Види організацій та їх характеристика

1. Визначити види організацій та надати їх характеристику.

2. Характеристика конкретних методів менеджменту.

2.1. Економічні методи.

2.2. Організаційно-розпорядчі методи.

2.3. Соціальні методи.

Список використаної літератури.

1. Визначити види організацій та надати їх характеристику

Організацією традиційно вважається група людей, які об’єднуються для вирішення певних цілей та завдань. До аналізу проблем організації, зокрема, зверталися у тектології, загальній теорії систем, кібернетиці, теорії організацій, в суспільних науках. Організація – це постійна, чітко сформована система спільно працюючих індивідів на основі ієрархії позицій та розподілу праці для досягнення спільних цілей. Спільна діяльність для досягнення цілей здійснюється у різних формах взаємодії. Взаємодія сприяє формуванню організації як єдиного цілого, організація має певні межи, що дозволяє їй існувати автономно від інших. Ці межи визначаються видом діяльності, кількістю працюючих, капіталом, виробничою площею, територією, матеріальними джерелами, людським потенціалом. Комбінація вищенаведених складових є унікальна для кожної організації та визначає її специфіку. У спеціальній літератури розрізняють види організацій (в залежності від функцій або цілей) та типи організацій. Серед видів, найчастіше, вказують наступні:

• адаптивні організації, що створюють знання, розробляють та перевіряють теорії, виробляють та розповсюджують інформаційні джерела , забезпечують інформаційну інтеграцію суспільства;
• виробничі або економічні, що займаються виробництвом товарів, послуг, капіталів, чим забезпечують матеріальне підґрунтя існування суспільства;
• підтримуючі, що сприяють соціалізації індивіда для виконання їм певних ролей в організації або в суспільстві (наприклад, школа, вузи, церква);
• політичні або громадянські – мають справу з загальною регуляцією, контролем ресурсів різного ґатунку (матеріальних, людських, т.п.), окремих суспільних сфер (держава та організації громадянського суспільства).

Проте деякі організації одночасно належать до різних її видів, бо мають змішані функції.

Типізація організації базується на характеристиці кожного з рівней взаємодії, тобто виокремлюються типи організацій на підставі а) відношення до зовнішнього середовища; б) взаємодії поміж підрозділами; а також в)стосовно відношення до людини.

Отже, у залежності від того який види та типи організацій є домінуючими у громадянському суспільстві залежить ступень розвину тості останнього, можливість адекватно реагувати, просувати інтереси різних груп суспільства та відповідати на виклики часу. [1, c.123-125]

Громадянське суспільство – це суспільний простір, що лежить поза владними, бізнесовими та сімейними взаємозв’язками та діями, в якому індивіди об’єднуються на добровільних засадах для просування спільних інтересів.

Виходячи з робочого визначення, то громадянське суспільство включає широкий спектр різних гравців та організацій (не обмежуючись НДО)

Види організацій громадянського суспільства:

• Релігійні організації (просувають базові цінності своїх релігій)
• Профспілки (просувають інтереси працівників)
• Організації – правозахисники (місія – захист різнобічних прав і інтересів)
• Надавачі соціальних послуг (допомога на селі, медичний догляд, соціальна робота)
• Освітньо-дослідницькі організації (аналітичні центри, центри підтримки НПО, просвітницькі організації)
• Періодичні видання та медіа неприбуткового характеру (громадські ЗМІ).
• Жіночі організації
• Студентські та молодіжні асоціації
• Членські асоціації соціально та економічно незахищених груп (малозабезпечені, безпритульні, біженці, сироти) ветерани, чорнобильці, пенсіонери
• Членські асоціації людей з вадами (інваліди, діабетики)
• Членські професійні та бізнес асоціації (юристи, аудитори, ріелтери, розвиток малого бізнесу)
• Організації самоуправління (комітети самоуправління, сільські ради)
• Організації самодопомоги місцевого рівня (батьківські комітети, земляцтва, шкільні ради)
• Організації економічної допомоги (кредитні спілки, громадські каси взаємодопомоги)
• Етнічні групи (татари, Рома, болгари, євреї та ін.)
• Екологічні НУО
• Організації в сфері культури та мистецтва (гуртки, творчі колективи, НУО)
• Оздоровчі організації, організація дозвілля та спортивні клуби
• Фонди надавачі грантів та фандрейзингові організації
• Політичні партії
• Мережі НУО, федерації, членські асоціації НУО
• Суспільні рухи[10, c.12-13]

Зараз утворюються багато нових організацій в Україні. Серед них багато жіночих, через це постає питання тендерної рівності. Серед новоутворених організацій чільне місце займає й Рада конкурентоспроможності України (РКУ) . Рада конкурентоспроможності України (РКУ) — неприбуткова, неурядова позапартійна організація, яка визначила свою місію наступним чином: "ініціювати діалог у суспільстві між наукою, освітою, бізнесом, владою, неурядовими організаціями, ЗМІ з тим щоб підняти ідею конкурентоспроможності України на «передній край» національної свідомості".

Створена у червні 2005 року за ініціативою засновників:

• Юрія Полунєєва, тодішнього виконавчого директора ЄБРР;
• Володимира Мостового, головного редактора тижневика «Дзеркало тижня»;
• Івана Дзюби, академіка НАН України;
• В’ячеслава Брюховецького, президента Києво-Могилянської академії
• за підтримки інвестиційного фонду Western NIS Enterprise Fund (США) і ВАТ «Укрексімбанк».

Таким чином, разом із засновниками Рада конкурентоспроможності України налічує сьогодні 13 чоловік.[5, c.34-35]

Розглядаючи організацію як соціальну систему, виділяють кілька елементів, що утворюють її структуру і визначають її як особливе утворення, властиве тільки організації. Головними параметрами, притаманними організаціям, незалежно від їх конкретного призначення, є такі:

1)наявність мети існування та розвитку,

2)внутрішньої структури,

3)організаційної культури,

4)постійна взаємодія з зовнішнім середовищем,

5) використання ресурсів – природних, матеріальних, людських.

2. Характеристика конкретних методів менеджменту

Управління — складний і динамічний процес, керований і здійснюваний людьми для досягнення поставленої мети. Після того, як встановлені цілі управління, необхідно знайти найбільш ефективні шляхи та методи їх досягнення. Іншими словами, якщо при визначенні цілей потрібно відповісти на запитання "чого потрібно досягти?" то слідом за цим вимагається відповісти на запитання: "як найбільш раціонально досягти мети?" Таким чином, виникає необхідність застосування арсеналу засобів, тобто методів управління (менеджменту), які забезпечують досягнення цілей управління.

Методом називається захід або сукупність заходів у якій-небудь сфері людської діяльності, спосіб досягнення мети, шлях вирішення якого-небудь завдання.

Засоби цілеспрямованого впливу на трудовий колектив або на окремих його, членів називають методами менеджменту.

Методи являють собою важливий елемент процесу менеджменту. Наявність прогресивних методів та їх вміле використання є передумовою ефективності менеджменту і господарських процесів.

Методи менеджменту покликані забезпечити високу ефективність діяльності колективів, їх злагоджену роботу, сприяти максимальній мобілізації творчої активності кожного працівника, забезпечити своєчасну і дійову ліквідацію відхилень від накресленої програми. Цим вони відрізняються від усіх інших технічних чи технологічних методів, які використовуються у ході вирішення комплексних виробничо-господарських завдань.

Особлива роль методів менеджменту полягає у тому, щоб створити умови для чіткої організації процесу управління, використання сучасної техніки і прогресивної технології організації праці та виробництва, забезпечити їх максимальну ефективність при досягненні поставленої мети. Таким чином, зміст поняття "методи менеджменту" витікає із суті і змісту управління і відноситься до числа основних категорій менеджменту.

Формування цілеспрямованого впливу на трудові колективи та їх окремих членів безпосередньо пов'язане з мотивацією, тобто використанням факторів, які визначають

поведінку людини в колективі у процесі виробництва. Звідси витікає дуже важлива вимога до методів управління: методи менеджменту повинні мати свою мотиваційну характеристику, яка визначає напрям їх дії. Ця характеристика показує мотиви, які визначають поведінку людей і на які зорієнтована відповідна група методів.

Відповідно до мотиваційної характеристики розрізняють три групи методів менеджменту: економічні, організаційно-розпорядчі, соціальні.

2.1.Економічні методи

Група економічних методів орієнтована на економічні інтереси людей, як індивідуальні, так і колективні. Ці методи реалізуються шляхом створення системи прямого та побічного стимулювання окремих працівників, виробничих та управлінських груп і трудового колективу в цілому залежно від результатів господарської діяльності.

Економічні методи в менеджменті посідають центральне місце серед системи наукових методів управління трудовою діяльністю людей, оскільки на підставі їх встановлюється цільова програма господарського розвитку окремих підприємств і організацій та визначається такий режим роботи і такі стимули, які об'єктивно спонукають та зацікавлюють колективи і окремих працівників в ефективній праці.

Таким чином, шляхом впливу на безпосередні інтереси об'єкту управління створюється механізм його орієнтації на найбільш оптимальний режим роботи без повсякденного і безпосереднього втручання зверху.

До складу економічних методів менеджменту належать організаційно-виробниче планування, метод цільових комплексних програм, комерційний розрахунок, система економічних регуляторів господарської діяльності.

Під плануванням розуміється продумана підготовка майбутньої діяльності, систематично орієнтована на цілі організації чи підприємства. Економічне планування полягає в розробці системи показників, які є найбільш важливими, визначальними, ключовими показниками господарської діяльності. Ці показники охоплюють всі сфери діяльності організації: виробництво, реалізацію, закупівлю сировини, матеріалів та товарів, фінанси, запаси товарів і матеріалів, робочу силу та ін.

Планування як метод управління характеризується рядом специфічних ознак:

1) цільовою визначеністю, оскільки кожен показник вказує виконавцям, які результати діяльності бажано досягти;

2) конкретною адресною спрямованістю, оскільки планове завдання завжди конкретно адресоване певному виконавцю (працівнику, групі працівників, колективу в цілому);

3) часовим інтервалом дії (рік, квартал, місяць, декада чи інший проміжок часу).

Реалізація економічних методів управління здійснюється в рамках системи виробничих відносин між людьми, що входять до складу трудового колективу. Ця система взаємовідносин надзвичайно складна і включає в себе економічні, соціальні, психологічні та організаційні відносини. Останні знаходять своє вираження у вертикальних та горизонтальних зв'язках, що проявляються у формі зацікавленості працівників в організації спільної праці.

2.2. Організаційно-розпорядчі методи

Для виконання будь-яких робіт виробничого характеру кожен працівник має свої обов'язки, права, відповільність, які формуються у процесі здійснення функції менеджменту "Організація". Реалізація організаційних відносин в системі відбувається шляхом застосування в менеджменті організаційно-розпорядчих методів, які ще називають адміністративними. Однак поняття "організаційно-розпорядчі методи" більш широке, оскільки адміністративні методи базуються на застосуванні нормативних актів (постанов, наказів, інструкцій органів влади і управління), а організаційно-розпорядчі — охоплюють весь зміст організаційної складової механізму управління.

Організаційно-розпорядчі методи тісно пов'язані з економічними методами, адже як перші, так і другі спрямовані на вирішення єдиних завдань по досягненню цілей господарської діяльності.

Застосування організаційно-розпорядчих методів передує застосуванню економічних, тому, що перш ніж застосувати останні, потрібно організаційно сформувати об'єкт управління та структуру управління. В процесі функціонування господарської системи економічні методи

управління реалізуються у формі організаційно-розпорядчого впливу суб'єкту управління на об'єкт (постанови, накази, розпорядження і т.п.). Тісний зв'язок цих двох груп методів синтезує ефективний вплив керуючої підсистеми на керовану.

Разом з тим, організаційно-розпорядчі методи менеджменту відрізняються від економічних методів. Основою їх розмежування є механізм дії та форма прояву цих методів у процесі управління. Економічні методи базуються на врахуванні економічних інтересів людей і на їх поєднанні за схемою: людина — колектив — суспільство. Формою прояву економічних методів менеджменту є певні плани, завдання, програми, виражені економічними параметрами чи ступінь задоволення індивідуальних, групових, колективних інтересів, виражений стимулами індивідуальної і колективної праці.

Організаційно-розпорядчі методи базуються на таких індивідуальних і групових властивостях людей, як почуття обов'язку, відповідальності, дисципліни та розуміння можливості адміністративного покарання.

Організаційно-розпорядчі методи витікають із суті менеджменту, особливостей і властивих йому взаємовідносин, вони є стрижнем управлінського впливу, специфічним управлінським явищем. Необхідність застосування організаційно-розпорядчих методів управління існує за будь-якої системи господарювання. В цих методах управлінський вплив одержує предметну форму і спонукає до конкретних дій виконавців. Особливе значення мають організаційно-розпорядчі методи в період зародження ринкової економіки в Україні. На нинішньому етапі потрібно сформувати нові структури управління, регламентувати їх діяльність, визначити раціональне співвідношення між всіма групами методів управління та напрями цілеспрямованої зміни цього співвідношення до стану, рекомендованого сучасним науковим та практичним менежментом. Організаційно-розпорядчі методи управління можуть бути ефективним засобом активізації працівників на перехідному етапі, оскільки для цього потрібні як перебудова психології людей, так і поступове створення системи економічного регулювання господарських процесів.

Характерними особливостями організаційно-розпорядчих методів є:

— прямий вплив на об'єкт управління;

— обов'язковий характер виконання вказівок,

— розпоряджень, постанов та інших адміністративних рішень вищих органів управління для підпорядкованих об'єктів;

— суворо визначена відповідальність за невиконання вказівок та розпоряджень.

2.3. Соціальні методи

Під соціальними методами управління розуміють систему засобів і важелів впливу на соціально-психологічний клімат у колективі, на трудову та соціальну активність колективу та його окремих працівників. Методи соціального управління спрямовані на гармонізацію соціальних відносин у колективі шляхом задоволення соціальних потреб працівників — розвитку особистості, соціального захисту і т.п.

До складу методів соціального управління належать соціальне прогнозування, соціальне нормування, соціальне регулювання та соціальне планування.

Соціальне прогнозування використовується для створення інформаційної бази розробки планів соціального розвитку та застосування методів соціального впливу у конкретному колективі. Параметри соціального прогнозу включають такі показники: вікові і статеві зміни в колективі; зміни загальноосвітнього та кваліфікаційного рівня працівників; зміни в матеріальному забезпеченні та в побутових умовах працівників; динаміка співвідношення фізичної і розумової праці та ін.

Соціальне нормування проявляється у наявності таких соціальних норм, які встановлюють порядок поведінки окремих осіб і їх груп у колективі. Норму звичайно розуміють як певний визнаний обов'язковим порядок, правило. Відповідно до такого розуміння соціальні норми регулюють різні сторони господарського і соціального життя колективу і підпорядковують їх єдиним цілям і завданням, які визначені характером виробничих відносин та призначенням системи.

Соціальне управління базується на використанні великої різноманітності соціальних норм, оскільки різноманітні регульовані ними відносини людей і соціальних систем. За ознакою формування та реалізації управлінські відносини регулюються трьома видами соціальних норм: 1) юридичними (правовими) нормами, які встановлюються або санкціонуються державою; 2) суспільними (неюридичними) нормами, які встановлюються громадськими організаціями та спільностями; 3) нормами моралі, які формуються у свідомості людей в процесі їх виховання і життєдіяльності. —

Правові норми встановлюються державою і їх дотримання забезпечується як переконанням, так при необхідності і засобами примусу. Порівняно з іншими видами соціальних норм правові норми відрізняються більшим ступенем розробленості та формалізації і регулюють найбільш суттєві відносини. Як правило, дія правових норм поширюється на державні, а у більшості випадків, і на громадські системи.

Норми які приймаються громадськими організаціями, діють у межах відповідних організацій. Однак можливе і виключення з цього правила, коли нормативні акти готуються і видаються спільно державним і громадським органом і тим самим набувають одночасно як правового, так і громадського характеру.

Такими є, наприклад, норми права, що регулюють оплату і охорону праці, пенсійне забезпечення та ін. Діяльність громадських організацій також регулюється нормативними актами різного походження. Мова в першу чергу йде про акти, які визначають статус тих чи інших громадських організацій (наприклад, Закон України "Про споживчу кооперацію").

Однак більшість актів, що регулюють управлінські відносини в громадських організаціях, розробляються ними самими. Такі акти об'єднуються у три групи: статути громадських організацій, положення про окремі громадські організації, постанови з окремих питань діяльності громадських організацій, інструкції громадських організацій.

Виконання норм, розроблених громадськими організаціями, гарантується авторитетом цих організацій, а також деякими формами примусу, передбаченими документами, що визначають статус цих організацій.

Постійно зростаючого значення у регулюванні управлінських відносин набувають норми моралі. Під мораллю, як відомо, розуміють правила (принципи) поведінки людей, які відносяться до сфери взаємовідносин між ними, а також їх взаємовідносин з суспільством.

Норми моралі, на відміну від норм права, підтримуються авторитетом громадської думки, і, як правило, їх дотримання базується на власних переконаннях та громадській думці

Громадська думка проявляється як специфічна форма колективного судження суспільства, класу чи соціальної групи, виражаючи їх ставлення до певних явищ і фактів соціальних систем, а також вчинків окремих людей.

В якості інструменту регулювання відносин управління громадська думка цінна тим, що вона завжди звернена до особистості як до члена суспільства і вимагає від неї відповідальності перед суспільством і соціальною системою, у якій вона працює. Тим самим здійснюється вплив на психічний стан людини, її емоції і волю, сприяючи виробленню у неї бажаних ціннісних орієнтацій.

На нинішньому етапі розвитку соціальних систем у нас і за кордоном помітна тенденція до зростання значення морально-етичних норм.

Наступним методом соціального управління є соціальне регулювання. Соціальне регулювання — це заходи по підтриманню соціальної справедливості у колективі та удосконаленню соціальних відносин між працівниками.

Засобами соціального регулювання є колективні договори, угоди, контракти, взаємні зобов'язання, правила внутрішнього розпорядку, статути (в частині, що регулює поведінку службових осіб), правила етикету, ритуали. Сюди поки що відноситься також черговість задоволення соціальних потреб в залежності від трудового стажу, виробничої активності працівників тощо.

В раціональному поєднанні цих методів — запорука ефективної діяльності організації чи підприємства.

Список використаної літератури

1. Єрмошенко М. Менеджмент: Навчальний посібник/ Микола Єрмошенко, Сергій Єрохін, Олег Стороженко,; Національна академія управління. — К.: Національна академія управління, 2006. — 655 с.

2. Баєва О. В. Основи менеджменту: Практикум/ О. В. Баєва, Н. І. Новальська, Л. О. Згалат-Лозинська. — К.: Центр учбової літератури, 2007. — 522 с.

3. Вершигора Е. Менеджмент: Учебное пособие/ Евгений Вершигора,. — М.: Инфра-М, 2004. — 256 с.

4. Виханский О. Менеджмент: [Учебник]/ О. С. Виханский, А. И. Наумов. — [2-е изд.]. — М.: Фирма "Гардарика", 2003. — 415 с.

5. Герчикова И. Менеджмент: Учебник : [Для экон. спец. вузов]/ Ирина Герчикова,. — 2-е изд., перераб. и доп.. — М.: Банки и биржи, 2002. — 478 с.

6. Гріфін Р. Основи менеджменту: Підручник для студ. екон. спец./ Рикі Гріфін, Володимир Яцура,. — Львів: БаК, 2001. — 605 с.

7. Кузьмін О. Основи менеджменту: Підручник/ Олег Кузьмін, Ольга Мельник,. — К.: Академвидав, 2003. — 414 с.

8. Мартиненко М. Основи менеджменту: Підручник/ Микола Мартиненко,. — К.: Каравела, 2005. — 494 с.

9. Осовська Г. Основи менеджменту: Підручник/ Галина Осовська, Олег Осовський,. — 3-е вид., перероб. и доп.. — К.: Кондор, 2006. — 661 с.

10. Робінс С. Основи менеджменту: учбовий посібник/ Стефан П. Робінс, Девід А. ДеЧенцо,; Пер. с англ. А. Олійник, М. Корчинська, Р. Ткачук,. — К.: Вид-во Соломії Павличко "Основи", 2002. — 671 с.

11. Рудінська О. Менеджмент: Посібник/ Олена Рудінська, Світлана Яроміч, Ірина Молоткова, ; М-во освіти і науки України, Одеський нац. ун-т ім. І.І.Мечникова. Економіко-правовий фак-т, Регіональний ін-т держ. управління. — К.: Ельга Ніка-Центр, 2002. — 334 с.

12. Скібіцька Л. І. Менеджмент: Навчальний посібник для вищих навч. закладів/ Л. І. Скібіцька, О. М. Скібіцький; Мін-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2007. — 415 с.

13. Стадник В. Менеджмент: Посібник/ Валентина Стадник, Микола Йохна,. — К.: Академія, 2003. — 463 с.

14. Хміль Ф. Менеджмент: Підручник для студ. вуз./ Федір Хміль,. — К.: Академвидав, 2003. — 607 с.

15. Шегда А. Менеджмент: Учебник/ Анатолий Шегда,. — 3-е изд., испр. и доп.. — К.: Знання , 2006. — 645 с.