Важкі метали та їх вплив на організм людини, санітарні норми
Категорія (предмет): ЕкологіяВступ
1. Вплив шкідливих речовин на організм людини
1.1. Санітарні норми
2. Важкі метали та їх вплив на організм людини
2.1. Водні ресурси
2.2. Забруднення геологічного середовища кадмієм
2.3. Атмосферне повітря
Висновки
Використана література
ВСТУП
Наш час характеризується бурхливим розвитком міст і загостренням
проблем, пов'язаних із взаємовідносинами природи і суспільства. Одна з цих проблем — протиріччя між ростом міст, з одного боку, і прагненням зберегти живу природу в міських і приміських територіях з іншої сторони.
Екстенсивний характер розвитку продуктивних сил суспільства обумовив зростання інтенсивності і масштабів антропогенного впливу на природне середовище, привів до небезпечного рубежу локальних і регіональних екологічних криз і практично до повсюдного загострення погрози екологічних катастроф. Серйозну небезпеку представляє забруднення природних середовищ, що підсилюється — атмосфери, літосфери, гідросфери і біосфери. При цьому під антропогенним забрудненням природного середовища розуміється забруднення, що виникає в результаті діяльності людей, у тому числі їх прямого чи непрямого впливу на інтенсивність природного забруднення.
Забруднення характеризується привнесенням у чи середовище виникненням у ній нових, звичайно не характерних для неї фізичних, хімічних і біологічних агентів, також перевищенням у розглянутий час середньорічного рівня концентрації перерахованих агентів у середовищі.
При рішенні проблем природокористування приходиться виходити з визнання неможливості повного запобігання в даний час і в майбутньому антропогенного впливу, що передбачається, на природне середовище навіть за умови удосконалювання виробництва й інших сфер людської діяльності.
Актуальність теми: на перше місце повинне висуватися здійснення системи заходів, спрямованих на підтримку раціональної взаємодії між діяльністю людини і навколишньою природним середовищем, що забезпечують збереження і відновлення природних ресурсів, що попереджають прямий чи непрямий вплив результатів діяльності суспільства на природу і здоров'я людини.
Тема роботи: „Важкі метали та їх вплив на організм людини, санітарні норми”
Мета: показати як важкі метали впливають на організм людини.
Основні завдання:
1. розкрити вплив шкідливих речовин на організм людини, санітарні норми;
2. важкі метали та їх вплив на людський організм та навколишнє середовище (атмосферу, водне середовище, грунти).
1. Вплив шкідливих речовин на організм людини
Здоров'я людей значною мірою залежить від якості як природного, так і антропогенного середовища. В умовах великого міста вплив на людину природного компонента ослаблений, а вплив антропогенних факторів різко посилено. Міста, у яких на порівняно невеликих територіях концентрується велика кількість людей, автотранспорту і різних підприємств, є центрами техногенного впливу на природу. Газові і пилові викиди промислових підприємств, скидання ними в навколишні водойми стічних вод, комунальні і побутові відходи великого міста забруднюють навколишнє середовище різноманітними хімічними елементами. У більшості промислових пилів і відходів вміст таких елементів, як ртуть, свинець, кадмій, цинк, олово, мідь, вольфрам, сурма, вісмут і ін., у сотні, тисячі і десятки тисяч разів вище, ніж у природних ґрунтах.
Виявлено взаємозв'язок змісту токсичних речовин у крові, сечі, волоссі інших тканинах людей зі ступенем їхньої шкідливої дії на організм. Концентрація речовини в тканинах і виділеннях служить показником ступеня несприятливого впливу на організм. Виявлено залежності між рівнями кадмію і свинцю у волосі школярів і їхнім розумовим розвитком. Найпоширеніший з токсичних важких металів — свинець, тому що він входить до складу бензину. Переносяться по повітрю нікель, кадмій, берилій і ртуть відносно рідкі, але в деяких районах вони являють собою серйозну загрозу. Причому особливо небезпечно те, що нагромадження цих металів в організмі починається з рівня забруднення, значно меншого гранично припустимих норм.
По ступені дії на організм людини шкідливі речовини підрозділяються на чотирьох класу небезпеки:
I. Надзвичайно небезпечні: ПДК <0,1 мг/м3;
II. Високонебезпечні: ПДК від 0,1 до 1,0 мг/м3;
III. Уміренонебезпечні: ПДК від 1,1 до 10,0 мг/м3;
IV. Малонебезпечні: ПДК >10,0 мг/м3. [10, c. 178]
У основу даної класифікації призначена середня смертельна концентрація (ССК) гранично припустима концентрація (ПДК).
1.1. Санітарні норми
Гранично допустима норма шкідливих речовин — це концентрації, що при щоденній роботі протягом восьми часів або іншої тривалості, але не більш 41 часу в тиждень, протягом усього робочого стажу не можуть викликати захворювання або відхилення в стані здоров'я що виявляються сучасними методами досліджень у процесі роботи або у віддалені терміни життя дійсних і наступних поколінь.
Умовою безпеки шкідливих речовин є співвідношення:
Едоп. обмірювані СФ і ПДК мг/м3.
При перебуванні в робочій зоні декількох шкідливих речовин однонаправленного дії повинно дотримуватися співвідношення:
По характері дії вони підрозділяються на:
1. Загальнотоксичні — отруєння всього організму , що викликають чадний газ, бензол, ртуть, свинець, ціаніди, арсениды — з'єднання миш'яку;
2. Подразні (хлор, аміак, сірчистий газ, ацетон);
3. Канцерогенні які викликають рак (нікель, азбест, аміни і т.д.);
4. Мутагенні, які впливають на репродуктивну функцію (магній, ртуть). [10, с. 179]
Для створення нормальних умов виробничої діяльності необхідно забезпечити не лише комфортом метеорологічні умови, а й необхідну чистоту повітря. Внаслідок виробничої діяльності у повітряне середовище приміщень можуть надходити різноманітні шкідливі речовини, що використовують в технологічних процесах.
Шкідливі речовини можуть проникати в організм людини через органи дихання, органи травлення, а також шкіру та подразливі оболонки. Через дихальні шляхи потрапляють пари, газо- та пилоподібні речовини, через шкіру переважно рідкі речовини. Через шлунково-кишкові шляхи потрапляють речовини під час ковтання, або при внесенні їх в рот забрудненими руками.
Основним шляхом надходження промислових шкідливих речовин в організм людина є дихальні шляхи. Завдяки величезній (понад 90 м2) всмоктувальній поверхні легенів утворюються сприятливі умови для потрапляння шкідливих речовин у кров.
Шкідливі речовини, що потрапили тим, чи іншим шляхом в організм можуть викликати отруєння (гострі чи хронічні). Ступінь отруєння залежить від токсичності речовини, її кількості, часу дії, шляху проникнення, метеорологічних умов, індивідуальних особливостей організму. Гострі отруєння виникають в результаті одноразової дії великих доз шкідливих речовин (чадний газ, метан, сірководень). Хронічні отруєння розвиваються внаслідок тривалої дії на людину невеликих концентрацій шкідливих речовин (свинець, ртуть, марганець). Шкідливі речовини потрапивши в організм розподіляють в ньому нерівномірно. Найбільша кількість свинцю накопичується в кістках, фтору в зубах, марганцю – в печінці. Такі речовини мають властивість утворювати в організмі так зване “депо” і затримуватись в ньому тривалий час.
При хронічному отруєнні шкідливі речовини можуть не лише накопичуватись в організм (матеріальна кумуляція), але й викликати “накопичення” функціональних ефектів (функціональна кумуляція).
Ступінь несприятливого впливу шкідливих речовин, що присутні в повітрі зони визначається також низкою інших чинників. Наприклад, підвищена температура і вологість, як і значне м’язеве напруження, в більшості випадків, підсилюють дію шкідливих речовин.
Суттєве значення мають індивідуальні особливості людини. З огляду на це для робітників, які працюють у шкідливих умовах проводяться обов’язкові попередні (при вступі на роботу) та періодичні (1 раз на 3, 6, 12 та 24 місяці, залежно від токсичності речовин) медичні огляди. [9, с.96]
Шкідливі речовини, що потрапили в організм людини спричинюють порушення здоров’я лише в тому випадку, коли їхня кількість в повітрі перевищує граничну для поживної речовини величину, Під гранично допустимою концентрацією (ГДК) шкідливих речовин в повітрі робочої зони розуміють таку концентрацію, яка при щоденній окрім вихідних днів) роботі протягом 8 годин, чи іншої тривалості (але не більше на годин на тиждень) за час всього трудового стажу не може викликати професійних захворювань або розладів у стані здоров’я, що визначаються сучасними методами як процесі праці, так і у віддалені строки життя теперішнього і наступних поколінь.
За величиною ГДК в повітрі робочої зони шкідливі речовини поділяються на чотири класи небезпеки (ГОСТ 12.1.007-76):
— 1-й – речовини надзвичайно небезпечні, ГРК менше 0,1 мг/м3 (свинець, ртуть, озон);
— 2-й – речовини високонебезпечні, ГДК 0,1…1,0 мг/м3 (кислоти сірчана та солена, хлор, фенол, їдкі луги);
— 3-й – речовини помірно небезпечні, ГДК 1,1…10,0 мг/м3 (вінілацетат, толуол, ксилол, спирт метиловий);
— 4-й – речовини мало небезпечні, ГДК більше 10,0 мг/м3 (аміак, бензин, ацетон, газ). [11, с.164]
Загальні заходи та засоби попередження забруднення повітряного середовища на виробництві та захисту працюючих включають:
- вилучення шкідливих речовин з технологічних процесів, заміна шкідливих речовин менш шкідливими.
Наприклад, свинцеві білила замінені на цинком, метиловий сприт – іншими спиртами, органічні розчинники для знежирювання – миючими розчинниками на основі води;
- удосконалення технологічних процесів та устаткування (застосовування замкнутих технологічних циклів, неперервних технологічних процесів, мокрих способів переробки пиломатеріалів;
- автоматизація: дистанційне управління технологічними процесами та обладнанням, що включає безпосередній контакт працюючих з шкідливими речовинами;
- герметизація виробничого устаткування, робота технологічного устаткування під розрідженням, локалізація шкідливих виділень за рахунок місцевої вентиляції, респіраційних укрить;
- нормальне функціонування систем опалення, загально обмінної вентиляції, кондиціювання повітря, очисних викидів в атмосферу;
- попередні та періодичні медичні огляди робітників, які працюють у шкідливих умовах, профілактичне харчування, дотримання правил особистої гігієни;
- контроль за вмістом шкідливих речовин у повітрі робочої зони;
- використання засобів індивідуального захисту.
2. Важкі метали та їх вплив на організм людини
Важкі метали (ртуть, свинець, кадмій, цинк, мідь, миш'як) належать до складу розповсюджених і досить токсичних забруднюючих речовин. Вони широко застосовуються на різноманітних промислових підприємствах, тому, незважаючи на очисні заходи, вміст сполук важких металів у промислових стічних водах досить високий. Великі маси цих сполук потрапляють до океану через атмосферу. Для морських біоценозів найбільш небезпечними є ртуть, свинець і кадмій. Ртуть переноситься в океан із материковим стоком і через атмосферу. При вивітрюванні осадкових і вивержених порід щороку виділяється 3,5 тис. т ртуті. [5, с.81]
У складі атмосферного пилу міститься близько 12 тис т ртуті, причому значна частина — антропогенного походження. Близько половини річного промислового виробництва цього металу (910 тис. т/рік) різними шляхами потрапляє до океану. У районах, забруднених промисловими водами, концентрація їх у розчині та суспензіях сильно підвищується. При цьому деякі бактерії перетворюють хлориди на високотоксичну метилртуть. Зараження морепродуктів неодноразово призводило до ртутного отруєння прибережного населення. На 1977 рік нараховувалось 2800 жертв хвороби Мінамата, причиною якої стали відходи підприємств з виробництва хлорвінілу й ацетилдегіду, на яких у якості каталізатора використовувалась хлориста ртуть. Недостатньо очищені стічні води підприємств потрапляли в затоку Мінамата. [5, с.82]
Свинець — типовий розсіяний елемент, що міститься у всіх компонентах оточуючого середовища: у гірських породах, грунтах, природних водах, атмосфері, живих організмах.
Нарешті, свинець активно розсіюється в оточуючому середовищі в процесі господарської діяльності людини. Це викиди з промисловими та побутовими стоками, з димом і пилом промислових підприємств, із вихлопними газами двигунів внутрішнього згоряння. Міграційний потік свинцю з континенту в океан йде не лише з річковими стоками, але й через атмосферу. З континентальним пилом океан отримує 20-30 т свинцю на рік.
2.1. Водні ресурси
Вода — важлива складова нашого існування, найбільш необхідний компонент для всіх форм життя. Без води неможливі будь-які форми життя -вуглеводнева, кремнієва і т.д. Не випадково вчені у пошуках життя на інших планетах сонячної системи стільки зусиль спрямовують на виявлення слідів води.
Незважаючи на свій гранично простий хімічний склад, вода — одна з найбільш загадкових та аномальних речовин на Землі, завдяки чому і можливе існування життя.
Водні ресурси, що формуються у межах України, надзвичайно обмежені. Їх об`єм складає 52 км. куб /рік. Величина водоспоживання в країні наближається до межі ресурсів і досягає 30-36 км. куб/рік. [9, с.65] Майже 80% водопостачання забезпечується поверхневими водами. Сільське населення, в основному, бере воду з колодязів та індивідуальних свердловин, що знаходяться, як правило, в поганому санітарно-гігієнічному стані. В аварійному стані 25 % водогінних та майже стільки ж каналізаційних мереж. Через це за рік стається по 2 аварії на 1 км мережі. В 2000 р. сумарна потужність очисних споруд зменшилась порівняно з попереднім роком на 31 млн. куб.м. А лише тільки у Дніпро щорічно скидається біля 800 000 т різноманітної шкідливої нечисті, що складає майже 3% всього водоспоживання країни. Практично всі відкриті водоймища України містять вірус гепатиту А, яким в країні щорічно хворіють від 30 до 150 тис. чоловік. У південних та східних регіонах у воді водоймищ високий вміст солей, що часто сягає 2900 мг/дм куб.[9, с.68]
Згідно підрахунків Всесвітньої Організації Охорони Здоров'я (ВООЗ) за період з 1985 до 1995 р. р. в оточуюче середовище потрапило стільки ж відходів, скільки за попередні 70 років! У період з 1995 до 2000 — стільки ж! Природньо, що всі джерела поверхневих та грунтових вод без винятку піддаються ризику забруднення. [9, с.71]
Спеціалісти Київського інституту екогігієни та токсикології ім. Л.Медведя свідчать, що у воді, яку ми п'ємо, присутні сотні органічних сполук та важкі метали. Технології, що використовуються для обробки води, мають безумовні мінуси. Так, використання хлору призводить до утворення мутагенних та канцерогенних хлорорганічних сполук. Він, вступаючи в реакцію з розчиненими у воді гуміновими кислотами та іншими сполуками, утворює близько 2 тисяч мутагенів. Використання коагулянту — сульфату алюмінію — збагачує питну воду іонами алюмінію, що мають нейрогенну дію. Панацеєю до недавнього часу вважали підземні води, і даремно. Якість підземних вод погіршується не менш неухильно, ніж поверхневих. Адже використання мінеральних добрив та пестицидів не минуло безслідно, особливо на півдні та сході. Найбільш розповсюдженими забрудненнями у джерелах води є нітрати (до 2 ГДК), феноли (до 16 ГДК) і нафтопродукти (до 10 ГДК), сполуки міді (до 11 ГДК), цинку (до 10 ГДК), марганцю (до 50 ГДК). Метали та їх сполуки проникають у тканини організму та уражують всі внутрішні органи та материнський плід. Їх видалення з організму через кишківник, легені та печінку призводить до порушення діяльності цих органів. За даними ВООЗ вода містить 13 тисяч токсичних елементів, понад 80% всіх захворювань передається через воду.[10, с.183]
Розроблено та затверджено урядом новий український стандарт на питну воду, але термін введення еталону "нової " води розтягнуто на 5 років (до 2005), адже мова йде про шалені видатки на переоснащення мереж водопостачання та служб контролю. Доведеться вивчати воду ще на 18 нових інгредієнтів (феноли, хлорфеноли, нафтопродукти, пестициди, ціаніди, домішки тяжких металів та ін.). Очевидно, що проблема централізованого забезпечення населення якісною питною водою в економічних умовах, що склалися в Україні, не може бути вирішена в найближчому та не дуже, майбутньому.
У цивілізованому світі ця проблема вирішується, в основному, наступним чином: очищена вода з централізованих систем водопостачання використовується для побутових потреб. Як питна, застосовується привізна пляшкова вода.
В Україні часто в ЗМІ пропонується застосовувати індивідуальні системи приготування питної води з водопровідної, які представляють собою багатоступінчасту систему фільтрів з головним елементом — мембраною зворотнього космосу. У цьому випадку з води видаляється все, що вважається шкідливим, і може додаватись щось корисне.
Для об'єктивної оцінки очищеної та підготовленої води, як питної, необхідно розглянути деякі хімічні властивості та структуру води, як мінералу.
У молекулі води розрізняють чотири полюси зарядів, розташованих асиметрично, внаслідок чого вона має помітно виражену полярність. Кожна молекула води є диполем з високим дипольним моментом — 1,87 дебай (дебай — одиниця електричного дипольного моменту молекул). Диполі води у 80 разів послаблюють міжатомні чи міжмолекулярні сили на поверхні зануреної в неї речовини, що і визначає її здатність бути універсальним розчинником. Постійно стикаючись із усілякими речовинами, вода завжди являє собою розчин, часто дуже складного складу. Наявність у молекулі води нескомпенсованих електричних зарядів призводить до групування молекул у "співтовариства" — ассоціати. Вони виникають між ядрами водню одних молекул води та електронними "згущеннями" біля ядер кисню інших. Можливі різні моделі водяної структури. Теоретично зв'язані молекули води утворюють своєрідні рої досить стабільного складу. Ясно, що все різноманіття властивостей води і незвичайність їхнього прояву визначається фізичною природою її атомів, способом їхнього об'єднання в молекулу, а молекул — в ассоціати тієї чи іншої структури. [11, с.144] Своєрідна структура кожної води формується в залежності від її хімічного складу, температури та інших умов.
При очищенні води, з видаленням "шкідливих" хімічних елементів, руйнуються стабільні зв'язки, а асоціати молекул намагаються відновити зруйноване. Зрозуміло, що при потраплянні в організм людини така вода (очищена), пам'ятаючи зруйновану структуру і відновлюючи її, забирає з тканин організму вилучені з неї очищенням молекули (елементи).
У побуті ми легко жонглюємо, термінами "корисні", "шкідливі" чи "токсичні" елементи і т.п. Однак ще в давнину було відомо, що "шкідливість" і "корисність" визначається концентраціями. Напрошується висновок, що, бездумно вживаючи "чисту воду", можна завдати непоправної шкоди і здоровому організмові, порушивши в ньому такий тендітний баланс "корисношкідливості".
У пресі і рекомендаціях фахівців з року в рік кочують одні і ті ж рецепти підготовки водопровідної води для пиття в домашніх умовах: спочатку воду треба відстояти, потім прокип'ятити. Більш неприйнятний рецепт важко вигадати, виходячи з наступних міркувань:
Відстоювати воду (артезіанську чи водопровідну, немає різниці) понад 12 годин просто небезпечно з мікробіологічної точки зору. Навіть короткочасного контакту поверхні води з частками пилу досить, щоб мікроорганізми, принесені з пилом, виявилися у воді й одержали можливість розмножуватися. Через 24 години відстоювання вода стає непридатною до вживання через надлишок мікроорганізмів. Відстоювання води має на меті позбутися нерозчинних у воді часток (не самих, до речі, шкідливих). Видалення розчиненого хлору при відстоюванні відбувається далеко не повністю.
Наступне кип'ятіння водопровідної води ще більш сумнівний метод рятування від хвороботворних мікроорганізмів, оскільки не всі з них гинуть при температурі 100 градусів. Збудник жовтяниці (вірусного гепатиту) гине при 260 градусах. Кип'ятіння може видалити з води солі кальцію і магнію (утворюють накип). Солі заліза підфарбовують стінки посуду, але цілком не видаляються. Не видаляються також кадмій і ртуть, нітрати і пестициди. Ніщо не може бути вилучене з киплячої води, крім хімічно чистого водяного конденсату. При тривалому кип'ятінні концентрація розчинених речовин підвищується. Хлор і його похідні при температурі кипіння вступають у взаємодію з невідомою кількістю органічних речовин, утворюючи канцерогенні тригалометани. [10, с.89] Тривале кип'ятіння ще більш погіршує хімічну обстановку в посудині.
Природно виникає питання: що ж більш шкідливо пити — очищену воду, чи не очищену? Ми впевнені що однозначної відповіді на нього не може бути, але ховати ці проблеми від широкої громадськості не можна. На упакуваннях елітних вод недаремно є напис, що виробник "нічого не додає і нічого не вилучає з води".
На кафедрі генетики Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченка розробляються теоретичні основи водяної медицини. Вода — матриця життя, основа обміну речовин. По водневих зв'язках води мігрують протони й електрони макромолекул, що містяться у воді, і низькомолекулярних регуляторів. Вони утворюють єдину систему, яку не можна розділити на компоненти без руйнування її сутності. Це зрозуміло, якщо врахувати, що в організмі будь-які структури утворені за допомогою води. Змінюючи свою структуру, свої фізико-хімічні властивості, вода регулює всі життєві процеси. Основні механізми водяної регуляції життєвих процесів наступні:
1. Іонна сила водяних розчинів визначає заряд біомолекул, їх агрегацію, розпад, багато механізмів біохімічних реакцій.
2. Структура води регулює кількість водневих зв'язків між молекулами, по яких мігрують протони й електрони, що є основою всіх біохімічних реакцій.
3. Мікроелементи води як коферменти входять до складу ферментів і тим самим регулюють їх активність і всі каталітичні реакції
4. Вода крові і лімфи доставляє до клітин і тканин усі необхідні метаболіти і видаляє продукти обміну речовин.
Установлено, що дія ліків на організм визначається станом води, яку п'є пацієнт. Забруднення води утруднює дію ліків і їх необхідно в два — три рази більше, це стосується і засвоюваності вітамінів та інших украй необхідних речовин. У дистильованій воді зі зруйнованою структурою ліки діють не в повну силу через відсутність мікроелементів кальцію, магнію, калію, йоду, фтору, цинку та інших, що необхідні для активізації ферментів, які беруть участь в обміні лікарських сполук, що вводяться.
Як відомо за даними ВООЗ, з водою ми одержуємо до 6-8% добової потреби хімічних речовин. Вода не може замінити їжу як джерело необхідних для організму макро- і мікроелементів. Розчинені у воді речовини знаходяться в неорганічній, мінеральній формі і гірше засвоюються організмом у порівнянні з іонами, що містяться в харчових продуктах у вигляді легко засвоюваних солей органічних кислот. Очевидно, що завдання питної води — не задовольнити потребу організму в хімречовинах, а бути їх гарним розчинником, мати високу проникність, містити необхідні та в оптимальному співвідношенні макро- і мікроелементи для активації ферментів, що беруть участь в обмінних процесах.
Нами встановлено, що вода із саморозвантажних незабруднених родовищ (джерельна) володіє високим енергетичним потенціалом, із глибоких закритих горизонтів — практично не має енергетического поля, водопровідна — поглинає енергію. Це, можливо, пояснює успіхи лозоходців у пошуках води. Дослідники (Федосєєв В.П.) [10, с.159] стикались з фактами більшого антропогенного забруднення глибоких горизонтів у порівнянні з приповерхневими, наприклад, девонський і четвертинний горизонти в Західній Україні, що можна пояснити умовами водообміну. Ясно, що такі факти спростовують дилетантські міркування: чим глибше тим чистіше.
1. Для централізованого водопостачання очищення води повинне вилучати токсичні сполуки, що легко проникають через шкіру (хлорорганіка та ін.), і використовувати таку воду варто тільки для побутових потреб.
2. Для пиття і приготування їжі рекомендувати використання привізної високоякісної природної води.
За рекомендаціями міжнародних і національних незалежних організацій можна скласти приблизну формулу "ідеальної" питної води, яка б виконувала всі необхідні дії в організмі людини, не завдаючи шкоди:
Природна, найкраще джерельна, з загальною мінералізацією не більше 500 мг/л. Вміст: Ca — близько 100 мг/л; співвідношення Ca/Mg менш 2/1; Na менше 10 мг/л. Твердість менше 6.0, рН 6.0 — 8.0. Інші макро- і мікрокомпоненти — у відповідності з ГДК по ВООЗ. Практично це формула однієї з найпопулярніших у світі вод "Evіan" — джерельної води, що добувається в Альпах. [11, с.118]
Багато українських виробників, розливаючи в пляшки воду з свердловин, глибоких горизонтів, пишуть на етикетках "джерельна", і таким чином, обманюють споживача. "Глибоке очищення на сучасному устаткуванні" також є рекламою для неосвіченого споживача. Використання назв відомих курортів чи лікувальних вод — теж один з методів несумлінної реклами, тому що лікувальні води, як правило, є сильним фармакологічним засобом, неприйнятним для постійного вживання.
Питна вода високої якості є в саморозвантажних родовищах тільки на заході України. Зрозуміло, що зони водозбору таких родовищ повинні бути захищені від забруднень на поверхні, наприклад, лісом, розташовуватися в районах з низьким техногенним навантаженням. На нашу думку, такі родовища повинні бути під охороною держави, але не від експлуатації, а від забруднення
2.2. Забруднення геологічного середовища кадмієм
Кадмій є одним з найбільш шкідливих для здоров’я людини хімічних елементів. Усі розчинні у воді та розбавлених кислотах сполуки кадмію отруйні. Частіше за все отруєння відбувається під час вдихання парів окислу кадмію. При цьому спостерігається кашель, головний біль, утруднене дихання, запалення легенів та їх затікання з летальним результатом. Також під впливом парів сполук кадмію виникають злоякісні пухлини, а тривале його надходження в організм людини викликає захворювання нирок та кісток. Кадмій та його сполуки широко застосовуються для виготовлення стержнів ядерних реакторів, хімічних джерел току, фарб, кольорового скла; як стабілізатор пластмас; в гальванотехніці та в автомобільній промисловості.
Середній вміст кадмію в земній корі становить 1,3х10-5 вагових відсотків. Вважається, що формування ареалів акумуляції кадмію в верхній зоні геологічного середовища відбувається біля підприємств, що використовують кадмій при виробництві, вздовж транспортних магістралей та в житлово-промислових агломераціях.
Статистичний аналіз даних гідрогеохімічних досліджень району Зміївської ГРЕС (Зміївський район Харківської області) свідчить про те, що ГРЕС як техногенні об’єкти також можуть являти собою потужне джерело забруднення геологічного середовища, зокрема підземних вод, кадмієм. Можна виділити два шляхи забруднення підземних вод (палеоген-четвертинний водоносного горизонту) кадмієм внаслідок роботи Зміївської ГРЕС. [3, с.48]
Перший шлях. Сполуки кадмію надходять в атмосферу разом із газодимовими викидами станції, осаджуються на поверхні грунтів і потім, в результаті інфільтрації, надходять у водоносний горизонт.
Другий шлях. На площу золовідвалу Зміївської ГРЕС щорічно скидається 20 млн.м3 води після промивання котлів станції, потім ця вода надходить до ставка-освітлювача і після відстою використовується в технологічному циклі. Але частина води фільтрується через основу золовідвалу та, збагатившись сполуками кадмію, надходить в палеоген-четвертинний водоносний горизонт.
За допомогою статистичної обробки гідрогеохімічних даних та математико-картографічного моделювання встановлено, що характер розподілу вмісту кадмію у підземних водах палеоген-четвертинного водоносного горизонту в районі Зміївської ГРЕС має полімодальний характер, а значне підвищення вмісту кадмію у воді спостерігається на ділянках, де водоносний горизонт має погану природну захищеність з поверхні. Перевищення ГДК за кадмієм у підземних водах становить від 2 до 43 разів. [3, с.48]
2.3. Атмосферне повітря
Велике значення має вивчення стану здоров’я у зв’язку із різноманітними змінами якості навколишнього середовища, що спричинені подальшим ростом промислового виробництва, посиленим розвитком автотранспорту.
Основним забруднювачем атмосферного повітря в Україні, як і скрізь, є промисловість: вона робить майже вдвічі більше шкідливих викидів, ніж автотранспорт (відповідно 65 і 35 %). [9, с.76]
Серед промислових об`єктів основними забруднювачами атмосферного повітря є підприємства теплоенергетики (близько 29 % усіх шкідливих викидів у атмосферу). Загалом, на рахунок енергетичної, металургійної та вугільної промисловості можна віднести відповідно 33, 25 і 23 % усіх забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферу, підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості — 2 %. Найбільша частка викидів припадає на Донецько-Придніпровський регіон — 79 % загального обсягу викидів у країні. [9, с.77]
Автотранспорт в Україні витрачає великі обсяги палива і є джерелом викидів понад 49 % оксидів вуглецю, близько 30 % вуглеводнів та 20 % окислів азоту загальної кількості викидів цих речовин у атмосферу щорічно. Крім того, автотранспорт є забруднювачем свинцем. У деяких містах викиди автотранспорту становлять від 60 до 90 % загальної кількості викидів (Луцьк, Житомир, Ужгород, Івано-Франковськ, Фастів, Кіровоград, Полтава, Рівне, Тернопіль, Хмельницький, Умань, Чернівці). [11, с.153]
Щорічно в атмосферу викидається велика кількість забруднюючих речовин. Разом з тим аналіз динаміки їх надходження за останні роки свідчить про зниження викидів від стаціонарних джерел. Так, за період з 1993 по 1998 рік викиди забруднюючих речовин у атмосферу від стаціонарних джерел зменшилися на 3254,1 тис. т, або на 44,5 %. 1998 року викиди становили 4054,2 тис. т на рік.[11, с.155]
ВИСНОВКИ
Верховною Радою України нашу державу проголошено зоною екологічного лиха. У червні 1991 року прийнято закон про охорону природного середовища, створено Міністерство охорони навколишнього середовища України, Академія наук розробила концепцію єдиної системи екологічного моніторингу України (СЕМ «Україна»). [9, с.115] Отже, створено певну наукову, інформаційну та організаційну базу для екологічного порятунку України, але щодо конкретної роботи, то її непочатий край.
Якщо раніше шкалою стрес-факторів найбільшою небезпекою для всього живого були пестициди, за ними йшли кислотні дощі і розливи нафти, то нині на «домінуючі позиції» вийшли іони важких металів. Спричинили це вітчизняні підприємства, які в останні роки нарощували екологічно небезпечні виробництва (скажімо, гальванопокриття). Мільйони кубометрів кислот, лугів, відходів металу без перешкод потрапляють у повітря, воду, землю, включаються в природний кругообіг. Небезпека примножується тим, що в біосфері й без того накопичилося безліч нехарактерних для живої природи хімічних сполук. Розібратися в гігантських ланцюгах і блоках хімічних взаємодій у біосфері вкрай складно, як і вжити тут якихось запобіжних заходів. Через гіпертрофований розвиток в Україні важкої промисловості у низці її районів не лише глибоко зруйноване природне середовище і знищені мальовничі ландшафти, а й створені несприятливі для людини умови життя. Наприклад, у Донецькій області, на території якої розташовано понад тисячу великих промислових підприємств, в атмосферу щороку попадає близько трьох млн. тонн різноманітних шкідливих викидів. Граничне допустимі концентрації більшості отруйних газів в атмосфері перевищено в 10-30 разів. За даними експертів, на 1 кв. км донецької землі припадає в 1428 разів більше, ніж у середньому па планеті, такої шкідливої речовини, як диоксид сірки. Поряд з Донецьком, до міст з найвищим рівнем забруднення атмосферного повітря належать Дніпропетровськ, Луганськ, Запоріжжя, Кривий Ріг, Київ, Маріуполь, Макіївка, Краматорськ, Одеса. Рівень забруднення перевищує санітарні норми в усіх 55 містах України, де веде спостереження державна гідрометеорологічна служба. [9, с. 119]
В Україні, яка займає одне з останніх місць за показником забезпечення поверхневим стоком води на людину, щорічно скидається у водойми понад 2,5 млрд. кубометрів забруднених стоків. Майже половина з них надходить від комунального господарства міст і містечок, а 28% — від підприємств чорної металургії. В середньому щороку у водойми України потрапляє 5 млн. тонн солей, 5 тис. тонн нафтопродуктів, 7,8 тис. тонн фосфору, і 30 тис. тонн органічних забруднень, 1,4 тис. тонн синтетичних поверхнево активних речовин. Внаслідок цього багато рік дуже забруднені (Дніпро, Десна, Сіверський Донець, Інгулець, Південний Буг). [9, с.118] Водночас їх брудні води використовуються для водопостачання великих міст, зрошення сільськогосподарських угідь і в тваринництві. Знищено або перетворено в каналізаційні колектори багато малих річок.
Стають непридатними для водопостачання підземні води в тих регіонах, де підприємства металургійної, вугільної, хімічної промисловості використовують фільтраційні накопичувані та відстійники. Це передовсім стосується Лисичансько — Рубежанського промислового району, в підземних водах якого гранично — допустимий вміст фенолу перевищений у 260 разів, нафтопродуктів — у 2 рази, а рівень мінералізації — в 100 разів. Звичним стало й те, що через забруднення, в тому числі й хвороботворними бактеріями, впродовж літа періодично закриваються чорноморські та азовські пляжі, зокрема в Одесі, Ялті, Бердянську та інших приморських містах. [9, с.119]
Лише під гірничими відвалами в нас 200 тисяч гектарів родючих земель, а кожних десять років із сільськогосподарського користування вилучається 400-500 тис. родючих гектарів. На їх місці виникають забудови, промислові підприємства, кар'єри, різноманітні звалища та сховища шкідливих і твердих відходів тощо. За повоєнні роки для потреб з сільськогосподарського обігу вилучено площі землі, які перевищують території Закарпатської і Чернівецької областей разом узятих.
Щороку в грунти України вноситься мільйон 750 тисяч центнерів пестицидів. Надмірне, безконтрольне використання на сільськогосподарських угіддях пестицидів призвело до того, що практично в усіх областях України вони виявлені в підземних водах. Подекуди на глибині 300-400 м. Якщо врахувати ще додаткове техногенне забруднення вод, то беззастережно можна стверджувати, що практично все населення України вживає брудну воду і споживає забруднену пестицидами, важкими металами і нітратами сільськогосподарську продукцію. Лабораторні аналізи виявляють залишок гербіцидів у 70% проб сільськогосподарської продукції, а в 14% таких проб вміст нітратів перевищує допустимі норми аж у 8 разів. Поряд з цим понад 30% сільськогосподарських підприємств взагалі не має складів для зберігання отрутохімікатів, а 20% — не має таких складів для зберігання мінеральних добрив. Більшість наявних складів не відповідає санітарним вимогам, до того ж вони нерідко розташовані біля русел рік, в їх заплавах. Це спричиняє додаткове забруднення навколишньої території, отруєння водойм. В таких складах і різних непристосованих сховищах накопичилося понад 12 тис. тонн заборонених для використання різноманітних видів пестицидів. [3, с.49]
Отруйні речовини, які виготовлені для полегшення праці селянина і підвищення продуктивності сільськогосподарських угідь, у недосвідчених руках перетворюються в шкідливий складник навколишнього середовища, потрапляють в біологічний кругообіг, накопичуються в рослинних і тваринних організмах і, зрештою, потрапляючи в організм людини, призводять до численних хвороб і вкорочують людині життя. Дослідження в нашій державі показали: там, де інтенсивно застосовуються сільськогосподарські отрутохімікати, у місцевого населення ушкоджуються структури спадковості, розладжується діяльність центральної нервової системи, у жінок частішають ускладнення вагітності, випадки народження неповноцінних або мертвих дітей. Встановлено і те, що отрутохімікати стимулюють розвиток у довколишньому середовищі вірусів. Пестициди, як і радіація, не мають нижнього порогу дії, невпинно руйнують імунну систему.
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА
1. Ачасова А. Просторова неоднорідність вмісту важких металів у грунті //Вісник аграрної науки. — 2003. — № 3. — С.77-78
2. Балюк С. Оцінка забруднення зрошувальної води і грунтів важкими металами //Вісник аграрної науки. — 2003. — № 1. — С.65-68
3. Васильев А. Современные подходы к решению проблемы загрязнения почв тяжелыми металлами //Экотехнологии и ресурсосбережение. — 2000. — № 5 . — C. 47-52
4. Васильев А. Технологии предупреждения распространения тяжёлых металлов в окружающей среде //Экотехнологии и ресурсосбережение. — 2000. — № 2 . — C. 36-44
5. Карачка В. В. Вплив викидів хімічного заводу на забруднення грунту важкими металами //Вісник аграрної науки. — 2005. — № 6. — C. 81-83
6. Кравців Р.Й. Продуктивність та обмін речовин у лактуючих корів за різного вмісту важких металів у раціонах //Вісник аграрної науки. — 2004. — № 1. — С.29-31
7. Макаренко Н. Використання біологічних індикаторів для визначення забруднення грунту важкими металами //Вісник аграрної науки. — 2002. — № 10. — C. 55-56
8. Макаренко Н. Контроль за вмістом важких металів у грунті//Вісник аграрної науки. — 2001. — № 4. — C. 55-57
9. Пістун І. П.Практикум з безпеки життєдіяльності: Навчальний посібник -Суми: Університетська книга, 2000. -120 с.
10. Яремко З. Безпека життєдіяльності: Навч. посібник -К.: Центр навчальної літератури, 2005. -317 с.
11. Дуднікова, І. І.Безпека життєдіяльності: Навч. посібник -К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2003. -267 с.