Види страхування
Категорія (предмет): Страхування1. Класичне страхування життя.
2. Страхування електронної техніки та комп’ютерних баз даних.
3. Міжнародна система «Зелена карта».
Список використаної літератури.
1. Класичне страхування життя
Згідно з класифікацією страхування за об'єктами особисте страхування розглядається як окрема галузь. Особисте страхування має на меті надання певних послуг як фізичним (окремим громадянам, членам їхніх сімей), так і юридичним особам (наприклад, страхування працівників за рахунок коштів підприємств від нещасних випадків). Ці послуги передбачають страховий захист страхувальників (застрахованих) у разі настання несприятливих подій для їхнього життя і здоров'я.
Особисте страхування має багато спільного із соціальним страхуванням, і насамперед щодо об'єктів страхового захисту громадян. Проте між особистим страхуванням і соціальним є відмінності. Головна з них стосується джерел формування страхових фондів. В особистому страхуванні ними є переважно індивідуальні доходи громадян, а в соціальному — кошти підприємств, установ, організацій.
В особистому страхуванні розглядають такі страхові ризики: смерть страхувальника (застрахованого); тимчасова втрата працездатності; постійна втрата працездатності; закінчення страхувальником (застрахованим) активної трудової діяльності у зв'язку із виходом на пенсію; дожиття страхувальника (застрахованого) до закінчення строку страхування.
До підгалузей особистого страхування належать страхування життя (пенсій), страхування від нещасних випадків і медичне страхування. Останні дві підгалузі в економічній літературі об'єднуються під назвою "страхування здоров'я".
Здійснення особистого страхування пов'язане з певними труднощами. При його проведенні дуже важко, зокрема, правильно оцінити ті ризики, які приймаються на страхування. Через це таке страхування пов'язане, по суті, із встановленням умовної страхової суми, яка лише наближено відбиває збиток, що його може завдати страховий випадок.
Поділ страхування на окремі підгалузі зумовлюється сукупністю ризиків, які вони об'єднують, тривалістю дії договорів страхування, а також порядком накопичення коштів для здійснення страхових виплат. Враховуючи останнє, страхування життя, що характеризується поступовістю такого накопичення протягом дії договору страхування, об'єднує накопичувальні види особистого страхування, а страхування від нещасних випадків і медичне страхування – ризиковані[4, c. 132-133].
Ризики, які існують при страхуванні життя, пов'язані з невизначеністю тривалості останнього для кожного окремого страхувальника. Так, коротке життя людини, наприклад годувальника сім'ї, породжує значні проблеми для його дружини й дітей. Тривале життя створює проблему фінансового забезпечення в похилому віці.
Страхування життя передбачає відповідальність страхової компанії в разі смерті страхувальника (застрахованого) під час дії договору страхування або дожиття до певного обумовленого в договорі строку. Крім того, в договорі страхування додатково може бути обумовлена відповідальність страховика і при дожитті застрахованої особи до певної події, наприклад одруження, народження дитини, а також у разі втрати нею здоров'я від нещасного випадку.
Як показує світовий досвід, страхування життя завжди розглядалося як вигідне вкладення грошей. Страхувальник (застрахований) за договором страхування життя може розраховувати на страхову суму або пенсію в разі дожиття до закінчення договору, що є засобом накопичення коштів. Страхування життя може бути й захистом спадщини страхувальника, оскільки дає йому змогу передбачити наслідки своєї смерті для близьких і визначити частку спадщини, що призначається кожному з них. Отже, страхування життя дає змогу полегшувати передання майна, створювати грошові фонди для різних цілей (наприклад, витрат на успадкування або поховання).
Окрім того, значне поширення страхування життя сприяє зменшенню соціальної напруги та навантаження на соціальний бюджет країни. Довгострокове страхування життя, договори за, якими можуть бути укладені і на 10, і на 20, і на 40 років, дає можливість накопичувати досить великі страхові фонди, тимчасово вільна частина яких може бути використана як джерело інвестицій у народне господарство, що сприяє стабілізації фінансового стану держави[3, c. 142-144].
Договори страхування життя мають певні особливості. Так, у разі страхування життя відповідальність страхової компанії настає, якщо страхувальник (застрахований) помер з будь-якої причини (а не тільки від нещасного випадку, як це передбачено при страхуванні від нещасних випадків). Договір страхування вважається договором приєднання, оскільки цей договір, і особливо загальні його умови, виробляється лише страховиком. Страхувальник погоджується на умови, які пропонує йому страховик. Це договір доброї волі, бо в його основу покладено довіру між страховиком і страхувальником. Наприклад, страхувальник, укладаючи договір, зобов'язаний відповідати на поставлені запитання, і відповідати чесно. Інакше договір страхування вважається недійсним.
Договором страхування передбачається, що страхова компанія зобов'язується сплатити страхувальникові (застрахованому, ви-годонабувачеві) фіксовану страхову суму чи пенсію або погасити суму кредиту, що його взяв страхувальник для придбання якогось товару. Фіксована сума виплачується вигодонабувачеві у випадку смерті застрахованої особи. Водночас фіксована виплата страхової суми передбачена і при дожитті страхувальника (застрахованого) до закінчення дії договору страхування. За умовами такого договору страхувальник (застрахований) може в обумовлений період або при досягненні певного віку одержати пенсійні виплати.
При проведенні страхування життя основними страховими випадками є дожиття до закінчення строку страхування або смерть страхувальника (застрахованого) протягом його дії. Саме тому страховій компанії потрібно визначити ймовірність цих подій. Якщо взяти до уваги цей важливий момент, можна досягти еквівалентності у відносинах між страховиком та страхувальником і забезпечити страховикові можливість побудувати міцну фінансову основу своєї діяльності. На шляху до вирішення цього завдання важливе місце має вимірювання норм смертності. З цією метою складають таблицю смертності, яка базується на показниках статистичного обліку населення або матеріалах самої страхової компанії. Таблиця смертності містить розрахункові показники, які характеризують смертність населення в окремих вікових групах і доживаність під час переходу до іншої вікової групи. Така таблиця показує, скільки років у середньому може прожити одна людина з-поміж тих, хто народився, або тих, хто досяг даного віку. Страховикові, який здійснює страхування життя, важливо знати фактори, які впливають на смертність населення. До таких факторів можна віднести вік, професію, місце проживання, стать. Страховикові при розробці умов страхування необхідно врахувати, що найбільше людей помирає в дитячому віці, у проміжку до 25 років смертність зменшується, а далі поступово зростає. Залежно від професії громадянин може підлягати більшому або меншому ризику втратити здоров'я і життя. Так, наприклад, ризик каліцтва або навіть смерті в акробата вищий, ніж у службовця. Страховикові необхідно врахувати і стать потенційних страхувальників.
Отже, розробляючи умови страхування і визначаючи розмір плати за страхову послугу, страховик має взяти до уваги розглянуті щойно фактори[6, c. 287-289].
2. Страхування електронної техніки та комп’ютерних баз даних
Страхування електронної техніки від ризиків, пов’язаних з ї експлуатацією — вид майнового страхування; базується на стандартних умовах страхування машин від поломок з урахуванням специфіки об'єктів, що страхуються, маючи на увазі їхню високу насиченість електронікою.
Розвиток страхування електронних пристроїв бере свій початок у першій половині XX століття. У 20-х роках у багатьох країнах світу, особливо в Німеччині, поширилось страхування слабкострумових установок. На той час страхувалися майже виключно засоби зв'язку, наприклад телефон і телетайп.
У 50-ті роки застосування слабкострумових установок спостерігалось особливо бурхливо (зокрема в таких галузях, як промислова електроніка, електромедицина та техніка зв'язку) завдяки можливостям техніки напівпровідників, що характеризується різнобічністю та економічністю. У сфері промислової електроніки особливо прогресивним стало на той час застосування ЕОМ для обробки даних, страхування яких було новим для страховиків.
Після 1980 року поступовий розвиток електронних систем виявився вирішальним для страхування ЕОМ у рамках цієї галузі страхування. Цей розвиток знайшов своє відображення в перейменуванні страхування слабкострумових установок на страхування електронних пристроїв, що згодом перетворилося на окремий вид у галузі страхування технічних ризиків.
Страхувальниками електронних пристроїв можуть бути власники або наймачі електронних систем.
* Власник може бути страхувальником:
* як експлуатаційник — від майнових збитків лише в разі, якщо виробник не несе відповідальності за своїми гарантійними зобов'язаннями;
* як наймодавець установок — від майнових збитків, якщо немає підстав для пред'явлення претензій до орендатора у зв'язку з його звільненням від відповідальності;
* як фірма, що обслуговує застраховану установку — від майнових збитків, зумовлених роботою обслуговуючого персоналу на застрахованій установці.
* Наймач може застрахуватися від майнових збитків, за які він згідно з договором про найм чи згідно із законодавством несе відповідальність.
Об'єкти страхування. У рамках майнового страхування електронних пристроїв можуть бути застраховані всі електронні системи. До них належать:
* ЕОМ для обробки даних (ЕОМ, які використовуються в галузі наукових досліджень, у комерційних обчислювальних центрах і промисловості);
* електронні та ядерні медичні апарати (рентгенівські апарати для діагностики та терапії, випромінювачі типу бетатрон, гамма-трон, великогабаритні стерилізатори, апарати "залізні легені" тощо, тобто всі електронні та ядерні апарати, що використовуються в лікарнях, лікарняних та стоматологічних кабінетах, медичних лабораторіях);
* пристрої передавання інформації (телетайпи, центральні телефонні станції (комутатори) та засоби зв'язку, установки спрямованого радіозв'язку, радіолокаційні установки, пристрої в неземних станціях авіанавігації та супутникового зв'язку, радіо- і телепередавачі, великі антенні пристрої, системи телевідеотексту, факсимільні апарати тощо);
* інші пристрої, а саме:
* телевізійні пристрої, які використовуються у виробничих цілях, апаратно-студійні блоки для кіно- і телестудій, аналізатори, електронні мікроскопи, кліхографи, годинникові пристрої, ви-кликальні та розмовні пристрої, пристрої управління дорожнім рухом, тоталізатори і т. ін.;
* конторські машини, наприклад адресодрукувальні, бухгалтерські, фактурні автомати, автоматичні друкарські машинки й настільні калькулятори;
* диктофони, копіювальні машини, пристрої мікрофільмування, множильна техніка.
Крім того, можуть бути застраховані носії даних та додаткові витрати, які пов'язані з виходом із ладу ЕОМ для обробки даних[2, c. 357-359].
За своєю природою страхування електронних пристроїв є "страхуванням від аварій" на базі страхування від усіх ризиків. Воно покриває всі збитки, що виникають раптово й несподівано, тягнучи за собою необхідність ремонту чи заміни застрахованого майна.
До страхових ризиків, як правило, належать:
* пожежа, вибух, удар блискавки, падіння літальних апаратів;
* скупчення диму, сажі, газів;
* дія води, вологи (якщо вона не спричинена атмосферними опадами чи не зумовлена умовами виробництва);
* коротке замикання та інші аварійні ситуації, пов'язані з дією електроенергії;
* помилки в конструкціях та розрахунках, помилки виробника, помилки при виготовленні та монтажі, дефекти лиття й матеріалу;
* помилки в обслуговуванні, недбалість, необережність;
* злий намір та зазіхання третіх осіб;
* град, мороз, буря;
* опускання ґрунту, зсув, обвал, лавини.
Крім стандартного обсягу покриття страховий захист може охопити деякі додаткові ризики: землетрус, виверження вулкану, тайфун, ураган, циклон; страйк і хвилювання; ризики при транспортуванні; крадіжка; додаткові витрати.
Винятки. Основні причини, з яких збиток не відшкодовується, такі:
* воєнні дії та всі види суспільних хвилювань;
* пошкодження, зумовлені впливом ядерної енергії;
* пошкодження, завдані з наміром чи в результаті грубої необачності страхувальника або його представника;
* спрацювання у процесі експлуатації, а також через корозію;
* помилки чи несправності, за які на підставі договору або за законом несе відповідальність третя особа;
* несправності, які зумовлені виходом з ладу чи перериванням системи постачання газом, водою чи електроенергією;
* витрати на виконання робіт з технічного обслуговування;
* суто зовнішні недоліки (подряпини на лакованих чи полірованих поверхнях).
Страхова сума. Страховою сумою у страхуванні електронних пристроїв, як і у страхуванні машин, є вартість відновлення пристроїв, що включає відновлювальну вартість, митний збір, а також витрати на транспорт та монтаж. Якщо змінюється страхова вартість (наприклад, за рахунок підвищення цін), то страхувальник зобов'язаний повідомити про це страховика, щоб уникнути неповного страхування.
Страхові тарифи. При встановленні розміру премій страховики користуються нормативами, якими враховуються звичайні (не підвищені) ризики. Спеціальні пристрої або пристрої, які вперше з'являються на ринку, тарифікують з урахуванням специфічних особливостей ризику[1, c. 204-205].
3. Міжнародна система «Зелена карта»
Зелена карта — назва однойменної системи міжнародних договорів і страхового посвідчення про страхування громадянської відповідальності власників транспортних засобів, що виїжджають у країни — члени цієї системи. Своя назва зелена карта одержала від кольору і форми поліса. Заснована в 1949 році. Сьогодні членами Міжнародної системи «Зеленої карти» є понад 40 країн Європи, Азії і Африки.
Міжнародний сертифікат "Зелена карта" потрібний, якщо Ви плануєте відвідати на своєму автомобілі країни, які входять у систему. Нагляд за наявністю даного поліса зеленої карти при виїзді за межі нашої країни здійснює Державний комітет з охороні державного кордону України.
"Зелена карта" гарантує відшкодування шкоди, що заподіяна з вини власника транспортного засобу життю, здоров'ю або майну третіх осіб. Збитки потерпілим компенсує страхова компанія, що видала зелену карту і громадянська відповідальність якої застрахована, а врегулюванням страхових випадків займається Моторне Бюро країни перебування.
Страхування відповідальності зеленої карти здійснюється на певний строк:
· мінімальний термін дії договору — 15 доби;
· максимальний термін дії договору — 1 рік.
Вартість такого страхування залежить від:
· строку страхування;
· території дії поліса зеленої карти;
· типу транспортного засобу[5, c. 67].
Список використаної літератури
1. Внукова Н. Страхування : Навч.-метод. посібник/ Наталія Внукова, Віталій Успаленко, Людмила Временко,; За заг. ред. Н. Внукової. -Харків: Бурун Книга, 2004. -371 с.
2. Клапків М. Страхування/ Михайло Клапків,. -Тернопіль: Економічна думка: Карт-бланш, 2002. -570 с
3. Охріменко О. Страхування: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Оксана Охріменко,; Ред. Т.Ю. Ходирева; Київський ун-т туризму, економіки і права. -К.: Вища школа, 2003. -257 с.
4. Плиса В.Й. Страхування: Навч. посібник. – К.: «Каравела». – 2006.- 392 с.
5. Страхування : Навч.-метод. посібник/ За заг. ред. О.О.Гаманкової; М-во освіти і науки України; КНЕУ. -К.: КНЕУ, 2000. -117 с.
6. Страхування: Підручник/ Керівник авт. колективу і наук. ред. Семен Осадець,; М-во освіти і науки України, КНЕУ, Українська фінансово-банківська школа. -2-е вид., перероб. і доп.. -К.: КНЕУ, 2002. -599 с.
7. Страхування: залучення польського досвіду : (Збірник довідкових матеріалів та нормативних актів)/ Ред. А. А. Гриценко; Всеукр. благодійний фонд "Громадянська енергія". -К., 2003. -157 с.