Комітет з нагляду за страховоюдіяльністю організує функціонування страхового ринку. Він проводить ліцензування страхових компаній та видає їм ліцензії на здійснення окремих видів страхування. Комітет здійснює контроль за діяльністю страхових компаній відповідно до страхового законодавства, а також розробляє методичні рекомендації щодо страхування.
Страхові компанії заключають угоди на страхування, приймають страхові платежі й виплачують страхові відшкодування, інвестують тимчасово вільні кошти. Вони розробляють форми, види Й умови страхування, встановлюють розміри страхових тарифів, нараховують належні клієнтам виплати. Аудиторська палата організує незалежний фінансовий контроль. Вона видає ліцензії юридичним і фізичним особам на право здійснення аудиторської діяльності й контролює дотримання вимог законодавства з аудиторського контролю.
Аудиторськіфірми проводять перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання і дають свої висновки стосовно законності й правильності здійснення фінансових операцій, відповідності ведення бухгалтерського обліку встановленим вимогам, достовірності бухгалтерської і фінансової звітності. Аудиторський контроль має за мету надання консультативної допомоги, за його результатами не приймаються рішення про накладання штрафних санкцій і адміністративних стягнень. Разом з тим аудиторські фірми несуть відповідальність за правильність аудиторського заключення, оскільки після їх перевірок податкова, бухгалтерська і фінансова звітність перевіряється відповідними органами фінансового контролю. Національний банкУкраїни є основним фінансовим інститутом у сфері грошового ринку. Саме він здійснює емісію грошей, які виступають інструментом фінансових відносин, і регулює грошовий обіг у країні. Важливе завдання Національного банку — організація ефективного функціонування кредитної системи. Він проводить реєстрацію комерційних банків і видає ліцензію на окремі види банківських операцій (наприклад, валютні операції). Національний банк здійснює нагляд за діяльністю комерційних банків встановленням економічних нормативів (мінімального розміру статутного фонду, показників ліквідності й платоспроможності та ін.) і розмірів обов'язкових резервів. Важливою його функцією в банківській системі є забезпечення проведення міжбанківських розрахунків та кредитування комерційних банків, тобто він виступає банком банків.
Національний банк проводить значну роботи по обслуговуванню уряду. Він виконує агентські послуги з розміщення державних цінних паперів і обслуговування державного боргу, організує касове виконання бюджету, проводить міжнародні розрахунки держави. Національний банк здійснює валютне регулювання і встановлює офіційні курси валют чи валютні коридори.
Koмерційні банкиформують банківську систему і виконують такі основні функції: акумуляція тимчасово вільних коштів юридичних і фізичних осіб; проведення безготівкових розрахунків; касове обслуговування готівкового обігу; кредитування; агентські та інші послуги клієнтам банку. В умовах ринкової економіки комерційні банки виступають серцевиною фінансової системи, виконуючи роль кровоносної мережі в економіці. Концентруючи значну масу фінансових ресурсів і спрямовуючи кредитні потоки, вони відіграють керуючу роль у розвитку кожної країни. Тому економічна та фінансова міць країни визначається насамперед потенціалом її банківської системи.
Виділяються два типи комерційних банків: універсальні й спеціалізовані. Універсальні здійснюють усі види банківських операцій. Спеціалізовані банки проводять тільки окремі види операцій або обслуговують певні галузі. Більшість банків в Україні є універсальними. До спеціалізованих банків відносяться Ощадний банк, інвестиційні, Іпотечні та інші види банків.
За формою власності розрізняють державні, акціонерні й приватні банки. Однак, незалежно від форми власності комерційні банки є суб'єктами підприємницької діяльності, які здійснюють свою діяльність на основі комерційного розрахунку.
Міжбанківська валютна біржа проводить торги з купівлі-продажу іноземних валют. Ціни, які формуються на цій біржі, характеризують ринковий курс валют, тобто той, який складається під впливом попиту і пропозиції, як на національну, так і на іноземні валюти. Вплив Національного банку на ринковий курс національної валюти здійснюється через участь у торгах шляхом скупки тієї чи іншої валюти, або валютних інтервенцій.
Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку організує функціонування ринку цінних паперів. Вона проводить реєстрацію випуску цінних паперів та регулює їх кругообіг. Забезпечує формування інфраструктури ринку, видає ліцензії фінансовим посередникам, які здійснюють операції з цінними паперами. Комісія здійснює контроль за діяльністю суб'єктів ринку цінних паперів — емітентів, інвесторів, фінансових посередників, фондових бірж — відповідно до діючого у цій сфері законодавства.
Фондова біржа проводить операції з цінними паперами. Основне її призначення — організація функціонування вторинного ринку. Однак, з одного боку, через неї може здійснюватись і первинне розміщення цінних паперів, а з другого боку, і вторинний ринок може функціонувати поза біржею, У зв'язку з цим розрізняють біржовий і позабіржовий обіг цінних паперів.
Фінансові посередники на ринку цінних паперів виконують роль сполучної ланки між емітентами цінних паперів та інвесторами. З одного боку, за дорученням емітентів вони проводять випуск та розміщення цінних паперів на фінансовому ринку. З другого боку, вони проводять операції з купівлі цінних паперів на підставі угод з інвесторами. Діяльність фінансових посередників засновується на їх інформованості та глибоких знаннях ринку цінних паперів.
Пенсійний фонд створений з метою акумуляції і раціонального розміщення коштів, призначених для пенсійного забезпечення. Він виконує функції нарахування пенсій і проведення їх виплат. Пенсійний фонд, як орган управління, має відповідні повноваження з контролю за повнотою і своєчасністю сплати внесків підприємств до фонду.
2. Системи бюджетів, організаційні структури
Бюджет держави є дуже складним і багатогранним явищем у суспільстві. Його розглядають з трьох сторін:
— як економічну категорію;
- як правову категорію;
- за матеріальним змістом.
Як економічна категоріябюджет являє собою сукупність економічних відносин між державою, з одного боку, і юридичним та фізичними особами, з іншого боку, з приводу розподілу і перерозподілу ВВП з метою формування і використання централізованого фонду грошових коштів, призначеного для забезпечення виконання державою її функцій. Відповідно до функцій держави виділяються і групи видатків бюдже
Права держави в розподілі ВВП засновуються на двох чинниках. По-перше, на виконанні нею зазначених суспільних функцій. Централізація частини ВВП у бюджеті є платою суспільства за виконання державою її функцій. По-друге, держава може брати участь у розподілі ВВП як один із суб'єктів його створення, виступаючи власником засобів виробництва у державному секторі, тобто виконуючи підприємницьку діяльність. Характер і масштаби участі держави у розподілі ВВП залежить від моделі фінансових відносин у суспільстві. Причому саме порядок і рівень бюджетної централізації ВВП є основою для виділення того чи іншого виду моделі. Між бюджетом і ВВП існує складна система взаємопідпорядкування. Для бюджету, як і для економіки країни, дуже важливим чинником є зростання ВВП. При цьому, за умови стабільних пропорцій його розподілу, зростають доходи всіх суб'єктів розподільних відносин, у т. ч. і держави. Головне ж полягає у тому, що стабільне зростання ВВП створює передумови для зменшення частки держави, оскільки її потреби на фінансове забезпечення виконання встановлених функцій відносно стабільні. Це поступово веде до зменшення рівня оподаткування юридичних і фізичних осіб.
Правовахарактеристика бюджету пов'язана із його законодавчим регулюванням, як у сфері бюджетних взаємовідносин, так і у форми реалізації закріплених за нею функцій. Це документ, що спрямовує фінансову діяльність держави, робить її конкретною і фінансове забезпеченою.
За матеріальним змістомбюджет являє собою централізований грошовий фонд держави. Обсяг бюджету характеризує річну суму коштів, що проходять через цей фонд. Він перебуває у постійному русі: практично щоденно до нього надходять кошти і проводиться фінансування видатків. У зв'язку з цим необхідна чітко налагоджена система управління бюджетом з метою забезпечення своєчасного і повного надходження доходів і раціонального та ефективного використання його коштів.
Бюджетний устрій і бюджетна система
Вертикальна структура бюджету за рівнями влади характеризується двома поняттями: бюджетний устрій і бюджетна система.
Бюджетний устрій— характеризує, яким чином побудована бюджетна система, тобто це організація вертикальної структурної побудови бюджету держави за рівнями влади.
Бюджетна система— відображає складові частини бюджету, тобто це сукупність усіх бюджетів, які формуються в даній країні згідно з її бюджетним устроєм.
Основи бюджетного устрою:
- встановлення принципів побудови бюджетної системи;
- виділення видів бюджетів;
- розмежування доходів і видатків між ланками бюджетної" системи;
- організація взаємовідносин між бюджетами.
Принципи побудови бюджетної системи е визначальною основою бюджетного устрою. Вони визначають характерні ознаки і риси бюджетної системи кожної країни і встановлюються за двома напрямами. Перший характеризує структурну побудову бюджету, другий — взаємозв'язок різних його ланок. Можливі три підходи до структурноїпобудови бюджету:
- створення єдиногодля всієї країни бюджету;
- створення регіональнихбюджетів;
— поєднання централізованих і децентралізованихланок.
Нині в усьому світі за основу побудови бюджетної системи прийнято принцип поєднання централізованих і децентралізованих ланок, що дає змогу враховувати як загальнодержавні, так і регіональні потереби.
Взаємозв'язокрізних ланок бюджетної системи може встановлюватися на основі двох альтернативних принципів:
- єдності всіх бюджетів;
- автономності кожного бюджету.
Принцип єдностіозначає, що всі ланки бюджету в сукупності становлять єдиний (зведений, консолідований) бюджет, який складається і затверджується в загальному обсязі. Принцип єдності забезпечується єдиною доходною базою всіх бюджетів, єдиною системою видатків, а головне — керованістю процесом складання і виконання бюджету з єдиного центру.
Принцип автономностіозначає, що кожний бюджет, що входить до складу бюджетної системи, є відносно обособленою і самостійною ланкою. Автономність бюджетів забезпечується чітким законодавчим розмежуванням доходів і видатків між бюджетами із забезпеченням кожного бюджету досить міцною і стабільною доходною базою. Кожний бюджет складається і затверджується відповідними органами влади обособлено і самостійно.
Виділення видів бюджетів засновується на політичному устрої та адміністративно-територіальному поділі кожної країни. Встановлено два основних види бюджетів: центральні та місцеві. У країнах з федеральним устроєм існують два різновиди центральних бюджетів: загальнодержавний та центральні для членів федерації. В Україні центральними є Державний бюджет України і Республіканський бюджет Криму. Склад місцевих бюджетів відображає територіальний поділ країни: в Україні — області, райони, поселення. Відповідно місцеві бюджети поділяють на дві групи: централізовані (обласні, районні, міські) і бюджети базового ріння (сіл, селищ, міст, міських районів).
Розмежування доходів і видатків між бюджетами є важливим елементом бюджетного устрою. Розмежування доходів може проводитись на основі двох методів. Перший — закріплення доходів за кожним бюджетом у повній сумі чи за твердо фіксованими нормативами в умовах автономності кожного бюджету. Другий метод полягає у встановленні системи бюджетного регулювання в умовах єдності бюджету, тобто у проведенні відрахувань до бюджетів нижчих рівнів, виходячи з їх потреб. При цьому всі доходи поділяються на закріплені і регулюючі.
Розмежування видатків засновується на призначенні того чи іншого бюджету: з центрального бюджету фінансуються видатки загальнодержавного характеру, з відповідних місцевих бюджетів — видатки регіонального значення. При цьому може застосовуватись два підходи: розподіл за територіальною ознакою (за місцем знаходження об'єкта фінансування); розподіл, виходячи з відомчого підпорядкування (фінансування ведеться з бюджету того рівня, до якого відноситься орган управління, якому підпорядкований даний об'єкт фінансування).
Організація взаємовідносин між бюджетами передбачає виділення їх напрямів, видів та форм. За напрямами взаємовідносини між бюджетами поділяються на вертикальні — між бюджетами різних рівнів, і горизонтальні — між бюджетами одного рівня (в Україні тільки вертикальні). Види взаємовідносин: регламентовані законодавчими та інструктивними документами; договірні — на підставі угоди між відповідними органами влади чи управління. Форми взаємовідносин: субсидіювання, вилучення коштів, взаємні розрахунки; бюджетні позички. Субсидіювання — це виділення коштів з бюджетів вищого рівня бюджетам нижчого рівня. Види субсидіювання: субсидії, субвенції, дотації. Вилучення коштів — передача коштів з бюджетів нижчого рівня до бюджетів вищого рівня. Взаємні розрахунки — передача коштів із одного бюджету до Іншого у зв'язку з перерозподілом між ними доходів чи видатків після затвердження бюджету. Бюджетні позички — тимчасова передача коштів з одного бюджету до іншого у зв'язку з виникненням тимчасового касового розриву — незбігання у часі фінансування видатків і надходження доходів.
Бюджетна система України
Бюджетна система нашої держави сформована на основі закону «Про бюджетну систему України». У ньому визначені принципи бюджетного устрою: єдності, повноти, достовірності, гласності, наочності й самостійності всіх бюджетів. Однак принципи повноти, достовірності, гласності, наочності належать до бюджетного процесу, а не до бюджетного устрою і системи. Поєднання принципів єдності й самостійності просто неприпустиме. Причому принцип єдності на практиці не реалізується, оскільки єдиний зведений бюджет не складається. Самостійність же проголошується суто декларативно — реальної законодавчої бази для неї немає.
Відповідно до зазначеного закону бюджетна система України включає Державний бюджет, Республіканський бюджет Автономної Республіки Крим та місцеві бюджети. До місцевих бюджетів належать обласні, міські, районні, міст, селищ, сіл, районів у містах.
Бюджетний процес
Бюджетний процес— це організація і порядок складання. розгляду, затвердження і виконання бюджет)'. Він складається з двох частин:
- бюджетне планування;
- виконання бюджету.
Бюджетне плануваннявключає складання проекту бюджету,його розгляд і затвердження. Це серцевина бюджетного процесу —виконується такий бюджет, який прийнято.
Завдання бюджетного планування:
- достовірне визначення обсягу та джерел формування доходівбюджету;
- оптимальний розподіл видатків за окремими групами і галузями;
3)збалансування бюджету.
Бюджетне планування починається з визначення можливого обсягу доходів. Достовірність їх планування забезпечує реальність бюджетного процесу. Оптимальність розподілу видатків визначається ефективністю використання бюджетних коштів з позицій забезпечення економічного зростання та соціальної гармонії у суспільстві.
Збалансування бюджету найбільш складне завдання, оскільки, як правило, потреби у видатках перевищують реальні можливості у формуванні доходів.
Стан бюджету як фінансового плану може характеризуватись трьома показниками:
- перевищення доходів над видатками — бюджетний надлишок;
- рівновага доходів і видатків;
- перевищення видатків над постійними доходами — бюджетний дефіцит.
Найбільш доцільним і обгрунтованим станом бюджету є рівновага доходів і видатків. Вона означає, що всі видатки мають відповідні постійні джерела фінансування.
Бюджетний надлишок може виступати однією з форм бюджетних резервів. З позицій планування він не може бути значним за розміром, адже тоді краще або зменшити доходи, або збільшити видатки.
Бюджетний дефіцит є найскладнішим явищем і досить поширеним у світі. Наявність дефіциту вимагає встановлення джерел його покриття, якими можуть бути:
- державний кредит;
- емісія грошей.
Методи бюджетного планування:
а) загальний метод — балансовий;
б) окремих статей — нормативний:
- прямого рахунку,
- аналітичний,
- коефіцієнтів.
Процедура бюджетного планування — послідовність заходів і дій зі складання і розгляду проекту бюджету. Вона визначена Законом «Про бюджетну систему України» і на державному рівні включає такі етапи та стадії:
1. Складання проекту бюджету:
- направлення Верховною Радою Президенту бюджетної резолюції, в якій визначаються основні напрями бюджетної політики нанаступний рік;
- розробка Міністерством фінансів на підставі основних прогнозних макропоказників економічного і соціального розвитку прогнозного проекту бюджету;
- доведення прогнозних показників проекту бюджету до міністерств, відомств та інших органів державної виконавчої влади;
- узгодження показників прогнозного проекту бюджету з пропозиціями міністерств, відомств та інших органів;
- розробка Міністерством фінансів робочого (узгодженого)проекту зведеного та Державного бюджету і подання його в Кабінет Міністрів;
- розгляд проекту бюджету в Кабінеті Міністрів, прийняття рішення про його схвалення і подання Президенту проекту Законупро бюджет;
- розгляд проекту Закону про бюджет Президентом і поданняйого до Верховної Ради.
2. Розгляд проекту Закону про Державний бюджет України:
- розгляд проекту Закону про Державний бюджет в комісіяхікомітетах Верховної Ради;
- доповідь Міністра фінансів на засіданні Верховної Ради таспівдоповідь голови комітету з питань бюджету;
- обговорення проекту Державного бюджету на засіданні Верховної Ради;
- прийняття відповідного рішення про результати розгляду проекту Закону про Державний бюджет:
а) затвердити Закон про Державний бюджет України;
б) схвалити у першому читанні і направити на доопрацювання;
в) відхилити і направити на переробку.
Чинники які впливають на систему організації планування та контролю. Система, структура, елементи і зв`язки
Окремі види управлінської діяльності можуть бути представлені як етапи чи блоки операцій єдиного процесу управління. Конкретний зміст окремих видів управлінської діяльності практики і теоретики визначають по-різному.
Планування.Планування у широкому сенсі означає прийняття на основі систематичної підготовки управлінських рішень, пов'язаних із майбутніми подіями (фази 1-4). Йдеться про систематичну постановку цілей та підготовки необхідних для їх досягнення заходів (цілеспрямовані дії з об'єктами) в рамках наявного чи створюваного потенціалу підприємства. Планування, таким чином, представляє собою систематичне формування майбутнього підприємства і охоплює процес складання і планів. Планування в вузькому сенсі можна визначити лише як систематичну підготовку рішень (фази 1-3), пов'язаних визначенням майбутніх подій. Планування означає в цьому сенсі систематичну підготовку до формування майбутнього підприємства.
Головний сенс планування полягаєв підвищенні продуктивності ефективності роботи підприємства з допомогою:
- цільової орієнтації координації всіх подій на підприємстві;
- виявлення ризиків і зниження їх рівня;
- розукрупнення і тим самим спрощення процесів;
- підвищення гнучкості, пристосованості до змін.
Планування обумовлено аналізом і прогнозом, результати яких містять відповідні порівняння ймовірних впливів значимих для майбутнього альтернатив. У прагненні до виявлення кращих альтернатив, цілей та способів досягнення виявляється функція оптимізації. Якщо прийняття рішень відбувається без їх систематичної підготовки, то кажуть про так званих інтуїтивних, чи імпровізованих рішеннях (фаза 4 і частини фаз 1 і 2). Такі рішення, як правило, приймаються за умов браку часу безпосередньо перед їх реалізацією. Регулювання — це розробка прийнятого рішення в і віддача розпоряджень за його виконання (фаза 5). Тому регулювання є частина процесу планування.
Контроль (фаза 6) є продовженням планування і супроводжує процес реалізації планів. Контроль передбачає визначення і документування фактичних показників (результатів реалізації рішень) і порівняння їх з плановими показниками для визначення результатів діяльності. До контролю стосується також порівняння показників очікуваного і фактичного виконання планів, перевірка припустимості вихідних передумов і контроль методичної та змістовної узгодженості планового процесу. Контроль включає також комплекс заходів з аналізу імовірних відхилень від запланованих показників. Порівняння і аналіз стимулюють нові процеси ухвалення рішення, які свою чергу ініціюють проведення коригувальних заходів і забезпечують довгостроковий навчальний ефект.
Головний сенс контролю в створенні гарантій виконання планів і в загальному підвищенні ефективності управлінського процесу. Процес управління пов'язаний також із завданнями інтеграції і координації. Інтеграція -цілеспрямований взаємозв'язок об'єктів чи елементів для створення більш-менш постійних протягом певного періоду структур. Координація, навпаки, має більш ситуативний характер. Вона представляє собою орієнтоване на мету узгодження поведінки об'єктів чи елементів системи. Сукупність управлінських рішень, ухвалених вищим керівництвом, часто визначають як політику підприємства. До політичних рішень відносяться, передусім рішення, пов'язані з генеральними цілями підприємства, які які виражають філософію підприємства, тобтозагальні чи узгоджені ціннісні подання вищого керівництва.
Планування і контроль на підприємстві як контур регулювання Якщо між елементами управлінського процесу є зворотні зв'язки й можливості зміни раніше заданих показників, то кажуть про регулювання в кібернетичному сенсі. Управлінські операції у цьому випадку можна розглядати як компоненти певного контуру регулювання. З погляду організаційної структури процеси управління на підприємстві можна подати як ієрархічну систему ряду контурів регулювання. Організаційні одиниці при цьому або регуляторами, чи об'єктами регулювання або тим і іншим. Якщо абстрагуватися від зовнішніх впливів, то вище керівництво підприємства можна розглядати виключно як регулятора; підрозділи-виконавці — об'єктів регулювання; які перебувають між ними проміжні організаційні одиниці, виконують поряд із управлінськими функціями і виконавчі, є і регуляторами, і об'єктами регулювання. Організаційні одиниці пов'язані між собою інформаційними потоками, з якими передається планова і фактична управлінська інформація. Усі організаційні одиниці підприємства можуть бути пов'язані меншою мірою інформаційними потоками з його зовнішнього і внутрішнього середовища і відповідно виконувати функції регулятора чи об'єкта регулювання. Зв'язки з зовнішньою середовищем і всередині підприємства можуть грунтуватися також на прийом і передачу повідомлень, які носять нерозпоряджувальний характер. Деякі управлінські операції можуть бути делеговано на нижній чи паралельний рівень підпорядкування. Частина процесу підготовки рішень у вигляді особливих комплексів завдань делегується на рівень штабних чи центральних відділів підприємства. Частина завдань, пов'язаних з контролем, передається аналітичним підрозділам, які займаються зіставленням і оцінкою планових і фактичних показників.
Планування і контрольяк процеси отримання, переробки і передачі інформації здійснюються на базі кількісної та якісної інформації. Результати планування і контролю знаходять своє висловлення в планах і звітах у вигляді планової, очікуваної і фактичної інформації, а також інформації про відхилення фактичних показників від планових. Перетворення якісної і кількісної інформації в інформацію для планування і контролю створює предмет планово-контрольних розрахунків, під якими розуміється як сам процес, так і результат переробки інформації. Планово-контрольні розрахунки уявляють собою виражені в конкретних показниках цілі, альтернативи досягнення цілей, наслідки впливу альтернатив на цілі, фактичні результати реалізації управлінських рішень, відхилення від запланованих результатів. Тому планово-контрольні розрахунки служать найважливішим інструментом керівництва при визначенні цілей підприємства та розробки заходів на їх досягнення. Система показників планово-контрольних розрахунків включає натурально-речові, часові й вартісні показники, що характеризують в кількісному вираженні розвиток подій на підприємстві до початку й наприкінці планового періоду. Сукупність вартісних (грошових) показників і механізми їх розрахунку, які дозволяють спрямовувати всі процеси на підприємстві на досягнення вищих грошових цілей — отримання прибутку й підтримку необхідного рівня ліквідності, називаються планово-контрольними розрахунками, орієнтованими на фінансовий результат і ліквідність; вони грунтуються насамперед на показниках виробничого і фінансового обліку й охоплюють планування і контроль продуктової програми, цілей і заходів функціональних сфер діяльності, проектів і загальнофірмове фінансове планування. Механізм планово-контрольних розрахунків дозволяє визначати та координувати не тільки матеріальні (продуктова програма) та фінансово-економічні цілі та заходи, а й необхідні соціальні цілі та заходи в тій мірі, в якій вони можуть бути представлені в вартісній формі.
Планові розрахунки грунтуються на задокументованій (фактичній) і прогнозній інформації майбутній розвиток різних чинників. Ці кількісно виражені дані трансформуються в планову інформацію.
Плануванняє провіщенням майбутніх подій з допомогою цілеспрямованого пошуку, оцінки відбору альтернатив і грунтується на певних гіпотезах про майбутній стан зовнішнього середовища. Планові рішення приймаються зазвичай й в умовах однозначних, й в умовах багатозначних очікувань майбутньої ситуації у зовнішньому середовищі підприємства. Цілеустановки в процесі планування можуть бути простими (наприклад, максимізація прибутку) і множинними (наприклад, максимізація прибутку й обороту при збереженні мінімального числа робочих місць). Крім того, цілі та рівні досягнення вимірюються кількісно — числовим показником, якісно — за допомогою оцінок уподобання, наприклад, добре, задовільно, погано, чи номінально — мета досягнуто не досягнуто. Результати досягнення кількісно і якісно вимірюваних цілей можуть бути визначені у вигляді екстремальної оцінки (оптимуму, максимуму чи мінімуму результату) в вигляді якогось достатнього (задовільного) меж (досягнення задовільного рівня результату), в вигляді номінальної оцінки, тобто як досягнення або недосягнення певного задовільного рівня. У практиці планування найчастіше зустрічаються цілі, які погано піддаються кількісному виміру.
Приймаючи рішення в умовах визначеності, виходять із існування в майбутньому конкретної ситуації у зовнішній середовищі. Ефект тої чи іншої альтернативи рішення може визначатися у цьому випадку через однозначний рівень досягнення цілі. Якщо при цілеустановці висувається одна проста головна мета, то її ставлять у вигляді экстремума.
Використана література
- Опарін В.М. Фінанси. Загальна теорія. Навчальний посібник. – К., 1999
- Бандурка О.М. Фінансова діяльність підприємства. Підручник. К.: Либідь, 1998
- Тарасюк Г.М. Планування діяльності підприємства: Навч. посіб. для студ. вузів -К.: Каравела, 2003.
- Хан Д. Пик. Планирование и контроль: концепция котролинга. – М., 1997