Відкрита критика ідей класичної школи політекономії у працях В.Н. Сеніора, Ф.Бастіа та Г.Кері

Вступ.

1. Критика ідей класичної школи В.Сеніора.

2. Погляди Ф.Бастіа щодо до ідей Д.Рікардо, А.Сміта.

3.Критика Г.Кері класичної школи

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Особливе місце серед західних економістів XIX ст. займає Насау Вільям Сеніор (1790—1864), який розвивав свої економічні міркування у руслі класичної традиції, однак мав власний оригінальний підхід до аналізу деяких економічних процесів та явищ.

Прагнення до прогресивних перетворень на основі принципів економічного лібералізму набуло подальшого розвитку у працях відомого французького економіста і публіциста Клода Фредеріка Бастіа (1801 —1850), автора блискучих нарисів, які користувались великою популярністю у Франції в 40-ві— 50-ті pp. XIX ст. Таким чином, вчений трактував цінність як відношення двох послуг. Він не погоджувався з тим, що в основі вартості лежить людська праця. Такий підхід, на думку французького дослідника, не пояснює, чому цінність випадково знайденої перлини еквівалентна цінності перлини, здобутої з величезними труднощами з дна моря.

Американська економічна думка XIX ст. розвивалась під впливом ідей англійської класичної політичної економії.

Найвідомішим виразником економічної думки в США у XIX ст. був Генрі Чарльз Kepi (1793—1879), у творах якого знайшли відображення оригінальні підходи до трактування основних економічних понять, запропонованих класичною політекономією.

У руслі ідей класичної школи Г.Ч. Кері розглядав політичну економію як науку про багатство, яка вивчає об'єктивні та незмінні економічні закони, аналогічні законам природи. Останні, на думку вченого, здатні забезпечити постійний економічний прогрес та економічне зростання. Виходячи з оптимістичного бачення перспектив розвитку суспільства, американський дослідник критикував Д. Рікардо та Т. Мальтуса за песимізм та провокування ворожнечі між класами і націями.

1. Критика ідей класичної школи В.Сеніора

Трудову теорію А. Сміта — Д. Рікардо не визнавали в різних країнах. На батьківщині економістів-класиків з критикою їхньої теорії виступив Вільям Нассау Сеніор (1790—1864), який в 1836 р. опублікував дослідження "Основні засади політичної економії", а рік поспіль — "Листи про фабричне законодавство". Виступаючи з критикою трудової теорії, В. Н. Сеніор дотепно писав: "За Смітом, законодавець євреїв був непродуктивним працівником". І далі: "Хіба лікар, що виліковує своїм приписом хвору дитину і таким способом зберігає їй життя на довгі роки, не виробляє тривалого результату?" — запитував Сеніор.

Згідно з цими міркуваннями економіст позитивно оцінював усі види людської діяльності, бо вони стосуються створення багатства. В. Сеніор корисною вважав працю мореплавців і вояків, прикордонну сторожу тощо, бо вони забезпечують умови господарювання. "Існують країни, зазначав він, де зовсім неможливо обробляти землю без охорони солдатами. І що ж! За кваліфікацією Сміта, зібраний врожай не є продуктом спільної праці тієї людини, яка ходить за плугом і тієї, яка поруч з нею йде зі зброєю в руках. На думку Сміта, тільки землероб є продуктивним працівником, а діяльність солдата — непродуктивна".

"Багатство нації, — на думку В. Сеніора, — залежить не від числового співвідношення між тими, хто виробляє послуги і тими, хто виробляє вартості, а від такої пропорції між ними, яка найбільше відповідає тому, щоб зробити працю кожного якомога плодотворнішою".

Заперечуючи поділ працівників на продуктивних і непродуктивних, В. Сеніор доводив їхню корисність. "Лікар, священик, учитель, — писав він, — можуть виробляти тільки засоби, за допомогою яких з більшою чи меншою імовірністю і з більшою чи меншою досконалістю будуть вироблені ці дальші результати… виробник цих засобів має право на винагороду навіть у тому разі, коли він і не добився успіху, не досягнув сподіваних результатів"3.

В. Сеніор розглядав теорію здержливості капіталіста, який завдяки заощадженням створює капітал, мовляв, капіталіст "здержується" від особистого споживання. Він висунув теорію, згідно з якою при 15-годинному робочому дні (така тривалість робочого дня була тоді в Англії) за перші 10,5 годин заміщається вартість авансованого капіталу, а протягом останньої години створюється прибуток. Отже, якщо скоротити робочий день до 10 годин, то повністю зникне прибуток, а це зашкодило би багатству Великої Британії, бо підірвало би мотивацію до підприємництва. Правда, від цієї концепції В. С. Сеніор згодом відмовився.

Що стосується його критики продуктивної і непродуктивної праці, то вона виявилася доволі конструктивною, як це засвідчили наступні періоди в розвитку економічної теорії[3, c. 108-109].

2. Погляди Ф.Бастіа щодо до ідей Д.Рікардо, А.Сміта

Фредерік Бастіа (1801—1850) народився в Байоні (Франція), в багатій родині. Був купцем, фермером, мировим суддею, генеральним радником, депутатом установчих зборів Конституційної асамблеї 1848 року.

Знання іноземних мов (англійської, іспанської, італійської) давало йому змогу ознайомитися з передовою філософською та економічною думкою того часу, з працями Сміта, Сея. Цікавився політикою, був прихильником ідей лібералізації економіки, обстоював принцип класиків — laissez faire — невтручання держави в економіку, борцем проти протекціонізму. З метою реалізації своїх поглядів організував Асоціацію вільної торгівлі в Бордо.

Життя його було коротким, а наукова кар'єра —,ще коротшою. Вона тривала не більше шести років. Перша стаття Фредеріка Бастіа була опублікована в "Газеті економістів" 1844 року під назвою "L'influence des tarifs anglais et fransais". Він дописував також до інших газет. Найвідоміша його стаття — "Sophismes economiques".

Ф. Бастіа написав багато відомих літературних творів. Серед них "The Law", який отримав найбільше відгуків на свою адресу. Основна праця Ф. Бастіа — "Економічні гармонії", яка викликала багато критичних зауважень, була надрукована після його смерті 1850 року незавершеною.

Характерна риса теорії Бастіа — це компіляція його ідей у Мілля, Сеніора, Сея, Кері та ін. Однак його оптимізм і віра у самовдосконалення капіталізму були щирими і він намагався обґрунтувати це за допомогою теоретичних викладок.

Учений стоїть на індивідуалістичних позиціях, вважаючи, як і Сміт, що прогрес суспільства пов'язаний з реалізацією свободи інтересів окремої людини, що приватні інтереси антагоністичні тільки ззовні, а по суті вони солідарні. Досить, щоб "кожний переслідував свій інтерес і він побачить, що, сам того не бажаючи, буде слугою інтересів інших".

Сукупність цих інтересів та їх узгодження, на думку Бастіа, є предметом політичної економії. На відміну від соціалістів, він уважав, що гармонію інтересів може забезпечити капіталізм, який також є асоціацією об'єднаних спільною метою людей, але відносини між ними складаються на основі дії природних сил — об'єктивних економічних законів. Дія цих сил забезпечує гармонію інтересів.

Він стверджував, що об'єктивні закони забезпечують гармонію соціального світу, і ця гармонія відображається в усіх явищах економічного життя: в обміні, вартості, цінності, конкуренції, розподілі, виробництві й споживанні.

Узгодження інтересів у суспільстві, на його думку, відбувається на основі обміну та споживання, — кожна людина може знайти собі місце в ньому, довівши йому свою корисність, задовольняючи потреби інших і перебуваючи з ними у відносинах рівноцінного обміну[1, c. 64-67].

Обмін між суб'єктами в суспільстві має вартісний характер, тому важливо, на думку Бастіа, визначити, що лежить в основі вартості. Намагаючись примирити всі вже відомі категорії — вартості, корисності витрат виробництва та ціни, він звертається до універсальної форми — запозичує у Сея його теорію послуг, але уточнює її. "Основи вартості завжди закладені в послугах, а не в корисності, — зазначає він, — я сподіваюся примирити економістів усіх аспектів".

Ф. Бастіа охоче б скористався трудовою теорією вартості, та не зміг з її позицій пояснити, чому різні за індивідуальними витратами праці речі обмінюються на ринку за однаковою ціною, а ціна коливається під впливом попиту і пропозиції. Визначивши спочатку величину вартості з позиції збереженої покупцем праці, як це зробив Кері, він згодом відмовляється від цієї тези, оскільки не знає, як виміряти кількість незатраченої праці.

Проста формула Сея: "Вартість є відношення двох послуг, що обмінюються" звільнила Бастіа від необхідності розв'язувати теоретичні проблеми, які ще ніхто не розгадав. Крім того, з цієї позиції можна було легко пояснити майже всі явища подібно до того, як Сміт та його послідовники стверджували, що всяка власність, усяке майно — це сума вартостей. Бастіа визначав власність як суму наданих власником послуг. Причому послуга — це не лише витрати праці, а й взагалі будь-яке зусилля, що зберігає зусилля інших.

Теорія обміну Бастіа легко виводиться з теорії послуг. Гармонійне поєднання послуг капіталіста-власника засобів виробництва, які він надає в користування, відмовляючи собі в придбанні відповідної суми послуг землевласника, земля якого використовується, та робітника, який докладає зусилля до засобів виробництва, дає їм змогу брати участь в обміні послугами.

Розподіл сукупного, виробленого за участю капіталіста, землевласника та робітника продукту, відбувається пропорційно до внеску кожного з них у виробництво, тобто кількість наданих послуг визначає частку, яку буде отримано у формі прибутку, ренти, заробітної платні.

Бастіа формулює, слідом за Тюрґо, хоча й не так, тенденцію норми прибутку до падіння, але цей закон остаточно трансформується у нього в закон зменшення відносної частки капіталіста в суспільному продукті поряд із збільшенням його вкладу в виробництво. Тобто, на думку Бастіа, при розподілі загального доходу (після покриття всіх витрат) частка власника капіталу відносно зменшується, суспільний дохід перерозподіляється на користь інших учасників виробничого процесу.

Цей процес перерозподілу Бастіа називає законом розподілу суспільного продукту між капіталом та працею, завдяки чому відомі економісти Маркс, Маршалл, Бем-Баверк та ін. вбачали в ньому лише адвоката існуючого ладу і не визнавали науковості його теорії. Однак він щиро вірив, що поліпшення економічного становища усіх верств населення забезпечується успішним розвитком капіталізму завдяки зростанню суспільного продукту і змін у його розподілі, причому ці зміни зумовлені природними законами. Ф. Бастіа писав: "Якби я мав нещастя бачити в капіталі лише вигоду капіталіста, я би зробився соціалістом".

Згідно з цим законом прибуток капіталіста поступається своїми розмірами суспільному доходу і заробітній платі. Заробітна плата із зростанням капіталу збільшується, але швидше за капітал. Та це відносне зменшення частки прибутку, на думку Бастіа, не заважає абсолютному збільшенню капіталу, адже зростає весь суспільний продукт. Заснований на тезі щодо тенденції норми прибутку до падіння, закон про перерозподіл суспільного доходу на користь праці Бастіа не доводить.

Тенденція норми прибутку до падіння — це ще не власне падіння, йому протистоїть низка факторів. Статистичні дані того часу свідчать проти закону Бастіа, а збільшенням заробітної плати робітничий клас на той час завдячував тискові на капіталістів та законодавчому втручанню держави[5, c. 167-169].

Теорія заробітної плати Бастіа прямо випливає з його закону перерозподілу суспільного продукту. Повна, на його думку, гармонія інтересів капіталіста і найманого робітника, єдність їхньої мети полягає у тому, що вони разом створюють продукт для майбутнього розподілу. Капітал робить виробництво продуктивнішим. З розвитком виробництва створюються умови для робітника, які дозволять йому з часом стати нарівні з капіталістом.

Бастіа робить висновок, що прибуток і заробітна плата не протистоять одне одному, — вони гармонійно поєднані.

Проблема земельної ренти у працях Бастіа розглянута також дуже поверхово. Він наводить цитати з праць Сміта та Рікардо, не спростовуючи і не підтримуючи їхні докази. Для аналізу ренти він використовує теорію послуг, яка знадобилась йому тут для розв'язання проблеми суперечностей між земельними власниками-капіталістами, орендарями та найманими робітниками.

Продуктивну силу землі важко приписати заслугам землевласника, який привласнює ренту лише тому, що володіє цією землею. Те, що дається дарма, повинно належати всім. "Суспільна гармонія" в цій частині могла б дещо постраждати, але Бастіа знаходить пояснення: він розглядає землевласника як людину, що турбується про якість землі та є власником минулих послуг предків щодо обробітку та покращення землі.

Отже, участь землевласників у виробництві зводиться до ролі звичайного капіталіста, який отримує прибуток (відсоток) за сукупність минулих послуг. З часом, стверджує Бастіа, частка минулих послуг у виробництві буде зменшуватись, а активного впливу — збільшуватись і тоді дохід перерозподілятиметься не на користь землевласника, а на користь того, хто обробляє землю, тобто створює нові послуги, які завжди корисніші й продуктивніші порівняно з минулими.

Ця теза Бастіа стала базовою для обґрунтування його теорії зменшення частки доходів за правом власності, оскільки всяка власність є лише сумою минулих цінностей, що поступово втрачають свою корисність.

Проблему розподілу суспільного національного доходу Бастіа розв'язав на основі теорії трьох факторів виробництва, яка повторює теорію Сея і мало чим відрізняється від неї. Бастіа використав цю теорію, щоб довести економічні права класів на відшкодування їхньої участі у виробництві у формі прибутку, ренти та заробітної плати, показати, як гармонія суспільних інтересів будується на економічній гармонії, що розміри суспільного продукту визначають розміри доходів і кожний з класів зацікавлений сприяти зростанню виробництва.

Теорія Бастіа не є відкриттям і не вносить нічого нового в економічну думку, але вона була використана для виведення ще одного закону про визначальну роль споживача щодо виробника.

Бастіа стверджував, що досягнення гармонії інтересів відбувається тоді, коли особистий інтерес підпорядковується суспільному. Започаткування цього процесу спостерігається вже в капіталістичному суспільстві, що є виявом підкорення виробника споживачеві.

Виробник дбає лише про власний інтерес, намагаючись отримати якомога більший прибуток. Але все, що він намагається зробити для досягнення цієї мети, призводить до зниження цін, створення корисних речей у достатній кількості, до збільшення суспільного продукту і повного задоволення потреб споживача.

На це спрямовані всі економічні закони, що діють у суспільстві конкуренції, вартості, попиту і пропозиції та ін., які примушують орієнтувати виробництво на попит. Тому основним питанням політекономії, на думку Бастіа, повинно стати не питання про закони виробництва, про зацікавленість виробника, а про основні закономірності процесу споживання, оскільки саме воно зумовлює напрями розвитку виробництва.

Визнаючи, що лише споживач нав'язує свою об'єктивну волю виробника, Бастіа пише про його моральну відповідальність перед суспільством, відводячи йому роль вихователя смаків і вподобань, відповідального за нерозумні форми споживання. "Якщо людство удосконалюється, то це тому, що морально удосконалюється споживач".

Теорія примату споживання над виробництвом, споживача над виробником була новим словом у політичній економії, і хоча її не могли взяти на озброєння економісти, вона мала своє раціональне зерно[7, c. 261-264].

3. Критика Г.Кері класичної школи

У проповіді економічних гармоній Ф. Бастіа не був одиноким. Його однодумцем у США виступав книговидавець Генрі Чарльз Кері (1793—1879), погляди якого викладені в його головному творі "Основи соціальної науки" (1857—1859 pp.). Звичайно, на світогляді Кері позначився вплив американської дійсності середини XIX ст.

Ч. Кері висловився доволі чітко негативно з приводу англійської економічної школи: "Британська школа економістів розглядає не дійсну людину, яка живе в суспільстві, а штучний витвір власної системи. її теорія займається власними примітивними інстинктами людства, а на вищі дивиться, як на побічну обставину, яка чужа системі".

Це свідчить про критичне ставлення Кері до трудової теорії А. Сміта і Д. Рікардо. Він уважав помилковим робити предметом політичної економії матеріальні потреби людини, бо це зводить її до стану тваринного світу. Для науки важливо вивчити всі явища, які впливають на людину, яка наділена почуваннями, розумом, талантами. Помилка економістів, на думку Ч. Кері, полягає в тому, що у своїх дослідженнях вони беруть дику тварину, назвати яку "іменем людини означало би принизити поняття, поєднане з цим словом і прийняте Адамом Смітом за вираз ідеї істоти, подібної до Творця". Кері критикував матеріалістично обмежене тлумачення людини, яка нібито служить знаряддям для капіталу, а не навпаки.

Найважливішу категорію економічної теорії — цінність, її суть Ч. Кері з'ясовував, порівнюючи різні споживні цінності.

"Поняття цінність, — наголошував він, — безпосередньо пов'язане з поняттям про порівняння". Отже, Ч. Кері мав на увазі мінову цінність, позбавляючи її об'єктивно-змістовного наповнення. "Цінність, — твердив він, — є міра протидії, котру ми повинні подолати, щоб здобути життєві потреби, необхідні для наших цілей, тобто міра панування над природою". Звичайно, Кері остаточно не заперечував ролі праці у створенні цінності і формуванні ціни. Навпаки, верхні межі витрат Ч. Кері вважав межею цінності. "Яка висока цінність предметів? — запитував він і відповідав: "Вона так висока, як високі витрати на відтворення, але не вище"[4, c. 134].

Ч. Кері розглядав залежність корисності й цінності. "Людина може надати властивості корисності кожному предметові, — твердив він. — …Корисністю вимірюється сила людини над природою. Цінність є міра сили природи над людиною". Перша зростає — друга зменшується. "Корисність, — писав Ч. Кері, — збільшується, цінність же значно зменшується".

Оригінальним було визначення багатства. "Багатство, — на думку Ч. Кері, — полягає у здатності володіти даровими послугами природи. Чим більша схильність до асоціації, тим різноманітніший попит на людський розум, тим більшим… повинен бути розвиток індивідуальних здібностей кожного окремого члена суспільства, тим сильніша здатність до асоціації"6. Багатство зростає зі зниженням цінності необхідних життєвих потреб і речей — таку закономірність обґрунтовував Ч. Кері. Тому прогрес людини перебуває у прямому зв'язку зі зниженням життєвих потреб та зростанням її власної цінності.

Про економічні погляди Ч. Кері можна судити за його визначеннями окремих економічних категорій, каркас яких завжди характеризує стан науки. Зокрема, Ч. Кері сформулював такі економічні поняття: "Корисність є виміром сили природи над людиною, — виміром спротиву, який виявляє природа щодо задоволення й бажань.

Багатство полягає у здатності людини володіти даровими силами природи.

Виробництво полягає у спрямуванні цих сил на користь людині.

Капітал є знаряддям, за допомогою якого виконується певна праця, він має форму землі, кораблів, вагонів, будинків, розумової чи фізичної сили…

З розвитком сили асоціації корисність збільшується, а цінність зменшується.

Із зменшенням цінності потреб життя, вартість людини збільшується, супроводжуючись розвитком індивідуальності і збільшенням безпеки особи та власності"1.

Ці визначення можуть бути узагальненням теоретико-економічних поглядів Ч. Кері, який ставив цінність людини вище, ніж її речове середовище, протиставляючись трудовій теорії Адама Сміта і Давида Рікардо.

Отже, доля класичної політичної економії майже нічим не відрізнялася від долі інших наукових напрямів і шкіл в історії економічної теорії. У нових економічних і політичних умовах класична політична економія з її трудовою теорією цінності піддавалася критичному аналізові, сприймалася не так однозначно, як раніше. Критична оцінка політичної економії, яку так яскраво презентували А. Сміт і Д. Рікардо, поступово сприяла виникненню нових шкіл, напрямів і концепцій в економічній теорії. Це було свідченням її подальшого розвитку, а не краху, як намагалися це пояснити, наприклад, марксо-докси, що були обмежені певними догмами. Критика класичної школи з її трудовою теорією прокладала нові шляхи в розвитку економічної науки[8, c. 317-319].

Висновки

Н. Сеніор увійшов у історію економічної науки як прихильник "чистої політичної економії", переконаний у тому, що економічну теорію можна звести до невеликої кількості незаперечних істин. Продовжуючи традиції класичної школи щодо дослідження природи багатства як сукупності мінових вартостей, вчений здійснив аналіз витрат виробництва через призму суб'єктивної категорії "утримання". На відміну від Д. Рікардо, який зводив витрати виробництва до нагромадженої праці, Н. Сеніор стверджував, що праці та капіталу недостатньо для виробництва корисних речей. Він надавав великого значення поведінці суб'єкта господарювання, який або утримується від непродуктивного застосування засобів, які знаходяться у його розпорядженні, або ж навмисно віддає перевагу виробництву більш віддалених продуктів над виробництвом продуктів, які отримуються безпосередньо.

Критикуючи теорію народонаселення Т. Мальтуса, Н. Сеніор звернув увагу на те, що прагнення людини до збереження та поліпшення добробуту є таким само сильним мотивом, як і прагнення до продовження роду.

Незважаючи на те, що більшість теоретичних положень Ф. Бастіа зазнали у подальшому гострої критики, його ідеї щодо вартості, обміну, пріоритетності споживання над виробництвом, економічного лібералізму та свободи зовнішньої торгівлі набули подальшого розвитку в економічній науці.

Ч.Кері трактував прибуток і ренту як природні форми доходу власників капіталу та землі. Абсолютизуючи економічні умови США, він не погоджувався з думкою Д. Рікардо про неминуче зростання вартості сільськогосподарського виробництва в результаті залучення до обробітку менш родючих земельних ділянок.

Список використаної літератури

1. Білоконенко О.В. Історія економічних вчень: Конспект лекцій.- К., 1998
2. Економічна енциклопедія: у 3-х томах. – К. – Тернопіль, 2000
3. Ковальчук В. Історія економічних вчень: Навч.-метод. посібник.- К.: Астон, 1999
4. Ковальчук В., Сарай М. Економічна думка в історичному аспекті. – Тернопіль, 1999
5. Лановик Б.Д. Економічна історія світу: Курс лекцій. – К.: Вікар, 2000
6. Лановик Б.Д. Економічна історія України і світу: Підручник для вузів. – К.: Вікар, 1999
7. Царенко О.М. Економічна історія України і світу: Навчальний посібник.- Суми, 2001
8. Юхименко П.І. Історія економічних вчень: Навч. посібник для студ. вузів. — К.: Знання-Пресс, 2000