Видавничі стандарти: вимоги до видавничого оформлення змісту

Категорія (предмет): Документознавство, діловодство

Arial

-A A A+

1. Вимоги до видавничого оформлення змісту та класифікаційного індексу у журналах та збірниках. Навести приклади видавничого оформлення змісту у науковому виданні (журналі та збірнику праць)

Зміст – це перелік наведених у книзі заголовків, рубрик. Заголовки змісту повинні точно повторювати заголовки в тексті. Скорочувати заголовки в змісті або давати їх в іншій редакції порівняно із заголовками в тексті не дозволяється.

До змісту, як правило, необхідно включати всі заголовки рукопису, за винятком підзаголовків, розташованих у підбір з текстом.

Позначення прийнятої рубрикації (“частина”, “розділ”, “параграф” та їхні порядкові номери) пишуться в один рядок з відповідними заголовками й відділяються від них крапкою.

Усі заголовки в змісті починаються з прописної літери без крапки на кінці. Останнє слово кожного заголовка з’єднують крапками з відповідним номером сторінки в правому стовпчику змісту.

Досить часто редакції продовжуваних видань помилково наводять класифікаційний індекс ББК й авторський знак, а також макет анотованої каталожної картки. Ці елементи вихідних відомостей подають тільки в неперіодичних (книжкових) виданнях.

2. Робота редактора щодо оформлення цитат у друкованих виданнях: пропуски, прописна й рядкова букви, розділові знаки

За наявності декількох видань цитованого твору рекомендується обирати як джерело текстологічно авторитетне видання (наприклад, академічне зібрання творів), якщо завданням тексту не обумовлене цитування іншого видання (яке аналізують, критикують тощо).

Цитування за цитатою, як правило, заборонене. Як виняток цитують за цитатою тоді, коли першоджерело розшукати неможливо або дуже важко; коли цитують оприлюднений архівний документ; коли цитований текст став відомим за записом слів автора в спогадах іншої особи.

Цитата має слово в слово, літера в літеру, розділовий знак у розділовий знак повторювати першоджерело.

Текст цитати здебільшого виправляють відповідно до норм орфографії та пунктуації, чинних на момент видання, зберігаючи тільки індивідуальні особливості орфографії та пунктуації автора. Відверті помилки або не виправляють у тексті, або виправляють, але в будь-якому разі про них говорять у примітках, зазначаючи правильний варіант або виправлені слова, цифри тощо.

Дозволено довільно скорочені в джерелі слова писати розгорнуто, беручи додані частини слів у дужки [квадратні] чи <кутові>.

Можна пропустити одне чи декілька слів або навіть речень, якщо думка автора цитати не спотвориться і якщо читача повідомлять про купюру трикрапкою на місці пропущених слів і трикрапкою в кутових дужках на місці пропущених речень.

Під час цитування окремих слів і словосполучень трикрапку можна не ставити. Проте пропущене слово всередині цитованого словосполучення позначається трикрапкою.

Зміна відмінка слова в цитаті порівняно з першоджерелом можлива тоді, коли цитують окремі слова та словосполучення.

Звичайно цитати, набрані так само, як і основний текст, беруть у лапки. Цитати, графічно відмежовані від основного тексту (виокремлені шрифтом чи ін., взяті з вірша зі збереженням поділу на рядки, цитати-епіграфи), в лапки не беруться.

Цитата на початку речення має починатися з великої літери, навіть якщо в першоджерелі це не початок речення. При цьому після лапок замість пропущених слів ставлять три крапки.

Цитата всередині речення починається з малої літери, навіть якщо в першоджерелі перше слово цитати починає нове речення, а отже, й пишеться з великої літери. При цьому, якщо цитовані слова органічно вписуються в текст речення, перед ними не ставлять три крапки, а відразу після лапок іде перше слово цитати.

Трикрапка замінює такі розділові знаки перед пропущеним текстом у цитаті, як кома, двокрапка, крапка з комою, тире. Не можна замінювати одну з крапок трикрапки якимось із цих знаків або поєднувати трикрапку з будь-яким із них.

Якщо в тексті цитати, виокремленої лапками, наведено текст або слова також у лапках, рекомендується застосовувати лапки різного типу. Якщо з технічних причин цього зробити не можна, то за збігу лапок вони поряд двічі не ставляться.

Крапка в кінці цитати ставиться після лапок. Знак оклику, знак питання, трикрапка — перед лапками. При цьому в останньому випадку після лапок крапки ставити не можна.

3. Побудова списків використаної та рекомендованої літератури у порядку першого згадування робіт. Правила оформлення посилань на дисертації та автореферати дисертацій. Навести приклади

Список використаних джерел слід розміщувати одним із таких способів: у порядку появи посилань у тексті (найбільш зручний для користування і рекомендований при написанні дисертацій), в алфавітному порядку прізвищ перших авторів або заголовків, у хронологічному порядку.

Бібліографічний опис джерел складають відповідно до чинних стандартів з бібліотечної та видавничої справи. Зокрема потрібну інформацію можна одержати із таких міждержавних і державних стандартів: ГОСТ 7.1-84 «СИБИД. Библиографическое описание документа. Общие требования и правила составления», ДСТУ 3582-97 «Інформація та документація. Скорочення слів в українській мові у бібліографічному описі. Загальні вимоги та правила», ГОСТ 7.12-93 «СИБИД. Библиографическая запись. Сокращение слов на русском языке. Общие требования и правила», ГОСТ 7.11-78 «СИБИД. Сокращение слов и словосочетаний на иностранных европейских языках в библиографическом описаний».

При написанні кваліфікаційної роботи потрібно посилатися на цитовану літературу, або на ту літературу, звідки взято ідеї, висновки, задачі, питання, вивченню яких присвячена робота. Посилатися слід на останні видання публікацій.

Якщо використовують відомості, матеріали з монографій, оглядових статей, інших джерел з великою кількістю сторінок, тоді в посиланні необхідно точно вказати номери сторінок, ілюстрацій, таблиць, формул з джерела, на яке є посилання.

Посилання в тексті на літературні джерела слід зазначати порядковим номером за переліком посилань, виділеним двома квадратними дужками, наприклад, «… у працях [1-7)…».

Для підтвердження власних аргументів посиланням на авторитетне джерело або для критичного аналізу того чи іншого друкованого твору слід наводити цитати. Науковий етикет потребує точно відтворювати цитований текст, бо найменше скорочення наведеного витягу може спотворити зміст, закладений автором.

Автореферати дисертацій

Новосад, І. Я. Технологічне забезпеченя виготовлення секцій робочих органів гнучких гвинтових конвеєрів : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. техн. наук : спец. 05.02.08 «Технологія машинобудування» / І. Я. Новосад ; Тернопіл. держ. техн. ун-т ім. Івана Пулюя. — Тернопіль, 2007. — 20, [1] с., включ. обкл. : іл. — Бібліогр.: с. 17—18.
Нгуен Ші Данг. Моделювання і прогнозування макроекономічних показників в системі підтримки прийняття рішень управління державними фінансами : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. техн. наук : спец. 05.13.06 «Автоматиз. системи упр. та прогрес. інформ. технології» / Нгуен Ші Данг ; Нац. техн. ун-т України «Харків. політехн. ін-т». — К., 2007. — 20 с. : іл., табл. — Бібліогр.: с. 17—18.

Список використаних джерел – елемент бібліографічного апарату, що містить бібліографічні описи використаних у дослідженні джерел і подається після висновків.

Найчастіше джерела згадуються в алфавітному порядку (спочатку – кирилиця, потім – латиниця).

Бібліографічний опис складається із таких елементів:

1) автора (прізвище та ініціал / ініціали) чи авторів (якщо їх кілька); автор може бути відсутній:

Алексєєв І. В., Захарчук О. В., Рим Н. Н. Банківський маркетинг: Навч. посібн. – 2-ге вид., доп. – Л.: Львів. банківський коледж, 1998. – 96 с.

Непийвода Н. Практичний російсько-український словник: найуживаніші слова і вислови / За ред. Ф. А. Непийводи. – К.: Основа, 2000. – 256 с.

Український бізнес ХХІ століття: реалії, проблеми, перспективи: Щорічник досліджень Консорціуму із удосконалення менеджмент-освіти в Україні. 2004. – К., 2004. – 270 с.

2) заголовка (назви видання)

3) підзаголовка; уточнення про редактора, упорядника, перекладача, керівника авторського колективу; зазначення організації, що видає (так званий надзаголовок);

Алексєєв І. В., Захарчук О. В., Рим Н. Н. Банківський маркетинг: Навч. посібн. – 2-ге вид., доп. – Л.: Львів. Банківський коледж, 1998. – 96 с.

4) повторюваність видання, зміни та доповнення чи інша інформація – стереотипне, факсимільне видання тощо.

5) Вихідні дані (місце видання, видавництво, рік видання, том, номер журналу, число та місяць газети.

Про оплату праці: Закон України, 24 берез. 1995 р. // Голос України. – 1995. – 25 трав.

Зав’ялова О. Злиття і поглинання: від чого залежить успіх // Синергія. – 2004. – № 1 (8). – С. 31–35.

6) Кількісна характеристика документу (кількість сторінок, конкретна сторінка / сторінки, кількість бібліографічних одиниць, наявність ілюстрацій і т.д.)

Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. – К.; Ірпінь: ВАТ „Перун”, 2001. – С. 92.

Зав’ялова О. Злиття і поглинання: від чого залежить успіх // Синергія. – 2004. – № 1 (8). – С. 31–35.

Позняк П. І., П’ятериков С. В. Погляд через століття: Фотопутівник. – К.: Мистецтво, 1987. – 240 с.: іл.

Список використаної літератури

Акіншина І. Основи редагування: медот. рек. для орг. самост. роботи та підгот. до модульної роботи студ. спец. 6.030500 «Українська мова та література. Редагування освітніх видань»Українська мова і література та мова і література (англійська)» — Луганськ : Альма-матер, 2008. — 81с.
Жадько В. Основи журналістики та редакційно-видавничої справи: Навч. посіб. для студ. вищих навч. закл., які навчаються за спец. «Журналістика» і «Видавнича справа та редагування» . — К. : Вид-во «СПД Жадько В.О.», 2005. — 351с.
Іванченко Р. Літературне редагування. — Репр. вид. — К., 2003. — 248с.
Капелюшний А. Редагування в засобах масової інформації: Навч. посібник. — Л. : Паіс, 2005. — 304с.
Партико З. В. Загальне редагування: Нормативні основи: Навч. посібник,. -Львів: Афіша, 2001. -415 с.