ВАШКЕВИЧ В.М. Політичне маніпулювання історичною свідомістю молоді в період трансформаційних перетворень

У ході міжцивілізаційного зсуву завжди збурюється не тільки філософська, соціологічна, політологічна або культурологічна думка, а неодмінно й історична складова родового життя світової спільноти модифікується в залежності від змісту трансформаційних перетворень. Пошуки виходу з кризи завжди пов’язані зі значним зростанням інтелектуальної напруги як в середині окремої країни, так і в середовищі групи країн, наприклад, держав-учасниць Ради Європи.

Соціальний інтелект цих країн має не тільки опанувати новими закономірностями соціального, економічного, політичного і ідеологічного розвитку, а й повести за собою населення своїх країн шляхом, що історично обумовлений ментальністю народу та його культурологічною спадщиною.

Друга половина ХХ століття у глобальному вимірі характеризується, як відомо, трансформацією класичних капіталістичного і тотально-соціалістичного суспільств в інтегровану соціальну-економічну систему нового типу — поліформаційну [14]. Капіталізм, використав науково-технічну революцію, став трансформуватись у систему соціальних держав або держав так званого загального добробуту, у якій соціально-класові конфлікти вирішуються мирним шляхом за рахунок домовленостей роботодавців, держави і профспілок, а добробут середніх прошарків, і навіть груп аутсайдерів, постійно зростає.

Соціалістична система, навпаки, згасала і розвалилась у 80 — 90-ті роки минулого століття. Постсоціалістичні держави вимушені були переходити до поліформаційної економіки і обрати у якості орієнтира соціальну, демократичну правову державу. Ідеологічні бар’єри конвергенції капіталізму і соціалізму фактично зникли.

Такі кардинальні зрушення не могли пройти без наслідків для історичної науки та історичної свідомості пересічних громадян. їх усвідомлення ще тільки починається. Історична свідомість громадян перехідного періоду повинна зробити поправки для себе, оскільки життя продовжується, взаємодія ще недавно ідеологічно протилежно спрямованих суспільних систем глобалізується і чітко спрямована у русло інтеграції соціального інтелекту, підвищення технологічного рівня у сфері матеріального та духовного виробництва, політичної узгодженості поведінки країн, що опинились у “одному човні” та ідеологічній поліфонії, що надто важко сприймає ідеї глобалізованого космополітизму.

У вимірі історичного часу проблема подальшого розвитку країн різного походження полягає у створенні історичного фундаменту для відтворення суспільного життя, тобто такого що вже має розвинені людські, технологічні, науково-освітянські й організаційні ресурси, і побудові на ньому інформаційного, відкритого та самодостатнього для подальшого розвитку суспільства.

Саме тут своє слово має сказати фундаментальна історична наука. Практика довела, що науковці на Сході і Заході мають вступити у діалог і переосмислити у вимірі інформаційної фази розвитку світової спільноти минуле і тим самим внести певні корективи у наше бачення вагомості його окремих подій і їх впливу на сьогодення, скорегувати світоглядну основу взаємовідношень між народами світу, що має два, а за деякими свідченнями навіть три і більше полюси розвитку.

Як буде розгортатись цей діалог, хто займе в ньому провідну роль і з якими ідеями будуть пов’язані наслідки трансформаційного періоду покаже час. З практики добре відомо лише одне: старше покоління своїх світоглядних позицій не змінить, бо вони зафіксовані у їх власному досвіді, як правило, гіркому, то боротьба буде вестись за вплив на історичну пам’ять, історичне мислення, історичну свідомість молодого покоління.

Це закономірно, оскільки від стану свідомості молоді залежить майбутнє будь-якої країни, а у глобалізованому світі це напряму торкається й долі світової спільноти. Тож більш уважно зупинимось на даному доленосному моменті, що вже сьогодні детермінує наше майбутнє.

Історична наука має вивчати закономірності соціального світу, накопичувати знання про нього, вести відбір і селекцію з метою забезпечення якісного відтворення цілісності соціального світу. Звернення до загальнолюдських цінностей є саме таким кроком. Науковий напрям, в наслідок свого змісту, формує історичну свідомість молоді шляхом оволодіння науковими знаннями про саморозгортання соціального світу.

Особистість на основі наукових знань з історії має рефлексувати нове знання і тим самим самостійно, неухильно й вільно піднімати соціальний організм країни чи групи країн на якісно новий рівень функціонування і розвитку.

Зовсім інша картина вимальовується якщо на міжнародний діалог істориків, що обговорюють проблеми соціального розвитку, поглянути через призму алгоритму політичного маніпулювання історичною свідомістю людини взагалі і молоді особливо. Ясно, що об’єктом політичного маніпулювання може стати будь-яка подія або історичний факт. Тут усе залежить від політичної ситуації, що склалась на даний момент у даному місці. Революційна доцільність здатна з нічого заварити кашу.

Але в історичній науці існують декілька так званих “наскрізних” тем, що постійно викликають гарячі дебати і є конфліктногенними для будь-яких взаємодіючих сторін. Як правило і у стосунках між окремими країнами є рани, що кривавлять століттями. Якщо взяти для зразка відносини між Росією і Україною, то це Переяславська Рада, що пройшла під керівництвом Богдана Хмельницького, голодомор на Україні 30-х років минулого століття і цим перелік не завершується. “Серед ідеологемно-міфологемної складової історичної свідомості чільне місце займають положення, сформовані історичною наукою радянського періоду вітчизняної історії. Сюди відносяться, зокрема, твердження про Київську Русь, як “колиску трьох братніх народів — російського, українського й білоруського”, російського народу як “старшого брата”, формування нової історичної спільності людей — “радянський народ”, неминучість приходу ери комунізму як закономірного й вирішального етапу історичного поступу.

Намагаючись протистояти проросійській імперській і прокомуністичній ідеології, українська національно орієнтована інтелігенція, в свою чергу, формувала й активно поширювала так звані опозиційні міфи націоналістичного спрямування, зокрема, про “винятковість української нації”, її “арійське” походження, месіанську роль в історії тощо”[4,553].

У відносинах між СРСР та гітлерівською Німеччиною вразлива точка — наявність таємного протоколу про поділ Європи.

Між Україною та Польщею — це історія українсько-польського військово-політичного протистояння на землях спільного проживання двох народів в роки Другої світової війни, що й досі залишається найбільш дискусійною темою обох історіографій і найбільш болючою проблемою в сучасних україно-польських гуманітарних взаєминах [6].

Інформація, що напрацьована історичною наукою, запускається по комунікативним каналам, що функціонують у суспільстві і таким чином впливають на свідомість громадян країни, формуючи у них відповідні образи, ідеали, збуджуючи “демонів печер”, викликаючи страх і таке ін.

Український науковець В. Королько акцентував увагу на тому, що при розширенні демократичних засад зменшується можливість прямого примусу та тиску на свідомість пересічного громадянина країни, що веде до значного зростання ролі комунікативної сфери він посилався на вислів американського політолога Дж. Бріанта: “Демократія — це політична система, яка винагороджує комунікаційну силу, так само, як свого часу первісні системи винагороджували фізичну силу” [9,83].

Оскільки нас цікавить політична маніпуляція, то наведемо й інші слова цього політолога, якій підкреслював, що для цього випадку “функціонування демократичної системи можна уявити таким чином: політичного лідерства тут досягає той, хто спроможний найкраще переконати громадян у тому, що саме він найбільш здатний виконувати цю функцію та приносити блага іншим” [9,83]. За таких умов увага дослідників акцентувалась вже на особливостях досягнення впливу в будь-яких типах соціальних взаємодій, без відносно до рівня чи сфери їх здійснення і не зважаючи на тип знання який використовується.

В демократично орієнтованому суспільстві проблема впливу набувала морально суперечливого забарвлення, вимагаючи повсякчас маскувати, або принаймні уникати розголосу його здійснення. Перед дослідниками вже поставала необхідність вивчення проблеми “підтасованої відкритості” (Ю. Хабермас) суспільного життя. Це зумовлене і іншою особливістю демократичного суспільства, яке, наприклад, в політичній комунікації за різними концепціями неминуче розглядається як висококонкурентне за природою демократичного здійснення політики і як таке, що спонтанно породжує нові впливи.

Таким чином, демократизація суспільного життя поставила на порядок денний проблему напрацювати принципово новий спосіб панування над людьми шляхом духовного впливу на них завдяки програмуванню їх поведінки. Цей політичний вплив спрямований на психологічні структури людини, здійснюється скрито і ставить своїм завданням зміну думок, мотивів і цілей людей у необхідному для влади напрямі.

Більше того, практика свідчить про те, що у сучасному відкритому суспільстві політична маніпуляція, у тому числі й та, що заснована на ґрунті історичних подій, досягла таких технологічних висот, що не вивчати її просто не можливо.

Суть справи полягає в тому, що ми тут маємо справу з принципово новим видом соціального управління. Ось, що з цього приводу пише професор Каліфорнійського університету Г. Шилєр: “Сполучені Штати виключно точно можна охарактеризувати як суспільство що поділене, де маніпуляція є одним із головних інструментів управління (курсив — наш), що знаходиться у руках невеликої правлячої групи корпоративних і урядових босів … З колоніальних часів ті, хто утримував владу ефективно маніпулювали білою більшістю і подавляли кольорові меншини” [17].

За оцінками С.Г. Кара-Мурзи американці здійснили науковий і інтелектуальний подвиг. За дійсно неймовірно короткий термін створили новітню технологію управління суспільством. Те, що в інших суспільствах складалось на протязі тисячоліть, що у європейській культурі мало в своїй основі уже визнані узагальнюючі філософські праці, наприклад, “Політика” Аристотеля і “Республіка” Платона, в США було сконструйовано на голому місці, но-новому, чисто науковим і інженернім способом. Герберт Маркузе відмічає, цю величезну зміну так: ’’Сьогодні підкорення людини увічнюється й розширюється не тільки засобами технології, але й як технологія, що створює ще більшу основу для повної легітимізації політичної влади і її експансії, що охоплює усі сфери культури”. Підкорення не за допомогою технології, а як технологія!

У США створювалась саме технологія, і на це працював і працює великий загін високоосвічених професіональних інтелектуалів. Г. Шелєр відмічає: “Там де маніпуляція є основним засобом соціального контролю, як, наприклад, в Сполучених Штатах, розробка й удосконалення методів маніпулювання оцінюються значно вище, ніж інші види інтелектуальної діяльності”.

Проблема СНГ, й України в тому числі, полягає в тому, що на їх територію спрямовується не тільки і не стільки гроші, а скільки саме ці сучасні методи маніпулювання свідомістю пересічних громадян. Вибори в Росії, на Україні, особливо останні події в Грузії, наглядно нам демонструють віртуозне використання закордонними фахівцями створення соціального хаосу як передумови зміни політичної влади в будь-якій пострадянській країні, а маніпулювання як засіб приведення до влади потрібних для них політичних сил і окремих лідерів.

Маніпулювання свідомістю в Україні досягло загрозливих характеристик, наприклад, так звана демократична опозиція партії влади, що виступала за парламентсько-президентську форму правління і мала це за головну політичну мету, сьогодні відмовилась від неї і виступає ярим противником політичній реформі, яку просуває влада.

По-іншому, треба наполегливо вивчати засоби політичного маніпулювання свідомістю громадян і молоді особливо, для того, щоб захистити своє право на той чи інший вибір шляху розвитку. Серед робіт, у яких були спроби міждисциплінарного, з соціально-філософської та історичної точок зору осягнути сутність маніпуляції як явища, необхідно виділити “Маніпуляцію свідомістю” С. Кара-Мурзи [7] та “Маніпулювання…” Н. Лимнатиса[10]. Квінтесенцією психологічного осягнення явища маніпуляції можна вважати класичну працю О. Доценко “Психологія маніпуляції, де детально розглянуті теоретико-методологічні підходи до розуміння цього явища та його механізми.

Далі слід зауважити, що в межах психологічної та психіатричної науки термін маніпуляція вже набув інституціонального вигляду та нині активно залучається до юридичної практики у Франції та Швейцарії. Коментуючи юридичне визначення терміну маніпуляція, французький психіатр Ж.-М. Абграл (Abgral) зазначає: “З точки зору загальної медичної та судової психіатрії пропонувалося таке трактування терміну “маніпуляція свідомістю ” — сукупність дій, що мають на меті зміну процесу прийняття рішень у індивіда чи у соціальної групи через використання індивідуальних та групових фізичних та психічних методів, щоб поставити його (або їх) під частковий або повний контроль автора маніпуляції”^, 41]. Краще не скажеш!

Далі є потреба звернутись до напрацювань соціологічної науки й уточнити сенс терміну “маніпулятивний вплив”, оскільки використання будь-якого історичного матеріалу, “прив’язується” автором маніпуляції до певної категорії молоді і обов’язково планується цілеспрямований результат. Аналіз Б. Мотузенко доводить, що цей термін треба вживати у значенні російського “манипулятивное воздействие”[12, 43].

Цікавим та показовим є те, що в західній літературі з менеджменту, паблісіті, паблік релейшенз (ПР) практично не використовується саме слово “воздействие”. Однак подається характерне визначення терміну “влияние”, наприклад, в “Основах менеджменту” Мескона, Альберта та Хедоурі, наводиться визначення категорії “влияние” як будь-якої поведінки одного індивіда, яка вносить зміни в поведінку, відносини, відчуття тощо іншого індивіда”[11, 467].

Українські дослідники та практики П-технологій, наприклад, у одних випадках прямо пишуть про те, що на людину діє три способи впливу, а саме: примус, маніпуляція і співробітництво (А. Звєрінцев), а інші, наприклад, П. Почепцов, використовує його як а priori зрозуміле і не аналізує його детально.

Єдине віднайдене в соціологічному словнику визначення трактує “маніпуляцію” як: способи соціального впливу на людей за допомогою різних засобів (екон., політ., соц., масової інформації) з метою нав’язування їм певних ідей, цінностей, форм поведінки тощо; шахрайську витівку, виверт, підтасовку фактів, махінацію, фокус; складний прийом у ручній праці, що вимагає великої точності [13, 66]. Тут не можна не помітити, що нас цікавить це слово саме у першому тлумаченні як сукупність способів соціального впливу, що передбачають “махінації” з соціальною (історичною) інформацією, а два інші лише його доповнюють.

За висновками соціологів, маніпуляція, як особливий процес, має такі ознаки: вплив (у значенні “воздействие”); встановлення відносин з реципієнтом для досягнення своїх цілей; прагнення отримати односторонню вигоду; прихований характер; використання сили; гра на слабких місцях; спонукання, привнесення мотиву; майстерність застосування [5, 51-59]. Показовим є визначення маніпуляції О.Доценко: “дії, спрямовані на “приборкання до рук” іншої людини, проваджувані так майстерно, що у неї створюється ілюзія, що вона сама управляє своєю поведінкою”[5, 60].

Тут також треба звернути увагу на те, що Ю. Хабермас, як відомо фахівець з комунікаційних процесів термін “маніпуляція” не вживав, але його висновок про два різновиди соціальної дії має для нас велике значення. Він виділяв, як відомо: комунікативну та стратегічну дії. Так, ось політична маніпуляція, яка нас цікавить особливо, підпадає під його характеристику “стратегічна дія”.

Стратегічна дія, за Хабермасом, спрямована на успіх суб’єкта, що здійснює вплив, а не на консенсус або реалізацію загальної мети (як у випадку комунікативної дії): “там, де йдеться про стратегічні дії, їх учасники передбачають, що кожний приймає рішення егоцентрично згідно зі своїми власними інтересами”[16, 13]. Політична маніпуляція — це стратегічна дія, що завжди монологічна на відміну від комунікативної дії.

Таким чином, маніпуляційний вплив, особливо у політичній сфері, здійснюється приховано і, за умови успішного впливу, аудиторія приймає необхідне маніпулятору рішення, вважає це рішення власним, прийнятим без будь-якого примусу та втручання інших сил.

Яку ж мету переслідує той, хто хоче маніпулювати нашою свідомістю, коли посилає нам повідомлення у вигляді текстів або учинку? Його мета — дати нам такі знаки, щоб ми, вмонтували ці знаки в контекст, і тим самим, змінили образ даного контексту у нашому сприйнятті. Він підказує нам такі зв’язки свого тексту або учинку з реальністю, нав’язує таке їх тлумачення, щоб наше уявлення про дійсність було виправлено в бажаному для маніпулятора напрямі. А це означає, що така заміна корегує нашу поведінку. При цьому ми будемо впевненими, що вчиняємо у повній відповідності до наших власних бажань та намірів.

Використання історичних знань в ході маніпулювання свідомістю молоді детермінується загальним механізмом здійснення маніпулятивного впливу за принципами конструювання інформаційного потоку. Саме історичний тип знань супроводжується, як правило, інтерпретацією, поясненнями, уточненням контексту і загальної картини подій, що веде до відтворення неявних або спеціально прихованих зв’язків. Тут дійсно ціла низка можливостей прикрасити, сховати, виставити, приглушити, підняти, актуалізувати історичний факт та його наслідки для сьогодення.

Вузьке тлумачення маніпуляції інформацією передбачає лише управління наявним інформаційним потоком, що скерований на аудиторію.

В широкому розумінні маніпуляція інформацією передбачає маніпулятивне використання всього контексту комунікативного акту. Обидва тлумачення передбачають майстерність керування інформацією, від чого напряму залежить результат маніпулятивного впливу.

Стратегічне оперування інформаційним потоком супроводжується комплексним використанням цілої низки тактичних прийомів, розподіл між якими досить умовний, тому що кожний з них перетинається з іншими.

До прийомів маніпуляції історичною інформацією можна віднести:

— викривлення інформації, яке дозволяє маніпулювати сприйняттям аудиторії, скеровуючи його у потрібному напрямку. Власне, сам імідж, наприклад, є нічим іншим як “викривленням інформації”;

— вибіркову подачу інформації або ж її приховування, які межують у політичній сфері з обманом та полягають у спробах маніпулятора специфічним чином організувати інформаційне поле навколо об’єкту маніпуляції;

— спосіб подачі інформації. Неструктурований або ж “порційний” вигляд інформації, подача її як специфічно оформлених повідомлень дозволяє досягти певного впливу на аудиторію;

— момент подачі інформації, ретельна увага до умов, у яких відбувається вплив, з’ясування всіх обставин комунікації для отримання бажаного ефекту, враховуючи як психологічні прийоми, так і соціальну ситуацію впливу.

Для аналізу використання історичної інформації вартою особливої уваги серед наведеної групи прийомів виступає технологія “замовчування інформації”, яка здійснюється двома шляхами:

— перший, “залишення поза увагою” невигідної політичним силам, що вдалися до маніпуляції свідомістю інформації, використання чи коментування якої може зашкодити його цілям;

— другий, непроголошення, замовчування інформації, якою володіє виключно політична сила, що має реальну владу.

Можна навести чимало прикладів маніпуляцій з історичними документами, їх фальсифікацію для здійснення певного впливу.

Саме цю особливість підкреслює російський дослідник історичних фальсифікацій В. Козлов: “У кожному задумі фальсифікації досить виразно прослідковується певний “інтерес” — від примітивного та корисливого до фанатично шляхетного” [8, 4]. Маніпуляція історичною інформацією можуть відбуватись внаслідок навмисної або ненавмисної ідеологічної міфологізації історії.

Крайнім випадком функціонування прийому замовчування інформації виступає цензура — складний та суперечливий феномен соціальної реальності, що вимагає свого чіткого визначення в системі соціальних інститутів. Етимологічно слово censor використовувалось у римських соціальних інститутах для позначення того, хто владно виявляє істинну вартість речей [1, 330]. Як механізм забезпечення існування владних інституцій, цензура виступає вже інструментом контролю з боку держави. Можливості охоплення цензурою всіх сфер людського життя, визначення її діяльності виключно одними інституціями влади, які використовують її для “подовження” власної легітимності, становлять реальну загрозу для суспільства.

Особливо загрозливої форми набуває політична маніпуляція коли реалізується у вигляді “адміністративного ресурсу”. До цього треба додати маніпуляції з редагуванням іншомовних джерел при перекладах.

Російський дослідник Г. Феоктистов, досліджуючи проблему безпеки інформаційного обміну в суспільстві, виділяв цілу низку прийомів та методів, що свідомо використовуються в інформаційному просторі для зміни суспільної свідомості в необхідному “напрямку”. Сукупність таких прийомів і методів дістала за Феоктистовим, назву фільтрації інформації, під якою розуміється спрямування інформаційного потоку різними методами, кінцева мета яких — створення заданих стереотипів у суспільній свідомості та управління ними з боку державних, політичних та інших структур.

Фільтрацію можна розкласти на декілька механізмів [15, 212-215]:

1. Повне перешкоджання появі інформації (“закритий вентиль”).
2. Поява інформації тільки з негативною інтерпретацією (“односторонній негативний вентиль”).
3. Поява інформації тільки з позитивною інтерпретацією (“односторонній позитивний вентиль”).
4. Створення надлишкової інформації (“відкритий вентиль”) — ситуація, коли об’єм інформації переважає можливості переробки та засвоєння інформації адресним суб’єктом.
5. “Двосторонній відкритий вентиль” — ситуація, за якої організуються вільні потоки як позитивної, так і негативної інформації, що призводить до стану фрустрації масової свідомості.
6. Часовий режим каналів інформування. Цей метод передбачає фільтрацію інформації як за часом, так і за ситуацією) “шокова” подача інформації (всілякого роду “сенсаційні” повідомлення ЗМІ); б) епізодичний режим подачі інформації (в залежності від ситуації); в) періодичний режим подачі інформації (для “щеплення” стійких стереотипів).
7. Комбінована подача інформації (“багатоланковий селективний вентиль”), за якого відбувається об’єднання всіх перерахованих вище методів.
8. Вплив (дія) на емоційний та підсвідомий рівень сприйняття суб’єкта адресації.

Є й інші прийоми у маніпулюванні історичною інформацією, наприклад, мова. Соціальна мова як умова здійснення маніпуляції утворює загальне середовище функціонування маніпулятивного впливу — мову (вербальний рівень передачі історичної інформації) та дискурс, який є динамічною структурою змістоутворення мови. Приклади маніпулятивних застосувань мовних, поведінкових стереотипів у політичному дискурсі розглядаються у В. Вовк [3]. Включення таких стереотипів у відповідний політичний контекст дозволяє викликати у молоді необхідну реакцію.

Різницю між маніпулятивним та діалогічним способом здійснення комунікації можна розкрити через розуміння змісту відповідних дій: маніпулювання та переконання. В. Крамник, досліджуючи феномен влади, проводить чіткий розподіл між переконанням (пряме, відкрите звернення до свідомих критичних, інноваційних поглядів людини) та маніпулюванням (опосередковане, приховане апелювання до неусвідомлених, ілюзорних, традиційних уявлень людей).

Зрозуміло, що особливу сферу політичного маніпулювання з історичною свідомістю молоді складають прийоми, що засновані на соціальних стереотипах та етнічній ментальності. Аналіз маніпуляцій ціннісними орієнтаціями в суспільних взаємодіях потребує їх розгляду в конкретно взятому соціумі у конкретний час та ситуації.

Отже, маніпуляція історичними знаннями є принципово інший алгоритм впливу на історичну свідомість молодої людини, ніж вплив науковий. При цьому маніпулювання історичними знаннями здійснюється шляхом застосування прийомів оперування інформаційними потоками, наприклад, у ЗМІ, скерованим від політичної сили на молоду людину: його обмеження, дозування, та викривлення. Соціокультурною формою такого оперування є цензура.

Поряд з оперуванням інформаційним потоком, маніпулювання історичними знаннями або інформацією передбачає також маніпулювання змістом інформаційного повідомлення та усім контекстом взаємодії. Ця складова передбачає врахування усіх соціокультурних ознак середовища у якому відбувається вплив, а також враховуються соціальні, демографічні, ментальні, національні особливості молоді. Для визначення соціальної вагомості історичного знання немає більш надійного критерію, ніж та влада, яку вона має над розумами людей.

Тривала та постійна експлуатація стереотипів поведінки, суспільної символіки, майстерне використання групових інтересів, цінностей та застосування інших маніпулятивних технологій може призвести до шаблонізації свідомості молоді через типізацію впливу.

Маніпулятивний вплив як стратегічна дія з метою політизації свідомості молоді завжди має жорсткий характер і інтереси об’єкта не враховуються. При цьому він, вплив, має, як правило, у молодіжному середовищі масовий характер. Тут особливу роль відіграє символіка, яка, з одного боку, має каналізувати соціальну енергію, а з іншого — її викликати [2,140]. При цьому саме у молодіжному середовищі вона має тенденцію стати чимось більшим, ніж певне віддзеркалення світу, вона прагне стати самим світом. Символ розгортається у міф, що перетворює смисл у форму.

Таким чином, міжнародний діалог істориків має дві сторони медалі: наукову та маніпуляційну. Політична боротьба в українському середовищі виводить на перший план маніпуляцію історичною свідомістю молоді і це є досить небезпечне явище, оскільки відсутня відповідальність за зловживання історичними знаннями в угоду політичних сил або олігархічних груп.

За таких обставин особистість має навчитись захищати свою свідомість від зазіхань ззовні, щоб не приймати неефективні рішення за власним бажанням на користь того, хто шляхом маніпуляцій йде до влади або проштовхує приватний інтерес через інстанції держави та органів місцевого самоврядування.

Література

1. Бенквист Э. Словарь индоевропейских социальных терминов. — М., 1995.
2. Бурлачук В.Ф. Символ и власть: роль символических структур в построении картины мира. — К., 2002.
3. Вовк В. Монологізм свідомості і політичне мовлення // Політична думка. — 1995. — № 2—3.
4. Губерський Л, Андрущенко В., Михальченко М. Культура. Ідеологія. Особистість. — К., 2002.
5. Доценко Е.Л. Психология манипуляции: феномены, механизмы и защита. — М., 1997.
6. Ільюшин І.І. Волинська трагедія 1943 — 1944 рр. — К., 2003.
7. Кара-Мурза С.Г. Манипулирование сознанием. — К., 2000.
8. Козлов В. Обманутая, но торжествующая Клио. Подлоги письменных источников по российской истории в ХХ веке.— М.,2001.
9. Королько В. Передвиборча комунікаційно-агітаційна кампанія // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. — 2002. — № 1.
10. Лимнатис Н. Манипулирование: сущность, проявление, пути снятия (философский и социально-политический анализ). — М., 2000..
11. Мескон М., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента. — М., 1999.
12. Мотузенко Б.І. Соціокультурні аспекти маніпулятивного впливу. Дисертація.
13. Социологический энциклопедический словарь. — М, 1998.
14. Украинское общество: трансформация, модернизация или лимитроф Европы? — К., 2001. .
15. Феоктистов Г.Г. Информационная безопасность общества // Социально-политический журнал. — 1996. — № 5.
16. Хабермас Ю. Демократия. Разум. Нравственность. Московские лекции и интервью. — М., 1995.
17. Шиллер Г. Манипуляторы сознанием. — М., 1980.