Видова характеристика інформаційних ресурсів

Вступ.

1. Інформаційний ресурс у системі суспільного розвитку.

2. Об'єктивні тенденції розвитку інформаційних потреб суспільства.

3. Інформаційний продукт та інформаційний маркетинг.

4. Оцінка рівня якості і конкурентноздатності інформаційних продуктів і послуг

5. Інноваційна природа споживчої вартості інформаційних продуктів і послуг

6. Класи інформаційних продуктів і послуг.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Термін “інформація” (лат.) означає “пояснення”, “викладення”, “повідомлення”. Він набув вжитку ще наприкінці ХІХ століття, але спочатку використовувався лише щодо засобів зв’язку. З розвитком науки і техніки інформацію почали розглядати залежно від конкретного змісту з використанням її різновидів, які стосуються різних галузей людської діяльності.

Нині під інформацією розуміють сукупність корисних відомостей, які є об’єктом збирання, реєстрації, зберігання, передавання й перетворення. Інформація є одним із ресурсів, який може накопичуватися, реалізуватися, поновлюватися, є придатним для колективного використання та (на відміну від інших ресурсів) у процесі споживання не втрачає своїх якостей.

Інформація – це головний елемент будь-якої з функцій управління. Володіння повною, достовірною, актуальною та оперативною інформацією уможливлює отримання ринкових переваг, знижує фінансовий ризик, ефективно підтримує прийняття рішень.

Нині інформацію розглядають у нерозривній єдності з комп’ютерними системами, які забезпечують її збирання, реєстрацію, зберігання, передавання й перетворення. За допомогою комп’ютерів усю інформацію можна швидко одержати, “відсортувати” у заздалегідь визначеному порядку, що позбавляє необхідності переглядати стоси паперів у пошуках потрібних відомостей. Комп’ютери не створюють інформацію із нічого, але вони здатні надзвичайно швидко сприймати, сортувати, аналізувати та інтерпретувати її за допомогою програмних засобів, розроблених людиною.

1. Інформаційний ресурс у системі суспільного розвитку

Поняття "ресурс" — це загальна характеристика засобів (запасів, потенціалу) для створення матеріальних продуктів і послуг. Отже, матеріали і комплектуючі, енергію, виробничі потужності, експериментальне обладнання слід розглядати як матеріальні ресурси. Затрати коштів, робота науково-інженерного персоналу, інтелекту, тощо — нематеріальні ресурси, з яких виділимо інформаційний ресурс (ІР).

Якщо розглядати інформаційний потенціал (ІП) суспільства як досягнутий рівень задоволення інформаційних потреб, що забезпечують темпи його науково-технічного і соціального прогресу, то інформаційний ресурс — частина використовуваного ІП для досягнення поставленої мети розвитку суспільства.

Сьогодні інформацію розглядають як ресурс суспільного розвитку, що починає відігравати провідну роль в умовах обмеження енергетичних, матеріальних, економічних та інших ресурсів.

Інформаційний ресурс має кілька особливостей, спільних для всіх видів ресурсів, зокрема:

(дає змогу збільшувати вартість продуктів і послуг, а також створювати суто інформаційні продукти і послуги;

(здатний нагромаджуватися, зберігатися і перетворюватися, поліпшуючи власні споживчі властивості;

(може утилізувати використану інформацію у вигляді архівування з залученням в обіг архівних даних як вторинних інформаційних ресурсів;

(створюється в процесі особливого найвищого виду людської діяльності — інтелектуальної праці.

Водночас інформаційний продукт має ряд унікальних ознак, що підвищують його цінність і властиві лише цьому виду ресурсу:

1) багаторазово використовується без затрат; усі інші види ресурсів одноразово, у кращому випадку з подальшою утилізацією у вигляді вторинної сировини;

2) синергізм використання інформації — поєднання інформації з іншим видом ресурсів, а також з іншою інформацією дає більший ефект, ніж звичайне поєднання окремих корисних ефектів від кожного ресурсу окремо;

3) функціонує в різних формах електромагнітного поля в просторі як відображення інформаційних даних і зв'язків з пам'яттю суб'єкта (людина, машина), а також у вигляді зміненої структури різних фізичних носіїв;

4) передається різними каналами зв'язку (комунікативність інформації) практично на будь-яку відстань[9, c. 18-19].

У наш час доступ до інформаційного ресурсу — одна з неодмінних умов досягнення світового лідерства. Так, в період післявоєнної перебудови економіки Японія посилено розробляла і використовувала світовий інформаційний ресурс у вигляді патентів і ліцензій на "ноу-хау". Промисловість країни освоїла техніку, одержану на основі зарубіжних патентів і ліцензій, що, в свою чергу, симулювало велике капіталовкладення в нововведення і, як наслідок, було фактором прискореного економічного розвитку. Уміле комбінування можливостями світового ресурсу з власними науково-дослідними і дослідно-конструкторськими роботами дало змогу Японії догнати промислово розвинені країни, і насамперед США, за конкурентоспроможністю наукомісткої продукції.

Інформаційним ресурсом наукомісткого виробу є сукупність знань, документальних, речових відомостей і даних, потрібних і достатніх для створення нового виробу на рівні конкурентоспроможності, що забезпечує його місце на ринку в даний момент.

В умовах надзвичайного загострення конкуренції на світовому ринку значення інформаційного ресурсу зросло. За словами американського вченого Т.Клівленда: "Інформація є для виробництва стратегічним ресурсом". Інформаційний ресурс включає всі джерела науково-технічної інформації, що сприяють найповнішому задоволенню інформаційних потреб при розв'язанні завдань на всіх стадіях створення виробу. Особливість інформаційного ресурсу, на відміну від інших видів ресурсів, у тому, що її містять наукові документи, банки даних, нагромаджені дані не втрачаються.

2. Об'єктивні тенденції розвитку інформаційних потреб суспільства

Маркетинг інформаційних продуктів і послуг розвивається паралельно із створенням у країні системи ринкових відносин в економіці.

З переходом економіки країни до ринкових умов господарювання зростає значення інформаційного маркетингу не лише як інструменту створення інформаційного продукту, а й як засобу управління затратами виробника для забезпечення прийнятного рівня прибутку.

Постає завдання організувати маркетингові дослідження, що визначають сучасний характер розвитку суспільно-економічної формації, на задоволення яких доцільно витрачати основні ресурси.

Передумовою дослідження суспільних потреб у сфері інформації є розкриття, пізнання і оцінка комплексу об'єктивних тенденцій, що впливають на суспільний розвиток і водночас на розвиток суспільних потреб. Мова йде про тенденції соціального, гуманітарного, екологічного, науково-технічного і політичного розвитку, які мають вплив на процес інформатизації суспільства, і отже, прямо чи опосередковано діють на ринок відповідних продуктів і послуг.

Інформатизація суспільства суттєво впливає на розвиток суспільних інформаційних потреб. Сьогодні це глобальний процес, пов'язаний з кардинальними змінами структури і характеру світового економічного і соціального розвитку з переходом до наукомісткого виробництва і нових видів інформаційного обміну. Він охоплює практично все суспільство світу, впливає на більшість сфер діяльності, суттєво змінюючи характер його розвитку, соціально-економічні відносини, рівень і якість життя всіх людей.

Основні напрямки, що об'єктивно впливають на формування суспільних інформаційних потреб є такі:

(у соціальній сфері:

1) потреба швидко реагувати на зміну попиту для задоволення запитів суспільства в товарах і послугах;

2) підтримка реалізації принципів соціальної справедливості в розв'язанні проблем розподілу соціальних благ;

3) важливість моделювання наслідків великомасштабних соціальних проектів до їх реалізації;

(у гуманітарній сфері:

1) зміцнення здоров'я і підвищення активності творчого життя членів суспільства за умови широкого використання в системі охорони здоров'я і побуті інформаційних технологій, засобів інформатики та пов'язаних з ними інформаційних продуктів і послуг;

2) створення умов для інтелектуальної високопродуктивної науково-організаційної діяльності, скорочення і повне використання тяжкої фізичної праці, розкриття і реалізація творчих здібностей членів суспільства;

3) підвищення рівня культури і якості освіти на основі створення і впровадження відповідних інформаційних технологій навчання, розвитку нових форм дозвілля населення;

(в економічній сфері:

1) інформаційне забезпечення структурного перетворення сфери матеріального виробництва на основі розвитку наукомістких галузей, впровадження ресурсозберігаючих технологій і використання сучасних методів управління, обліку, аналізу й прогнозування за допомогою нових інформаційних технологій для задоволення науково обґрунтованих потреб суспільства в промисловій продукції і послугах;

2) удосконалення міжрегіональних і міжгалузевих господарських зв'язків;

(в екологічній сфері:

1) забезпечення моніторингу стану навколишнього середовища для оперативного інформування населення й управління його розвитком;

2) моделювання наслідків великомасштабних технічних проектів, щоб передбачити можливі негативні наслідки впливу на навколишнє середовище;

(у сфері науково-технічного прогресу:

1) забезпечення динамічного розвитку суспільного виробництва на основі наукомістких технологій, широкого впровадження технічних та організаційних нововведень;

2) прискорення інноваційних процесів у суспільному виробництві, підвищення рівня, скорочення строків виконання і впровадження в промисловість науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок;

(у політичній сфері:

1) сприяння зміцненню політичних інструментів суспільства через демократизацію і гласність, забезпечених засобами інформації;

2) вільним обміном інформацією допомагати зближенню і консолідації людей, їх взаємній довірі, зниженню напруженості міжнаціональних та інших соціальних відносин, збереженню миру і розширенню міжнародного співробітництва;

3) створення умов для оперативного доступу широких мас до інформації[3. c. 106-108].

3. Інформаційний продукт та інформаційний маркетинг

Концепція інформаційного продукту ґрунтується на визначенні інформації як знання, поданого в узагальненій і відчуженій від безпосереднього творця формі. Знання розглядаються (Шрейдер Ю.А. 1989) як особистий людський феномен, а інформація — як перетворена форма знання, що забезпечує його соціальне функціонування, зокрема можливість суспільного збереження і розповсюдження. У свою чергу, одержана інформація перетворюється в нове знання користувача. Таке перетворення — не звичайне перекодування, а творчий акт відтворення особистісного знання на основі інформації, що надійшла. Концепція інформації як перетвореної форми знання протистоїть її кібернетичній трактовці як сигналу, що зменшує або навіть знімає невизначеність вихідної ситуації.

З концепції інформації як подання знань випливає, що предмети інформатики — не стільки інформаційні, скільки інформаційно-когнітивні, тобто процеси, пов'язані з викладом особистісних знань у вигляді інформації їх відтворенням на основі інформації.

В основі створення інформаційних продуктів — інформаційно-когнітивні процеси, що дають користувачу знання, на основі яких він може одержати потрібні йому відомості. Сам продукт створюється як матеріал для подальших інформаційно-когнітивних процесів.

Інформаційний продукт дає користувачу відповідну інформацію, з якої він може вибрати потрібне йому знання. Саме такий продукт користувач готовий оплачувати, зіставляючи плату з тією вигодою, яку йому дає одержана інформація. Інформаційний продукт як будь-який товар, має свою споживчу вартість.

Основні характеристики інформаційних продуктів і послуг:

• Корисність.
• Тиражування.
• Старіння.
• Додаткова вартість.
• Адресність.
• Наукомісткість.

Це зумовлено двома факторами: по-перше, для інформаційного виробництва потрібне дедалі досконаліше технічне обладнання і програмно-лінгвістичне забезпечення (паралельні процеси, інтелектуальні інтерфейси, автоматизовані засоби набування знань, способи оперування мовами програмування високого рівня, бази даних з великими навігаційними можливостями тощо). Отже, для створення засобів виробництва інформаційних продуктів потрібний високий рівень знань. Нові засоби інформаційного виробництва — результат не технологічного удосконалення, а застосування найновіших наукових досягнень. По-друге, використовувати засоби можна лише за умови значних інтелектуальних зусиль. Через це процес інформаційного виробництва великою мірою включає в себе добування нових знань про нього і не звільняє від інтелектуальної праці тих хто розробляє і тих хто користується інтелектуальними системами[1, c. 46-47].

4. Оцінка рівня якості і конкурентноздатності інформаційних продуктів і послуг

Оцінка рівня якості інформаційних продуктів і послуг ІПП — нова сфера діяльності в інформаційній індустрії. Специфіка ІПП зумовлює суб'єктивний характер оцінки їх якості. Користувач, якого задовольняє важлива інформація, що надійшла своєчасно, поблажливо ставиться до її низької якості (незадовільна поліграфія, недостатня ілюстрованість тощо). Коли ж він одержує недостовірну інформацію, то це може завдати йому економічних збитків.

Оцінка якості традиційних ІПП, зокрема оглядів, інформаційних листків тощо має експертний характер. Логічно оцінювати її залежно від рівня запитів видань з довідково-інформаційних фондів і бібліотек.

Цікавий аспект оцінки якості і конкурентноздатності електронної інформації, зокрема, електронних баз даних. Оскільки названі послуги коштують дорого, дуже відчутна економічна ефективність їх використання для кінцевих споживачів.

Багато дослідників дійшли висновку, що низька якість бази даних негативно впливає на ефективність усіх інформаційних процесів. Тому підвищення якості продукції — одне із важливих завдань світового бізнесу в цілому.

Якість інформаційної продукції визначає багато факторів, серед яких — технічні засоби, програмне забезпечення для обробітку і пошуку інформації, система телекомунікації, документація, що її надають користувачу для роботи з базою даних, інструктивно-методичні матеріали тощо. Якість бази даних користувачі оцінюють з двох точок зору: якість інформації (даних), введених до бази даних і ефективності ІПП, що забезпечує оперативний доступ до інформації.

Інститут стандартів Великобританії розробив три різних визначення поняття якості, кожне із яких можна застосувати до банку даних:

1. Відносна якість, що дає змогу рангувати подібні види продукції за їх якістю.

2. Абсолютна якість, яка передбачає кількісну оцінку якості продукції за певною шкалою, наприклад, за середньою кількістю помилок на один запас у банку даних.

3. Відповідність призначенню, що допомагає оцінити можливість задовольняти різні потреби, використовуючи даний вид продукції.

Контроль за якістю бази даних передбачає комплекс методів, засобів і механізмів, потрібних для створення продукції або надання послуг, що задовольняють вимоги споживачів.

Особливу увагу приділяють якості програмного забезпечення, зокрема, її гарантуванню.

З поняттям якості тісно пов'язане поняття цілісності інформації. Останнє включає збирання, оброблення, зберігання і розповсюдження інформації такими оперативними і точними методами, що виключають випадковий або заздалегідь передбачений відступ від запропонованих вимог.

Із поняттям якості безпосередньо збігається поняття санкціонованості, дозволеності, визначення точності інформації. Підкреслюється важливість встановлення індикаторів якості, що дають змогу визначити якість інформації на різних рівнях (файлу, запису, окремого поля) з урахуванням її специфіки. Будь-які помилки в базі даних коштують дуже дорого. Так, пропуск трьох нулів у запису обійшлися страховій компанії Прадентел інсуеренс в 11 млн. дол.

Як свідчить аналіз, низька якість даних характерна для переважної більшості бази даних. Вона зумовлена орфографічними і синтаксичними помилками, дублюванням записів, невідповідністю індексних термінів, вживаних у системі дескрипторів[6].

Відповідальність за якість і надійність інформації трактують як обов'язок її творців забезпечувати точність розповсюджуваних відомостей. Нерідко фірми мають значні фінансові збитки через помилки в даних, що входять в банк даних.

Щоб забезпечити ефективний контроль за якістю, треба застосувати різні традиційні і автоматизовані засоби. Серед найефективніших з них є такі:

1) навчання і підвищення кваліфікації користувачів, які повинні мати чіткі уявлення про елементи даних, формати, різні стандарти, процедури вводу і виводу інформації;

2) редагування вхідного інформаційного потоку, під час якого виявляють різні помилки;

3) зворотний зв'язок із споживачами інформації, що допомагає фіксувати виявлені в записах помилки.

Розроблено багато програм для виявлення і виправлення помилок на мікро-еом у інтерактивному режимі. Одним з елементів такої програми є словник. Стандартні словники призначено для орфографічного контролю, вони містять здебільшого близько 100 тис. слів. В основі різних підходів до виявлення орфографічних помилок — такі, як словникова перевірка, аналіз слів, що рідко вживаються тощо[8].

5. Інноваційна природа споживчої вартості інформаційних продуктів і послуг

Прискорення впровадження інновацій спричиняє зростання не лише безпосередньої наукомісткості виробництва, а й частки інформаційних продуктів його вартості.

Залежність нововведень від інформаційного забезпечення рідко підносить роль і значення інформаційних продуктів. Щоб забезпечити якість науково-технічних нововведень, треба створити специфічні інформаційні продукти і послуги. Отже, останні самі стають нововведеннями, для яких потрібно розробляти інші інформаційні продукти і послуги. Народжується процес (типу "ланцюгова реакція") створення інформаційних продуктів і послуг у структурі суспільного виробництва.

Справжні трудові затрати на виробництво інформаційних продуктів і послуг визначити важко, бо суспільно необхідні затрати на виробництво кожного інформаційного продукту і послуг суттєво залежать від наявності відповідних продуктів.

Як зазначає Ю.А.Шрейдер, у моделі К.Маркса споживчу вартість продукції визначає попит на неї, а в самій продукції (як у товарі) втілено вартість, виражену суспільно необхідним часом на її виробництво. В умовах інформатизації суспільно необхідний час суттєво залежить від нових знань про виробництво. Крім того, продукт можна швидко замінювати за рахунок вдалих інновацій. Отже, створення нових інформаційних продуктів безпосередньо впливає на обсяг суспільно необхідних затрат на виробництво того самого або вищого за якістю продукту.

Важливий компонент споживчої вартості інформаційних продуктів — зменшення затрат праці на наступний виробничий цикл. Саме тому в ціноутворенні для інформаційних продуктів істотну роль відіграє її споживча вартість. Так, при оплаті впровадженого винаходу чи рацпропозиції враховують одержаний матеріальний виграш, а не затрати праці автора.

Затратний принцип застосовують, коли інформаційний продукт призначено для суспільного користування, а його споживчу вартість не можна виявити. Так, гонорар за наукову монографію нараховують залежно від її обсягу, що побічно виражає затрати праці.

На Заході гонорар автору виплачують від кількості проданих примірників. Можна вважати, що попит частково характеризує споживчу вартість видання. На підставі сказаного можна сформулювати принципи інформаційної економіки, суть якого втому, що в ній вирішальну роль відіграє споживча, а не трудова вартість продукту, оскільки поняття суспільно необхідних затрат праці надто невизначене.

З інноваційної природи споживчої вартості інформаційних продуктів і послуг логічно випливає концепція інформаційного маркетингу, що передбачає цілеспрямоване управління створенням, виробництвом і реалізацією інформаційних продуктів і послуг конкретним групам споживачів для їх інноваційного розвитку[7,c. 29-31].

6. Класи інформаційних продуктів і послуг

З позиції інформаційного маркетингу доцільно виділити класи інформаційних продуктів і послуг відповідно до адресатів споживання.

Це зокрема:

1) науково-технічні інформаційні продукти і послуги, що їх виробляють науково-дослідні і конструкторські організації, інноваційні центри, окремі винахідники та автори і споживають наука, виробництво, управління;

2) фінансово-економічні та управлінські інформаційні продукти і послуги, породжені підприємницькою, ринково-господарською і фінансовою діяльністю, що використовується для прийняття рішень у сфері економіки;

3) соціальні інформаційні продукти і послуги, розроблені галузями сфери культури і масових інформаційних послуг і призначені для масового користувача.

Крім того можна класифікувати за способом її надання користувачу:

1) машинний пошук в електронних базах і банках даних та подання результатів у вигляді відображення інформації або твердої копії вибірки;

2) інформаційний пошук у документальних масивах та інформація в усних і письмових довідках;

3) генерація нових знань за допомогою експертних та інших систем штучного інтелекту.

Для передавання даних експертних знань і культурної інформації використовують певний набір каналів зв'язку, серед яких є канали для передавання і збереження даних, підтримування культури та інші.

Типові канали передавання зв'язку:

І. Сигнали

1. Зв'язку в середині ЕОМ (електронно-обчислювальна машина).

2. Локальні мережі.

3. Телеобробка даних.

4. ЕОМ — механічний пристрій.

5. Людина — ЕОМ.

ІІ. Знання

6. Мобільне радіо.

7. Особисті контакти.

8. Телефон.

9. Телеграф (телекс), факс.

10. Електронна пошта.

11. Ділове листування.

12. Особисте листування.

13. Звіти.

14. Щотижневики.

15. Наукові статті.

16. Телеконференції.

17. Монографії.

ІІІ. Культура

18. Масові інформаційні системи типу відеотек.

19. Радіомовлення.

20. кабельне телебачення.

21. Телебачення.

22. Газети.

23. Фільми.

24. Журнали.

25. Платівки.

26. Книжки[4, c. 54-56].

Висновки

Усвідомлення інформації як важливого ресурсу суспільного розвитку актуалізує експлікацію таких понять як інформаційний простір особистості, сім'ї, колективу, соціальної системи будь-якого рівня – села, селища, міста, регіону, держави в контексті соціального інтелекту. Розвиток соціальної системи в цілому забезпечується шляхом її самоідентифікації на основі співставлення соціальної реальності та інформації, прийняття відповідних рішень на різних рівнях соціальної дії. Ефективність інформаційного простору залежить від змісту (смислів), який формується в сучасних умовах різними соціальними агентами. Сьогодні держава втратила свою монополію на його формування. Інформація розподілена серед множини соціальних агентів, значення яких як суб'єктів знання значно зростає в умовах кіберпростору. Роль держави полягає в визначенні зрозумілих для суспільства цілей (смислів), визначенні пріоритетів, створенні правової бази, що відповідає принципам цивілітарної держави, розробці та реалізації інформаційних стратегій відносно оптимального використання інтелектуальних ресурсів суспільства, які мають перейти від автономного до спільного режиму функціонування в цілях суспільного розвитку. “Інформаційне суспільство, — зазначає О.А. Баранов, — будується всім суспільством, а для цього необхідно створювати умови, переконувати суспільство, що це є необхідним” [1, с.50]. В цьому сенсі основним завданням держави є визначення пріоритетів та розроблення стратегії руху до інформаційного суспільства.

В зв’язку з цим виникає необхідність у теоретико-методологічному аналізі окремих понять інформаційної сфери в соціально-культурному та управлінському аспектах в контексті формування елементів інформаційного суспільства як нового типу соціальної організації. Предметом цього аналізу є поняття інформаційного простору, стан та параметри якого є суттєвими характеристиками переходу від індустріального до інформаційного суспільства, концепт якого сьогодні ототожнюється з демократичним суспільством. Необхідність такого аналізу виникає також в зв’язку з вільністю застосування цього поняття, що є неприпустимим методологічним прийомом в тих випадках, коли йдеться про наукове обґрунтування стратегії суспільного розвитку на основі використання інформаційного простору держави та її інформаційних ресурсів.

Список використаної літератури

1. Баранов О.А. Развитие Интернета в Украине // Інформаційне суспільство в Україні – стан, проблеми, перспективи. Матеріали міжнародного конгресу 25-27 вересня 2000 р. – К.: Національний технічний університет “КПІ”, 2000. – с. 45 – 50.
2. Всесвітній Самміт з питань Інформаційного Суспільства (10-12 грудня 2003 р., м. Женева, Швейцарія) // http://www.e-ukraine.com.ua/viewnews/press/31
3. Жоль К.К., Сиволапов Ю.В. Информация, общественные науки, управление: Философско-экономический анализ / Отв. ред. В.В. Танчер. – К.: Наук. думка, 1991. – 284 с.
4. Информатизация и технологизация социального пространства. Материалы к I-му Международному симпозиуму по социальним технологиям, 24-25 ноября 1994 г. Москва -Нижний Новгород, 1994.-143 с.
5. Калитич Г.И., Каныгин Ю.М. Информатика менеджмента за рубежом: Экономика: Обзор. информ. Сер. Рын. экономика. – К.: УкрИНТЭИ, 1992. – 40 с.
6. Луман Н. Решения в информационном обществе// http://www.synergetic.ru/society/index.php?article=luman_1
7. 10- Попович О.С. Научно-технічна інформація та інноваційний розвиток // НТІ. – 2002. — № 2 – с. 29 – 31.
8. Пюкке С. Что такое информация и зачем это знать? Русский гуманитарный Интернет-Университет, 2002 // http://www.i-u.ru/biblio/default.aspx
9. Слюсаревський М.М. Інформаційний простір України. Методологічні засади політико-психологічного аналізу // Наукові студії з політичної психології. Матеріали звітної наукової сесії Науково-практичного центру політичної психології АПН України 25-26 січня 1995 р. / Голов. ред. М.М. Слюсаревський М.М. – К.: АТ “Реклама”, 1995. – 105 с.
10. Соколов А.В. Общая теория социальной коммуникации. Учебное пособие. – СПб.: Издательство Михайлова В.А., 2002. – 461 с.